Неймовірна історія того, як громадські активісти зібрали 3 млн грн на реставрацію старовинної дерев’яної козацької садиби, і цим кроком створили прецедент. Тепер садиба вже розглядається місцевою та обласною владою як потенційний туристичний магніт та візитівка цілої Чернігівщини

Автор: Дмитро Синяк

---

На південній околиці селища Козелець Чернігівської області, на невисокій терасі правого берега річки Остер стоїть великий одноповерховий старовинний будинок. На перший погляд, у ньому немає нічого особливого, однак якщо підійти ближче, стає зрозуміло, що будинок є дуже незвичним. По-перше, він дуже великий, із високими, до чотирьох метрів, стелями, такими ж високими вікнами та дверями, а по-друге, все у ньому – навіть бокаті колони – зроблено з дерева. Цей будинок є козацькою садибою, родовим гніздом Дараганів, тісно пов’язаним також із родами Розумовських та Галаганів. Саме так українська еліта уявляла розкіш майже 300 років тому.

Хоча Покорщина (саме таку назву носить садиба) і пережила якимось дивом руйнівну Другу світову війну та ще більш руйнівну для української історичної спадщини радянську добу, до наших часів вона дійшла «ледь живою». І незважаючи на те, що його історична, культурна та архітектурна цінність є беззаперечною, протягом 35 років Незалежності на реставрацію садиби так і не знайшлося грошей.

Команда засновника проєкту «Реальна історія»[i] та журналіста Акіма Галімова не тільки зуміла врятувати споруду від руйнування, але й найшла спосіб врятувати тисячі подібних об’єктів. У відповідь на натхненні заклики Акіма глядачі його YouTube-каналу зробили, здавалося б, неможливе – зібрали на протиаварійні роботи 3 млн грн. Цей крок довів, що людям будівля таки потрібна, й змусив місцеву та обласну владу по-новому подивитися на неї.

 

 Родове гніздо славетних козацьких родів Розумовських, Дараганів та Галаганів, яке свого часу було чи не найважливішим у Козельці, зараз виглядає так

 

Засновник проєкту "Реальна історія" Акім Галімов (ліворуч) та директор Благодійного фонду "Блискавка" Сергій Моргуненко, на рахунки якого надходять кошти на відновлення старовинної козацької садиби

 

Байка про те, як російська імператриця Єлизавета «упокорилася» своїй свекрусі-українці на Чернігівщині

 

У багатьох українських селах розповідають байки про те, як колись там бував хтось з царської сім’ї і перейменував ці села через якийсь часто безглуздий випадок. Наприклад, у селі Кобижча на Чернігівщині розповідають історію про імператрицю Єкатерину ІІ, яка під час своє подорожі на південь зупинилася там і відмовилася від борщу, сказавши: «Ех, каби щі мені…» А на Полтавщині розказують, що назва річки Ворскла пішла від вислову Петра І, з підзорної труби якого впало у воду скельце. Тоді цар буцімто сказав: «Це не ріка, а вор скла!» Насправді ці історії не мають нічого спільного з реальністю і лише створюють в українців насаджене століттями відчуття меншовартості. Адже виходить, що доки не з’явився «гасударь-імпєратар», українцям не було чим і похвалитися.

Тим не менше, легенду, яку розповідають у Козельці стосовно Покорщини варто переказати. Адже вона не тільки про звичне применшення всього українського, але й про духовну перевагу українки над імператрицею, що зобов’язана схилити перед нею голову.

Річ у тім, що півчий російського імператорського церковного хору українець Олексій Розум з хутору Лемешів поблизу Козельця (а згодом всесильний граф Розумовський) був офіційним чоловіком імператриці Єлизавети І. Російські історичні джерела, щоправда, намагаються применшити його значення, називаючи фаворитом та «нічним імператором», але навіть вони визнають, що Єлизавета, ймовірно, таємно обвінчалася з Олексієм під тиском церкви та частини придворної еліти, зацікавленої у зміцненні влади Розумовського.

Таким чином вийшло, що свекрухою російської імператриці стала українська корчмарка, донька реєстрового козака Дем’яна Лемешка Наталія Розумиха. У 1744 році, під час подорожі до України, організованої Олексієм Розумовським, Єлизавета відвідала Наталію у її дерев’яній садибі на околиці Козельця. Місцеві жителі кажуть, що садиба Розумихи саме відтоді називають Покорщиною – адже там імператриця «упокорилася» своїй свекрусі-українці, схиливши перед нею голову.

Насправді ж назва маєтку походить від прізвища полкового писаря Івана Покорського, котрий свого часу розпоряджався садибою і землею довкола неї. А власниками будинку був рід Дараганів. У другій половині XVIIІ століття київський полковник Юхим Дараган, одружений з наймолодшою донькою Наталії Розумихи – Вірою купив цей маєток у своєї тещі.

Нині Покорщина є найдавнішим зі збережених донині садибних комплексів Лівобережної України.

 

Козацька садиба на березі Остра

 

У 1975 році стан садиби ще дозволив зняти у ньому кілька епізодів фільму «Звезда пленительного счастья» режисера Володимира Мотиля – про долю декабристів та їхніх дружин. Але вже у 1980-тих споруда почала відверто розвалюватися. Радянська влада, байдужа до історії української державності, не реагувала на це. У результаті один із флігелів завалився, а місцеві жителі, по-своєму відреагувавши на байдужість влади, почали потроху захоплювати парк довкола садиби. Так поруч із родовим гніздом Дараганів з’явилися гаражі, сарайчики та городи. У дев’яностих деякі їхні власники правдами і неправдами зуміли отримати приватизаційні документи на 1,5 з 3-х гектарів охоронної зони садиби. Місцеві активісти, звісно, били на сполох, але до них ніхто не дослухався.

У 2009 році генеральний директор та засновник приватного музею «Козацькі землі України» Володимир Недяк спробував врятувати садибу, попросивши його власника – Чернігівську обласну раду – передати йому споруду в оренду на 49 років. Однак при цьому зажадав, аби обласна рада очистила парк від незаконної забудови. Це пахло скандалами, судами та компенсаціями на незрозумілі суми за відчуження «законно приватизованого» майна. За цю справу ніхто не хотів братися. І Недяк відступив.

Наступна спроба врятувати маєток сталася у 2017 році. Тоді фахівці Чернігівської обласної адміністрації підрахували, що вартість ймовірної реставрації Покорщини сягає 16 млн грн. Але набагато більше лякала інша озвучена ними цифра: ймовірний термін існування садиби без реставрації – не більше 5 років. Цей вердикт змусив Чернігівську обласну раду у травні 2020 року прийняти рішення про виділення на порятунок садиби 3,8 млн грн з обласного бюджету – у рамках Програми реставрації пам’яток архітектури національного значення на території Чернігівської області на 2020-2022 роки. Ще 12 млн грн мали надійти до програми з інших джерел.

Однак цю програму так і не було профінансовано повною мірою, і славетна козацька садиба не отримала ні копійки. Ремонти доріг, купівля комунального транспорту, проведення різноманітних концертів, облаштування центральних майданів, розбудова систем вуличного освітлення… До відновлення пам’яток історії та культури у влади звично не доходили руки. Але стара садиба так само звично продовжив руйнуватися. Цьому процесу сприяли місцеві безхатьки, які перетворили перетворивши визначну історичну будівлю на щось середнє між громадським туалетом та безоплатною нічліжкою.

Засновник проєкту «Реальна історія» Акім Галімов, приїхавши сюди вперше, був вражений як жалюгідним станом садиби, так і його особливою величчю, що все ще проглядалася крізь понівечені часом стіни. Згодом Акім кілька разів знімав сюжети про Покорщину, а на початку минулого року вкотре приїхав до Козельця, щоб розказати історію незвичної садиби у своєму епізоді про прямого нащадка останнього українського гетьмана – Грегора Розумовського, який зараз мешкає в Австрії.

- Я не можу докладно пояснити, що тоді сталося, – розповідає Акім Галімов «Децентралізації». – Був лютий, і на тлі сірої холодної погоди садиба виглядала якось особливо жалюгідно. Цей його стан також контрастував із яскравою розповіддю місцевої краєзнавиці. Я бачив, що садиба унікальна. У цій будівлі, зведеній у класичному стилі, відчувалося намагання козацької старшини жити так, «як у столицях», але водночас по-своєму – максимально самобутньо… Й ось тоді щось неначе клацнуло всередині мене, і я сказав: «Ми маємо зробити щось, щоб врятувати цю садибу...».

 

Козацька садиба стоїть на березі річки Остер, що багата на надзвичайні краєвиди

 

 Засновник проєкту «Реальна історія» Акім Галімов слухає розповідь місцевої краєзнавиці та тлі садиби Дараганів. Кадр з фільму «Що ховає нащадок останнього гетьмана України?»

 

Головний вхід до садиби

 

Реставрація чи дрони?

 

Своє полум’яне бажання Акім зумів передати глядачам свого каналу та іншим небайдужим українцям, які відправили на порятунок садиби понад 3 млн грн з усього світу. Кошти надходили навіть від українців, які живуть у Китаї. У військовий час, коли буквально кожна вільна копійка йде «на дрони», такий успіх виглядав цілковитим дивом.

- І я, і вся команда проєкту «Реальна історія» свідомі того, що коли до Козельця, не дай Боже, прийдуть росіяни, рятувати буде вже нічого, – пояснює такий нетиповий збір Акім Галімов. – Ми довго обговорювали у своєму колі, чи маємо ми моральне право збирати кошти на реставрацію козацької садиби, коли їх критично бракує на фронті. Провели навіть опитування у соцмережах серед своїх підписників. І от понад 80% аудиторії підтримали ідею збору. Це стало для нас ключовим орієнтиром. У нас все ж таки історичний проєкт, а Покорщина – частина не тільки української історії, але й української ідентичності. Вона також є живим свідоцтвом того, що у XVIIIстолітті українці мали свою освічену, заможну і впливову еліту. А щодо зборів на армію… Ми весь час їх закриваємо. От щойно закрили палаючий збір на 1,8 млн грн для підрозділів аеророзвідки Сил спеціальних операцій. Але тепер відправляємо військовим, умовно кажучи 90% усіх наших вільних коштів, а 10% залишаємо на відновлення Покорщини. Якщо дозволимо цій садибі зруйнуватися, то як пояснимо дітям і онукам, за що вели війну?

Поступово для порятунку Покорщини Акіму Галімову вдалося об’єднати багато різних людей та організацій. Зокрема, гроші від небайдужих українців надходять на рахунок Благодійного фонду «Блискавка», а його директор Сергій Моргуненко займається організацією будівельних робіт. Ці роботи ведуться під контролем фахових архітекторів-реставраторів, Сергія Юрченка та Івана Бикова, з якими Акіма познайомила архітекторка і народна депутатка Ганна Бондар, яка теж істотно допомагає команді проєкту.

Почали, як водиться, із серії толок, до яких долучилися багато місцевих активістів, а також громадське об’єднання «Сміливі відновлювати». Козелецька селищна рада, вражена успіхом команди, виділила їй комунальну техніку, інструмент та кількох своїх працівників. Після трьох великих толок із садиби вивезли понад 10 тонн різноманітного сміття.

Згодом почалися перші найнагальніші протиаварійні роботи, які включали у себе повну заміну пошкодженого даху, який не ремонтувався останні 100 років! Однак реальний стан будівель, що стосуються козацького маєтку, виявився набагато гіршим, ніж було визначено під час початкової оцінки, й кошторис зріс до 7 млн грн.

- Стара будівля часто робить нам неприємні сюрпризи, – зізнається Акім Галімов. – Ми, наприклад, думаємо, що достатньо відновити 10 метрів зруйнованої стіни, та коли майстри беруться за діло, стіна починає сипатися, відкриваються інші аварійні ділянки і врешті виявляється, що треба відновлювати 35 метрів. Через це кошторис весь час зростає, а потік донатів, значний у перші місяці після виходу нашого епізоду «Реальної історії» про Грегора Розумовського, зменшився.

Ще одним складним моментом у роботі над відновленням Покорщини стало право власності та її статус. Хоч ця пам’ятка національного значення й перебуває на території Козелецької громади, правовласником садиби є Чернігівська обласна рада. Відтак громада не може витрачати кошти на її ремонт, адже це прямо заборонено законодавством.

Було б логічно передати старовинну садибу Козелецькій громаді, яка отримає найбільше зиску від перетворення його у майбутньому на туристичний магніт. Заступник начальника управління комунального майна Чернігівської обласної ради Сергій Свиридов заявив у коментарі «Децентралізації», що обласна рада, на його думку, не заперечуватиме проти передання садиби громаді. Але є одне але… Обласна прокуратура, виконуючи вимоги закону, регулярно надсилає обласній раді приписи, у яких вимагає «привести пам’ятку національного значення до належного стану». Обласна рада так само регулярно відповідає, що не має на це коштів, і на цьому її спілкування з прокуратурою завершується. Та з Козелецькою громадою прокуратура, швидше за все, розмовлятиме по-іншому.

Її цьогорічний бюджет (прийнятий, щоправда, з тримісячним дефіцитом) становить 199 млн грн, з яких 151 млн грн – власні надходження. Якщо б громада забрала Покорщину собі, це могло б обернутися і штрафами, і навіть кримінальною відповідальністю для її керівництва «за службову недбалість».

- Всі вільні кошти ми зараз відправляємо армії, і вважаємо таку політику єдино правильною, – зазначає у коментарі для Децентралізації секретар Козелецької селищної ради Сергій Великохатній. – Якщо не втримаємо зараз Україну, втратимо на тільки Покорщину, але й Святу Софію у Києві. З іншого боку, наша громада не надто заможна, ми не маємо ані нафтових свердловин, ані газових родовищ. На 1 селище і 53 села у нас 18,5 тис. мешканців і 19 старостинських округів. А на 533 кв. км території – лише сім опорних шкіл. Нам терміново потрібні ще три шкільних автобуси, які коштують разом близько 10 млн грн. І за всієї поваги до ініціативи Акіма Галімова, я краще куплю один із цих автобусів чи дрони для наших захисників та захисниць, ніж віддам 3 млн грн на реставрацію Покорщини.

 

Під час толок із садиби Дараганів вивезли 10 тонн сміття

 

Кам'яниця садибного комплексу

 

Відновлення даху кам'яниці

 

Дерево – основний матеріал, з якого побудована садиба. І найпроблемніший для реставраторів

 

Унікальний кейс справжнього всебічного партнерства

 

Разом із цим пан Сергій не відмовляється від допомоги, «якщо вона не потребуватиме значного фінансового ресурсу». На цих же умовах громада попередньо готова взяти старовинну козацьку садибу на баланс. Але тільки у стані, який не викличе заперечень з боку прокуратури. Також Сергій Великохатній каже, що Козелецька селищна рада готова розглянути пропозицію щодо співфінансування об’єкту, наприклад, спільно з обласною адміністрацією, Міністерством культури, міжнародними інституціями та громадськістю.

Акім Галімов переконаний, що Покорщина цілком може заробляти на себе, а відтак «не потребуватиме фінансового ресурсу» громади. Більше того, вона може надзвичайно збагатити громаду. Треба лишень зробити все правильно і знайти інвестиції.

- Я цілком свідомий того, що будь-яка споруда не руйнується лише тоді, коли використовується, – каже громадський діяч. – Але одна річ провести протиаварійні роботи, і цілком інша – відновити садибу до такого стану, щоб його можна було використовувати. На це потрібні десятки мільйонів гривень.

В Акіма багато ідей. Частину з них підкинули архітектори з цілої України, які з’їхалися на воркшоп до Козельця, що був організований «Реальною історією». Найцікавішою ідеєю було створення у старовинній козацькій садибі Наталії Розумихи Музею української жінки. У ній також пропонувалося створити простір для проведення різноманітних конференцій, семінарів, зустрічей та навіть весільних церемоній. Також поруч із садибою цілком може з’явитися ресторан чи кав’ярня, де зможуть перекусити туристи. А для тих, хто захоче переночувати у Козельці, біля садиби можна побудувати невеличкі гостьові будиночки, причому кожен із них стилізувати під символіку певного роду: будиночок Розумовських, будиночок Галаганів, будиночок Дараганів тощо.

У тому, що туристів буде багато, Акім не сумнівається.

- Навіть зараз, щоб оглянути, по суті, руїни Покорщини, до Козельця щороку приїжджають сотні туристів, – каже він. – А якщо тут буде цікавий музей, незвичний культурний простір, у якому весь час відбуватимуться якісь цікаві мистецькі події, одним словом, якщо повністю відремонтована садиба перетвориться на певний історико-туристичний хаб, кількість туристів зросте щонайменше удесятеро!

Враховуючи європейський досвід утримання подібних пам’яток, Акім планує створити громадську організацію, яка у майбутньому може взяти козацьку садибу в управління, використовуючи схему державно-приватного партнерства – насамперед з Чернігівською обласною військовою адміністрацією.

- До 2010 року у нас існувала державна програма реставрації пам'яток, за якою в області багато що зробили, – розповідає один із цих фахівців, начальник управління містобудування та архітектури Чернігівської військової обласної державної адміністрації Сергій Куреня. – Але тепер такої програми немає, а у зв’язку з війною спроможність обласного бюджету різко впала. Багато витрат пов'язані з підтримкою наших військових, з відновленням житла наших громадян після російських обстрілів, з будівництвом бомбосховищ тощо. Однак незважаючи на це, я маю надію, що наступного року у бюджеті області можуть з’явитися кошти на відновлення Покорщини.

Сергій Куреня також зазначає, що обласна військова адміністрація готова «до комунікації та спільних зусиль», аби звільнити територію козацької садиби від незаконної забудови. Однак на разі цей процес має право розпочинати лише обласна рада як розпорядник території.

- У будь-якому разі моє управління, в обов’язки якого входять також і питання охорони культурної спадщини, буде однозначно брати участь у цьому процесі, – веде далі Сергій Куреня. – Але спочатку треба врятувати будівлю. Загалом у Чернігівській області 310 різноманітних пам'яток, багато з яких знаходяться у незадовільному стані, у тому числі через російські ракети і снаряди. Тобто ми повинні бути переконані, що наші зусилля не будуть марними, що садиба не зруйнується, доки ми займатимемося судами.

Також Сергій Куреня каже, що Чернігівська обласна адміністрація «вже проводить роботу з пошуку коштів», у тому числі за кордоном. У неї вже є непоганий досвід порятунку старого кінотеатру у центрі Чернігова, зруйнованого у результаті російських обстрілів. На проведення протиаварійних робіт та консервацію об’єкта виділила кошти французька компанія Egis. Задачу полегшує те, що міжнародні донорські структури, завдяки проєкту «Реальна історія», вже помітили Покорщину: наприклад, ЮНЕСКО нещодавно запропонувала зробити 3D-сканування садиби.

Також обласна військова адміністрація готова взяти на себе перемовини з Міністерством культури України щодо виділення коштів на реставрацію славетної козацької садиби.

- Цілком можливо, що частину грошей на цей проєкт дасть держава, частину – обласна адміністрація, частину – міжнародні донори, – каже пан Сергій. – Якщо до цього долучать свої кошти громада та громадські активісти, буде ще легше отримати потрібну суму. Матимемо унікальний кейс справжнього всебічного партнерства.

 

Під час архітектурного воркшопу «Покорщина»

 

«Майже у кожній громаді є своя покорщина…»

 

- Ми давно маємо змінити філософію сприйняття наших історичних пам'яток, – переконаний Акім Галімов. – Ну, ніколи не буде у держави достатньо грошей, щоб утримувати абсолютно всі пам'ятки історії та культури. Навіть у розвинутих країнах такої практики немає. Треба віддавати, принаймні, проблемні пам’ятки в управління різноманітним фондам та громадським організаціям, контролюючи лишень, щоб вони не завдавали цим пам’яткам шкоди. І все. Нехай ці фонди керують, нехай заробляють гроші на зарплату своїм працівникам, але також і на поточні та капітальні ремонти. І тоді ці пам’ятки житимуть. На жаль, держава не може ефективно управляти усіма своїми пам’ятками.

Акім Галімов іде далі, кажучи, що насамперед місцева влада повинна бачити у таких об’єктах, як Покорщина, не вічну проблему, яка постійно тягнутиме кошти з місцевого бюджету, а навпаки – величезну можливість заробити чималі кошти. Йдеться не про десяток-другий робочих місць та не про місцеві податки від, припустимо, музею, готелю та ресторану. Йдеться про загальноєвропейську славу, яка може привернути до громади увагу й меценатів, й міжнародних донорських структур, й інвесторів.

- Треба просто вірити, що зміни можливі, і розуміти, що все у руках кожного з місцевого мешканця і у руках кожної громади, – переконаний Акім Галімов.

Якщо досвід Покорщини буде успішним, він планує поширити його на інші українські пам’ятки. Для цього громадська організація, яку він планує створити, братиме під крило наступні об’єкти і шукатиме кошти на їхнє відновлення, виступаючи своєрідним модератором між усіма зацікавленими сторонами.

Продовжуючи цю роботу модератора у Козельці, Акім вже у вересні цього року хоче організувати на території Покорщини перший публічний захід: вечір музики родини Розумовських. Розрахунок простий: якщо вдасться привернути увагу українців до славетної козацької садиби, шукати гроші буде набагато легше.

- Майже у кожній громаді є своя покорщина, – каже Акім Галімов. – Місцеві жителі розповідають про неї легенди, але на ділі ставляться до неї, як до «панської хати», з якої можна потягнути на господарство кілька цеглин. Місцеві активісти та представники місцевої влади дивляться на руїни із сумом але кажуть лише одне: «А що ми можемо зробити?» Я хочу довести, що зробити щось завжди можна, і навіть у такий тяжкий час, як зараз. Просто не треба опускати руки!