Створення опорних шкіл дає змогу сільським учням навчатися в належних умовах та здобувати якісну освіту. 

Щоранку, незважаючи на зимову хурделицю, 12-річна Діана Микитченко долає три кілометри до знань. Утім, семикласниця багато часу не витрачає —  шкільним автобусом усього за 10 хвилин дістається на уроки із села Романків до сусіднього Воронькова, що в Бориспільському районі на Київщині.

«О 7.35 ми вже повинні стояти на зупинці й чекати автобуса, — розповідає школярка. — До школи доїжджаю разом з однолітками, старшокласниками та учнями молодших класів». У школі 415 учнів: крім місцевих, сюди доїжджають діти  не лише з Романкова, а й з інших сіл — Жереб’ятина, Кийлова, Головурова. Наступного року шкільний автобус доправлятиме сюди ще й старшокласників  із Глибокого. Адже вороньківська школа стала однією з 142 опорних, створених цьогоріч у країні. 

Кошти йдуть звідусіль

Там, де адміністративно-територіальна реформа вже ступила на українську землю й утворилися об’єднані територіальні громади, кращі навчальні заклади стали опорними школами, що об’єднали учнів з найближчих сіл. Тепер ними опікується не лише держава, а й громада. Та подекуди освітня децентралізація випередила адміністративно-територіальну. 

У Міністерстві освіти і науки зазначають, що створення опорних шкіл дасть змогу впорядкувати мережу навчальних закладів, зробити її ефективнішою, а головне — поліпшити якість освіти для сільських учнів. Оскільки в таких школах, які об’єднують кілька ближніх малокомплектних (вони стають філіями опорного закладу), для учнів створюють кращі умови навчання:  обладнані кабінети хімії, фізики, географії, інформатики. Тут діти зможуть проводити лабораторні роботи, загалом все потрібне для вивчення  природничих наук практично, а не на пальцях. 

В ідеалі в опорних школах мають викладати кращі вчителі, зацікавлюючи учнів інтерактивними уроками. Адже в малокомплектних школах, де навчається всього кілька учнів і один вчитель викладає одразу всі предмети, важко очікувати якісних знань. Також у МОН зазначають, що в середньому на одного учня витрачається 9600 гривень за рік, натомість у сільських малокомплектних школах — аж 20—60 тисяч гривень на дитину. У 80% шкіл є один клас, в якому не більш як 20 учнів. 

«Поки що наша школа єдина опорна в районі. Цьогоріч ми отримали державну субвенцію на придбання технічних засобів навчання, а від Бориспільської райдержадміністрації й  райради — кошти на поліпшення інфраструктури, — розповідає директор Вороньківської ЗОШ Сергій Марченко. — Надалі здебільшого робота опорної школи буде спрямована на старшокласників, яким потрібна профорієнтація, тож тут майбутні випускники зможуть здобути кращі знання і підготуватися до вступу у виш». 

Цей рік у закладі визначили як перехідний, оскільки багато треба зробити. «Спершу замінили покрівлю, згодом усі вікна, які слугували ще з 1972 року, а далі займаємося внутрішніми роботами, — каже директор. — Уперше за 45 років повністю оновлюємо харчоблок завдяки коштам районної та сільської рад. Також хочемо відремонтувати спортзал, відновити душові кабіни в роздягальнях. Щоб учні з інших сіл  буквально з порога відчували різницю і захотіли  тут навчатися. Тоді відповідно й знання будуть кращими». 

Також не менш вагомим стає підвезення учнів. А це не лише транспорт, а й дороги. Якщо раніше по численних ямах ліпше було пішки йти чи фірою з кіньми діставатися, то до початку нового навчального року з Глибокого до Воронькова, а тепер й далі до Головурова вже можна проїхати автівкою чи автобусом — ковтком цивілізації місцеві жителі завдячують візиту міністра освіти і науки Лілії Гриневич на відкриття опорної школи 1 вересня. 

Фізики в дефіциті

Загалом, за даними МОН, щоб здобути якісні знання, щодня понад три кілометри долають 42 тисячі учнів. Щоднини за 12 кілометрів учні з найближчих сіл дістаються й до опорної школи у смт Олександрівка на Кіровоградщині — тут навчається 303 учні. «Наша опорна школа має чотири філії: одна в центрі селища і три сільських, — розповідає її директор Людмила Литвин. — Одна філія I—III ступенів, друга — I—II, а з села Триліси доїжджають усі діти шкільного віку — там є лише дитсадок. Батьки погодилися навчати в опорній школі навіть дітей початкових класів, де було чотири дитини на всі чотири класи». 

Усім учителям тут запропонували роботу. Та якщо в опорній школі вчителів вистачає, в сільські філії педагоги їхати не хочуть. Тож у дефіциті вчителі математики, фізики, інформатики. 

Як осучаснити вчителя? 

Звісно, навіть в опорних школах учителі не почнуть миттєво викладати по-новому. За словами Сергія Марченка, все залежить від самих педагогів, а також керівництва навчального закладу, батьків. Директор, який сам викладає географію й інформатику, просить учителів відмовлятися від радянських підходів, іти в ногу з часом. Неабияким поштовхом стало придбання мультимедійних засобів. І вчителі зрозуміли, що весь матеріал, який вони раніше викладали впродовж цілого уроку, тепер за допомогою візуалізації можна цікаво подати учням усього за п’ять хвилин. 

Ще один стимул — достойна оплата праці. З наступного року уряд планує підвищити вчителям зарплату не на 30%, як анонсували раніше, а на 50%. Директори шкіл зазначають, що оплата праці педагогів має залежати від навантаження, оскільки одні вчителі викладають предмет для 30 учнів, інші — для двох-трьох. Утім, у профільному відомстві кажуть, що в середньому в Україні на одного вчителя припадає лише 9 учнів, а в країнах ЄС — 16. При цьому в нас зарплата забирає майже 80% передбачених на школу коштів. 

До речі, нещодавно уряд перерозподілив 1 мільярд 615 мільйонів 896 тисяч гривень резерву коштів та нерозподілених видатків освітньої субвенції, яка вже не надходить на фінансування освіти на Донбасі. Їх зокрема спрямують на посилення матеріально-технічної бази шкіл,  закупівлю автобусів для опорних закладів, підтримку освіти в об’єднаних територіальних громадах. 

Насамкінець.  Завдяки децентралізації, зокрема й освіти, змінюється система управління галуззю на місцях. Скажімо, в об’єднаних територіальних громадах, де вже існують опорні школи, створюють нові управління освітою — із сучасними підходами в роботі, більш ефективним штатом працівників-практиків, котрі встигають працювати за сумісництвом у школах, тож достеменно знають її нагальні потреби і оперативно розв’язують проблеми. Як-от у райцентрі Дунаївці на Хмельниччині. Натомість у райцентрі Летичів  цієї області  не розуміють, навіщо в їхньому районі функціонує аж три відділи освіти з роздутими штатами. Тож є надія, що завдяки реформі управління освітою на місцях теж отримає суттєве перезавантаження. А директорів шкіл нарешті обиратимуть не кулуарно, а за прозорими правилами.

Більше про децентралізацію в освіті читайте ТУТ