Сергій Добряк про російські ракети, релоковані школи та хаби для евакуйованих мешканців громади, 95% населення якої залишилося в Україні

Автор: Дмитро Синяк

---

Півтора року Покровськ – фортеця українського спротиву на передовій. За це місто, що є ключовим для оборони Донецької області логістичним вузлом, росіяни безуспішно б’ються з лютого минулого року, коли після тривалої облоги впала Авдіївка. Скориставшись ротацією в українських підрозділах, загони ворога тоді прорвали українську оборону і 7 серпня 2024 року несподівано з’явилися у 10 км від Покровська. Однак протягом року практично не змогли просунутися далі. Щодня російська артилерія та авіація методично стирає місто на порох, точнісінько так само, як робила це з Бахмутом, Авдіївкою, Маріуполем та іншими українськими містами, що відмовилися здаватися. Однак Покровськ видався для росіян особливо міцним горішком, і росіяни вже п’ятнадцятий місяць ламають об нього зуби. Про те, як живе в умовах напівоточення незламна фортеця, ми поговорили з начальником Покровської міської військової адміністрації Сергієм Добряком.

 

Начальник Покровської військової адміністрації Сергій Добряк

 

 Покровськ з висоти пташиного польоту. Фото 2025 року

 

«Вся наша громада – наче велика рана…»

Військові експерти називають Покровськ воротами до Дніпропетровської області. Наскільки щільно зараз закриті ці ворота?

- Протягом останнього року Покровська громада стала, так би мовити, інформаційним якорем для ЗМІ. Про неї почали писали і знімати матеріали, щоб довести, що Україна може ефективно протистояти «другій армії світу». Колись такими інформаційними якорями були Бахмут і Авдіївка. Та, якщо ви помітили, Авдіївка трималася довше, ніж Бахмут, і головною причиною цього є те, що вона мала більше часу на підготовку до оборони. Доки наші бійці захищали кожен дім у Бахмуті, Авдіївка дедалі більше посилювалася. Але не тільки вона. Увесь цей час, розуміючи стратегічну важливість Покровська, наша міська військова адміністрація день і ніч працювала над безліччю укріплень, що їх зводили довкола міста військові інженери. Причому кошти на це надходили не тільки з місцевого бюджету, але й з обласного, крім того, нам допомагав соціально-відповідальний бізнес. Незважаючи на величезну небезпеку, фахівці працювали вже за 10 кілометрів від лінії бойового зіткнення. І вони виконали свою задачу на «відмінно». Так само, як і велика кількість різноманітних підрозділів Збройних Сил України, військових і невійськових. Завдяки цьому ми втримали Покровськ і завдяки цьому ми тримаємо його досі.

Ви сказали, що 6 областей допомагали вам будувати укріплення. Чи продовжують вони допомагати Покровській громаді зараз?

- Так, вони надають і своїх фахівців, і будівельний транспорт, бо ми не встигаємо всюди. Приблизно п’яту частину укріплень зведено виключно зусиллями інших областей. Тобто до нас приїжджали фізично спеціалісти з цих областей – часто зі своєю технікою. Ми їх розміщували, надавали будівельні матеріали, забезпечували підвезення до місця роботи, паливно-мастильні матеріали, їжу тощо. Найбільше нам допомагали Закарпатська область, надіславши 6 млн грн. Також 3 млн грн ми отримали від Київської області. Тож цілком можна сказати, що нашу громаду у прямому сенсі боронить вся Україна.

У чому  специфіка оборони Покровська?

- Початок битви за Покровськ співпав зі зміщенням акценту у веденні війни з авіаційних та артилерійських ударів на використання дронів. Саме проти нашого міста ворог почав суперактивно використовувати дрони різного роду: і бомбери, і мавіки, і дрони на оптоволокні тощо. І якщо говорити про так би мовити, цивільний бік справи, то російські дрони суттєво заважали і продовжують заважати евакуації людей та доставці гуманітарної допомоги. Вони також вражають наших комунальників: протягом осади міста кількох із них вбито і поранено. Загалом за час повномасштабної війни від російських куль і снарядів загинули 239 наших цивільних жителів, а поранень зазнали 692. А ще у нас зруйновано різною мірою 93% будинків. Загалом у нас 2612 будинків приватного сектору і 629 багатоквартирних будинків. От і порахуйте. Вся наша громада – наче велика рана.

Що вам найбільше запам’яталося за роки великої війни?

- Найстрашніший у моєму житті випадок трапився у січні 2024-го року. Я досі не можу згадувати його спокійно. Тоді росіяни вперше вдарили по місту північнокорейською балістичною ракетою «КН-21». Це набагато страшніше за «Іскандер». Ракета влучила у приватний будинок, у якому мешкали переселенці з Авдіївки: жінка з двома дітьми, а також батько і сестра жінки. Ми  одразу ж виїхали на місце, думали, може, хтось якимось дивом вижив. Але там не те що будинку не було… На місці будинку була величезна вирва – у діаметрі десь метрів п’ятнадцять і стільки ж у глибину. Не було й двох хат, що стояли поруч. Їх просто змело вибуховою хвилею. Ми одразу ж розвернули там пересувний пункт незламності, який подарували нам нідерландські партнери. Ми шукали із кінологами тіла загиблих. І от уявіть собі: за шість днів пошуку нічого не знайшли. Зовсім нічого! Люди пропали, ніби їх і не було ніколи. Північнокорейська ракета спалила їх дотла. Коли мені це сказали, я не міг повірити. Але це, на жаль, було правдою. Іншим жахливим моментом був удар по нашому готелю «Дружба», де 100 осіб зазнали поранень. Сто осіб за один удар! Це було жахливо. А коли почалися пошукові роботи, росіяни вдарили по готелю ще одним «Іскандером». Це було банальне звіряче вбивство цивільних.

 

Зруйнований російськими ракетами «Іскандер» готель «Дружба» у центрі Покровська, на вулиці Коцюбайла Да Вінчі

 

Житловий будинок у Покровську, зруйнований російською артилерією 7 серпня 2023 року

 

Ось на що «руський мір» перетворив багатоквартирний будинок на вул. Центральна,147 у Покровську

 

Порятунок заблокованих у квартирах мешканців будинку на вул. Центральна,147 у Покровську

 

Житлова багатоповерхівка після російського обстрілу

 

Залишки прияатного будинку у Покровську після російського обстрілу

 

Руїни ТЦ «Бульвар» у Покровську

 

Начальник Покровської військової адміністрації Сергій Добряк поруч зі зруйнованим корпусом Індустріального інституту Донецького національного технічного університету

 

Автономний Покровськ

Згадайте 7 серпня минулого року, коли росіяни цілком несподівано з’явилися на підступах до Покровська. Що було для вас найбільшим викликом у цей день?

- Перебування у місті 45 тисяч жителів. Таке швидке просування ворога вимагало від нас, так би мовити, агресивної інформаційної політики щодо евакуації, за яку нас згодом, до речі, жорстко критикували. Мовляв, міська адміністрація розводить паніку. Ми ж навпаки паніку гасили, доводячи, що у нас все під контролем. Але якби ми звернулися до людей по-іншому, втрати серед них могли би бути набагато більшими. Згодом нас навпаки почали ставити всім у приклад: «Молодці! За три місяці евакуювали близько 30 тис. осіб, і це без жодних черг ані на залізниці, ані на автошляхах!»

Скільки мешканців залишилося у Покровську зараз?

- Станом на 24 лютого 2022 року у нашій громаді проживало 81 029 осіб, з них у місті мешкали близько 60 тисяч. А тепер у цілій громаді – близько 1900 осіб, з яких у місті – 1263 особа.

Як же вони там живуть? Адже у Покровську вже близько року немає ані води, ані газу, ані світла.

- Власне, наша підготовка до оборони стосувалася не тільки фортифікацій. Ми також робили все для того, аби наша громада стала максимально автономною. Коли орки розбомбили Карлівське водосховище, у місті вже діяли 315 свердловин, 10 з яких були облаштовані зворотнім осмосом (системою очищення). У Покровській громаді на той момент також діяли точки безкоштовної роздачі питної та технічної води, крім цього розвозили її по віддалених місцях проживанням людей. А ще ми забезпечили їх великим обсягом продуктів. Ми облаштували укриття дизель-генераторами, ємностями для води,  майже кожне домогосподарство отримало від нас пічки-буржуйки, аптечки, засоби гігієни і таке інше. І тепер цивільні мешканці, а разом з ними й військові, зможуть витримати досить тривалу облогу. Тому гуманітарної катастрофи немає і ще дуже довго не буде. Тут треба ще додати, що головна дорога, якою забезпечується Покровськ, хоч і прострілюється росіянами, але все ж працює. І ми разом із військовими поновлюємо деякі запаси місцевих жителів.

Чи шукаєте ви зараз різноманітну допомогу? Адже Покровськ зараз в усіх на слуху, і, мабуть, багато хто хотів би допомогти йому.

- Так, звісно, шукаємо. Для цього у нас створено спеціальний гуманітарний штаб. До серпня минулого року до міста щодня приходили в середньому по 1-2 фури різноманітних гуманітарних вантажів: продуктів, техніки, медикаментів, засобів особистої гігієни. Завдяки цим поставкам люди й спромоглися зробити великі запаси. До липня цього року завдяки міжнародній організації World Central Kitchen ми також щодня годували гарячими обідами 2 тис. наших мешканців. З перших днів повномасштабного вторгнення руку допомоги нам також простягнули GEM (Global Empowerment Mission)., Гуманітарна місія «Проліска», «Янголи спасіння», UNICEF тощо. Завдяки ПРООН до міста прийшов великий гуманітарний конвой, до складу вантажу якого увійшли продуктові набори, засоби гігієни, ліхтарі, ковдри та інші необхідні речі.

 

Евакуація з Покровська. Серпень-вересень 2024 року

 Розбір завалів у місті

 

Покровські комунальники розвозять мешканцям воду

 

Ліквідація наслідків обстрілу у Покровській громаді

 

Гуманітарна допомога від Агентства ООН у справах біженців UNHCR, розвантажена коло понівеченого росіянами будинку на вул. Центральній у Покровську

 

Одна з точок забезпечення водою у Покровську

 

Роздача гуманітарної допомоги на вулицях Покровська

 

Як Покровські школи працюють офлайн

Що ви можете сказати про реформу децентралізації? Чи допомогла вона громадам стати стійкішими?

- Я можу сказати про цю реформу дуже багато доброго, адже я був одним із тих, хто активно просував її. Одначе я робив це не у Покровській, а в Очеретинській громаді, де працював заступником голови. Керівником Покровської військової адміністрації мене призначено 7 серпня 2022 року. Я сміливо можу сказати, що завдяки реформі децентралізації Україна розквітла. Очеретино отримало величезну кількість різноманітної міжнародної допомоги, багато коштів надійшло також із Державного фонду регіонального розвитку. Ми дуже багато зробили, багато чого купили. У нас з’явилися нові амбулаторії, нове обладнання та нові меблі у школах. Наша громада стала справді заможною.

Де знайшли прихисток евакуйовані жителі Покровської громади? Як ви підтримуєте з ними зв’язок?

- Через спеціально створені для цього хаби. Вони не тільки роздають гуманітарку, а ще й служать елементами об’єднання жителів громади, так би мовити, на виїзді. Також у кожному хабі є соціальний працівник, психолог, працівник ЦНАПу та інші фахівці. Люди, які втратили дім і майно, повинні відчувати турботу влади. Це дуже важливо для них… Понад 10 тис. осіб перебралися на Дніпропетровщину. Чимало наших мешканців живуть також у Хусті, Чернівцях, Кропивницькому, Шептицькому тощо. Я пишаюся тим, що з 86 з лишнім тисяч за кордон поїхали заледве 4 тисячі, тобто близько 5% нашого населення. Це ознака справжнього патріотизму і непоказної любові до Батьківщини. І це при тому, що у 2014 році у нас було багато проросійських настроїв. Але з початком повномасштабної війни люди остаточно все зрозуміли щодо росії. Багато наших хлопців та дівчат пішли в армію. На жаль, маємо вже понад сотню загиблих.

Розкажіть, як Покровська громада допомагає армії. Адже ваша громада чи не найбільше зацікавлена у стійкості Збройних Сил України. 

- Тут я би розділив допомогу на пряму і непряму. Непрямою допомогою є різноманітні речі, які ми закуповували самі й передавали згодом військовим підрозділам. Серед таких речей РЕБи, інженерні загородження, транспорт тощо. Сума цієї допомоги за час повномасштабного вторгнення сягнула 100 млн грн. Пряма допомога – це перерахунок коштів. Лише за два останніх роки ми перерахували військовим майже 37 млн грн. Наш бюджет на цей рік – 885 млн грн, з них власних надходжень – 383 млн грн. Але за 10 місяців поточного року ми зібрали лише 190 млн грн.  

На що ви витрачаєте ці кошти?  

- Насправді на громаді лишилося практично все фінансове навантаження, яке ми мали до повномасштабної війни. Ми, як утримували, так і утримуємо 3 лікарні і 19 закладів освіти, а ще комунальні підприємства, гуманітарні хаби, соціальні, спортивні та культурні установи. Причому вони працюють не тільки онлайн, але й офлайн. Власними силами ми евакуювали більшу частину наших матеріальних цінностей: пам’ятки культури, експонати музею, медобладнання, комунальну техніку, спортивний інвентар, шкільні меблі. У більшості випадків зберегли й колективи різноманітних установ. Це дозволило, наприклад, нашим школам займатися офлайн. До речі, на Донеччині загалом тільки дві громади відкрили школи для офлайн навчання: Краматорська та Покровська.

Як же це стало можливим?

- Ми орендували приміщення Державної академії при президенті України у Дніпрі. Там навчаються більше 100 учнів. А загалом у нас 4 тис. учнів. Звісно, ми оптимізувалися, скоротили багато чого. Лише цьогоріч призупинили роботу восьми закладів освіти. Це будо болісно, але від цього нікуди подітися. Поскорочували й половину працівників апарату міської ради. Раніше там працювали 168 осіб, а зараз – 83 особи. Те саме з комунальниками. Якщо раніше у нас їх було понад 1 тис., то зараз лише 140.

Чим займаються ці люди? Адже нормальне життя у Покровській громаді фактично паралізоване…  

- Частина  допомагає військовим у різноманітних справах, а частина обслуговує наші релоковані об’єкти. Ми, до речі, придумали цікаву модель, щоб не звільняти людей. От наприклад, одна з наших лікарень зараз працює у Кривому Розі. Тамтешня міська рада надала нам в оренду для цього понад 3 тис. кв. м приміщень в одній будівлі за символічною ціною в 1 грн на рік. Але ця будівля потребує ремонту. І от наші тепловики, працюючи за зарплату, роблять капітальний ремонт мережі теплопостачання. Якби ми замовили цей ремонт якійсь сторонній структурі, витратили б на нього уп’ятеро більше. Зі школами така ж історія. Нашу школу у Дніпрі, про яку я вам розповідав, хтось має підготувати до навчального року: де треба, зробити побілку, що треба, пофарбувати. Цим займається наша спеціальна господарська група. Своїми руками все дешевше.

 

Вшанування пам’яті загиблих захисників Покровської громади. Зліва направо: заступник начальника Покровської військової адміністрації Олексій Стебель, начальник Покровської військової адміністрації Сергій Добряк, керівник Покровської окружної прокуратури Андрій Харина

 

Сергій Добряк разом із керівницею гуманітарного хабу «Єднання» у місті Кропивницький
Ольгою Гребеньковою

 

Керівник гуманітарного хабу «Єднання» у місті Хуст Віктор Грицак разом із евакуйованими покровчанами

 

Керівник гуманітарного хабу «Єднання» у місті Шептицький Дмитро Шинкар разом із евакуйованими покровчанами

 

Гуманітарний хаб «Єднання» у місті Шепицький

 

Приміщення Державної академії при Президентові України у Дніпрі, де навчаються понад 100 учнів релокованої Покровської школи

 

1 вересня у Дніпрі, де Покровські діти навчаються офлайн

 

Евакуація меблів з розбомбленої Покровської школи

 

«Пліч-о-Пліч» з Івано-Франківськом, Шептицьким, Жовквою, Хустом та Уманню

Ви сказали про участь вашої громади у проєкті «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади». Розкажіть, будь ласка, про це докладніше. Чи задоволені ви співпрацею у рамках проєкту?

- З проєктом «Пліч-о-Пліч» нам точно пощастило. Ми підписали меморандуми про співпрацю з чотирма громадами, з якими, щоправда, співпрацювали ще до повномасштабного вторгнення. Це насамперед Шептицький, Жовква, Івано-Франківськ, Хуст. А буквально на цьому тижні (23 вересня) ми уклали меморандум з п’ятою громадою – Уманською. Міські голови Івано-Франківська, Жовкви та Хуста були у нас, щоб особисто ознайомитися з нашими проблемами. Згодом Івано-Франківськ надіслав нам три фури шиферу для ремонту наших будівель. Хуст і Шептицький поставилися до наших переселенців, як до своїх рідних. Вдумайтеся тільки: маленький Хуст прихистив 2 тис. наших людей! Саме у рамках проєкту «Пліч-о-Пліч» Хуст зараз надав нам три локації, на яких ми спільно зараз будемо облаштовувати соціальні об'єкти. Це геріатричний пансіонат, відпочинково-лікувальний дитячий табір, який працюватиме цілий рік, а також соціальний гуртожиток. Проєкт «Пліч-о-Пліч» – дуже вчасна і хороша ініціатива. Завдяки їй, громади цілої України зріднилися, стали міцнішими та структурували свою роботу за багатьма напрямками.

Як ви ставитеся до головної ідеї проєкту «Пліч-о-Пліч»: створення на кордоні з росією та на лінії фронту поясу громад-фортець, яким допомагає вся Україна?

- Безпека, а значить і майбутнє нашої держави, багато в чому залежатиме саме від прикордонних та прифронтових громад. Ще коли я працював в Очеретинській громаді, ми вже змінили парадигму її розвитку й запланували ділянки під військові містечка. Як би не закінчилася війна, уздовж кордону з росією все одно буде збудовано лінію укріплень, яка захищатиме не тільки Україну, а й всю Європу. Тож треба бути свідомим того, що ПДФО до бюджету прикордонних громад надходитиме не від фабрик та логістичних центрів, які якщо це буде у нас на ППД військові частини, які тут ніхто не будуватиме, а від військових частин та безпекової інфраструктури. Ось у такому напрямку буде розвиватися наша громада.

У вашій громаді родючі землі. Чи працюють зараз ваші фермери?

- Так, два героїчних фермери з Грішенського старостату працюють. Щоправда, озимину вони не сіятимуть, але врожай таки зібрали. А навесні вони хочуть засіяти свої поля соняшником. Він сіється в травні, й росте швидко. Тож з ним ризик найменший. Родючі землі, ви правильно підмітили, є нашим другим джерелом надходжень у майбутньому. Третє джерело – вугільна шахта. Ми розмовляли з компанією «Метінвест» щодо потенційної можливості відновлення роботи цієї нашої шахт, і нас запевнили, що за першої можливості запустять її. Тільки б не стріляли. Покровськ – дуже перспективне місто. Адже місто стоїть на дуже важливому перехресті. Тож за будь-яких умов, якась логістична інфраструктура тут повинна бути. Навіть на кордоні з орками наша громада матиме всі можливості для того, щоб бути розвиненою та заможною. Тому зараз нам треба будь-що її відстояти.

 

Підписання меморандуму про співпрацю у рамках проєкту «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади» між Покровською, Жовківською та Хустською громадами у липні цього року. На фото зліва направо: Жовківський міський голова Олег Вольський, в.о. Хустського міського голови Олег Губаль, начальник Покровської військової адміністрації Сергій Добряк

 

Сергій Добряк (праворуч) та міський голова Івано-Франківська під час підписання 7 травня цього року меморандуму про співпрацю у рамках проєкту «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»

 

Підписання меморандуму про співпрацю між Покровською та Уманською громадами у вересні цього року – у рамках проєкту «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади». Поруч із Сергієм Добряком – голова Уманської громади Ірина Плетньова