У цій короткій публікації коротко спробуємо відповісти на кілька питань: нагадати про що цей Закон («Про адміністративний збір») і чому він потрібен Україні; які ключові дискусійні питання можна прогнозувати до другого читання.

Про що законопроект 4380

Проект Закону України «Про адміністративний збір» (реєстраційний номер 4380, що був поданий до парламенту ще 16.11.2020) був ухвалений лише 5 червня 2025 у І читанні, і він має основну мету - надати додаткові фінансові ресурси, зокрема, для ОМС та їх ЦНАП.

Це робиться за рахунок того, що частина адмінпослуг, що досі є безоплатними чи коштують копійки – стають платними або отримують збільшення розміру адміністративного збору. Йдеться про відносно невелику кількість послуг (біля 150) із понад 2200 послуг, облікованих державою. Це найпопулярніші, переважно потрібні усім громадянам протягом життя послуги, тобто ті групи послуг, що можна назвати «базовими». Вони де-факто є або можуть бути і «бюджетоутворюючими». Окрім таких як сьогодні паспортні і реєстрація нерухомості, це: ДРАЦС; реєстрація місця проживання, бізнесу, землі і ще кілька (у т.ч. «сільський нотаріат»).

Соціальний захист безумовно був і залишається безоплатним для отримувачів. Як і перший паспорт громадянина, реєстрація народження тощо.

Хоча законопроект був поданий ще у 2020 році, але розміри адміністративних зборів і досі є переважно адекватними, перебуваючи у діапазоні 100-300 грн. До 2 читання  проект, звісно, треба буде актуалізувати. До речі, у попередні роки простий підрахунок кількості наданих послуг та ресурсів на їх надання показував середню собівартість однієї адміністративної послуги у розмірі 300 грн.

Які цікаві ще ідеї закладені у законопроект: електронні послуги – дешевші на 25%; довідки – за загальним правилом, безоплатні (щоб не було стимулу зберігати ці «послуги»); терміновість – має підвищений коефіцієнт; право готівкового обслуговування в ОМС і т.і.

Плата за базові адміністративні послуги визначається власне у цьому Законі. Як це є в Польщі, Естонії, Чехії та деяких інших країнах. Для України це актуально і тому, що деякі органи виконавчої влади чи їх підприємства мають сумнівні практики щодо окремих платежів (це і в сфері ДРАЦС у Мінюсті, і в паспортних послугах ДП «Документ» у ДМС). Тому саме чіткий і прозорий розмір адміністративного збору має покласти край непрозорим підходам та закритим схемам у цій сфері.

Що ймовірно буде дискутуватися до другого читання

Усі роки і до реєстрації 4380, і після обговорювалися кілька питань.

1. Чи варто визначати конкретні розміри адміністративного збору у Законі (додатку до нього), або ж передати це повноваження для КМУ чи ще іншим суб’єктам.

Тут вкотре нагадуємо вимоги Конституції України (ст. 92 – про встановлення податків і зборів виключно законом), і головне – потребу подолання негативної вітчизняної практики. Там де не законом, а урядом чи іншими суб’єктами визначається плата за адмінпослуги, то там і досі є найбільші проблеми

Але йдеться не лише про законність. Адміністративний збір – це і про соціальну складову та про легітимність цих платежів, тому саме парламент має її визначати принаймні за базові послуги.

Так щодо усіх адмінпослуг зафіксовано й у Законі України «Про адміністративні послуги» (ст. 11) з 2012 року. І так ця політика рухалася, хоча й загальмувала останні роки, оскільки питання оплати послуг було «розкидано»  у різних законах і не є прозорим.

Водночас 4380 дозволяє і тут пошук балансу. Адже саме за базові послуги плата є у законі. А за інші – ВРУ може уповноважити і Уряд, і навіть ОМС (у разі готовності до прийняття таких рішень)  – визначати окремі розміри адмінзбору за певні послуги, але у межах певного «діапазону і межі», встановлених парламентом.

2. Чи встановлювати розміри адміністративного збору у конкретних (абсолютних) грошових одиницях?

На мій експертний (та просто громадянський) погляд, це ідеальний варіант. Так є у країнах, які вже згадано. Так було б найзручніше людям, бо вже неможливо придумувати які «інформаційні, консультаційні» чи інші послуги. Так ми показуємо повагу до гривні, стабільність держави.

Але обговорюється ще один варіант – використовувати далі соціальні мірила (мінімальну зарплату чи прожитковий мінімум тощо) або запровадити власне спеціальне «мірило». Із цих двох варіант краще вже останній: «умовна одиниця вартості адміністративної послуги» (у.о.),  і наприклад, її встановлення на конкретний рік (чи певний період – до перегляду) у певному еквіваленті -  1 у.о. = 100 грн. Тоді встановлені у Законі коефіцієнти означатимуть, що за просту реєстрацію це може бути збір 2 у.о., а за складнішу 3 чи 4 у.о., за витяги з реєстрів 1 у.о. тощо. При потребі відреагувати на інфляцію чи інші чинники ВРУ буде достатньо змінити лише розмір цього мірила.

При останній моделі для зручності громадян також має бути запроваджено обов’язок відповідального ЦОВВ оприлюднювати еталонне джерело з розмірами адмінзборів в абсолютних одиницях на єдиному вебресурсі.

3. Звідки брати конкретні розміри адміністративного збору нині?

Під час підготовки законопроекту орієнтація була на сферу реєстрації нерухомості, з використання методу аналогії. Цей підхід можна зберегти і нині.

Також, звісно, має бути враховано соціальний чинник. І тут роль народних депутатів та асоціацій ОМС є дуже важливою.

Мінцифри вже тривалий час працює на методикою (формулою) розрахунку вартості адмінпослуг. Наразі ж діє досить проста Методика затверджена Урядом у 2010 році (загалом і досі цілком адекватна, за потреби, з незначним покращенням). Це все корисна робота. Розраховувати реальну «собівартість» варто. Це помічна аналітична інформація для прийняття рішень, адже за загальним правилом, адміністративний збір не повинен перевищувати собівартості, оскільки йдеться не про комерційну діяльність, а про реалізацію владних повноважень. Тобто і Уряду, і Парламенту варто бачити такі розрахунки.

Але ще раз нагадаємо, що більшість адмінпослуг є державними (навіть якщо окремі з них делеговані до надання в ОМС), тож і розміри адміністративного збору мають бути однаковими на всій території країни. І ці розміри мають бути помірними, частково компенсаційними, з урахуванням соціального та економічного значення.

4. Як бути із послугами, де буде відомчий чи інший супротив (паспортні і ДРАЦС)?

У послугах, де задіяна бланкова продукція та/або органи виконавчої влади (ОВВ), є доцільним розщеплення адміністративного збору. Якщо йдеться лише про використання реєстрів, то наприклад, це до 15% у держбюджет, а якщо і бланки чи бек-офісна робота СНАП-ОВВ – то й більше (30-60%). Тому до 2 читання варто також реанімувати ідею змін і в Бюджетний кодекс. Тоді й доброчесні органи (МВС, ДМС, Держгеокадастр, Мінюст) стали б щирими прихильниками 4380.

Ще з 2012 року і в паспортній сфері мало бути так, що плата визначається одним розміром адміністративного збору (включаючи бланк). Так вимагає Закон України «Про адміністративні послуги» (ч. 5 ст. 11). Тому 4380  має вирішити і це питання.

Щодо ДП «Документ», то можливий варіант рішення  – що «свої» 400-500 грн це ДП отримує як і ОМС  з загального (єдиного) адмінзбору за свою фронт-офісну роботу. Для роботи цього ДП закордоном плату теж має встановити законодавець. Бо сьогодні це «сіра зона».

Щодо цього ДП та ДП «Поліграфкомбінат Україна», також була б корисною увага до їх роботи (і до їх субпідрядників) не лише з боку Антимонопольного комітету, але й парламентський контроль. Адже такого досвіду, що паспорт має дві ціни у різних надавачів, або що вартість цієї послуги Уряду диктує державне підприємство, годі знайти у світі.

З ДРАЦС ситуація наче дещо простіша. Мінюст має отримувати все фінансування з бюджету, а не «заробляти» собі сам на додаткових «платних послугах». Існуюча досі практика неприйнятна для органу, що має бути взірцем законності. Зрештою цей крок -ухвалення 4380, може стимулювати до ще одного правильного рішення - віддати усі повноваження ДРАЦС в ОМС.

5. Чи будуть голоси до 2 читання?

Точно буде дуже складно. Буде і популізм, і відомчий та бізнесовий лобізм. Але брак ресурсів на армію, освіту, медицину та інші важливі потреби зобов’язує Україну шукати внутрішні ресурси. Адміністративний збір – це самий чесний спосіб отримувати такі додаткові ресурси, адже особа може компенсувати принаймні частину витрат на надання їй послуги.

Маємо також зобов’язання перед ЄС. Тож і тут питання буде підсвічуватися партнерами. Відтак чим швидше ухвалимо цей закон, тим краще.

Головне – маємо пам’ятати про людей – чим довше не ухвалюється 4380 – тим важче утримати якість і територіальну доступність адміністративних послуг. За ці 5 років, що вже затримали прийняття закону, Україна недоотримала мільярди гривень.

6. Неправда, що кошти отримає ЦНАП.    

Так, ЦНАП напряму нічого не отримає. Кошти йдуть у місцевий бюджет (окрім частини, що нині йдуть ДМС, Мінюсту). Але це ресурс, який ОМС має отримати додатково і керівництво ОМС може та повинно його спрямувати саме на надання послуг. Адже адміністративний збір – це фактично компенсаційна плата за розгляд справи особи. Тож питання розподілу цих коштів – це не лише питання ефективності місцевого самоврядування, а також і питання належного цільового використання додаткових ресурсів.