Голова Білопільської громади Сумської області Юрій Зарко розповів про ситуацію на кордоні, вимушене розділення громади та висадження троянд під обстрілами.

Автор: Дмитро Синяк

---

Вранці 17 травня маршрутний автобус виїхав із міста Білопілля до Сум, везучи людей, які хотіли евакуюватися у безпечніші міста і села. Адже до російського кордону звідси – не більше десяти кілометрів, і російські дрони та артилерія давно не давали життя людям. Рішення про евакуацію для всіх їх було непростим, адже йшлося переважно про літніх чоловіків та жінок… Маршрутка була повною – пасажири зайняли всі 15 місць. Шістнадцятим був водій. На виїзді з міста о 6:17 ранку маршрутний мікроавтобус прицільно атакував російський 12-кілограмовий беспілотник «Ланцет». Його удар у повітрі або під водою пробиває броню завтовшки до 215 мм або залізобетонну плиту завтовшки до 550 мм. Вибух буквально розірвав беззахисну маршрутку. Дев’ятеро осіб, переважно літніх жінок, загинули на місці. Серед загиблих була сім'я: батько, мати та донька. Сімох поранених доправили до лікарні.

Цей удар став черговим свідченням того, що для росії не існує понять «цивільні», «евакуація», «людяність». Білопілля опинилося на мапах світових ЗМІ — не тому, що прагнуло уваги, а тому що пережило немислиме.

Ми поговорили з головою Білопільської громади Юрієм Зарком про втрати, про громаду, розділену війною, про троянди, які ростуть навіть під обстрілами.

 

Як почуваються поранені внаслідок тієї російської атаки?

- Стан стабільний, ще троє знаходяться у лікарні, бо потребують додаткового лікування, інші виписались. Удар був справді страшним. Щастя, що семеро осіб вижили, хоч і були поранені. Серед них - водій автобусу.

Що це був за автобус? Куди він їхав? Що робив так близько від кордону?

- Це був рейсовий автобус Білопілля – Суми. Люди користувалися ним переважно для виїзду на евакуацію. Були й такі, хто приїхав додому за якимись речима чи продуктами. На автобусі були позначки, що він є рейсовим, невійськовим, тобто маршрут на бортах був написаний великими літерами. Відтак не можна казати, що хтось там з російських операторів дронів помилився, як запевняли пропагандистські джерела, що він прийняв цей автобус за військовий. Все росіяни знали!

Отже, у вас досі ходять рейсові автобуси?

- До цього жахливого випадку ходили. Були й транзитні: Путивль – Суми, і Шостка – Суми, і Глухів – Суми. Тепер вони вже практично не ходять. Через це близько 2,5 тис. людей залишилися майже без сполучення зі світом. Принаймні, без регулярного сполучення. Хоча можливості виїхати ще є, але що далі, то вищий ризик. Ті, хто залишилися, переважно є пенсіонерами. Багато з них кажуть, що «помиратимуть» у Білопіллі. Подивимося, може передумають. До повномасштабного вторгнення лише у Білопіллі жили 16 тис. осіб, а загалом у громаді – майже 23 тис. Громада у нас велика – 52 села, селище і місто. Наша площа – 543 кв. км.

 

Фото рейсового автобусу після атаки російського дрону

 

Чим є для вашої громади російський кордон?

- Раніше ми могли б сказати, що коло нього місцеві мешканці часом могли отримати якусь роботу. Але тепер це однозначно наше прокляття, наша біда, наші проблеми і наше горе. Всі 43 кілометри цього кордону! Уздовж цієї лінії розтягнулися 26 сіл, у яких зараз практично немає людей. Села-привиди! А максимальна віддаленість наших населених пунктів від кордону – 24 км. Самі розумієте, що ми тепер «громада у вогні».

Чи повинні ви примусово відселяти людей з прикордоння?

- Так, з п’яти, а то й з десятикілометрової зони, як де. У середньому це 7-8 км від кордону. На жаль, головна садиба нашої громади, місто Білопілля, частково теж потрапляє до цієї зони. Дітей евакуйовуємо без розмов, а старих людей силою не тягнемо, ставимося з розумінням. Але наполегливо радимо дослухатися до вимог військових. Вони, ці вимоги, виникли не на пустому місці, це тут тепер добре видно і чути. Отже, зараз нашу громаду розділено надвоє: десятикілометрова зона і все решта.

 

Білопільська громада на карті разом із Путивлем, Сумами та Суджею.

 

Як виглядає життя у громаді? Чи є у вас світло та інші ?

- Поки що є, хоча росіяни потроху «розбирають» нашу енергетичну інфраструктуру. От сьогодні вдень було пошкоджено об'єкт енергозабезпечення, через це зараз місто повністю без води. Поки що будемо ремонтувати, далі подивимося по ситуації. А от зі зв’язком – біда, мобільного зв’язку майже немає. Лишився тільки інтернет зі Старлінків. Магазини працюють сяк-так, аптеки теж. Але основні послуги ще надаються.

Чи удар по маршрутці став свідченням зростання кількості російських обстрілів?

- Та ні, вони навпаки, перед тим трохи зменшилися. А раніше КАБи прилітали десятками. Я думаю, за весь час їх до нашої громади десь до 120 прилетіло. Разом із цим активізувалися реактивні системи залпового вогню – РСЗВ. Дронів теж багато, особливо цих клятих «Ланцетів». Росіяни тепер змінили тактику: вони пускають свої «Ланцети» вертикально донизу, як балістичні ракети. Від цього набагато більше руйнувань. Більшість атак відбуваються вночі, вчора по нас били шахедами, сьогодні – РСЗВ…

Як налаштовані люди? Як вплинув на них удар по маршрутці?

- Серйозно вплинув. Ті, хто ще роздумували, виїжджати чи ні, прийняли термінове рішення про виїзд. Бо вони розуміють, що росіяни у такий спосіб перерізають трасу, перебирають контроль над нею. Внаслідок російських обстрілів за весь час повномасштабної війни у нас загинули 35 цивільних і понад 40 було серйозно поранено. Більшість з них – протягом останніх півроку. Тому люди стали виїжджати активніше. Але поки що, слава Богу, Збройні Сили України, не дають ворогу просуватися. У віддалених від кордону селах громади загалом ситуація краща, ніж у Білопіллі, бо по цих селах прилітає менше, ніж по місту. Але і звідти люди потроху виїжджають.

Чи допомагають вам міжнародні донорські організації?

- Не знаю, як класифікувати тих, хто нам допомагає. Червоний Хрест, приміром – це донорська організація? Також ми регулярно отримуємо допомогу від фонду МВС «Білі Янголи», від гуманітарної місії «Проліска», від підрозділів ДСНС.

У чому ваша громада зараз має найбільшу потребу?

- У транспорті, якщо військові ухвалять рішення про масову евакуацію. У нас немає військової адміністрації, так що рішення ухвалюють певні командири певних підрозділів та фахівці Сумської обласної військової адміністрації.

Чи допомагають вашій громаді партнери за програмою «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»?

- Так, ми підписали за цією програмою три меморандуми: з містами Жидачів і Трускавець Львівської області, а також із містом Збараж Тернопільської області. Але співпраця передбачена на разі лише за гуманітарним напрямком, тобто йдеться про відпочинок дітей, спортивні змагання та спільну участь у різних культурно-спортивних заходах.

Чи вдається вберегти від російських дронів комунальний транспорт?

- Ми щодня переганяємо його у безпечне місце. Найбільша наша цінність – евакуаційний автобус, який нам передала одна угорська громада. Він тричі потрапляв під обстріл, але нам щоразу вдавалося його відновити.

Що з бюджетом громади?

- На разі грошей у нас лише на 10 місяців цього року, і це лише за фондом заробітної плати. Нестачу грошей нам компенсують з державного бюджету, але, як я вам вже сказав, не повністю. За минулий квартал з 15 млн грн, яких ми потребували, отримали тільки 5 млн грн. Половина громади знаходиться у зоні активних бойових дій, де виробники, фермери та підприємці повністю звільнені від сплати будь-яких податків. Ми не отримуємо ані ренти, ані орендної плати – зовсім нічого. Через бойові дії з експлуатації виведено понад 20 тис. га землі. Територія громади вкрита мінами та усіма можливими і неможливими нерозірваними боєприпасами…

 

Руйнування у Білопільській громаді

 

Які задачі стоять перед вами зараз як перед головою громади?

- Залежно від ситуації, яка може дуже швидко змінюватися. Та як би там не було, головна задача – зберегти життя людей. Наступна за важливістю задача – евакуація мешканців, документації та матеріальних цінностей. А тоді вже забезпечення тих людей, які лишаються, всім необхідним. Тобто, щоб у них були продукти, доступ до медичних та інших послуг. Але насамперед медичних.

А що з медичною сферою? Чи вдалося її перемістити у безпечне місце чи якось захистити?

- На разі ми нічого не переміщували. Однак багато молодих лікарів, у яких є малі діти, виїхали до безпечніших регіонів. Тож лише кілька лікарів первинки залишилися. Але разом із цим, наша лікарня працює, поліклініка, хоч і у черговому режимі, теж працює.

Куди ви евакуюєте людей?

- Їх розподіляє спеціально створений евакуаційний штаб у Сумах. Хоча багато хто їде до родичів, друзів та знайомих – хто у кого є. Мушу сказати, що проблем із розміщенням досі не було, хоч ми вже вивезли 90% людей.  

Чи консультують вас інші громади, які вже пройшли цей страшний шлях?

- Так, я маю телефони багатьох колег з Херсонської та Запорізької областей. Завдяки їхнім порадам, до речі, ми перевели всі свої сервери у хмару. Це дає нам можливість працювати з ними з будь-якої точки України. Тобто будь-якої секунди наш працівник, який перебуває у якомусь відносно безпечному місці, може вийти на зв'язок і далі надавати ті послуги, які потрібні людям.

Чи допомагає ваша громада військовим?

- Так, бо ми, як ніхто, розуміємо важливість цього. Минулоріч, незважаючи на те, що у нас бракувало коштів на зарплату, ми все одно скеровували близько 15% власних надходжень на допомогу армії. На облаштування оборонних укріплень, на пальне, на утримання нашого підрозділу територіальної оборони, який ми створили ще 25 лютого 2022 року. Наразі цей підрозділ переріс у добровільне формування територіальної громади, ставши одним з найкращих ДФТГ на Сумщині. Наші хлопці та дівчата підпорядковуються Збройним Силам України і виконують бойові розпорядження безпосередньо командирів ЗСУ на «нулі», тобто на нашому кордоні. Вони у буквальному розумінні захищають власні домівки, а також і всю Україну, її державний кордон. Цей підрозділ повністю знаходиться на забезпеченні міської Білопільської міської ради. Ми надаємо йому і транспорт, і паливно-мастильні матеріали, і форму, і зарплату – від 15 до 30 тис. грн на місяць…

Що би ви хотіли сказати народним депутатам та урядовцям? Можливо, вони могли б полегшити вашу роботу або посилити оборону вашої громади?

- Я хотів би попросити стосовно цього ж ДФТГ. Наші хлопці та дівчата виконують багато специфічних небезпечних завдань з великим ризиком для життя, тим не менше вони не є учасниками бойових дій. Як на мене, це неправильно. Наступне питання: за так званим наказом 1112, який стосується освіти, я мав би закрити більше половини з наших 12-ти шкіл. Але для цього треба зібрати сесію міської ради. У нинішніх же умовах це майже нереально – не тільки у нас, але й в усіх прикордонних громадах Сумщини. Деякі наші депутати, на жаль, переводять це питання у політичну площину, відстоюючи інтереси не громади, а своїх партій. Вони кажуть: «Ми не відкривали ці школи, чому ми повинні їх закривати школи?» А з 1 вересня з шести наших шкіл будуть фінансуватися лише три. Я не знаю, що робити.

Зараз ваші школи працюють онлайн?

- Так, і вони працюють так протягом п’яти років – два роки ковіду і три роки війни. Тепер було би правильно об'єднати ці школи. Бо багато дітей виїхали зі своїми сім'ями і, мабуть, вже не повернуться. Але для цього треба зібрати сесію міської ради, а депутати відмовляються збиратися.

Як за умов постійних обстрілів працює комунальна сфера?

- Ви би приїхали і глянули, як у нас чисто! Військові, які бачили різні громади на лінії фронту та на кордон, завжди дивуються: як так може бути – тут величезні КАБи десятками падають, і разом із цим все прибрано, акуратно, трава підстрижена, ростуть троянди… Ми якраз сьогодні їх висаджували і ще будемо висаджувати. Основне навантаження лягає на плечі жінок та пенсіонерів, які давно прийняли для себе рішення залишатися до останнього, стільки, скільки буде потрібно і можливо. Однак у нас вже нікому відремонтувати дах чи засклити вікна, таких фахівців вже немає. У «Теплосервісі», який забезпечує місто теплом, ситуація з кадрами взагалі катастрофічна. Рятує те, що опалювальний сезон вже закінчився.

 

У Білопіллі руїни знаходяться поруч із доглянутими затишними куточками. Це головна особливість міста, яка дивує приїжджих

 

Чи варто витрачати кошти на троянди за умов дефіциту бюджету?

- А ми і не витрачаємо. Це все наші працівники самі… Це їхня ініціатива. Вони підготували розсаду, вони все самі зробили. Причому розсади виявилося так багато, що ми ще й були змушені поділитися нею із сусідніми громадами. Нехай і там ростуть наші троянди. Дарма що війна… Я ж кажу вам, ми оптимісти. Якщо у місті ростуть троянди, якщо там прибирають сміття і надають найголовніші послуги, значить, місто ще живе. І ми хочемо, щоб воно жило завжди.