Авторка: Тетяна Лукеря,
соціологиня, дослідниця у Київській школі економіки

---

Соціальна згуртованість у громадах України є не лише цінністю, а й одним із важливих факторів стійкості держави в умовах війни. Різнорідність соціальної структури українських громад (релігійне, етнічне, соціальне різноманіття), з одного боку, може створювати ризики напруги, з іншого – відкриває простір для формування нових горизонтальних зв’язків, довіри та солідарності. Як показують дослідження, в умовах високої різноманітності згуртованість стає можливою завдяки інклюзивним практикам, ефективній комунікації, партнерству та відкритості (Portes & Vickstrom, 2011; OECD, 2021).

У попередній публікації ми розповідали про досвід Суворовської громади, що демонструє, як етнічне різноманіття може стати ресурсом розвитку завдяки ініціативам, що об’єднують жителів навколо спільних цінностей і практик. Наразі ж розглянемо досвід Міжгірської громади (Закарпатська область), яка в умовах релігійної різноманітності об’єднується навколо спільних ініціатив та заходів[1].

Міжгірська громада – це гірська громада з історичним і культурним контекстом, але також і з різною соціальною структурою. В останні роки громада приймає внутрішньо переміщених осіб, формуються нові релігійні спільноти, активізуються ініціативи, пов’язані з відновленням культурної спадщини. На цьому тлі постають питання: як місцева влада, жителі, духовенство, активісти та інші учасники екосистеми діють спільно? Які ініціативи зміцнюють згуртованість попри різну структуру?

Децентралізація в Міжгірській громаді сприяла зміні горизонтальних зв’язків між жителями, активізації участі громадян та формуванню локальних інституцій співпраці. Це проявляється у таких аспектах:

• Наближення управління і підвищення оперативності взаємодії

Об’єднання громад спричинило зміну моделі управління – від централізованого, інертного до локального, дієвого:

«Якщо колись сільська рада повинна була звертатися в районну адміністрацію, щоби щось попросити, то тепер цей староста йде безпосередньо в громаду і спільними зусиллями вирішують проблему», - говорить представник місцевого самоврядування Міжгірської громади.

Конкретний приклад – це спільне вирішення проблеми водопостачання:

«Хороший приклад був недавно в Майдані з водопроводом… Люди організувалися і зробили цей водопровід. Таких дрібних проєктів, які колись потребували погоджень на різних рівнях, тепер простіше», - розповідає представник місцевого самоврядування Міжгірської громади.

• Включення мешканців у стратегічне планування

Процес створення комплексного плану просторового розвитку став інструментом широкої участі, що об'єднав представників різних груп.

«Ми подавали оголошення і через соцмережі, і на сайті. Було дуже багато людей, які охоче долучалися… Із Майдану було, і з Бистрого, з більшості сіл громади», - зазначає представник місцевого самоврядування Міжгірської громади.

• Роль робочої групи як платформи для довіри та дискусій

Робоча група, створена в рамках підготовки плану, стала прикладом якісної горизонтальної взаємодії.

«Робоча група – це інструмент, який треба використовувати на повну… Дуже треба підбирати людей, які вмотивовані, які хочуть щось змінювати», - вважає представник місцевого самоврядування Міжгірської громади.

У групу увійшли підприємці, освітяни, лікарі, старости, релігійні діячі — це створило ефект мережевої згуртованості.

 

Інструменти для соціальної згуртованості

 

У Міжгірській громаді є низка практик, які ілюструють, як комунікаційні формати та ініціативи можуть сприяти формуванню горизонтальних зв’язків та соціального капіталу в умовах релігійної різноманітності та суспільних викликів. Зокрема, після початку повномасштабного вторгнення створилася греко-католицька спільнота в селі Майдан, що відокремилась від ПЦУ МП. Проте це не вплинуло на наявність видимих конфліктів між різними конфесіями. Попри релігійну різноманітність у громаді практикуються інструменти згуртованості, які обʼєднують різних учасників.

• Стратегічне планування як простір інклюзивного діалогу

Процес створення комплексного плану просторового розвитку громади в Міжгір’ї став прикладом того, як управлінська процедура може трансформуватись у комунікаційний майданчик. У цьому процесі брали участь близько 200 осіб, зокрема представники старостинських округів, підприємці, медичні та освітні працівники, депутати, молодь, представники різних релігійних спільнот.

Це дозволило перетворити планування території на процес обговорення бачення майбутнього громади.

«Навіть був один стіл, за яким сиділи представники двох релігійних організацій… дискутували, пропонували, захищали свої ідеї», - розповідає представник місцевого самоврядування Міжгірської громади.

Цей кейс – приклад того, як громада створює платформу для міжрелігійного діалогу.

• Культурна ініціатива як елемент історичної тяглості та самоорганізації

Досвід відбудови греко-католицької церкви в селі Майдан – один з найяскравіших прикладів культурної ініціативи, що перетворилась у платформу локальної мобілізації та згуртування. Проєкт відновлення церкви не був ініційований владою – це була ініціатива самих мешканців.

«Церква побудована частково на місці клуба. Люди самі зібрали кошти, самі розібрали той клуб, самі почали будувати», - говорить представник місцевого самоврядування Міжгірської громади.

 

 

Громада самотужки здійснила архітектурне проектування, використовуючи історичні джерела: «Ми об’їздили декілька церков, які є подібні... знайшли архітектора... створили проєкт... створили макет і почали будувати»  (представник громадської організації, один з ініціаторів відбудови церкви).

Церква відбудована згідно проєкту церкви святого Миколая 1974 року, яка була спалена трьома місцевими жителями за сценарієм тогочасної місцевої влади.

«Фотографії допомогли… допомогла історія… ми відтворили те, що було раніше, максимально точно», - розповідає представник громадської організації, один з ініціаторів відбудови церкви.

Цей процес не тільки відновив культову споруду, але й посилив локальну ідентичність і гордість:

«Це створення культурно-релігійного центру в селі Майдані. Це для майбутніх поколінь, це відновлення втраченого, історична цінність», - говорить представник громадської організації, один з ініціаторів відбудови церкви.

 

 

Важливо, що навіть у різному міжконфесійному середовищі ініціатива не стала джерелом конфлікту, а об'єднала людей навколо спільної мети.

Окрім цього, ця ініціатива перетворила місце пам’яті на місце зустрічі. Участь у будівництві стала формою залучення і соціального визнання, а культура стала інструментом згуртованості громади. За словами учасника інтервʼю, у майбутньому громада планує побудувати музей біля цієї церковної споруди.

 

Екосистемний аналіз соціальної згуртованості

 

Ініціативи Міжгірської громади є результатом співдії багатьох учасників: жителів, бізнесу, шкіл, духовенства, активістів, старост, медиків тощо. Учасник стратегічної сесії з просторового планування згадує:

«Ми розбивали на цільові групи, визначали, хто впливає… формували персональні запрошення, обирали модераторів з робочої групи».

Робота над завданням тривала понад рік. Було сформовано робочу групу, учасники якої залучали своїх односельців до формування ідей:

«Кожен член робочої групи мав ще за межами селищної ради збиратися у своєму селі з людьми, яким було цікаво розроблення проєкту. Слухали, радилися, яку спільну ідею приносив член робочої групи до нас. Обговорювали її і вже відмічали на карті».

 

 

Процес був неформальним і не зводився до традиційного громадського слухання. Це був живий публічний простір з елементами фасилітації, що дозволив учасникам відчути власну причетність. Активну участь взяла молодь, що також свідчить про відкритість процесу:

«Хто б міг подумати, що діти 17-18 років з училищ на рівні з дорослими вийдуть і впевнено запропонують свої ідеї. А ми їх заклали у завдання, бо хто як не діти через 5-10 років будуть тут працювати», - говорить представник місцевого самоврядування Міжгірської громади.

Обидва кейси – стратегічна сесія та відновлення церкви – демонструють, як інституційні та неформальні платформи комунікації можуть забезпечити ефективну соціальну згуртованість у громаді. У першому випадку – через діалог та офіційну участь, у другому – через культуру, пам’ять і самоорганізацію. Попри обмежені ресурси, саме через локальні ініціативи, екосистемний підхід, активність жителів і відкритість до партнерства громада сприяє зміцненню своєї стійкості та згуртованості.