Інтерв’ю голови Білозірської сільської об’єднаної територіальної громади, що на Черкащині, Володимира Міцука для газети „Сільські обрії”.

У Білозірську об’єднану громаду зайшли перші кошти державної субвенції на соціально-економічний розвиток села. Чекали їх тут півроку. За цей час розробили та надіслали в область та Київ купу проектів на розвиток соцсфери. Тепер почали освоювати кошти, а виконані роботи - перевіряти лінійкою.

7,3 мільйона гривень треба освоїти до кінця року

Тоді в наступному році білозірці та ірдинці отримають ще стільки ж на розвиток інфраструктури громади. Така умова державної субвенції. Кошти йдуть поступово, по 870 тисяч щомісяця.

Перші проекти – це ремонт доріг

30 червня розпочали з робіт по вулиці Лесі Українки. Це одна з центральних доріг у об’єднаній громаді, що йде до опорної школи. На черзі дорога по вул. Тичини (там на момент написання статті уже підготували основу до асфальтування), що проходить біля дитячого садка, і третя дорога по вулиці Дружби. Загалом на ремонт цих шляхів спрямують 2 мільйони гривень.

Виконану підрядниками роботу контролюють, як кажуть, не відходячи з місця. Гроші – державні, тож звіт за їхнє виконання будуть тримати суворий. У сільській раді чесно зізнаються, що досі цього не робили. А тепер із лінійкою переміряють висоту встеленого асфальту. За об’єктом будівництва слідкує інженер технічного нагляду за будівниц­твом Наталія Кузнєцова. Підрядників сміливо тицяє носом у брак, і примушує переробляти. «Дядьки» слухають, хоч і огризаються.

– За об’єктами будівництва потрібен жорсткий нагляд та контроль. Замовник не встигне сам скрізь усе охопити. А час, коли бездумно закатували гроші в асфальт давно минув, – каже Наталія Володимирівна.

Трактор та переробка деревної тріски

Будинок культури, сільська рада, дитячий садок вже використовують альтернативні види палива. Незабаром будуть переведені на твердопаливні котли дві амбулаторії та школи. У громаді вирішили, що тепер потрібно ще й самим виготовляти це паливо. Розробили проект та отримали майже 547 тисяч на трактор та обладнання для переробки деревної тріски. Оголосили тендер на його придбання. У серпні буде налагоджено виробництво, для якого додатково створять кілька робочих місць. Все це ті ж кошти з державного бюджету на соціально­економічний розвиток села. Проте вирішили, що цього недостатньо й сільська рада взяла участь у канадському конкурсі проектів на виготовлення палетів.

– Ця лінія коштує 800 тисяч гривень і незабаром вона запрацює в селі, бо наш проект переміг, – каже начальник відділу економічного розвитку та інвестицій Ірина Синельник. – Окрім тріски, будемо виготовляти ще й палети.

1,5 мільйона підуть на вуличне освітлення

Приблизно освітлені будуть 10 вулиць. Однак у сільській раді кажуть, що роботи розпочнуть не раніше четвертого кварталу, бо їх можна робити і в холодну пору року, а зараз треба братися за нагальні справи. Окрім того, вже з сільської ради передали до обласної адміністрації проекти, реалізація яких дасть змогу освоїти решту 3 мільйони гривень. Це, зокрема, облаштування твердопаливного котла в амбулаторії загальної практики сімейної медицини, що обійдеться, приблизно, в 698 тисяч гривень, ще на 726 тисяч буде замінено вікон і дверей у школі перших ступенів та амбулаторії, що в Ірдині, а 1,8 мільйона гривень витратять на облаштування житла для молодих спеціалістів. Крім того, білозірці виграли проекти по Державному фонду регіонального розвитку на 330 тисяч гривень. На ці гроші вони відкриють десяту групу в ДНЗ «Червона шапочка».

Замість чотирьох шкіл – одна опорна та три філіали, а ще житло для молодих лікарів

Опорною стала Білозірська ЗОШ І­ІІІ ступенів, а філіалами – дві Білозірські (перших та перших­других ступенів), а також Ірдинська ЗОШ І­ІІІ ступенів.

– Аби вибороти статус опорної школи, знову потрібно було підготувати відповідний проект та розрахунки. Все це робили наші фахівці відділу економічного розвитку та відділу освіти, – розповідає сільський голова Володимир Міцук. – У результаті маємо перший транш на школу 2,5 мільйона гривень. За ці кошти придбають сучасні класи хімії, фізики, англійської мови, географії та біології, а ще мультимедійний комплекс. Тут будуть проведені заходи з енергоефективності – встановлені пластикові вікна, відправляться кошти на ремонт спортзалів та кабінетів. Загалом на опорну школу буде спрямовано з державного бюджету понад 8 мільйонів гривень.

Тепер у Білозірську ЗОШ І­ІІІ ступенів буде ходити понад 500 учнів, проте її потужність дає змогу навчати 750 учнів. До них приєдналися вихованці новоствореної Білозірської сільської академії футболу, а також старші учні школи, що на «Капказі».

– Школа І­ІІ ступенів переформатована в початкову, де навчатимуться близько 50 дітей 1-­4 класів. Вивільнена частина приміщення школи буде переобладнана під житло – восени там зробимо євроремонт і облаштуємо п’ять квартир для молодих лікарів із сім’ями. Щойно приміщення обладнаємо – дамо заявку, і я впевнений, що вже навесні матимемо у селі молодих спеціалістів, – каже керівник громади.

Звичайно, не можна сказати, що люди так просто погодилися перевести дітей до іншої школи, хоч відстань між ними трохи менше кілометра. Скарги, нарікання і не тільки сипалися і в сільську раду, і в район, і в область. Вчителі, які доїжджали з Черкас та Сміли, втратили роботу. З білозірських – пенсіонери пішли на заслужений відпочинок, а молодших практично всіх праце­влаштували. Батьки зрозуміли, що навчання дітей у сучасній матеріально забезпеченій та технічно оснащеній школі варте того, аби прокидатися на годину раніше і зібрати дитину до школи. Діти з віддалених мікрорайонів доїжджатимуть автобусом.

Щотижня на практичні заняття в оснащених кабінетах будуть приїздити учні 9­-11 класів Ірдинської ЗОШ І­ІІІ ступенів. Вже з вересня діти зможуть оцінити нововведення.

В Білозір’ї буде будинок для престарілих, а в Ірдині – Центр реабілітації для учасників АТО

Все це планують зробити на базі наявних медичних установ. Приміром у Білозір’ї залишать частину амбулаторії під терапевтичне відділення, а на решті облаштують Центр догляду за одинокими престарілими на 20 ліжок. В Ірдині наразі розробляють проект для створення Центру реабілітації для учасників АТО на 15 ліжок, де військові зможуть отримати комплексну психолого­медичну допомогу.

Ірдинці в Білозірську сільську раду не приїздять

Для них навіть запустили маршрут Ірдинь-Дубіївка-­Білозір’я­-Сміла двічі на тиждень. У планах окремий маршрут Ірдинь­-Білозір’я­-Сміла, який просили люди. Вони їдуть у Смілу на базар, а в Білозір’я не мають потреби, бо все отримують на місці. З цим справляється староста Олександр Максимов. У селищі працює адміністратор, який надає повний перелік послуг населенню. Нещодавно йому вручили й печатку виконавчого комітету сільської ради об’єднаної громади, з написом «селище Ірдинь».

– Гроші можна ділити по­різному, це правда. Якщо брати субвенцію з державного бюджету – 7,3 мільйона гривень – та розділити її на душу населення, то на Ірдинь припаде 720 тисяч гривень. А якщо розуміти, що селище треба розвивати й піднімати, бо потім податки повернуться в місцевий бюджет, то Ірдинь цьогоріч отримає 3 мільйони гривень – два мільйони на утримання школи та дитячого садка, ще 500 тисяч на будівництво омріяних і оплаканих очисних споруд. Вже цьогоріч діти в дитячому садку та школі отримували харчування, вартість якого на 30 % вище районної. На найближчій сесії сільської ради ми спрямуємо субвенцію на статутний фонд їхнього комунального підприємства, яке має проблеми. Ми це можемо собі дозволити раз на рік. Наступного року будемо виписувати проект реконструкції приміщення дитячого садка, яке не використовується, а на базі школи зробимо табір для відпочинку дітей. Причому не тільки з нашої громади, а й з інших населених пунктів району. І це ще не все. Наша об’єднана громада відібрана поляками у числі 22 із усієї країни, де вони розроблятимуть стратегічний план розвитку громади до кінця року. Їм дуже сподобалося наше селище Ірдинь, і вони приведуть сюди інвесторів. Це буде підприємство, що базуватиметься на вирощуванні ягід. А це 20­30 робочих місць. Ще один проект – туристичний бізнес і комплекс для відпочинку. Це додаткові робочі місця. Туди потрібен інвестор, який приноситиме гроші, – каже Володимир Міцук.

Для потужності громади не вистачає ще 2-3 тисячі жителів

– Аби громада була спроможною, в середньому там мають проживати близько 10­-12 тисяч осіб. При нашому адміністративному штаті в 46 осіб ми здатні надати весь спектр послуг, – переконаний сільський голова.

Попри вимоги методики формування відділів та управлінь в об’єднаній громаді він мінімізував штат. Володимир Міцук переконаний, якщо керівник на своєму місці, то наглядачів не треба.

– Відносини мають базуватися на довірі, а кожен – працювати на своєму місці, а не бути і швець, і жнець, і на дуді грець. Це просто зробити, якщо людина готова працювати. Коли нам казали, що ланка первинної медичної допомоги повинна мати свою структуру і бути головною в послугах для населення, ми об’єднали структурний підрозділ відділу освіти та охорони здоров’я, і маємо одного головного лікаря, який прекрасно справляється з двома амбулаторіями і тою ж первинною ланкою. У відділі освіти одна контролює харчування, друга  – виховну роботу, а третя – навчальні предмети. Якщо директор школи на своєму місці, то просто треба навчитися довіряти людині. Я напишу розпорядження, а в мене є заступник з питань освіти по виховній роботі, яка має 25 років освітянського стажу, то чи вона це зробить гірше за мене? Я не бачу різниці. За потреби консультуємося в області й працюємо далі, а гроші отримуємо напряму з держави. Всі сполучні ланки – зайві, – каже керівник.

Всього в громаді функціонують дев’ять відділів, які охоплюють всі сфери життєдіяльності, а ще працює Центр надання адміністративних послуг жителям. Незабаром на першому поверсі сільської ради запрацює «єдине вікно».

Всього і одразу не буде, а результат своєї роботи побачимо через 10-15 років

– Проте я насолоджуватимуся ним, – переконаний Володимр Міцук. А сільським головам він радить взяти ватман, на якому розписати доходи та витрати на утримання їхніх громад:

– Всі хочуть, щоб ось так щойно об’єдналися, а зразу і гроші пішли, і роботи в селі розпочалися з першого січня. Або щоб його дорогу ремонтували першою, або, щоб не запускали виробництво, бо, перепрошую, воно погано пахне, чи випускає пил. Так не було й не буде. Гроші легкими не бувають, а лише на реалізацію проектів, які, як це не звучить банально, треба спершу розробити і написати. Зіпсувати кілька стосів паперу і знову писати. Залишається ще багато проблем. Люди йдуть оформлювати спадщину, а ми не можемо цього зробити, бо вимоги Мінюсту до юриста такі, що жодного кандидата не знайдемо. Наші адміністратори заробили 60 тисяч, а вони пішли в район, бо немає закону ще. Землі за межами населеного пункту громаді й досі не передали. Ми не знаємо остаточної цифри наших прибутків, бо залишається багато тіньового підприємництва в селі, а механізму їх виявлення і покарання ще немає. Він буде, але на все треба час. Проте витрачати його зараз намарно не варто. Потрібно позитовно сприймати зміни і вивчати закони. Замкнутися в кабінеті на два дні і, нікого не впускаючи, вичитати, що там пишуть. Поїхати і поцікавитися, що зробили інші об’єднані громади – у Полтавській, Рівненській областях, на Закарпатті. Зібратися за досвідом в Польщу, аби подивитися, як там працюють гміни. Почніть роботу самі, аби не довелося це робити вашим внукам. А на результат піде років 10­-15.

Володимр Міцук – оптиміст, а працівники сільської ради не соромляться визнавати, що зараз помиляються, виправляються і навчаються. Очевидно, в цьому управлінська роль керівника громади і людей, які взялися робити реформу практично на голому ентузіазмі.

Наталія УСЕНКО