Місцеві реформи Сосницької ОТГ

У Сосницькій ОТГ Чернігівської області втілили кілька цікавих ініціатив і тепер розмірковують, як створити 200-300 робочих місць.

Автор: Дмитро Синяк


У селищі Сосниця, адміністративному центрі Сосницької ОТГ Чернігівської області, небагато архітектурних пам’яток. Крім будівлі колишньої земської управи (нині – головного корпусу сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку) та дому-музею видатного кінорежисера Олександра Довженка, практично нічого й не зберіглося. Однак Сосницька громада має унікальну природу, столітні ліси, які не псують жодні промислові підприємства. От тільки місць, цікавих туристам, дещо бракує. Тому голова Сосницької ОТГ Андрій Портний хоче змінити центральний сосницький Парк Слави, перетворивши його на місце, яке обов’язково повинен відвідати кожен, хто приїжджає до селища.

 

Парк Пам’яті

 

У тіні старих дубів стоять в ряд кілька громіздких чорних обелісків з прізвищами загиблих. За ними статуя жінки, котра плаче над загиблим кам’яним солдатом, руки якого й далі міцно стискають автомат.

- Ми хочемо оживити і відремонтувати цей Парк Слави, переназвавши його на Парк Пам’яті, – зазначає Андрій Портний, дужий, невисокого зросту чоловік, якому трохи більше тридцяти. – Мені здається, тільки дурень може говорити про славу загиблих в Афганістані чи про славу ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, які теж мають тут свої обеліски. Це все трагедія це, невимовна трагедія, яка, на жаль, торкнулася і нашої громади…

 

Голова Сосницької ОТГ Андрій Портний коло каплички,
поставленої в пам’ять про загиблих на Донбасі бійців =>

 

Історія того, як пан Андрій став головою Сосницької ОТГ, досить нетипова. Він закінчив Харківський університет внутрішніх справ, згодом два роки працював у Сосниці слідчим і чотири роки помічником судді. Після цього склав адвокатський екзамен і пішов на вільні хліби юриста. При цьому Андрій був членом багатьох громадських рухів і у 2013 році взяв активну участь у Революції гідності, приїхавши до Києва на Майдан.

У 2016 році Андрія Портного мобілізували в армію. За два місяці до цього у чоловіка народився син. Вісім місяців прослужив у складі оперативно-бойової мобільної прикордонної застави, об’їздивши разом із нею всю Чернігівську область. В армії Андрій Портний прийняв рішення балотуватися на посаду селищного голови Сосниці. Переміг, і за рік не побоявся вийти на наступні вибори, потрібні задля створення об’єднаної громади.

- Я люблю це місто (селище Сосницю, яке за часів Богдана Хмельницького було столицею Сосницького полку, жителі досі називають містом. – Авт.), я нікуди не хочу виїжджати, і мені дуже кортіло змінити його на краще, особливо після Майдану, – розповідає пан Андрій. – При цьому я принципово уникав вступу до політичних партій, оскільки партії в Україні – це лідерські проекти, а не проекти ідеологій. Крім цього, я переконаний, що голові громади набагато легше працювати, коли він безпартійний. Тоді можна легко спілкуватися з будь-якими політичними проектами.

Поруч з обелісками з ініціативи Андрія Портного з’явився сучасний пам’ятник загиблим у нинішній російсько-українській війні: це невеличка капличка зі світлого соснового брусу, поруч із якою встановлено символічну габрову стелу. На ній викарбувано вірш місцевого поета, а на зовнішніх стінах каплички розміщено портрети шістьох жителів Сосницької ОТГ, загиблих у російсько-українській війні на сході.

Якийсь час ми мовчимо, слухаючи, у кронах старезних дубів шумить вітер.

- Зведення цієї каплички я вважаю ідеальним зразком співпраці між жителями і керівництвом громади, – каже Андрій Портний. – Якби так можна було робити усе, Сосницька ОТГ розквітла б за лічені роки. Дивіться самі: матеріали для каплички нам віддали за собівартістю, майстри працювали практично безоплатно. Близько 60% коштів на будівництво каплички зібрали самі жителі громади, решту заплатила селищна рада. Люди у нас дуже співчувають родинам загиблих, і у нас практично немає проросійських настроїв, незважаючи на те, що до російського кордону – лише 60 км. У Сосниці пам’ятають давні козацькі традиції і всі кривди, які завдала українцям Москва…

 

 

Парк Пам’яті

 

Чернігівська пустеля

 

Доріжки парку мете жінка у зеленій формі працівниці комунального господарства.

- Як добре, що ви перейшли до нашого комунального підприємства, – каже Андрій Портний. – Нарешті тут буде чистота і порядок!

 

Капличка, збудована у пам’ять про загиблих на сучасній українсько-російській війні, вважається місцевою пам’яткою і знаходиться на балансі комунального підприємства Сосниці

 

Згодом звертається до мене:

- У нашій громаді – шалений кадровий голод. Незважаючи на те, що селищна рада пропонує 10 тис. грн заробітної плати на місяць, посади кількох моїх заступників вакантні. З іншого боку, є проблема застою кадрів: люди працюють на одній посаді по 30 років, і через це є найбільшими противниками будь-яких новацій. Я, наприклад, дуже чекаю змін до закону про освіту, щоб брати на роботу усіх працівників освітніх установ виключно за контрактом.

Голова громади переводить подих та продовжує з іще більшим завзяттям:

- Я вважаю, що Чернігівщині, яка найбільше з усіх українських областей потерпіла від знелюднення, не обійтися без допомоги держави, яка, власне, і має вирівнювати регіони. Зараз дуже часто кажуть про необхідність підтримки гірських районів, про проекти з відбудови Донбасу, але нічого не кажуть про підтримку Чернігівщини, яка за 50 років цілком може перетворитися на пустелю, де люди житимуть лише у великих містах, таких як Чернігів та Ніжин. У деякі села нашої громади без сенсу вкладати гроші, відновлюючи їхню інфраструктуру, бо вже зрозуміло, що за 10 років їх не буде. Я мушу про це сказати, хоч як би мені не хотілося зворотного…

- Потрібні робочі місця! – вставляю я.

- Ще й як потрібні! – підхоплює голова громади. – У нас можна створювати сільськогосподарські підприємства, а також лісогосподарські, бо наші лісгоспи просто не встигають зрізати ліси, яких маємо сотні тисяч гектарів. Але для того, щоб на Сіверщині з’явилися нові підприємства, їм треба дати особливі умови. І я кажу навіть не про зменшення податкового навантаження. Наприклад, зараз юридична особа має заплатити 3,5 млн грн за підключення електроенергії до своїх виробничих приміщень. Це ж дикість! Ну, хто може стільки заплатити!? Колись у Сосниці було більше жителів, ніж навіть у Чернігові, ми мали театр і хорову капелу. А тепер тут живуть заледве 7 тис. жителів, більша частина з яких – на заробітках. Якщо раніше вони їздили до Росії, то тепер їдуть до Польщі, Німеччини та Іспанії. Вчать мову та їдуть… І як би я не бився, один я не зможу їх повернути.

 

Світло й тінь

 

За останній чотири роки життя у Сосницькій ОТГ змінилося докорінно, і на зміну темряві у буквальному сенсі прийшло світло.  Гордістю громади є мережі освітлення, які з’явилися у багатьох селах – вперше за їхню історію. На це пішли 1,7 млн грн інфраструктурної субвенції, отриманої громадою за участь у реформі децентралізації.

Також громада пишається комунальними підприємствами, які до об’єднання були по вуха у боргах, а їхні працівники місяцями не отримували зарплати. Тепер ці підприємства – прибуткові, і навіть активно розвиваються. Селищній раді для цього лише вартувало переглянути тарифи та підключити ці комунальників до проведення підрядних робіт.

 

Залізне військо комунальних підприємств Сосниці

 

Андрій Портний розповідає про це вже на господарському дворі одного з комунальних підприємств, де в ряд шикуються кілька авто. З-поміж них виділяються два нових трактори і дві новеньких вантажівки: вишка та сміттєвоз. Їх теж купили за кошти інфраструктурної субвенції, додавши до них кошти субвенції на соцекономрозвиток та власні кошти Сосницької селищної ради. Загальна сума «інвестицій у комунальний транспорт» сягнула 3,4 млн грн.

 

Гордість громади – новенька вишка

 

- Все решта – то вже музейна техніка, – жартують робітники, що відразу ж оточують нас. – Її нам ще німці лишили, коли відступали у 1943-му…

- Е ні, – зауважує якийсь дотепник. – Коли б то була німецька техніка, то працювала б досі без ремонту. У тому й проблема, що вона – радянська…

- Гляньте на цей сміттєвоз! – тягне мене за рукав один з комунальників у помаранчевій робі. – Це ГАЗ-51, випущений 1966 року. Вчора у нього знову відвалився маніпулятор, який піднімає сміттєві баки. А приварювати його вже немає до чого – усе зогнило. Та ми все одно варимо, бо як інакше збиратимемо сміття? Нам би ще один новий сміттєвоз, га?

У мене немає сміттєвоза, але я з готовністю записую прохання у блокнот.

 

Неслухняний маніпулятор іржавого сміттєвоза

 

Інший працівник показує мішки з пластиком, які зібрали по довколишніх селах сосницькі діти. Селищна рада купила для них великі поліетиленові мішки та рукавички, а школярі зібрали по берегах річок та по узбіччях доріг 310 кг пластика, який накопичувався там десятиліттями. Акція мала назву «Полювання на пластик».

За першість Сосницької ОТГ змагалися 7 команд по 7 дітей і дорослих у кожній. Перемогла команда із села Чорнотичі, зібравши 104 кг (!) пластика. З цього епізоду і починається історія, мабуть, наймасштабнішої місцевої реформи: реорганізації системи поводження з відходами.

 

«Сміттєва» реформа і спільний  порятунок доріг

 

- До того, як я став селищним головою, сміття з приватного сектору не вивозили взагалі, – розповідає Андрій Портний. – А тепер двічі на тиждень усі вулиці об’їжджає сміттєвоз. Причому 95% населення Сосниці і ще 800 жителів сусіднього села платять за це…

Змусити людей платити за збір і вивезення сміття на полігон було найважче. Після усіх закликів селищної ради лише 30% домогосподарств погодилися укласти відповідні договори з комунальниками. Тоді голова громади наважився на сміливий крок. Він надрукував у місцевій газеті текст публічного договору на вивезення відходів, після чого відправив усім без винятку домогосподарствам платіжки. Тим, хто відмовлявся платити за ними (11 грн з людини на місяць), селищна рада теж відмовляла під різними приводами у наданні довідок та в інших дрібних послугах. Крім того, на неплатників складали адміністративні протоколи.

 

У цих мішках – понад 300 кг пластика, зібраного дітьми під час спеціальної акції «Полювання на пластик»

 

- Чи можу я сказати, що ми змусили людей платити за вивезення сміття? – питає сам у себе Адрій Портний. – Так! Чи ми повелися жорстко? Так! Але я досі переконаний, що ми не мали альтернативи. Зате зараз ми маємо чисте селище, без несанкціонованих сміттєзвалищ і прибуткове комунальне підприємство, яке займається збором сміття по хатах. А ще у нас немає сміттєвих баків, які часто смердять і стають розплідниками гризунів. Все чисто і красиво, а головне – зручно і, якщо розібратися, не так вже й дорого.

Бюджет Сосницької ОТГ складає 75 млн грн, з яких 25 млн грн – власні надходження. Розуміючи, що своїх грошей на все не вистачить, селищна рада почала ініціювати укладання договорів міжмуніципального співробітництва, зокрема про покращення якості надання послуг з вивезення сміття. Ці договори громада уклала з усіма селами району, які за перспективним планом мають увійти до її складу. Спільно вони розробили проект, за яким на кошти ДФРР планується придбати два сміттєвози, які працюватимуть в усіх селах району.

Інший договір міжмуніципального співробітництва Сосницька ОТГ уклала з двома сусідніми об’єднаними громадами – Корюківською та Коропською і теж подала його на розгляд ДФРР. За кошти фонду громади планують придбати машину, яка лататиме ями в асфальті.

Спершу спеціальний компресор має видути з ями сміття і пил, потім яму треба обробити емульсією, а згодом залити відсівом, перемішаним з цією ж емульсією. Коштує така машина 5,5 млн грн. Три громади цілком «потягнуть» 30% співфінансування, якого потребує фонд. Андрій Портний каже, що машину планують через аукціон здати в оренду будь-кому з місцевих підприємців, який і забезпечуватиме «справність» доріг усіх трьох громад. ДФРР вже наступного року має виділити кошти на цю машину, бо проект набрав набагато більше пунктів, ніж його конкуренти.

- Я не прихильник створення комунальних підприємств: бізнесом мають займатися бізнесмени, – переконує голова Сосницької ОТГ. – Я, наприклад, був у Веселівській ОТГ Запорізькій області, де успішно працюють комунальні підприємства з виробництва та укладання асфальту і тротуарної плитки. Однак я зауважив, що успіх роботи цих підприємств залежить виключно від голови громади. Поки він особисто стежить за ними, вони працюють добре. Та коли голова громади зміниться, ці підприємства можуть перетворитися на величезні корупційні чорні діри, які висмоктуватимуть бюджет.

 

Про московський «Спартак» та невдале інтерв’ю

 

Андрій Портний довго возить мене вулицями Сосниці, показуючи те, що йому вдалося зробити за 4 роки. Ось у цьому садочку встановили твердопаливний котел, удвічі зменшивши таким чином витрати на пальне. Під цю справу 700 тис. грн виділив ДФРР, ще 400 тис. грн заплатила Сосницька селищна рада. Ось тут відремонтували приміщення для майбутнього ЦНАПу, який програма «U-LEAD з Європою» невдовзі має забезпечити технікою та меблями. У цій гімназії поміняли вікна і частково – дах, утепливши його за всіма правилами. А поруч з оцим стадіоном створили сучасне міні-футбольне поле зі штучним покриттям. На його обладнання витратили 1,4 мільйона гривень субвенції на соціально-економічний розвиток територій при 3% співфінансування.

З дороги видно, як на майданчику грають у футбол двоє хлопців у червоні та синій формах.

 

Брати Макасєєви, гості з Росії

 

- Ну, що, краще стало у громаді після об’єднання? – питаю я одного з них, коли ми підходимо ближче, і раптом з подивом зауважую на його формі емблему московського «Спартака».

Хлопець розуміє українську мову, але відповідає виключно російською. Мені кортить запитати, чи викладають у місцевій школі українську, як хлопець раптом зазначає:

- Я вабщє-та живу в Краснагорскє. Ето самий бальшой горад Масковской області. А сюда ми с братом приєхалі на канікули к бабушкє…

Хлопця звати Максим Макасєєв, він учень 6 класу.

- Он у тому приміщенні навчався колись Олександр Довженко, – каже Андрій Портний, намагаючись розважити мене після невдалого інтерв’ю, і вказує на двоповерхову будівлю поруч. – Зараз воно закрите, бо у гімназії тепер 500 дітей, а не 1500, як за часів мого школярства. Я ж мрію відремонтувати цей будинок і відкрити у ньому Центр молоді та дитини. Один італійський фонд пропонував нам 100 тис. євро на це, але для такої великої будівлі таких грошей замало. Тож зараз ми готуємо проект, знову ж таки, для ДФРР, розраховуючи отримати з нього 7 млн грн.

 

У будинку нині закритої школи, де колись навчався Олександр Довженко, голова Сосницької ОТГ Андрій Портний мріє відкрити Центр молоді та дитини

 

Чому невдоволений вчитель фізкультури

 

Поки ми обходимо гімназію збоку, щоб вийти до центрального входу, Андрій Портний розповідає, як важко було закривати школу у селі Пекарів, де навчалися 24 дитини, більшість з яких мусили їздити на навчання поромом через Десну. Коли річка ставала несудноплавною, діти просто сиділи вдома. Тепер їх перевели до школи сусідньої Коропської ОТГ, яка зберегла з радянських часів чудову матеріальну базу. За цих дітей Сосниця щомісяця розраховується з Коропом. Виходить дешевше ніж у випадку, коли б довелося відправляти по селах «Пекарівського куща» шкільні автобуси. Тим більше, що вони і так завантажені.

Ми бачимо ці автобуси у дворі гімназії: два новеньких чепурних «Богдани». Андрій Портний саме розповідає мені, де на шкільному подвір’ї він планує побудувати криту велопарковку на 120 велосипедів (основний транспорт у Сосниці), як на двір виходить кремезний літній чоловік грізного виду. Однак зауваживши голову громади, він відразу ж м’якшає. Це – вчитель фізкультури Валерій Петрович Тищенко. І пан Андрій, і навіть його мама колись вчилися у нього.

 

Два «Богдани» Сосницької ОТГ

 

- Давай називати речі своїми іменами, – відразу ж атакує мене Валерій Петрович. – Ти віриш у те, що справді щось покращиться? Я – ні. Так, певні зміни є, але їх дуже мало! Місто порожніє, люди стають дедалі біднішими. Якби гроші давали, ми б розпрядилися ними як слід! Так не дають! Ті громади, які об’єдналися першими, отримали від держави дуже багато: ми вже не маємо стільки. Раніше треба було думати про об’єднання, але зараз про це вже нічого казати. А де ж нам тоді брати кошти? Ми не маємо ані виробництв, ані газових родовищ. Гляньте на нашу інфраструктуру: їй 50 років! Чи може громада замінити її сама?

Проте гімназія виглядає гарно. І вікна у ній щойно замінені, і меблі щойно куплені (за програмою «Нова українська школа»), і спортзал виблискує новизною.

- Але сантехніку та електрику не зробили! – все одно гнівається Валерій Петрович. – Та і як її зробиш, коли на ремонт дали тільки 12 млн грн! Зате коли у сусідній Авдіївці 15 років тому школу ремонтували, то виділили 100 млн грн, а долар тоді був ще по вісім...

Я не хочу продовжувати розмову про те, скільки всього можна зробити, «якщо нам дадуть гроші». Я доста надивився на чудово відремонтовані сільські школи, закриті через те, що у них немає кому вчитися. І доста наслухався місцевих жителів, які воліють відремонтувати все, що тільки можна, зовсім не замислюючись над тим, чи дадуть ці ремонти громаді поштовх для розвитку. У їхньому розумінні держава є великою дійною коровою, яка має забезпечити їм дороги, школи, клуби і обов’язково високу зарплатню. І тоді вони ще подумають, їхати їм закордон на заробітки чи ні. Цікаво, що закордоном такі претензії ці люди вже нікому висувати не можуть: там ніхто не слухає емігрантів.

 

Прозріння

 

Ще до об’єднання у січні 2016 року Сосниця долучилася до світової ініціативи «Угода мерів», взявши на себе добровільні зобов’язання зменшити до 2030 року викиди парникових газів не менш як на 20%. Також селище (практично місто!) вступило до Асоціації «Енергоефективні міста України», зобов’язавшись інвестувати у засоби для збереження усіх видів енергії. З того часу у штаті громади працює енергоменеджер, завдяки якому економиться близько 10% усіх енергоресурсів, або близько 3,5 млн грн на рік.

- Раніше ця гімназія витрачала шалену кількість води – 25 куб. м на добу – насамперед через зіпсуті труби і крани, – розповідає Андрій Портний, поки ми неквапно їдемо вулицями селища робочим автомобілем голови. – А тепер витрачає удесятеро (!) менше. Раніше у садочках у вихідні дні ми спостерігали несподівано високі витрати електроенергії через те, що їхні працівники прали там власну білизну. Ми це присікли. Раніше ми утридорога платили за газ для опалення комунальних установ. Тепер опалюємо їх гілками, отриманими від санітарних чисток…

Минулого року Сосницька ОТГ прийняла місцеву програму про відшкодування тіла «теплих кредитів». За рік на цю статтю витратили близько 200 тисяч гривень, а цьогоріч передбачили ще 300 тис. грн. Завдяки участі у цій програмі, один з багатоквартирних будинків (таких у Сосниці 42) замінив вікна та вхідні конструкції, заплативши тільки 10% від їхньої загальної вартості.

 

Завдяки цій котельні дитсадочок тепер витрачає на опалення не 500 тис. грн, а удвічі менше

 

- Я мав можливість вивчати досвід енергоефективності у Норвегії та Польщі, – розповідає Андрій Портний. – Так-от, Норвегія поставила за мету до 2050 року зменшити викиди парникових газів до нуля! У цій країні найбільша кількість електромобілів у світі. При цьому Норвегія є одним з лідерів з видобутку нафти, однак сама вона намагається не використовувати її, продаючи за кордон. У Норвегії нікого не дивують 6-поверхові дерев’яні будинки. Нам дуже далеко до цієї країни… Польща нам набагато ближче. Але до Польщі 85% будь-яких інвестицій приходять з Євросоюзу. На який об’єкт не поїдь, тільки про Євросоюз і чути...

 

Оновлений дитячий садочок

 

Новенький комунальний трактор виїжджає нам назустріч, і голова громади привітно махає рукою водію. А потім продовжує:

- За чотири роки ми значно змінили життя громади. Я кожну цю зміну пам’ятаю. Он на цій зупинці ми смітник поставили, он там встановили громадський туалет, там знаки світлодіодні поставили, там розмітку відновили... Але у людей, на жаль, коротка пам’ять. Крім того, виявляється, коли ти робиш світло на половині вулиць міста, це ти робиш зло. Бо та частина людей, яка матиме світло, за три дні вже не зауважуватиме його. А та, яка його не матиме, вовками дивитиметься на усіх, хто його мають, а заодно і на тебе. Знаєте, що я ще зрозумів за час свого головування? Що світло, смітники і туалети не мають великого значення, бо вони не здатні втримати людей у Сосниці і тим більше у селах. Це під силу тільки робочим місцям з гідною зарплатнею. Тому я поставив собі за мету протягом наступного року створити у нашій громаді 200-300 робочих місць. У мене є щодо цього кілька ідей, про які я на разі не можу розповідати. От ви приїжджайте за рік, тоді й поговоримо…

Теги:

репортаж стаття Андрій Портний

Область:

Чернігівська область

Громади:

Сосницька територіальна громада

Джерело:

Читайте також:

02 грудня 2024

Щоб розвивати громаду: в Царичанці за підтримки Програми USAID DOBRE запрацював медіацентр

Щоб розвивати громаду: в Царичанці за підтримки...

У Царичанській територіальній громаді Дніпропетровської області за підтримки Програми USAID DOBRE відкрили медіацентр...

02 грудня 2024

Те, про що мріяли й чого бракувало. Як у Решетилівській громаді учні створювали громадські проєкти

Те, про що мріяли й чого бракувало. Як у...

Авторка: Марія Булейко (Марковська) Полтавщина – чи не перший регіон в Україні, де ще у 2019 році на обласному...

02 грудня 2024

Сироварня на місці занедбаної будівлі: як Любарська громада заробляє на обліку землі

Сироварня на місці занедбаної будівлі: як...

За сім місяців 2023 року бюджет Любарської громади на Житомирщині поповнився більш ніж на 1,7 мільйона гривень...

27 листопада 2024

Було сиро, волого й жили жаби. Яким після ремонту стало шкільне укриття у Визирській громаді

Було сиро, волого й жили жаби. Яким після...

У Визирській громаді, що на Одещині, – шість закладів загальної середньої освіти та пʼять дитячих садків. Уже цього...