В Україні діє 1350 місцевих цільових програм, які передбачають підтримку внутрішньо переміщених осіб на рівні громад і районів. Проте наявність програми ще не гарантує, що переселенці отримують необхідну допомогу, а громада створює умови для їхньої довгострокової інтеграції. Частина програм не має окремого фінансування, інші дублюють уже гарантовані державою послуги, а результати виконання багатьох документів неможливо оцінити через відсутність звітності. Водночас є громади, які знаходять дієві рішення - від створення житлових фондів до підтримки зайнятості та громадських ініціатив переселенців.

Такими є результати дослідження «Досвід підтримки внутрішньо переміщених осіб у регіонах: аналіз практик», проведеного у травні-серпні 2026 року за ініціативою Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України за підтримки проєкту Ради Європи «Полегшення доступу до прав людини й основних послуг для внутрішньо переміщених осіб та осіб, що повертаються в Україну».

Авторки дослідження - Олена Луньова, Марія Красненко та Наталія Юрлова - проаналізували щонайменше 240 текстів місцевих цільових програм із різних регіонів України. До вибірки увійшли громади різної чисельності населення, з різною кількістю зареєстрованих ВПО, а також громади, органи управління яких працюють в умовах вимушеного переміщення.

Портал «Децентралізація» проаналізував основні висновки дослідження та приклади місцевих практик, щоб з'ясувати, які підходи допомагають громадам ефективніше підтримувати переселенців і що варто змінити під час підготовки місцевих програм та бюджетів на 2027 рік.

 

1350 програм: кількість ще не свідчить про якість

За даними, наведеними в дослідженні з посиланням на спеціальну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, загалом в Україні діє 1375 програм, які передбачають підтримку ВПО. Із них 25 - комплексні програми обласного рівня та міста Києва, ще 1350 - програми громад і районів.

Серед останніх:

• 683 програми (51%) спеціально розроблені для підтримки та інтеграції ВПО;
• 667 програм (49%) мають загальне спрямування, але містять заходи для переселенців.

Ці цифри свідчать про різноманітність підходів. Одні громади затверджують окремі комплексні програми підтримки ВПО. Інші включають відповідні заходи до програм соціального захисту, зайнятості, житлової політики чи соціально-економічного розвитку.

Дослідниці не вважають жоден із цих підходів безумовно правильним або хибним. Важливо, наскільки конкретні заходи відповідають потребам людей, чи забезпечені вони ресурсами та чи можна оцінити результат.

Показовим є порівняння громад із різною кількістю переселенців.

У Шосткинській міській громаді Сумської області, яка має найбільшу кількість зареєстрованих ВПО серед досліджуваних громад регіону, окремої комплексної програми підтримки переселенців немає. Їхні потреби враховуються в загальних програмах.

Натомість у Смідинській сільській громаді Волинської області, де обліковано лише 45 ВПО, діє деталізована спеціальна програма. У Сутисківській громаді Вінницької області, де на початок 2026 року зареєстровано 143 ВПО, також затверджено окрему програму.

Це дозволило авторкам зробити важливий висновок: наявність спеціальної програми більше залежить від управлінських підходів конкретної громади, ніж від кількості переселенців.

Проте відсутність окремої програми не слід автоматично вважати недоліком. Якщо громада послідовно враховує потреби ВПО в різних галузевих документах, такий підхід може бути цілком виправданим.

Проблема виникає тоді, коли питання підтримки переселенців розпорошені між програмами, не пов'язані між собою та не формують зрозумілої місцевої політики.

 

Переселенців бачать переважно як отримувачів допомоги, а не як учасників розвитку громади

Один із принципових висновків дослідження стосується того, як місцева влада визначає потреби ВПО.

У багатьох програмах переселенців включають до загального переліку соціально вразливих категорій населення поряд із малозабезпеченими людьми, особами з інвалідністю та іншими групами, які потребують підтримки.

Такий підхід має практичні наслідки. Якщо ВПО розглядають передусім як отримувачів соціальної допомоги, то й заходи програми обмежуються переважно матеріальними виплатами, продуктовими наборами, одягом або гуманітарною допомогою.

Натомість значно менше уваги приділяють питанням, які визначають можливість людини самостійно забезпечувати своє життя: працевлаштуванню, професійному навчанню, підприємництву, доступному житлу та участі в ухваленні місцевих рішень.

Наприклад, у Шосткинській громаді питання підтримки ВПО відображені в програмах соціального захисту та соціально-економічного розвитку, однак у проаналізованих галузевих програмах освіти й охорони здоров'я окремих положень щодо потреб переселенців немає.

В Уманській громаді Черкаської області підтримка ВПО в досліджених документах зосереджена в програмі соціальної допомоги «Турбота».

Авторки звертають увагу, що такий підхід може обмежувати можливості довгострокової інтеграції переселенців.

Для місцевого самоврядування це питання виходить далеко за межі соціальної політики.

Прибуття нових мешканців впливає на потребу в житлі, навантаження на школи й дитячі садки, медичні заклади, транспорт, комунальні послуги та місцевий ринок праці. Водночас переселенці можуть привозити до громади професійний досвід, підприємницькі ініціативи, нові компетенції та створювати додатковий економічний потенціал.

Отже, підтримка ВПО має знаходити відображення не тільки в соціальних програмах, а й у стратегічному, бюджетному та інвестиційному плануванні громади.

 

Коли програма не має фінансування

Одна з найбільш показових проблем, виявлених дослідженням, - невідповідність між задекларованими заходами та ресурсами для їх реалізації.

У значній кількості програм фінансування або не передбачене взагалі, або визначене формально.

Наприклад, Комплексна програма підтримки ВПО Яремчанської міської громади Івано-Франківської області на 2025-2027 роки охоплює житлове забезпечення, соціальні та медичні послуги, освіту, працевлаштування й психологічну підтримку.

Однак у паспорті програми прямо зазначено, що її реалізація «не потребує фінансування».

Авторки пояснюють, що в таких випадках значна частина заходів фактично полягає в інформуванні, координації або забезпеченні доступу до вже наявних державних сервісів.

Це не означає, що організаційні заходи не мають цінності. Але виникає питання, які додаткові можливості створює місцева програма та як оцінювати її результати.

Поширені й інші формулювання: «у межах бюджетних призначень», «у межах наявного фінансового ресурсу», «за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством».

Вони дозволяють гнучко реагувати на фінансові можливості громади, але не дають відповіді, скільки коштів реально планується витратити на конкретний захід.

Особливо складною ситуація стає тоді, коли виконання програми залежить від державних субвенцій або міжнародної допомоги, залучення яких ще не підтверджене.

Дослідження також не виявило прямої залежності між кількістю переселенців і обсягом фінансування місцевих програм. Громади з великою кількістю ВПО можуть не передбачати окремих бюджетних ресурсів, тоді як громади з меншою кількістю переселенців планують деталізовані видатки.

Для органів місцевого самоврядування це означає необхідність чітко розмежовувати заходи, які виконуються в межах поточної діяльності установ, і нові інструменти підтримки, що потребують додаткового фінансування.

 

Житло: від тимчасового прихистку до власної житлової політики громади

Житлове питання залишається одним із найважливіших напрямів підтримки ВПО.

Проте дослідження показало, що більшість місцевих заходів у цій сфері зосереджена на забезпеченні тимчасового проживання.

Створення довгострокових житлових рішень, розвиток комунального житлового фонду та придбання житла за кошти місцевих бюджетів залишаються менш поширеними практиками.

Серед позитивних прикладів авторки виокремлюють Чернігів.

У громаді діє програма придбання житла в комунальну власність для надання в тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам. Її реалізацію продовжено на 2025-2027 роки.

Програма передбачає формування відповідного житлового фонду, надання приміщень сім'ям ВПО та поліпшення умов їхнього проживання.

Водночас авторки наголошують на залежності таких заходів від фінансової спроможності громади та державного співфінансування. У дослідженні зазначено, що у відкритому доступі не було знайдено звіту про фактичне придбання житла в попередній період реалізації програми.

Отже, йдеться про перспективний програмний механізм, а не про підтверджений дослідженням результат придбання конкретної кількості квартир.

Цей приклад показує, чому житлова політика для ВПО потребує довгострокового планування, визначення джерел фінансування та публічного контролю за результатами.

 

Практики, які варто перейняти іншим громадам

Дослідження містить низку прикладів, що демонструють більш системний підхід до підтримки переселенців.

Сміла: програма на основі дослідження потреб

У Смілянській міській громаді Черкаської області Програма підтримки та інтеграції ВПО на 2024-2030 роки містить розгорнутий аналіз ситуації.

Зокрема, використано результати соціологічного дослідження, проведеного у 2023 році, що дозволило врахувати житлові умови переселенців, їхні наміри щодо подальшого проживання в громаді та проблеми, які самі люди вважають недостатньо вирішеними.

Це приклад того, як оцінювання потреб може стати основою програмного планування, а не формальним додатком до документа.

Чернеччина: інтеграція ВПО у стратегію розвитку

У Чернеччинській сільській громаді Сумської області питання інтеграції переселенців включене до Стратегії розвитку громади до 2027 року.

Серед запланованих заходів - створення житлового фонду, сприяння працевлаштуванню та професійному навчанню, залучення донорських ресурсів, забезпечення доступу до медичних і освітніх послуг.

Такий підхід пов'язує підтримку ВПО із загальними цілями розвитку громади.

Чернівці: підтримка соціальної активності переселенців

У Чернівецькій міській громаді, де, за даними дослідження, проживає понад 43 тисячі ВПО, програма інтеграції передбачає підтримку проєктних ідей громадських організацій переселенців.

У документі визначено підтримку шести проєктів із середнім обсягом фінансування 185 тис. грн.

Крім того, програма містить заходи соціальної підтримки, зокрема компенсацію організаціям, які тимчасово розміщують ВПО з інвалідністю.

Цінність цього підходу полягає в тому, що переселенці розглядаються також як ініціатори власних проєктів та учасники громадського життя.

Наведені показники характеризують заплановані заходи, а не автоматично підтверджують їх повне виконання.

Кам'янське: звітність, яку можна перевірити

Кам'янська міська громада Дніпропетровської області вирізняється підходом до оприлюднення документів.

На сторінці програми підтримки ВПО на 2023-2025 роки розміщені її текст, рішення про внесення змін та щорічні звіти про виконання.

Це дозволяє відстежувати, як змінювалися заходи та що вдалося реалізувати протягом усього періоду дії програми.

Дослідниці також позитивно оцінюють практику Байковецької громади Тернопільської області, яка оприлюднює щорічні звіти про виконання місцевих програм.

 

Ще одна проблема - люди не завжди можуть знайти інформацію про допомогу

Навіть якісно підготовлена програма матиме обмежений ефект, якщо потенційні отримувачі підтримки не знають про передбачені нею можливості.

Авторки дослідження встановили, що інформаційна доступність місцевих програм залишається системною проблемою.

Документи часто розміщують серед великої кількості рішень місцевої ради без зрозумілої навігації. Після внесення змін не завжди оприлюднюють актуальну консолідовану редакцію. А інформацію про порядок отримання допомоги доводиться шукати в різних розділах вебсайту.

У результаті людина може не знати, на яку саме підтримку має право, куди звертатися, які документи подавати та які умови необхідно виконати.

Це означає, що оприлюднення програми та реальна доступність передбачених нею послуг - різні речі.

Для громад практичним рішенням може бути створення окремого зрозумілого розділу для ВПО з актуальним переліком послуг, умовами їх отримання, контактами відповідальних установ і посиланнями на чинні редакції програм.

 

Чому громади не можуть оцінити ефективність власних програм

Одна з найсуттєвіших проблем - недостатньо розвинена система моніторингу.

У багатьох громадах звіти про виконання програм відсутні у відкритому доступі або їх складно знайти.

Навіть якщо звіти публікуються, вони не завжди містять інформацію, за якою можна оцінити реальні зміни.

Наприклад, кількість проведених консультацій або виданих продуктових наборів показує обсяг виконаної роботи. Проте не пояснює, наскільки вдалося поліпшити становище переселенців.

Для оцінювання результативності необхідно співвідносити витрачені ресурси, виконані заходи та зміни, яких громада прагнула досягти.

Якщо метою програми є сприяння економічній самостійності ВПО, важливо знати, скільки людей після навчання працевлаштувалися або започаткували власну справу.

Якщо програма передбачає житлову підтримку, потрібно оцінювати не тільки кількість облаштованих місць, а й те, наскільки вони відповідають потребам людей та чи забезпечують прийнятні умови проживання.

Без таких показників місцева рада фактично позбавлена можливості об'єктивно оцінити, чи виправдали себе бюджетні витрати та які заходи варто продовжувати.

 

Релоковані громади: підтримка своїх мешканців і питання справедливого доступу до допомоги

Окремий розділ дослідження присвячено громадам, які через окупацію або бойові дії змушені здійснювати діяльність за межами власної території.

Для них підтримка ВПО має інший зміст.

Йдеться насамперед про збереження зв'язку зі своїми мешканцями, які проживають у різних регіонах України, дистанційне надання послуг, роботу центрів підтримки та підготовку до можливого повернення після деокупації.

Дослідження показало, що в програмах релокованих громад значну роль відіграє матеріальна допомога власним мешканцям.

У деяких випадках обсяги такої підтримки перевищують допомогу, доступну переселенцям у приймаючих громадах.

Відтак виникає питання рівності доступу: можливості людини можуть залежати від того, чи продовжує працювати в релокації орган управління громади, з якої вона виїхала.

Водночас системні заходи, пов'язані з житлом, зайнятістю та довгостроковою інтеграцією, у програмах релокованих громад зустрічаються значно рідше.

Авторки пропонують переглянути роль таких громад у системі підтримки ВПО та проаналізувати співвідношення допомоги, яку надають релоковані й приймаючі громади.

Це важливе питання для державної політики, адже потребує узгодження відповідальності різних органів влади, джерел фінансування та механізмів обміну інформацією.

 

Що варто змінити громадам під час підготовки програм на 2027 рік

Результати дослідження мають безпосереднє практичне значення для органів місцевого самоврядування.

У серпні 2026 року Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України наказом №289 затвердило Методичні рекомендації з розроблення та моніторингу реалізації регіональних та місцевих програм, які передбачають заходи підтримки ВПО.

Вони підготовлені з урахуванням результатів аналізу та можуть використовуватися громадами під час перегляду чинних і розроблення нових програм.

На основі висновків дослідження можна визначити кілька пріоритетних завдань для місцевого самоврядування.

По-перше, починати з оцінки потреб, а не з переліку заходів. Громаді необхідно розуміти не тільки кількість зареєстрованих переселенців, а й їхній склад, житлові умови, потреби в послугах, зайнятості та професійному навчанні.

По-друге, пов'язувати підтримку ВПО зі стратегією розвитку громади. Житло, освіта, медицина, транспорт, зайнятість і підприємництво мають розглядатися як взаємопов'язані напрями місцевої політики.

По-третє, визначати конкретні результати. Кожен захід має відповідати на питання, яку проблему він вирішує, кого охоплює та за якими показниками оцінюватиметься його виконання.

По-четверте, забезпечувати реалістичне фінансування. Програма повинна містити зрозумілі джерела коштів і планові обсяги видатків, а залежність від державної або донорської підтримки має бути чітко визначена.

По-п'яте, не дублювати державні гарантії. Місцеві програми доцільно зосереджувати на додаткових інструментах, які враховують особливості конкретної громади.

По-шосте, регулярно звітувати про результати. Звіти мають бути доступними для депутатів місцевих рад, мешканців, громадських організацій, рад ВПО та міжнародних партнерів.

По-сьоме, зробити підтримку зрозумілою для самих людей. Інформація про чинні програми, послуги та порядок їх отримання повинна бути актуальною, доступною та зручною для пошуку.

 

Від програм допомоги - до політики інтеграції

Головний висновок дослідження полягає в тому, що громади вже накопичили значний досвід підтримки внутрішньо переміщених осіб, але цей досвід залишається нерівномірним.

Одні громади обмежуються гуманітарною допомогою та соціальними виплатами. Інші поступово переходять до комплексних рішень, які поєднують житлову політику, зайнятість, соціальні послуги, розвиток інфраструктури та залучення переселенців до місцевого життя.

При цьому жодна форма програмного планування сама по собі не гарантує результату.

Визначальним є те, чи знає громада потреби людей, чи передбачила ресурси для їх задоволення та чи може підтвердити досягнуті зміни.

Для органів місцевого самоврядування це особливо актуально під час формування бюджетів і планів розвитку на 2027 рік. Адже підтримка ВПО дедалі більше потребує переходу від реагування на нагальні потреби до довгострокових управлінських рішень.

І саме від цих рішень залежатиме, чи зможуть переселенці знайти в нових громадах житло, роботу, доступні послуги та можливості для повноцінної участі в місцевому житті.