Начальник Борівської військової адміністрації Харківської області Олександр Тертишний про те, як живе його громада на самісінькій лінії фронту, про своє поранення і про найбільше диво цієї війни

 

Автор: Дмитро Синяк

 

Начальник Борівської військової адміністрації Харківської області Олександр Тертишний у своєму кабінеті, облаштованому у Борівському будинку культури у травні 2023 року. На початку грудня цього ж року російський шахед залетів у вікно кабінету, знищивши його дощенту

 

«Люди не хочуть бути далеко від рідних місць…»

Наскільки сильно відрізняється життя громади зараз від того, що було до повномасштабного вторгнення?

- Ну, насамперед до вторгнення у нас було близько 15 600 мешканців, а зараз – 1 086. Отже лишилося близько 8% колишнього населення. Особливо складною є ситуація на лівому березі річки Оскіл, де знаходиться більшість території нашої громади і близько 680 мешканців, причому 180 із них залишаються у нашому адміністративному центрі – селищі Борова. Це незважаючи на те, що ще у листопаді позаминулого року ми оголосили обов’язкову евакуацію з лівого берега. Там  дуже складно жити. Приміром, електроенергія востаннє там була 29 серпня минулого року. А газопостачання було припинене через місяць – 25 вересня. Тоді ж ми прийняли рішення про призупинення роботи підприємств, евакуювали майно.

А які умови життя на правому березі Осколу?

- Наразі там у двох старостатах  є світло та інтернет. Тому у деяких правобережних селах залишилися до половини колишніх мешканців. Там постійно вибухають то російські дрони, то КАБи, то снаряди реактивної артилерії. Тому люди звідти теж потроху виїжджають.

Куди виїжджають мешканці Борівської громади?

- Переважно люди залишаються на території Харківської області, найбільше переїжджають до Ізюма та  Харкова. Згідно даних нашого реєстру, на території Харківської області проживає близько 4 тис. наших мешканців. Люди не хочуть бути далеко від рідних місць, тому один з наших офісів знаходиться в Ізюмі, де мешкають близько 1,7 тис. мешканців нашої громади. До Ізюма також перемістилася Борівська лікарня, де борівчани мають можливість отримати медичні послуги у своїх лікарів. Незважаючи на небезпеку, до Ізюма весь час приїжджають люди, які продовжують жити у громаді, аби щось купити у магазині, отримати пенсію, звернутися до лікаря тощо. В Ізюмі ми проводжаємо в останню путь наших бійців – у Борівській громаді, на жаль, цього вже зробити не можна.

Чи підтримуєте ви зв'язки з тими, хто виїхав з громади? Чи не намагаєтеся згуртувати цих людей?

- Інформаційна робота у нас ведеться постійно. У телеграмі маємо свою групу «Однодумці Борівщини», де майже 7 тис. підписників. Це наш головний інформаційний ресурс. Там ми майже щодня розміщуємо інформацію по ситуацію у громаді. Що стосується підтримки, то ми намагаємося допомогти кожному. Ми зробили реєстр наших людей, які знаходяться на території Харківської області, і тепер знаємо, де хто з них живе. Це полегшує нам роботу з надання гуманітарної допомоги та з інших питань, з якими звертаються мешканці нашої громади.

 

Український прапор, який власник будівлі у Борової встановив на її руїнах

 

Святкування нового 2024 року у Боровій

 

У школах Борової навчаються онлайн 676 дітей

Що можна загалом сказати про руйнування у Борівській громаді?

- Саме селище Борова зруйноване відсотків на 50, а може і більше. Великі руйнування у тих селах, які розташовані ближче до лінії бойового зіткнення. На жаль, зараз неможливо встановити точної кількості руйнувань, адже на території громади ведуться бойові дії. Лежать у руїнах або значно пошкоджені всі заклади освіти та культури, без винятку, а також всі адміністративні та комунальні будівлі. Комісія селищної ради по зруйнованому майну працює, розглядає звернення громадян щодо отримання компенсацій за зруйноване майно. Проте останнім часом через безпекову ситуацію обстеження зруйнованих будинків і квартир членами комісії стало неможливим. Тому комісія намагається працювати дистанційно, хоча це надзвичайно складно.

Як ви сполучаєтеся з лівим берегом Осколу? Адже всі мости, мабуть, зруйновано.

- Через річку Оскіл наведено переправу, але, на жаль, її регулярно обстрілюють. Лише декілька днів тому на переправі ворожі дрони атакували цивільні автомобілі. Так що рух там дуже небезпечний.

Ви сказали, що заклади освіти у громаді зруйновано, але чи працюють вони онлайн? Якою ви бачите тепер освітню структуру Борівської громади? Скажіть як колишній директор школи та начальник відділу освіти.

- У режимі онлайн працюють і школи, і садочки. У школах на разі навчаються 676 дітей. Це приблизно половина з тих, які були у наших закладах освіти на початку війни. Загалом у нас залишилися чотири школи (з дев’яти) і чотири садочки. Маємо також перспективний план розвитку освітньої мережі, але багато що залежить від перебігу бойових дій.

Чи отримують ті, чиє житло зруйновано, житлові сертифікати?

- Взагалі питання, пов’язані з програмою «Є-відновлення» є критично важливими для нас, адже сотні мешканців нашої громади втратили власне житло. На щастя, вони мають право на отримання сертифікатів від держави для придбання нового житла. І частина мешканців вже отримала такі сертифікати та придбали житло, але, на жаль, значно більше людей не мають такої можливості. Адже для цього їм потрібне рішення нашої комісії, а вона не може обстежити зруйноване майно через постійні обстріли та бойові дії. Також треба сказати, що у нашій громаді працює на разі лише реєстр зруйнованого майна. Реєстр пошкодженого майна не працює, бо наша громада знаходиться у зоні активних бойових дій, продовжуються обстріли і руйнування житлового фонду. Загалом за весь час війни ми розглянули 176 заявок, і зараз проводимо обстеження ще 299-ти об'єктів.

 

Борівська школа №1

 

Будинок дитячої та юнацької творчості, розрахований на 540 дітей, капітально відремонтували у 2021 році завдяки реформі децентралізації

 

«Ми передали Збройним Силам України близько 90 млн грн…»

Борова була під окупацією з 13 квітня по 3 жовтня 2022 року. Що відомо про російські злочини на території громади?

- Найбільше людей в окупації гнітило те, що вони знаходилися в інформаційному вакуумі, не мали інформації про реальну ситуацію на фронті, у державі, не мали жодних звісток від своїх рідних і близьких. Через це було дуже важко морально. Ну, і звісно, росіяни поводилися у нашій громаді, як звичайні загарбники. Загалом протягом війни загинули 98 наших мешканців – як від катувань, так і від ударів російської артилерії, авіації та дронів.

Чи допомагає селищна рада Збройним Силам України, які одні можуть запобігти повторній окупації?

- З 2023 року ми загалом надали допомоги ЗСУ на суму близько 90 млн грн. Також зі свого бюджету ми щороку виплачуємо допомогу мобілізованим, пораненим, сім’ям загиблих тощо. У нас на обліку зараз вже майже 100 ветеранів. До речі, двоє з них, інваліди війни, отримали нещодавно кошти від держави на придбання житла, за які вони купили квартири у м. Харкові. Ну, і звісно, через специфіку нашої ситуації ми загалом багато співпрацюємо з військовими.

Які найбільші виклики стоять зараз перед вами як перед начальником військової адміністрації?

- Дуже гостро стоїть питання надання гуманітарної допомоги, бо усі мешканці нашої громади – і ті, які залишилися на території громади, і ті, які евакуювалися, –  живуть у дуже складних умовах і потребують допомоги. До січня цього року ми регулярно надавали їм гуманітарну допомогу – як продуктами харчування, так і засобами гігієни. Доставляли її навіть тим, хто залишився на лівому березі річки Оскіл. Але останнім часом через постійні обстріли та небезпеку ми не можемо робити цього на постійній основі. Хоча до сіл правобережжя гуманітарну допомогу ще возимо. Ми постійно працюємо з благодійними фондами і міжнародними організаціями щодо цього. Також завдяки їм, ми можемо видавати гуманітарну допомогу мешканцям нашої громади, які живуть у прифронтових населених пунктах Харківської області у тому числі у містах Ізюм та Харків.

Як ви ставитеся до ідеї проєкту «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади», за яким ті громади, що знаходяться на лінії фронту або на кордоні з росією, мають стати фактично фортецями, що їх повинна підтримувати вся Україна?

- Дуже схвально ставлюся, тому ми активно беремо участь у цьому проєкті. Минулого року ми підписали меморандуми із Жашківською міською радою Черкаської області й отримали від неї 0,5 млн грн, за які придбали невеличкий тракторець і причіп до нього – для благоустрою. Щоправда, поки що ми цю техніку не тримаємо у громаді, бо це дуже небезпечно. Ми евакуювали її до Ізюма, де її деколи використовують. Ще один договір у рамках проєкту «Пліч-о-Пліч» ми підписали у листопаді минулого року з Яринською сільською радою Житомирської області. Розраховуємо на плідну співпрацю.

 

Палаючий будинок культури у Боровій

 

Знищена росіянами Борівська районна лікарня

 

Всередині Борівської лікарні (фото зліва). Після удару російського КАБу по житловому масиву селища Борова (фото справа)

 

Про поранення, чудесний порятунок і Перемогу

Борівська громада являє собою зразок стійкості. У чому її секрет?

- У патріотизмі наших людей та у їхньому професійному ставленні до своїх обов’язків у надзвичайно небезпечних умовах. Війна – це страшне горе, а тим більше така війна! Однак вона об’єднала українську націю так сильно, як ніколи. Сьогодні немає «твоєї» чи «моєї» біди – є наша спільна справа. Біль став спільним, а мета єдиною – Перемога!

Поділіться найяскравішим враженням за час великої війни. Що вразило вас найбільше? Можливо, якийсь випадок, подія…

- Щойно Борову 3 жовтня 2022 року зранку звільнили наші війська, ми приїхали туди: я, мій заступник, секретар міської ради… Й уявляєте, по цілому селищу на стовпах, на деревах, на парканах висіли українські прапори, або ж речі, помальовані у жовтий і блакитний кольори. Ще й москалів слід не вистиг, а люди вже виставляли українську символіку! Загалом війна чудово показала, хто є хто. Я був вражений мужністю наших комунальників та енергетиків, які працювали під обстрілами. Я був свідком, повторного прильоту касетного снаряду, внаслідок якого було поранено трьох наших рятувальників. Я стояв у метрах сорока від них, але мене, на щастя, не зачепило. А от 6 жовтня минулого року мені пощастило менше. Один російський дрон промахнувся по нашій машині, вдаривши у метрах десяти від неї, а інший влучив метри за чотири. Тоді я отримав осколкові поранення у ноги.

Чи стикалися ви протягом великої війни з випадками, які можна назвати дивом?

- Коли довкола смерть, те, що ти живеш – вже диво. Але деколи справді трапляється щось ну, справді неймовірне. Наприклад, минулого року російська керована авіаційна бомба – КАБ влучила у двоповерховий 16-квартирний будинок у Боровій. Середній під'їзд було повністю знищено. І от у цьому під’їзді на другому поверсі у момент удару на дивані спала бабуся. Так-от, вона пролетіла разом із цим диваном фактично три поверхи і впала разом із ним у підвал, і при цьому залишилася неушкодженою. Ну, принаймні, переломів у неї не було. Рятувальники почули її голос з-під завалів і витягнули її. Диво, чи не так? Та як би було добре, щоб потреби у таких дивах взагалі не було! Щоб не було цієї жахливої війни, щоб ми жили, як раніше, і мали б клопіт не з воронками від бомб, а з ямами на дорогах.

 

16-квартирний будинок у Боровій, у підвалі якого рятувальники знайшли неушкоджену бабусю, яка впала туди з другого поверху разом з диваном

 

Перший День вишиванки після деокупації Борової. Травень 2023 року