Від оцінки ризику до конкретних рішень. Як система громадського здоров’я допомагає зберігати воду безпечною.

Коли ми відкриваємо кран із водою, то рідко думаємо про те, що стоїть за цією дією. Між джерелом і склянкою в домі – не тільки мережі, насосні станції та очисні споруди. Це також лабораторні дослідження, оцінка ризиків, робота водоканалів, рішення органів влади, координація служб і чесна інформація для людей.

Саме так працює система громадського здоров’я – на національному, регіональному та місцевому рівнях. Вона не чекає, поки хтось захворіє. Її завдання – вчасно виявити потенційну небезпеку, оцінити ризик і запобігти його наслідкам для здоров’я людей.  Безпечність води є одним із найпоказовіших прикладів такої роботи: вона стосується кожного, а результат системи видно найкраще тоді, коли кризи не сталося.

У воєнний час ця логіка набула особливої ваги. Руйнування та пошкодження об’єктів водопостачання внаслідок російських атак показали, що безпечна вода – це не лише питання санітарного та епідемічного благополуччя.

Тетяна Орабіна, заступниця генерального директора Центру громадського здоров’я України МОЗ, говорить про це так:

«Від забезпечення населення безпечною, якісною водою в необхідній кількості залежить увесь процес життєдіяльності. Тому сьогодні безпечну воду ми розглядаємо як елемент національної безпеки нашої країни».

Вода, яку ми звикли вважати постійно доступною, в момент аварії одразу стає одним із ключових ресурсів для життя громади. Саме тоді люди починають запитувати: чи безпечна вона, де її взяти, скільки часу триватиме відновлення, як убезпечити родину. Завдання системи – мати відповіді на ці запитання ще до того, як вони прозвучать.
 

Не медицина після хвороби, а профілактика до неї

Громадське здоров’я – це не лікарня, не черга до сімейного лікаря і не рецепт після появи симптомів. Це сукупність організованих зусиль, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я населення. Воно працює не з окремим пацієнтом, а з громадами, містами, регіонами. Його інструментами є епідеміологічний нагляд, лабораторний контроль, санітарні правила, законодавчі норми, інформаційні кампанії та профілактичні заходи.

У водній темі це означає просту річ: система не повинна допустити, щоб вода стала джерелом інфікування. Тетяна Орабіна прямо називає воду фактором передачі багатьох інфекційних захворювань і пояснює, що моніторинг її якості й безпечності спрямований на унеможливлення таких випадків.

«Наша задача – і Центру громадського здоров’я, і взагалі всієї системи, – запобігти розвитку будь-якого інфекційного захворювання, де вода може виступати як фактор передачі».

Треба пам’ятати: загроза – це можливе джерело шкоди, наприклад невидимий мікроорганізм у воді, хімічна домішка, прорив каналізації, падіння тиску в системі чи наслідки техногенної аварії. Ризик показує, наскільки ймовірно, що ця загроза зашкодить людям, і наскільки серйозними можуть бути наслідки. Щоб управляти ризиком, фахівці відбирають проби, проводять лабораторні дослідження, оцінюють результати, ухвалюють рішення та контролюють їх виконання.

Хто відповідає за воду від джерела до крана

Водопостачання – це багаторівнева система. Держава забезпечує нормативне регулювання: визначає, які показники мають підтверджувати якість і безпечність води, та встановлює правила для процесів водозабору, її підготовки і постачання. У цьому беруть участь не лише органи у сфері охорони здоров’я, – інфраструктура й екологічна складова також мають свої вимоги та відповідальних.

На регіональному рівні до роботи долучаються обласні військові адміністрації та Центри контролю та профілактики хвороб (ЦКПХ). На рівні територіальних громад (міських, селищних, сільських) – органи місцевого самоврядування і підприємства водопостачання. Тетяна Орабіна пояснює, що водоканали забезпечують увесь технологічний цикл, а обласні Центри контролю і профілактики хвороб – лабораторний моніторинг за показниками, які встановила держава.

«Підприємства водопостачання виконують їх на постійній основі, а центри контролю профілактики хвороб забезпечують моніторинг за показниками якості і безпечності. Це і хімічні, і фізико-хімічні, і мікробіологічні показники».

Розподіл ролей не означає роз’єднаність. Навпаки, вода є безпечною лише тоді, коли інституції діють як єдиний організм. У разі відхилення хоча б одного показника від норми має спрацювати алгоритм: знайти проблему, визначити, хто й що має зробити, виконати необхідні заходи й перевірити результат.

 

 

Лабораторія – лише початок

Коли в громаді виникають ризики для безпечного водопостачання, ЦКПХ насамперед відбирає й досліджує проби води з централізованих та децентралізованих джерел. Залежно від ситуації, Центр переглядає план моніторингу, актуалізує точки відбору проб та збільшує кратність досліджень. Але лабораторна робота є тільки початком.

Дмитро Макаров, генеральний директор Миколаївського обласного ЦКПХ і головний державний санітарний лікар області, описує оцінку ризиків як процес, що поєднує визначення небезпеки, оцінку її ймовірних наслідків, аналіз захворюваності, масштабу проблеми, її соціального та економічного впливу і наявних ресурсів для реагування.

«Оцінка ризиків передбачає проведення ідентифікації ризиків для здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення, що полягає у визначенні ймовірності виникнення спричинених такими ризиками негативних наслідків для здоров’я людини та санітарно-епідемічного благополуччя населення. Її проводять з метою прогнозування можливих негативних наслідків, визначення необхідних заходів реагування та їх обґрунтування, повідомлення про ризики й управління ними. Під час такої оцінки аналізують рівень захворюваності населення, масштаб і серйозність проблеми у сфері громадського здоров’я, її можливий економічний або соціальний вплив, а також наявність ресурсів для її вирішення. Результатом цієї роботи є розробка комплексу профілактичних заходів, надання рекомендацій щодо локалізації та ліквідації джерела небезпеки, прийняття необхідних управлінських рішень різного рівня».

Якщо дослідження вказують на проблему, ЦКПХ може рекомендувати обмежити користування водою, обрати альтернативні джерела, провести дезінфекцію та інші заходи. Далі рішення повинні бути реалізовані. У кризових умовах координатором взаємодії зазвичай є місцева чи регіональна комісія техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ і НС) або оперативний штаб. Вони отримують результати досліджень, визначають першочергові кроки, відповідальних та джерела фінансування.

Дмитро Макаров наголошує: для прифронтової території швидкість обміну інформацією – не формальність. «В умовах прифронтового регіону класична паперова бюрократія – це розкіш, яка може коштувати людських життів», – застерігає він.

План безпеки води: як громаді підготуватися завчасно

Держава встановлює правила, однак кожна громада має власні джерела води, мережі, технічні можливості й ризики. Тому громадам важливо завчасно оцінювати власні ризики та мати план безпеки води. Він має відповідати на практичні питання: що робити в разі пошкодження водогону або тривалого знеструмлення, як забезпечити населення водою, хто відповідає за комунікацію, які алгоритми активувати.

«Кожна громада розробляє свій план безпеки води. І цей план містить якраз елементи, які забезпечують підготовку до будь-якої ситуації критичної, яка може виникнути безпосередньо в цій громаді», – пояснює заступниця генерального директора Центру громадського здоров’я України МОЗ Тетяна Орабіна.

Дмитро Макаров радить громадам на регулярній основі оцінювати джерела водопостачання й зони санітарної охорони, технічний стан очисних споруд і систем водопостачання, дотримуватися правил експлуатації, розробляти технологічні регламенти та робочі програми виробничого контролю, перевіряти воду від місця водозабору до місця споживання і своєчасно інформувати людей про її якість.

«Ця робота повинна бути системною і виконуватись на постійній основі».

Україна вже має досвід масштабних водних криз, спричинених війною. Миколаївщина і Херсонщина зіткнулися з різними за характером, але однаково серйозними викликами: пошкодженням водогонів, тривалими перебоями з водопостачанням, ризиками забруднення води та необхідністю відновлювати системи в умовах постійної небезпеки. Їхній досвід важливий не лише як історія двох регіонів. Він показує, як на практиці працюють принципи, про які говорять фахівці: завчасна оцінка ризиків, підготовлений план безпеки води, постійний лабораторний контроль, координація служб, резервування ресурсів і чесна комунікація з людьми. Ці рішення можуть бути корисними й іншим громадам, які завчасно готуються до можливих перебоїв або вже реагують на водну кризу.

 

Миколаївщина: як ЦКПХ контролює ризики в умовах тривалої водної кризи

 

Дмитро Макаров, генеральний директор Миколаївського обласного ЦКПХ, головний державний санітарний лікар області.

 

Для Миколаївщини безпечність води має особливо драматичний контекст. Після того, як у 2022 році російські війська підірвали дніпровський водогін, Миколаїв фактично залишився без централізованого постачання питної води. Місто понад три роки жило на солоній технічній воді, яка руйнувала підземні мережі. Навіть після запуску нового водогону з Південного Бугу та нових очисних споруд старі труби продовжують вимиватися, а в регіоні зберігаються прифронтові ризики.

Саме тому Миколаївський обласний ЦКПХ від початку воєнного стану зосередився на запобіганні, виявленні та реагуванні на надзвичайні події у сфері громадського здоров’я й на індикації потенційних хімічних, біологічних та радіаційних ризиків. Війна ускладнює доступ людей до безпечної води через руйнування, перебої з енергопостачанням, скорочення ресурсів, переміщення населення та нестачу робочої сили.

 

Лабораторне дослідження зразка води у Миколаївському обласному ЦКПХ

 

«У таких умовах значно посилюється роль системи громадського здоров’я, як своєрідного запобіжника негативному впливу факторів військового характеру на стан здоров’я населення. Система громадського здоров'я Миколаївщини дійсно пройшла випробування на стійкість, адаптивність та ефективність. Реагування на виклики дає поштовх до мобілізації зусиль та комплексної роботи всіх причетних органів, служб, що забезпечують в регіоні контрольовану епідемічну ситуацію з недопущенням виникнення спалахів та інфекційних хвороб, які передаються через воду».

Крім аналізів, Центр виконує й комунікаційну функцію: пояснює людям, як мінімізувати небезпеку у повсякденному житті. Інформаційні матеріали розміщують на сайті Центру, медіа-ресурсах громад, у соціальних мережах та ЗМІ. Під час роботи в громадах поширюють листівки й пам’ятки про профілактику кишкових інфекцій і холери, знезараження води вдома та її використання в надзвичайних ситуаціях.

Дмитро Макаров окремо застерігає громади і мешканців від двох небезпечних практик: приховування проблем із водою та безтурботного використання води негарантованої якості. Перша позбавляє людей часу на безпечну реакцію. Друга особливо ризикована там, де дефіцит змушує користуватися колодязями та свердловинами, адже підземні горизонти також можуть змінюватися.

«Найнебезпечнішою помилкою може стати намагання приховати аварію або погіршення аналізів води від населення. Адже за цей час люди встигають набрати воду, спожити її і отримати спалах інфекції».

Водночас проблема не зводиться до дій влади та підприємств. Головний санітарний лікар Миколаївської області звертає увагу й на те, як самі мешканці набирають і зберігають воду. Використання брудної тари, тривале зберігання води на сонці або в теплому приміщенні та її вживання без урахування рекомендацій щодо конкретного джерела створюють додаткові ризики. У таких деталях також проявляється спільна відповідальність: система може забезпечити й проконтролювати воду до точки споживання, але безпечне користування не закінчується в момент, коли її набрали.

Дмитро Макаров підсумовує, чому фахівців громадського здоров’я важливо залучати ще до загострення ситуації:

«Якщо залучати фахівців громадського здоров’я вже на початковому етапі, то можна запобігти виникненню масових інфекційних та неінфекційних хвороб, пов’язаних із вживанням води».

 

Дослідження показників якості води у Миколаївському обласному ЦКПХ

 

Херсон: як водоканал відновлює мережі, не наражаючи людей на небезпеку

 

Олексій Савченко, директор МКП «Херсонводоканал».

 

Робота міського комунального підприємства «Херсонводоканал» має іншу, але не менш складну специфіку: безпосередня близькість до лінії фронту по Дніпру, постійні артилерійські удари, атаки FPV-дронів на аварійні бригади й наслідки підриву Каховської ГЕС. У цих умовах ремонт водогону перетворюється на завдання, що потребує не лише фаховості, а й постійного врахування безпекових ризиків.

Директор підприємства Олексій Савченко пояснює: після обстрілу в системі може впасти тиск, а отже виникає ризик зворотного всмоктування ґрунтових вод і подальшого руйнування труб. Після ремонту мережу треба не просто запустити, а обов’язково промити й дезінфікувати.

«Доводиться балансувати: ми маємо подати воду людям якнайшвидше, але не маємо права подати неперевірену чи не знезаражену воду. Окрім того, через постійні перебої з електрикою страждає стабільність роботи водопровідних  насосних станцій, що теж б'є по гідравлічному режиму і, як наслідок, по стабільності якості води. Такі ж загрози виникають і на мережах водовідведення».

 

Технічне обслуговування насосного обладнання системи водовідведення у Херсоні

 

Після підриву Каховської ГЕС: як Херсон утримував систему водопостачання

У перші тижні після підриву Каховської ГЕС, розповідає Олексій Савченко, навколо Херсона була зона екологічного лиха: повністю затоплений мікрорайон Корабел, прибережні зони Дніпровського та Центрального районів, автозаправні станції, вигрібні ями, тисячі тонн сміття у воді. Ризик спалаху кишкових інфекцій суттєво зріс.

За словами керівника, працівники водоканалу працювали по пояс у брудній воді, під загрозою обстрілів та інфікування, втримували і герметизували систему водопостачання, запускали резервні мережі, відкачували воду з машинних залів насосних станцій водопроводу й каналізації. Перші результати аналізів із постраждалих районів без виявлених відхилень стали для команди моментом, коли стало зрозуміло: система вистояла.

«Труби, засувки, насоси – це лише інструменти. Наша справжня робота – забезпечувати місто питною водою та збирати і очищувати стічні води. Якщо з крана тече питна вода, то місто живе».

Співпраця «Херсонводоканалу» і ЦКПХ має регулярний характер. Центр проводить для підприємства лабораторні дослідження очищеної стічної води на мікробіологічні показники після повної біологічної очистки. Це допомагає оцінити її епідемічну безпеку, контролювати ефективність знезараження перед скиданням у водойму та запобігати поширенню інфекцій.

Щомісяця хіміко-бактеріологічна лабораторія контролю якості питної води водоканалу проводить із ЦКПХ паралельний відбір проб питної води та порівнює результати. Щотижня лабораторія звітує Держпродспоживслужбі про кількість відібраних проб. За словами Олексія Савченка, попри всі випробування якість питної води в Херсоні вдалося втримати без відхилень від нормативів.

На випадок аварійних ситуацій, які можуть вплинути на якість води, передбачено підвезення води в цистернах, роздачу бутельованої води, дезінфекцію трубопроводів і резервуарів, використання установок для очищення, введення резервних або нових свердловин та заміну аварійних ділянок мереж.

 

Лабораторний контроль стічних вод у Херсоні

 

Що робить водоканал стійкішим

Повномасштабна війна змусила «Херсонводоканал» посилити контроль якості води. Навіть після руйнування будівлі лабораторії підприємство отримало модульний комплекс з обладнанням, адаптований до сучасних вимог лабораторних досліджень. Тепер у фокусі – оперативний відбір проб після аварійних ремонтів, посилений контроль залишкового вмісту дезінфекційних реагентів, постійний моніторинг мікробіологічних і санітарно-хімічних показників, швидка реакція на відхилення й резервування запасів реагентів.

Олексій Савченко також перелічує рішення, які роблять систему стійкішою: резервне енергозабезпечення – дизельні генератори, сонячні станції та накопичувачі; моніторинг тиску, витрат і рівнів води; фізичний захист критичних вузлів; правила безпеки на випадок повітряних тривог; зонування мереж; сучасні матеріали труб і безтраншейні технології ремонту.

«Кільцеві (закільцьовані) мережі водопостачання надають можливість переключити споживачів на іншу ділянку мережі та мінімізують кількість будинків без води під час ремонту».

Стійкість водоканалу не можна звести до одного генератора чи резервного джерела. Вона залежить від запасів енергії та реагентів, моніторингу стану мережі, можливості локалізувати аварію, альтернативних шляхів подачі води, оснащення ремонтних бригад і обов’язкового промивання, дезінфекції та контролю мережі після відновлення. У прифронтовому місті до цього додається ще одна критична умова: аварійна бригада має вчасно й безпечно дістатися до місця пошкодження.

 

Заміна аварійної ділянки водопровідної мережі у Херсоні

 

Колодязі та свердловини: ризики, яких не видно

Для родин, які користуються приватними колодязями або свердловинами, важливо пам’ятати: вода з таких джерел не проходить технологічного циклу підготовки та постійного контролю, який забезпечує водоканал. Її безпечність неможливо визначити лише за прозорістю, запахом або смаком. Рішення про використання води та способи її підготовки мають ґрунтуватися на результатах лабораторних досліджень і рекомендаціях фахівців.

Тетяна Орабіна окремо звертає увагу на ризики для родин із дітьми до року. Вода з приватних джерел може містити нітрати, яких людина не здатна помітити без лабораторного дослідження. Особливо небезпечно використовувати таку воду для приготування дитячих сумішей. Регіональні ЦКПХ досліджують воду з децентралізованих джерел та інформують громади й населення про виявлені ризики.

«Я би радила в будь-якому випадку все одно базувати свої рішення на підставі даних лабораторних досліджень», – наголошує Тетяна Орабіна.

Важливе значення має і правильне облаштування джерела. Дмитро Макаров нагадує, що колодязі мають розташовуватися не ближче ніж за 20 метрів від вбиралень, вигрібних ям, споруд і мереж каналізації, місць утримання худоби та інших потенційних джерел забруднення ґрунтових і підземних вод.

Коли система не працює узгоджено

Наявність лабораторій, нормативів і планів сама по собі не гарантує безпеки. Система дає збій, якщо лабораторія не передає дані вчасно, водоканал не виконує необхідні заходи, органи влади затягують із рішенням або населення не отримує чіткої інформації. Тоді контрольований ризик знову стає загрозою.

Найкращий показник того, що громадське здоров’я спрацювало добре, часто залишається непомітним: немає епідемічних ускладнень і масових отруєнь, зменшується навантаження на систему охорони здоров’я, люди мають доступ до безпечної води та перевіреної інформації.

Безпечна вода – не даність. Це результат постійної роботи держави, центрів контролю та профілактики хвороб, органів місцевого самоврядування, водоканалів, рятувальників і самих мешканців. Профілактика рідко буває гучною. Але саме вона не дає кризі стати катастрофою.

 

Де знайти перевірені алгоритми дій

Для практичної підготовки до можливих перебоїв із водопостачанням громадам і родинам потрібні чіткі та перевірені алгоритми дій.

Саме тому ГО «Елеос-Україна» у співпраці з Центром громадського здоров’я України реалізує комунікаційну кампанію «Сценарії безпеки: Безпечна вода = безпечне життя».

У межах кампанії розроблено десять сценаріїв безпеки для ситуацій, із якими можуть зіткнутися громади та родини: відсутність водопостачання, пошкодження мереж після обстрілів, тривалий блекаут, сумніви щодо безпечності води, використання колодязів і свердловин, створення домашнього запасу питної води та інші ризики.

Сценарії пояснюють, де шукати перевірену інформацію, як обрати безпечне джерело води та яких дій слід уникати. Ознайомитися з ними можна на сайті Центру громадського здоров’я України: https://phc.org.ua/kontrol-zakhvoryuvan/inshi-infekciyni-zakhvoryuvannya/bezpeka-vodi

 

Фото надані Миколаївським обласним центром контролю та профілактики хвороб МОЗ України та МКП «Херсонводоканал».

Цей матеріал став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу через фінансування Державного департаменту США. Зміст матеріалу є відповідальністю проєкту EpiC та не обов’язково відповідає поглядам Державного департаменту США.

EpiC – це глобальна угода про співпрацю (7200AA19CA00002) під керівництвом FHI 360 за участю основних партнерів: Right to Care, Palladium International та Population Services International (PSI).