У Полянській об’єднаній громаді Закарпатської області будівлю ДЮСШ утримують місцеві бізнесмени, а діти не платять за навчання ні копійки.

---

Автор: Дмитро Синяк 

 

Керівництво кожної громади завжди мріє про розвиток місцевого спорту. Адже це не тільки приносить політичні дивіденди, але й зводить на маргінес безліч проблем. Наприклад, молодь дедалі менше п’є пиво під наливайками, дільничний рідше навідується до села через якісь дрібні злочини, а діти менше сидять у телефонах та планшетах. Населення громади, яке займається спортом, є здоровішим, а відтак сфера охорони здоров’я потребує менше витрат. Але є одне але: у спорт треба теж вкладати чималі гроші, крім цього, вільних приміщень, на базі яких можна, наприклад, створити спортшколу, зазвичай немає. А якщо такі приміщення і з’являються, то набагато вигідніше здати їх в оренду підприємцям. Тому спортивні секції у селах з’являються лише при шкільних спортзалах, а тамтешні вихованці рідко виходять навіть на рівень району чи області. У Полянській ОТГ Закарпатської області все по-іншому. У вересні минулого року тут відкрили збудовану з нуля власну дитячо-юнацьку спортивну школу. Зараз у ній займається 95 дітей.

Після об’єднання у 2016 році у сіл громади з’явилися нові фінансові можливості. А приватні санаторії почали рости, як гриби. Тепер у Полянській ОТГ близько 300 приватних підприємців, 40 приватних готелів і 60 офіційно оформлених зелених садиб. Минулорічний бюджет громади сягнув близько 60 млн грн, і половина з цих коштів – власні надходження.

… Два футбольних поля зі штучним покриттям та металевою огорожею коло підніжжя високої гори одразу ж привертають увагу. Яке ще село може похвалитися таким майном? Поруч із полями – велика двоповерхова будівля зі скатним дахом. Це спорткомплекс, збудований з нуля, причому не за кошти громади. Проте громада користується ним. Безоплатно.

 

У будівлі спорткомплексу все віддає новизною. Зали для волейболу та єдиноборств вже повністю готові, а другий поверх ще потребує зусиль будівельників. Там, нагорі, стоять ще не розпаковані тренажери, які мають стати обладнанням для зали важкої атлетики. Цей зад має продовжити традиції відомого штангіста, володаря Кубку України 2018 року Владислава Безика, який 12 років тренувався у Поляні. У невеличкій підсобці сушаться формені футболки та рушники. До тренування ще півгодини, і у залі на разі нікого немає.

У дверях зустрічаємо двох хлопців. Один з них представляється Стасом Уліганцем, другий – Артемом Фененцем. Обом по десять років. Стас займається футболом вже рік, Артем – кілька місяців.

 

 

- Футбол – це класно! – каже Стас. – Я – капітан, а він – воротар. Ми хочемо бути чемпіонами!

- На кого з футболістів рівняєтеся? На кого хочете бути подібними? – питаю. – Може, на Андрія Шевченка чи Зінедіна Зідана?

- На Антона Лізмана, – відповідає, подумавши, Стас. – Це хлопець з нашої спортшколи. Він суперово грає…

Директор Полянської ДЮСШ Станіслав Торуні подібний до билинного богатиря. Він високий, кремезний і по-богатирському спокійний.

 

 

- Спершу з тренерами було складно, – розповідає він коротку історію школи. – Ми взяли у штат кількох шкільних вчителів фізкультури, я і сам до цієї роботи вів уроки фізкультури у звичайній школі. Також один переселенець виявив бажання стати тренером з футболу. А нещодавно зголосився і тренер з карате, який живе у Сваляві, це за 10 км від Поляни. Дітей спершу було мало, але потім вони почали підтягувати друзів – і закрутилося. Я думаю, раніше деякі батьки навіть не підозрювали, де вештаються їхні діти після школи. Тепер вони самі приводять до нас своїх хлопців та дівчат, бо розуміють, що спорт краще, ніж вулиця… Взимку ми тренуємося у закритому приміщенні, а коли теплішає – переходимо на штучний газон. Маємо 4 вікові групи у футболі та 2 вікові групи у волейболі...

Зараз на базі Полянської ДЮСШ працює цілком безоплатний шкільний табір, який навіть не зміг прийняти всіх бажаючих. У ньому діти не тільки грають у футбол, але й займаються у «клубах за інтересами»: клубі іноземних мов (англійська, німецька); клубі психологічного розвантаження; клубі активних ігор (баскетбол, волейбол, футбол, кікбоксинг) та у клубі розвитку талантів (малювання, танці, співи).

 

 

Полянські футболісти загалом непогано виступили в обласному турнірі «Сузір’я», хоча й не вибороли призових місць. Хлопці-волейболісти виграють всі чемпіонати області серед ДЮСШ, а дівчата здобули навіть призові місця на всеукраїнських змаганнях. На стадіоні Поляни часто проходять товариські матчі, на які приїжджають команди чи не з цілої України. Адже із житлом та харчуванням у селі проблем немає, і легко можна проводити навіть і чемпіонати України.

Громада забезпечує школу усім необхідним: м’ячами, спортивним устаткуванням, формою тощо. А усі діти займаються у школі безоплатно. Також з бюджету громади надходить близько 700 тис. грн щороку – на зарплату тренерам. А от утримання усіх спортивних споруд лежить на громадському об’єднанні «Спортивний клуб Олімпія». Ці споруди «Олімпія» надає громаді в оренду – безоплатно.

Ініціатором саме такої схеми став голова Полянської ОТГ Іван Дрогобецький.

- До «Олімпії» входять понад 30 бізнесменів, у тому числі й моя дружина, якій я передав свій будівельний бізнес, коли йшов на посаду сільського голови, – розповідає пан Іван. – Вони спільними зусиллями і збудували цей спорткомплекс. Оскільки багато що робили власними силами, виділяючи для будівництва людей і техніку, загальні витрати важко порахувати. Тим більше, що справу ще не завершено. Думаю, тільки років через 5 ми матимемо повноцінний спорткомплекс європейського рівня.

Чому спорткомплекс не став комунальним підприємством? Іван Дрогобецький запевняє, що так зроблено задля зменшення навантаження на бюджет громади. Крім того, громадське об’єднання, яке залишається власником спорткомплексу, може здавати його в оренду, у час, вільний від дитячих тренувань.

Для того, щоб до спорту були залучені не тільки жителі Поляни, до дев’яти сіл громади регулярно ходять шкільні автобуси, які відвозять тамтешніх дітей на тренування, а потім привозять додому.

- Нам із самого початку потрібні були не спортивні досягнення, а здоров’я молоді, – продовжує Іван Дрогобецький. – Власне, створення спортивної школи є одним з кроків реалізації нашої програми громадського здоров’я. Ми поставили за мету максимально залучити дітей до занять спортом. Я переконаний, що кожна гривня, вкладена у розвиток дітей – це мільйон на виході, бо якщо ми сьогодні не привчимо дітей займатися танцями, спортом тощо, завтра ми матимемо з ними проблеми.

 

 

На балансі Полянської ОТГ знаходиться також колишня районна школа мистецтв, у якій займаються 160 дітей. Нещодавно на конкурсі у Львові, у якому взяла участь 171 громада, один з танцювальних колективів школи посів ІІ місце.

- Практично усі працівники художньої та спортивної шкіл є місцевими жителями, – каже Іван Дрогобецький. – Не треба казати, що у селах немає кадрів. Немає завдань, яке ставить керівництво, немає довіри до людей. Ми, наприклад, поставили директором школи мистецтв колишню завідувачку сільського клубу. Коли я сказав їй про це, вона мало не знепритомніла. Говорила, що не справиться. Але я вірив, що вона дасть раду. І з нею школа ожила, а діти почали показувати справді вартісні номери. І тепер ми лише силами трьох наших  самодіяльних ансамблів та школи мистецтв легко можемо дати 6-годинний концерт, і при цьому ще не використати весь наш репертуар. Ось результат, яким я пишаюся.

Наступного року Полянська ДЮСШ планує подати заявки на участь у Дитячо-юнацькій футбольній лізі та у Чемпіонат Закарпатської області з карате. Крім того, до вихованців школи вже приглядається місцевий футбольний клуб «Поляна».