Агломерації поступово стають новим рівнем співпраці українських громад. Україна рухається в напрямку європейських підходів до метрополійного врядування, де головний акцент робиться на партнерстві, добровільності та спільній відповідальності за розвиток територій.

---

Наприкінці жовтня цього року у Львові відбувся ІІ Міжнародний Форум агломерацій в Україні, організований Асоціацією «Львівська агломерація» спільно з Львівською міською радою за сприяння та підтримки Проєкту Ради Європи «Посилення багаторівневого врядування та місцевої демократії для підтримки відновлення України». Агломерації, про які йшла мова на ньому, наразі не мають чіткого визначення в українському законодавстві, але якщо говорити загалом, то під цим словом звично розуміють, що громади, здебільшого розташовані навколо великих або й не дуже великих міст, пов’язані між собою спільними проблемами та інтересами, які мали б спонукати їх до співпраці.

Але налагодження  такої співпраці не відбувається просто. І те, що Форум стає щорічним, означає, що в питаннях розвитку агломерацій в Україні та врегулювання їх функціонування відбуваються поступові зрушення. Адже такі події, якщо вони відбуваються регулярно, зазвичай мають на меті підсумовувати досягнутий прогрес і окреслювати актуальні напрямки подальшого розвитку.

 

Необхідність надолужити згаяне

Говоримо «нарешті», бо підступитись до цих питань у нас намагались ще принаймні з кінця 1990-х. Так, у затверджених у 1992 році Державних будівельних нормах 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» була визначена необхідність врахування при плануванні розвитку системи розселення «мережі міських і сільських поселень, яка склалася, включаючи агломерації і ті, що існують, і ті, що формуються». Відповідно в деяких генеральних планах, які були розроблені з урахуванням цих ДБН і навіть залишаються чинними досі, ми зустрічаємо згадки про перспективу формування агломерацій, зокрема навколо великих міст. Тут можна також згадати про ініційовану державою в той час програму розвитку Великої Ялти (1998), яка передбачала комплексний розвиток курортно-рекреаційного регіону у складі 2 міст, 21 селища та 9 сіл, про так званий Ірпінський державно-правовий експеримент (2001) щодо розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель та Коцюбинське Київської області або про спробу створення так званої Дрогобицької агломерації, яка була навіть оформлена в Асоціацію міст і територіальних громад «Регіональна агломерація «Дрогобиччина» (2003). Однак ці окремі ініціативи так і залишились лише добрими намірами, як і декілька спроб прийняти закон про агломерації, перша з яких відбулась у 2017 році.

Україні вже в той час потрібно було надолужувати згаяне. Адже спроби розбудови агломерацій, які в більшості країн більш прийнято називати метрополіями чи метрополійними територіями, активізувалась у світі ще починаючи з 1950-х.

 

 

Про перші кроки на шляху побудови Барселонської метрополії саме в цей період, у 1953 році, розповідав на Форумі Ксав'єр Еструх Бош, співробітник з міжнародних зв'язків її департаменту міжнародних відносин. Що спонукало ініціаторів робити ці кроки? Усвідомлення того, наскільки взаємопов’язані між собою сусідні муніципалітети. «Люди живуть, працюють, мають культурні зв’язки за межами муніципалітетів. Наші річки течуть через різні муніципалітети і постачання води не зупиняється на межі, яка їх розділяє. Нашим громадянам все одно, хто відповідає за водопостачання, хто відповідає за побутові відходи і за мобільність у місті. Єдине, що їм потрібно, щоб автобус переїжджав вчасно, вода була доброю, щоб система управління відходами працювала. Їм все одно, хто тим керує. І метрополійне врядування – найбільш ефективний спосіб управління послугами в агломераціях», – зазначив гість з Каталонії.

 

 

Майже в той же час, у 1957 році була заснована неприбуткова асоціація Метрополії Вашингтону, про яку розповів інший гість Форуму Чак Бін, її колишній виконавчий директор. Її троє перших працівників виходили з того ж розуміння, що разом муніципалітетам краще працювати, ніж окремо і почали готувати спільні плани щодо розвитку транспорту і інфраструктури.

 

Готовність муніципалітетів до співпраці – відправна точка

 

 

В обох цих прикладах, як і в прикладах з інших країн, про які йшла мова на Форумі, була одна спільна відправна точка – готовність муніципалітетів співпрацювати задля кращого надання послуг їх мешканцям там, де між муніципалітетами є реальна взаємопов’язаність. Налагодження такої співпраці не завжди відбувалося легко, але гості Форуму наголошували, що вона можлива навіть тоді, коли немає законодавчої рамки, яка б до неї зобов’язувала. Марія Сігрот, менеджерка з розвитку в Регіоні Ґетеборг (регіон в Швеції – виборна самоврядна одиниця окружного рівня) розповіла про те, що їх метрополія об’єднує 13 муніципалітетів, і пройшла багато дискусій і навіть конфліктів, але її члени в результаті навчились знаходити консенсус. І це, на думку пані Сігрот, важливіше, ніж законодавча рамка, яка у Швеції для таких утворень відсутня. Спільні рішення вони напрацьовують у раді, яка об’єднує мерів і лідерів опозиції з усіх муніципалітетів метрополії.

 

 

Ще складніше, можливо, знаходити спільні рішення в метрополії Брно (Чехія), яка об’єднує аж 184 муніципалітети. Приналежність до неї такої великої кількості муніципалітетів зумовлено тим, що рівень фрагментації місцевого самоврядування в цій країні навіть вищий, ніж був у нас до адміністративно-територіальної реформи 2020 року. Як розповів Ондржей Цморяк, проєктний менеджер департаменту стратегічного розвитку і співпраці муніципалітету Брно, тут теж відсутня відповідна законодавча рамка і рішення приймає колегіальна рада, яка включає не тільки представників муніципалітетів, але й університетів, бізнесу, громадських організацій.

 

 

Саме розуміння переваг співпраці і координації зусиль в метрополіях об’єднує такі різні приклади як Ґетеборг і Брно на «м’якому» полюсі спектру форм метрополійного врядування, який був представлений учасникам Форуму, і як приклад Великого Лондону на більш формалізованому полюсі. Про цю метрополію, яка управляється обраним мером і Асамблеєю в складі 25 депутатів, розповів Ендрю Бофф, Віце-президент Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи та багаторічний член цієї Асамблеї.  

В Україні відсутність повноцінного місцевого самоврядування довгий час була чи не основною причиною того, що стримувало розвиток агломераційної співпраці. Децентралізація і реформа місцевого самоврядування, яка розпочалась у 2014 році, а також реформа адміністративно-територіального устрою 2020 року дозволили подолати слабкість і фрагментованість місцевого самоврядування і тим самим заклали передумови для розбудови міжмуніципальної, в тому числі агломераційної співпраці.

Але міжнародний досвід свідчить, що окрім готовності та спроможності місцевого самоврядування до співпраці у становленні агломерацій ключову роль відігравав державний інтерес.

 

Агломерації як двигуни економічного розвитку

Кожен з гостей Форуму, який представляв свої метрополії, говорив про них як про потужні економічні вузли. Уже згаданий вище Ксав'єр Еструх Бош наголосив, що метрополія Барселони генерує понад половину ВВП Каталонії. Маріс Спріндзукс, заступник мера Риги, зазначив, що їх метрополія – потужна економічна сила, яка включає 70% економіки країни. Еміель Рейдінг, секретар-директор метрополійного регіону Амстердама, охарактеризував цей регіон як триста тисяч підприємств і півтора мільйона робочих місць.

Ось що говориться про роль метрополій як двигунів економічного росту в резолюції Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи 2006 року, одному з перших документів, в якому формулювались засади доброго метрополійного врядування: «По всій Європі метрополійні території є центрами економічного, політичного та культурного життя. Вони є місцями мобілізації, концентрації та застосування креативності. Ця творча енергія призводить до технічних та культурних інновацій, створення нових бізнесів та послуг, а також до зміни суспільних цінностей та стандартів… Метрополії утворюють «вузли глобальної мережі», де зустрічаються взаємозв'язки мережевих економік. Економічне та політичне врядування зосереджено в мегаполісах; культурні, а також більшість інновацій щодо продуктів і технологій знаходять тут свою відправну точку».

Саме тому багатьма країнами розвиток метрополій визначається як питання державного інтересу. Так, розвиток міжнародної конкурентоспроможності трьох найбільших метрополій у Чехії – Праги, Брно і Острави – одна з цілей її Стратегії регіонального розвитку 2021+. Яскравий приклад підтримки таких утворень на рівні ЄС  – програма інтегрованих територіальних інвестицій, на яку у 2014-2020 роках країни-члени мали спрямовувати 5% коштів з Європейського фонду регіонального розвитку, а у 2021-2027 роках – уже 8%. Наявність цього стимулу сприяло вирішенню в метрополіях важливих інфраструктурних проблем і порозумінню на міжмуніципальному рівні, яке, як ми зазначали вище, не завжди досягається легко.

Розуміння державного інтересу в розвитку агломерацій важливо і для України. Про те, що саме агломерації навколо найбільших міст відіграватимуть ключову роль у повоєнному відновленні, говорять такі відомі експерти, як Євген Глібовицький, Ярослав Грицак, Елла Лібанова. Сьогодні важко назвати відсоток національного ВВП, який припадатиме на їхню частку, але для порівняння можна назвати цифру 60-70% ВВП ЄС, який генерується саме у метрополійних регіонах. Таким чином, інвестуючи певну частину доступного ресурсу у ці «машини економічного росту», держава може розраховувати на ефект мультиплікації і створення додаткового ресурсу, який може бути перерозподілений на території, які найбільше постраждали від російської агресії і потребують підтримки.

 

Знову про міжмуніципальну співпрацю і про стандарти доброго метрополійного врядування

Питання того, як в агломераціях мають бути збалансовані інтереси держави і муніципалітетів, як забезпечити ефективну координацію і водночас не поступитись принципами субсидіарності, партисипації та прозорості, які є базовими для місцевого самоврядування, є певним викликом, на які кожна країна шукає свою відповідь. Ми уже бачили, що те, як побудовані метрополії в різних країнах, часом має багато відмінностей.

Ці питання уже багато років у фокусі уваги Ради Європи, яка є розробником та сприяє впровадженню стандартів доброго демократичного врядування, а Конгрес якої виступає гарантом упровадження положень Європейської хартії місцевого самоврядування. Наголошуючи на дотриманні цих базових принципів, Конгрес Ради Європи визнає у своїх документах, присвячених питанням доброго метрополійного врядування, що шлях яким це забезпечується може бути різним: «Не існує єдиної моделі врядування метрополією ні в Європі, ні навіть в окремих країнах. Один розмір не підходить усім. Однак принципи субсидіарності та політичної підзвітності залишаються такими ж важливими, як і завжди, і їх необхідно пам’ятати та впроваджувати на практиці, якщо ми не хочемо бачити відступу від місцевої демократії під приводом необхідності сильніших та ефективніших форм прийняття рішень. У цій сфері метрополії можуть і в багатьох випадках діють як тигель для експериментів та інновацій з новими формами участі громадян, що передбачають нові та дедалі більш вільні форми врядування».

 

 

Про те, що налагодження такого врядування в метрополіях вимагає пошуку найбільш оптимальної для країни форми, говорили високопосадовці Ради Європи і на Форумі. Ендрю Бофф, про виступ якого ми уже згадували на початку, зазначив, що система метрополійного врядування у Великому Лондоні - це свого року експеримент: «Вона, ця система, існує уже 25 років, але ми і досі вчимось, змінюємось і будемо змінюватись. Ми у всій Європі змінюємось. Тому не думайте, що та модель, яка є у нас, це саме та модель, яка підходить вам. Ви мусите зробити для себе свою».

 

 

Цю позицію також підтримав голова Департаменту промоції місцевої демократії Секретаріату Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи Даніель Попеску: «У нас, в Раді Європи, немає дуже жорстких стандартів щодо форми метрополійного врядування, яким ви маєте слідувати. Ви повинні робити те, що є найкращим для ваших мешканців. І ми не тільки допомагаємо вам, ми в цьому процесі в тому числі навчаємося у вас».

Гнучкість у виборі форми метрополійного врядування потрібна саме для того, щоб на засадах багаторівневого врядування визначити, що в розвитку агломерацій має на себе взяти держава, яка роль обласного рівня і як мають співпрацювати громади,  визначити оптимальний розподіл повноважень, найкращим чином забезпечити демократичну участь громадян в прийнятті спільних рішень. Тому й важливі такі Форуми, як Львівський,  де є можливість познайомитись з різними підходами і обговорити, що і як може бути застосовано в наших умовах.

 

Прогрес на шляху становлення українських агломерацій

Станом на сьогодні Україна може говорити про розвиток агломерацій, спираючись на певний власний досвід.  Уже принаймні дві українські агломерації інституалізувались в форматі місцевих асоціацій органів місцевого самоврядування (ОМС) – Київська та Львівська.

Розвиток першої з них ускладнюється тим, що Київ як столиця України має спеціальний статус, а навколишні громади належать до Київської області, яка має свою адміністрацію. Ці громади в момент, коли розпочалось повномасштабне вторгнення, взяли на себе удар і захистили столицю. Натомість, як розповіла Оксана Бондарець, виконавча директорка асоціації «Київська агломерація», Київ надав 10 постраждалим громадам пряму фінансову допомогу у розмірі 255 млн грн для їх відновлення.

Львівська агломерація стартувала не з інституційного оформлення, а з формування спільної стратегії і пакету стратегічних проєктів. Після 2024 року, коли була зареєстрована асоціація, її виконавча дирекція зосередилась на залучені грантової допомоги і сьогодні в її портфоліо два проєкти в рамках Interreg Europe щодо розвитку мобільності, проєкт Sponge, спрямований на відновлення торфовищних екосистем за підтримки The International Network for Basin Organisations, проєкт розвитку львівського логістичного вузла, пов’язаного з розбудовою колій європейського «вузького» стандарту за підтримки Ukraine - Moldova American Enterprise Fund.

Партнером, який сприяв становленню Львівської агломерації, розробленню її стратегії, а нещодавно підтримав розробку спільної стратегії громад агломерації в сфері поводження з ТПВ виступає Рада Європи. За підтримки її проєкту  «Посилення багаторівневого врядування та місцевої демократії для підтримки відновлення України» напередодні Форуму відбувся візит представників Київської і інших потенційних агломерацій для ознайомлення з тим, як функціонує Львівська агломерація, як приймаються рішення і яку вигоду від співпраці бачать громади в її складі. Серед гостей були також представники Дніпропетровщини, Івано-Франківщини, Київщини, Одещини, Рівненщини і Харківщини. Досвід Львівської агломерації в ході цього візиту, а також на панелях Форуму представляли голова асоціації, Львівський міський голова Андрій Садовий, її співголова, Городоцький міський голова Володимир Ременяк, її виконавчий директор Роман Кізима, інші голови та представники громад агломерації.

Серед «ноу-хау» Львівської агломерації, про які цікаво було дізнатися представникам інших потенційних агломерацій, – інститут співголів, принцип подвійної більшості під час прийняття рішень (коли для їх прийняття потрібна підтримка більшості громад, але вони водночас мають представляти більшість населення агломерації), секторальні тематичні комітети, в рамках яких відбувається обмін досвідом та обговорення напрямів співпраці, і загалом підпорядкованість діяльності асоціації раніше визначеним у її стратегії цілям.

Асоціації, про які йде мова, наразі слугують перш за все майданчиками комунікації і координації зусиль громад і не мають свого бюджету, окрім членських внесків і надходжень грантових коштів, але вони показують, що навіть в рамках чинного законодавства можна робити перші кроки з налагодження агломераційної співпраці. А ті домовленості, на які представники громад виходять, можуть реалізовуватись наразі в рамках Закону України «Про співробітництво територіальних громад» - перший договір між Львівською і одною з громад агломерації уже укладено, і уже завершується підготовка укладення другого такого договору.

До цих перших прикладів агломераційної співпраці невдовзі можуть додатися нові. Перспективи формування Одеської агломерації підтверджує дослідження, проведене за підтримки Ради Європи наприкінці 2024 року. А Руслан Марцінків, Івано-Франківський міський голова, проінформував учасників Форуму про те, що 15 громад, зокрема і Івано-Франківська, уже прийняли рішення про заснування асоціації ОМС «Івано-Франківська агломерація», яке очікується уже на початку 2026 року.

Однак наявна нормативна та інституційна рамка для розвитку агломерацій не повною мірою відповідає потребам представників уже створених і потенційних агломерацій. Вони очікують від держави і більш чіткого визначення правил гри, і стимулювання. Все це знайшло відображення в резолюції, прийнятій за підсумками Форуму, яка визначає перспективу на майбутнє. Але перш ніж перейти до їх обговорення, торкнемось ще одного поняття, важливого для врегулювання функціонування агломерацій і загалом для приведення української регіональної політики у відповідність до політики згуртованості ЄС,– поняття функціональних територій. Про його значущість говорить принаймні те, що організатори Форуму винесли його навіть в формулювання його ключової теми  - «Агломерації і функціональні території: європейські підходи та їх впровадження в Україні».

 

Чому важливо ввести в українське законодавство поняття функціональних територій?

На заходах, де обговорюються перспективи розвитку агломерацій, представники менших громад, які не є сусідами великих міст, часом розчаровано говорять про те, що усі ці питання їх нібито не стосуються. Насправді це не так, і для них теж актуальне спільне розв’язання проблем із громадами-сусідами, і в цьому сенсі вони в багато чому схожі з агломераціями. Той факт, що міжмуніципальні функціональні зв’язки повсюдно розвиваються швидше, ніж змінюються адміністративні кордони, знайшов відображення в понятті функціональних територій (functional area), яке набуло поширення в регіональній політиці ЄС і ОЕСР.  Базовим для їх визначення вважається резолюція Конференції міністрів Ради Європи, відповідальних за просторове планування (CEMAT): «Функціональна територія – це територія або регіон, що функціонує як єдина система з політичної та/або соціальної та/або економічної точки зору. Іншими словами, функціональна територія визначається внутрішньою системою взаємодій та зв'язків і охоплює, повністю або частково, територію кількох адміністративно-територіальних одиниць, які співпрацюють та пов'язані/об'єднані економічною, комунікаційною, транспортною діяльністю».

В українському законодавстві таке поняття відсутнє. На відміну від більш звичного для нас поняття функціональних типів територій, це визначення підкреслює спорідненість і територіальну пов’язаність таких територій, а не тільки і не стільки наявність у них тих чи інших спільних ознак.

Власне агломерації, або так звані функціональні міські території, є лише одним з прикладів таких територій. Але далеко не єдиним. Реальну функціональну територію може утворювати група громад в гірській місцевості, кожна окрема з яких має менші шанси на повноцінний розвиток, ніж в тому випадку, якщо вони об’єднають зусилля і будуть реалізовувати спільні проєкти. Так само важливо об’єднувати зусилля взаємозалежних громад в колишніх вугільних регіонах для їх успішної трансформації.  Про такі приклади йшла мова на окремій панелі Форуму у виступах Андрія Делятинчука, голови Ясінянської селищної ради, і Галини Литвин, керівниці компонента проєкту Power4JustTransition, GIZ Україна.

Насправді запровадження підходу, який базується на функціональних територіях, має критично важливе значення для майбутнього розвитку України. Співпраця громад в таких територіях може сприяти більш ефективному вирішенню спільних проблем, але також і тому, що сильніші громади будуть «підтягувати» слабших. І це не благодійність – адже сьогодні, коли, наприклад, мова йде про будь-який більш-менш серйозний бізнес, то він забезпечує роботою людей в радіусі 30 – 50 км і більше.  Окрім спільного ринку праці, людей в таких територіях об’єднує і доступ до адміністративних чи медичних послуг, культурні  і навіть родинні зв’язки. А люди з міст часто прагнуть жити в більш комфортному приватному житлі з кращим доступом до природи.

Якщо ми хочемо запобігти депопуляції і знелюдненню територій і наростанню внутрішньорегіональних нерівностей, ми маємо сприяти розбудові таких взаємопов’язаних територій, що власне і лежить в основі поняття регіональних полюсів зростання. Про початок пілотування такого підходу в Тернопільській області за сприяння Ukraine Moldova American Enterprise Fund розповів Степан Куйбіда, перший заступник начальника Тернопільської ОВА, який свого часу в якості директора департаменту економічної політики Львівської ОДА брав активну участь у налагодженні міжмуніципальних зв’язків у Львівські агломерації. На його думку, роль обласних органів влади полягає в тому, щоб створити майданчики і сприяти комунікації між громадами для налагодження такої співпраці.

 

 

Ідея співпраці громад в рамках функціональних територій особливо важлива для громад «фронтиру» - прифронтових і близьких до кордонів з сусідом-агресором. В’ячеслав Білковський, депутат Херсонської міської ради, який наразі проходить службу в лавах ЗСУ, говорив про те, що в таких регіонах ми маємо будувати «безпекові агломерації» громад, пов’язаних питаннями виживання в нинішніх умовах, логістикою і спільним вирішенням питань соціально-економічного розвитку. Власне відпрацювання моделей співпраці в більш безпечних тилових регіонах має на меті подальше їх поширення на ті території, які сьогодні виконують більш важливі функції стримування ворога. Примітно, що Маріс Спріндзукс, заступник мера Риги, відзначив тему безпеки як один з нових напрямів агломераційної співпраці, про яку їх змусила задуматись російська агресія проти України.

Таким чином, поняття функціональних територій ставить агломерації в один ряд з іншими їх типами, розвиток яких теж потребує спільного планування, визначення моделей розподілу повноважень і прийняття рішень, а також державного стимулювання. Власне європейська політика згуртованості  значною мірою сфокусована саме на розвитку таких просторів, які не завжди співпадають з адміністративно-територіальними одиницями, але є реальними життєвими просторами для їх мешканців.

Щоб ефективно розвивати такі «м’які» простори, потрібно використовувати інші, можливо менш звичні для нас інструменти планування – різного роду інтегровані концепції та стратегії, про які зокрема говорив Антон Коломєйцев, директор департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради, головний архітектор Львова. Він назвав свою презентацію «Абсолютна агломерація», зафіксувавши в її назві парадокс, з яким ми маємо у випадку агломерацій і ширше функціональних територій: «З латинської мови абсолютно походить від слова absolvere, що означає відмежовувати. А агломерація означає збирати докупи. Абсолютна агломерація – це розмежування і збирання докупи водночас».

Саме ця парадоксальність агломерацій і вимагає, щоб усі зацікавлені сторони – громади менші та більші, представники органів влади місцевого, обласного, національного рівнів, бізнесу, громадськості – співпрацювали задля найкращих рішень. Ідея такої співпраці відображена в слогані Львівської агломерації: «Єднає задля можливостей».

 

Підсумки Форуму: перспективи розвитку агломерацій в Україні

Львівський Форум став не просто майданчиком обміну досвідом і обговорення можливих підходів до розвитку функціональних територій і агломерацій в Україні. Його учасники підбивали підсумки того, що в Україні вже зроблено, і обговорювали, якими мають бути наступні кроки. Якщо говорити про прогрес, досягнутий за рік, що минув з часу попереднього Форуму, то, окрім нових кроків, вже створених Львівською та Київською агломераційними асоціаціями, і нових ініціатив щодо започаткування подібних процесів в Івано-Франківську, Одесі та ще в Рівному, тут, перш за все, можна згадати про те, що змінами до Закону України «Про співробітництво територіальних громад» визначено утворення агломерацій як нову, шосту форму міжмуніципального співробітництва з перспективою врегулювання їх функціонування окремим законом. Також в рамках актуалізації регіональних стратегій, яка відбулась після оновлення Державної стратегії регіонального розвитку, низка областей більш-менш розгорнуто позначила завдання щодо розвитку агломерацій. А в рамках підготовки до скринінгу Україна задекларувала наміри ввести в законодавче поле поняття функціональних територій у тому значенні, в якому воно вживається в політиці згуртованості ЄС.

 

 

Коментуючи цей прогрес, народний депутат України Віталій Безгін, голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, зазначив, що ми повинні рухатися ще швидше. На його думку, розвиток агломерацій критично важливий для майбутнього України як з безпекової точки зору, так і з точки зору економіки, зокрема для запобігання подальшому відтоку кадрів за кордон: «Я переконаний, що агломерації – це одна з потенційних точок економічного зростання після війни. І саме тому потрібні рішення, які не просто зафіксували б їх існування рядочком у законі, а й дали чіткі стимули для їх розвитку».

Слід зазначити, що цьогоріч Форум зібрав достатньо серйозне представництво законодавців, у колі яких обговорення перспектив розвитку агломерацій в Україні виглядало цілком доречним. Серед його учасників були також народні депутати України Олександр Аліксійчук, Олег Дунда, Вячеслав Рубльов, а також директор департаменту багаторівневого врядування Міністерства розвитку громад та територій України Микола Рубчак.

 

 

Усі вони говорили про те, що настав час врегулювання питання їх функціонування у продовження реформи децентралізації. «Сьогодні ми маємо найуспішнішу реформу децентралізації в Україні. Наступний крок – це створення за допомогою законодавчого регулювання умов, щоб зробити комфортні та правильні умови для міжмуніципального співробітництва, для співробітництва великих міст із їхніми громадами, які їх оточують. І агломерації, які працюють в усьому світі, можуть стати якраз тим інструментом в Україні, який налагодить і зробить ту екосистему довкола великих міст комфортною для життя людей, незалежно, чи вони живуть в обласному центрі, чи вони живуть в громадах», – зазначив Олександр Аліксійчук.

Ще одна позиція, у яких їхні коментарі сходились, – те, що для заохочення міжмуніципальної і, зокрема, агломераційної співпраці потрібні стимули з боку держави. «Агломерації - це добровільне об'єднання, яке підсилює громади, але для того, щоб ці добровільні об'єднання були, повинні бути економічні стимули від держави», – про це сказав Вячеслав Рубльов.

Однак реалізація цих намірів передбачає ще відпрацювання багатьох деталей: як визначати межі агломерацій, яку їх типологію і загалом типологію функціональних територій запровадити, як і які повноваження «підняти» на міжмуніципальний рівень, як спростити співпрацю громад в агломераціях та інших функціональних територіях тощо. Якщо говорити про механізми стимулювання, то тут теж звучали різні варіанти: чи це має здійснюватися через окремі кошти для різного типу функціональних територій у Державному фонді регіонального розвитку (ДФРР), чи через спрямування частини реверсної дотації на міжмуніципальні проєкти у функціональних територіях, чи через закріплення за агломераціями додаткового відсотка від податків, які збираються на їх території, як це, зокрема, працює в деяких агломераціях у Польщі. Можливо, як і у Польщі та деяких інших країнах, в Україні варто запровадити одночасно декілька варіантів агломерацій. Таку думку висловив Олег Дунда: «Ми потенційно, в майбутньому, економічно одна з найбільших країн Європи. Тому я припускаю, що у нас правил створення агломерацій може бути декілька, залежно від того, до яких регіонів вони належать».

В результаті більшість учасників Форуму все ж зійшлись на тому, що слід напевно починати з правового експерименту на прикладі однієї або декількох агломерацій, що і знайшло відображення в резолюції Форуму, яка була підготовлена з ініціативи голови Львівської агломерації, Львівського міського голови Андрія Садового. А паралельно, для підготовки законодавства на національному рівні, певно, варто було б ще раз повернутися до опрацювання усіх проблемних моментів і варіантів їх врегулювання, і почати з того, з чого часто починається нормотворчий процес в країнах ЄС, – з підготовки «Зеленої книги» щодо розвитку агломерацій і функціональних територій в Україні.

Будемо сподіватися, що на наступному Форумі через рік уже будуть представлені така книга і перші результати правового експерименту.

Матеріал створено проєктом Ради Європи «Посилення багаторівневого врядування та місцевої демократії для підтримки відновлення України», що реалізується в межах Плану дій Ради Європи для України «Стійкість, відновлення та відбудова» (2023–2026) Центром експертизи багаторівневого врядування при Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи.

Більше про проведені заходи та співпрацю громад читайте тут:

• «Агломерація – це не політика, а спосіб зробити громади сильнішими»
• «Довіра, масштаб і спільне бачення: уроки метрополійного планування в США для України»
• «Навіть під обстрілами ми думаємо про розвиток. Агломерація — це наш шанс»
• «Агломерація — це інструмент, який допоможе громадам формувати спільні послуги»
• «Підтримка Ради Європи дає громадам впевненість діяти»

 

Мирослав Кошелюк, консультант Ради Європи