Авторка: Марія Булейко (Марковська)

---

До початку повномасштабного вторгнення більш ніж половина офіційно зареєстрованих безробітних мала вищу освіту.

Відомо, що нині 55% українських компаній стикаються з нестачею робітничих кадрів. А за даними Державної служби зайнятості, найбільший попит у роботодавців – на робітничі професії: водії, слюсарі, швачки, електрики та автослюсарі. Найбільший дефіцит – серед електромонтерів, слюсарів-сантехніків, токарів, електрогазозварників, слюсарів-електриків та монтерів колії. Усіх цих фахівців готує система професійної освіти.

Водночас у 2023 році, уже під час повномасштабного вторгнення, на вступ до закладів професійної освіти подали документи 99,8 тисячі вступників. У той час як на бакалаврат – 267 тисяч людей.

Про це та інше говорили на форумі «Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?», що нещодавно відбувся у Львові.

 

 

На заході представили досвід громад в організації системи кар’єрного наставництва та профорієнтації, а також кращі приклади співпраці бізнесу, влади та профтехів. Крім того, обговорювалися успішні кейси міжнародних проєктів та організацій. Загалом, участь у події взяли понад 300 осіб.

Ми підготували конспект із заходу – витяг найцікавішого. У тексті – про потрібність профтехосвіти, досвід Львівщини, як із дуальною освітою працює «Сферос-Електрон», а «Капітель» руйнує міфи, а також, які пріоритети щодо популяризації та розвитку профтехосвіти у Швейцарсько-українського проєкту DECIDE.

Далі – пряма мова.

 

Як і чому Львівщина підтримує профтехосвіту

 

Олександр Кулепін, заступник голови з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Львівської обласної міської адміністрації:

 

 

У плані розвитку освіти Львівщини професійна освіта точно є одним із пріоритетів. А один із ключових викликів – поєднати бізнес і профтехи. Я хочу за це поборотися, тому що треба готувати кадри, які потрібні ринку. До того ж я впевнений, що бізнес, який співпрацює із профтехом, не дозволить закладу освіти готувати фахівця неякісно. Наприклад, навчати його на обладнанні, яке застаріло і яким ніхто не користується.

 

 

Коли ми створюємо навчально-практичні центри на рівні області та консультуємося з бізнесом, представники компаній кажуть: «Не купуйте обладнання, ми самі вам надамо його – на цьому вчіть, бо його використовує 70 % ринку». Окрім цього, ми працюємо над тим, щоб у наглядових радах профтеху був бізнес. Тобто ми разом створюємо стратегію розвитку закладу й задаємо тон. Цьогоріч ми плануємо кластерами збирати бізнес і профтехи, щоб шукати точки дотику й налагоджувати взаємозв’язок. Водночас я бачу ключові виклики, які треба подолати:

• Незнання бізнесу про те, що вони можуть мати таку співпрацю. Я із цим зіштовхуюсь на різних подіях. Наприклад, ми збирали телеком-сектор, щоби проговорити, як готуємося до зими, як можемо допомогти один одному. І вони, зокрема, порушували питання нестачі фахівців. Але, коли я запитав у них, чи вони якось взаємодіють із профтехами, то для них було неочевидно, у чому має полягати взаємодія. Нам треба підвищувати обізнаність, що профтехи готують фахівців саме для підприємств – і бізнес буде швидше включатися.
• Позиціювання самих профтехів. Є приклади, коли бізнес обирає не той профтех, спеціалізація якого йому підходить, а той, що недотичний взагалі й розвиває в ньому новий напрям. Це стається суто через питання лідерства, через керівника закладу й позиціювання цього профтеху. З цим треба працювати.
• Треба вибудувати новий бренд, кращий бренд для професійної освіти. Не має бути ситуації, коли відбувається набір за в профтехи за залишковим принципом. Це коли я кудись не вступив, тому йду в професійно-технічну освіту. Мені хочеться, щоб сюди йшли найкращі.
• Питання гуртожитків. У нас уже є випадки, коли діти чи батьки обирають профтех, бо ми зробили там гарні гуртожитки за час війни, і діти хочуть жити й навчатися в таких умовах.
• Сучасні викладачі та навчально-практичні центри. Перше, що ми маємо показувати на фотографіях, – це обладнання та майстерні, у яких діти працюватимуть. І щоби побачивши ці фото, дитина таки захотіла там працювати. Нещодавно мій колега їздив у Південну Корею на зустріч із закладами освіти. Одна із цілей, яку ми ставили, – залучити корейський бренд Hyundai до професійної освіти. Ми хочемо круте обладнання для майстерень, де навчають дітей у галузі автомобільного транспорту.

 

 

Адже якщо в закладі стоїть двигун внутрішнього згорання, помальований у зелену фарбу, якому вже кілька десятків років, – це не вражає. Інша справа – якби тут стояв хромований двигун у пів розрізу. Дитина, яка цікавиться автомобілями, з більшою ймовірністю обрала б цей професійний заклад.

• Брендування. Треба попрацювати, щоб вебсайт, назви, логотипи профтехів були якісними та сучасними.
• Обʼєднання профтехів у невеликих населених пунктах. Значно легше вибудувати один якісний бренд. Бо якщо в трьох закладах навчають на перукарів, кухарів і столярів, то для дитини неочевидно, чим один профтех кращий від іншого. Нам буде легше об’єднувати, створювати один бренд, і якісніше керувати розвитком навчально-практичних центрів (створювати не в кожному закладі окремо, а один більший, вкладаючи туди більше коштів).
• Фінансова спроможність закладів. Я б хотів, щоб спецфонди були більші, і щоб керівники закладів мали гнучкість інвестували ці кошти. Закликаю керівників профтехів прораховувати фінансову модель і прейскурант, тобто, як ви плануєте заробляти, коли ми це створюємо навчано-практичний центр у вашому закладі освіти.

Коли приїжджаю на відкриття такого центру в протесі автомобільного транспорту, де ми робимо, наприклад, розвал-сходження, балансування коліс, і не бачу прейскуранта, – це дивно. Я всіх надихаю приходити до міністерства, обласних адміністрацій, міст з ідеями та фінансовими моделями.

• Регіональне замовлення. Ми плануємо переосмислити його наступного року. Адже щороку ми робили все дуже однаково, і мені здається, уже надаємо замовлення там, де можна його не надавати. Бо в певних спеціальностях ринок має купу курсів, і діти мають дуже легку альтернативу за пів року навчитися тієї спеціальності, яку вони хочуть здобути.

Варто більше зосередитися на тих спеціальностях, які ринок не пропонує. Наприклад, я не бачив приватних курсів слюсарів. Тобто я за те, щоб ставили під сумнів у те, що ми можемо переробити. І коли вивільниться ресурс, ми можемо спрямувати його на більш стратегічні для нас галузі.

• Мрії – це важливо. Коли я приїжджаю в заклад і я питаю: «Яке у вас подальше бачення розвитку закладу?» – і бачення немає, мене це дивує. Якщо у вас немає стратегії, куди рухається заклад, що вам для цього потрібно, чи ви збільшуєте контингент, чи збираєтеся об’єднатися із сусідом, треба додаткові майстерні, то, на жаль, ви нічого не зможете сказати стейкхолдерам.

Показуйте зацікавленим людям картинку чи опис того, де ви хочете бути. І це одразу багато говоритиме про вас, як про керівників. Отже, ви вмієте оперувати в моменті та витискати найбільше з обмежених ресурсів, але розумієте, де хочете опинитися, і готові до пропозицій і можливостей.

 

Про потрібність профтехосвіти

 

Андрій Москаленко, заступник львівського міського голови з питань економічного розвитку Львівської міської ради, виконувач обов’язків заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства Львівської міської ради:

 

 

Віднедавна я виконую тимчасові обов’язки із житлово-комунального господарства. І щотижня аналізую, яка у Львові ситуація в різних сферах: вода, тепло, управління транспортом і так далі. Тому впевнено можу сказати, що нам бракує фахових спеціалістів.

Наприклад, на сьогодні у Львівводоканалі є орієнтовно 200 вакансій. Ідеться про інженерів, фахівців, які забезпечують роботу підпомпування води тощо. Те саме з теплопостачанням, обслуговуванням трамваїв і автобусів, керуванням будинків (альтернатива ЖЕКам). Усім їм бракує людей, аби надавати сервісні послуги. Запит – величезний, і на нього не може відповісти ніхто, крім професійно-технічної освіти. Це – золотий час.

На початку минулого навчального року ми зустрічалися в закладах профтехосвіти Львівщини з орієнтовно 150 студентами. Я запитав, хто хоче створити свій бізнес. Думав, що руки піднімуть 50 %. Натомість зголосилися 10 %. Тоді ми запитали в студентів, що їм цікаво та потрібно, щоби розвивати власний бізнес. Багато хто відповів, що потрібні ресурси, стажування.

Тож ми запропонували в кожному закладі сформувати команду, яка працюватиме над якимось стартапом. Упродовж року кожній команді допомагає ментор, далі – пітчинг ідей. Хто запропонує для крутого журі найкращу ідею – той отримує винагороду 5 тисяч доларів, і поїде інкубуватися в один із кращих закладів у сфері.

Коли ми говоримо про профтехи, ми маємо говорити про компанії, які мають народжуватися, хаби, які мають обростати лабораторіями, винаходами. І такі централізовані хакатони – варіант, як це можна пришвидшити.

 

 

Про досвід дуальної освіти

 

Наталія Стародуб, заступниця генерального директора Spheros Electron: Spheros Electron – це спільне українсько-німецьке підприємство, що працює у Львові, яке належать до категорії малого та середнього бізнесу. Виготовляє підігрівачі, автономні кліматичні рішення для автобусів.

 

 

У 2018 році, коли ми починали дуальну освіту, у нас було 35 працівників основного виробництва – з них 12 зварювальників. Тобто це означало, що кожен зварювальник стає наставником, як мінімум, для двох дітей.

Чи було важко? Було. Чи готувалися ми? Безперечно. Ми створювали робочі місця, змінювали бізнес-процеси, створювали формуляри для оцінювання молодих людей. Цей досвід був того вартий, тому що ми із закладом освіти йшли поруч, рука в руку, разом долаючи всі перешкоди.

Ми продовжуємо долучатися до дуальної форми навчання, попри всі труднощі, COVID і повномасштабне вторгнення. Водночас кожен бізнес рахує гроші та мусить мати фінансовий зиск. За нашими підрахунками, ми можемо окупити витрати на весь процес підготовки фахівця на 60–65 %. Це насправді європейська практика. Ідеться про внесок у виплати учням, спецодяг, організацію робочих місць, доплати за наставництво.

Чи залишалися молоді люди на роботі? Залишалися. Ще у 2020 році могли цим похизуватись. Зараз не залишаються, але ми приймаємо це як факт і однаково вкладаємо в перспективу. Тому що йти на завод – це цікаво, ми маємо за мету не просто показати виробництво зсередини, а створити самостійного фахівця.

Ми даємо навичку планувати свою роботу, організовувати, виконувати та контролювати. Ми також долучаємося до організаційних процесів. Підприємство є учасником регіональної ради від департаменту освіти з боку роботодавців. Також ми є учасниками наглядової ради, і спільно із закладом освіти беремо участь у формуванні стратегії. Також ми навчаємо наставників з інших компаній у всій Україні.

 

Про ключові аспекти підтримки профтехосвіти з боку DECIDE

 

Олександра Бородієнко, національна експерта Швейцарсько-українського проєкту DECIDE: Проєкт DECIDE рухається в унісон з актуальною ситуацією в профтехосвіті й не тільки, і відповідно до візії МОН, з одного боку. А з іншого боку, ми намагаємося інтегрувати в нашу вітчизняну профтехосвіту той досвід і ту експертизу, яка була напрацьована в одній із провідних країн у плані розвитку профтехосвіти – Швейцарії.

 

 

Ми чітко усвідомлюємо, що сліпо копіювати цей досвід немає сенсу, тому що в нас свої реалії, помножені на трагічну ситуацію. Щобільше, я вважаю, що напрацьований у профтехосвіті досвід може додати синергії в чинний швейцарський досвід.

Тому адаптація досвіду є дуже продуктивною і необхідною. Зокрема, у Швейцарії діє так звана модель взаємодії, яка називається Triple Helix Model – це модель потрійної спіралі. У цій спіралі взаємопереплітаються, взаємообумовлюються і взаємодіють три гравці: держава, освіта та бізнес.

 

 

Ми, розуміючи наші реалії та особливості законодавства, залучаємо до нашої спіралі ще двох основних гравців. Це обласні військові адміністрації та органи місцевого самоврядування, вважаючи, що вони мають необхідну експертизу, владу, зв’язки та вмотивованість.

Також ми вважаємо, що ця система запрацює тільки тоді, коли кожен гравець буде усвідомлювати цінність від взаємодії, яку він отримує. Оскільки в будь-яку взаємодію вкладається величезна кількість людських, фінансових, часових ресурсів. Й оскільки система профорієнтації, яка є однією з ключових у проєкті DECIDE.Профтех, реалізується на рівні територіальних громад, важливо усвідомлювати, що дає ця система територіальній громаді.

Крім очевидних речей, що діти, які вступлять до закладів профтехосвіти, ймовірно, залишаться працювати в територіальній громаді, і сплачуватимуть податки до місцевих бюджетів, є дуже багато зисків для кожного гравця. Уявіть собі заклад, який розміщений у зоні бойового зіткнення в сільській місцевості, який ми називаємо малокомплектним, бо там навчаються всього 167 здобувачів, є дві основних професії: тракторист і лаборант хіміко-бактеріологічного аналізу. Йдеться про реальний профтех в Україні.

Здавалось би, неперспективний, не дуже відкритий до партнерства, а проте вкрай вмотивований до партнерства. Коли вони почали думати, що дають громаді, шукати цифри й напрацьовувати факти, то виявили, що заклад щороку сплачує в місцевий бюджет податки в обсязі 2 мільйонів гривень.

На додаток, цей заклад готує 57 % всіх працівників фермерських господарств, які працюють у цій територіальній громаді. Тобто усвідомлення цінності, розуміння, що працює ефект мультиплікації – дуже й дуже важливо для всіх гравців нашої моделі.

Ще одне – ми говорили, що важливою є профорієнтація в школі для дітей 8–9 класів. У Швейцарії вважають, що ця профорієнтація має відбуватися не тільки в шкільних аудиторіях, а в реальних виробничих чи професійних умовах, у яких, ймовірно, працюватиме дитина.

 

 

Тому ми закладаємо у свій концепт ідею, що профорієнтаційні заходи – це не тільки традиційні уроки чи індивідуальне консультування, яке буде здійснюватися в закладі загальної середньої освіти. Це, наприклад, коли учні створюватимуть мапу економіки територіальної громади, аналізуючи, які підприємства там працюють, їхній профіль, бізнес-процеси, професії, які потрібні на місцевому ринку, беручи інтерв’ю в представників чи інших робітничих професій.

До того ж ми закладаємо ще один концепт цієї системи профорієнтації – це спільнотворення. Система профорієнтації підтримує, з одного боку, реформу старшої профільної школи, тому що вона дає дітям можливість більш усвідомлено вибрати свою майбутню професію.

А з іншого боку, шляхом цього спільнотворення учні профтеху й учні шкіл спільно розроблятимуть проєкти молодіжного й соціального підприємництва, спільні інтерв’ю, які вони проводять із представниками реальних професій тощо.

Зрештою, ми очікуємо, що зникатимуть упередження щодо закладів профтехосвіти та їхніх учнів, які досі, на жаль, є в нашому суспільстві. Також ми очікуємо, що саме профорієнтаційні хаби, над якими ми працюємо, стануть привабливими екосистемами з погляду дизайну, новизни обладнання, людей, які там працюють. Це буде екосистема, де вируватиме не тільки профорієнтаційне життя, але і професійний розвиток фахівців підприємств, і обмін досвідом.

 

 

Як руйнувати стереотипи та залучати дітей до профтехосвіти. Досвід бізнесу

 

Олег Матвійчук, представник ремонтно-будівельної компанії «Капітель», керівник проєкту «Школа майстрів», співорганізатор молодіжного форуму Vibe: «Капітель» уже понад 15 років на ринку. Ми займаємося ремонтом під ключ. У нас у роботі одночасно 160 об’єктів різної складності.

 

 

Тож ми за те, щоби оновлювати кадри, працювати з молоддю. І в один прекрасний день я вирішив, що потрібно цим прицільно зайнятися. Я організував декілька зустрічей із профтехами та зрозумів, що просто підписати договір і проводити практичні заняття – не спрацює.

Тому ми з командою вирішили започаткувати «Школу майстрів KAPITEL». Власне, за останні три місяці ми вклали понад мільйон гривень у сучасне обладнання профтехів, співпрацюємо з майстрами виробничого навчання – і вони кайфують від своєї роботи з таким обладнанням.

Далі ми усвідомили спільний біль – діти масово виїжджають за кордон на навчання. І ми, як свідома компанія, вирішили, що маємо максимально популяризувати те, щоби залишатися в Україні, популяризувати профтех як можливість і будівельну галузь, зокрема.

За останні 5 місяців я провів сотні мотиваційних зустрічей із дітьми, щоб довести їм, що є компанії, які готові платити великі кошти. У такий спосіб нам вдалося залучили до співпраці понад 20 закладів освіти. «Школу майстрів» пройшли понад 150 студентів.

І в червні 2024 року ми зафіксували такі дані: 20 із 60 дітей, з якими ми працювали, уже заробляють самі на себе. У наших планах із нового навчального року – 100 дітей мінімум. Ми готові включатися, робити це не на один день, а назавжди. Крім того, активних дітей і тих, які вміють себе показати, ми забезпечуємо робочим місцем.

Також у Львові ми працюємо з профтехами, до кожного з яких приставляємо ментора-бізнесмена, який має впродовж якогось періоду вкладати в ці заклади свої зусилля, знання, досвід, кошти. Наприклад, учні безоплатно, за гроші бізнесу, вивчають CRM-системи. Бізнес готовий вкладатися, щоб завтра прийшов якісний працівник – і на нього доведеться витрачати трішки менше часу.

Наприкінці червня 2024 року, працюючи над проєктом «Школа майстрів», за ініціативи Українського Бізнес-братства й підприємців, ми вирішили ризикнути. Так виник «Вайб» – це молодіжний форум твого майбутнього. Це хвиля, яка несе інновації в систему профтехосвіти.

 

 

Тоді до Івано-Франківська завітали 312 дітей, 12 компаній, які записували учнів на стажування, було представлено 30 закладів освіти на ярмарку професій. У жовтні ми знову плануємо організувати «Вайб» для кількох тисяч учасників – це діти 7–9 класів і студентів профтехосвіти.

 

 

Це – реальне об’єднання, яке має дати серйозний поштовх змінити профтехосвіту. І я вірю, що скоро ми не будемо думати про те, скільки потрібно добрати учнів на ту чи іншу спеціальність, а в нас будуть конкурс і черги. Але для цього всім стейкхолдерам треба активізуватися.

Загалом ми стараємося розповідати дітям про цікаві кейси, щоб вони зрозуміли, що тут їх чекають,  навчать і дадуть можливість достойно заробляти. Якось у мене був випадок, коли я виступив перед дітьми. Я перетнувся з одним із наших студентів, який слухав цей виступ і вже навчався в нас. От він мені каже: «Пане Олеже, знаєте, ви розплющили нам очі, ми не знали, що будівельник може стільки заробляти. Ми не знали, що будівельник – це не вимазана в шпаклівці людина – а в корпоративній чистій формі, яка працює із сучасним обладнанням».

 

 

Бізнесу є чим здивувати наших дітей – просто про це треба розповідати дітям і батькам. Варто давати їм надію, що ми готові взяти відповідальність за дітей, навчити їх, аби вони стали успішними в Україні, а не розвивали інші країни.