З 2025 року в Україні запроваджується новий єдиний підхід до визначення джерел і механізмів фінансового забезпечення публічних інвестиційних проєктів. Це означає, що тепер буде чітко зрозуміло, з яких джерел і в якій послідовності можуть фінансуватись державні та місцеві інвестиційні проєкти – школи, дороги, лікарні, об’єкти відновлення тощо.

Так, 28 лютого 2025 року Міністерство фінансів України своїм наказом №131 затвердило Методику визначення джерел і механізмів фінансового забезпечення публічних інвестиційних проєктів та програм публічних інвестицій.

Зазначений нормативно-правовий акт розроблений відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та спрямований на встановлення єдиних підходів до ідентифікації джерел фінансування, а також визначення прозорих і дієвих механізмів фінансового супроводження публічних інвестицій у межах бюджетного процесу.

Досвід попередніх років показав, що відсутність чітких правил часто призводила до того, що:

• деякі громади отримували державні кошти навіть за наявності власних ресурсів,
• інші змушені були шукати фінансування самотужки,
• механізми залучення донорських та приватних коштів не завжди використовувалися ефективно.

Згадана вище Методика – це інструкція, яка допомагає чітко визначати, з яких джерел брати гроші й яким чином їх залучати для фінансування державних і місцевих інвестиційних проєктів (від доріг до лікарень, шкіл чи індустріальних парків).

Для кожного проєкту складається фінансовий план, у якому поетапно розглядаються всі можливі джерела: власні кошти, міжнародні гранти, кредити, приватні інвестиції, донорська допомога, лише після цього – державний чи місцевий бюджет.

Відповідальність за обґрунтування: Ініціатор проєкту (програми) повинен документально підтвердити, що інші джерела недоступні або недостатні для повного фінансування.

Які головні джерела грошей?

1. Пряме бюджетне фінансування – це, коли гроші виділяє держава з державного бюджету чи ОМС з місцевого бюджету (у тому числі державні цільові фонди, ДФРР).
2. Боргове фінансування – коли беруться кредити, облігації, або позики на принципах повернення, платності та строковості.
3. Гранти – це кошти від донорів, ЄС, міжнародних організацій, благодійників, без повернення.
4. Приватні інвестиції – гроші від бізнесу, компаній або громадян, які готові фінансувати проєкт))
5. Власні кошти підприємств – наприклад, комунальне підприємство має певний прибуток і може частину вкласти в проєкт.

Чому це важливо?

Досі кожен орган місцевого самоврядування чи держава могли самі вирішувати, звідки брати кошти на проєкти. Часто це призводило до плутанини, неефективного використання грошей і затримок із реалізацією важливих ініціатив.

Тепер для всіх діятиме єдиний порядок, що дозволить:

• справедливо розподіляти бюджетні ресурси,
• уникати дублювання і «розмивання» відповідальності,
• прискорити запуск важливих проєктів.

Невідкладні проєкти і програми – це ті ініціативи, які потребують оперативного вирішення через свою критичну важливість для безпеки, життєзабезпечення населення або стабільного функціонування об’єктів інфраструктури (відповідають критеріям, визначеним в Додатку 1 до Методики).

Для таких проєктів передбачені спрощені процедури розгляду та погодження, а також пріоритетне забезпечення фінансування за рахунок доступних джерел, у тому числі державного та місцевого бюджетів, міжнародної допомоги чи пільгового кредитування. При цьому навіть для невідкладних проєктів зберігається вимога до обґрунтованості обсягу фінансування та підтвердження необхідних витрат відповідними розрахунками.

Невідкладними вважаються ті проєкти й програми, які допомагають людям задовольнити найважливіші потреби. Це, зокрема, такі проєкти:

• ті, що спрямовані на захист людей від зовнішніх загроз (наприклад, будівництво чи ремонт укриттів, сховищ, захисних споруд);
• ті, що відновлюють життєво важливу інфраструктуру, яку зруйновано через війну (наприклад, системи тепла, водопостачання, водовідведення, управління відходами);
• ті, що захищають критичну інфраструктуру енергетики, транспорту (електростанції, газопроводи, залізничний чи водний транспорт) від можливих атак чи пошкоджень;
• ті, що відновлюють енергетичні об’єкти, які постраждали під час війни (електростанції, лінії передачі, газові мережі).

Також першочергово розглядаються вже розпочаті, але ще не завершені проєкти та програми, та джерела і механізми їх фінансового забезпечення, які вже використовувались у попередні бюджетні періоди.

За рахунок коштів загального фонду державного бюджету фінансуються виключно проєкти та програми з найвищим показником пріоритетності відповідно до єдиного проєктного портфелю публічних інвестицій держави, які є невідкладними проєктами або програмами, а також інших пріоритетні проєкти, які не можуть бути профінансовані за рахунок інших джерел.

Який алгоритм визначення джерел фінансування?

Все будується за принципом «від простішого до складнішого»:

1. Перше – дивимося, чи може ініціатор проєкту сам профінансувати підготовку (наприклад, за рахунок власних грошей).
2. Друге – далі йде аналіз, чи можна залучити приватних інвесторів (концесія, державно-приватне партнерство).
3. Третє – якщо приватне фінансування не підходить, шукаємо можливість взяти кредит (за потреби – з державною гарантією).
4. Четверте – якщо грошей не вистачає, шукаємо програми підтримки (гранти, технічна допомога, інші безповоротні джерела).
5. П’яте – і лише якщо всі ці варіанти не спрацювали, звертаємось за прямим фінансуванням з бюджету.

Коротка схема:

Приватні кошти ⇒ Концесія, ДПП ⇒ Пільгове боргове фінансування ⇒ Грантове фінансування ⇒ місцевий бюджет ⇒ державний бюджет (2 етапи: 1-СФ або ДФРР, 2-ЗФ ДБУ в межах визначених Бюджетною декларацією).

Які є принципи фінансування?

• Спочатку використовуємо ті джерела, які вже застосовували для незавершених проєктів.
• Державні гроші даються тільки для найважливіших або термінових проєктів.
• Перевага дається найдешевшим кредитам.
• Якщо є шанс отримати приватні гроші або гранти – користуйся!
• Для місцевих проєктів обов’язкове співфінансування з місцевого бюджету чи власних коштів підприємств.

Важливо:

• Обгрунтування обсягу необхідного фінансування має бути підтверджене розрахунками і в попередньому ТЕО і в повному ТЕО.
• Якщо щось можна профінансувати без державних коштів – бюджет не залучається.
• Бюджетне фінансування можливе лише для обґрунтованих і дійсно необхідних проєктів.
• Якщо ініціатор суб’єкт господарювання у попередньому ТЕО надаються пояснення, чому проєкт не може бути реалізований за рахунок власних коштів такого суб’єкта.

Які проєкти є терміновими?

Ті, що не можна відкласти навіть на пів року, бо інакше це може загрожувати життю чи здоров’ю людей. Наприклад, відновлення інфраструктури після обстрілів, ремонт критичних комунікацій, облаштування укриттів.

Процедура визначення джерела фінансового забезпечення реалізації проєкту або програми застосовується у випадку, якщо проєкт або програма не має затвердженого (середньостроковим планом інвестицій) або законом про державний бюджет / рішенням про місцевий бюджет) фінансування його або її реалізації або наявного фінансування недостатньо для його або її реалізації.

Який механізм визначення джерел?

Для кожного проєкту розписують, скільки треба грошей, які джерела вже підтверджені (і скільки ще треба знайти), що можна отримати як кредит, а що – як грант. Якщо ініціатором проєкту є підприємство, воно має пояснити, чому не може профінансувати все власними силами і потребує бюджетного фінансування.

Крок 1. Перевіряють, чи проєкт/програма – невідкладні

Якщо так, і якщо вже випробували інші джерела (власні кошти, гранти, кредити, бюджет громади тощо), але цього недостатньо – тоді можна просити гроші з державного бюджету.

Якщо частину грошей можна знайти у вигляді грантів чи кредитів протягом пів року – цю суму враховують і просять у держави лише те, чого не вистачає.

Крок 2. Розглядають приватне фінансування

Для всіх проєктів спочатку дивляться: чи можна залучити бізнес або інвесторів.

• Для видобування корисних копалин діє механізм «угоди про розподіл продукції».
• Для інших проєктів – державно-приватне партнерство чи концесія.
• Якщо проєкт прибутковий і може сам себе окупити, його можна запускати без бюджетних котшів, тільки з приватними грошима.
• Якщо не виходить повністю за рахунок приватних коштів – дивляться, чи можна додати бюджетні кошти або інші варіанти.

Крок 3. Розглядають кредитні гроші

Якщо приватних грошей недостатньо, дивляться, чи можна залучити кредити.

• Для програм – лише пільгові кредити (з низькою ставкою).
• Для проєктів розглядають різні варіанти кредитів: комерційні банки, облігації, міжнародні фінансові організації.
• Якщо проєкт не тягне на мінімальну суму для кредиту – можна об’єднати кілька схожих проєктів.

Крок 4. Дивляться на можливість отримати грант

Якщо не підходять приватні або кредитні гроші, аналізують – чи можна отримати грант.

• Ініціатор проєкту сам звертається до донорів, уточнює критерії і відображає це у фінансовому обґрунтуванні.

Крок 5. Перевіряють можливість бюджетного фінансування

Якщо інші варіанти не працюють, проєкт може претендувати на бюджетне фінансування.

• Для цього він повинен бути у єдиному проєктному портфелі публічних інвестицій (держави, регіону, тер. громади) або відповідати пріоритетам інвестування.
• Спочатку шукають гроші у спеціальному фонді державного бюджету чи цільових фондах, потім – у загальному фонді (якщо у спеціальному не знайшли).
• Для проєктів ОМС діє правило співфінансування: держава дає кошти лише за умови, що частину профінансує місцевий бюджет.

Підсумок:

Кожен проєкт проходить послідовний відбур з декількох джерел, починаючи з приватних коштів і кредитів, далі – гранти, і лише якщо все це не спрацювало, просять гроші у бюджету. Для кожного етапу є чіткі умови й критерії.

Під час реалізації проєктів

• Перевіряють, чи проєкт є невідкладним.
• Чи можна залучити приватного інвестора.
• Чи реально взяти кредит під цей проєкт.
• Чи можна залучити гранти.
• І тільки потім – чи варто просити фінансування з бюджету.

Додатково: хто це все контролює?

Контроль за виконанням покладено на Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган), а сама Методика є обов’язковою для всіх, хто ініціює проєкти.

Як виглядає нова процедура на практиці?

Крок 1. Формування ідеї та попереднього плану проєкту

Громада визначає нагальну потребу (наприклад, будівництво нової школи), готує техніко-економічне обґрунтування та попередню кошторисну вартість.

Крок 2. Оцінка власних ресурсів

Перевіряється можливість використання місцевого бюджету, коштів комунальних підприємств або інших внутрішніх резервів.

Крок 3. Аналіз альтернативних джерел

• Чи є актуальні міжнародні гранти для цього напряму?
• Чи можна залучити донорську допомогу, кредит або інвестиції?
• Чи підходить проєкт під умови партнерських програм?

Крок 4. Підготовка фінансового плану

У фінсовому плані чітко вказується, яка частина витрат може бути покрита кожним джерелом.

Крок 5. Аргументування потреби у бюджетному фінансуванні

Лише якщо власних та альтернативних ресурсів недостатньо, подається обґрунтований запит до відповідного бюджету (державного чи місцевого).

Крок 6. Затвердження та реалізація проєкту

Після погодження джерел фінансування та їх пропорцій – проєкт може отримати остаточне затвердження і почати реалізовуватися.

Висновок

Нова система визначення джерел фінансування публічних інвестиційних проєктів – це можливість для громад бути більш самостійними, підзвітними та ефективними. Водночас, це шанс зробити використання бюджетних коштів справедливим і прозорим, а головне – орієнтованим на реальні потреби людей.

Матеріал підготовлено на основі Наказу Міністерства фінансів України 28 лютого 2025 року № 131.