Руда вода. 824 села та селища в Україні не мають власної води і користуються привізною. Якщо держава не втрутиться, вони приречені на вимирання. ІІ частина

У багатьох селах Дніпропетровської, Запорізької Миколаївської та Одеської областей місцеву воду не можна використовувати навіть для особистої гігієни, поливу городів та напування худоби. А кілька сіл власної води не мають зовсім.

Автор: Дмитро Синяк 

І частину цього матеріалу можна прочитати ТУТ.

 

Маловодне село Малосолоне

Село Малосолоне на Миколаївщині у набагато гіршому стані, ніж Воздвиженське та Вишневе, де воду можна використовувати для технічних потреб, а також давати її худобі. Позаминулого року у Малосолоному зникла будь-яка вода, причому не тільки з криниць, але й з єдиної артезіанської свердловини. Районна адміністрація замовила відеоспостереження, щоб знайти поблизу бодай якісь джерела, однак марно.

- По насосах, водогонах та свердловинах я можу захистити дисертацію, хоч за основною освітою – працівник культури, – усміхається голова Вознесенської сільської ради, до якої входить 5 сіл і у тому числі Малосолоне, Євген Земляний. – За 12 років на цій посаді я стільки всього на цю тему дізнався!..

Свердловину глибиною 140 м у Малосолоному пробурили у 2009 році. У 2013-2014 роках зробили розводку по селу, заплативши за це з сільського бюджету близько 200 тис. грн. Але за чотири роки вода у новій свердловині зникла. Фахівці, яких викликала сільська рада, пробурили свердловину ще на 10 м углиб і зробили аналіз ґрунтів. Там виявився тільки граніт, жодної води. Свердловина просто викачала поверхневі води, які залягали на глибині 60 м...

Насос, який раніше викачував близько 50. куб м добу, тепер заледве дає 7 куб м. Це майже нічого для 77 дворів Малосолоного. Крім цього, насос, який працює цілодобово, швидко зношується, і у середньому раз на два роки його доводиться міняти. Але якщо у 2009-му це коштувало 2 тис. грн, то тепер вартість сучасного насосу сягає 30 тис. грн.

Зараз Вознесенська сільрада намагається відновити кілька старих колгоспних свердловин. Однак це може лише трохи покращити ситуацію, бо вода у цих свердловинах технічна, і пити її не можна. Наразі воду до Малосолоного привозять фермерськими водовозами. За 3 «куби» селяни платять фермерам 500-600 грн. Натомість у водогоні села Вознесенське ці ж 3 «куби» коштують 24 грн, тобто  21-25 (!) разів дешевше.

- За чотири роки жителі Малосолоного звикли до хорошого, понакуплявши бойлерів та ванн, – веде далі Євген Земляний. – А тепер вони у розпачі. Єдиною надією є допомога Бузької ОТГ, до якої наше село має увійти після місцевих виборів наприкінці цього року. Голова Бузької громади обіцяв врятувати нас, виділивши 5 млн грн на 5 км водогону. Щойно ми до цієї громади увійдемо, всі вільні витрачатимемо тільки на водогін. Жодного освітлення, жодних доріг не робитимемо!.. Ось тільки червень, а у нас 40 градусів вдень. При цьому ґрунт нагрівається до 60 градусів, і у ньому жодна рослина без води не росте…

 

На що потрібні 600 млн грн з державного бюджету

Минулоріч, з подачі Мінрегіону Кабінет Міністрів вказав у програмі своєї діяльності на 2020-й рік «здійснення аналізу проєктів впровадження централізованого питного водопостачання у населених пунктах, що забезпечуються привізною водою». Планувалося забезпечити централізованим водопостачанням не менше 10% таких селищ та сіл. Програмний захід включено також до нової програми діяльності уряду, який планується виконати, незважаючи на відсутність підтримки цієї програми з боку Верховної Ради України. 

Наразі колектив Мінрегіону завершує оновлення Загальнодержавної цільової програми «Питна вода України» на 2011-2020 роки спільно з міжфракційним депутатським об’єднанням Верховної Ради «Питна вода», створеним наприкінці минулого року. Крім того, враховуючи важливість проблеми забезпечення сільського населення якісною питною водою,  зараз це об’єднання готує також  постанову парламенту щодо розвитку сільських територій, до якої включено і пункт щодо забезпечення сіл питною водою. А ще народні обранці планують продовжити дію Програми до 2025 року.

На думку Віктора Токаренка, на наступний рік для ефективного розв’язання проблеми водопостачання вистачило б і 500-600 млн грн співфінансування з державного бюджету. Механізм їхнього розподілення вже затверджено Кабміном і відпрацьовано на практиці. Для цього насамперед створюється комісія з представників Мінрегіону, громадськості, двох асоціацій, пов’язаних з водопостачанням тощо. Ця комісія спершу відбирає найважливіші і найнагальніші проєкти, перевіряючи їх на відповідність умовам державної програми, а потім запрошує представників громад та обласних адміністрацій для їхнього захисту.

І Віктор Токаренко, і Вячеслав Сороковський зазначають, що у вирішенні проблем з водопостачанням треба йти «від потреби».

- Ще до анексії ми у Криму співпрацювали із сільською радою села Горностаївка Ленінського району, – згадує Вячеслав Сороковський. – Держава там побудувала і водогін, і величезні резервуари для накопичення води, але ця система занепала через недолуге обслуговування  районним водоканалом. Громада мусила будувати нову систему водопостачання, приєднавшись до магістрального водогону. В аналогічній ситуації, у селі Перше травня Дніпропетровській області, ми змушені були відмовитися від співпраці із сільською радою, незважаючи на те, що проєкт був потрібен, адже у місцевій воді була чи не вся таблиця Менделеєва через близькість покладів уранових руд. Коли стало ясно, що вартість 1 куб. м води після очищення спеціальним устаткуванням сягне 60 грн, крім цього, заміна фільтрів коштуватиме близько 5 тисяч доларів на рік, сільська рада була змушена відмовитися від ідеї будівництва очисної установки.

У подібних ситуаціях від держави насамперед вимагається будівництво магістральних водогонів. На думку Віктора Токаренка, створення «чи не найактуальнішого» з таких водогонів треба починати з Павлограда, де вартість централізованого водопостачання та водовідведення коштує рекордні для України 40 грн. Для порівняння: у Києві вода утричі дешевша.

- Будівництво нових магістральних водогонів необхідно планувати з урахуванням потреб населених пунктів  Донецької, Дніпропетровської та Запорізьку області у гарантованому постачанні питної води – зазначає Віктор Токаренко. – А розведення труб по селах громади вже могли б зробити і самі, залучивши до цього донорські кошти.

Саме так і зробила Вакулівська ОТГ, щойно до громади підвели магістральний водогін.

 

Як Вакулівська ОТГ воду добувала

Вакулівська ОТГ Дніпропетровської області є одною з небагатьох громад, які зуміли подолати «зневоднення»: у шести населених пунктах у 2017-2019 році було прокладено 32 км водогонів, також у кожному дворі встановили лічильники, оновили колодязі тощо.

 

Артур Шевцов відкриває новий водогін (праворуч)

 

- Нові труби з’явилися у селах Вакулове, Марї’вка, Нововолексіївка , Калашники, Нововасилівка…– загинає пальці голова Вакулівської ОТГ Артур Шевцов. – Вода у нас завжди була неякісною, а останнім часом зовсім зіпсувалася. Нею навіть городи поливати не бажано, надто вже вона солона. Тому приватні підприємці роками возили воду до наших сіл водовозами. Брали по 100 грн за «куб» і люди платили, бо не мали альтернативи. Коли у 2015 році створювалася наша громада, я, спілкуючись з людьми, з’ясовував її нагальні потреби. Так ось, найнагальнішою виявилася потреба у якісній  питній воді... Знаєте, людей і так важко втримати у селах, а якщо немає елементарних умов для життя, про це годі й говорити. У нашій громаді й так щільність населення становить 11 осіб на 1 кв. км, у сім разів менше, ніж в середньому по Україні. На 282,5 кв. км у нас живуть лише 3,1 тис. осіб. Сіл багато, а людей нема…

З 2006 по 2010 Артур Шевцов був головою місцевої Софіївської райради. У той час він вперше почув про програму DESPRO «Вода у село». Ставши у 2015-му головою Вакулівської ОТГ, пан Артур зумів залучити Швейцарсько-український проєкт до співпраці. Однак почати довелося не з води, а з розробки Стратегії  сталого розвитку Вакулівської громади. Існування Стратегії та проєкту будівництва нового водогону (у деяких селах громади це мав бути взагалі перший водогін за всю їхню історію) мотивувало Дніпропетровську обласну адміністрацію та  обласну раду виділити Вакулівській ОТГ близько 14 млн грн на прокладання 12 км магістрального водогону.

 

Будівництво водогону Вакулівської ОТГ

 

DESPRO додав до цих грошей 2,6 млн грн на прокладення водогонів по трьох селах. Близько 0,5 млн грн, за  умовами співпраці з Швейцарсько-українським проєктом, зібрали місцеві жителі. Це не тільки продемонструвало силу їхнього бажання вирішити «водну проблему», але й гарантувало шанобливе ставлення до нових мереж у майбутньому. Ще близько 1,5 млн виділили з місцевого бюджету. Таким чином у 2019 році чиста вода з’явилася у кожній хаті.

Тепер у Вакулівській ОТГ лишилося ще два найбільш населених «безводних» села – Жовте і Нові Ковни, у яких мешкає майже  450 жителів. Для того, щоб і вони змогли отримати доступ до питної води, до них треба провести 16 км водогону. Це планували зробити цьогоріч за рахунок субвенції на розвиток інфраструктури. Але оскільки кошти інфраструктурної субвенції цього року до громад не надходили, Артур Шевцов планує звертатися до Уряду з проханням виділити близько 5 млн грн. Саме стільки коштує будівництво водогону до проблемних сіл. Вакулівська ОТГ вже навіть виготовила проєктно-кошторисну документацію та провела експертизу, щоб можна було без зволікань розпочати роботи.

Врятувавши громаду від зневоднення, Вакулівська сільська рада несподівано отримала новий клопіт. За словами Артура Шевцова, постачальник води до магістрального водогону, компанія «Кривбаспромводопостачання», за останні два роки у 9 разів збільшила ціну на свої послуги.

- Нещодавно вартість «куба» злетіла до 21 грн, а два роки тому вона становила 2,7 грн, – каже пан Артур. – Якщо додати до цієї ціни ПДВ, заробітну плату працівників комунгоспу, то вийде, що кінцеві споживачі мають платити за 1 куб.м непідйомні для них 50 грн. Ми вжили максимальних заходів для здешевлення води, і все одно мусимо купувати її за захмарними цінами. Думаю, у таких випадках повинна втручатися держава, якщо вона, звичайно, хоче зберегти села, подібні до наших, які не мають якісної власної води…

 

Остання крапля

Швейцарсько-український проєкт «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO за 13 років своєї роботи профінансував близько 200 проєктів із забезпечення сіл, малих міст та об’єднаних громад питною водою. На це було витрачено майже 13 млн доларів. При цьому створення водогонів завжди розглядалося як драйвер розвитку сіл. Більше тисячі кілометрів водних мереж побудували не просто для того, щоб люди отримали доступ до води, але щоб села отримали поштовх для розвитку. Адже водогін – це не тільки комфорт. Це також можливість для організації поливу сільськогосподарських культур, можливість для заснування того чи іншого бізнесу. Приміром, добрий придорожній ресторан годі уявити без водогону…

DESPRO також на всіх рівнях піднімає проблематику зневоднених сіл, які часто залишаються поза увагою уряду.

- Ми допомагаємо активним громадам, які дуже хочуть вирішити проблему водопостачання і готові брати активну участь у цьому, – каже Вячеслав Сороковський. – Однак державна політика має бути цілком іншою. Бо громада, яка найбільше потребує водогонів, може виявитися настільки інституціонально слабкою, що не зможе навіть скласти проєктну заявку. У такій ситуації виходить, що доступ до ресурсів, у тому числі бюджетних, отримують найспритніші громади, а це не є цілком правильно. Тому було б доцільно змінити процедуру конкурсного відбору проєктів, орієнтуючись насамперед на цілі, результати та стійкість проєктного втручання, а не на спроможність місцевих органів влади. Для того ж, щоб визначити справжню потребу громад у водогонах, треба провести ґрунтовну аналітику. І я сподіваюся, невдовзі вона таки з’явиться. Україна повинна мати певний рейтинг сіл, у яких треба негайно будувати водогони…

А якщо держава цього не зробить, вона ризикує втратити кількасот сіл. Зараз у зоні ризику 824 населених пункти, у яких живуть 274 тис. жителів…

Теги:

вода водопостачання DESPRO

Джерело:

Читайте також:

11 грудня 2024

Синергетичний підхід: як працює підтримка ветеранів у Калуській громаді

Синергетичний підхід: як працює підтримка...

Як працює механізм підтримки ветеранів війни та членів їхніх сімей на рівні громади, що можна вважати успішними...

11 грудня 2024

Перезавантаження ветеранської політики: досвід Чорноморська

Перезавантаження ветеранської політики: досвід...

Повертаючись із поля бою в рідну громаду, ветерани стикаються з різними викликами: реабілітація, працевлаштування,...

11 грудня 2024

17 грудня - тренінг «Відновлення втраченої інформації та документів про майно територіальної громади»

17 грудня - тренінг «Відновлення втраченої...

17 грудня 2024 року (вівторок), о 10:30 розпочнеться тренінг на тему: «Відновлення втраченої інформації та документів...

10 грудня 2024

Ветеранський кемпінг та безпека пішоходів: учасники конкурсу Громада на всі 100

Ветеранський кемпінг та безпека пішоходів:...

10 листопада завершилося голосування та вибір 40 фіналістів серед територіальних громад, які подалися на конкурс...