7 issues hampering tourism growth in Rzhyshchivska AH and more
More information in Ukrainian

7 issues hampering tourism growth in Rzhyshchivska AH and more More information in Ukrainian

Чому одна з найбільш перспективних громад Київщини (і не лише вона) не хоче помічати можливостей, які міг би дати їй розвиток туризму, практично не використовуючи чималий туристичний трафік.


Автор: Дмитро Синяк

Щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі
Було видно, було чути, як реве ревучий…

Тарас Шевченко

 

Слово про Ржищів

Я дуже люблю ці місця. Їх не можна порівняти з жодними іншими. Дніпро – широкий, наче море; посеред нього – острови з піщаними пляжами; а над водою, уздовж всього правого берега – височенні кручі, з яких відриваються неймовірні краєвиди. Місцеві жителі частіше користуються човнами, ніж автомобілями; тут безліч риби та багато родючих земель, які тисячоліттями удобрював дніпровський мул. У тутешніх заказниках водяться червонокнижні тварини й птахи та ростуть рідкісні рослини. А ще ці місця мають щось таке, про що й не скажеш словами. Випадково приїхав – прикипів серцем – перебрався сюди жити: цим алгоритмом у Ржищівській об’єднаній громаді нікого не здивуєш.

 

Ржищівські краєвиди з дніпровських круч

 

При цьому терени громади ніколи не вважалися такими, що мають туристичний потенціал. За радянських часів тут, як і всюди, будували заводи й розвивали колгоспи. По розпаду Союзу у більшості місцевих жителів залишилася тільки ностальгія по тому, «як добре жилося», і жодного бачення майбутнього. Чимало з них працюють закордоном чи у Києві, щодня долаючи по 90 км в один бік. Мабуть, містечко Ржищів та його околиці так і залишилися б невідомими туристам, якби не… старовинна церква.

Коли за радянських часів створювали Канівське водосховище, то затопили понад 20 сіл, серед яких було і село Гусинці, що неподалік Ржищева. У ньому, на високій горі, стояла Спасо-Преображенська церква, побудована у 1822 році поміщиком Гусинським. Тепер вона опинилася на острові. Щовесни, під час розливів Дніпра, її підлогу вкривала вода. Одначе сама будівля виявилася доволі міцною і впевнено протистояла руйнівним дніпровським водам. До церкви можна було потрапити лише на човні, й прихильники подорожей незвіданими місцями мусили довго шукати його у Ржищеві. Проте відвідини церкви, що знаходиться у самому серці ландшафтного заказника місцевого значення «Бориспільські острови», виправдовувала усі сподівання.

 

Церква «на воді»

 

Неподалік церкви, на сусідньому острові, височіє піщана Лиса гора, коло підніжжя якої є невеличкий пляж. Після поїздки до церкви там можна було відчути себе відрізаним від цілого світу робінзоном, і власники човнів за додаткову платню могли завезти усіх бажаючих на цей пляж і або зачекати на них, або повернутися за ними через кілька годин. Церква на воді й пляж на Лисій горі виявилися такими незвичними атракціями, що з кожними роком приваблювали дедалі більше туристів.

У 2012 році церкву капітально відремонтували, побудувавши коло неї причал, а власники човнів сформували певну (чи краще сказати, непевну) спільноту, що перевозить туристів до церкви та на Лису гору, влаштовує там для них пікніки, проводить екскурсії та усіляко розважає. Багато перевізників облаштували на дніпровських островах стоянки, куди возять туристів на обід та відпочинок. При цьому кожен човняр ретельно охороняє свою стоянку від чужих.

Приїжджаючи щороку до Ржищева, я бачив, як поступово росли човни перевізників: минулого сезону до пляжу на Лисій горі причалювали вже справжні «Тітаніки», кожен з яких вміщував по півсотні туристів. Грубшали і золоті ланцюги на шиях човнярів, які вже майже не використовували маленьких рибальських суден, купуючи спеціально під туристів великі довгі шаланди. Ціни на перевіз сягнули історичного максимуму: 600 грн для двох дорослих і двох дітей за подорож до церкви і 800 грн, якщо є бажання зупинитися на півгодини на Лисій горі.

 

Карта Ржищева з кабінету міського голови, намальована місцевими школярами

 

Змінилися і самі туристи. Тепер до Ржищева їздять вже не самотні шукачі пригод, а організовані групи з цілої Центральної України. Туристичні автобуси дедалі частіше привозять до міського пляжу, де завжди паркуються «водні таксі», великі групи киян, які шукають цікавого одноденного відпочинку, а також не менші групи релігійних паломників. Зачастили до Ржищева й чорні археологи, досліджуючи зі своїми металошукачами місця боїв 1943 року на Букринському плацдармі.

Однак деякі речі залишилися незмінними. Наприклад, таким ж невеличким залишився пляж на Лисій горі, що вже й близько не вміщує усіх бажаючих покупатися у чистій воді (яка через постійне причалювання великих і малих суден є вже не такою й чистою). У Ржищеві так і не з’явилися громадські туалети, й тисячі відвідувачів міста мусять шукати «кущі». Не відкрили у Ржищеві й платної стоянки для автомобілів, які трохи страшнувато лишати просто на березі на день, а то й на кілька днів, відпливаючи на острови.

 

Пляж на Лисій горі

 

Ржищівчани, за винятком, звичайно, перевізників, досі не бачать перспектив у розвитку туризму і майже не використовують існуючий туристичний трафік, на який буквально молилися б в інших громадах. Ржищівська громада у буквальному розумінні сидить на грошах, але не може підняти їх. Бо має із цим кілька проблем…

 

Трипільський «бінокль» – символ Ржищева. Такі загадкові речі, призначення яких невідомо, досі знаходять в околицях Ржищева, де жили колись давні трипільці

 

Проблема №1. Надмірний контроль за громадою з боку одного бізнесмена

Я, мабуть, нікого не здивую, коли скажу, що чи не найважливішу роль у формуванні об’єднаних громад відіграє місцевий бізнес. Один чи кілька підприємців, які мають вплив на місцеву владу, часто створюють громади під себе. Потім комерційні структури цих підприємців виграють тендери на освоєння грошей місцевого бюджету. При цьому про жодну корупцію не йдеться: хіба ж погано, що компанії місцевого бізнесмена відремонтували школу-лікарню-амбулаторію-бібліотеки-старостати-клуби? Хіба ж погано, що цей бізнесмен, маючи зв’язки на вищому рівні, весь час вибиває гроші для своєї ОТГ з обласного чи державного бюджетів? Але є одне але.

Головною метою такого «ангела-хоронителя» громади є власний розвиток, а не розвиток громади, хоча деколи ці напрямки і можуть співпадати. Такий бізнесмен зі шкіри лізтиме, щоб вибити з бюджету вищого рівня гроші «на ремонт лікарні», які освоять його структури, але не морочитиме голови, наприклад, з розвитком малого бізнесу. Навіщо йому, зрештою, ростити потенційних конкурентів? Яка йому від цього користь? Натомість якби бізнесменів було кілька, вони конкурували б між собою, контролюючи одне одного, і це однозначно пішло б на користь громади. Формат «вотчини» однієї людини загалом шкодить розвитку територій, яким би добрим не був «тато».

Це звикла ситуація для об’єднаних громад України, і я у жодному разі не стверджуватиму, що у Ржищівській громаді все відбувається саме так. Можливо, навіть навпаки. Краще про це знають місцеві жителі.

 

Проблема №2. Надмірна політизація і розкол депутатського корпусу

У червні 2016 року депутати Ржищівської міської ради проголосували за відставку чинного мера Миколи Спичака. Тоді ж виконуючою обов’язки міського голови стала секретар міської ради, мешканка Києва Христина Чорненька.

Оскільки міста обласного значення мають можливість створювати ОТГ шляхом приєднання сусідніх населених пунктів, Ржищівську громаду утворили у серпні 2018 року без перевиборів місцевої влади. Частково і через це Христина Чорненька отримала потужну опозицію: з 27 депутатів 13 проти неї. А враховуючи, що для прийняття будь-якого рішення потрібно 14 голосів, Ржищівська міськрада час від часу стикається з проблемою «14-го голосу».

 

Виконуюча обов'язки ржищівського міського голови Христина Чорненька вже майже чотири роки керує Ржищевим і півтора роки – об'єднаною громадою

 

Але згодом міській владі таки вдалося домовитися із «14-м депутатом», і основні рішення почали прийматися. Хоча за таких непевних умов роботи говорити про серйозний розвиток доволі складно. Тут, як кажуть, не до жиру.

Так, наприклад, місцевий активіст Олександр Таран три місяці чекав дозволу на встановлення у Ржищеві вуличних ліхтарів власного виробництва на сонячних батареях, які він безоплатно зробив для міста, зібравши гроші на матеріали у соцмережах. Міська рада не могла проголосувати за надання цього дозволу, не маючи кворуму через саботаж опозиції.

 

Проблема №3. Свідомість місцевих жителів, які вважають розвиток туризму розкішшю, а не джерелом доходів

Ми із радницею Христини Чорненької – Іриною Петровською сидимо у кафе ржищівського підприємця Юрія Редьки, який займається цим бізнесом вже 25 років. Кафе приємне і годують смачно. Коли я кажу про це вголос, серйозне і навіть суворе обличчя пана Юрія розпливається в усмішці. Але це не просто комплімент – ми ж бо говоримо про розвиток туризму, – це окреслення додаткових можливостей.

- Скажу вам не як радник міського голови, а як місцева жителька: мені на Лисій горі не потрібні жодні туристи, – зізнається пані Ірина. – Ще кілька років тому я могла вільно відпочивати там, а тепер це місце для мене закрите, бо там стільки туристів, що яблуку ніде впаси! Навіщо, скажіть, мені чужі люди, які не приносять моєму місту жодної копійки? Підприємці ж, які працюють довкола туристів, сплачують єдиний податок, а платників туристичного збору у нашій громаді немає. Якщо буде більше туристів, що ми виграємо від цього? Навіщо спрямовувати на впорядкування чужих островів кошти місцевого бюджету, якщо туди їздитимуть чужі люди?

 

Місцевий підприємець Юрій Редька за розвиток туризму, але тільки після забезпечення усім необхідним медичних закладів та шкіл

 

Виявляється, що острови, на яких розташовані церква та Лиса гора, належать вже до іншого, Бориспільського району. Коли я кажу, що треба неодмінно забрати їх до Ржищівської громади, ініціювавши рішення Верховної Ради щодо зміни меж районів, пані Ірина обурюється:

- А кому це треба? Від тисяч непроханих гостей я маю тільки гори сміття, захаращений міський пляж та зламані лежаки на ньому… Не туристи мені потрібні, а добрі дороги та якісні медичні, адміністративні, освітні й інші послуги. От як ми на «материковій частині» наведемо лад, тоді й до туризму на островах доберемось. Тим більше, що коли у громаді добре житиметься місцевим, то і турист підтягнеться.

 

Основні свої гроші Ржищівська ОТГ вкладає у ремонт доріг

 

- Я теж за те, аби спершу зробити школи та лікарні і вже тільки потім інвестувати у туризм, – несподівано погоджується з пані Іриною Юрій Редько, який щойно розповідав, що непогано заробив влітку завдяки туристичній «навалі». – Треба закрити спершу ці питання, щоб місцеві не тікали до Києва, а потім вже братися і до розвитку туризму. Бо на це потрібні великі гроші…

 

Щойно відремонтована будівля Ржищівської школи імені Олега Кошового

 

Я переконую, наводжу приклади інших громад, запевняю, що навести лад зі школами та лікарнями можна лише теоретично: вкладати у них кошти можна до безконечності, але це жодним чином не змінить майбутнього громади. Для того, щоб змінити його, потрібно створювати робочі місця. Також я відзначаю, що громада все одно нікуди не дінеться від туристичного трафіку, але тільки від неї залежить, що він приноситиме їй: гроші чи сміття.

Та все марно. Пан Юрій каже, що підтримує діючу місцеву владу. Пані Ірина розповідає, що навіть Львів від туристів отримує «море сміття і проблем», які «шокували її під час останнього приїзду до міста». Ржищівчани не вірять у туризм.

 

Ржищівські рекламні конструкції, які не рекламують туристичні можливості громади, натомість повідомляють жителям, що Ржищів – «місто спортивних досягнень, місто студентів, маленька батьківщина великих людей (та місто, яке продовжується в дітях».

 

Проблема №4. Місцева влада не бачить перспектив у розвитку туризму

Христина Чорненька обурюється, коли я кажу їй про це.

- Як так «не бачить»? Ми ж визначили цю пріоритетність у Стратегії розвитку нашої громади, а також у просторовому плануванні. Ми відпрацьовуємо ідеї створення гірськолижного спуску, мотокросу та байдарочного клубу. Так, це поки що лише ідеї, але ж і громада у нас ще зовсім молода: ми щойно закрили перший бюджетний рік, який був суто технічним:  треба було переоформити людей, провести інвентаризацію тощо. Крім цього, перед тим, як запросити до хати гостей, треба прибрати у ній. Отже ми насамперед маємо відремонтувати місцеві дороги, створити зони відпочинку, туристичні маршрути тощо.

Та незважаючи на всі декларації, статті «На розвиток туризму» у бюджеті Ржищівської ОТГ немає.

- Бюджет затверджено по захищеним статтям та основним зобов’язанням щодо співфінансування, які перейшли з минулого року, – каже Христина Чорненька. – Туризм не є захищеним видом видатків, туристичний збір до бюджету громади не надходить. Що нам, закрити лікарню і розвивати туризм?

Між тим, бюджет громади, яка має 10 тис. мешканців, становить понад 72 млн грн, причому 48 млн грн з них - власні надходження. Тобто 4,8 тис. грн на кожного мешканця, що є цілком непогано для України.

- Три роки поспіль ми проводимо фольклорно-етнографічний фестиваль «Ржищівський вінок», – розповідає Христина Чорненька. – На його проведення йде понад 100 тис. грн спонсорських коштів і ще 170 тис. грн з обласного бюджету. Тобто фестиваль проходить практично без фінансової участі нашої громади. Але що ми заробляємо на цьому? По 1 тис. грн платять нам так звані «батутчики», тобто власники різноманітних атракціонів для розваг гостей фестивалю. Ржищівські підприємці практично не беруть участі у цьому заході, і я вимушена підтягувати київських бізнесменів. Як, скажіть, конвертувати у гроші для бюджету розвиток такий туризму? Я не вірю у те, що наша громада може серйозно заробляти на туризмі. Може, на садівництві, на вівчарстві, але не на туризмі.

 

Проблема №5. Ті, хто вже заробляють на туризмі, не можуть об’єднатися і не ведуть діалогу з владою

У липні 2018 року на Лисій горі 19-річний ржищівчанин Андрій Приходько пошкодив шию під час невдалого пірнання. Такі випадки, на жаль, трапляються тут мало не щороку. Друзі хлопця зателефонували рятувальникам, але ті сказали, що людину з тяжкою травмою шиї вони брати бояться. А медики викликаної «швидкої» їхати у човні через Дніпро відмовилися, бо «там територія вже іншого району». Погодилися лише після довгих умовлянь. Таким чином від моменту стрибка до приїзду лікарів минуло півтори години. Згодом довелося витратити ще шість з половиною годин, щоб хлопець опинився на лікарняному ліжку обласної лікарні: інші лікарні, які знаходилися ближче, навідріз відмовлялися брати його з таким специфічним переломом.

Коли я нагадую про цю історію одному з човнярів – молодому невисокому хлопчині, Владиславу Апостолу, він опускає голову:

- Андрій – мій друг, і він досі в інвалідному візку. Хтозна, якби у Ржищеві була кваліфікована рятувальна служба швидкого реагування з потужним човном, може, для Андрія все закінчилося б інакше. Але її немає. Між тим, туристів у нас щороку дедалі більше. Минулого сезону, за моїми підрахунками, у Ржищеві побували 10-15 тис. осіб. А буде ще більше, бо не може така краса стояти без туристів…

 

Ржищівський човняр Владислав Апостол все літо проводить на воді, влаштовуючи для туристів цікаві екскурсії.

 

Перед нами безкраїй Дніпро, джерело заробітку Влада і джерело постійних проблем для тих місцевих жителів, які не хочуть бачити тут туристів.

- Було би так добре, якби міська рада побудувала на пляжі чи коло нього якісні чисті туалети, – каже хлопець, якому задля розвитку його справи потрібні не загальні стратегії, а цілком конкретні речі. – Нехай навіть платні туалети, аби тільки вони були. Бо мені страшенно соромно відправляти заможних клієнтів, які платять мені чималі гроші, до дерев’яної будки поруч із пляжем. Після цього у них такий вигляд, наче я їх розтоптав. Власники човнів із задоволенням допоможуть владі у будівництві туалетів. Єдине, чого вони не робитимуть, це не обслуговуватимуть такі туалети, не морочитимуться з оформленням їхніх працівників тощо. Це може зробити тільки міська влада, але їй, на жаль, не до розвитку туризму.

Влад переповнений різноманітними задумами щодо розвитку власного бізнесу. Цього сезону він планує придбати обладнання, щоб готувати для туристів їжу безпосередньо на островах. Коли я розповідаю, що в інших громадах можна взяти безвідсоткові кредити під розвиток власної справи, у хлопця загоряються очі.

- Я взяв би 10-15 тис. доларів під новий човен, – мрійливо каже він. – І не тільки б швидко їх повернув, але ще й офіційно оформив кількох працівників!

Не знаю, наскільки правильними є розрахунки Владислава, але очевидно одне: він та місцева влада могли б знайти взаємовигідні форми співпраці. Однак діалогу між ними немає. Хлопець не вірить, що влада може йому щось дати. А у міській раді не вірять у те, що з бізнесу хлопця громада може отримати бодай якийсь зиск.

 

Проблема №6. У громаді недооцінюють вигоди від розвитку зеленого туризму

Олександр Колосюк, киянин, що переїхав жити в ці місця 3 роки тому, випадково виявився чи не єдиним мешканцем Ржищівської ОТГ, який приймає у своїй садибі туристів. Будинок Олександра – це напівзакритий клуб для друзів, закоханих у ці місця: екологів, волонтерів, спортсменів, людей творчих і небайдужих. У громаді немає готелів (нещодавно з’явився один, але ціни у ньому стартують з 2,5 тис. грн за ніч), отже й зупинитися практично ніде. Тож на кухні у Сашка ми і фантазуємо про те, якою могла би бути Ржищівська громада, якби розвивала туризм.

 

Олександр Колосюк, киянин, що переїхав жити у село під Ржищевим місця 3 роки тому, випадково виявився чи не єдиним мешканцем Ржищівської ОТГ, який  приймає у своїй  садибі  туристів.  Будинок Олександра – це напівзакритий клуб для друзів, закоханих у ці місця: екологів, волонтерів, спортсменів, людей творчих і небайдужих.

 

- Доходи від туризму не варто вимірювати тільки надходженнями до бюджету, – каже Олександр. – Бо найбільша користь від розвитку туризму – це гроші, які туристи залишають у громаді. Вони згодом стають поштовхом для розвитку малого підприємництва: хтось продає туристам сувеніри, хтось їх годує, хтось проводить для них екскурсії, хтось доглядає човни. І з часом може вийти так, що місцеві жителі не захочуть їхати на заробітки до Києва чи закордон, бо й вдома можна непогано заробити. Найперша вигода владі від розвитку туризму – заможні люди, які вміють заробляти у сфері послуг.

Я раптом пригадую розповідь голови Присиваської ОТГ Херсонської області Сергія Кліщевського про те, що у селах його громади за рік ціни на нерухомість зросли у 6 (!) разів – виключно завдяки розвитку туризму. Що коли б так і у Ржищеві?

- Я думаю, що з підприємцями щодо виплат до місцевого бюджету завжди можна домовитися, – каже пан Олександр. – Невже, якби місцевий тур-оператор заробив більше завдяки роботі міської ради, то не погодився би заплатити більше податків? Місцева влада досить уважно слідкує за потребами тутешніх  жителів. Проте, якщо у цих жителів немає ані розуміння туристичного потенціалу, ані бажання надавати якісні послуги, то що вдіє влада? Так, вона вчиться, розробляє плани стратегічного розвитку і таке інше, але якщо пріоритет – «соціалка», то влада й буде займатися нею. Потрібен діалог, потрібен тиск знизу, а цього, на жаль, немає. І проблема насамперед у  ментальності ржищівчан. За бажання і за правильно поставленої справи туристів у Ржищеві та його околицях можна приймати мало не у кожній хаті…

Я знову згадую розповідь Сергія Кліщевського про програму, що зацікавлює місцевих жителів, які приймають туристів, оформлюватися як приватні підприємці й сплачувати податки. Наприклад, хочеш, щоб твій телефон розмістили у каталозі міської ради? Заплати податок. І за таких умов гроші на виготовлення цих буклетів шукати непотрібно. Так само, як і грошей на рекламу цікавинок громади.

А ще я згадую багато ОТГ, у яких побував і які буквально готові були хапалися за соломинку, аби тільки розвинути туризм. Бо без нього громада втрачала головне – життя.

Так, наприклад, у Сосницькій ОТГ Чернігівської області вже двічі провели Молодіжний фестиваль кіно та мистецтва, залучивши кошти Міністерства культури. У Полянській ОТГ Закарпатської області за 4 роки виділили 1,6 млн грн під 3% річних за програмою «Власний дім», щоб місцеві жителі могли готувати власні оселі для прийому туристів. У Теребовлянській ОТГ Тернопільської області музеї, веломаршрути і нові послуги для туристів минулого року принесли 120 тисяч гривень. А Новоміська ОТГ Львівської області змогла залучити грант в 1 млн євро від Євросоюзу під нестандартний туристичний проект COWBOYky, який багатьом в Україні видавався утопією.

Прикладів багато. У туризм просто треба вірити. І вчитися заробляти на ньому гроші. А якщо цього не зробити, Ржищівська громада матиме від туристів сміття, каліцтва, негативні відгуки у соцмережах та безліч інших проблем. Що б не робила, вона не зможе відвадити людей від манливих красот Дніпра та незвичної місцевої землі, повної таємниць та загадок.

 

Проблема №7. Несплата податків підприємцями, які заробляють на туризмі

Під час узгодження матеріалу Христина Чорненька додала до цієї статті наступний коментар, який ми розміщуємо, щоб уникнути звинувачень у заангажованості. Разом із тим, ми мусимо визнати, що для нас було несподіванкою несплата податків тими, хто так чи інакше заробляють на туристичному трафіку у Ржищівській ОТГ. Хоча й закон «Про особисте селянське господарство» не відносить сільський зелений туризм до підприємницької діяльності, не вимагає від його суб’єктів реєстрації, а відтак і сплати податків. І все ж таки…

- У статті применшено досягнення громади, а результати роботи (капітальні ремонти закладів освіти, медицини, доріг тощо) висвітлено не як досягнення, а як джерело особистої вигоди представників влади. Це зовсім не так, – зазначає пані Христина. – Ви також зауважили, що «Ржищівська громада у буквальному розумінні сидить на грошах», натомість не підтвердили це жодними розрахунками. А трафік у 15 тис. осіб (до речі, порахований приблизно) ще не є доказом економічних можливостей... Чи шкодить розвитку туризму розкол у депутатському корпусі? Це теж невідомо. Принаймні, політичних дебатів щодо розвитку туризму між депутатами не було жодного разу.

Згадані у статті Олександр Колосюк та Владислав Апостол не зареєстровані як підприємці та не сплачують податки до бюджету Ржищівської ОТГ. Отже, одна з причин повільного розвитку туризму, якої ви не зауважили, у тому, що ті, хто працюють у цьому бізнесі, роблять це нелегально, відтак, міська влада не має джерел для підтримки цих підприємців. Натомість багато жителів громади сплачують податки. Відтак насамперед їх і треба питати про те, що для них є пріоритетом: розвиток закладів освіти та медицини, соціальний захист чи виділення кредитних коштів на ремонт садиби та придбання човна, що належать бізнесмену, який зовсім не поповнює бюджету громади.

Ржищівська ОТГ створювалася дуже непросто, ми двічі проходили процес об’єднання, однак вже маємо перші позитивні результати. І нам ще стільки всього треба налагоджувати! Я погоджуюся, справді треба ретельно вивчати досвід громад, створених раніше за нашу, і ми вже робимо це. Тож дійде черга і до розвитку туризму. Але тільки після вирішення найбільш нагальних питань.

 

Ржищівський будинок культури, радянський довгобуд, закінчений кілька років тому

 

Ржищівська міська поліклініка

 

Tags:

report tourism

Область:

Київська область

Громади:

Ржищівська міська об’єднана територіальна громада

Source:

Share the news:

Коментарі:

To add comment you should be authorized or sign_in
Read more:

04 August 2020

1 000 000 Euros for Nove Misto. Hromada experience of fundraising

1 000 000 Euros for Nove Misto. Hromada...

In the Novomiska AH of the Lviv region the EU has funded the creation of a dairy, greenhouses, a «cowboy» town and...

13 July 2020

A new administrative and territorial arrangement: abstracts of the open discussion

A new administrative and territorial...

Prior to the important parliament voting for the new rayons formation and liquidation people’s deputies must be aware...

08 July 2020

The Strategic Planning in Health care at the Hospital District Level manual

The Strategic Planning in Health care at the...

Within the UNO Recovery and Peace building Programme, funded by the EU training materials on strategic planning in...

16 June 2020

New rayons in Ukraine: facts, causes and clarifications

New rayons in Ukraine: facts, causes and...

The next couple of weeks are crucial for decentralisation in terms of legislation and making the decisions that must...

04 June 2020

Digitalisation is available: digital instruments of the Biloberizka AH

Digitalisation is available: digital...

The Biloberizka AH is the smallest and farthest from Ivano-Frankivsk AH, its peculiarity being the AH location among...