«Децентралізація для розвитку демократичної освіти» DECIDE — один із тих міжнародних проєктів, які не просто підтримують реформи в Україні, а глибоко вмонтовані в них. Уже понад п’ять років проєкт працює з громадами, допомагаючи їм ухвалювати освітні рішення на місцях, формувати нову старшу школу, будувати систему профорієнтації, впроваджувати інструменти місцевої демократії. У вересні 2025 року проєкт перейшов у другу п’ятирічну фазу.

Чим ця фаза відрізняється від першої? Чому DECIDE обирає працювати не з усіма, а лише з тими, хто реально готовий до змін? І чому в центрі всього — не стратегія, не цифри, а дитина, яка шукає себе в цій країні?

Про це — у першій частині великої розмови «Децентралізації» з Валентиною Полторак, менеджеркою Швейцарсько-українського проєкту DECIDE. Без піару, пафосу й лінійки на показ. З глибиною, системністю і щирістю. Саме так, як і працює сам проєкт.

 

Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проєкту DECIDE

 

— Перша фаза проєкту DECIDE завершилася. Це п’ять років роботи. Що вам вдалося за цей час?

— Насправді перша фаза тривала навіть трохи довше — п’ять із половиною років, адже її продовжили. І це важливе уточнення, бо цей час ми використали максимально ефективно.

Ми стартували з бюджетом у 4,5 мільйона швейцарських франків, а завершили з понад утричі більшою сумою — 15 мільйонів. Це дало нам змогу не просто зберегти всі заплановані напрями, а й додати ті, що стали критично важливими через виклики: спершу — пандемію COVID-19, а потім — повномасштабну війну.

Проєкт зосередився на тих потребах, які насправді «боліли» громадам. Починали ми одразу після місцевих виборів, у той момент, коли громади тільки отримали повноваження в освіті. І виявилося, що новостворені відділи освіти дуже потребують підтримки: часто їх очолювали мотивовані, але зовсім не профільні фахівці. Ми прийшли до них із навчанням і консультаціями.

У 2020 році запустили масштабну кампанію «Освіта в нових громадах від А до Я». Це мало бути коротке антикризове рішення на 3–4 місяці. Але триває вона й досі — п’ять років. Ми охоплюємо понад 1400 громад не лише вебінарами, а й індивідуальними консультаціями та експертною підтримкою. Йдеться про все — від бюджету й законодавства до стратегічного планування і комунікації з громадянами.

 

Валентина Полторак — під час громадських обговорень Реформи профільної середньої освіти у Полтавській області

 

Ми не просто навчаємо — ми будуємо інфраструктуру участі. Наприклад, в 16 партнерських громадах діють піклувальні ради при органах місцевого самоврядування. Це майданчики для залучення активних громадян до управління освітою. Люди долучаються до моніторингу, пошуку ресурсів, впровадження стратегій.

Окремий фокус — на створенні системи управління освітою, яка базується не на здогадках, а на реальних даних. Так народився АІКОМ-2 — інструмент аналітики, який нині тестується. Він містить понад 200 показників розвитку освіти в громаді, включаючи інклюзивність, наповнюваність шкіл, якість середовища, демографічні тренди. У 2026 році цей інструмент запрацює повноцінно. У другій фазі ми продовжимо його удосконалювати.

Уже сьогодні, що дуже важливо, цей інструмент допоміг скоротити обсяги бюрократичної звітності в освіті на 50 %. Плануємо зменшити їх на 75 %. Бо управлінці мають працювати з людьми, а не з папірцями.

Крім того, цей інструмент дуже важливий для підготовки освітніх стратегій. Ми допомагали громадам розробляти ці документи. А оскільки галузеві стратегії не можуть бути ефективними у відриві від загального бачення розвитку громади та регіону, бо школа — це не лише про освіту, це про транспорт, безпеку, інфраструктуру, робочі місця, то ми пішли далі. Допомагали створювати повноцінні стратегії розвитку громад. Таких кейсів у нас уже 20. Більше того — ми долучилися до розробки Стратегії регіонального розвитку Одеської області, і вважаємо цей досвід дуже успішним.

 

 Команда DECIDE

 

— Тобто можна сказати, що завдяки проєкту вдалося скоротити бюрократію в освіті. А чи допомагає нова система, створена за підтримки DECIDE, керівництву громад ухвалювати справді ефективні рішення у сфері освіти?

— Так, саме так. Ця система — дієвий інструмент і для голів громад, і для керівників відділів освіти. Вона дозволяє бачити, де все відповідає законодавству, але можна ще вдосконалити, а де — уже є прогрес, якого немає в інших громадах.

Унікальність інструменту в тому, що він дає змогу порівнювати себе з… собою — відстежувати зміни в динаміці. Але є і показники для міжмуніципального порівняння — з громадами схожого розміру чи типу. Ми вже тестуємо це. Наразі плануємо, що будь-яка громада матиме можливість порівняти себе з іншою.

Загальна ідея проста: допомогти громаді розвиватися, не чекаючи вказівок зверху. Бо не кожен керівник має час і змогу глибоко зануритися в законодавство, особливо секторальне. Тому ми разом з експертами МОН переклали складні речі на просту мову — і запакували їх у дашборди. Там зручно і зрозуміло показано: які базові вимоги до закладів освіти, як виглядає мережа, чи вистачає кадрів, наскільки безпечне й комфортне середовище, яка якість освіти.

Міністерство освіти вже затвердило перелік із 190 індикаторів, які ми розробляли разом з управлінцями освіти громад та областей понад 4 роки. Вони мають стати основою стратегічного планування в громадах і областях, а також на національному рівні. Але це не означає, що всі мають охопити одразу всі 190. Громада може обрати ті 2–3 напрямки, які для неї пріоритетні — і рухатися вперед. Це абсолютно відповідає світовій практиці. Дуже важливо, щоб усі індикатори враховуються автоматично на підставі даних, які школи і громади вводять у свої профілі в кабінеті в АІКОМ.

— Ви згадували про навчання, консультації — те, що зазвичай відносять до «м’якої інфраструктури». Але DECIDE також сприяє доступу дітей до офлайн-освіти — укриття, освітні простори. Можете детальніше розповісти про цю роботу й результати, яких вдалося досягти?

— У всіх громадах-партнерах ми пілотували інструмент партисипативного або громадського бюджету — як спосіб об’єднати мешканців новоутворених громад і показати їм, як можна змінювати своє середовище конкретними діями. Ми зробили ставку на освіту як об’єднавчий компонент: адже до неї так чи інакше дотичні майже всі мешканці — через дітей, онуків, братів, сестер.

Це і стало ідеєю  Ініціативи «Громадський бюджет на дитячі мрії», у межах якої ми розвивали як громадський, так і шкільний громадський бюджет. Кожна громада мала свободу обирати формат: голосування через електронну платформу E-dem або шкільні паперові голосування серед учнів. Усього в 16 територіальних громадах реалізовано 108 зі 108 проєктів, ініційованих шкільними командами, на загальну суму понад 16,6 млн гривень. Із них 64 % — кошти Проєкту DECIDE, решта 36 % — співфінансування громад.

 

Під час обговорення ідей для проєктів у межах Ініціативи «Громадський бюджет на дитячі мрії»

 

Ми бачили різні підходи: в одних громадах обирали кілька великих проєктів, в інших — долучали кожну школу. На першому етапі співфінансування з боку громад становило 30 %, але, наприклад, для Чернігівської області, де громади постраждали від обстрілів, ми зменшили його до 5 %. Втім, середній рівень фактичного співфінансування зрештою сягнув 58 %, що свідчить про високу зацікавленість та включеність громад.

І, важливо: ми рахуємо лише грошовий внесок. А скільки вклали голови громад, управлінці, директори шкіл, учителі — часу, зусиль, підтримки — це складно виміряти. Шкільні команди проходили навчання, брали участь у хакатонах, тренінгах, самостійно готували проєкти та агітували за них.

Відремонтована DECIDE Чернігівська гімназія № 13

 

У громадах створювалися спільні комісії з представників місцевої ради та шкіл, які перевіряли результати. Це було моделювання реального виборчого процесу, де навіть наймолодші вчилися, як має працювати місцева демократія.

Явка теж вражає: у Коропській громаді проголосували 39 % мешканців — майже як на місцевих виборах. У Менській громаді найстаршій учасниці голосування було 98 років. А ще голосували українці, які перебувають за кордоном — настільки сильною була мотивація.

Ці бюджети стали справжнім соціальним цементом для малих громад. Бо DECIDE — це не лише про управлінську спроможність, а і про живу, відчутну демократію на місцях. І ми обов’язково продовжимо цю практику. Можливо, для великих міст вона менш помітна, а от для невеликих громад — це інструмент, який згуртовує, навчає і об’єднує.

 

Діти вперше йдуть до відремонтованої Чернігівської гімназії № 13

 

До речі, усі реалізовані 108 проєктів можна подивитися на сайті: kidsprojectsdecide.ua

 

В укритті Чернігівської гімназії №32 Чернігівської міської ради

 

— А як саме змінився рівень довіри до місцевої влади в громадах після реалізації партисипативних бюджетів? Чи ви фіксували якісь зрушення в ставленні мешканців до процесів управління?

— Ми наразі завершуємо проведення соціологічного дослідження, але навіть без цифр видно: довіра виросла. І виросла не формально, а по-справжньому — у щоденному діалозі між владою та громадянами. Люди бачили, що їхню думку не тільки почули, а ще і втілили. Що влада стала партнерами, а не «керівниками зверху».

Пам’ятаю, як голова Дубовецької громади, що на Івано-Франківщині, — сказав: «Боже, нарешті я почув своїх громадян і дізнався, чого вони справді хочуть». Це була новоутворена громада, досі зосереджена більше на промисловості, ніж на громадянській активності. Але коли побачили запал людей — не тільки підтримали три проєкти-переможці, а ще й додали з бюджету кошти на ті, що зайняли 4–5 місце. Бо зрозуміли: це важливо, це справжній запит.

І таких історій багато. У громадах, які тільки об’єдналися, цей процес працював як соціальний цемент. Там, де ще вчора був скепсис, — сьогодні з’явилася спільнота.

Ще один величезний плюс — участь молоді. Після шкільних громадських бюджетів у дітей з’явилося відчуття, що їхній голос важливий уже зараз, а не колись, після 18-ти. Це — формування політичної культури з молодшої школи.

Мені здається, довіра — це не тільки про політику. Це про відчуття: «я — частина цієї спільноти і цієї громади». І коли це відчуття виникає — змінюється все.

— Проєкт DECIDE має грантовий напрям. Розкажіть, будь ласка, про це детальніше. Що це за гранти, куди вони спрямовуються?

— Наш проєкт — розвитковий. Усі гранти спрямовані на запуск конкретних інструментів для місцевого самоврядування, а також на навчання — передусім дітей, але й місцевих освітян, керівників шкіл, управлінців освітою та керівників громад — як із цими інструментами працювати.

Один із таких інструментів — курс «Навчаємо жити в громаді». Його проходять учні 8–9 класів. Це не просто теорія — це практична демократія. Діти вивчають, як функціонує місцева влада, звідки громада отримує кошти, хто такі депутати, як обирається голова, за що відповідає місцева рада. Вони вчаться бути свідомими громадянами — заходити на сайти рад, перевіряти бюджети, розуміти, що і як відбувається. Бо якщо ми справді будуємо демократію, маємо готувати відповідального громадянина — з раннього віку.

Цей курс має дуже практичну структуру: спочатку діти досліджують свою громаду, створюють дослідницький  проєкт, а в другій половині навчального року — проєкт розвитковий. І тут у гру вступають мінігранти. Це невеликі кошти, але надзвичайно цінні, бо дають дітям перший досвід проєктного мислення та відповідальності.

Обов’язкова умова — співфінансування з боку громади. На сьогодні реалізовано вже понад 60 таких мініпроєктів, у яких узяли участь понад 5 тисяч дітей.

— У яких саме громадах це відбувалося? І хто вас підтримував?

— Ми працювали не тільки в наших 16 громадах-партнерах. Зокрема, у межах співпраці з приватною компанією «Астарта-Київ» і їхнім благодійним фондом, ми реалізували ці проєкти ще й у їхніх громадах. Компанія співфінансувала мінігранти, а ми — навчали вчителів і супроводжували процес. Курс дійсно цікавий і ефективний, тому ми плануємо його масштабувати спочатку на громади в нових партнерських областях, а згодом і на всю країну.

Після початку повномасштабної війни, коли багато громад мали обмеження у фінансуванні (особливо варіативної частини — курсів за вибором), це стало викликом. Але дефіцит бюджету не зупинив більшість громад. Вони самі знаходили кошти, бо побачили — діти починають розуміти, що таке місцеве самоврядування, як «працює» економіка громади, як ухвалюються рішення і чому важливо долучатися.

— Що саме реалізовували діти у своїх мініпроєктах?

— Багато було екологічних ініціатив: сортування сміття, збирання пластику, переробка. Діти самі пропонували ці теми.

Один із найнезвичніших проєктів — у Білоберізькій громаді, одній із найвисокогірніших в Україні. Вони хотіли вирощувати кипариси штамбові. Нас це спершу здивувало — ліс навколо, а вони хочуть ще дерева? Але, коли ми запросили їх презентувати ідею, зрозуміли: це частина уроків біології, це захоплення дітей. Вони самі їх тепер вирощують, показували нам результати.

Більшість проєктів стосувалися покращення шкільного простору: зони для спілкування, зони без гаджетів, комфортні простори поза партами. Це дуже прості, але важливі речі. Діти хочуть мати місце, де вони можуть бути разом, обговорювати, творити.

Діалогова платформа з учнями старших класів під час презентації результатів дослідження щодо реформи старшої школи

 

— Ви згадували про підтримку співробітництва між громадами. Це теж грантовий напрям?

— Так, міжмуніципальне співробітництво — один з 10 ключових напрямів проєкту. І ми дуже цілеспрямовано з ним працювали.

Спершу було багато скепсису. Деякі донори казали: «Ну підпишуть громади договір, а далі не профінансують». Але ми пішли іншим шляхом: дослідили потреби малих громад, особливо в сільських районах. Наприклад, інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ) є не скрізь. У когось є, у когось — ні, а створити з нуля складно: потрібні логопеди, психологи, реабілітологи — їх майже неможливо знайти в селах.

Тому ми пропонували об’єднуватися: підписати договори, ділитися ресурсами. У результаті, 56 громад уклали 23 договори про співробітництво. Найбільше — саме щодо ІРЦ, бо після війни кількість дітей з особливими освітніми потребами зросла в окремих деокупованих областях на понад 25 %, особливо в пристоличних регіонах — Київській і Чернігівській областях.

— Як саме ви підтримували це співробітництво?

— Ми давали невеликі гранти — трохи більше 100 тисяч гривень на один договір. Але навіть із такими ресурсами громади робили дуже круті речі.

Наприклад, у Градизькій громаді Полтавської області на базі такого договору створили студію звукозапису. Раніше це було покинуте технічне приміщення. За місяць його перетворили на сучасний центр, де записуються діти, гуртки, навіть телеетери для громади. Це надихає — у мене досі перед очима фотографії з усміхненими дітьми.

Ці гранти також дали змогу закупити обладнання для позашкілля, створити нові простори для гуртків, обладнати приміщення. Громади, до слова, теж співфінансували — відсоток доходив до 20 %.

 

Школярі у Чернігівському профорієнтаційному хабі DECIDE

 

— Чи всі ці договори залишаються чинними? Як довго триває ефект?

— Це вже третій рік, як ми завершили цю роботу — і практично всі договори працюють. Деякі громади настільки надихнулися, що вже створили власні ІРЦ, побачивши, як це має працювати.

Ми розробили типові договори, покрокові інструкції, рекомендації — усе це доступне на нашій платформі «Освіта в нових громадах від А до Я», яка працює вже 6-й рік. Там також є історії успіху, інтерв’ю з головами громад, які охоче розповідали, як зміни відбувалися на практиці.

У другій частині інтерв’ю читайте про те, які плани на другу фазу проєкту DECIDE, чим зумовлена логіка фінансування і як саме готується законодавче підґрунтя реформ, а також, які уроки команда проєкту взяла з досвіду Швейцарії, Німеччини та інших країн, як перехід на 12-річну школу та інвестиції в лабораторії подолають освітню нерівність, та як запровадження системи профорієнтації в громадах по всій країні дадуть краще розуміння перспектив для молодих українців.