Євген Величко розповідає, як Вознесенська громада відбила наступ російських військ та сподівається на продовження реформи з децентралізації.

Автор: Дмитро Синяк

---

Невеличке місто Вознесенськ Миколаївської області, у якому проживає близько 32 тисяч жителів, стоїть на роздоріжжі шляхів, що ведуть до Києва, Кривого Рогу, Одеси і Миколаєва. Тут знаходиться один з автомобільних мостів через Південний Буг та два залізничних. А у 30 км від Вознесенська височіють корпуси Південноукраїнської атомної станції. Стратегічний пункт, кажучи мовою військових. Саме тому російське командування приділяло особливу увагу захопленню міста. 2 березня на околицях Вознесенська з’явилися близько півтори сотні одиниць російської бронетехніки. Це була остання з трьох російських колон: Збройні Сили України зуміли розгромити дві інших ще на підступах до міста. Бій, який тривав близько тижня, прийняла львівська 80-та бригада, 28 бригада ТРО, працівники військкомату та добровольці. Ані до Миколаєва, ані до Кривого Рогу окупанти не прорвалися, зрештою відкотившись далеко на схід. Вони залишили на полі бою 30 із 43 танків, що брали участь у штурмі, а також броньовані машини, реактивні установки, військові вантажівки і навіть збитий вертоліт Мі-24. Громада зазнала пошкоджень житлових будинків, втратила три мости, які самі ж українські військові й підірвали, щоб ворог не міг скористатися ними. Коли стало зрозуміло, що росіяни програли, 32-річний міський голова Євген Величко, який брав активну участь в обороні, закликав вцілілих скласти зброю. Кілька росіян погодилися. Так закінчилася битва за Вознесенськ. Тепер Євген Олександрович докладає всіх зусиль, щоб відновити мирне життя. Про те, як йому це вдається, він розповів «Децентралізації».

 

Міський голова Вознесенська Євген Величко до і під час війни

 

Як російська армія перемогла житлову п’ятиповерхівку

 

Якою була для вас ця битва за Вознесенськ?

- Ми були не готові до бойових дій такого масштабу, але практично всі стали на захист своєї громади. Такі у нас люди – дуже патріотичні й самовіддані. Бізнесмени, пекарі, водії – всі підключилися до оборони. І мушу сказати, що ті опорні пункти, які наші люди за кілька годин голіруч зробили з мішків з піском, я потім три дні не міг розібрати зі спеціальною технікою. Самоорганізація була на вищому рівні: містяни забули чвари й працювали пліч-о-пліч із вчорашніми політичними противниками. Навіть два депутати міської ради, котрі завжди запекло сперечалися між собою у сесійній залі, разом насипали пісок у мішки на блокпосту. Ми поглибили дно нашої річки Мертвовід, притоку Південного Бугу, щоб її не змогла переїхати убрід ворожа техніка. А береги річки підкопали так, що вони стали надто крутими для спуску російських танків та БТРів.

 

Будівництво блокпостів у Вознесенську навесні 2022 року

 

Чи потерпало місто від обстрілів?

- Вознесенськ дуже багато обстрілювали, причому кілька ракет прилетіли по цивільних складах у центрі міста, де не було нічого, крім зерна. Кожні вихідні протягом трьох тижнів на ці склади обов’язково щось прилітало, і згодом генерал конашенков (офіційний представник міноборони росії генерал-лейтенант ігорь конашенков. – Авт.) заявляв, що «доблесні російські війська знищили склади ЗСУ в районі Вознесенська, на яких  зберігалося 45 тис. тонн боєприпасів». Наші військові тоді навіть влаштували прес-конференцію, на якій у тому числі я розповів, що на тих складах, крім зерна та голубів, нічого не було.

Чи були жертви серед цивільного населення?

- Цілячись, вочевидь, по цих горезвісних складах, росіяни влучили «Іскандером» у п’ятиповерхівку поруч. І хоча приліт був за 2 метри від під'їзду, весь будинок став непридатним до проживання. А у 24-х з його 26-ти квартир цього під’їзду жили пенсіонери та інваліди. Диво, що ніхто з них не загинув, хоча поранені були. Міська влада надала всю необхідну допомогу постраждалим та і підтримує їх досі. З міського бюджету було виділено 2 мільйони гривень для надання матеріальної допомоги жителям, житло яких зазнало пошкоджень внаслідок російської агресії. Також, на жаль, батько і син загинули від протитанкової міни, на яку наїхали автомобілем, об'їжджаючи гілку на дорозі. Загалом у Вознесенську внаслідок бойових дій було пошкоджено близько 700 будинків, з них 56 – багатоповерхівки. Ступень пошкоджень різний: від вибитих шибок до повної, до фундаменту, руйнації.

 

Російська військова техніка у місті (запис з камер спостереження)…

… і те, що від неї залишилося

 

Про місцеве самоврядування, що наближає перемогу

 

Якою була роль місцевого самоврядування під час бойових дій?

- З початком повномасштабного вторгнення місцеве самоврядування терміново переформатувалось. Наш відділ культури почав займатися гуманітарною допомогою, використовуючи свої зв’язки в Україні та Європі. Виконком організовував евакуацію. Я зв'язався з керівником відділення залізниці, і він виділив потяг до Львова на 1100 пасажирів. Цей потяг зробив чотири рейси, рятуючи близько 5 тисяч мешканців не тільки нашої громади, а й інших громад, які зуміли дістатися нашого вокзалу. Згодом, коли «нуль» змістився до Снігурівки і далі, ми почали возити гуманітарну допомогу до інших громад, бо там навіть хліба не було де взяти. Я на власні очі бачив, як людина обома руками тримала за той хліб, який ми привозили. Хлібзавод погоджувався випікати хліб, але борошно треба було шукати самими. Місцеві аграрії були готові дати пшеницю, але у нашому аграрному районі не знайшлося млина, який би міг змолоти її. Міська рада допомогла знайти млин у сусідів.

 

Евакуація

 

Що змінилося, коли звільнили Херсон?

Однозначно можу сказати, що в громаді стало тихіше, кількість сигналів повітряної тривоги поменшало, а мешканці нашої громади почали повертатись додому. Але говорити про повну безпеку, звісно, ми не можемо, адже загроза ракетних ударів залишається поки ворог на нашій землі. Ми продовжуємо працювати над забезпеченням наших жителів гуманітарною допомогою, а також наразі багато допомагаємо жителям  громад херсонського напрямку.

Також наразі, як і більшість громад, ми маємо проблему з відключенням електроенергії, тому працюємо над забезпеченням безперебійної роботи об’єктів критичної інфраструктури, комунальних підприємств громади та створили пункти незламності для жителів.

 

Після звільнення Херсонщини Вознесенська міська рада почала возити гуманітарну допомогу туди

 

Як громада повертається до умовно мирного життя?

- За перший місяць бойових дій до нас приїжджали багато різних військових інженерів й наказували копати траншеї. Один казав викопати там, інший – тут, один казав копати вздовж, інший – поперек. Ми всі ці накази без заперечень виконували, через що громада певний час нагадувала розритий мурашник. Тепер ми частину тих траншей закопали, щоб не створювати зайвого стресу в мешканців. Було встановлено нову систему оповіщення, наразі в громаді працює ще 7 додаткових точок, а наразі всі села та мікрорайони громади покриті системою. Також дуже важливим питанням є забезпечення безпеки наших дітей, процес навчання у школах зараз організовано за дистанційною формою. Тим часом протягом року проводимо ремонтні роботи та облаштовуємо укриття у навчальних закладах. Робимо все можливе, щоб діти змогли повернутись до навчання за парти, а батьки не хвилюватись про безпеку дітей у школах. Перед початком навчального року ми провели опитування громадської думки, і 72 % батьків обрали дистанційну форму навчання.

 

Так працювала міська рада під час бойових дій

 

Чи багато мешканців вашої громади виїхали?

До початку повномасштабного вторгнення у громаді проживало близько 35 тисяч, за попередніми даними виїхало приблизно 3-5 тисяч. Це доволі приблизна цифра, бо одні люди повертаються, інші від’їжджають. Також наша громада прийняла 3600 внутрішньо переміщених осіб, переважно це мешканці півдня та сходу України. Спільно з Міносвіти ми зараз ремонтуємо гуртожитки, щоб розмістити у них наших співвітчизників. До цього підключаються і донори, і наші міста-побратими. Один з колишніх дитячих садків ми плануємо перетворити на житловий будинок, облаштувавши у ньому 18 квартир.

 

Комбат Вознесенська 

 

Як під час війни почувається місцевий бізнес?

- Наші підприємства змогли розпочати роботу майже відразу після закінчення бойових дій, адже більшість працівників все ж таки залишились у місті. Звісно, дещо заважають перебої зі світлом, але ми домовляємося з областю про те, щоб електроенергію не відключали не тільки у наших лікарнях, але й на тих підприємствах, де не можна зупиняти виробничий процес. Війна війною, а працювати треба. Наші підприємства багато у чому рятує відкритість Європи, куди тепер можна постачати продукцію. Якщо після війни держава кредитуватиме певні напрямки – наприклад, м’ясо-молочне виробництво та будівництво елеваторів – наші аграрії зможуть іще збільшити виробництво. На разі ми шукаємо інвестиції усередині країни. Переконаний, що Вознесенська громада навіть під час війни залишається дуже привабливою.

Чи правильно я розумію, що через війну інвестиційна привабливість вашої громади відчутно зросла?

- Правильно, бо у нас набагато безпечніше, ніж у Херсоні, Харкові, Сумах, Чернігові тощо. Тому ми активно запрошуємо до себе підприємства з цієї умовної лінії фронту. У нашому інвестиційному паспорті громади ми докладно описали всі наші території, потенційно цікаві для таких підприємств. Ми маємо і хорошу залізничну розв’язку, і сировину для будівельних матеріалів з кар’єрів, і доволі розвинуті комунікації. Я мало не щодня розмовляю на цю тему з тими чи іншими підприємствами з цілої України, і цю свою роботу вважаю зараз основною. Я також намагаюся домовитися про переміщення до нас одного з університетів. Ми можемо запропонувати їм кілька 4-поверхових корпусів колишнього інтернату, до якого належить аж 4 га у центрі міста.

Ви колишній бізнесмен, і лише два роки працюєте у місцевому самоврядуванні. Чи не важко вам працювати?

- Я виходець з будівельного бізнесу, де все робиться дуже швидко. Тому я ніяк не можу змиритися з бюрократичними складовими роботи міського голови.  Не розумію, чому ми маємо чекати на оплачені генератори для свого комунального підприємства 3,5 місяці! Мені вже гуманітарні генератори передали, а ті ще ніяк не прийдуть! Між тим у воєнний час все треба робити швидко. Також я весь час стикаюся з браком фахівців, а надто тепер, коли всі найкращі хлопці – на фронті. Я не маю достатньої кількості ані добрих зварювальників, ані добрих операторів грейдерів. І зарплати на ці посади порівняно невеличкі. Але ми зробимо все, щоб суттєво збільшити їх вже у нинішньому році. Працювати у комунальній сфері має бути почесною справою!

Чи знайдуться на це кошти? Чи не просів бюджет громади через війну?

- Завдяки різкому збільшенню кількості військових у нашій військовій частині та стрімкому зростанню їхніх зарплат, ми суттєво перевиконали бюджет минулого року. Зараз бюджет громади становить 312 млн грн лише власних надходжень, з них 61 млн грн ми платимо реверсом до державного бюджету. Відкрию невеличку таємницю, цілком можливо, що ми матимемо ще одну військову частину, зважаючи на стратегічне значення нашого міста.

 

Сліди «руського міра»

 

Про атомну станцію та мости

 

Які головні завдання стоять зараз перед вами як головою громади?

- Наша головна задача – працювати на Перемогу. Наступна – стати енергонезалежними настільки, наскільки це можливо. Бо ж ми розуміємо, що від окупанта можна очікувати чого завгодно. Тому у комунальних закладах ми зараз встановлюємо енергоощадні твердопаливні котли. Деколи це робиться за спонсорські або грантові кошти. Мене трохи спантеличує ініціатива уряду підняти вартість електроенергії для юридичних осіб на 107%, але я сподіваюся, що цього таки не станеться. Річ у тім, що у нас дуже специфічна каналізаційна система, ми «женемо» стічні води 18 км. Вже зараз у тарифі на водовідведення 35% складає саме вартість електроенергії, потрібної для доставки. Тому вода та водовідведення у нас і так недешеві, а якщо підвищиться вартість електроенергії, відповідно підвищується тариф для людей. Саме тому, ми робимо все можливе, щоб тримати тариф і економічно обґрунтованим і не підвищувати його. Для цього вже встановлено другу сонячну станцію на насосній водоканалу загальною потужністю 200 кВт. У цьому році плануємо встановити ще одну станцію на 150 кВт спільно з Giz.

Чи впливає на енергонезалежність громади близькість атомної станції?

- Могла б впливати. Саме Вознесенськ став на захист Южноукраїнської атомної станції, до якої рвалися орки. І саме Вознесенськ несе багато ризиків через близькість станції, а через війну ці ризики лише посилися. Ще кілька років тому атомна компенсувала ризики, виділяючи через уряд мешканцям 30-кілометрової зони 1% своїх прибутків (близько 5 млн грн). Ці гроші розподілялися між усіма населеними пунктами зони відповідно до кількості населення. Але протягом кількох останніх років ці гроші не доходять до нас та до інших громад у зоні. Та йдеться не тільки про гроші. Можна було би компенсувати наші ризики зменшенням тарифу на електроенергію. Це стало б чудовим поштовхом для розвитку наших підприємств, якими одразу б зацікавилися потенційні інвестори. А так виходить, що я, умовно кажучи, бачучи з вікна дим з труб атомної станції, маю платити за вуличне освітлення, як усі. Щоб забезпечити енергонезалежність, я намагаюся розвивати будівництво сонячних електростанцій у громаді. Але хіба це не дико – ставити сонячні електростанції у 30 км він атомної, та ще й на родючих черноземах?

Чи вже йде робота з відновлення підірваних мостів?

- Так, адже це стратегічно важливі для нас об’єкти. Особливо автомобільний міст. Служба автодоріг обіцяє відновити його цього року. Один із залізничних мостів вже працює. Щодо іншого Укрзалізниця готує проєктну документацію. Зруйнований залізничний міст через річку Південний Буг заблокував баржі із зерном, тож критично важливо хоча б забрати рештки мостових конструкцій, щоб випустити баржі. Було б також непогано провести нову газову трубу й демонтувати старий газогін, який радянські інженери пустили на глибині 3,5 м по дну Південного Бугу. Через це річкою не можна пускати баржі класу ріка – море, а лише «пласкодонки». Якщо ж цю трубу забрати і провести нову, та ще й заглибити Південний Буг, будівельні матеріали до Одеси можна возити баржами, а не самоскидами, що розбивають дороги цілої Південної України.

 

Зруйновані мости Вознесенська

 

Децентралізація має продовжуватися

 

Як вплинула на здатність громади до оборони реформа з децентралізації?

- Децентралізація відкриває для громад нові можливості. Це очевидно навіть для мене, бізнесмена, який порівняно недавно почав працювати у місцевому самоврядуванні. Я думаю, що особливою згуртованістю людей ми маємо завдячувати саме цій реформі. Але я хочу наголосити, що цю реформу треба продовжувати. Йдеться про укрупнення громад. Їх аж 13 у нашому Вознесенському районі. При цьому наша громада має лише 6 тис. га землі – дуже мало, порівняно із сусідами. Жоден з 16-ти (!) кар’єрів, розташований коло нашої громади, до неї не належать. Виходить, що кар’єрні вантажівки розбивають наші дороги, але всі податки кар’єрів йдуть до інших громад. Якщо ви відкриєте карту громад, то побачите, як виглядає наш район: Вознесенську громаду майже повністю оточує Бузька сільська громада, у якій 6 тисяч населення. Наразі ми в процесі відновлення меж громади, адже деякі землі неправомірно використовуються сусідньою громадою. Саме тому ми підготували проект землеустрою щодо встановлення меж адміністративної територіальної одиниці міста Вознесенська, який зараз проходить процедуру погодження.

Чи мали ви вже розмови щодо такого об’єднання з іншими громадами?

- Так, і вони здебільшого не проти цього. Для всіх очевидно, що великій громаді набагато легше розвивати бізнес, ніж маленькій. У 2018 році до Вознесенська приєднались лише два села: Новогригорівка та Ракове. Нинішня конфігурація Вознесенського району потребує більш укрупнених громад, адже завдяки об’єднанню зусиль такі громади будуть ще більш спроможними.

Як же можна готуватися до укрупнення?

- Наша громада за цей рік повинна перетворитися на цікаву комунальну платформу, до якої буде легко долучатися. Що я маю на увазі? От, наприклад, минулого року ми придбали понад 20 одиниць різноманітної комунальної техніки: сміттєвози, водовозки, асенізатори, грейдер, комбіновані дорожні машини тощо. До цього ми винаймали подібну техніку, хоча вартість оренди була такою, що термін окупності становив півтора-два роки. Тепер ми матимемо власні машини. За потреби вони працюватимуть і на інші села. Раніше наше комунальне підприємство «Теплосервіс» влітку не працювало, розпускаючи персонал. Тепер на цій посаді працює молодий менеджер, який запропонував працювати цілий рік, виготовляючи щепу, яку згодом можна буде використовувати для опалення комунальних структур. Ми закупили щепорези, сушку для щепи, і тепер працюємо по-новому. Наступним етапом має бути брикетування щепи. Думаю, невдовзі ми зможемо охопити не тільки нашу громаду, але й сусідні. Тож маю надію, вони будуть зацікавлені у приєднанні до нас. Тому я кажу: нехай реформа з децентралізації триває!