Начальник Бериславської міської військової адміністрації Херсонської області Олександр Алчієв про життя громади під щоденними обстрілами, про шведських переселенців до села Зміївка і про те, чому вночі громаді потрібно не світло ліхтарів, а максимальна темрява

Автор: Дмитро Синяк

Ще за радянських часів Берислав вважали одним із центрів літнього відпочинку на Дніпрі. Тут завжди було багато людей, що декому з відпочивальників не подобалося, і вони тікали у менші містечка та села вниз по Дніпру. Від Берислава було кілька кілометрів до дамби Дніпрогесу, що утворювала гігантську заплаву, котру у народі називали Каховським морем. Влітку це море часто нагадувало жвавий проспект – настільки багато було тут великих і малих кораблів, моторних та безмоторних човнів і яхт. Нині внаслідок нападу росії тут немає не тільки натовпів відпочивальників та човнів – немає й самого Каховського моря. А Берислав, як і всі інші населені пункти на Дніпрі, перетворився на примару: серед руїн напівзнищених будинків майже немає життя. Щойно з російських дронів-розвідників помічають бодай найменший рух, як одразу ж скеровують туди смертоносну «пташку». Через це за час повномасштабної війни загинули вже понад 100 мешканців Бериславської громади. Дехто з них просто їхав у справах на велосипедах… Про це, а також і про те, як виживає, бореться і будує у цих надважких умовах своє майбутнє громада, «Децентралізації» розповів начальник Бериславської міської військової адміністрації Олександр Алчієв.

 

Начальник Бериславської міської військової адміністрації Олександр Алчієв

 

На місяць – 1200 прильотів

Як би ви коротко описали ситуацію, у якій знаходиться ваша громада?

- Активні бойові дії – така-от у нас ситуація. І що далі, то нам важче. Тільки-но вдумайтеся у цю цифру: ми втрачаємо у середньому один автомобіль щомісяця! Тобто машини у нас вважаються розхідним матеріалом. А деколи ми втрачаємо разом з машинами і людей. Через це ми вже близько місяця не завозимо гуманітарну допомогу до певних наших сіл, адже останній автомобіль, який виконував цю місію, спалив російський дрон. Ті, хто були всередині, зазнали поранень. А на людях, на їхньому досвіді, витривалості й патріотизмі тримається вся наша робота. Заміну тим, хто вибуває, знайти дуже важко, а працювати, між цим, треба.

Як же ви виходите із ситуації?

- Рятують партнери. Ось зараз ми у процесі отримання двох автомобілів зі Швеції. Щоправда, скажу вам чесно, бажаючих сідати за кермо практично немає. Навіть поліцейські вже не хочуть їздити на евакуацію. А люди, які, звісно ж, до останнього чекали у своїх будинках, «щоб ніхто не розграбував нажите роками», почали дедалі частіше просити вивезти їх у безпечне місце. Лише за два тижні ми евакуювали близько 30 осіб. А евакуація тепер – це вже не рейс «бусіка» на певну адресу. Це складна ретельно спланована операція, у якій задіяні кілька різних структур, кілька одиниць військової техніки і кількадесят людей. І кожен із цих людей  на вагу золота. Ці справжні герої  мають ризикувати власним життям, аби котрийсь з місцевих мешканців, який нарешті погодився розлучитися з власним будинком, дістався умовної Вінниці. У нас, приміром, залишився тільки один волонтер з Херсона, який ще погоджується вивозити людей. Можете собі уявити, як ми його цінуємо.

Яку частину території вашої громади контролюють російські дрони?

- Всю територію. Щоправда, що далі від Дніпра, то цей контроль слабшає. Для того, щоб літати понад 20 км, потрібні потужніші та більші дрони, а їх у росіян не так багато, і просто так вони їх не витрачають. Зрештою, найвіддаленіша точка Бериславської громади знаходиться заледве у 15 км від Дніпра. Від селища Урожайного, де зараз концентрується життя громади, до дніпровського берега близько 10 км. І тим не менше лише сьогодні по Урожайному було два прильоти. До кількох сіл ми вже нічого не возимо. Ті, хто лишився там, повинні самі давати собі раду. Час від часу ми ще постачаємо пальне для генераторів до Берислава, щоб люди, які лишилися там, змогли б накачати насосами воду. Але ось вже цілий місяць ми цього не робили, бо кожна нова поїздка є небезпечнішою, ніж попередня. А про доставку продуктів навіть мови немає. Щоправда, люди запаслися продуктами на досить довгий час, тож голоду немає і ще довго не буде.

10 листопада російський FPV-дрон атакував маршрутне таксі, яке прямувало за маршрутом Кривий Ріг – Нововоронцовка. Внаслідок цієї атаки загинув 50-річний чоловік із Нікополя, ще двоє людей отримали поранення:19-річна дівчина та 44-річний чоловік. А у вашій громаді ще ходить якийсь громадський транспорт?

- У Нововоронцовці, порівняно з нами, набагато безпечніше. У них там є вода і світло, а прильотів налічується по кілька за тиждень. А у нас їх на день 40-50, на місяць – 1200. Б’ють з артилерії, з танків, з мінометів – з усього, з чого тільки можна. Бачите, у Нововоронцовці ще навіть маршрутки ходять. А у нас ще навесні цього року відмовився виїжджати на маршрут останній водій соціального таксі. Я його розумію: життя дорожче! Та що там таксі – от вчора російський дрон атакував машину нашого лікаря. Він їхав з Урожайного до селища Тараса Шевченка. На щастя, дрон не влучив, і ті, хто були у машині, відбулися незначними травмами. Але якщо машина ще має можливість ухилитися від удару, то електротрансформатор – ні. Фельдшерський пункт – ні. Водонапірна вежа – ні. Через це інфраструктура громади знищена майже повністю.

 

 Будівля школи №2 у селі Урожайне

 

У цьому будинку протягом багатьох років працював Бериславський районний центр зайнятості населення

 

Все, що лишилося від приміщення універмагу у центрі Берислава

 

Хоча зовні такі будинки виглядають цілковито знищеними, без ретельного обстеження не можна сказати, чи підлягають вони ремонту. Через це їхні мешканці не можуть отримувати компенсацію

 

Так тепер виглядає центр Берислава

 

Так зараз виглядає майстерня Бериславського ліцею №3, де раніше проходили уроки праці

 

Житловий будинок у центрі Берислава, на 1-му поверсі якого був архів та приміщення РАГСу

 

«Росіяни хочуть знищити життя у прибережній смузі як таке…»

Як же люди живуть у таких умовах? Чи багато мешканців громади лишаються буквально на лінії вогню?

- У Бериславі залишається близько 440 жителів, а до повномасштабної війни було близько 12 тис.. Загалом у громаді залишилося близько 1 тис. осіб, а до російського вторгнення було близько 18 тис.. У прибережних селах живуть одиниці – де 7, де 20 осіб. Але там переважно відсутній зв'язок, через що рахувати дуже важко. Звісно, там не працюють водогони, немає ані світла, ані газу, ані опалення. Натомість небезпека від російських дронів та артилерії залишається дуже великою. Та люди все одно «охороняють своє житло» і не прислухаються до жодних вмовлянь місцевої влади. Виїжджати вирішують тільки тоді, коли їхню хату вже повністю знищено, разом з усім майном, яке вони «охороняли». Але тепер, як я сказав, виїхати дуже непросто. І річ навіть не у російських дронах: ворог час від часу розкидає з дронів протипіхотні міни – «пелюстки». Деякі з них настільки потужні, що здатні навіть пробивати броню автомобіля. Коли ми їхали до Берислава позаминулого разу, наша машина наскочила на таку міну, і її розірвало надвоє. Щастя, що ніхто з тих, хто був у машині, не постраждали.

Все ж таки вас захищає Дніпро – прорив через нього є малоймовірним. Чи можна сказати, що завдяки цьому ви знаходитеся у трохи кращій ситуації, ніж інші прифронтові громади?

- Я думаю, що Дніпро не має особливого значення, бо російські дрони без проблем літають на 20-25 кілометрів. Тому на території нашої громади немає жодного безпечного місця. А Берислав, який стоїть на березі, росіяни тримають під повним контролем не тільки вдень, але й вночі. Якщо раніше ми ще вночі могли виконувати певну роботу, то тепер вже ні: у ворога з’явилися прилади нічного бачення...

Як зараз виглядає Берислав?

- Місто знищено майже повністю. Жодної непошкодженої будівлі немає, всюди самі руїни. Якщо ще рік тому ми планували відновлення того, що залишилося, то тепер, чесно кажучи, вже й відновлювати нічого, треба все будувати з нуля. Наприклад, лише у будівлю нашої районної лікарні минулої зими прилетіли 14 КАБів! Чотирнадцять! Після цього ми релокували персонал і майно до сусідньої – Борозенської громади. Майно майже все вціліло, бо медики вже давно працювали виключно у підвалі. Він вистояв. Дуже хороший якісний підвал. Але було зрозуміло, що ще кілька КАБів доб’ють його.

Чи є якийсь військовий сенс в ударах по інфраструктурі та порожнім житловим будинкам?

- Не маю поняття. Мені здається, що росіяни просто хочуть знищити життя у прибережній смузі як таке. Вони ні перед чим не зупиняються. Щойно бачать якийсь рух у будинку, рівняють його із землею. Було багато випадків, коли вони били дронами по людях, які їхали на велосипедах у своїх справах. Бачили, звісно ж, що це глибоко цивільні люди, бо оптика на їхніх дронах переважно хороша. І все одно вбивали та калічили. Серед наших мешканців – кількадесят осіб з ампутованими кінцівками. Не тільки внаслідок таких ударів: частина з них підірвалася на тих мінах-«пелюстках», про які я розповідав. Військові постійно очищують територію громади від російських мін, але ворог мінує її знову. Причому щоразу потужнішими, небезпечнішими мінами, з більшим радіусом ураження. І так вже третій рік.

 

Дев’ятеро мешканців Бериславської громади, яких днями, ризикуючи життям евакуювали з небезпечних районів волонтер Андрій Пєтухов (у центрі) та команда Бериславської міської ради за підтримки саперів 153-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, котрі розмінували дорогу

 

Шведські друзі Береславської громади – громадські організації Swedish Rescuers та Svenskbyborna передають автомобіль для гуманітарних потреб військової адміністрації...

 

. … а російський «братський народ» спалює його. Дрон загарбників атакував машину на в’їзді до Берислава влітку цього року. Вона везла продуктові набори від World Central Kitchen та дизельне пальне для генераторів артезіанських свердловин. Все це згоріло. На щастя, водій та пасажири автівки вижили

 

Урочисте передання автомобіля для гуманітарних потреб Бериславській громаді від шведських громадських організацій – Swedish Rescuers та Svenskbyborna…

 

 … і все, що залишив від цього автомобіля російський дрон

 

Урочистості у громадському просторі у селищі Велика Олександрівка з нагоди святкування 11 листопада – Дня визволення Бериславської громади, 2024 рік

 

 Розвезення хліба по селах Бериславської громади, яке відбувається щотижня – за ініціативою Благодійного фонду ADRA Ukraine

 

Про дитячий садок онлайн і участь у проєкті «Пліч-о-Пліч»

Як за таких жахливих умов працюють міська рада, соціальний захист, старости?

- Працюють, як завжди, лишень перебралися до сіл, які знаходяться подалі від Дніпра. А деякі свої підрозділи ми перевели до інших громад. Наприклад, наш відділ соцзахисту працює зараз у Великій Олександрівці. Коли безпекова ситуація дозволяє, працівники цього відділу їздять по наших селах і розвозять гуманітарну допомогу. Продовжують працювати і наші комунальники. Лише цього року вони замінили близько 8 км водогону та облаштували сонячну підстанцію, що живить водні насоси. (Ще три таких підстанції нам обіцяє поставити Червоний Хрест). Також комунальники зібрали і підключили до комунікацій модульні будиночки, які нам надала Рівненська міська рада, наш партнер за проєктом «Пліч-о-Пліч». Дуже хороші будиночки, з утепленням, з туалетами, душовими кімнатами та кухнею загального користування. Іще силами комунальників ми всюди будуємо укриття і створюємо громадські простори. Щоб людям було де відпочити, поспілкуватися.

Розкажіть, будь ласка, докладніше про участь Бериславської громадами у проекті «Плічо-пліч: згуртовані громади». Як ви ставитеся до цього проєкту?

- Це дуже хороший і своєчасний проєкт. Надзвичайно важливо, щоб умовно безпечні громади знали, як живуть громади на лінії фронту, такі, як наша. І не тільки знали, але й усіляко підтримували їх. Крім того, завдяки проєкту «Пліч-о-Пліч» Україна стає більш цільною, єдиною. А ще нам стало легше шукати підтримку міжнародних партнерів, бо партнерські громади почали ділитися з нами зв’язками.

Хто є партнерами Бериславської громади у рамках проєкту «Пліч-о-Пліч»? Чим саме ви їм завдячуєте?

- У нас кілька партнерів: Нововолинська, Рівненська, Коломийська, Долинська та Вознесенська громади. Зараз ми ще хочемо підписати меморандум про партнерство з Аджамською селищною радою Кіровоградської області. Вона давно нам допомагає. Багато людей з нашого села Томарине живуть там і отримують чималу допомогу місцевої влади. У нас чудові відносини, і ми хочемо закріпити їх спільною участю у проєкті «Пліч-о-Пліч». Про безкоштовні модульні будинки від Рівненської міської ради я вже сказав. Ми встановили їх в Урожайному і облаштували у кількох з них на трасі до селища Тараса Шевченка Пункти Незламності. Крім того, наші діти їздили на різноманітні змагання та культурні заходи до партнерських громад. Для них це дуже важливо.

Ви сказали, що перевели до Борозенської громади Бериславську районну лікарню. А що з вашими амбулаторіями і фельдшерськими пунктами?

- Нещодавно ми відкрили в Урожайному модульний фельдшерський пункт, а до цього – мобільний, пересувний фельдшерський пункт – у селищі Тараса Шевченка. Тепер працюємо над відкриттям модульного фельдшерського пункту у Раківці, бо «рідне» приміщення суттєво пошкодив російський КАБ. Ну, і нашу лікарню у Борозненському ми не забуваємо. Хочемо зараз створити на її базі реабілітаційний центр. Ми вже подалися на відповідний грант.

Чи вдалося вам зберегти школи громади?

- Так, у нас зараз працюють онлайн дві школи- два ліцеї, у яких навчається близько тисячі дітей. Роботу кількох інших шкіл ми призупинили. Розкажу вам і про одну цікавинку: у нас працює онлайн-садочок, у якому до школи готують близько 20 дітей.

 

 

 Бериславські комунальники, за сумісництвом працівники Місцевої пожежної охорони, ремонтують дах пошкодженого внаслідок російських обстрілів приватного будинку

 

Роздача гуманітарної допомоги мешканцям Бериславської громади у селищі Велика Олександрівка

 

 Мобільна пральня у Бериславі, кошти на яку дав Благодійний фонд «Відродження». Кілька місяців тому її знищили російські дрони. Так само, як і мобільну пральню у селі Томарине. Лишилася остання – в Урожайному.

 

За рік до підписання меморандуму про партнерство за проєктом "Пліч-о-Пліч: згуртовані громади" команда Рівненської міської ради приїхала до Берислава. Крайній зліва – секретар Рівненської міської ради Віктор Шакирзян, у центрі – начальник Бериславської військової адміністрації Олександр Алічев. 31 березня 2024 року

 

Секретар Рівненської міської ради Віктор Шакирзян (праворуч) та начальник Бериславської військової адміністрації Олександр Алічев у Бериславі. 2024 рік

 

«Російський дрон убив голову Асоціації фермерів…»

Ви сказали, що у громаді до повномасштабної війни мешкали понад 18 тис. осіб. Де вони зараз? Чи маєте ви уявлення про це?

- Більшість живе у сусідніх громадах та у Кривому Розі. Тому ми створили три хаби: у Кривому Розі, у Новорайську та у Великій Олександрівці. У Новорайську лише роздають гуманітарну допомогу, а у хабі Великої Олександрівки діють різноманітні гуртки для дітей, там також працюють наші ЦНАП і відділ соцзахисту. Іще у Великій Олександрівці та Кривому Розі створено університет третього віку, у якому літні переселенці займаються скандинавською ходьбою та роблять маскувальні сітки для військових. А у Кривому Розі працюють наші відділи освіти та фінансів, бухгалтерія тощо. Там також діє невеличкий громадський простір, де ми проводимо різні заходи.

Якими є найбільші проблеми переселенців?

- Житло і гроші на те, щоб його винайняти. Це дуже велика проблема, тому допомогу ВПО треба збільшувати, на мою думку. Можливо, треба робити її цільовою – наприклад, на оренду житла, але збільшувати її треба. Я, до речі, дуже радий, що Кабінет Міністрів у липні цього року дозволив обстеження знищеного та зруйнованого майна дистанційно. Військові дуже допомагають нам у цьому обстеженні, адже вони мають якісні дрони і вміють філігранно працювати з ними. Завдяки їм вже близько 30 осіб отримали грошову компенсацію за своє зруйноване майно. Ще близько 50 відео ми зараз опрацьовуємо. Це не дуже багато, але збільшити кількість заявок заважає те, що чимало людей не мають належних документів на свою нерухомість. Крім цього, у Бериславі було чимало багатоквартирних будинків, а ці будинки ми обстежувати, на жаль, не маємо права – навіть дистанційно. Бо визначити, підлягає багатоповерхівка ремонту чи ні, з дрона зазвичай неможливо. Наскільки я знаю, цю проблему зараз обговорюють в уряді.

На всій Херсонщині дуже родючі землі, однак якщо їх не поливати, нічого не виросте. Як ситуація із системами поливу? Чи працюють вони? І як загалом почувається бізнес у Бериславській громаді?

- Бізнесу й, зокрема, фермерам, дуже тяжко. Цього року у нас загинув голова Асоціації фермерів Херсонської області Олександр Гордієнко. Російський дрон атакував його у полі, під час роботи. Такі випадки не поодинокі. Трактористи дуже часто стають цілями для російських операторів дронів. До дронової небезпеки цього року додалася й аномальна посуха, через що врожаї дуже скромні. Бо так, всі системи зрошення давно не працюють. Тому ми вже другий рік поспіль не беремо з бізнесу жодної орендної плати за землю. Ті, хто працюють, справжні герої, і ми намагаємося усіляко підтримувати їх.

Те, що робите ви та інші мешканці громади, справді дивовижно. Розкажіть, що вас найбільше вразило за час повномасштабного вторгнення? Що врізалося у пам’ять?

- Минулої зими російський дрон вдарив по сміттєвозу, який просто збирав сміття. За кермом був директор комунального підприємства, бо ніхто більше не хотів їхати, всі боялися. Разом з директором був молодий хлопець, який внаслідок цього удару отримав поранення, несумісні з життям. Він помер на руках у директора. Я все це бачив і ніколи не зможу забути. Після цього випадку ми вже більше сміття не вивозили.

 

Ремонт місцевого водогону силами пожежної бригади

 

Модульний ФАП у селі Урожайному

 

Громадський простір Бериславської громади у селищі Велика Олександрівка

 

Сонячна електростанція Бериславської громади та її нова огорожа, встановлена коштом благодійних фондів «Небо України» та «Відродження». Безпосередній монтаж здійснювали працівники Зміївського комунального підрозділу Місцевої пожежної охорони

 

Чому шведи вважають Бериславську громаду рідною

Розкажіть, будь ласка, про міжнародну співпрацю. Як ви знаходите партнерів? У чому полягає співпраця з ними?

- Я, мабуть, почну з того, що нам трохи пощастило, бо ми маємо так зване старошведське село – Зміївку. Ще за часів Катерини ІІ до нього переселили шведів з острова Даґо (сучасна Естонія). Росіяни захопили його, а всіх мешканців відправили до Зміївки. Через 150 років їхні нащадки повернулися до Швеції, переважно на острів Готланд. І от тепер онуки і правнуки цих людей підтримують нашу Зміївку. Причому за умов повномасштабної війни наша дружба і співпраця лише поглибилися. Зокрема, ми отримали від Готланду пожежні машини, за рахунок яких створили місцеву пожежну охорону у Зміївці. Також ми отримали декілька легкових автомобілів: і для наших військових, і для поліцейських, і безпосередньо для військової адміністрації. Мешканці Зміївки регулярно  отримують від наших шведських партнерів медикаменти, паливні брикети та різноманітні потрібні у такій складній ситуації речі.

 

Як російська імператриця вислала шведів на Херсонщину і брутально обдурила їх

Село Зміївку заснували шведи, яких російська імператриця Катерина ІІ видворила на Херсонщину з балтійського острова Даґе (нині – Хіюмаа, Естонія). Коли цей острів у 1781 році за Ништадтським миром перейшов Росії, понад 1,2 тис. корінних мешканців виселли з їхніх домівок, пообіцявши їм будинки і землі у Херсонських степах. Однак туди змогла дістатися лише половина з тих, хто вирушив у дорогу і зумів подолати понад 2 тис. км. Прибувши на місце 1 травня 1782 року, шведи зрозуміли, що імператриця їх обдурила: довкола був тільки безкраїй степ. Не маючи вибору, переселенці заснували там поселення Альтшведендорф, що означає Старошведське. У березні 1783 року їх налічувалося лише 135. За кілька років до них долучилися ще кількадесят полонених шведів, захоплених Росією черговій війні зі Швецією. А у 1804 році у селі з’явилися німецькі колоністи з міста Вюнтенберг, які переназвали Старошведське на Шлянґендорф – Зміїне село. Однак шведи були лютеранами, а німці – протестантами, тому вони майже не асимілювалися. Коли у 1885 році на кошти, зібрані у Швеції та Фінляндії, у Зміївці відкрили шведську лютеранську церкву – кірху, у селі налічувалося понад 500 мешканців. У 1929 році майже всі вони виїхали до Швеції, переважно на острів Готланд.

Фото 24. Шведська лютеранська церква у селі Зміївка, спалена російськими дронами і снарядами. Фото зроблене до повномасштабного вторгнення

Фото 24а. Мешканці Зміївки розгортають шведський прапор, подарований їм королем Швеції Карлом XVI Густавом, який відвідав Україну у 2008 році. Цей прапор є важливою місцевою реліквією. Під час російської окупації її правдами і неправдами рятував від загарбників староста Зміївки Микола Куривчак. Одного дня у будинок, де було сховано прапор, вдарив російський снаряд. Однак прапор вцілів, хоч і зазнав пошкоджень. Нині він знаходиться у безпечному місці поза межами громади. 12 вересня цього року фото з цієї фотосесії розмістила у своєму Facebook посол України у Швеції Світлана Заліщук, зауваживши, що Карл Густав був надзвичайно розчулений, дізнавшись від неї про подальшу долю його подарунку

 

 

Начальник Бериславської військової адміністрації Олександр Алічев передає зарядні пристрої підрозділу, який захищає громаду. Це стало можливим за фінансової підтримки шведських партнерів громади: громадських об’єднань Svenskbyborna, Swedish Rescuersта та Power Up Ukraine

 

Завдяки фінансовій підтримці шведських друзів Бериславської громади – громадських об’єднань Swedish Rescuers та Svenskbyborna – було створено Зміївський підрозділ місцевої пожежної охорони, який з міркувань безпеки тимчасово розміщено у селі Урожайне

 

Муніципалітет острова Готланд – не єдиний ваш закордонний партнер?

- Нам багато допомагають різноманітні благодійні організації з-за кордону, а також українці, які через війну виїхали до різних країн. Наприклад, ми нещодавно уклали договір про партнерство з нідерландським муніципалітетом Вінтерсвейк. Цього літа я також підписав меморандум з німецьким муніципалітетом Ойтін, і одразу ж за німецькою державною програмою GIZ ми отримали 100 ліхтарів на сонячних батареях. На жаль, поки що не можемо їх встановити, надто багато всюди російських дронів. До того ж, тепер вночі нам потрібне не світло, а навпаки, максимальна темрява, для чого ми проводимо багато заходів зі світломаскування. Також ми отримали від німецьких партнерів вантажну машину з підйомником і зараз домовляємося з ними щодо автомобіля для маломобільних осіб. Інший проєкт, над яким ми працюємо, стосується запровадження у нас посади спеціаліста з інвестицій та міжнародного партнерства. Власне, зарплата йому має надходити з коштів проєкту.

Раніше у вас не було такого спеціаліста? Як же ви шукали міжнародну допомогу?

- Кожен відділ шукав у міру своїх сил і можливостей. Переважно цим напрямком займалися відділи освіти та економіки. Але якби ми мали окремого фахівця, та ще й не за власні кошти, це було б дуже добре. Адже кожну вільну копійку ми зараз намагаємо скерувати на підтримку Збройних сил України, на програми допомоги ветеранам, загиблим тощо. Для нас також важливо, що за рахунок цього проєкту можуть оплачуватися візити до партнерських громад. Бо ми хочемо організувати не двостороннє, а тристороннє партнерство: Ойтін, Готланд і ми. Так можливостей залучати кошти буде набагато більше. Іще один міжнародний проєкт, до якого ми залучені, українсько-польський. За ним наші діти нещодавно їздили до Польщі, до Венгожевського повіту, з яким ми теж підписали меморандум про співпрацю і договір про побратимство між навчальними закладами.

Чим уряд і парламент могли би допомогти вам? Які законодавчі ініціативи, на вашу думку, варто втілити?

- Я би дуже вітав спрощення механізму компенсації за знищену нерухомість. Деякі населені пункти знищені дощенту, це доводять чимало фото і відео у відкритому доступі. Безглуздо не виплачувати людям компенсацій на тій тільки підставі, що відповідна комісія фізично не може туди дістатися.

Чи думаєте ви про майбутнє громади? Якщо так, то яким бачите його?

- Ми думаємо про майбутнє і, до речі, отримуємо за це багато хейту від місцевих жителів. Мовляв, ніхто не знає, чи зможемо ми взагалі втримати громаду, чи не перетворить москаль її на вкриту мінами пустелю, а ви тут міркуєте над тим, де будувати школу і розставляти фельдшерські пункти. Так, ми розуміємо, наскільки важко може бути реалізувати всі наші ініціативи, але, на мою думку, головне не у цьому. Коли ти щодня виходиш на боротьбу за майбутнє, ти повинен це майбутнє бачити. Це дає тобі мотивацію. Без бачення майбутнього боротьба втрачає велику частину свого сенсу. Шкода, що багато наших людей не розуміють цього.

Над якими саме документами, що стосуються майбутнього громади, ви зараз працюєте?

- Ще за допомогою USAID ми створили програму майбутнього комплексного відновлення. Зараз ми її допрацьовуємо, залучаючи до цього нашу молодіжну раду та раду ветеранів, які у нас активно працюють. Також ми розробляємо стратегію розвитку і шукаємо тих, хто нам може допомогти із цим. Бо багато що треба буде починати з нуля. Ми ж пережили окупацію, і що не знищили росіяни, те вони вкрали. Зрозуміло, що всі наші плани з відновлення ще будуть коригуватися, адже ворог щодня руйнує нашу громаду, але тим не менше. Ми також вже шукаємо можливості майбутнього залучення комунальної техніки. Адже коли настане мир, треба буде чимось ремонтувати, рити, перевозити... Знадобляться й екскаватори, й вантажні машини, й водовозки, й сміттєвози, й трактори, й автокрани…

Чи повернуться у громаду люди, якщо обстріли припиняться?

- Обов’язково повернуться. Не дарма ж вони не поїхали далеко, переважно залишившись у Бериславському районі. Але на порожнє місце ніхто не поїде, треба насамперед створити умови: дати людям житло, а також відновити інфраструктуру – електромережі, водогін, газогін, школу, медичні заклади... Я думаю, багато що можна буде відносно швидко відтворити за допомогою модульних комплексів... Ну, і само собою, треба розмінувати громаду і розібрати руїни. Після війни ми повинні почати життя практично з нуля. І це життя має бути набагато кращим за попереднє.

 

Олександр Алічев (третій справа) під час зустрічі гуманітарного конвою ООН влітку цього року. Вантажівки привезли до Бериславської громади зарядні станції, лампи на сонячних батареях, матраци, теплі ковдри, лікита багато іншого. Усе це допомогли придбати Всесвітня продовольча  програма (World Food Programme), ⁠Всесвітня Організація  Здоровʼя (WHO), Фонду народонаселення ООН (UNFPA), БО БФ «Ранок Відродження»,  ГО «Десяте квітня», UNICEF Ukraine та  IsraAID.

 

Начальник Бериславської міської військової адміністрації Олександр Алчієв отримує ключі від мобільної водоочисної станції, здатної фільтрувати до 5 тис. літрів води на годину, працюючи від сонячних батарей на даху. Євросоюз надіслав на Херсонщину 5 таких автомобілів у рамках Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН)

 

Цей сміттєвоз Бериславська громада отримала від VNG International у рамках проєкту «Підтримка відновлення місцевого самоврядування та відбудови і реконструкції громад в Україні». Зараз він знаходиться у безпечному місці, чекаючи, поки зникне небезпека з боку російських дронів. Також у рамках проєкту громада отримала подрібнювач деревини та навантажувач до трактора зі сніговим відвалом

 

На кошти спеціальної державної субсидії (3 млн грн) та власні кошти Бериславської громади (1,5 млн грн) вдалося купити екскаватор-навантажувач JCB 3CX SITEMASTER – «для виконання важливих комунальних та відновлювальних робіт у громаді»

 

Цьогоріч Бериславська громада отримала комплект спецтехніки на суму 53 тис. євро від німецького муніципалітету Ойтін. До цього комплекту входив, зокрема, бортовий автомобіль IVECO з причепом, підйомником та спеціальними інструментами на акумуляторах