Фінансування сфери охорони здоров’я буде прив’язане не до ліжкомісць, а до лікування конкретного пацієнта. За таких умов у великих містах про брак пацієнтів можна не турбуватися, але у маленьких містечках, селищах і селах ситуація може бути іншою. Багатьом медустановам буде просто нізвідки брати пацієнтів, щоб залишатися на плаву. Про це журналу Фокус розповів заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

За його словами, в українських селах часто можна знайти лікарні на 10 ліжок, у яких лікар буває раз на тиждень. Але при цьому там працюють чотири сторожі, п'ять медсестер, та ще й водій неіснуючої машини. Утримувати такі лікарні, як мінімум, неефективно. Крім того, на професіоналізм лікарів у них рідко можна розраховувати. Саме тому у серйозних випадках пацієнти прагнуть потрапити до міської або обласної лікарні, уникаючи лікарень-привидів.

Однак, щоб не допустити масового закриття таких медустанов, МОЗ запропонував, по-перше, дофінансувати їх громадам. А по-друге, об'єднати медичну інфраструктуру тих чи інших регіонів у так звані госпітальні округи.

- Ось, наприклад, в селі Станишівці, буквально на окружній Житомира, є районна лікарня Житомирського району, до якої мало хто звертається, – наводить приклад Павло Ковтонюк. – Адже в двох кроках – міські та обласні лікарні Житомира, в яких якість медичних послуг набагато вище. Лікарня з'явилася у Станишівці тому, що за радянських часів кожен район повинен був мати власну медустанову. При цьому ніхто не звертав уваги на географічні особливості району. Чи потрібна зараз лікарня у Станишівці? Мабуть, ні. Було б набагато краще, якби там розмістили одне з відділень Коростишівської районної або Житомирської міської лікарень. Власне, це і має вирішити госпітальна рада.

Госпітальні ради – громадські організації, до яких входять представники громад, медустанов, представники обласних адміністрацій і МОЗ, а також активісти. Їхнє завдання – розробити плани госпітальних округів для кожної області. По суті, госпітальний округ є мережею медзакладів, які під його парасолькою повинні працювати більш ефективно.

- По всій Україні є пологові будинки, у яких щороку відбувається не більше 500-600 пологів, – веде далі Павло Ковтонюк. – Це приблизно 1-2 пологів на день. Лікарі, що працюють у таких пологових будинках, не отримують достатньої практики. Звертатися до них небезпечно для життя та здоров'я. Але якщо два таких пологових будинки об'єднати, число пологів вже буде перевищувати 1000-1200 в рік, що відповідає європейській нормі. При цьому лікарів можна перевести до однієї будівлі, а в іншій влаштувати санаторій, поліклініку, хоспіс – все, чого потребують люди.

За словами пана Ковтонюка, зараз плани госпітальних округів подали вже 14 областей. У багатьох з них вже йде активна співпраця, спрямована на об'єднання лікарень, поліклінік, амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів в єдину мережу, обмежену кордонами областей.