Про що прийнято мовчати в освіті. Інтерв’ю з експертом

Експерт з питань освіти програми «U-Lead з Європою» Сергій Дятленко про три найбільш дратівливі теми для освітян: про зарплати і навантаження, про закриття малих шкіл і про визначення якості навчання


 

 

Автор: Дмитро Синяк

 

Портал «Децентралізація» продовжує інтерв’ю Сергія Дятленка, початок якого можна прочитати тут. За допомогою наших читачів, ми спробували задати експерту найгостріші запитання, які стосуються освітньої реформи та децентралізації в освіті. Почали з найбільш болючого питання – економічного.

 

Про святе 1. Гроші

 

Цього року у зв’язку з реформою зростає навантаження на вчителя – і все за ту ж саму зарплатню…

- Я думаю, у даному випадку не зовсім коректно говорити суто про гроші. Адже вчителі мають різні дивіденди від своєї роботи. Тривалі відпустки, наприклад, чи зменшене тижневе навантаження…Та коли вже йдеться про систему робота/оплата, я хочу звернути увагу ось на що. Коли Мінфін влітку цього року написав листа, у якому запропонував підвищити навантаження на вчителів з 18 годин на тиждень до 20, всі вчителі голосно і чесно сказали: «Не бувати цьому!» Але коли в умовах реформи треба змінити підходи до навчального процесу, то це означає, що навантаження на вчителів збільшиться не на 2 години, а у 2 рази. Вчителям, звісно, це теж не подобається. Вони не хочуть працювати більше. Але прямо про це не кажуть, шукаючи приводи для критики: кажуть, що освітня реформа недосконала, що підходи до навчання неправильні, що вони не дадуть результатів і т. д..

Але чи будуть вчителі працювати за новими канонами?

Вимоги часу вже такі, що вчитель більше не може використовувати багато з того, що він напрацював за роки та десятиліття роботи у школі, і він має заново готуватися до кожного уроку. Більше того, новий підхід до навчання, зокрема, і полягає у тому, що вчитель має постійно готуватися до кожного уроку, залишивши у шафі пожовклі конспекти. Але вчителі по-старинці хочуть напрацювати «базу» і потім 20 років використовувати її. Це неправильно.

Спротив реформі виникає переважно через небажання вчителів працювати по-новому, перебудовуватися, напружуватися, шукати нові змісти тощо. Але світ невпинно змінюється, і що далі, то більшим є масштаб цих змін.

Ось цитата з листа одної вчительки. «Спершу ми економимо, закриваючи школу у селі, згодом візьмемось і за вчителів. Наприклад, збільшимо навантаження, скасуємо поділ на групи при вивченні іноземних мов, заберемо 20% надбавки за престижність і якимось новим законом змусимо місцеві ради доплачувати вчителями від 5% до 30% від окладу. Маю переконання, що ніхто не платитиме 30%. У цьому наша біда. За всіма «благими намірами» стоїть економія…»

- Та ні, ну, до чого тут економія! Радше треба говорити про ефективне цільове та результативне використання коштів. А результатом цього має якісна освітня послуга для кожної дитини.  А щодо 30%, то з досвіду скажу: платять. І навіть платять ті, хто мають дефіцит освітньої субвенції. Бо інакше громаді складно буде зберегти найцінніше, що в неї є: якісні кадри.

 

 

Але грошей на освіту вистачає далеко не всім громадам. Деколи навіть і на звичайну школу бракує, що вже казати про високоякісну освіту…

- Мені дуже шкода, що більшість освітян і голів громад жаліються на відсутність грошей, а не на відсутність вмінь та навичок. Між тим, гроші приносять користь лише там, де до них готові. Тобто коли ти з вудочкою прийшов ловити рибу і величезний короп ухопив твій гачок, ти лишень отримуєш шанс упіймати його. Якщо ти до цього шансу не готовий, короп порве жилку і втече. Отже потрібна спеціальна жилка, спеціальна вудочка та знання і вміння, щоб зловити рибу, коли вона вже буде на гачку. Тобто це вже більше про розум, а не про гроші. А всі чомусь думають, що коли матимуть гроші на найсучасніший спінінг, то обов’язково упіймають коропа. Що вони вже є висококласними рибалками. Це не так. Ви, мабуть, не раз спостерігали, що буває, коли меценати чи депутати виділяють великі суми громадам, які не можуть інвестувати їх у розвиток. Ці гроші йдуть, мов вода у суху землю. У громаді з’являється нікому непотрібний стадіон чи культурний центр, який за кілька років занепадає, бо на його утримання немає грошей і його нікому відвідувати; проходять безкінечні ремонти «всього, що тільки можна відремонтувати». Але якість життя не змінюється. Так само і в освіті.

Згідний з вами. Але все ж таки вчителі гостро сприймають скорочення, зниження відсотку сплати за престижність тощо. Багато хто вже звично бачить у цьому зраду. Чому запроваджуються такі зміни?

- На жаль, українці дуже люблять зраду, просто-таки насолоджуються нею. Це буквально на рівні генетичного коду. Нещодавно читав, що за дослідженнями «рівня щастя» Україна знаходиться на 133-му місці в світі. Тому і погані чутки так легко розповсюджуються. Коли я працював у Міністерстві освіти, то тільки й чув про те, що незабаром буде скорочення і «нас усіх позвільняють». І кожного разу я казав: «Не переживайте, нікого поки що не звільнили». Ці люди і досі працюють у міністерстві й так само, як багато років тому, обговорюють чутки про звільнення.

Може, в об’єднаних громадах все по-іншому?

- Наприкінці минулого року мене запросили до однієї громади, щоб розповісти про реформу освіти. Я виступав перед залом, повним директорів шкіл та вчителів. Вони весь час незадоволено гули, кидали з місць образливі репліки. Стояли за те, що класи скорочувати не можна, хоч би у кожному з них навчалося по п’ять учнів, вимагали збільшення надбавок за престижність праці. Мені було дуже некомфортно працювати там. Восени школи цієї громади перевели на фінансову автономію, а у червні цього року я знову приїхав до цієї ОТГ на підсумкову конференцію, де кожен директор звітував про власні досягнення. Директори говорили, що їм важко, але вони стараються, тут економлять, там добавляють, те вдосконалюють, від того відмовляються. Люди слухали, і вже ніхто не протестував. Я подумав: невже це той самий зал? Невже за рік громада переросла «хворобу зради» і стала зовсім іншою? І тут десь сьомий-восьмий за рахунком директор почав свій виступ зі слів: «Нам не вистачає грошей, ми працюємо у жахливих умовах!» І зал вибухнув шаленими оплесками, так, немов би весь час чекав на ці слова. Все, ура, є зрада! У цій історії дві моралі. Перша: зрада нас охоплює, і ми нею тішимось. Це треба просто усвідомити. Друга: отримавши фінансову автономію, директори шкіл переходять від зради до праці. Вони вже розуміють ситуацію і знають, як зробити освіту у своїй школі кращою. Це головне, коли йдеться про «економіку».

 

 

Про святе 2. Закриття шкіл

 

Давайте про інше болюче питання: закриття малокомплектних шкіл. Ви колись казали, що школа апріорі не може врятувати село від зникнення, що це по силах лише інвестору. А він за визначенням не піде працювати у ту громаду, де єдиним роботодавцем залишилася школа, бо точно не знайде у цій громаді працівників. Думка слушна, але у багатьох селах її вперто ігнорують. Чому?

- Бо люди зазвичай спершу приймають ту чи іншу позицію, а потім шукають під неї аргументи. І тоді вони часто вдаються до маніпуляцій на кшталт: «люди кажуть», «давно відомо», «у Європі геть по-іншому» тощо. Та коли починаєш дискутувати з ними, то виявляється, що наші позиції не такі вже й відмінні. Адже ми разом хочемо доброї освіти для наших дітей. Я стикався з таким не один десяток разів. Люди кажуть всяке. В одній громаді представник певної політичної сили перед виборами казав: «Якщо у селі є хоча б одна дитина, то для неї повинна працювати школа, і наша партія завжди стоятиме на цьому!» Він зірвав голосування за реорганізацію  шкільної мережі у цій громаді, і там досі на 460 учнів 6 шкіл, 4 з яких І-ІІІ ступенів. Чи добре він зробив людям та цим учням? Питання риторичне.

Чи може громада утримувати школу, у якій навчається 5 учнів, якщо вважає за потрібне?

- Так, тепер вона має це право. Причому рішення утримувати таку школу може бути не лише забаганкою. Можливо, наприклад, у цій місцевості дуже погані дороги, і доставляти п’ятьох дітей до опорної школи дуже важко. А можливо, там працюють вчителі, які забезпечують високий рівень освіти. Може бути дуже багато таких «можливо». Всі громади різні, і треба зрозуміти, що у кожній ситуації має бути окреме, індивідуальне рішення. Рубати з плеча точно не варто.

 

 

Старший дослідник Школи культури, освіти і людського розвитку Нью-Йоркського університету Дебора Мейер у 70-80-х роках минулого століття започаткувала у США так званий Рух малих шкіл і мала у цьому значні успіхи. На її думку, у таких школах вчителі знають кожну дитину, і почуваються одною великою родиною, а це дуже важливо при формуванні особистості. На початку 2000-х років Фонд Білла Гейтса пожертвував понад 1 мільярд доларів задля поширення малих шкіл у Бостоні, Чикаго, Мілуокі та інших містах США. Що ви скажете на це?

- Дебора Мейер вважала малокомплектними школи, у яких навчається від 200 до 400 учнів.

За нашими реаліями, це вже великі школи. По-друге, ніхто не ставить громади перед фактом, що школи, у яких вчиться 30-40 учнів, конче треба закрити. Дивіться самі і розбирайтеся на місці. Якщо у вашій громаді школа є маленькою родиною, ви надзвичайно задоволені якістю освіти й вихованням дітей у ній, то і залишайте таку школу. Відстоюйте цю думку перед головою і депутатським корпусом громади. Визначити, чи є ця школа великою родиною і чи є ефект від навчання у ній, Міністерство освіти не може. А самі люди на місцях можуть. Отже, питання закриття малокомплектних шкіл тепер повністю залежить від громади. Але якщо школа не дає якісних освітніх послуг, якщо освітній процес там здійснюється абияк, жодного розвитку для дітей немає, то вона закривається не тому, що маленька, а тому що працює неякісно.

Давайте ще трохи про «зрадливі» чутки. Кажуть, що незабаром будуть прийняті критерії, а якими Міністерство освіти закриватиме школи з кількістю учнів меншою 100. Це правда?

- Ні, неправда. Тільки місцеві ради, відповідно до законодавства, можуть визначати, закривати чи не закривати ту чи іншу школу. Ніхто в міністерстві цього вирішити не може.

А чи правда, що Міністерство освіти планує відмовити у фінансуванні школам, у яких навчається менше, ніж 25 учнів?

- Ні, неправда, хоча ми мали таку  норму ще до запровадження формули розподілу освітньої субвенції, коли Міносвіти справді не виділяло коштів з державного бюджету на школи І-ІІ ступенів, у яких було менше 25 учнів. Ця норма діяла протягом року, і це був невдалий досвід, як на мою думку, так і на думку інших експертів. Тому від нього відмовилися. Зараз держава фінансує вже не конкретні класи і навіть не конкретні школи, а тільки учнів, тобто громади отримують кошти на заробітну плату вчителів, залежно від кількості учнів у них.

А як же тоді держава може впливати на наповнюваність шкіл?

- Держава може вести політику стимулювання, заохочення до формування такої мережі закладів, яка забезпечуватиме надання освітніх послуг належного рівня. Але давайте для себе з’ясуємо, що ми розуміємо під поняттям «мала школа», чи краще сказати: школа з малою наповнюваністю учнів? Більшість захисників таких закладів, особливо з числа тих, що навіть не бачили їх, уявляють, що це маленькі компактні заклади з досвідченими вчителями-професіоналами, які дбають про якість освіти та майбутнє своїх вихованців, а для цього застосовують індивідуальний підхід та диференційовані завдання, використовують різноманітні форми організації уроків. Що ці заклади мають добру інфраструктуру та сучасну навчальну базу. А після уроків учні відвідують безліч позакласних заходів.

Та реальність зовсім інша. Середньостатистична школа з малою наповнюваністю учнів – це заклад, де вчителі не мають можливості розвивати свої професійні навички; це заклад, який закривається о 13:00 чи о 14:00 після останнього уроку, і про жодні гуртки навіть не йдеться; це заклад зі зношеною інфраструктурою, часто у пристосованих приміщеннях, без спортивної зали й Інтернету; це заклад, де вчителі для більшого навантаження викладають 4-5 і навіть 6-7 предметів. І це ще не найгірша з реальностей.

Якою ж має бути наповнюваність школи, щоб уникнути таких похмурих картин?

Критеріями формування спроможної освітньої мережі, які розробили експерти спільно з МОН, передбачається, що наповнення класів початкової школи у сільській місцевості має складати в середньому 13 учнів, класи середньої школи повинні були б мати 17 учнів, а старшої – 21.Коли ви будете дотримуватися таких вимог, освіта у вашій школі буде якіснішою. Адже у дітей виховуватимуться навички соціалізації, між ними буде конкуренція тощо.

 

 

А чи  фінансуватиме держава одного учня у школі?

- Так, бо вона, власне, фінансує учня, а не школу. Але на утримання цілої школи цих грошей точно не вистачить, і громада, якщо хоче зберегти цю школу, має додавати гроші з власного бюджету. І це нормально. Малі школи були, є і будуть. Вони є у кожній країні, навіть у найбагатших і найрозвинутіших державах. Їх можна навіть спеціально створювати, якщо є така потреба. Наприклад, якщо немає можливості підвозити дітей до опорної школи. Перед новим навчальним роком вийшло положення про індивідуальну форму навчання, де передбачені різні варіанти організації навчання таких  учнів. Навчання може бути також дистанційним. Громада сама обирає форму.

 

Про святе 3. Якість освіти

 

- А як визначити якість освіти? Зараз усі немов би збожеволіли на результатах ЗНО, але ж ці результати відбивають лише частину повної картини. ЗНО визначає рівень знань з кількох предметів, а не всі діти мають рівні здібності, тому, принаймні, роботу вчителя оцінювати за цим результатом неправильно. Ви так не вважаєте?

- Неправильно оцінювати роботу вчителя лише за результатами ЗНО. Зараз соцмережі гудуть від рейтингів ЗНО: і по областях, і по предметах, і по районах. Так-от, це найбільш неправильне використання результатів незалежного оцінювання. Нещодавно до мене звернувся один фахівець з муніципальних послуг Центру розвитку місцевого самоврядування, кажучи, що в сільській школі 4 випускники, проте завдяки ним школа має 10 місце в області за результатами ЗНО. Відповідно, директор і чути не хоче про реорганізацію закладу. «Що ви, мовляв, хочете, коли у нас такі грандіозні результати?» Я порадив фахівцю проаналізувати результати ЗНО не лише одного року, а трьох останніх. І виявилося, що у цій школі з тих 4-х випускників двоє були дітьми вчителів, які цілеспрямовано індивідуально готували їх до складання ЗНО. Але в інші роки такого успіху і близько не було. Якщо голова громади використовує рейтинги результатів ЗНО для того, щоб закрити школу, понизити її ступінь чи принизити вчителів і директора, він робить неправильно. Правильно, коли результати ЗНО використовуються як один з параметрів для глибокого аналізу ситуації з метою її покращення.

А як же оцінити якість освіти у конкретній школі?

- Як оцінити те, що школа почувається великою дружною сім’єю? Мабуть, для цього треба поговорити з батьками, із самими учнями. Потрібно поцікавитися, чи брали діти участь в олімпіадах різного рівня і які мали там результати. Можливо, вчитель з музики у цій школі виховує чудових музикантів, які щороку вступають до музичних училищ, і ЗНО тут ні до чого. Хоча результати ЗНО теж треба аналізувати, але не за один рік, а за кілька останніх. Усе це мають робити органи управління освітою на місцях. Якісна освіта у школі N, чи ні, з Києва не видно.

А є ще школи, де вчителі працюють з дітьми з особливими потребами, і їхня робота, можливо, в рази важче, ніж вчителів у гімназіях та ліцеях…

- І знову ж, при оцінці якості освіти у такій, а також і в усіх інших школах, одними результатами ЗНО не відбудешся. Якщо за 5 років в одній школі немає жодного  призера обласної олімпіади при тому, що у сусідній школі таких три, це вже мінус. Потім треба подивитися, які заходи були проведені в школі, які гуртки працюють, як іде робота разом з батьками, скільки батьків брали участь у проведенні загальношкільних акцій? Яким є обладнання у школі? Воно сучасне, чи це обладнання ще 1950-х років? Де вчилися і як підвищували кваліфікацію вчителі? Чи задоволені діти роботою вчителів? Куди вступають випускники школи? І таких питань набирається велика гора і маленький візочок. І тільки аналізуючи їх усі у комплексі, можна прийняти рішення про якість освіти у школі. Але хочу підкреслити: усе, про що я тільки що сказав, може перекреслити демографія. Якщо школа найкраща у світі, але у ній немає жодного учня, очевидно, що громаді вона непотрібна.

А точно треба говорити з батьками для визначення якості освіти у тій чи іншій школі? Адже вони зазвичай слухають директора і сприймають те, що він їм каже, за чисту монету.

- Так, і якщо директор, приміром, каже, що погане міністерство скасовує спеціалізацію шкіл, закриває чудові школи і створює освітянам проблеми, вони зазвичай просто повторюють це. У громаді найбільш обізнаними і авторитетними у тому, що стосується якості навчання, є освітяни. Однак маємо розвивати батьківську спроможність і більше залучати їх до освітнього процесу, якщо хочемо реальних змін у школі. Так би мовити, формувати паралельний незалежний аудит від ще однієї гілки учасників освітнього процесу.

Тим більше, що батьки фактично є замовниками освітньої послуги, чи не так?

- Так, і саме вони, мають стимулювати школи до перевірки результативності освіти. Батьки мають виходити з пропозиціями на кшталт: «Давайте порівняємо результати ЗНО у нашій школі, та у сусідній!» «Давайте протестуємо наших учнів за такою системою!» «Давайте запросимо іноземця і перевіримо, чи зможуть діти розмовляти з ним. Якщо вони 11 років вчили іноземну мову у спеціалізованій школі і, тим не менше, не розуміють, що він їм каже, то мабуть, щось треба робити, аби результат освіти не був таким ганебним…»

 

 

А якою є роль держави у цьому питанні? Хіба вона не має вирівнювати якість освіту цілій країні? Бо якщо має, їй належить, наприклад, збільшити фінансування малих шкіл…

- Усі сім’ї, які отримують однаковий дохід, живуть по-різному. У якійсь сім’ї день і ніч працюють, щоб заробити більше, в іншій пускають гроші на вітер. Так і у громадах. Держава має контролювати стандарт. Однак головне її завдання стимулювати якісну освіту, а не забороняти і не змушувати. Бо щойно заборона зникне, зникне і результат. Лише добровільна дія матиме сталість.

Далі буде…

Теги:

освіта освіта ОТГ Дятленко

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Читайте також:
Db76eb77b2a91a1dc4038b28bd05a9be

21 листопада 2019

АНОНС! Форум «Ефективне місцеве самоврядування...

28-29 листопада 2019 року у місті Краматорськ Донецької області за підтримки Ради Європи відбудеться щорічний (ІV)...

Ff4c085358ef8c2a618fe8038dbeaa70

21 листопада 2019

Як "U-LEAD з Європою" допомагає громадам...

Що таке перший та другий раунди Фази Впровадження Програми «U-LEAD з Європою»? Для 3 мільйонів мешканців 210 громад у...

F9638dd9aef1103b16a6e542e4464c4a

21 листопада 2019

Медична реформа: як зміниться «вторинка»

Євген Мешко, регіональний координатор з підтримки реформи охорони здоров’я в Закарпатській області Вся увага...