Максим Коровай отримав наполовину зруйновану громаду, у якій лишилася третина жителів, а 80% полів заміновано. Тепер відновити колишнє життя для нього – справа честі.

Автор: Дмитро Синяк

---

Селище Первомайське за 40 км від Миколаєва. Під назвою Калинівські хутори воно з’явилося у 1912 році разом із залізничною гілкою Миколаїв-Снігурівка. За радянських часів його основою був колгосп імені Лазаря Кагановича – одного з організаторів Голодомору 1933 року. А за часів незалежності добробут села вже забезпечували великі і малі фермерські господарства та цукровий завод. Життя, можливо, і не надто сильно вирувало тут, зате зникнення Первомайському теж не загрожувало: довкола десятків тисяч гектарів родючих сільськогосподарських угідь завжди можна було знайти роботу. У 2020 році Первомайське стало адміністративним центром громади з 11 сіл, у яких мешкали загалом близько 10 тис. осіб. Після початку декомунізації селище дивом уникнуло перейменування: уповноважений із захисту державної мови (мовний омбудсмен) Тарас Кремінь наприкінці 2021 року надіслав селищній раді запит щодо цього. Його зачитали на сесії, однак до жодних дій тодішнє керівництво громади не вдалося. На жаль, на це тоді не звернули увагу…

 

Колгосп імені Кагановича

 

Мати депутата Первомайської селищної ради та кандидата на виборах селищного голови 2020 року Максима Коровая розбудила його о пів на сьому ранку 24 лютого. Тремтячим голосом вона розповіла про розриви снарядів у селі Веселому Бериславського району Херсонщини, звідки щойно телефонували її родичі. А коли Максим о 8 ранку йшов на роботу, він і сам чув вибухи з боку Кульбакінського аеродрому, що неподалік. За цими вибухами новини пішли одна страшніше за іншу. Вже вдень родичі з Веселого розповідали, що російську техніку бачили на Новокаховській дамбі, відтак скоро вона може бути й у Первомайському.

- Я та інші патріотично налаштовані депутати зрозуміли, що треба терміново займатися бомбосховищами та евакуацією людей, – згадує Максим Коровай. – Але тодішнє селищне керівництво несподівано виявило підозрілу пасивність. Цим воно фактично паралізувало роботу місцевих органів влади саме у той час, коли ця робота була найбільш потрібною. Представники селищної ради заявляли людям: «Не чиніть спротиву російським військам, бо що ви можете їм зробити? Не підете ж ви з вилами на автомати! То ж якщо росіянам щось знадобиться, віддавайте без заперечень: їжу, продукти, речі, техніку – нехай забирають все, що треба, аби тільки не рухали вас…»

Незважаючи на цей фактичний саботаж, депутатський проукраїнський актив ініціював формування «комендантських груп» – підрозділів територіальної оброни, які почали патрулювати села для забезпечення правопорядку. До них насамперед увійшли місцеві ветерани АТО й війни в Афганістані. Однак зброї ці підрозділи так і не отримали: селищна рада відмовилася подавати заявку на неї до районного військомату. Селами громади почали ширитися чутки про «прекрасный русский мир, который подарит людям новые возможности», а у повітрі вже почали вимальовуватися обриси новітнього колгоспу імені Кагановича.

9 березня крайнє східне село Первомайської громади – Максимівку окупували російські війська, встановивши там свої блокпости. А 12 березня підрозділи «ЛНР-ДНР», які пихато називали себе «максиміськими драконами», увійшли й до Первомайська, де наштовхнулися на потужну оборону Збройних сил України. Тодішнє керівництво Первомайського розмістило окупантів в опорній школі, де їх вранці 13 березня накрили снарядами танкові підрозділи ЗСУ. Залишки орківського гарнізону мусили спішно тікати із селища, проте вже наступного дня о 6 ранку російські літаки скинули на Первомайське вісім бомб на парашутах, які є особливо небезпечними через велику вбивчу силу. Через це значних руйнувань зазнали багатоповерховий житловий сектор, цукровий завод, дитячий садок тощо.

 

Первомайська дитяча музична школа після російського обстрілу 14 березня минулого року

Будинок культури у Первомайську після російського обстрілу 14 березня минулого року

Публічна бібліотека у Первомайську після російського обстрілу 14 березня минулого року

 

Дитячий садок у Первомайську після російського обстрілу 14 березня минулого року

 

А з 17 березня почалися щоденні обстріли, які вразили кожне із 11-ти сіл Первомайської громади. Лінія фронту протяглася через Партизанське, Благодатне, Киселівку та Максимівку. Останнє село залишалося в окупації цілих вісім місяців. Інші населені пункти громади відбулися різними термінами – від кількох діб до кількох тижнів. Однак, навіть звільнені з-під окупації, вони часто потрапляли до так званої сірої зони, що легко ставала мішенню доля обох сторін. А це було ще гірше.

- Внаслідок бойових дій ці чотири села зруйновані приблизно на 80%, – каже Максим Коровай. – Трошки менше пошкоджені Квітневе та Первомайське. Але найгірше, що близько 60 місцевих жителів загинули під час обстрілів. (Іще 16 наших героїв, які вступили до лав Збройних Сил України, полягли на полі бою). Великої кількості людських жертв можна було б уникнути, якби не пасивність нашого місцевого керівництва, яке не оголошувало евакуацію. Хоча ми мали час і могли орієнтуватися на досвід десятків інших громад, до яких наближався фронт. Натомість представники сільради, виховані на радянських традиціях, казали людям: «Не беспокойтесь, все будет хорошо, только сидите дома и никуда не выходите!» А між тим російські війська вже почали різанину у Бучі, показавши, що може бути з тими, хто просто мирно сидить по хатах.

 

Первомайський ліцей

Клуб у селі Партизанському

Бібліотека у селі Благодатне

 

На лінії фронту

 

Окупаційні війська у Максимівці мали списки проукраїнськи налаштованих активістів, й ім’я Максима Коровая стояло у них одним з перших. Згодом йшли священник Православної церкви України, ветерани АТО, вчителі, медики. Пан Максим переконаний, що саме велика кількість проукраїнськи налаштованих людей виявилася одним з головних чинників, що врятував Первомайську громаду. Адже всі ці люди долучилися до оборони.

У розпал боїв це було нескладно зробити: робота знаходилася для кожного. Хтось взяв до рук зброю і долучився до підрозділів українського війська, хтось допомагав українським бійцям копати окопи, хтось рятував поранених, возив на позиції воду та їжу. Максим Коровай передавав українським артилеристам дані про рух російських підрозділів.

- Не знаю, звідки ми всі тоді набралися сміливості, – дивується він. – Тепер навіть згадувати страшно про те, що ми робили перед самісіньким носом у ворога. – Найбільше я пишаюся доставкою гуманітарної допомоги до наших сіл, які опинилися у сірій зоні, адже часто це довелося робити буквально під кулями. У липні мікроавтобус, у якому ми розвозили продукти по будинках селян, ледь не накрили міни. Коли почався обстріл, ми на шаленій швидкості вилетіли із села, але за нами уважно слідкував російський дрон, і нові міни лягали тут і там по нашому шляху. Ми дивом залишилися живі.

 

Роздача гуманітарного хліба

Продукти від донорських структур

 

Не може забути Максим Коровай й інший випадок. Одного разу волонтери Благочинного фонду «Джавелін» запланували у Первомайському велику роздачу гуманітарної допомоги, але через різні обставини в останній момент мусили скасувати її. І от саме у той час, коли біля певного складу мали б зібратися близько двохсот місцевих жителів, туди прилетіли російські ракети. Склад, у якому планувалася роздача гуманітарки, згорів за лічені хвилини.

- Зважаючи на близькість лінії фронту, зазвичай місцеві колаборанти ніяк себе не виказували, – каже Максим Коровай. – Ми просто розуміли, що деяким точним прильотам і ми, і Збройні Сили України маємо «завдячувати» комусь із них. Вони ж склали для росіян і «розстрільні списки» проукраїнського активу. Але на щастя, особливо тяжких злочинів росіяни на території нашої громади не скоювали. Їм було ніколи – адже бойові дії не вщухали ні на день. Однак кілька випадків катувань місцевих жителів було. Також росіяни часто мародерили, забираючи у людей все, що хотіли.

З 25 березня по кінець листопада Максим Коровай жив у Миколаєві, майже щодня приїжджаючи до рідної громади. Він каже, що в обласному центрі почувався гірше, ніж у селищі. Мовляв, легше пересидіти кілька годин у власному підвалі, ніж по кілька разів на день чути сирени повітряної тривоги, за якими обов’язково слідують гучні вибухи. Однак тільки робота у Миколаєві давала можливість вчасно отримувати гуманітарну допомогу для сіл, що опинилися на лінії вогню.

17 листопада, за погодженням командувача Валерія Залужного, Президент Володимир Зеленський призначив Максима Коровая начальником Первомайської військової адміністрації.

 

Максим Коровай з братом Андрієм

 

Зруйнована громада

 

Громада, яку отримав в управління Максим Коровай, являла собою жахливе видовище. З дев’яти медичних пунктів вціліла тільки одна амбулаторія – у Новомиколаївці. Від сучасної Білозірської амбулаторії залишилися самі руїни. З 13-ти закладів загальної середньої та дошкільної освіти не  мали ушкоджень лише 5. Головне бюджетоутворююче підприємство – цукровий завод було зруйновано, хлібоприймальний пункт, який теж платив багато податків, закрився. Місцевий бюджет, який до війни сягав 80 млн грн лише власних надходжень, у 2023-му спланували на рівні 15 млн грн. Протягом цілого минулого року лише один агрохолдинг сплатив близько 1 млн грн податків, і це були єдині надходження, що їх отримав бюджет. З 30 тис. га сільськогосподарських угідь лише 4 тис. га годилися для посівних робіт – все інше було наглухо заміновано. Та головна проблема: дві третини населення, переважно молоді активні люди, залишили громаду. Життя у зруйнованих селах наче завмерло.

Незважаючи на все це, пан Максим завжди був сповнений оптимізму. Використовуючи державні кошти та кошти донорських структур, він одразу ж заходився організовувати ремонти.

- Ми вже відновили Новомиколаївську амбулаторію, там працюють сімейний лікар та медсестра. Первомайський будинок культури теж вже працює, а Публічна бібліотека діє у виїзному форматі: приймає замовлення на книжки, а потім розвозить їх за адресами. Крім цього, ми відновлюємо так звані башти Рожновського, за допомогою яких наші села отримують питну воду. До війни у нас було 43 багатоквартирних будинки і близько 5-6 тис. будинків у приватному секторі, так-от з них відремонтовано вже близько трьохсот. Зазвичай ремонти роблять самі мешканці, а селищна рада безоплатно виділяє для цього будівельні матеріали: дошки, шифер, цемент тощо. В усіх селах громади відновлено постачання газу та світла, мобільний зв’язок і навіть інтернет, який надходить не тільки зі «Старлінків», але й з оптоволоконних кабелів, які наші провайдери вже повністю відновили. Ті мешканці, які потребують цього, безкоштовно отримують дрова за спеціальною державною програмою.

 

Відновлення інфраструктури триває

 

За словами Максима Коровая, кількість мешканців у громаді постійно зростає. Люди живуть у підвалах, гаражах, сараях, на літніх кухнях, але продовжують повертатися й відновлювати власні будинки. Щоб вирішити проблему із житлом, Первомайська військова адміністрація зробила заявку на 500 модульних будиночків: саме стільки місцевих родин залишилися без даху над головою. На разі громада отримала лише десять: 8 встановлено у Партизанському і 2 – у Благодатному.

 

Монтаж модульних будиночків у Партизанському

 

- Якщо ми матимемо достатню кількість таких будиночків, люди обов’язково повернуться, ще й з грошима, які заробили у Європі, – переконаний начальник військової адміністрації. – Адже я знаю, що вони хочуть повертатися. От, наприклад, хоча Благодатне знищене практично повністю, місцевий фермер все одно засіває довколишні поля, які ще навіть не повністю розміновані. Ми проти такого ризику, тому весь час закликаємо утриматися від роботи на небезпечних землях, але люди часто не можуть інакше. Вони сумують за працею, відчувають, що застоялися.

Тричі працівники фермерських господарств підривалися на російських мінах. І хоча техніку (комбайн, вантажівку і трактор) було повністю знищено, люди, на щастя, не постраждали. Землі Максимівки та Благодатного заміновані дуже щільно сильно, Партизанського і Киселівки – трохи менше. І хоча розмінування триває фактично від часу, коли росіян вигнали з громади, мінна небезпека залишається дуже високою. За неписаними правилами саперів, які розміновують громаду буквально з того часу, як з неї вигнали росіян, активний місяць бойових дій вимагає року робіт з розмінування території. Тобто щоб повністю ліквідувати наслідки 8 місяців бойових дій, потрібно 8 років.

 

Про віру у майбутнє та реформу децентралізації

 

Зруйновані школи Первомайська військова адміністрація консервує, закриваючи вибиті вікна фанерою, а пробиті дахі – шифером. Максим Коровай каже, що відновити колишнє життя, частиною якого є освіта, для нього справа честі.

- Зараз у громаді живуть 270 дітей, які навчаються дистанційно, – розповідає він. – Але з 1 вересня ми плануємо відкрити 4 школи, у тому числі Новомиколаївський ліцей. У нас не було малокомплектних шкіл, у найменшій навчалися 75 дітей, тож скорочувати наразі нічого. А після перемоги нам точно бракуватиме місць у школах, бо робота на нашій території завжди знайдеться: фермерські господарства та цукровий завод так чи інакше працюватимуть. На щастя, ми не втратили жодного з наших чотирьох автобусів. Навіть знайшли вкрадений під час бойових дій. Він був зовсім новенький, ми купили його перед самою війною.

У своїй роботі начальник військової адміністрації не раз згадує користь від реформи децентралізації.

- Ця реформа дала нам можливість тісної співпраці з міжнародними донорськими структурами, – каже він. – Тепер таку співпрацю неможливо переоцінити. Якби не конференції та круглі столи, у яких я брав участь до війни, зараз я не зміг би зібрати й десятої частки тої допомоги, що нині надходить до нас. Завдяки донорам ми не тільки отримуємо гуманітарну допомогу та кошти. Спільно з одним з них ми, наприклад, розробляємо стратегію відновлення та повоєнного розвитку Первомайської громади. Реформа децентралізації навчила нас вести діалог з партнерами та власними мешканцями. Наша громада включила два села, які раніше належали до іншого району. Так-от, тепер у цих селах ніхто не вважає себе чужими по відношенню до інших мешканців.

 

Максим Коровай і місцеві жителі зі щойно отриманим від донорів електрогенератором та іншою допомогою

Максим Коровай спілкується з представниками міжнародних організацій у Первомайському

 

Максим Каравай запевняє, що мешканці Первомайської громади вірять у майбутнє і не втрачають надії на те, що життя в усіх селах громади відновиться. Це, на його думку, є запорукою успіху.

Щоб нове життя почалося з нової сторінки, пан Максим планує ініціювати перейменування Первомайського. Два нових закони, які дають можливість органам місцевої влади декомунізувати місцеві топоніми, спрощують для нього цю роботу.

Незважаючи на те, що як начальник військової адміністрації Максим Коровай має зараз повноваження селищного голови, селищної ради та виконавчого комітету, він планує винести перейменування на загальне обговорення.

- Власне, реформа децентралізації навчила нас, що, на успіх можна розраховувати лише тоді, коли тебе підтримують люди, – переконаний пан Максим. – Тому я не хочу нав’язувати мешканцям громади будь-які рішення. Навіть ті, які стосуються перейменування селища, у якому я народився і виріс. Я проти одноосібних рішень, тому я дуже багато їжджу, спілкуюсь з людьми. Мені важлива думка кожного, це мій стиль управління. Там, де військовий стан дозволяє, треба зберігати демократію, адже це одне з надбань незалежності; це те, чим Україна відрізняється від росії.