Закриють школу – пропаде село - такими аргументам зустріло реформу сільських шкіл консервативне сільське середовище.

«А я не хочу, щоб мої діти їздили в школу до чорта на роги – за 10 кілометрів від дому! Ну погана в нашому селі школа, то й що? Підлампічать трохи, книжки покупляють – і най буде. Бо закриють школу – пропаде село», - Микола Н. говорить голосно, емоційно, вимахуючи брудним кашкетом. Раз-по разу витирає спітніле чоло – не так від хвилювання, як від спеки – зашкарублою п’ятірнею, у вічних мозолях. У Новій Мощаниці, що в Здолбунівському районі Рівненщини, школа стара, колишня радянська восьмирічка. І все в ній відповідає кращим стандартам часів раннього Брежнєва. Немає спортзалу і комп’ютерних класів, вчителі викладають по два-три предмети, у вересні жарко, в січні холодно, «зручності» на вулиці. Але впертий механізатор Микола ніяк не хоче, щоб двох його дітей шкільний автобус відвозив у сучасну школу, яка наступного року претендує стати опорною, – у Будераж.

Його цілком могли б звати не Миколою, а Сергієм чи, скажімо, Іваном, він міг би бути не механізатором у Новій Мощаниці, а столяром чи агрономом де завгодно в українській глибинці – від Путивля до Карпат. Його контраргумент типовий: зникне школа – пропаде село. Учителі, які потраплять під скорочення штату, директори тих шкіл, які планують перетворити на філії, а також консервативне сільське середовище, мало поінформоване про суть та ідею нововведення, стали головними агентами спротиву опорним школам.

А тим часом «караван іде»: до 1 вересня в Україні відкрилося 144 опорні школи. Головна мета – дати якісну освіту сільським дітям. Адже близько 80% цих хлопчиків та дівчаток позбавлені можливості отримати хорошу освіту тільки за однією, від них незалежною ознакою – за місцем проживання.

Коли чим менше – тим гірше

З цим сміливим і правильним «пілотним проектом» Україна почала експериментувати досить стрімко: відповідна урядова постанова з’явилася в січні 2016 року, навесні почалися підготовчі роботи і були виділені кошти, а до Дня знань вже відкрилися 144 опорні школи.

Віце-прем'єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко, у сфері відповідальності якого – питання освітньої децентралізації, вважає, що опорні школи це початок створення єдиного освітнього простору на рівні об’єднаних територіальних громад (ОТГ).

«Це можливість доступу до конкурентної освіти для усіх школярів, незалежно від місця проживання. Єдиний освітній простір передбачає системну комунікацію опорних шкіл на рівні кожної ОТГ, із створенням поглиблених навчальних центрів на базі окремих із цих шкіл. На рівні ОТГ будуть сформовані єдині розклади позашкільного життя, і діти разом займатимуться у кращих творчих гуртках, зможуть отримувати поглибленні знання з окремих дисциплін на базі кращих опорних шкіл», - говорить Зубко.

Засаднича мета реформи – дати якісну освіту сільським дітям. Сконцентрувати матеріальні ресурси та кращі педагогічні кадри в певній школі, оснастити її сучасним лабораторним, комп’ютерним обладнанням, забезпечити шкільні автобуси для перевезення дітей з довколишніх сіл. Натомість малі школи, де немає ні обладнання, ні висококласних кадрів, перетворити на філії опорних шкіл,  зменшивши їх рівень акредитації до І-ІІ чи І-ІІІ, тобто «стиснувши» їх до рівня початкової школи, або школи, де навчаються діти 1-7 класів.

«Справа не тільки в переважно поганій якості освіти у сільських школах, - продовжує думку аналітик центру CEDOS Ірина Когут. - У селах нижчий рівень освіти батьків, а від цього – що доведено дослідженням і в Україні, і у інших країнах – залежать навчальні досягнення та освітня траєкторія дітей. Щороку фіксуємо, що результати ЗНО дітей із сільської місцевості критично нижчі, ніж у міських випускників. Тому я розглядаю створення опорних шкіл як засіб подолання різниці між дітьми з різним рівнем матеріальної забезпеченості, між багатими та бідними, селом та містом».

Справді, згідно з дослідженням, проведеним CEDOS, серед учасників ЗНО, які цьогоріч не набрали навіть мінімальних балів, у півтора-два рази більше випускників сільських шкіл, ніж міських. 20% сільських випускників провалили тести з математики та англійської мови. А серед тих, кому вдалося скласти тест, оцінки однак суттєво нижчі – сільський одинадцятикласник отримав у середньому на 12 балів менше.

До відома цікавих: в Україні налічується понад 17 тис. загальноосвітніх шкіл, з них близько 12 тис. – у сільській місцевості. У 360 школах навчаються 25 і менше дітей. Така картина – пережиток радянського минулого, коли в більшості сіл були школи, а ті, що без шкіл, де лишалися тільки похилені «шевченкові» хати, в яких доживали віку десятеро стариків, називалися вимираючими, або політкоректно – «неперспективними». За 25 років кількість учнів скоротилася на чверть, однак кількість шкіл лишилася майже незмінною.

Проблема малокомплектних шкіл у тому, що і учні, і педагоги перебувають майже у вакуумі, їм навіть за бажання важко зростати. Як учневі зробити проект, якщо у класі тільки він та ще троє? Як учителеві поділитися сумнівами чи думками, коли він позбавлений кола професійного спілкування? А тут ще й кури-гуси, картопля-колоради, косовиця-скирдування – все те важке «дозвілля», без якого на селі не вижити і яке, природно, відбирає у вчителя час на самоосвіту та інтелектуальне збагачення. Вочевидь, у малих школах неможливо досягнути якісного освітнього середовища.

Треба сказати, що такі школи обходяться державі в копієчку. «При бракові коштів на освітні проекти держава витрачає значні суми на утримання малих шкіл, -  каже Олена Симоненко, проектний менеджер реформи децентралізації Національної ради реформ, і підтверджує слова статистикою: Утримання одного школяра в Києві чи Дніпрі державній скарбниці коштує 7-9 тис. грн, а у сільській школі – від 20 до подекуди 70 тис. грн на рік». Чи не парадокс: держава витрачає втричі більше коштів на погану освіту дитини, ніж на хорошу?

Державна політика полягає в тому, що малокомплектні школи повинні перетворитися на початкові, бо ж малеча має займатися якнайближче до своєї домівки, а учні гімназійних класів повинні їздити в опорні школи. Згідно з Законом про бюджет, ті загальноосвітні школи, де нараховується менше 25 учнів, не отримають субвенцію. Держава, отже, гривнею змушує ці 360 дрібних шкіл знизити свій рівень акредитації. Водночас в експертному середовищі зараз превалює думка, що норму мінімальної кількості учнів для шкіл І-ІІІ ступеня акредитації треба підняти приблизно до 40. Хоча і це означатиме, що на кожній паралелі буде менш, ніж чотири учні.

«Школи майбутнього» відкрилися «не там»

Школа у Войнилівській територіальній громаді, що в Калуському районі Прикарпаття, навесні виграла обласний конкурс на кращий проект опорного навчального закладу. Доважок до перемоги – 10 млн грн з державного та обласного бюджетів. До 1 вересня вже було закуплено обладнання для кабінетів та лабораторій, три нових автобуси для перевезення дітей з навколишніх шкіл-філій, тільки от дороги не всі встигли відремонтувати.

Згідно з концепцією цього сектору освітньої реформи, такі «правильні» опорні школи мали би створюватися в об’єднаних територіальних громадах, де сконцентровано і кадри, і ресурс, де, зрештою, є власне, виходячи зі знання ситуації, бачення, де краще розташувати опорну школу, як забезпечити логістику, кого призначити завідувачем філії тощо.

Та не так сталося, як гадалося: із 144 опорних шкіл лише 19 відкрито за ініціативи та на базі територіальних громад. Для новостворених ОТГ (загалом їх станом на квітень-2016 було 159) питання управління освітою, як і медициною, поки ще нове, і в багатьох випадках громади делегували своє право назад, у райони. Та чи повсюди на рівні районів були прийняті оптимальні, найбільш ефективні рішення щодо опорних шкіл?

Прикладом можуть слугувати розташовані  в одному районі Тернопільщини школи: «звичайна» в Гусятині та спеціалізована, з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін - у селі Васильківці, в осерді об’єднаної громади. Васильківецька – зразок для всієї України і об’єкт заздрості для багатьох освітян з глибинки. Завдячуючи спонсорам, тут ще з 2011 року комп’ютеризували кабінети, у школі є Wi-Fi, лабораторія інтерактивного навчання, комп’ютерну грамоту діти засвоюють, починаючи з першого класу.  А ще – спортзал, танцювальна зала вся в дзеркалах, гуртки, ігрова кімната для найменших. «Усі наші вчителі пройшли курс навчання і застосовують на уроках інформаційні технології, - хвалиться Людмила Марчишак, завуч і викладачка англійської мови. – Цього року п»ятеро наших випускників вступили у виші на «бюджет», а це, повірте мені, для сільської школи – досягнення. Ми пишаємося».

У школі 182 учні. Хоча в кожному селі цієї ОТГ є свій навчальний заклад, 39 дітей – і це не лише старшокласники – побажали «гризти граніт науки» саме у Васильківцях. Тут вчаться навіть кілька старших школярів із Гусятина. Вибір їхніх батьків зрозумілий. Чому ж тоді опорною район обрав не цю школу, а Гусятинську, де навчальна база залишає бажати кращого? Людмила Григорівна тільки розводить руками: «Можливо, ми пізно подали заявку, а може, тому що у нас трохи менше, ніж 200 учнів». Якщо поремонтувати дороги і пустити шкільний автобус у дві зміни, школа у Васильківцях поповниться ще сотнею дітей, упевнена пані Марчишак.

Зважмо, що держава уперше виділила колосальні кошти на такий освітній проект. «Було шість джерел фінансування, - перелічує Олена Симоненко, - Субвенція з держбюджету – 35,066 млн грн; субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури ОТГ – 10,482 млн; Державний фонд регіонального розвитку – 1 млн грн; обласні бюджети – 3,685 млн грн.; районні – 818 тис. грн., місцевий бюджет – 10,631 млн грн.; кошти інвесторів – 700 тис. грн». Окрім того, 200 млн грн виділено з державного бюджету на покращення навчальної бази в опорних школах – на нові лабораторії фізики та хімії, кабінети інформатики тощо, а також  600 млн грн  – на придбання шкільних автобусів для підвезення дітей з прилеглих сіл до опорної школи (незважаючи на те, розташована така школа на території  ОТГ чи ні).

Загальна сума витрат на підготовку опорних шкіл у ОТГ склала 62 млн 384 тис. грн, порахували в Міністерстві регіонального розвитку.

Дають – бери. За таким принципом діяли в регіонах, кинувшись освоювати кошти, подеколи не цілком розуміючи концепцію діяльності опорної школи, її мету та задачі. Фахівці Міносвіти та Мінрегіонбуду, побувавши в серпні з інспекційною поїздкою в Хмельницькій та Тернопільській областях, виявили, що чимало директорів «пілотних» шкіл не мали зеленого поняття, як діяти з філіями, не склали графіка підвезення дітвори з віддалених сіл тощо.

Отже, левову частку із 144 опорних шкіл було створено адміністративним методом – області дали рознарядку райдержадміністраціям відкрити в кожному районі бодай по одній такій школі.

Чому так?

Чому ж нова модель освітніх закладів так повільно знаходить своє місце в об’єднаних громадах?

Експерти вказують на низку чинників, зокрема на те, що є чимало малих громад, на території яких розташовано усього три школи, тоді як Мінсовіти ставило вимогу, що в опорної школи має бути три чи мінімум дві філії. По-друге, звертають увагу на суб’єктивні причини – людський фактор: учителі, директори та весь персонал малокомплектних шкіл усвідомлює, що невдовзі потрапить під скорочення, і накручують серед сільчан особливу «громадську думку» про непотрібність опорних шкіл. Водночас фахівці висловлюють думку, що в цій реформі ми занадто різко стартували, і тому державна політика щодо розбудови мережі опорних шкіл наразі не є цілком узгодженою між міністерствами та відомствами.

Помітний брак інформування всіх учасників – директорів шкіл, керівників філій, вчителів, очільників громад, батьків, відзначає Ірина Когут. «Системної роботи з інформування не було, - стверджує аналітик CEDOS. - МОН не дало орієнтирів, як формувати стратегію розвитку опорної школи, як проводити роботу з філіями, як змінювати навчальний процес, підвищувати кваліфікацію вчителів. Тобто уряд дав кошти, але не зміг правильно організувати процес їх розподілу.  Конкурси в регіонах для визначення опорних шкіл, що мали закінчитися 15 квітня, закінчилися влітку, коли кошти вже почали освоювати на місцях».

Часу на пояснення суті реформи справді бракувало. Порівняймо з Молдовою (прикладом цієї сусідки Україна певною мірою керувалася, розробляючи ідею опорних шкіл). У країні, співмірній з однією областю України, розвиток мережі опорних шкіл тривав п’ять років, були проведені масштабні інформаційні кампанії і тренінги, навчання вчителів, запроваджено систему оцінювання якості цих шкіл. Молдавани розуміли, що процес затратний, тому для просвітницької, аналітичної роботи зуміли залучити значні донорські кошти Світового банку.

Велика країна – різні підходи

Профільний заступник міністра освіти Павло Хобзей каже, що реформа початкової освіти та опорні школи – дві головні теми у фокусі МОН, тож сподівається, що Верховна Рада найближчим часом таки проголосує Закон про освіту, що відкриє шлях, зокрема,  до впровадження школи одного вчителя, сімейної школи, тобто саме тих альтернативних методів навчання, які посприяють розвитку освітньої мережі на селі.

Слід звернути увагу на те, що є області, де відстань між населеними пунктами величезна, наприклад, у степовій Херсонщині та Миколаївщині від села до села відстань 40 км. Як там довозити учнів? «Ми не передбачаємо такої моделі, що всі школи стануть або філіями, або опорними. Є такі ситуації, де цього неможливо зробити, та й не треба. На кожній території є свій контекст, і відповідно до нього треба приймати рішення, загального підходу не буде», - каже Хобзей.

Приклад гнучкого підходу – Чернігівщина, де за згодою Міносвіти опорні школи, всупереч букві закону, не мають філій. Демографія в регіоні така, що малі школи позакривалися задовго до реформи – нікому було сідати за парти.

У плані дій уряду на 2016 рік завданням, яке стоїть перед Мінстерством освіти, -  створення карти мережі опорних шкіл в Україні. Чому це важливо? Бо держава має допомогти сформувати мережу доступної та якісної освіти. Бо за браком коштів ми не можемо, просто не маємо права робити новий металевий дах у школі, де загалом навчається 28 дітей, де всього 7 вчителів, тоді як за п’ять  кілометрів стоїть сучасна повнокомплектна школа, і громада, отримавши субвенцію на розвиток інфраструктури ОТГ, вже придбала шкільний автобус.

«Маючи карту створення мережі опорних шкіл, - підсумовує віце-прем’єр Зубко, - в наступному році ми зможемо, використовуючи комплексний проектний підхід, будувати дороги, ремонтувати дахи, міняти вікна, встановлювати котельні, купувати комп’ютерні класи, спортивний інвентар та шкільні автобуси у школи, які стануть дійсно опорними, де дітлахи з сусідніх сіл та селищ зможуть отримувати якісні знання».

У Міністерстві освіти прогнозують, що до наступного Дня знань в Україні буде створено ще близько 200 опорних шкіл, і більшість з них уже будуть ініційовані самими об’єднаними територіальними громадами.

Матеріал підготовлено з іниціативи та за сприяння проектного офісу Національної ради реформ