01 June 2023
Logo slogan
Битва за Ірпінь. Розповідає депутат Ірпінської міської ради Роман Погорілий

 

Громаду від окупації врятувало у тому числі те, що вона перед вторгненням інвестувала у власну територіальну оборону.

Автор: Дмитро Синяк


2 березня минулого року Київська обласна державна адміністрація назвала Бучу, а також Ірпінь, Гостомель та Вишгород найнебезпечнішими місцями Київської області. Саме сюди рвалися величезні колони російської бронетехніки, розтягнуті на десятки кілометрів. Тут і там натикаючись на підірвані чи заблоковані мости через численні притоки Дніпра, маючи проблеми зі зв’язком, а також не розуміючи, за великим рахунком, що відбувається, бронетанкові підрозділи росіян застрягали на дорогах, грузли у болотах та банально зупинялися через відсутність пального. Але частина з них таки прорвалася до Ірпеня з боку Бучі. 28 лютого у місті зав'язалися танкові бої, і мешканці почали у паніці тікати, часто стаючи легкою мішенню для російських кулеметів. У цей час Ірпінська міська рада вже працювала на оборону, ставши опорою для Збройних Сил України. Як усе було, Децентралізації розповів депутат Ірпінської міської ради Роман Погорілий, один із засновників відомої мапи бойових дій DeepState, завдяки яким тепер кожен може зрозуміти, що відбувається на фронті. Роман є наймолодшим депутатом міської ради, на момент вторгнення йому було лише 22 роки.


- Початок війни не вразив нікого з команди DeepState, – розповідає Погорілий. – Адже ми давно моніторили інформаційний простір і бачили, до чого все йде. Зрештою, багато звичайних людей теж усе розуміли, але боялися зізнатися собі у цьому, намагаючись жити звичайним життям. На 24 лютого Ірпінська міська рада запланувала чергову сесію. Я не йшов, а біг на неї під вибухи снарядів, що лунали з боку Гостомеля, куди висаджувався російський десант. Тим не менше, ту сесію ми провели, перевівши бюджет Ірпінської громади, якщо можна так сказати, на військові рейки. Ми сформували оперативний штаб і почали готуватися до оборони. Кожен отримав ті чи інші задачі, але проблема була у тому, що ці задачі наростали, як сніжний ком, причому все треба було робити негайно.

Військовим підрозділам були негайно потрібні бетонні блоки та пісок для будівництва блокпостів; солдат, яких у місті ставало дедалі більше, треба було негайно десь розміщувати на ночівлю, а боєкомплект для їхньої зброї негайно ховати у надійне місце. Одночасно треба було забезпечувати зростаючі потреби територіальної оборони, якій бракувало буквально усього: від теплого одягу та спальних мішків до патронів до зброї. Кількість тих, хто просив видати йому автомат, заявляючи про готовність вбивати орків, зростала з кожним днем. Роман Погорілий у складі групи працівників міськради навіть їздив у сусідній Макарів за додатковою зброєю. Зброя надходила також з Києва та інших міст. Але її все одно було замало. Врешті-решт, ті, кому забракло автоматів та гранат, долучилися до будівництва опорних пунктів, укріплення блокпостів та виробництва коктейлів Молотова тощо.

 

Ірпенський ЖК «Мюнгхаузен після російських обстрілів» Укриття в Ірпені, 3 березня 2022 року

 

- Крім військових потреб, було й чимало гуманітарних: забезпечення усім необхідним бомбосховищ, доставка гуманітарної допомоги для людей у цих бомбосховищах, а також їжі і навіть одягу, бо багато хто залишив свої будинки та квартири у тому, у чому був, – продовжує Роман. – У мене було багато різноманітних задач, таких як допомога в облаштуванні позицій, чергування, допомога в прийомі дзвінків гарячої лінії, забезпечення нашого складу достатньою кількістю пального  для різних потреб тощо. Таких задач було багато у кожного і ми всі намагалися максимально включатися у кожен процес і бути корисними.. Також міська рада точково надавала ту чи іншу допомогу, про яку просили ті, хто телефонував на гарячу лінію. Крім цього, у зоні відповідальності міської залишалися її звичайні функції, такі як надання комунальних послуг. Адже без води і тепла у місті дуже швидко почалася б гуманітарна катастрофа. Було й чимало інших проблем. Зокрема, багато дзвінків на гарячу лінію стосувалися підозрілих людей, мародерства і такого іншого.

 

Цвинтар знищеного під час боїв військового і цивільного транспорту в Ірпені

 

За словами Романа, на щастя, більшість працівників міської ради та комунальних підприємств залишалися на місцях, хіба що могли виїхати на короткий термін, щоб перевезти у безпечне місце родину. Причому навіть ті, хто залишили Ірпінь, все одно долучалися до допомоги місту.

- Мій колега, депутат Ірпінської міської ради, наприклад, організував доставлення до Ірпеня кількох фур з гуманітарною допомогою, причому особисто брав участь у завантажуванні усього необхідного, – веде далі Роман. – Та коли гуманітарка надходила, її  треба було розподіляти, і це було окремим гроном проблем. Бо міст у Романівці Збройні Сили України підірвали майже одразу. Тому згодом автомобілі з гуманітарними вантажами розвантажувалися у Романівці, Стоянці, Коцюбинському. Водночас треба було реагувати на сотні повідомлень від місцевих жителів про мітки, які помічали тут і там. Малюючи їх, приховані російські агенти, намагалися посіяти паніку, і це їм таки вдалося. На гарячу лінію надходили і повідомлення про російські диверсійні групи, яких помічали місцеві. Кількох диверсантів було навіть затримано. Як виявилося, деякі з них приїхали з росії кілька років тому і протягом цього часу спокійно знімали в Ірпені квартири. Одним словом, я крутився, мов білка у колесі, і три перші доби після вторгнення майже не спав.

 

Зруйнваний міст у Романівці

 

Як і багато інших працівників міськради, Роман отримав у військкоматі автомат Калшнікова і став частиною територіальної оборони. Він пройшов кілька молодіжних вишколів у різних національно-патріотичних організаціях і вмів поводитися зі зброєю. Тим часом обстановка в Ірпені накалялася.

2 березня два російські Су-25 завдали авіаударів по Ірпеню. Дві їхні ракети влучили у житловий будинок, там загинула дитина. Згодом один із Су-25 був збитий. На трасі Ірпінь – Житомир почалися тяжкі бої. Вже наступного дня Київська обласна державна адміністрація оголосила про евакуацію  жителів Ірпеня. 206-й батальйон територіальної оборони зумів вивезти з міста понад 400 жінок і дітей. Згодом понад 1500 жінок і дітей були евакуйовані потягом, а ще 250 евакуювали автобусами. Саме тоді з’явилися фото організованого переведення цивільних осіб українськими військовими через Житомирську трасу під руїнами підірваного моста. Під час евакуації щонайменше вісім мирних жителів, двоє з яких діти, загинули внаслідок обстрілу перехрестя на евакуаційній дорозі, по якій били російські міномети.

 

 

ЖК «Синергія-2» і «Синергія-2+» після обстрілу 5 березня

 

5 березня українська авіація знищила колону російської техніки, яка йшла з Ірпеня на Стоянку, намагаючись прорватися у Гореничі. А за три дні міський голова Ірпеня Олександр Маркушин повідомив, що отримав погрози з вимогою здати місто російським військам. «Ірпінь не купиш, Ірпінь воює», – відповів Маркушин.

 

Виступ міського голови Ірпеня Олександра Маркушин на святі у честь День Збройних Сил України 6 грудня минулого року

 

- Я хочу сказати усім громадам: не шкодуйте коштів на територіальну оборону, – каже Роман Погорілий. – Ірпінь встояв, багато у чому завдяки тероборонівцям. Бо кадрових військових на самому початку вторгнення до Ірпеня прийшло порівняно небагато, і найбільший удар росіян прийняли на себе саме тероборонівці. З іншого боку, бронетанковому наступу росіян передувала диверсійно-підривна робота, і у протидії їй  бійці Ірпінської територіальної оборони були дуже ефективними. Громади повинні забезпечувати цих бійців усім необхідним: раціями, формою, взуттям, тактичними окулярами тощо. Я розумію, що з місцевого бюджету непросто виділити кошти на такі потреби, але це треба робити. Хлопці також повинні мати можливість тренуватися, виїжджати на стрільбища, грати у страйкбол чи пейнтбол. Я на власному досвіді зрозумів, що у бою найважливіше не вміння стріляти, а вміння правильно рухатися та думати на кілька кроків наперед.

5 березня Погорілий отримав контузію від пострілу танка по одному зі штабів міськради, у якому він тоді знаходився. Життя йому врятувало те, що він, як вимагали правила безпеки, у момент обстрілу знаходився між двох стін. Наступного дня Роман виїхав до Києва, трохи підлікувався і зайнявся збором коштів для забезпечення армії. Також він активніше включився до свого проєкту DeepState, у якому, крім Telegram-каналу, тепер з’явилася і добре відома всім карта.

- 6 березня русня буквально почала рівняти Ірпень із землею, – згадує Роман Погорілий. – Масштаби руйнувань були просто катастрофічними. З іншого боку, слідкувати за переміщенням окупантів було надзвичайно легко, бо вони мало не кожен свій крок викладали в інтернет. Наприклад, коли на вулиці Яблунській стояли кадирівці, підписник нашого каналу, місцевий житель, давав нам дані про них, які ми одразу передавали військовим. Я пригадую, як один з бійців ірпінської тероборони вкрав у росіян «Камаз» з-під Гостомеля, де була розбита російська колона. Згодом виявилося, що цей «Камаз» належав Кемеровському ОМОНу. Серед інших вантажів у ньому була також парадна форма, у якій окупанти збиралися марширувати Хрещатиком. Натомість до параду на Хрещатику русня не дожила, бо сунула зазвичай просто по трасах, що було подарунком для наших Збройних сил, які швидко знищували російські колони артилерією.

22 березня третина Ірпіня ще була під контролем орків, але вже 28 березня Олександр Маркушин заявив про повне звільнення міста від російських окупантів.

 

ЖК «Новооскольський»

Руїни на Степанівській вулиці

ЖК «Новооскольський»

 ЖК «Ірпінські Липки»

Обстріляна будівля Державного податкового університету в Ірпені

 

Коли Роман Погорілий повернувся до рідного міста, то жахнувся масштабу руйнувань: багато будинків лежали у руїнах, двори і дороги були засипані гільзами. Кожна школа отримала ті чи інші пошкодження, а найбільше постраждав ліцей №3. Всюди, де вони побували, можна було натрапити на розтяжки та міни. Більшість вікон було вибито, а погода стояла холодна. У селах громади: Михайлівці, Рубежівці та Діброві, де стояли російські війська, чимало людей потребували психологічної допомоги. Тож справ у міської ради було багато. 

- До війни Ірпінська міська рада жила дуже строкатим життям: ми влаштовували гарячі дебати з різних приводів, постійно розглядали різноманітні звернення людей, сперечалися щодо планів та бюджетних витрат, – згадує Роман Погорілий. – На кожній сесії було щось нове. Але від 24 лютого всі політичні дискусії, чвари та скандали припинилися, і міська рада почала працювати як єдиний організм. Тепер у нас лише дві теми, які ніколи не викликають суперечок: допомога людям та відбудова громади. Бувають ще питання по виплатам сім’ям загиблим військовослужбовцям: ми виділяємо кожній з них по 100 тис. грн або надаємо іншу потрібну допомогу. Щоправда, з кожною новою сесією дискусій стає дедалі більше, і я вважаю це добрим знаком. Ми повертаємося до нормального життя, нехай навіть і під час війни. 

 

Волонтери в Ірпені

Гуманітарні пічки-буржуйки допомогли мешканцям Ірпеня пережити зиму

 

До повномасштабного вторгнення бюджет разом з державними трансферами Ірпінської громади сягав 1 млрд грн. Тепер він втратив близько 20% надходжень. А гроші на відбудову міста потрібні чималі. Тому міська рада суттєво активізувала співпрацю з міжнародними партнерами – як урядовими, так і неурядовими. Цікаво, що вони допомагають нам не тільки грошима чи гуманітаркою. Одне з міст-побратимів Ірпеня у США навіть надсилає Ірпінській територіальній обороні зброю, конфісковану місцевою поліцією.

Нещодавно Олександр Маркушин  урочисто відкрив отриману завдяки партнерам газопоршневу електростанцію потужністю 1 МВт, інноваційний проєкт в енергетичній сфері, аналогів якому в Україні поки що немає. Вона живитиме майже всі  об'єкти критичної інфраструктури, освітні та медичні об’єкти Ірпеня. Забезпечуючи безперебійну роботу котельні, електростанція також забезпечить теплом понад 20 багатоповерхівок, ліцей, школу та саму міську раду.

 

Відбудова Ірпеня спільно з Ініціативою United24

 

Українські селебрітіс теж не стоять осторонь відновлення міста. Так у середині січня цього року Чемпіон WBA, WBO та IBF у надважкій вазі Олександр Усик  відкрив збір коштів на відбудову багатоквартирного будинку в Ірпені, що мало би дозволити 40-а українським сім’ям повернутися до своїх помешкань. Причому з необхідної суми у 12 млн грн чемпіон особисто пожертвував 4 млн грн.

 

Мурал на стіні Ірпінського Центрального будинку культури, автор – Італієць TVboy, фото Руслана Савчука

 

Бійці Територіальної оборони Ірпеня, які загинули у боях з росіянами у лютому-березні 2022 року:

Алєксєєв Юрій Львович, Анацький Костянтин Андрійович, Близнюк Сергій Юрійович, Бойченко Михайло Сергійович, Вигінний Євгеній Володимирович, Владимиров Володимир Вікторович, Гусєв Віталій Олександрович, Дворніков Андрій Андрійович, Дідківський Ігор Миколайович, Дмитренко Сергій Володимирович, Іващик Олександр Сергійович, Казімір Олексій Костянтинович, Калінін Юрій Володимирович, Коваль Віктор Олександрович, Козлов Василь Борисович, Колєсніков Анатолій Дмитрович, Коломієць Олександр Іванович, Костюченко Андрій Миколайович, Кривенко Віталій Віталійович, Кроткіх Ігор Львович, Кульков Сергій Олександрович, Литкін Олександр Вікторович, Любимов Артем Валерійович, Люков Руслан Юрійович, Малюк Сергій Павлович, Можейко Олександр Анатолійович, Нощенко Сергій Іванович, П'ятниця Юрій Сергійович, Пасічник Євген Володимирович, Пасько Дмитро Вікторович, Пономаренко Володимир Михайлович, Сєропов Федір Асатурович, Сидорчук Сергій Валерійович, Смірнов Сергій Олексійович, Сухих Ігор Володимирович, Українець Дмитро Анатолійович, Шевчук Олег Вікторович.

Views: 1889
Related news: war stories
Read more: