Український Ватикан. Як церква розбудовує Золотниківську громаду

Український Ватикан. Як церква розбудовує Золотниківську громаду

Марійський духовний центр у Золотниківській об’єднаній громаді Тернопільської області створює підприємства, розвиває туризм та фінансує інфраструктурні проекти.


Автор: Дмитро Синяк 

 

Прапори Євросоюзу в українських громадах поруч із національними стягами вже нікого не дивують. А от у маленькому селі Зарваниця, що належить до Золотниківської ОТГ Тернопільської області, на стіні будинку Марійського духовного центру Української греко-католицької церкви, поруч із синьо-жовтим прапором майорить знамено… прапор Ватикану. Духовна влада у цій громаді часто значить більше, ніж світська, а церква створює соціальні підприємства, бере кредити на розвиток бізнесу та фінансує інфраструктурні проекти.

 

Зарваниця

 

Ми приїжджаємо до Зарваниці увечері. За 20 років тут з нуля збудували ціле містечко: величезний собор, монастирські келії, кілька церков, високу дзвіницю та адміністративну будівлю, що є заразом і реколекційним будинком (фактично – готелем, у якому живуть прочани, послушники, священники тощо). Православні називають такі містечка лаврами, а католики, у тому числі, й греко-католики – Марійськими (тобто присвяченими Діві Марії) духовними центрами. Марійський центр у Зарваниці входить у 20 найбільших у Європі.

У туманному небі тьмяно виблискують золотаві бані церков, сніжно біліють стіни храмів, у чорному лісі губиться славетна Хресна Дорога. Це широкий брукований шлях, що тягнеться круто угору. Уздовж нього встановлено 14 великих стел з габрового каменю, на яких зображено різні моменти страстей Христових. Коло кожної стели табличка з короткою розповіддю, коментарем та відповідними молитвами. Належить постояти, роздумуючи над тим, що символізує та чи інша подія на останньому шляху Спасителя. Це допомагає відчути розкаяння та любов до вищих сил.

 

Марійський центр у Зарваниці входить у 20 найбільших у Європі

 

Минулоріч цією Хресною Дорогою пройшли близько 1 млн (!) віруючих з цілого світу. Можна припустити, що коли кожен з них залишив у Зарваниці хоча б 100 грн, річний бюджет Марійського духовного центру становить 100 млн грн. Між тим бюджет Золотниківської ОТГ, у якій 8 тисяч жителів, за минулий рік становив 48 млн грн, з них 15 млн грн власних надходжень. За таких обставин церква перетворюється на потужну силу, яка у цілком буквальному розумінні здатна суттєво змінювати світ довкола себе.

 

Один з невеличких церковних готелів, яких у Зарваниці кілька

 

Реколекційний будинок Маріїнського духовного центру вражає вишуканими сходами, великими іконами у золочених рамах на стінах та пальмами у масивних горщиках. Кімнати гарні і сучасні, але замість телевізорів на стінах – ікони. Всюди тихо, чисто, красиво і порожньо: у період між релігійними святами тут майже нікого немає. Лише час від часу тінню ковзне студент Тернопільської духовної семінарії, який проходить у Зарваниці так званий послух.

У невеличкій залі, залитій світлом сяючих люстр, на мене чекає усміхнена дівчина, яка представляється прес-секретарем Марійського духовного центру Вірою Шпуняр. З-за її спини на мене суворо дивляться з портретів найвидатніші діячі Української греко-католицької церкви: спадковий граф, митрополит Андрей Шептицький та його наступник і учень патріарх Йосиф Сліпий.

 

Прес-секретар Марійського духовного центру Віра Шпуняр

 

Земна наука митрополита Андрея

 

«Своїм приміром і Своєю наукою… Божий Син бажає пхнути і цілий устрій суспільности і наклонити всіх людей до праці над добром убогих, – зачитує Віра одне з пастирських послань митрополита Андрея до духовенства... – Тому рішучо фальшивим і шкідливим єсть напрям занедбування сторони суспільно-економічної. Церков тих річей дочасних і матеріальних не занедбує, бо через них веде до віри і моральности».

- У 1910 році митрополит Андрей створив у Львові Земельний банк, який почав надавати кредити селянам, – починає жваво розповідати Віра. – Також він заснував товариство «Земля», яке викупало великі земельні наділи, розподіляючи їх згодом – безоплатно або за дуже помірними цінами – між бідними селянами. Митрополит дуже багато зробив для поширення серед селян кооперативного руху, який перед ІІ Світовою війною в Україні був жвавішим, ніж у Польщі. У кооперації брали участь близько 80 % усіх сільських громад, тому Галичину жартома називали «Кооперативною республікою». Митрополит заснував «Народну Нафтову Унію», що об’єднала нафтоносні землі та довколишні селянські наділи. Він співпрацював з європейськими урядами, зокрема укладав торгівельні угоди в Голландії, Бельгії, Італії, Швейцарії та Німеччині. Австрійський уряд навіть призначив Андрея Шептицького керівником комісії з відбудови Галичини після Першої Світової війни. Митрполит не розділяв бізнес і благочинність. Тому з його благословення церква багато інвестувала у прибуткові підприємства, акції яких котувалися на європейських біржах. Митрополит вкладав кошти у народну промисловість, у будівництво цегелень, кондитерських фабрик та кахлевих заводів. А прибутки від комерційної діяльності скеровував на благодійність або на потреби кліру.

Граф Шептицький з портрету схвально дивиться на свою послідовницю. Зловивши його погляд, Віра знову зачитує пасторське послання митрополита:

«Завжди бідним є той народ, який не має свого промислу, а надійне фінансове становище дає поживу для піднесення духовності нації. Священик, що навіть на жаданнє парохіян не хоче утворити читальні, склепику, шпихліра громадського і прочих, і всім подібним установам єсть противний, не відповідає свому становиську… Бо се звичайно найліпші елементи в селі…»

- Шпихлір – то комора для зберігання зерна, попередник сучасного елеватора, – пояснює Віра, неначе вибачаючись за діалектну мову предстоятеля церкви. – У нашій Золотниківській громаді кілька елеваторів… Та вам би краще за то отець Володимир розповів, але Бог послав йому випробування. Він нещодавно поїхав до Словаччини, щоб перейняти там досвід створення у селі сироварні, але, виходячи з автобусу, невдало ступив і зламав ногу. Це сталося вчора. А зараз його везуть до тернопільської лікарні, де робитимуть операцію…

З благословення архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка отець Володимир Фірман, який народився і виріз в Зарваниці й виріс тут до посади ректора Марійського духовного центру,  у 2006 році відкрив фермерське господарство «Зарваниця Агро». Крім духовної семінарії, отець Володимир закінчив Львівську бізнес-школу при Українському католицькому університеті за спеціальністю «Ефективне управління малим бізнесом».

 

Митрополит, який дуже багато зробив для поширення серед селян Галичини кооперативного руху

 

Тепер у компанії, що належить Марійському духовному центру і має кілька напрямків роботи та кілька філій, працюють понад 40 осіб. Підприємство орендує 1150 га землі та пісочний кар’єр, має власну гідроелектростанцію і планує будувати сонячну. Церква створила у депресивних селах Золотниківської громади понад 70 робочих місць для селян, яким, природно, платить виключно білу зарплату. Ще кілька десятків місцевих жителів мають постійну роботу на різноманітних будівництвах, які Марійський духовний центр веде практично безперервно.

 

Парадокси Золотниківської громади

 

Слухаючи Віру та вдивляючись у мудрі очі митрополита Андрея на портреті, я згадую дорогу до Зарваниці. У Теребовлю за мною на старенькому Daewoo заїхав голова Золотниківської ОТГ Данило Бугай, говіркий, оптимістичний та балакучий чоловік невисокого зросту.

 

Голова Золотниківської ОТГ Данило Бугай

 

І от ми їдемо порожньою засніженою дорогою. Хоч ям чимало, та їхати можна.

- Се не наша дорога – сусідів, – вибачається Данило Орестович. – У нашому районі, бачте, залишилося 8 сільрад, які до жодної ОТГ не схотіли приєднуватися. То, власне, одна з них. Але недавно я чув в обласній адміністрації, що за місяць-другий ці сільради приєднаются до об’єднаних громад.

Золотниківську ОТГ цілком можна назвати громадою парадоксів. До неї увійшли 14 сільрад -  21 село, - але населення не перевищує 8 тисяч осіб. Тут практично немає промисловості, зате є 28,5 тис гектарів родючої землі. Цю землю обробляють понад 20 фермерських господарств, однак власні надходження громади не перевищують 15 млн грн. Медицину Золотниківська ОТГ залишила у районі, зате за освіту взялася обома руками: створила опорну школу, а одразу 4 школи понизила у ступені.

- Тяжко це було, бо люди тих скорочень не розуміли зовсім, – хмуриться, згадуючи минуле, Данило Орестович. – Але хто-хто, а я знаю, що за якість навчання була у скорочених класах. Адже я 27 років працював вчителем трудового навчання у селі Гниловоди, і які тільки уроки протягом того часу не вів: і фізику, і математику, і креслення. Бо просто не було кому…

Здобутки Золотниківської громади є загалом типовими: кілька ремонтів адміністративних приміщень, придбання твердопаливних котлів, відкриття спільно з програмою «U-LEAD з Європою» ЦНАПу. У громаді побувати Президент і Прем’єр-міністр.

 

ЦНАП Золотниківської ОТГ

 

Чому ж перші особи держави приділили увагу посередній громаді, яка не може похвалитися якимись значними успіхами? Відповідь проста: бо Золотниківській ОТГ належить справжній діамант – село Зарваниця з його Марійським духовним центром, український Ватикан. Хоча це той випадок, у якому, мабуть, важко сказати, що кому належить…

У липні минулого року на традиційну Всеукраїнську прощу до Зарваниці зійшлися близько 120 тисяч паломників. Саме зійшлися, бо за давньою традицією кожен прочанин має прийти у святе «відпустове» місце пішки, встановивши собі певну відстань як пожертву за відпущення гріхів. Деякі прочани долають по 200-300 км.

Як можна прогодувати у маленькому селі, нехай навіть і два дні, 120 тисяч прочан? Як розмістити їх на нічліг? Ці питання у Зарваниці вже давно вирішені.

- На час прощ сюди приїжджають підприємці з довколишніх міст та сіл з різноманітними пересувними кухнями, – розповідає Данило Бугай. – Місцеві жителі величезними баняками варять борщ та продають його коло своїх хат. Всюди намети і польові кухні. Усі будинки забиті прочанами. А ті, кому не вистачило місця, сплять просто на траві… Однак громада від цього не отримує практично нічого, крім сміття. Бо заїжджі підприємці сплачують податки за місцем реєстрації, а податкові надходження від місцевих підприємців у результаті прощ не зростають – усі платять стільки ж, скільки й платили… Проте ми розуміємо важливість цих прощ для українців, тому не нарікаємо.

Удалині з’являються куполи Зарваниці. Чоловік у чернечому вбранні, який іде нам назустріч, байдуже ковзає поглядом по нашому автомобілю. Тут звикли до щоденних гостей.

 

Бізнес задля духовного збагачення

 

Не одразу усі проекти, над якими працював отець Володимир разом з командою однодумців, були успішними. От наприклад, спочатку лінія з розливу джерельної води не була прибутковою, але отець ректор завжди підкреслював: головною метою проекту є не прибутки, а можливість єднання людей з Марійським духовним центром. Так з’явився термін соціальне підприємництво, можливо, вжитий у сучасній Україні чи не вперше.

Продажні ціни на Зарваницьку воду опустили до 7 грн за 1,5 л, щоб тільки виходити в нуль. За цим ж принципом працює і найбільше сільськогосподарське підприємство церкви «Зарваниця-Агро». Минулого року воно сплатило майже 1,5 млн грн різноманітних податків та зборів. Крім цього, підприємство забезпечує продуктами весь Марійський духовний центр, а також дитячий садочок та школу сусіднього села Вишнівчик, а ще – зарваницький колегіум «Знамення» з поглибленим вивченням предметів духовно-просвітницького спрямування, де зараз навчаються 48 дівчат-старшокласниць. Влітку Марійський духовний центр проводить літні дитячі табори «Веселі канікули з Богом» та бере активну участь у реабілітації воїнів АТО, які на кілька тижнів приїжджають до його реколекційного будинку разом із сім’ями.

 

Лінія з розливу джерельної води не була прибутковою, головна мета проекту - можливість єднання людей з Марійським духовним центром

 

«Зарваниця-Агро» вирощує різні зернові культури, має власну ферму, м’ясне господарство, молочний кооператив, пасіку та цех з виготовлення олії. Солому переробляє пелетний цех, який успішно продає свою продукцію за кордон. Але місцевій владі він надає виняткові знижки: солом’яні гранули, вартість яких на ринку становить близько 4 тис грн за тонну, Золотиниківська селищна рада отримує за ціною 2,2 тис грн за тонну. Завдяки цьому громаді вдалося суттєво зменшити витрати на енергоносії. Приміром, якщо до об’єднання районна лікарня у Золотниках платила за опалення близько 800 тис грн на рік, то тепер, після встановлення твердопаливного котла і переходу на пелети, – близько 150 тис грн.

 

У громаді вирощують зернові культури, є власна ферма, м’ясне господарство, молочний кооператив, пасіка та цех з виготовлення олії...

 

- За моделлю, запровадженою отцем Володимиром, розвиток бізнесу та прибутки не є самоціллю, – веде далі Віра Шпуняр. – Головна мета: зростання цілого нашого краю, створення робочих місць, благочинність та забезпечення усіх потреб Марійського духовного центру. Так учив Андрей Шептицький.

- Розвиток бізнесу у селі – це не тільки робочі місця, – вважає Віра Шпуняр. – От, наприклад, найвіддаленіше село нашої громади – Гниловоди – взимку часто на кілька днів залишалося відрізаним від світу, коли дорогу засипав сніг. Але після того, як у селі  з’явився цех з виробництва пельменів та вареників, до села набагато частіше почав їздити різноманітний транспорт, і дорогу тепер не встигає засипати.

Минулоріч, спільно з німецькими благодійниками, яких знайшов отець Володимир, церква також капітально відремонтувала дитячий садочок у селі Вишнівчик. Загальна вартість ремонту становила понад 600 тис. грн, і частка громади у цій сумі була незначною. Марійський духовний центр регулярно допомагає також і місцевій школі, у якій, наприклад, минулого року замінив усі вікна.

 

Український Єрусалим

 

У що, здавалося б, могла інвестувати церква, щоб зробити Золотниківську громаду привабливішою для туристів? Для цього здалася б якась зовсім не типова туристична атракція. Щось таке, чого немає більше ніде в Україні, а можливо, й у цілій Європі.  Саме так міркував отець Володимир разом зі своїми однодумцями: отцем Любомиром Зозуляком та отцем Іваном Січкариком. Врешті-решт у них з’явилася надзвичайно цікава ідея…

Хресна Дорога приводить до великого незвичного архітектурного комплексу, що за 4 роки виріс просто посеред лісу. Сходи виводять до трьох хрестів на умовній Голгофі. Поруч із ними – копія Гробу Господнього зі Святої Землі. У ній можна навіть побачити місце, на якому лежало тіло Ісуса. На горбочку невеличкий гайок: Гетсиманський сад, у якому Ісус молився перед арештом. Коло нього – Сходи Покаяння, якими він піднімався на суд до Пилата. Над євангельською купіллю Ветезда, у якій оздоровлювалися хворі, розкинув крила кам’яний ангел. Увінчують комплекс Левові (Ліонські) ворота та витончена Вежа Давида.

 

 

- Усі ці споруди є копіями аналогічних архітектурних пам’яток в Єрусалимі, – розповідає мені екскурсовод – послушник на ім’я Олег. – Причому отець Володимир хотів, щоб усі копії були абсолютно точними, і навіть радився щодо цього з єрусалимськими архітекторами. Однак ті розповіли, що самі святині насправді є копіями споруд, котрі існували 2 тисячі років тому. І ніхто достеменно не знає, якими вони були тоді. А тому без сенсу рахувати, до прикладу, сходинки на Сходах Покаяння, точно вимірювати висоту та ширину Гробу Господнього. Врешті-решт отець Володимир зробив усе так, як бачив…

 

З Вежі Давида відкривається чудовий вид на весь Марійський духовний центр та Зарваницю

 

Український Єрусалим вражає масштабом, величчю та якоюсь немісцевою, середземноморською красою. Довкола міста височіє зубчаста стіна, а з Вежі Давида відкривається чудовий вид на весь Марійський духовний центр та Зарваницю. Навіть атеїстам варто побувати тут і подивитися на цю красу. Зокрема, також і на них розраховував отець Володимир, задумуючи Український Єрусалим. Для отця ректора він є також кам’яною проповіддю, яка має навернути атеїстів до Бога.

Розрахунок отця Володимира виявився правильним. Після побудови Українського Єрусалима кількість відвідувачів Марійського духовного центру зросла у 1,5 рази.

 

Аграрний центр

 

- Щороку ми втілюємо один якийсь масштабний проект,– продовжує Віра Шпуняр. – Минулого року здали Український Єрусалим, а цьогоріч плануємо розпочати будівництво так званого Аграрного центру. Це знову ж таки ідея, позичена у митрополита Шептицького. Він у цілій Галичині відкривав аграрні школи, у яких сільську молодь вчили господарювати на землі із застосуванням найсучасніших технологій.

Фактично Аграрний центр має являти собою профільний конференц-хол. Тобто тут планують проводити різноманітні релігійні зібрання, а також і влаштовувати короткотривалі курси для агрономів, ветеринарів, пасічників, садівників, птахівників тощо. Вони мають слухати лекції з аграрного туризму,  сільськогосподарського менеджменту, страхування, відновлювальної енергетики,кооперації...

У приміщенні Аграрного центру окремо збираються проводити спеціальні курси для воїнів АТО, які мають не тільки адаптуватися до мирного життя, але й знайти себе у сільському господарстві. З викладачами має допомогти Український католицький університет та інші українські виші.

 

Молодіжний клуб, який відновила та утримує церква

 

Усі майбутні бізнес-проекти Марійського духовного центру також плануються у форматі соціального підприємництва, у якому отець Володимир Фірман став визнаним в усій Україні спеціалістом. Він вже не раз консультував зацікавлених осіб.

- Діяльність соціальних підприємств на території Тернопільсько-Зборівської архиєпархії руйнує стереотипи про те, що церква та бізнес є несумісними, – підводить підсумок пані Віра. –А також доводить, що вивчаючи спадщину митрополита Андрея Шептицького, ми в змозі покращити добробут людей і допомогти їм відчути себе повноцінними господарями та незалежними громадянами у своїй державі.

Андрей Шептицький уважно дивиться на нас з Вірою і, здається, схвально киває. А його вуст торкається усмішка.

Теги:

стаття репортаж

Область:

Тернопільська область

Громади:

Золотниківська сільська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь
Читайте також:
E7de8a9927c55d32be4a434401a08b84

22 березня 2019

Децентралізація на Сумщині: як розвивається...

Краснопільську об’єднану територіальну громаду створили 30 квітня 2017 року. ОТГ згуртувала майже всі села...

88fba41c01d0259e1db5812d44fe7ef9

21 березня 2019

«Боявся, щоб сміттєві баки не покрали на клітки...

Домовитись про зустріч з Сергієм Гарбаруком було непросто. Під час однієї з телефонних розмов він відмовив, бо у...

F12a58ce9415a849fbe0ebf755fedabe

19 березня 2019

Тепер усе залежить тільки від нас: як...

Громада, яка об’єднала майже увесь район, своїми здобутками доводить сусідам, що ті даремно відмовилися від спільного...