Як залучити до обговорення місцевих рішень жителів, які зазвичай не приходять на громадські слухання? Чи може випадково відібрана група людей представляти інтереси всієї громади? І як зробити так, щоб результати громадських обговорень впливали на рішення місцевої влади? Відповіді на ці питання шукали учасники Майстерні дорадчої демократії, яка протягом лютого-липня 2026 року об'єднала представників органів влади, громадських організацій, дослідників та міжнародних експертів.

Майстерня відбулася в межах міжнародного дослідницького проєкту BRIDGE. Протягом п'яти зустрічей її учасники досліджували український досвід громадських асамблей і громадянських панелей, обговорювали законодавчі можливості застосування дорадчих процедур, цифрові інструменти участі та перспективи їх включення до процесів місцевого врядування. Особливу увагу приділили практиці Звягеля, Славутича, Конотопа та Житомира, де такі формати вже випробували.

Команда BRIDGE оприлюднила матеріали всіх зустрічей, зокрема презентації, відеозаписи та підсумки дискусій. Вони дозволяють простежити, як організовували дорадчі процеси в українських громадах, які труднощі виникали та які питання залишилися відкритими. За результатами Майстерні також розпочали підготовку спільних рекомендацій щодо розвитку дорадчої демократії. У підсумкових документах зазначено, що вони потребують остаточного доопрацювання та погодження учасниками.

Як працюють громадські асамблеї

Громадські асамблеї та громадянські панелі належать до інструментів дорадчої, або деліберативної, демократії. Їхня особливість полягає у способі формування складу учасників та організації обговорення. На відміну від громадських слухань, до яких зазвичай долучаються ті, хто сам виявив зацікавленість, учасників асамблей відбирають випадковим чином із дотриманням визначених соціально-демографічних пропорцій.

Такий підхід покликаний забезпечити представництво різних груп населення, зокрема людей, які рідко беруть участь у громадському житті. Під час роботи асамблеї вони отримують інформацію про проблему, заслуховують експертів, знайомляться з різними позиціями та обговорюють можливі рішення. Результатом стають рекомендації, які передають органам влади для подальшого розгляду.

Важливо, що громадська асамблея не перебирає повноваження місцевої ради чи її виконавчих органів. Вона створює додатковий механізм участі жителів у підготовці рішень. Однак результативність такого механізму залежить від того, наскільки якісно організовано відбір учасників, забезпечено обговорення та визначено порядок подальшої роботи з напрацьованими пропозиціями.

Саме ці питання стали центральними під час аналізу українських практик на березневій зустрічі Майстерні.

Відбір учасників: як чотири громади шукали свої рішення

Досвід Звягеля, Славутича, Конотопа та Житомира показав, що забезпечення репрезентативності починається задовго до жеребкування. Насамперед організаторам потрібно визначити, кого саме має представляти асамблея, якими даними про населення можна скористатися та як запросити до участі людей, котрі зазвичай залишаються осторонь громадських обговорень.

У Звягелі та Славутичі під час формування складу асамблей враховували вік, стать і місце проживання жителів. Проте навіть ці базові критерії потребували різних організаційних рішень. У Славутичі, наприклад, розробили квоти для районів міста та врахували особливості житлової забудови: запрошення розсилали до кожної другої квартири в багатоквартирних будинках і кожного другого приватного будинку. У Звягелі через відсутність єдиного джерела даних про населення використовували інформацію про виборчі округи та кількість виборців, на основі якої розраховували щільність населення і маршрути поширення запрошень. В обох громадах розповсюдили по 4000 листів.

У Конотопі під час підготовки громадянської панелі зіставляли дані реєстру територіальної громади, отримані через ЦНАП, із державною статистикою. З'ясувалося, що інформація про вікову структуру населення в цих джерелах відрізняється. Організаторам довелося працювати з наявними даними та коригувати підходи до формування вибірки. До поширення запрошень залучали ОСББ і квартальні комітети, використовували будинкові чати. Під час остаточного відбору враховували також рівень освіти учасників.

У Житомирі знайшли інше рішення. Для адресного запрошення жителів використали дані міського водоканалу без зазначення персональної інформації. Працівники підприємства рознесли 2520 листів за адресами, визначеними випадковим відбором. Додатково організували телефонні запрошення, комунікацію через ОСББ та інформаційну кампанію. Із людей, які відгукнулися на листи або зареєструвалися самостійно, жеребкуванням відібрали 119 учасників. Дві третини становили ті, хто відповів на адресні запрошення, одну третину - люди, які зареєструвалися самостійно.

Житомирський досвід цікавий також тим, що під час відбору враховували характеристику, безпосередньо пов'язану з темою асамблеї. Оскільки обговорення стосувалося сталої міської мобільності, організатори прагнули забезпечити представництво людей із різним досвідом пересування містом - залежно від того, яким транспортом вони користуються або чи переважно ходять пішки.

Порівняння цих практик виявило спільну проблему: громади не завжди мають достатні та актуальні дані про склад населення. Інформація з різних джерел може відрізнятися, а доступ до окремих відомостей обмежений вимогами захисту персональних даних. Додаткові труднощі створює необхідність забезпечити представництво жителів різних населених пунктів громади, вікових і соціальних груп.

Навіть після формування вибірки залишається питання фактичної участі. Частина запрошених не відповідає, відмовляється або не може прийти на зустрічі. Тому організатори використовували додаткові способи залучення, резервні списки та поєднували адресні запрошення з відкритою реєстрацією. Учасники Майстерні окремо обговорювали, як такі рішення впливають на репрезентативність асамблей і чи не створюють переваг для людей, які вже мають досвід громадської активності.

Компенсація за участь: питання, яке виявилося складнішим, ніж очікували

Ще однією темою порівняння став фінансовий бік організації громадських асамблей. Участь у кількох сесіях потребує часу, часто у вихідні дні, тому організатори розглядали можливість грошової компенсації. Водночас українські практики продемонстрували, що навіть таке, на перший погляд, просте рішення має свої особливості.

У перших асамблеях Звягеля та Славутича компенсації не виплачували через брак фінансових ресурсів. Для наступних заходів організатори передбачали виплату 3000 гривень за три сесії, зокрема щоб оцінити, чи впливатиме вона на готовність жителів долучатися до роботи.

У Конотопі учасники громадянської панелі отримували по 2500 гривень до оподаткування. Проте виникла проблема для окремих літніх людей: додатковий дохід міг позначитися на їхньому праві на житлові субсидії. Таким чином, компенсація, покликана полегшити участь, за певних обставин могла створювати небажані наслідки.

У Житомирі передбачили компенсацію у розмірі 3000 гривень. Водночас результати опитування учасників показали, що гроші були найменш значущим мотивом долучення до асамблеї. Цей досвід став частиною ширшого обговорення доступності дорадчих процесів для людей із різним рівнем доходів, зайнятості та життєвими обставинами.

Окрему увагу приділили участі молоді. У досліджених практиках застосовували різні вікові підходи: одні організатори обмежували участь повнолітніми, інші залучали молодших учасників за відповідних умов. Під час Майстерні обговорювали, як визначати вікові критерії та забезпечувати участь молодих людей у розгляді питань, що стосуються розвитку громади.

Довіра до асамблеї та вплив її результатів на місцеві рішення

Організаційні питання становили лише частину березневої дискусії. Не менш важливими були вибір теми громадської асамблеї та довіра до самого процесу. Учасники розглядали, хто і за якою процедурою має визначати питання для обговорення, як забезпечити представлення різних позицій та уникнути ситуації, коли учасникам фактично пропонують підтвердити вже підготовлене рішення.

Важливу роль у цьому відіграє організація обговорень. Учасники асамблеї повинні мати можливість ознайомитися з аргументами різних сторін, поставити запитання експертам і сформувати власну позицію. Відповідно, значення мають незалежність фасилітації, збалансованість інформаційних матеріалів та зрозумілі правила роботи.

Однак довіра залежить і від того, що відбувається після завершення асамблеї. Якщо жителі витратили час на вивчення проблеми та підготовку рекомендацій, для них важливо розуміти, як ці пропозиції розглядатимуться органами місцевого самоврядування. Під час Майстерні обговорювали механізми зворотного зв'язку, відповідальність організаторів та можливості відстеження подальшої долі рекомендацій.

Ці питання мають принципове значення для визначення місця дорадчих інструментів у системі місцевого врядування. Сам факт проведення асамблеї ще не свідчить про її вплив на рішення. Важливим є зв'язок між результатами громадського обговорення та процедурами роботи відповідних органів влади.

Чи потрібно закріплювати громадські асамблеї в законодавстві

Можливості правового регулювання дорадчої демократії розглядали під час квітневої зустрічі Майстерні, а до питання інституціоналізації повернулися наприкінці липня. Учасники аналізували положення Закону України «Про народовладдя на рівні місцевого самоврядування», українську практику нормативного закріплення інструментів громадської участі та міжнародний досвід.

Під час обговорення з'ясувалося, що інституціоналізація дорадчої демократії може мати різні форми. Йдеться як про законодавче визначення процедур, так і про включення дорадчих інструментів до вже наявних управлінських процесів або їх застосування за рішенням відповідних органів влади.

Міжнародний досвід, представлений на Майстерні, свідчить, що постійні дорадчі механізми залишаються відносно рідкісним явищем. За даними ОЕСР, наведеними в матеріалах липневої зустрічі, серед 733 дорадчих процесів, організованих за участю публічної влади у 1979-2023 роках, 41 був інституціоналізований. Із них 19 діяли на місцевому рівні, 15 - на регіональному і сім - на національному.

Серед прикладів глибшої інституціоналізації розглядали досвід Бельгії та Монголії. Зокрема, у Східній Бельгії діє постійна громадянська рада, учасників якої визначають жеребкуванням, а в Брюсселі використовують змішані комісії за участю депутатів і випадково відібраних жителів. У Монголії деліберативне опитування включено до процедури внесення змін до Конституції.

Водночас учасники Майстерні звернули увагу на український досвід розвитку інструментів громадської участі. Як приклад наводили шкільний громадський бюджет, який поширився приблизно у 120 громадах без запровадження загальнообов'язкової процедури на державному рівні. Натомість громадські ради, діяльність яких детально врегульована підзаконними актами, у деяких випадках існують переважно формально.

У підсумковому документі липневої зустрічі зафіксовано застереження щодо передчасного запровадження однакових обов'язкових процедур для громад із різною організаційною та фінансовою спроможністю. Учасники обговорювали ризик формального виконання вимог за відсутності необхідних ресурсів, підготовлених фахівців та досвіду організації дорадчих процесів.

Єдиної моделі нормативного закріплення громадських асамблей під час зустрічі не погодили. Натомість дискусія була зосереджена на можливих формах поступового впровадження дорадчих механізмів та умовах, за яких вони можуть стати сталою частиною роботи органів влади.

Цифрова деліберація та участь жителів у публічних інвестиціях

Червневу зустріч Майстерні присвятили цифровим інструментам дорадчої демократії. Учасники розглядали міжнародні практики онлайн-обговорень, методологію деліберативного опитування та можливості використання цифрових платформ для роботи з великою кількістю людей.

Серед представлених рішень були українська платформа електронної демократії E-DEM, інструмент Polis, який допомагає виявляти спільні позиції учасників обговорень, та цифрові підходи до проведення деліберативних опитувань. Значну увагу приділили питанням репрезентативності, доступності, довіри та якості дискусії в онлайн-середовищі.

Для України цифрові формати участі мають додаткове значення в умовах війни та вимушеного переміщення населення. Водночас під час зустрічі йшлося і про обмеження таких інструментів, зокрема про необхідність забезпечити змістовний обмін аргументами та участь людей із різними цифровими можливостями.

На завершальній зустрічі 29-30 липня учасники розглянули ще один напрям застосування дорадчих підходів - громадську участь у плануванні та реалізації публічних інвестицій. Обговорення стосувалося можливостей залучення жителів до визначення потреб, формування пріоритетів, вибору проєктів та оцінювання результатів їх реалізації.

У цьому контексті представили можливості цифрової екосистеми DREAM та обговорили місце громадської участі на різних етапах життєвого циклу публічних інвестицій. Таким чином, предметом дискусії стали не тільки окремі громадські асамблеї, а й можливість застосування дорадчих процедур у вже наявних процесах планування розвитку та відновлення громад.

Що стримує розвиток дорадчої демократії

Під час липневої зустрічі учасники провели мапування організацій і фахівців, які працюють у сфері дорадчої демократії в Україні. Воно дозволило оцінити наявні ресурси, напрями діяльності та прогалини в розвитку цього середовища.

За результатами вправи у семи функціональних напрямах екосистеми визначили 19 організацій, які належать до активних учасників або рушіїв відповідних процесів. При цьому в напрямі ресурсного забезпечення та фінансування не виявили жодної організації, яку учасники визначили б провідним рушієм розвитку.

Серед проблем, зафіксованих у підсумковому документі, - нестача коштів на організацію дорадчих процесів, зокрема в місцевих бюджетах, недостатня обізнаність про можливості таких інструментів та обмежена кількість підготовлених незаангажованих фасилітаторів. Обговорювали також потребу в кращому розумінні повноважень органів влади й наявних механізмів громадської участі.

Ці обставини стали важливою частиною дискусії про інституціоналізацію. Учасники розглядали розвиток дорадчої демократії як процес, що залежить одночасно від нормативного середовища, практичного досвіду, фінансування, професійної підготовки та взаємодії між органами влади й громадянським суспільством.

Підсумки Майстерні та подальша робота

Завершальна зустріч у липні стала підсумком п'ятимісячної роботи Майстерні дорадчої демократії. Окрім аналізу українських і міжнародних практик, учасники домовилися заснувати відкриту неформальну мережу практиків деліберативної демократії в Україні. Її задумано як простір взаємодії організацій та фахівців, які займаються розвитком дорадчих інструментів.

Серед погоджених наступних кроків - доопрацювання спільних рекомендацій Майстерні, створення комунікаційної та навчальної робочих груп, а також проведення щорічних зустрічей мережі. У підсумковому документі липневої зустрічі завершення роботи над рекомендаціями планували на вересень-жовтень 2026 року з подальшим публічним представленням.

Відтак оприлюднені матеріали п'яти зустрічей відображають український досвід, експертні дискусії та проміжні напрацювання учасників. Вони не є остаточно погодженими рекомендаціями щодо впровадження дорадчої демократії.

Водночас ці документи дають можливість детально ознайомитися з практичними аспектами організації громадських асамблей, різними підходами до їх проведення та питаннями, які виникають під час застосування таких інструментів у громадах.

Усі матеріали Майстерні, включно з презентаціями, текстовими підсумками зустрічей та іншими документами, доступні у відкритому архіві проєкту BRIDGE.

Проєкт BRIDGE реалізується Київською школою економіки (KSE), Еразмуським університетом Роттердама (Нідерланди), Технічним університетом Берліна (Німеччина), Університетом Тарту (Естонія), та Центром розвитку інновацій (Україна) і фінансується Європейським Союзом в рамках програми наукового співробітництва «Горизонт Європа». Висловлені погляди та думки є лише думками автора і не обов'язково відображають позицію Європейського Союзу чи Європейського агентства з досліджень. Ані Європейський Союз, ані грантодавець не можуть нести за них відповідальності.