Повномасштабна війна не лише змінила форми громадської участі а й продемонструвала, що в різних умовах виникають різні моделі громадської участі. Саме такого висновку дійшли автори дослідження «Практики залучення жителів до процесу формування та реалізації місцевої політики», яке охопило 103 територіальні громади України. Аналіз показав, що сьогодні громади реагують на виклики війни по-різному, а отже, універсальної моделі громадської участі більше не існує.

Чому універсальної моделі більше не існує

Одним із головних висновків дослідження стало те, що сьогодні вже неможливо говорити про громадську участь як про єдину універсальну модель. Аналіз показав, що характер взаємодії між владою та жителями безпосередньо залежить від умов, у яких працює громада.

Саме тому в межах дослідження територіальні громади були згруповані у чотири категорії: тилові, прифронтові, деокуповані та громади, які працюють в екзилі. Кожна з них виробила власні підходи до залучення жителів, оскільки виклики, з якими вони стикаються, принципово різні.

Для громад, що працюють в екзилі, громадська участь стала способом зберегти зв'язок із жителями, які були змушені залишити свої домівки, та підтримувати громаду як єдину спільноту. Для деокупованих територій вона перетворилася на один із ключових інструментів відновлення довіри між владою та жителями. Прифронтові громади шукають баланс між відкритістю та безпекою, тоді як тилові громади продовжують розвивати інструменти участі, адаптуючи їх до нових умов війни.

Саме це дозволило авторам дослідження зробити один із ключових висновків: сьогодні універсальної моделі громадської участі не існує. Натомість громади поступово формують різні моделі взаємодії, кожна з яких відповідає конкретним умовам і потребам.

Практика адаптувалася швидше, ніж очікували

Кількісні результати дослідження підтверджують, що повномасштабна війна не призвела до згортання громадської участі, а суттєво змінила її форми.

Сьогодні 85,8% усіх зафіксованих практик реалізуються в онлайн-форматі, ще 12,4% у гібридному. Таким чином, дистанційна взаємодія перестала бути тимчасовим рішенням і фактично стала основним способом комунікації між органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями та жителями.

Водночас дослідження показало, що цифровізація не означає уніфікації. Онлайн-інструменти використовуються для різних цілей: від консультацій щодо місцевих рішень до підтримання постійного зв'язку з релокованими жителями, проведення громадських обговорень, опитувань і навіть підготовки стратегічних документів.

Сучасний стан регулювання

Водночас дослідження виявило ще одну важливу тенденцію. Попри активний розвиток нових форматів взаємодії, більшість із них досі залишається поза межами чинного нормативного регулювання.

Лише 21,3% проаналізованих практик мають нормативне закріплення. Решта виникла як відповідь громад на нові виклики війни та поступово стала частиною їхньої повсякденної діяльності.

Це означає, що сьогодні саме практика визначає напрям розвитку громадської участі, тоді як нормативне регулювання лише поступово адаптується до вже сформованих підходів. Онлайн-консультації, гібридні громадські слухання, електронні опитування, залучення релокованих жителів до обговорення місцевих рішень активно використовуються громадами незалежно від того, чи передбачені вони локальними нормативними актами.

Саме тому одним із ключових завдань на найближчі роки стає не створення нових форм громадської участі, а вироблення спільних принципів їх застосування, які дозволять громадам і надалі зберігати необхідну гнучкість, водночас забезпечуючи прозорість, довіру та легітимність ухвалених рішень.

Не одна модель, а спільна рамка розвитку

Головний висновок дослідження полягає не лише в тому, що універсальної моделі громадської участі більше не існує. Він також показує, що громади не потребують однакових рішень. Натомість їм потрібна спільна рамка, яка допоможе формувати власні моделі участі відповідно до місцевого контексту, безпекових умов і потреб жителів.

Саме тому автори дослідження пропонують зосередитися не на уніфікації інструментів, а на принципах, які мають залишатися незмінними незалежно від того, які саме механізми використовує громада.

Таку рамку розвитку вони пропонують вибудовувати за трьома взаємопов'язаними напрямами.

Перший напрям передбачає створення якісної локальної нормативної основи для громадської участі. Йдеться не про механічне перенесення типових положень чи однакових переліків інструментів, а про розроблення процедур, які справді відповідають умовам конкретної громади та забезпечують зрозумілі правила взаємодії між владою і жителями.

Другий напрям стосується розвитку сучасних форматів участі. Насамперед це інтеграція цифрових і гібридних механізмів, використання різних каналів комунікації та створення можливостей для участі жителів незалежно від їхнього місця перебування. Особливого значення це набуває для громад, жителі яких були змушені виїхати або тимчасово проживають за межами своєї громади.

Третій напрям передбачає перехід від окремих консультацій до системної громадської участі, коли взаємодія з жителями стає постійною складовою місцевого врядування. У такій моделі громадська участь перестає бути формальною процедурою й інтегрується в процес підготовки, ухвалення та реалізації місцевих рішень.

Незалежно від того, яку модель участі обере конкретна громада, автори дослідження рекомендують звернути увагу на кілька ключових напрямів розвитку:

• розробити мінімальні стандарти дистанційної та гібридної громадської участі;
• інтегрувати механізми участі з державною цифровою ідентифікацією;
• враховувати особливості різних типів громад під час розроблення законодавства та локальних нормативних актів;
• забезпечити обов'язковий зворотний зв'язок щодо результатів консультацій;
• використати процес оновлення статутів територіальних громад як можливість інтегрувати сучасні моделі участі в локальну нормативну базу.

Чого навчає міжнародний досвід

Окремий розділ дослідження присвячено аналізу практик країн з успішним досвідом цифрової демократії. Розглянуто приклади Естонії, Ісландії, Польщі, Франції та Іспанії.

Незважаючи на відмінності між національними моделями, автори виділяють три спільні чинники ефективності: надійну цифрову ідентифікацію учасників, обов'язковий зворотний зв'язок від органів влади та нормативне визнання результатів громадської участі.

Експерти вважають, що саме ці принципи мають стати основою подальшого розвитку української системи громадської участі.

Автори дослідження підкреслюють, що його мета полягала не лише у фіксації практик, які сформувалися в українських громадах під час війни, а й у започаткуванні професійної дискусії про майбутнє громадської участі в Україні.

Як зазначає аналітикиня проєкту «Формування правової основи та посилення громадської участі у відновленні деокупованих територій» Ірина Гайдучик:

«Метою цього дослідження було не просто зафіксувати існуючі практики громадської участі під час війни. Для нас воно стало відправною точкою для ширшої розмови про те, як змінюється взаємодія між владою та жителями, які інструменти вже працюють, а які ще потребують розвитку. Саме тому дослідження не є нашим кінцевим результатом. Нашою кінцевою метою є діалог між громадами, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями, експертами та самими жителями. Ми хочемо спільно шукати відповіді на те, як зробити громадську участь більш системною, впливовою та адаптованою до умов війни.»

Наступним етапом роботи стане підготовка практичного путівника, який допоможе громадам інтегрувати сучасні моделі громадської участі в ухваленні власних локальних рішень. Його розроблення відбуватиметься у відкритому діалозі з представниками органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, експертного середовища, громадських організацій та активними жителями.

Асоціація самоорганізації населення запрошує всіх, хто працює над розвитком громадської участі, долучитися до цієї роботи. Якщо у вашій громаді є власні практики, рішення, нормативні напрацювання або приклади використання цифрових, дистанційних чи гібридних форматів участі, поділіться ними з командою проєкту. Чим ширшим буде коло залучених громад і представлених практик, тим кориснішим стане майбутній путівник для всієї системи місцевого самоврядування України.

Цю публікацію підготовлено ВГО «Асоціація самоорганізації населення» в рамках проєкту “Формування концептуальних та правових засад ефективного повоєнного відновлення деокупованих територій України”, який підтримується Міжнародним фондом “Відродження”. Проєкт реалізується у співпраці ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення”, ГО “Центр політико-правових реформ”, ГО “Громадська ініціатива Луганщини” та ГО “Асоціація “Відродження та Розвиток”.