Чому начальниця Савинської військової адміністрації Харківської області Оксана Супрун вирішила стати фаховим психологом

Автор: Дмитро Синяк

---

До складу Савинської громади Харківської області входить 6 селищ та 12 сіл, а її площа сягає 425 кв. км. Проте до повномасштабного вторгнення тут мешкали всього лише близько 10 тис. осіб. Більшість з них у 2022 році пережили російську окупацію, під час якої 24 місцевих жителя було вбито, 28 зазнали поранень, 29 пройшли через російські катівні, а четверо з них було викрадено та не повернуто досі. Тоді ж, у 2022-му, майже вся територія громади стала частиною поля битви за Ізюм, до якого від Савинців лише 25 км. Тепер фронт знову поволі насувається на громаду зі сходу, з боку Кремінної. Однак тепер Савинці вже зовсім не такі, як три з половиною роки тому. Нині це один з потужних форпостів української оборони. Начальниця Савинської військової адміністрації Оксана Супрун переконана, що її громада не тільки вистоїть, а й стане набагато сильнішою, ніж раніше. Саме тому вона зараз не тільки керує будівництвом оборонних укріплень та бомбосховищ, а ще й розробляє стратегічний план розвитку, розрахований на час, коли припиняться бойові дії. І зараз, деколи під вибухи гармат, планує цілком мирні проєкти на кшталт запуску бібліобусів, що мають на меті підняття читацької спроможності населення.

 

Начальниця Савинської військової адміністрації Харківської області Оксана Супрун у День Конституції України. У руках вона тримає копію першої сторінки Основного закону 1996 року з підписами парламентарів

 

Савинці з висоти пташиного польоту

 

Невтішні тренди, які треба зламати

 

Чим переважно займається військова адміністрація громади, від якої до російських позицій – трохи менше 50-ти кілометрів?

- Переважно відновленням того, що руйнує ворог. Я маю на увазі не лише будівлі, а й документи. Деякі «факапи» тягнуться ще з 2020 року, коли старі райони передали у нові майно, а місцева рада не переоформила на нього право власності. І от тепер, коли ми оцінюємо збитки при пошкодженні будинків російськими дронами, снарядами та ракетами, часто виявляється, що документація до них або застаріла, або її взагалі немає. Ми виготовляємо цю документацію, і з нею, напевно, маємо найбільший клопіт. Наступний великий клопіт – відновлення інфраструктури…

Чи на часі це? Адже лінія фронту доволі близько.

- А як інакше повернути людей додому? Хто поїде у завалену будівельним сміттям пустелю? А якщо ми зробимо громаду сучасною і перспективною, люди повернуться. Всі наші заходи з відновлення будь-чого скеровані саме на це. Крім того, повертати людей ми плануємо не зараз, а по закінченні бойових дій. Щойно перестануть стріляти, ми спробуємо змінити демографічну ситуацію у громаді. Перше, і найголовніше, що ми робимо для цього – відновлення житла. Друге – ми створюємо максимально безпечні умови. А лінія фронту… Вона вже давно майже не змінюється.

Чи багато мешканців ви втратили за час повномасштабного вторгнення?

- Коли у вересні 2022 року громаду було звільнено, з 10 тис. жителів залишилося менше 2,4 тисяч. Проте зараз вже 5860. Ми знаємо точну кількість, бо для нас важливий кожен. Всі інші розпорошені по цілій Україні, багато хто за кордоном. До речі, ми весь час проводимо опитування серед тих, хто виїхав, питаючи, чи готові вони повернутися, а також, що потрібно для їхнього повернення. Більшість вказує, що найголовнішою перепоною є безпекова ситуація. А так люди готові повертатися. Та, ніде правди діти, це бажання, з кожним місяцем зменшується. Коли ми у лютому 2023 року проводили перші опитування, лише 5% казали, що не повернуться за будь-яких обставин. А зараз кількість таких людей зросла до 27%. Це дуже невтішний тренд. Інший невтішний тренд: половина нашого нинішнього населення має понад 60 років. Якщо цього не змінимо, що ж на нас чекає у майбутньому?

Але ж ваші школи працюють, значить, діти у громаді таки є!

- Із 605-ти учнів Савинського ліцею, нашого єдиного навчального закладу, лише близько 400 знаходяться на території громади. Нам довелося ліквідувати 4 заклади освіти через те, що 3 повністю зруйновані, а в одному бракує учнів і неможливо побудувати укриття.

 

 

 

25 млн грн за зруйноване житло

 

Скільки будинків у вашій громаді пошкоджено внаслідок російського вторгнення?

- У нашому Реєстрі пошкодженого і знищеного майна зараз 730 домоволодінь. Це ті, за якими були документи, щоб податися на програму Є-Відновлення. Загалом за цією програмою подали заявки власники 369 домоволодінь, причому виплату 288-м з них вже затверджено. Це на понад 25 млн грн. А власники 53 домоволодінь отримали відмови. Це зазвичай стається через те, що доки людина стоять у черзі на виплату, її будинок руйнується додатково, деколи дощенту. Такі люди мають вже йти не за програмою Є-Відновлення, а за 600-ю постановою Кабміну про знищене майно. Деколи відмови стаються через те, що спливли терміни, у які треба надати відповідні документи. А буває, що людина просто помирає, не дочекавшись виплат. Це життя…

Чи працюєте ви у напрямку відновлення житла з різноманітними благодійними організаціями?

- Так, зокрема, «Янголи спасіння» відремонтували у нас 130 домоволодінь, New Way – 27. Однак, на жаль, опосередкована вартість робіт та матеріалів, вказана у 381-й постанові Кабінету Міністрів України ще у лютому 2023 року, вже давно не відповідає ринковій. І ми просто не можемо відбити наші реальні витрати, через що й люди теж не можуть компенсувати реальну вартість того, що вони втратили. Часто буває так, що на матеріали виділених грошей вистачає, а на роботу вже ні. І от та чи інша благодійна організація своїм коштом, своїми майстрами закривають «дірку». Загалом власники 581-го домоволодіння вже отримали будівельні матеріали для так званих «легких ремонтів». Але робити ці ремонти їм часто допомагали саме волонтери благодійних організацій.

Руйнування у вашій громаді сталися переважно у той період, коли росіяни стояли в Ізюмі у 2022 році? Чи зараз по вашій громаді теж прилітає?

- Прилітає час від часу. Наприклад, 18 червня у селі Вишнева впав збитий шахед. Тоді 22 будинки зазнали пошкоджень … Ми фіксуємо їх, щоб люди могли отримати виплати або будівельні матеріали. Та ви праві: на щастя, таких руйнувань, яких нам було завдано під час Слобожанського контрнаступу, ми зараз не маємо.

 

 

 

Мед мінних полів

 

Ви казали в одному з минулих інтерв'ю, що зараз розміновано лише 10% території вашої громади. Чи це актуальна цифра? Як за таких умов працюють аграрії?

- Та ні, вже мабуть понад 50% території розміновано або обстежено на наявність вибухонебезпечних предметів. Десь відсотків 30 наших земель, 9 620 гектар, належить державному підприємству – Інституту рослинництва ім. В. Юр'єва. Ці землі свого часу були вилучені Фондом державного майна і згодом передані до державного Земельного банку України, а зараз їх виставляють на аукціон. Інститут не подавався на участь у проєкті розмінування, тож всі його землі вважаються потенційно забрудненими. Решта 20% наших земель – це лісовий фонд. Оскільки переважно саме у лісах стояли окупаційні війська, ліси досі вважаються потенційно забрудненими. Та очищення лісів зараз не у пріоритеті... До речі, багато наших аграріїв самі оплачували розмінування своїх полів, щоб якнайшвидше стати до роботи. Деколи вони також самі випалювали траву на забруднених мінами полях, бо стерня там стояла така, що оператори протимінної діяльності не могли й кроку ступити. Так що коли казати про наші власні землі сільськогосподарського призначення, нерозмінованими залишилося тільки 58 гектар. Але ми і їх використовуємо.

У сенсі? Що ви маєте на увазі? Як можна використовувати заміновані поля?

- Для привернення уваги світової спільноти до замінованих територій, ми започаткували незвичний проєкт. Якщо на полі є міни та боєприпаси, що не розірвалися, люди там, звісно, працювати не можуть, але можуть бджоли. Тож ми об'єднали зусилля п’ятьох наших бджолярів, вони розставили вулики по периметру замінованих територій, і тепер ми маємо новий власний бренд – «Мед мінних полів». Кілька літрів меду бджолярі завжди жертвують нам, а ми фасуємо його по баночкам, на яких вказуємо контакти виробників, а потім розсилаємо ці баночки нашим партнерам: до США, Хорватії, Німеччини, Польщі, Чехії, а також по всій Україні. Завдяки таким унікальним подарункам нам часто набагато легше потім спілкуватися з партнерами. Цей мед має властивість передавати дещо, що не скажеш словами.

У вашій громаді багато мін заклала саме українська армія, тож, мабуть, знешкодити їх було легше, використовуючи карти мінних полів?

- На жаль, ні, бо часто ці карти були фейковими, неправдивими, підкинутими нам росіянами. А деколи росіяни мінували ті чи інші території дистанційно, і міни розліталися безконтрольно – яка куди. Також на картах мінних полів було позначено, власне, лише міни, але ж є і нерозірвані снаряди, і ракети, і дрони, які втратили керування… Треба також сказати, що фахове розмінування не є гарантією повного очищенням території. У нас, наприклад, сталося кілька випадків підриву автомобілів на дорогах, ретельно обстежених операторами протимінної діяльності. Виявилося, що окупанти заривали протитанкові міни глибоко у піщаний ґрунт, а зверху клали листи пінопласту. Цей пінопласт ніби ізолював міну від техніки та засобів саперів. Але з часом він розпадався, і у якийсь момент міна вибухала.

Чи можна сказати, що, незважаючи на таку складну ситуацію з розмінуванням та на близькість фронту, місцевий бізнес потроху відроджується?

- Так. Принаймні, всі наші сільськогосподарські переробні підприємства знову працюють. Наприклад, обидва наших елеватори. Хоч і не на повну потужність, але працюють. Незавантажені вони через бойові дії. Якщо раніше до них зерно везли з усіх околиць, то тепер через частину із цих околиць проходить лінія фронту. Завантаженість добре видно і за кількістю персоналу. Наприклад, на елеваторі Державної зернової корпорації до повномасштабної війни було 125 працівників. Зараз – лише 37. Разом із цим, всі працюють, не запрацювало лише одне підприємство. У ньому, на двох локаціях: у селищі Васіщеве під Харковом та у нашому селі Морозівка вирощували гриби. Окупанти розграбували це підприємство дощенту, а всі складні та вартісні системи кондиціонування та зрошування знищили. Власних грошей для відновлення у власників підприємства не було, і вони виїхали за кордон. Ми підтримуємо з ними зв'язок, і вони готові повернутися та відновити роботу, якщо котрась з міжнародних організацій допоможе їм у відновленні. Тож ми шукаємо таку.

Чи бюджет вашої громади повернувся на показники до повномасштабного вторгнення?

- Нам навіть вдалося збільшити власні надходження за рахунок перегляду податкових ставок, а також за рахунок реєстрації у нас ФОПів. Раніше багато з них, хоч і працювали тут, були зареєстровані в інших місцях. Як виглядав наш бюджет протягом «повномасштабки»: у 2021 році у нас було 22 млн грн власних надходжень, у 2022-му –11 млн грн, а минулоріч – вже 32 млн грн. Це навіть з урахуванням пільги на земельний податок. Загалом разом з трансферами на цей рік маємо 162 млн грн. Досить непогано для 10 тис. населення, половина з якого на разі відсутня. Але для того, щоб стати справжнім форпостом оборони, громада, власне, і повинна стати потужною насамперед фінансово.

 

Ось так виглядають вулики на межі мінного поля

 

Оксана Супрун з пасічником В’ячеславом Мельником на презентації «Меду мінних полів»

 

Будівля амбулаторії у селищі Савинці, яку було пошкоджено у 2022 році і відновлено у травні 2023-го

 

Будівля Центру надання адміністративних і соціальних послуг, повністю реконструйована за кошти Європейського інвестиційного банку у співфінансуванні з місцевим бюджетом

 

Адміністративна будівля Савинської селищної ради хоч після відновлення виглядає, як цукерка

 

Пліч-о-пліч з партнерами

 

Давайте про перетворення громади на форпост. Це головна ідея проєкту «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади». Чи берете ви участь у ньому?

- Цей проєкт – чи не найкраща історія у моєму професійному житті і у житті нашої громади. Також це одна із найуспішніших історій, що їх було ініційовано Міністерством розвитку громад та територій. Я навіть не казатиму за оздоровлення дітей (хоча це шалені кошти!), не казатиму за підтримку інституційну (я, не маючи кадрового потенціалу, тепер завжди можу знайти у партнерів і архітектора, і земельника, і юриста). Бо порівняно з усім іншим це – дрібниці. Ми маємо вже одинадцять (!) меморандумів про співпрацю з різними громадами, причому крайній ми урочисто підписали у День Незалежності у селі Підберізці Львівської області. Скільки нам всього допомогли наші партнери за проєктом «Пліч-о-Пліч», не перелічити! Наприклад, завдяки Новояворівській громаді Львівської області у нашому ліцеї замінено всі пошкоджені вікна. Щойно від Боярської громади Київської області ми отримали субвенцію на заміну вікон і дверей в Вишнівському будинку культури. А Смілянська громада Черкаської області допомагає нам зараз замінити пошкоджені вікна, двері і дах у Морозівському будинку культури. На черзі термомодернізація нашого дитячого садочку, на яку партнери мають скластися. Ми зараз саме організовуємо цей процес. У спільному чаті щоденно обговорюємо наші дії, виїзди або партнерів до нас, або моїх фахівців до них тощо.

На сайті вашої громади є повідомлення про те, що у вас відбулася робоча зустріч із представниками ПРООН? Про що говорили?

- Такі робочі зустрічі у нас проходять постійно, ми маємо 42 сталих партнерства з різними організаціями. З такими великими структурами, як ПРООН-UNDP, міжнародна організація з міграції IOM, Acted ми працюємо на постійній основі, і, відтак, завжди маємо ті чи інші поточні проєкти, які реалізуємо разом. Зокрема, спільно з ПРООН ми вже встановили пожежні гідранти, облаштували кімнату поліцейського та кімнату для працівників ДСНС, встановили спортивний майданчик, створили так зване безпекове містечко. (Цей проєкт створює безпечний простір для дітей і дорослих, де вони можуть навчатися правилам дорожнього руху, протимінної безпеки та безпеки на воді). Тепер ми запланували створення так званої мобільної валізи для нашого ЦНАПу. Фактично це компактне робоче місце адміністратора, який на виїзді може проводити повноцінний прийом громадян. Наступним кроком нашої співпраці з ПРООН є закупівля обладнання для видачі паспортів. Паралельно ми проговорюємо з нашими «проонівськими» партнерами можливості розширення нашого ветеранського простору та організацію для наших ветеранів різноманітних курсів.

Які проєкти ви реалізовуєте з іншими партнерами?

- Нещодавно, для того, щоб посилити соціальну складову нашої громади, ми відкрили центр життєстійкості. У ньому кожна людина може отримати безоплатну психологічну допомогу, проконсультуватися щодо різних соціальних питань і відкрити нові можливості для реалізації власних волонтерських ініціатив. Також спільно з Данською радою – DRC ми зараз встановлюємо сонячні панелі на наших водних свердловинах. Це зробить їх незалежними від перебоїв в електропостачанні. До води у наших місцях добратися непросто, глибина свердловин сягає 820 метрів, тож це дуже важливий для нас проєкт.

 

 Сонячі панелі, що живлять будівлю Залиманського ФАПу, в якій також розташований і старостат. Проєкт, здійснений за допомогою Благодійної організації Acted

 

Сітчасті контейнери для роздільного збору відходів у селі Довгалівка, встановлені за ініціативою мешканців на кошти Благодійної організації Acted

 

Автомобілі, що надійшли до Савинської громади у рамках міжнародної технічної допомоги від проєкту U-LEAD. Один з них передано Центр надання соціальних послуг

 

Коли у селі Вишнева вийшли з ладу артезіанські свердловини, міжнародні партнери Савинської громади оперативно надіслали ємності для води

 

Підписання меморандумів з партнерами ІІ хвилі в Міністерстві розвитку громад і територій

 

Передача генераторів багатодітним родинам від німецьких партнерів.

 

Про кадрову проблему і колаборантів

Великою проблемою для таких маленьких громад, як ваша, із самого початку було кадрове забезпечення. Наскільки гострою є ця проблема зараз, коли ви втратили майже половину свого населення?

- Доволі гострою, але ми виходимо із ситуації. Я вже казала щодо інституційної підтримки наших партнерів за проєктом «Пліч-о-Пліч». Вони допомагають нам і в оформленні документації, і у консультуванні, і можуть навіть виїхати до нас, щоб виконати якусь роботу на місці. Незважаючи на це, частина мешканців звинувачують нас у «проїданні бюджету». Мовляв, у нас забагато персоналу у селищній раді. Але це зовсім не так. У військовій адміністрації нас троє: я, заступник і головний бухгалтер. А у селищній раді зараз працюють лише 42 особи, які забезпечують результат за всіма напрямками. Причому максимальна кількість співробітників в одному відділі – четверо: стільки працюють лише у центрі надання адміністративних послуг, включно з начальником ЦНАПу, плюс ще 4 працівники, які мають віддалені робочі місця у кожному з наших старостатів. У нашому відділі освіти, у фінансовому відділі та у відділі соціального захисту – по троє працівників; у службі у справах дітей, у земельному відділі, у відділі комунального майна – по двоє. Я вже й не знаю, куди далі стискатися. При цьому із 42-х наших працівників 18 живуть у сусідній Балаклійській громаді. Тобто у нас таких фахівців просто не знайшлося. У нас взагалі порівняно мало людей з вищою освітою, бо наші мешканці, які отримували її, зазвичай залишалися у великих містах і до нас вже не повертались. Тут для них просто не було роботи. Зараз робота є, але вже немає людей. От ми би радо взяли на роботу архітектора, юриста, психолога, та серед наших мешканців немає жодного такого фахівця.

Яким же ви бачите вирішення цієї проблеми?

- Та яким бачу? От таким: цього року я особисто вступила на заочне відділення Харківського педагогічного університету, щоб отримати фах психолога. Я розумію, що військова адміністрація не завжди тут буде порядкувати, а на психологів зараз величезний попит: вони потрібні і у закладах освіти, і у ветеранських просторах, і у закладах охорони здоров'я. Так що буду психологом. Треба ще когось відправити на навчання на юридичний та архітектурний факультети.

Чи допомагають вирішити кадрову проблему переселенці?

- Частково. У селищній раді, наприклад, працює Ольга Точена, яка переїхала до нас з Донецької області. Її посада – головний спеціаліст відділу соціального захисту, вона також очолила раду ВПО. Інша переселенка, яка залишила по собі надзвичайний слід у нашій громаді, – художниця з Бахмута Катерина Радченко. Вона викладала художню справу у Бахмітському професійному аграрному ліцеї. Коли пані Катерина перебралася до нас влітку 2023 року, їй було вже 72 роки. Але незважаючи на такий поважний вік вона наполегливо працювала з нашими до цього безликими автобусними зупинками. Сказала, що хоче залишити згадку по собі «у цій гостинній громаді». І от тепер розфарбовані нею зупинки є предметом нашої гордості та незмінною причиною подиву наших гостей. (Згодом пані Катерина, на жаль, переїхала до Івано-Франковська). Загалом у нас зареєстровано 1115 переселенців, але фактично їх до 250. Ви ж самі розумієте, що у нас, так би мовити, не дуже безпечно. Тож залишаються переважно тільки ті, хто не може їхати далі: люди похилого віку та соціально вразливі особи.

Ви якось розповіли журналістам історію гауляйтера вашого села під час російської окупації Катерини Донник, яка залишалася у громаді після повернення української влади. Якою є її доля?

- Вона отримала 5 років ув’язнення за вироком суду і зараз знаходиться у колонії в іншій області. Стільки ж отримала начальниця відділу культури Балаклійської громади, на яку я особисто написала заяву. Мені це боліло, бо я прийшла з цієї галузі, культура була моєю зоною відповідальності з 2016 по 2019 рік. І от за каденції цієї жінки, під час окупації, було знищено краєзнавчий музей, було знищено всю українську символіку. Також ця жінка відкрито проводила заходи з приводу дня російського прапору і всього іншого. Але, на жаль, обидва ці випадки – винятки з правил. Загальна ситуація із колаборантами є дуже невтішною. Потрібно змінювати судову практику.

Що ви маєте на увазі? Чи можете ви навести конкретні приклади?

- Так, і не один. От вам найбільш кричущий. Є у нас громадянка, яка раніше була фельдшером Веселівської амбулаторії. Під час окупації ця жінка поводила себе меганекоректно, активно співпрацюючи з окупаційною владою. Вона могла, наприклад, каталася на броні російських БМП і з автомата стріляти по вікнам, стінам будинків, парканам… Щастя, що від цього ніхто не постраждав. Але антипатія до всього українського і симпатія до всього російського у цієї жінки була очевидною. На неї написали кілька заяв, тож її затримали і майже півроку вона була у СІЗО. Потім розпочався суд, і наші мешканці їздили на нього, давали свідчення. У результаті суд виніс цій жінці такий вирок: «Протягом 5 років не обіймати жодні посади у державному секторі». Не було ані конфіскації майна, ані ув’язнення. Її просто відпустили. І от тепер ця жінка повертається у село і починає відкрито погрожувати тим, хто свідчив проти неї. Хіба це нормально? І люди вже кажуть, що більше свідчити до суду не поїдуть, кого б це не стосувалося. Мовляв, ми не хочемо, щоб нам потім хати поспалювали.

 

 

Савинські зупинки з муралами Катерини Радченко

 

Майбутнє Савинської громади

 

Ви зараз створюєте основні стратегічні документи громади. Чи на часі це, адже ситуація може швидко змінюватися – як на краще, так і на гірше, і передбачити ці зміни неможливо?

- Так, ситуація справді може швидко змінюватися, але життя ж іде, не стоїть на місці. Як відновлювати громаду без стратегічного плану розвитку? Ми маємо знати хоч приблизно, що і де у нас має бути. Крім того, стратегічний план передбачає не лише будівництво тих чи інших об’єктів у певних місцях, а ще й обґрунтування цього будівництва. Тобто ми аналізуємо народжуваність, демографічну ситуацію, фінансовий стан, можливості бюджету, можливості залучення коштів і тому подібні речі. І тільки після цього створюємо стратегічний план, який у нашому випадку має бути своєрідним дороговказом відновлення. Крім того, нам треба було зрозуміти стратегічно, куди ми рухаємось далі з урахуванням безпосередньо військових дій зараз, з урахуванням зруйнованих об'єктів, з урахуванням зміни складу мешканців. Врешті-решт, згідно закону, наші стратегічні документи мають відповідати регіональній та державній стратегіям. Є і ще один момент: коли ми йдемо за грошима до наших міжнародних партнерів, вони часто кажуть нам: «А чи є у вас стратегія? Чи передбачено там відновлення саме цього об'єкту? Чи потрібен вам цей об'єкт для того, щоб потім досягти ваших стратегічних цілей?»

Що ще є у вашій стратегії, окрім відновлення будинків?

- Відновлення економічного потенціалу та відновлення демократії у громаді. Бо зараз, на жаль, коли всім керує військова адміністрація, кілька інструментів демократії, таких, наприклад, як виконавчі комітети та засідання депутатських корпусів, втрачено. Й люди починають думати, що коли хтось ухвалює рішення одноосібно, він діє у власних, а не в їхніх інтересах. Тому я всюди намагаюся казати: майже кожному моєму рішенню передують засідання робочих груп, засідання ради ветеранів, засідання ради внутрішньо переміщених осіб тощо. Я ніколи не дію сама, а лишень разом із громадою! На жаль, зараз ми не маємо громадської ради, бо не знайшли порозуміння з її минулим складом. Крім цього, частина її членів виїхали до російської федерації, а частина банально постаріли і тепер кажуть, що не готові включатися «у якісь там об'їзди, обстеження і таке інше». Тому громадської ради немає, але є молодіжна рада і є робоча група з громадської безпеки та соціальної згуртованості, що зараз стала одним з найважливіших наших консультативно-дорадчих органів.

Яким ви бачите майбутнє вашої громади?

- Вона має бути спроможною та самодостатньою. Я проти приєднання до більших громад. Бо у певний період часу повставало питання про те, що маленькі неспроможні громади треба приєднувати до інших, і за новою методологією обрахунку спроможності Савинську громаду пропонувалося приєднати до Балаклійської. Це, як на мене, недобре. Ми маємо відновити демократичні інструменти і якісно наповнити наш депутатський корпус. (Для цього, до речі, ми вже зараз намагаємося навчати людей, які в подальшому зможуть балотуватися на депутатів і вести відповідну роботу)… Ми маємо відновити соціальну інфраструктуру, але вже за новими стандартами. Тобто не так, як було, коли кричали: «Немає школи – немає села!» Також ми маємо сприяти налагодженню роботи сільгоспвиробників. А ті, у свою чергу, мають відчувати соціальну відповідальність перед мешканцями, активно включаючись у процес розвитку тих населених пунктів, землі яких вони обробляють. Я бачу нашу громаду з новими закладами культури, які працюють не так, як раніше, коли бібліотекар лише видавав і приймав книжки раз на тиждень. Бібліотеки мають бути частинами центрів надання культурних послуг. А для того, щоб і у віддалених селах зростала читацька спроможність, ними їздитимуть пересувні книгарні, так звані бібліобуси. Ми зараз саме запускаємо кілька таких маршрутів. Якщо громада буде заможною, розвинутою, перспективною, гарною, молодь після навчання повертатиметься до неї, створюватиме у ній сім’ї, народжуватиме дітей. І так ми матимемо майбутнє.

 

Зустріч з представниками Новояворівської громади в рамках проєкту "Осердя змін"

 

 Відкриття безпекового містечка на території закладу дошкільної освіти у селищі Савинці в рамках проєкту "Безпека з першого кроку"

З прапором Савинської громади у Конгресі США під час поїздки за океан у травні 2025 року, у рамках програми "Open world". Голови українських громад обговорили з американськими конгресменами питання підтримки України та ознайомилися з ветеранською політикою у США