Іван Васильович змінює професію або Минуле та майбутнє Баштанської громади

Іван Васильович змінює професію або Минуле та майбутнє Баштанської громади

 

Голова Баштанської об’єднаної громади Миколаївської області Іван Рубський шість років працював головою РДА. Тепер він звикає до нових умов управління і відкриває для себе світ.


Автор: Дмитро Синяк  

 

Невдовзі після виборів, які пройшли у грудні 2016 року, голова Баштанської ОТГ Іван Рубський розпорядився встановити на фасаді міської ради музичний годинник з боєм. Коли містяни вперше почули лункий подзвін, вони подумали, що то у церкві б’ють на сполох. Тому невдовзі до бою годинника міська влада додала лагідну мелодію: обробку весільного танцю. Відтоді зажила Баштанська громада по-новому – за новим часом та за новим ритмом.

 

Голова громади, який служив на «Києві»

 

Іван Рубський не подібний до кабінетного управлінця – він радше нагадує командира якоїсь кавалерійської частини: високий, широкоплечий і явно фізично дуже міцний. Його голова гладко вибрита (мов у Котовського!), і тому очі, проникливі та розумні, особливо виділяються на обличчі.

 

 

Командир «Баштанської дивізії», сам болгарин за національністю, виріс у болгарському селі Колісне Одеської області, де на 5 тисяч населення припадало майже півтори сотні майстрів та кандидатів у майстри спорту з греко-римської боротьби. Тож Іван і сам змалку займався боротьбою. Згодом служив на Північному флоті – матросом авіаносного крейсеру «Київ». По закінченні інституту трохи попрацював головним бухгалтером у місцевій райсільгосптехніці, а у 1985 році перейшов до Баштанської райдержадміністрації начальником фінансового управління та першим заступником голови РДА. Цю посаду він обіймав 23 роки. При Ющенку став головою району, зумівши залишитися районним керманичем і після приходу до влади наступного Президента.

 

 

- А на початку 2014 мене люстрували, –  Іван Рубський каже це так, як міг би казати бойовий комдив про власне дострокове звільнення у запас за безглуздим наказом згори. – І це за нинішнього браку кадрів!

У 2014 Іванові Васильовичу саме виповнилося шістдесят, тож він пішов на пенсію. Але довго дома всидіти не зміг: наприкінці 2015 виставив свою кандидатуру на вибори міського голови Баштанки. І без жодної реклами та агітації переміг 10 суперників, набравши утричі більше голосів, ніж найближчий конкурент. А за рік Баштанка вже стала адміністративним центром об’єднаної громади.

- Баштанська громада – одна з двох у Миколаївській області, що об’єдналася без внесення жодних змін до перспективного плану, – з гордістю, у якій відчувається ледь помітна нотка жалю, каже Іван Васильович. – У 2016 році я міг без жодних проблем об’єднати у громаду цілий район. І, як на мене, це було би правильним рішенням. Адже, приміром, західна територія району дуже складна, і я, чесно кажучи, не знаю, як вона виживатиме без Баштанки. Але якщо мудрі люди у Києві кажуть, що на території Баштанського району має постати три громади, то я не заперечуватиму. Три так три…

 

Читати також: Степова столиця спорту

 

Слухаючи Івана Васильовича, я поволі роздивляюся його кабінет і раптом натрапляю очима на портрет Президента.

- Навіщо вам портрет гаранта? – питаю я, знаючи, з яким задоволенням голови громад відмовляються від колишнього обов’язку очільників місцевого самоврядування тримати у кабінеті портрети лідерів тих чи інших політичних сил. – Адже ви вже не працюєте у президентській вертикалі. Та ще й люстровані…

- Як це навіщо? – трохи ніяковіє Іван Рубський. – Я, хоч і безпартійний та люстрований, але все ж таки представник місцевого самоврядування і з повагою ставлюся до державної влади, у якій працював понад 30 років…

Годинник на фасаді мерії відвішує кілька важких ударів.

 

Дружинники згадують юність свою, коли з ворогами рубались в бою

 

Іван Рубський у Баштанському районі - харизматична фігура. Його популярність є такою великою, що йому навіть пробачили пониження ступеню трьох місцевих шкіл та оптимізацію освітньої мережі.

- Майже за 30 років роботи в РДА я у районі доклався мало не до кожного гвинтика, – розповідає Іван Васильович. – А знаєте, в яких умовах мені доводилося працювати? На початку 1990 років борг району тільки за енергоносії становив майже 10 млн доларів! Всюди розруха, безгрошів’я, суцільні борги! І тільки спробуй пожалійся на це обласній адміністрації. Там тобі завжди скажуть: «Відсутність грошей не є приводом, аби нічого не робити! Кругом і кроком руш!» Як в армії. Це зараз у громаді ти маєш, крім грошей місцевого бюджету ще кошти донорів, ДФРР, субвенції... А тоді я нічого не мав. Хіба власне слово…

- Як же ви давали раду? – намагаюся я проникнути у таємницю управління районом без грошей.

Іван Рубський робить безнадійний жест своєю великою командирською рукою.

- Так і давали! Щоправда, з наставником мені пощастило: я довший час працював під орудою Володимира Федоровича Артеменка. Отакий чоловік був! Кремінь! Це він навчив мене досягати результату «за будь-якої погоди». Тепер, мабуть, вся Україна знає продукцію Баштанського сирзаводу. І всі вже забули, що такі сирзаводи за Союзу були практично у кожному районі, але згодом більшість з них просто порізали на метал. А ми свій завод врятували. У 1990-х він заготовляв 20 тис. літрів молока за добу – 5% від потужності. Колгоспних корів давно порізали, а люди молоко на завод не здавали, бо платили там мало. Володимир Федорович тоді закріпив по одному селу мало не за кожним працівником РДА, а директор заводу Анатолій Поручник почав закуповувати молоко в інших областях. У своєму селі, Добрій Криниці, я за кілька тижнів вже знав клички усіх корів, знав, скільки кожна з них дає молока і коли має народити теля. Я ходив по дворах і просив, обіцяв, а деколи й тиснув. І з часом це дало свої плоди: люди поволі почали здавати молоко на завод, і він вижив. А тепер-он вклав тільки 19 млн грн у сучасні очисні споруди, завдяки чому вода у каналізації сирзаводу чистіша, ніж у міському водогоні. А загалом у завод за останні 7 років вкладено понад 177 млн грн інвестицій.

 

 

Іван Рубський барабанить пальцями по рудій поверхні стола і переможно дивиться на мене крізь скло невеличких окулярів. Він явно отримує задоволення від розповідей про перемоги у давнішніх запеклих битвах.

- А от вам іще один приклад. Коли Артеменко став головою Баштанської РДА, ми називали централізовані котельні «крематоріями для спалювання бюджетних коштів», бо вони з’їдали левову частку районного бюджету. Знаєте, що зробив Володимир Федорович? Наказав розібрати усі централізовані котельні. І невдовзі в усьому районі кожен комунальний заклад мав власну котельню чи, принаймні, автономне опалення. А більшість жителів скористатися програмою державної допомоги на створення такого опалення. Економія сягнула мільйони гривень за рік…Першу таку котельню ми робили знову ж таки у Добрій Криниці. На радгоспному складі знайшли труби і старий котел, місцеві кулібіни нам усе це зварили. От як ми працювали тоді!

 

Читати ще: Кінорай просто неба. Ноу-хау Баштанської ОТГ

 

Іван Рубський усміхається, дивлячись у минуле.

- Про об’єднання громад я теж вперше почув від Володимира Артеменка – ще на початку 2000-х, – веде далі Іван Васильович. – Одного разу він приїхав з Києва і сказав, що по всій Україні будуть об’єднувати райони, і будь-що треба зробити так, аби Баштанка залишилася центром. Тому і освіта, і медицина, і спорт у нас мають бути кращими, ніж у сусідів. І ми орієнтувалися на ці його слова дуже довго. Може, тому й громаду створили одні з перших в області, і без особливого спротиву. І госпітальний округ давно формується довкола Баштанки.

 

Політика та заправка

 

Зі створенням громади Іванові Рубському спершу було важко звикнути до нових умов праці. Першим випробуванням стала політична конкуренція, котрої майже немає у райдержадміністраціях, очільників яких призначає президент.

- За два роки на мене вилилося стільки бруду, скільки не лилося за все моє попереднє життя, – обурюється Іван Рубський. – Оскільки мої політичні опоненти не могли знайти проти мене жодного компромату, вони вдавалися до різноманітних брудних технологій. Наприклад, перед виборами писали на стінах якісь нісенітниці – начебто від моїх прихильників: «Наш папа – мэр!», «Рубський – за бідних!», «Только я». Також дзвонили людям із погрозами: «Не проголосуєте за Рубського – спалимо хату!» Вони видали – буцімто від мого імені – буклет, у якому «я» виступаю за комуністів, соціалістів, націоналістів, праворадикалів і діючу владу одночасно. Це щоб пересварити моїх виборців між собою. Навіть тепер, через рік після виборів, ці опоненти не дають мені спокою. От вчора, наприклад, коли я був на прийомі у начальника райвідділу, йому зателефонував невідомий і сказав, що «Рубський зараз п’яним ганяє на своїй машині по місту»…

Лайливе слово мало не зривається з вуст голови громади, але він вчасно опановує себе і лише зітхає:

- Ну що за люди!

- А до райвідділу ви у якій справі? – обережно питаю я.

- У нас море таксистів, але майже ніхто з них не оформлений законно, і відповідно, бюджет громади не отримує від їхніх прибутків ні копійки. Хто має виводити цих таксистів на чисту воду, як не поліція? А ще ми маємо одну заправку, що до недавнього часу зовсім податків не платила. Я вже кілька разів піднімав з цього питання правоохоронні органи, і врешті-решт певні платежі розпочалися, але це далеко не те, що треба… Пальне ця заправка, до речі, продає за найнижчими у районі цінами. І фури туди вічно тягнуться, розбиваючи наші дороги.

Іван Васильович змовкає, розмірковуючи про те, чи варто розповідати далі, та все ж продовжує.

- От скажіть, як у державі може бути такий бардак!? Податки не платяться, посадки вирубаються, і дуже часто незаконні схеми мають покровителів нагорі. Ну що за люди, га!?

- А що у райвідділі кажуть на це? – задаю я некоректне запитання, та відразу ж виправляюся. – Я мав на увазі: платитиме заправка усі податки, які має?

- А де ж вона дінеться! – холодно каже Іван Рубський, і я бачу, як його права рука стискається у великий кулак. – Будемо над цим працювати.

 

Про бандитів, які сплачують податки, або Місцевий колорит земельних відносин

 

- Із землею теж є проблеми! – продовжує Іван Васильович, і мені здається, що я чую брязкіт шаблі, яка має бути пристебнута до його поясу. – Договори з більшістю орендарів укладено на 49 років, і у цих договорах чорним по білому прописано, що за користування землею треба сплачувати лише 1,5% від її вартості, а не 3%, як мало би бути за законом. Я колись порахував, що Баштанський район втрачає через це щонайменше 20 млн грн на рік! Та якби ми мали такі гроші, ми б у цілій громаді такий марафет навели! Якось до мене у рамках співпраці між громадами Польщі та України приїжджали поляки. Побачивши наші безкраї полі під зерновими та соняшником, вони сказали: «Ви тут гроші, мабуть, лопатою загрібаєте!» І я не міг пояснити їм, як може бути так, що частина фермерських господарств не платять податків, бо на папері вирощують зерно для власного споживання і не показують прибутків. Через такі схеми частина землі району гуляє в тіні!

- Ви ж тут усіх знаєте! – не витримую я. – От тут якраз би і треба було вдарити по неплатниках податків з усіх стволів.

Іван Рубський усміхається, як міг би усміхатися досвідчений вояка, чуючи пропозиції якогось новобранця щодо лобових атак кавалерією на танки.

- По-перше, в правоохоронних органах дуже швидко змінюються керівники, і тому зв’язки не мають великої ваги. По-друге, Державна фіскальна служба вже не «кошмарить» бізнес і у нашому районі має тільки консультаційні пункти. По-третє, сама система працює неправильно. Активи, у тому числі й, наприклад, землю поза межами населених пунктів, громадам передали, але системи контролю за розподілом цих активів залишили за державою. По-четверте, я вже не працюю у владній вертикалі і мушу діяти зовсім не так, як колись. Я маю певні ідеї щодо вирішення цього питання, але про них я краще казати не буду. Нехай вони залишаться таємницею.

- Ну, може, хоч натякніть… – прошу я.

- Ви ж, мабуть, знаєте, у нас тут є певний місцевий колорит: криміналітету маємо багато, – відповідає Іван Рубський після короткої паузи. – Так-от, одне з угрупувань розробило таку рейдерську схему. Бандити звідкись отримали базу Держгеокадастру і, подивившись, які землі Баштанського району не мають орендарів, почали шукати їхніх власників і оформлювати з ними договори оренди. У бюджет вони при цьому сплачували не 1,5%, і навіть не 3%, а всі 6% від вартості землі. Проблема тільки у тому, що насправді ці землі обробляються десятиріччями, і договори оренди у сільгоспвиробників є. Просто ці договори ніхто не реєстрував, щоб не платити податків. І тепер, коли орендарі приходять до мене і волають про рейдерство та обов’язок держави захищати бізнес, я питаю у них, скільки ви за останні десять років заплатили податків на соціальну сферу чи на інфраструктуру громади, якою щодня користуєтеся? Після цього багато наших підприємців стрімголов побігли реєструвати свої договори і платити податки. Так нашій Баштанській ОТГ, як це не парадоксально звучить, допомогли рейдери.

 

Коли 1 км дороги коштує 9 млн грн

 

Ми стоїмо під дрібним дощем коло невеличкого спортивного майданчику. По командирській лисині Івана Рубського стікають за комірець шкіряної куртки великі дощові краплі. Майданчик, як майданчик, нічого особливого; але разом із тим далеко не  кожне маленьке місто (Баштанка до 1987 року взагалі була селищем) має якісне футбольне, волейбольне та баскетбольні поля та ще й вуличні тренажери і дитячий майданчик поруч…

 

Читати на тему: Мрії Баштанської ОТГ. Як працює Інвестиційний центр об’єднаної громади

 

- Ми цей майданчик зробили за чотири дні, – з неприхованою гордістю каже Іван Васильович. – На цьому місці пустир був, а на пустирі – бур’ян у людський зріст і купи сміття.

- Але ж це все нереально зробити за чотири дні, – зі знанням справи кажу я.

Іван Васильович усміхається моїй наївності.

- Тренажери у нас вже були на складі, футбольні ворота для нас зварив підприємець – депутат міської ради, а пофарбували ми їх самі, баскетбольні щити взяли під чесне слово. Згодом за депутатські кошти трьох депутатів міської ради покрили борги. Комунальники працювали день і ніч, але встигли все почистити, викосити та розрівняти.

- Ви б іще дороги так зробили, – кажу я, щоб підтримати розмову, а заодне і приховати своє здивування від того, як деколи можуть вдало поєднуватися вихований під час роботи в РДА авторитарний стиль управління та широкі можливості об’єднаної громади. – Коли я сьогодні їхав до Баштанки від залізничної станції, то думав, що по цих дорогах гатили з важкої артилерії.

Обличчя Івана Васильовича відразу ж похмурніє.

- От ви, як усі: як щось не так – то до Рубського. А я, по-перше, вже не відповідаю за район, а по-друге, ця дорога – державного значення, і я до неї ніколи нічого не мав. Ну як це людям пояснити?! Ви краще скажіть мені, чому дороги та кошти на їхнє утримання не передали громадам? Обіцяли ж передати з 1 січня 2018 року, але передали обласним адміністраціям! Я щойно 8 млн грн з ОДА на дороги отримав, і за це вдячний. Але набагато краще було б, щоб ми самі ремонтували свої автошляхи. До речі, половина з цих 8 млн грн якраз піде на дорогу до залізничної станції, бо люди наполягають, щоб громада її ремонтувала.

- А що робить райавтодор?

- Цього року на тих дорогах, які проходять через територію нашої громади, він навіть сніг не чистив. Районні депутати мають ревнощі до об’єднаних громад. Коли тільки щось від них залежить, відразу ж кричать: «Не хочемо! Не дамо!» Мені депутати райради не раз закидали, що я, мовляв, розвалив район. Люди лишаються без посад і впливу – я можу їх зрозуміти… Але ж це не значить, що дороги можна не робити. На мій погляд, техніку і майно райавтодорів давно треба передати об’єднаним громадам. Минулоріч ми витратили 1,7 млн грн на шкільний автобус, цьогоріч купуємо ще один. Не можемо вбивати їх по ямах.

 

 

Іван Васильович мовчить, дивлячись на майданчик. Новенькі тренажери виблискують під дощем, а вкриті вологою баскетбольні щити видаються якимись особливо яскравими.

- Одного разу наш баштанський ветеран, якого я возив на святкові заходи до обласного центру, розповів мені, що до війни поїздка до Миколаєва машиною легко могла тривати дві доби, – продовжує Іван Рубський вже з усмішкою. – Я спершу не повірив, сказав, що на волах можна швидше добратися. Це ж лише 60 км! А ветеран образився: «Нічого ти, салаго, не розумієш! Дорога була ґрунтовою: щойно невеликий дощ, ми то в одному кюветі лежимо, то в іншому. Поки вантажівку перевернемо, поки підрихтуємо – вже й ніч, а вночі по такій дорозі їхати небезпечно…» За радянських часів на ґрунтові дороги почали сипати жерству, пізніше – лити гудрон, і лише згодом – асфальт. А чорнозем при цьому не чіпали, і такі дороги розлазилися, мов старий кожух. Тому коли ще кілька років тому капітально ремонтували 6 км дороги коло Баштанки, то мусили спочатку вирубати чорнозем, згодом насипати пісок, щебінь та інші будівельні матеріали. Після цього будівельники заливали бетон і лише на цю подушку клали 12 см асфальту. А коштувало це 60 млн грн за 6 км. І це ще тоді, коли долар був по 8 грн. Зараз ми маємо проектно-кошторисну документацію на будівництво 3,7 км дороги у селі Добре вартістю 29 млн грн. Що поробиш! Такі у нас ціни…

 

Подорож у майбутнє

 

Ми швидко переїжджаємо до найголовнішого об’єкта громади, до її проекту майбутнього: басейну, який вже частково побудовано. Його 25-метрова вже чаша заповнена водою. Згодом цю воду мають чистити за сучасною технологією соляного електролізу. Вартість проекту – 64 млн грн, причому 22 з них вже виділили: 4,5 млн грн надійшло з бюджету громади, 6 млн грн – з обласного бюджету, а решту виділили з депутатських коштів народні обранці, які опікуються Баштанською ОТГ.

 

 

Іван Рубський задумливо дивиться на синє дзеркало води, по якому періщить дощ.

- Зараз мені набагато цікавіше працювати, – раптом каже він. – Набагато важче, але й цікавіше. Я відчуваю, що можу більше змінити, ніж тоді, коли був головою РДА. Тепер я не маю випрошувати кошти нагорі, смикаючи за різноманітні ниточки особистих зв’язків та намагаючись потрапляти на фуршети з потрібними людьми. Зараз Інвестиційний центр розвитку Баштанської ОТГ подає проекти до різноманітних українських та міжнародних установ і отримує на них фінансування. Завдяки цьому, ми тільки за минулий рік залучили додатково понад 50 млн грн. Бюджет нашої громади сягає 178 млн грн, тобто можна сказати, що додатково ми залучили майже третину нашого бюджету… Та річ не тільки у грошах. Я відчуваю, що світ тепер для мене – відкритий. На посаді голови РДА я лише раз побував у відрядженні за кордоном, а тепер їжджу часто – для обміну досвідом. І також часто приймаю у себе іноземних гостей.

Очі «комдива» Рубського теплішають.

- Знаєте, ці поїздки надзвичайно змінюють свідомість. От нещодавно я був у Швеції, так-от, там бюджет громади з 28 тис. жителів  (Баштанська громада має близько 23 тис.) сягає 7,8 млрд грн у переводі на наші гроші! А швецький парламент у 90% випадках голосує за ті законопроекти, які погодили асоціації громад. За такого підходу до нових законів найменше претензій. Розумно, га? Я також був вражений, коли почув, що шведи раді поразці військ Карла ХІІ під Полтавою. Бо, мовляв, хоч Швеція тоді і втратила значну частину своєї території, зате назавжди отримала щеплення від імперських амбіцій. І понад 300 років шведи не беруть участі у жодній війні, займаючись виключно економікою. Тому рівень життя у країні чи не найвищий у світі…

 

Читати також: Як заробити на фестивалях? Про Баштанську республіку і не тільки

 

Тепер Іван Рубський весь – у майбутньому.

- А в польській Солець-Куяцькій громаді, де лише 15 тис. мешканців, ми з депутатами міськради і старостами бачив спортивний комплекс, у якому все було настільки автоматизовано, що зал видавався одним великим роботом. Натиснув одну кнопку – і зі стін виїхали баскетбольні щити. Натиснув іншу – і просто з підлоги піднялися футбольні ворота. А який там басейн! А який боулінг-клуб! Я не можу забути цей спорткомплекс і мрію зробити такий у Баштанці. У цій же громаді ми бачили індустріальний парк, на території якого працюють 44 підприємства. Причому усі доволі великі. Лише птахофабрика випускає по 242 тонни м’яса птиці щодня. Ми теж маємо проект індустріального парку площею 148 га. У нас сільськогосподарський регіон, і ми хотіли б, щоб, наприклад, олію, макаронні вироби, соки тощо виготовляли на місці. Не виключена і можливість будівництва на території технопарку великого логістичного комплексу. Щоправда, зараз Держбудекспертиза, яка має погодити проект, гальмує нам усю роботу. Але ми прорвемося. Не вперше…

Здалека чути бій баштанських «курантів», які продовжують відлічувати громаді новий час.

Теги:

стаття

Область:

Миколаївська область

Громади:

Баштанська міська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Читайте також:
6a829f408f42aca21a1310ba6a1f6c89

11 грудня 2018

Місцеві бюджети 2019 – експерти прокоментували...

7 грудня Президент України підписав Закон України «Про державний бюджет України на 2019 рік» (№2629-VIII від...

E2e5765b0e5bca08114264c04a647350

11 грудня 2018

«Кому подобається, коли за нього приймають...

142 міста обласного та 238 міст районного значення передбачені у перспективних планах формування територій громад...

Beff8557b0ccf48a7463ddfeed118e99

05 грудня 2018

Наступні роки реформи мають стати ривком...

Україна п’ятий рік поспіль реалізує реформу децентралізації, і наступні роки перетворень мають дати новий поштовх...