Авторки: Тетяна Лукеря, Олександра Койдель, Київська школа економіки

---

Соціальна згуртованість в громадах України продовжує залишатися однією з ключових тем в умовах безпекових викликів та необхідності підвищення стійкості держави. Як ми вже показали на прикладі Суворовської та Міжгірської громад, соціальна різноманітність – етнічна, релігійна, соціальна – може бути основою для розвитку горизонтальних зв’язків та інклюзивних практик. Водночас, цей потенціал реалізується не автоматично: щоб різноманітність слугувала ресурсом, а не джерелом напруги, громада має цілеспрямовано впроваджувати відповідні інституційні рішення, розробляти практики взаємодії та створювати умови для залучення різних груп до спільного процесу творення простору.

У цій публікації ми зосереджуємось на досвіді Макарівської громади Київської області, яка зіткнулася з глибокими викликами війни, тимчасовою окупацією, але змогла сформувати нові формати взаємодії між жителями, владою, ветеранами, ВПО, бізнесом і громадськими організаціями. Цей кейс дозволяє побачити, як у непростих умовах можливо вибудовувати згуртованість на основі екосистемного підходу - через координацію зусиль різних учасників, діалог та спільну роботу.

Як децентралізація вплинула на соціальні взаємини та згуртованість

Децентралізація в Україні суттєво змінила структуру місцевого управління, передавши повноваження, ресурси на рівень громад. Для Макарівської громади цей процес став не лише адміністративними переформатуванням, а й основою для розвитку нових моделей взаємодії між владою, громадянами та іншими учасниками – зокрема, ветеранськими спільнотами, ВПО, бізнесом, жителями громади.

На практиці децентралізація дозволила органам місцевого самоврядування діяти гнучкіше й ближче до потреб громади. У свою чергу, це вплинуло на ефективність взаємодії місцевої влади і жителів. Як зазначає представник органу місцевого самоврядування:

«…Якщо провели активність дитячу, побудували лавочки - 50 чоловік одразу приходить. Тобто всі йдуть, бо вони побачили: “Я хотіла лавочку - і її побудували, значить, воно працює. Це мій результат. Я обов’язково прийду»

Децентралізація створила новий запит до місцевої влади: не лише керувати ресурсами, а й бути фасилітатором локального діалогу. Влада стає не керівником, а співорганізатором. Це підтверджує коментар представника громадської організації:

«Ми почали знайомитися, спілкуватися: хто чим живе, хто над чим працює, хто що хоче зробити, хто як бачить цей розвиток… І наш процес давав  можливість щось зробити, реалізувати свої ідеї»

Це дозволяє учасникам із різних середовищ відчувати залученість і важливість свого внеску.

Новий розподіл відповідальності внаслідок децентралізації створив умови для формування екосистеми партнерств: до соціальних проєктів активно долучаються бізнес, неурядові організації, культурні, освітні діячі. Як зазначає представниця бізнес-компанії :

«Це має бути проєкт для людей. Проєкт для психологічного відновлення. Ми не хотіли просто щось побудувати - ми хотіли, щоб це було те, що хочуть самі люди. Ми не були налаштовані на піар. Нас не цікавило просто “збудувати і поїхати” - ми хотіли бути частиною цієї громади».

Ці висловлювання вказують на глибший рівень залучення бізнесу - як рівноправного партнера у створенні згуртованої спільноти.

Водночас з новими можливостями досі існують «старі» виклики. Представник ОМС зазначає:

«То я скажу, що є тотальний супротив від структур, які залишилися, які не хочуть нічого змінювати. Не вистачає розуміння, що громада - це не тільки влада, а й громадяни».

Це свідчить про те, що представники громад переосмислюють глибину місцевого управління від зміни структури управління до співтворення. Проте розуміння згуртованості як спільної відповідальності ще потребує час і практики.

 

Спільне творення простору як інструмент зміцнення згуртованості

Зміцнення соціальної згуртованості в умовах війни вимагає від громад гнучких і багаторівневих рішень. Макарівська громада демонструє, як поєднання інституційних, соціальних та культурно-освітніх інструментів дозволяє працювати із розмаїттям соціальної структури, зменшувати напругу та формувати стійкі проєкти.

У громаді спостерігається спроба інституціоналізувати роботу зі згуртованістю, зокрема було запроваджено:

• відділ з питань ветеранів, що забезпечує доступ до послуг і сприяє їхній інтеграції;
• ініціативи з участі громади у визначенні пріоритетів відновлення - відбір будівель для реконструкції на конкурсних основах у співпраці з міжнародними донорами;
• формування міжсекторальних партнерств - наприклад, залучення бізнесу до проєктів.

Ці інструменти допомагають трансформувати локальну політику в партисипативну.

Одним із ключових прикладів є відновлення Панського парку, підтримане місцевою владою та ветеранами, громадською організацією і бізнесом та оформлене через серію зустрічей, обговорень, воркшопів із залученням фасилітаторів. У процесі брали участь місцеві мешканці, влада, ветерани, молодь тощо - усі мали змогу висловитись, запропонувати ідеї.

«Була серія – не пам’ятаю скільки – воркшопів, де ми якраз разом домовились про те, як вони бачать ось цей простір – Панський парк, що б там могло бути, яким воно могло бути» (представник громадської організації)

Такі ініціативи функціонують як соціальні «мости», що з’єднують людей з різним досвідом, сприяють довірі, активізують участь. Паралельно з плануванням відбувались спільні дії - толоки, виготовлення малих архітектурних форм, інформаційна кампанія. Як зазначає представник громадської організації:

«Ми кликали на допомогу і громаду, і своєю командою їх робили - такі були, як толоки. Ну і плюс організація самої події».

Процес був не лише будівельним, а й символічним - підкреслював спільну історію та бачення майбутнього. Це підкріплюється ідеєю комунікації навіть під час будівництва:

«Ми хочемо…якщо на експозиційний простір подивитися, давати матеріали - мета, що робимо, показати, нагадати візію, в рамках чого... Можливо, якусь міні фотовиставку зі світлинами, де ми на воркшопах разом працюємо, на толоках» (представник ГО).

Крім того, парк став простором для подій, неформальних зустрічей, мистецьких акцій, які ініціюються «знизу»:

«Бо коли ми робили всі ці інтервенції - хоча ми робили разом - тут, ну, не те щоб ми пропонували, але, ну, була наша підтримка. Тут важливо, щоб, може, без нашої підтримки вони це робили. Але вони і так це роблять. Вони малюють, просто малюють - десь там на лавці в парку. Прийдуть туди з ветеранами - вони проводять зустрічі. Кінопокази також роблять» (представник ГО)

Цей фрагмент свідчить про самоорганізовану активність мешканців, яка зберігається навіть без прямого залучення фасилітаторів.

Макарівська громада показує, що навіть у складних умовах війни можна будувати довіру, солідарність і спільність дій. Цей приклад демонструє, як публічний простір через спільне творення перетворюється на соціальну інфраструктуру – осередок діалогу, підтримки, видимості різних груп.

 

Екосистемний аналіз соціальної згуртованості

Дослідження практик Макарівської громади показує, що зміцнення соціальної згуртованості можливе за умов взаємодії та синергії між різними учасниками – владою, бізнесом, громадськими організаціями, освітніми та культурними установами, місцевими мешканцями. У фокусі – не тільки координація та розподіл ролей, а й горизонтальність комунікації, співтворення рішень, залучення до дії.

Громада формує екосистему згуртованості, в якій:

• Орган місцевого самоврядування – це ініціатор змін, координатор процесів, модератор залучення партнерів;
• Бізнес – партнер у фінансуванні, співтворець публічного простору;
• Ветеранські організації – носії мотивації до дій, співініціатори відновлення простору через партисипацію;
• Громадські організації та фасилітатори – забезпечують методологічну підтримку процесів згуртованості;
• Освітні заклади та культурні інституції – платформи для співпраці, місця спільного дозвілля;
• Мешканці, зокрема і внутрішньо переміщені особи – активні учасники, які долучаються до планування і реалізації ініціатив.

Ця багатокомпонентна співпраця дозволяє не лише реалізовувати окремі проєкти, а й будувати сталі механізми взаємодії. Зокрема, деякі учасники екосистеми згуртованості долучаються до консультативно-дорадчих органів при ОМС.  Як зазначає представник громадської організації:

«У кожного є своя експертиза, але тільки коли ми працюємо разом – воно працює. Бо просто “прийти, зробити щось за людей” – не працює. Працює тоді, коли люди самі включаються».

Ключові умови, які забезпечують роботу екосистеми згуртованості:

1. Ініціатива на місцях – ідеї народжуються зсередини громади, а не привносяться зверху;
2. Діалог як механізм дії, а не лише інструмент обговорення;
3. Підтримка фасилітації – залучення модераторів та експертів, які допомагають структурувати співпрацю та налагодити контакт;
4. Повага до ролі кожного учасника екосистеми;
5. Емоційна залученість – згуртованість не тільки про рішення, а й про відчуття значущості спільної справи. Тому, на думку представника ОМС, важливо системно показувати проміжні результати реалізації спільних ініціатив.

Децентралізація створила умови для гнучкого реагування на потреби, підтримки локальних ініціатив. Проте згуртованість, по-перше, залежить від вміння взаємодіяти, слухати та домовлятися. По-друге, це наслідок спільного, щоденного співжиття – з урахуванням різноманітності досвідів і потреб. Соціальні простори, зокрема Панський парк, стали не лише архітектурними об’єктами, а майданчиками для зустрічей, діалогу, творчості, пам’яті. Макарівська громада демонструє, що навіть у час війни, важливо створювати спільноту, де соціальна єдність не виключає різноманіття.