Голова Тростянецької громади Сумської області Юрій Бова про бажання людей, попри небезпеку, залишатися вдома, а також про те, як це має бути враховано у майбутній державній політиці

Автор Дмитро Синяк

---

Тростянець пробув в окупації лише місяць, та цього часу виявилося достатньо, аби місто перетворилося на суцільну руїну. Збройні Сили України та Добровільне формування територіальної громади «Тростянець» ні на день не припиняли боротьби з окупантами. Їм активно допомагали місцеві жителі, передаючи інформацію про всі пересування ворога, по якому згодом доволі влучно била українська артилерія. Так, 11 березня 2022 року прицільним пострілом з «Байрактару» біля штабу росіян, який вони влаштували у будівлі Тростянецької міської ради, було знищено командну машину. У ній загинули керівні особи 1-ї танкової армії рф, які саме планували наступ на Лебедин, Охтирку та Суми. Подібних влучань було багато, і врешті-решт вони змусили ворога тікати – вперше за час повномаштабного вторгнення.

Вже 25 березня 2022 року українські військові увійшли до Тростянця. Їм відкрилася сумна картина. Російські танки знищили практично всі дороги, було пошкоджено майже всі головні лінії електропередач, через що ніхто не мав ані світла, ані зв’язку, ані інтернету. Скрізь були гори сміття, ящики від боєприпасів, а часом і самі боєприпаси, безладно розкидані під час втечі. Міська лікарня, залізничний та автобусний вокзали лежали у руїнах.

Склади та офіси шоколадної фабрики «Україна» загарбники розграбували, її адміністративний корпус – розтрощили, а частину виробничих приміщень – зруйнували. Вони також пошкодили головні архітектурні пам’ятки міста – так званий Круглий двір та палац Леопольда Кеніга. Усі крамниці міста орки спустошили, а комунальний транспорт – понівечили, спалили або вивезли до росії. Крім цього, вони вбили понад 50 мирних жителів (на разі 11 осіб вважаються зниклими безвісти, тому точний підрахунок жертв ускладнено), а також пошкодили або знищили понад 1,2 тис. різноманітних об’єктів – житлових, офісних, адміністративних, виробничих тощо. Після попереднього підрахунку збитків з’ясувалося, що російські загарбники завдали Тростянецькій громаді збитків на суму понад 120 млн доларів.

З такого стану почала відновлювати місто команда його очільника Юрія Бови. Саме про це відновлення, а також про майбутнє громади – наша розмова з паном Юрієм.

 

Голова Тростянецької громади Сумської області Юрій Бова

 

Віра у громаду

Після повідомлень про жахливе розграбування Тростянця навесні 2022 року у пресі час від часу з’являлися повідомлення про успішне відновлення міста. Чи можемо говорити про те, що Тростянець відновлено повністю?

- Російські танки залишили по собі таку страшну руїну, що спершу здавалося, що Тростянець вже ніколи не підніметься до того рівня добробуту, який він мав до вторгнення. Увечері 25 березня 2022 року лише з міста виїхали (вдумайтеся у цю цифру!) 362 одиниці російської військової техніки. При цьому 142 одиниці залишилися у Тростянці назавжди. Тобто ціла армада протягом місяця катувала та грабувала містян! Тікаючи, росіяни вивезли все, що могли: всю огртехніку, всі комп'ютери, всі відеокамери – не лишилося зовсім нічого! Натомість московські зайди залишили повсюди міни, причому не тільки на входах у різноманітні будівлі, але й на горищах та у підвалах. У ті дні Тростянець балансував на межі гуманітарної катастрофи… Нам тоді дуже допомогли військові, а також наші міжнародні партнери та друзі з цілої України: хтось давав нам машину, хтось – комп'ютер, хтось – надсилав гуманітарну допомогу. Згодом волонтери закрили поліетиленом вибиті вікна, і поступово почали повертатися люди.

Чи втратила Тростянецька громада населення?

- У нашій громаді до повномасштабного російського вторгнення жили близько 27 тис. осіб. Станом на кінець 2023-го року 95% наших мешканців повернулися. Зараз картина приблизно така ж сама: десь 5-6% людей відсутні, що однак не значить, що вони ніколи не повернуться. Можуть повернутися. Натомість ми прийняли близько 2,5 тис. переселенців, завдяки яким кількість населення у нас навіть зросла – десь на 1 тис. осіб. Ми розуміємо, що люди – це головний капітал громади, тому із самого початку намагалися створили переселенцям ідеальні умови для проживання. Ми ремонтували для них житло, забезпечували їх постільною білизною та іншими предметами побуту. Тобто робили все, щоб цим людям було у нас комфортно. Згодом спрацювало так зване «циганське радіо»: хтось телефонував рідним і знайомим, розповідав про наші умови, і ті приїжджали теж. Тому маємо такий результат.

А чи повернувся бізнес? Він же дуже чутливий до будь-якої небезпеки…

- Підприємці теж із самого початку мали віру у нашу громаду й натхненно працювали над відновленням усього, що зруйнував та сплюндрував ворог. У результаті практично весь малий бізнес повністю відновився. Жодне підприємство нікуди не переїхало. Відновилися й великі компанії, такі, як, наприклад, наша шоколадна фабрика, якій було завдано шкоди на 20 млн доларів. Незважаючи на це, вона жертвувала кошти на відновлення лікарні та купувала для неї обладнання. І ця шоколадна фабрика, і кавова фабрика «Якобс» зараз у списку 250-ти найбільших платників податків України. Це справжня перемога!

Як працюють школи громади за умов постійної небезпеки зі сходу? Чи не втратили вони дітей?

- Втратили, звісно. Десь 10% наших дітей зараз за кордоном. Тобто у пропорційному відношенні дітей виїхало більше, ніж дорослого населення. Школярі навчаються офлайн, за винятком учнів двох малокомплектних шкіл у периферійних селах нашої громади. У цих двох школах нам тепер треба збудувати  укриття, про що ми ведемо перемовини з кількома міжнародними фондами. Ми не плануємо закривати ці школи через фактичну відсутність доріг. Як за таких умов підвозити дітей до опорних шкіл? Та й безпековий фактор нікуди не подінеш.

 

 

Російські війська на вулицях Тростянця, 9 березня 2022 року

Все, що залишилося від Тростянецького автовокзалу

 

Привокзальна площа у Тростянці, березень 2022 року

 

Спалений будинок на вул. Благовіщенська, 53

 

Залишки російських мінометів на Привокзальній площі Тростянця

 

Знищена російська техніка у селі Білка Тростянецької громади

 

Знищена техніка командного пункту 1-ї танкової армії росії біля будівлі Тростянецької міської ради

 

Як розстріляна росіянами Тростянецька лікарня стала ще кращою, ніж була

Чи є ще у Тростянецькій громаді об'єкти, які досі потребують відновлення?

- Так, бо 3,5 роки виявилися замалим терміном для того, аби відремонтувати геть усе. Я думаю, що ми зробили десь 80% роботи, якою я відверто пишаюся. Наприклад, наша лікарня зараз є набагато кращою, ніж була до повномасштабної війни. До речі, з її персоналу теж майже ніхто не виїхав. Якщо у січні 2022 року там працювати 412 медиків, то тепер – 402.

Власне, з нашої розмови наприкінці березня 2022 року мені найбільше запам'яталася ваша розповідь про те, як російський танк просто заради розваги розстріляв упритул лікарняні корпуси...

- Тепер мені відомо набагато більше жахливих подробиць цієї справи. 18 березня загарбники прийшли до лікарні, вишикували персонал, що ще залишався (на той час це було близько 15-20 медиків). Потім командир росіян простягнув руку завідуючому хірургічного відділення Володимирові Перебийносу й запитав у нього: «Ну, што, будєм сотруднічать?» Але завідувач демонстративно заховав руку за спиною. Командир розвернувся і пішов геть. Невдовзі російський танк дав залп по тому корпусу, де щойно збиралися лікарі. Та ніхто з медичного персоналу не злякався і не побіг до росіян. Лікарня продовжувала працювати у штатному режимі. За місяць окупації у ній народилося 9 немовлят, причому кілька з них з’явилися на світ у підвалі, де нашвидкоруч облаштували пологову залу… Та найжахливіше сталося 22 березня. Напередодні українські війська спробували увійти до міста, але згодом відступили, перебивши багато росіян і спаливши чимало їхньої техніки – власне, коло лікарні. Після цього два російських танки розстріляли лікарню, поліклініку, а також лісодослідну станцію та житлові будинки, які знаходилися поруч. Коли снаряди у танків закінчилися, по лікарні вдарили міномети, а згодом звичайні солдати, які розстріляли з автоматів усі вікна. А вікон було 480…

Скільки часу і коштів пішло на відновлення лікарні?

- Ми досі над цим працюємо, тож кошторис ще не закрито. Однак можу сказати, що на це вже витрачено понад 100 млн грн. При цьому ми осучаснювали все, що відновлювали. Наприклад, ми повністю утеплили всі лікарняні корпуси, а також поставили на даху сонячні панелі. Кошти на це надходили і від міжнародних партнерів, і від Мінрегіону, і від Агентства відновлення. Тепер наша лікарня – сучасний лікувальний заклад, який можна вважати зразковим. Я думаю, саме так повинні виглядати всі українські лікарні, що були пошкоджені чи зруйновані. Головне, щоб людські життя було збережено, а все решта ми відбудуємо – ось який меседж надсилає зараз Тростянець усій Україні.

Як допомагає Тростянецька громада армії?

- Ми активно співпрацюємо з 93-ю бригадою «Холодний Яр», а також з тими військовими частинами, у яких проходять службу мешканці нашої громади. Купуємо для них «мавіки», передаємо їм генератори, різноманітний транспорт, амуніцію. Також з 2022 року ми утримуємо добровольче формування «Тростянець 1», яке виконує весь цей час різні завдання військового командування на території нашої громади. Ми забезпечуємо цей підрозділ усім, крім зброї та набоїв – від заробітної плати та одягу до палива та засобів протидії «шахедам». Щороку витрачаємо на це від 5 до 10 млн грн, залежно від кількості бійців у підрозділі та специфіки їхніх завдань.

 

Обстріляне 22 березня 2022 року з російських танків стаціонарне відділення Тростянецької лікарні

 

Знищена російськими танками 22 березня 2022 року поліклініка Тростянецької міської лікарні

 

Один з двох російських танків, який стріляв по лікарні…

 

… та його незавидна доля

 

Ось так зараз виглядає Тростянецька міська лікарня

 

Хол Тростянецької міської лікарні після відновлення

 

Відновлена поліклініка у Тростянці

 

Перші бійці територіальної оборони Тростянця у березні 2022 року

 

Бійці добровольчого формування «Тростянець 1» у березні 2022 року

 

Про те, як Тростянець отримав на відновлення від держави півмільярда гривень і ще стільки ж залучив

Ваша громада потрапила до унікального проєкту з відновлення, гроші на який виділялися напряму з державного бюджету. Як вам це вдалося?

- Навесні 2022 року Тростянець мав найбільшу кількість руйнувань у цілій Сумській області. Можливо, зіграло роль і те, що ми почали процес відновлення з розробки проєктної документації, подаючи уряду готові проєкти з відновлення. Це забрало багато зусиль та кілька мільйонів гривень, але час показав, що наш розрахунок був правильним. Тож тепер за державний кошт вже відновлено два житлові будинки, лікарню, залізничний вокзал і площу перед ним, автовокзал, об'єкти торгівлі тощо. Також капітально відремонтовано 3 км траси Суми – Полтава, яка проходить через місто – з дренажними системами та автобусними зупинками. Я думаю, якщо все це скласти, то вийде близько 0,5 млрд грн.

Власне, ця програма уряду цілком відповідає головній ідеї проєкту «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»: перетворити громади на російському прикордонні на мережу фортець, які підтримує вся Україна. Як ви ставитеся до цього проєкту? Чи бере Тростянецька громада у ньому участь?

- Коли ми повернулися до міста, то не мали не те що жодного автобуса і жодного комп’ютера, але й жодної болгарки у наших комунальних підприємствах – все було розграбовано. Тож так, допомога прикордонним громадам дуже потрібна, своїм коштом відновити все це неможливо навіть за 10 років. Тому проєкт «Пліч-о-Пліч» є дуже актуальним. Причому йдеться не тільки про гроші. Можна ж, наприклад, прийняти дітей з прикордоння на відпочинок, або місцевих ветеранів на реабілітацію. От нашим працівникам культури у Тростянці зараз практично нічого робити, адже вони не можуть проводити ані концертів, ані фестивалів. А вони ж живуть цією роботою! Тож тепер вони їздять до наших громад-партнерів за проєктом «Пліч-о-Пліч» – Кіцманської та Чортківської – і виступають там на різних заходах. Інший наш партнер – Ківерцівська громада Волинської області – поділилася з нами обладнанням для водоканалу і трансформаторами. Багато допомоги йде до нас і поза проєктом «Пліч-о-Пліч», бо завжди активно працювали з нашими закордонними партнерами і зараз розширюємо їхню кількість. Наша географія вже дуже широка: Франція, Німеччина, Італія, Швеція, Японія…

Скільки різноманітної допомоги вдалося залучити?

- Як вже сказав, що близько 0,5 млрд грн ми отримали від держави. Приблизно стільки ж ми залучили за час повномасштабного вторгнення від різноманітних партнерів. Причому, називаючи цю цифру, я маю на увазі не тільки кошти, але й гуманітарну, технічну, технологічну допомогу. Таку допомогу шукає наш відділ міжнародної співпраці і проєктної діяльності. Ми дуже серйозно ставимося до того, якою є наша інфраструктура, а також до того, як працює бізнес. Бо у занедбаних містах, де ніде працювати й неможливо розвиватися, ніхто не житиме і тим більше, до них не поїдуть переселенці. А люди – головний капітал громади.

 

Відновлення автовокзалу Тростянця і площі перед ним

 

Відновлений центр первинної медичої допомоги у селі Станова Тростянецької громади. Його було дощенту зруйновано окупантами

 

Голова Тростянецької громади Юрій Бова та генеральний директор відновленої лікарні Лілія Гонтар урочисто приймає карету швидкої допомоги від партнера міської ради – швейцарського благочинного фонду Swiss for Ukraine

 

Юрій Бова (праворуч) та голова Долинської громади Івано-Франківської області Іван Дирів під час підписання у Львові меморандуму про співпрацю за проєктом «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»

 

Юрій Бова (праворуч) та Ківерцівський міський голова Олександр Ковальчук з гербом Тростянця – після підписання меморандуму про співпрацю за проєктом «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»

 

Про будівництво соціального житла, помилки державної політики і людей, які хочуть залишатися на прикордонні

Значним фактором для переїзду до вас мешканців інших громад може стати ваша участь у програмі зі зведення соціального житла. Чи ви знаєте про неї?

- Так, але ми, на жаль, не можемо виділити 10-20% на співфінансування будівництва, адже це буквально 30-40 млн грн. Ми таких грошей не маємо. Тому мені здається помилковою позиція уряду та Європейського інвестиційного банку, який, власне, виділяє кошти на будівництво. Будувати треба не там, де громада готова включитися у співфінансування, а там, де це державі потрібно. Також треба дивитися на те, які ділянки для будівництва краще підготовлені, де буде менше затрат на комунікації, де є належна інфраструктура: школи, садочки, лікарні; де добрий транспортний зв'язок. Одним словом, де людям буде зручно жити.

Але за існуючої політики можна побудувати більше будинків. Згодом туди, де житимуть люди, прийде і транспорт, і бізнес, а також з’явиться відповідна інфраструктура. Ви з цим не згідні?

- Згідний, але за таких умов гроші на будівництво отримуватимуть переважно великі та заможні західноукраїнські громади, для яких внесок у 30-40 млн грн є цілком посильним. При цьому не матиме значення, що зводитимуть будинки, приміром, на якійсь віддаленій ділянці, що будівництво забере удвічі більше коштів, ніж якби воно проходило у нас. Ні для кого не є секретом, що бюджети великих міст на заході України протягом повномасштабного вторгнення зросли мало не удвічі. Адже там менше загроз, там рідше бувають повітряні тривоги, тож туди набагато частіше йдуть інвестиції. Я ж не відкрию Америку, якщо скажу, що протягом повномасштабного вторгнення Львів пережив економічний бум? Я щиро радію за нього, але скажіть, чи державна політика полягає у розвитку Львова та інших великих міст заходу України і у занепаді східного прикордоння? Я не вірю у це. А це означає, що існуючий механізм виділення коштів треба скоригувати.

Як саме скоригувати? Якою ви бачите державну політику стосовно зведення соціального житла?

- У Тростянці, наприклад, є чудова ділянка, на якій можна побудувати невеликий мікрорайон десь на 12 тис. мешканців. Поруч – водозабір, очисні споруди, лікарня, школа, садочок і навіть фабрика, де можна працювати. Поруч із цією ділянкою вже зараз проходять кілька автобусних маршрутів. Ідеальне місце! Більше того, ми за допомогою проєктантів «Метінвесту» навіть вже розробили концепцію цього мікрорайону. «Метінвест» хотів збудувати його у відновленому Бахмуті чи Маріуполі, але зрештою запропонував цю ідею нам. Мікрорайон вже навіть і назву має – «Сталева мрія». І от цей фактично готовий проєкт припадає пилом на полиці, доки десь на заході України зводяться будинки для наших же людей. Хіба це розумна державна політика?

Виходить дещо дивна картина. Тростянецька громада не втратила бізнес та населення, однак разом із цим вона не має грошей на співфінансування житлових проєктів, які приведуть до міста найцінніший, за вашими ж власними словами, капітал – людей. Як ви поясните це протиріччя?

- Насправді картина є не такою райдужною, як вам здалося. От простий приклад. Наша шоколадна фабрика виробляла до війни продукції на майже 9 млрд грн на рік, там працювали понад 1 тис. осіб, а щорічний обсяг виробництва сягав 7-8 тисяч тонн. Зараз – лише 4 тис. тонн, у зв’язку з чим різко скоротилася й кількість працівників. Податків від цього, як ви розумієте, більше не стало. Лише зараз ми вийшли на довоєнні показники бюджету і навіть трохи перевиконали їх. Загальний бюджет громади (включаючи трансфери) становить 325 млн грн, з яких  276 млн грн власних надходжень. А бюджет розвитку на цей рік – лише 26 млн грн, з яких фінансуються і відновлення інфраструктури, і проєктна діяльність, і оновлення різних комунальних систем. І це ми ще нічого не кажемо про інфляцію, про шалене зростання цін протягом останніх 3,5 років. Інший момент: ми дуже вдячні нашим партнерам за ту комунальну техніку, яку вони нам передали. Але давайте говорити відверто: вона далеко не нова, і часто працює завдяки неймовірним зусиллям наших людей, які що тільки для цього не вигадують – за свою, скажемо теж відверто, не надто високу зарплатню.

Скільки реально виділити на співфінансування житлових проєктів?

- Думаю, 1-2 млн грн ми цілком можемо знайти, але точно не 30-40, як цього вимагає уряд. На моє глибоке переконання, громади російського прикордоння, які найбільше постраждали від війни, повинні мати й більшу державну підтримку у тому, що стосується відновлення та розвитку. Інакше важко буде повернути і втримати людей.

 

Будинок у Тростянці на вул. Нескучанська, 9, знищений у результаті російських обстрілів…

 

… і відновлений коштом українського уряду

 

Приміщення колишньої спортивної бази у селі Нескучне, де тепер живуть переселенці

 

Комунальний транспорт Тростянецької міської ради, наданий їй партнерами, на тлі архітектурної візитівки міста – садиби-манежу XVIII століття «Круглий двір»

 

«Іноземні інвестори не раз казали: «Щойно війну буде закінчено, ми приїдемо до вас вже наступного дня!»

За умов постійної російської загрози на залученні інвестицій, мабуть, можна поставити хрест. За рахунок чого ж тоді громада розвиватиметься?

- Ми не ставимо хрест на залученні інвестицій, що ви! Але мусимо бути реалістами: новий завод чи фабрику у нас навряд чи будуть зараз будувати. Адже до російського кордону лише 45 км! Тим не менше, наш малий бізнес все одно потроху розвивається. У нас жвавішає торгівля, відкрилися нові супермаркети – у тому числі й за рахунок військових, які тримають кордон! Просто тут ми відстаємо від інших, бо, наприклад, в Охтирці ще до повномасштабного вторгнення було три військових частини, а у нас жодної.

Ви мали кілька непоганих ділянок під технологічні парки, чи не так? Що з ними тепер?

- Ми сподіваємося завести туди інвесторів, щойно дозволить ситуація з безпекою. Але тут нам знову потрібна допомога держави. Досі актуальною залишається законодавча вимога щодо заведення інвестицій до технологічних парків протягом трьох років з часу їхньої реєстрації. Якщо цього не сталося, Міністерство економіки ліквідовує статус технопарку для ділянки, і її треба реєструвати заново. Ми би дуже просили у держави, щоб цю норму прибрали. Хто ж з інвесторів зараз піде до прикордонного міста, хоч би якими привабливими не були умови? Ми, наприклад, пропонуємо 40 гектарів землі за 300 доларів на рік – це 0,01% від нормативно-грошової оцінки. Й ми готові не змінювати цю вартість протягом наступних десяти років. І незважаючи на це, я все одно не дуже розраховую, що хтось з інвесторів найближчим часом відгукнеться.

А якщо перестали стріляти?

- Щойно це станеться, не тільки на нас, але й на всю Україну чекає економічний бум. До нашої держави будуть заходити величезні кошти, з’являться мільйони нових робочих місць, мільйони українців повернуться додому. Але чи підуть кошти на російське прикордоння, це велике питання. У будь-якому разі можна сміливо говорити про те, що відбудова України почнеться не із заходу України, майже не зруйнованого війною, а саме зі сходу. Тут будуть відбудовуватися міста і села, отже сюди поїдуть на роботу сотні фірм і тисячі людей. Відтак тут з’являться фабрики і заводи з виготовлення будівельних матеріалів. Це ми ще нічого не сказали про будівництво лінії оборони та різноманітної військової інфраструктури. Також. враховуючи необхідність у певній технологічній автономії громад, буде стрімко розвиватися альтернативна енергетика. Такий мій прогноз.

Ви говорите переважно про державні кошти або кошти міжнародних структур. Та чи прийдуть на кордон з росією бізнес-інвестиції?

Я не раз мав розмови з іноземними інвесторами, і деякі з них казали: «Щойно війну буде закінчено, ми приїдемо до вас вже наступного дня!» От недавно ми спілкувалися з італійськими підприємцями. Вони не повірили, коли я сказав, скільки у нас коштує оренда землі, вода, світло, який у нас середній рівень зарплат. Вони були приголомшені цими цифрами. Тож до нас є величезний інтерес з боку іноземних інвесторів, яких на разі лякають тільки безпекові моменти.

Ви нічого не сказали щодо родючих земель Сумщини. Скидається на те, що вони у жодному разі не будуть простоювати. Що скажете?

- До повномасштабної війни до нас якось приїжджали німецькі аграрії. Вони були дуже зацікавлені у тому, щоб зайти на наш ринок. Але знову ж таки – війна не дала цього зробити. Між тим, нам самим потрібна сільськогосподарська продукція: у нас же тут ніде поблизу немає ані тваринницьких господарств, ані теплиць, ані переробних підприємств. Більшість фермерів переважно сіють кукурудзу, сою та ріпак і потім продають їх на захід. Тож тут є куди розвиватися. І наша громада, і вся Україна мають велике майбутнє, у цьому я ніколи не сумнівався.