Княжа громада. Репортаж з Львівської області

Княжа громада. Репортаж з Львівської області

Як Давидів повернув собі колишню заможність, приєднавши 22 села і створивши порт.

Автор: Дмитро Синяк


Давидів – велике село, що притулилося до східної околиці Львова. Заснував його у XII столітті один з найвідоміших учасників князівських міжусобиць, онук Ярослава Мудрого – Давид Ігоревич. Він водив дружбу з половцями, за підтримки яких навіть здобув Володимир-Волинський та Луцьк. Тому поселив їх у село, назване власним ім’ям. У другій половині ХІІІ століття від половецького Давидова мало що лишилося, бо його дощенту зруйнували монголо-татари. А у 1939 році половецький слід був стертий остаточно, бо все населення села примусово вивезли до Польщі у ході операції «Вісла», а на його місце поселили українців з польських сіл. І все ж таки у Давидів не подібний до жодного іншого села в Україні…

 

 Майдан у Давидівській громаді

 

Велика громада

 

Давидів завдячує своїй появі винятково вигідному розташуванню: він з’явився при давній дорозі з Галича до Львова. А тепер село годують одразу дві міжнародні траси: Львів – Мукачево та Київ – Чоп. Лише заправок на території громади – шість.

До околиці обласного центру звідси рукою подати. За радянських часів з Давидова можна було за півгодини дійти пішки до кінцевої зупинки львівського тролейбуса, що прямував до центра. У той час Давидів відрізнявся від інших сіл Львівщини великою військовою частиною, а також незвичними будинками, що їх звела для своїх робітників місцева птахофабрика. При СРСР вона каталася, як сир у маслі, а згодом потрапила, як курка в борщ. Тепер все, що нагадує про неї, це 12 чотириповерхових, один п’ятиповерховий і один дев’ятиповерховий будинки, які цілком можна назвати архітектурними символами Давидова.

 

Чотириповерхові багатоквартирні будинки – …

…архітектурна візитівка Давидова

 

Ще один архітектурний символ – доволі незвичний пам’ятник молодому Тарасові Шевченку: крутолобий Кобзар неначе виростає з величезних сторінок власних творів. Він похмуро дивиться на величезну церкву Петра і Павла, причому його невдоволення є невиправданим: храм нагадує новеньку блиску монетку.

 

Давидівський сюр: Шевченко виростає зі сторінок свого Кобзаря

 

У 2016 році Давидів став центром громади, що складалася з 12-ти сіл. А 2020 року до них долучилися ще 11, після чого кількість жителів нової адміністративної одиниці збільшилася до 20,5 тис. осіб, а її площа зросла до 220 кв. км. Очолив новостворену громаду Володимир Керницький, який перед тим обіймав посаду голови села Пасіки-Зубрицькі, що безпосередньо межує зі Львовом. Пан Володимир, на той час успішний львівський бізнесмен, купив у середині 1990-х у Пасіках ділянку, згодом побудувався там і за п’ять років остаточно перебрався до села. У 2011-му Керницький став сільським головою і невдовзі перетворив Пасіки на одне з найбагатших сіл Львівщини.

У 2016 року Володимир Керницький став головою заможної приміської громади. Щоправда, з приєднанням наприкінці 2020-го року нових, подекуди економічно неспроможних сіл, заможність громади дещо похитнулася. Однак Давидівська сільрада не нарікає на це, одночасно ведучи десятки капітальних ремонтів і щедро виділяючи гроші на власну периферію зі свого постійно зростаючого бюджету. Якщо у 2016-му році вона мала заледве 50 млн грн власних надходжень, то тепер – 123,5 млн грн. А її загальний бюджет на цей рік становить 190 млн грн.

 

Володимир Керницький (праворуч) на святкуванні дня села Виннички

 

Гонець із Києва та половецьке село

 

Хоч Давидів і входить до львівської агломерації, це все одно село, і чужому тут не сховатися. Мене помічають одразу. Однак місцеві жителі із суто галицькою стриманістю не кажуть мені ані слова – лише уважно приглядаються до чужака, трохи звужуючи очі, що таки навіює думки про половецьке минуле села.

Неподалік пам’ятника Шевченку кілька робітників вовтузяться довкола екскаватора.

– Дай Боже щастя! – виголошую місцеве привітання. – Що то ви робите?

– Парк, прошу пана, робимо! – відповідає один з робітників і одразу ж пояснює. – Парк, щоб гуляти!

 

Майбутній парк Давидівської громади

 

Давидівська сільська рада зовсім поруч із майбутнім парком – у великому просторому палаці, збудованому в 2015 році. Нині в одному його крилі розташувався Народний дім, а в іншому – ЦНАП та сільська рада. Певної войовничості палацу надає червоно-чорний стяг УПА, що майорить перед фасадом, поруч із прапорами України та Євросоюзу.

 

Давидівський народний дім…

 … та його прапори

 

На першому поверсі чисто, тихо і порожньо. В одному з просторих холів другого поверху я раптом наштовхуюся на сесійну залу з великим екраном. Вона радше нагадує кінотеатр чи навіть кафе – надто модерновими є робочі столи, що, до того ж, стоять під кутом. У сусідньому холі тривають заняття з дітьми, які сидять за партами перед невеличкою дошкою. У ще іншому діти відпрацьовують танцювальні па. Якісь школярки, вмостившись на шкільні сумки, бавляться у телефонах, мабуть, чекаючи на викладача. Незвичним вишуканим оздобленням вражають двері бібліотеки. Порівняно з ними двері приймальної очільника Давидівської громади виглядають скромно.

 

Сесійна зала Давидівської сільської ради нагадує кінотеатр чи кафе

Поруч із сесійною залою триває урок…

… та репетиція

 

Перший заступник голови громади Олег Сіленков, як і всі інші, теж ставиться до мене насторожено. Розмова з ним не складається, а коли я прошу обсяг місцевого бюджету по роках, пан Олег радить мені «пошукати ці цифри на сайті».

- Бухгалтерія у нас має стільки роботи, що коли ми почнемо надавати кожному те, що він собі планує отримати… – відверто каже пан Олег. – Для того інформація і викладається у загальний доступ. Я розумію, що ви преса, але ви ж не додавайте нам роботи! То ж треба робити статистику!

- На сайті все є, не варто загружати людину, яка буде сидіти у тому комп’ютері, – миролюбно додає заступник Давидівського голови і колишній очільник Пустомитівської райдержадміністрації Ігор Хрунь. – Я ж не знаю, що вона клацне вам на папері. Буде помилка, ви її надрукуєте, хтось прочитає, вийде недобре. А так ви самі собі виберете всі потрібні цифри!

Я почуваюся монголо-татарином перед закритими воротами половецької фортеці. З них ніхто не виходить з хлібом-сіллю, а дряпатися на стіни я бажання не маю.

 

Пам’ятник жертвам операції «Вісла» у селі Пасіки-Зубрицькі

 

Бліц-інтев’ю

 

– Море справ, нічого не вийде, – відрубує Володимир Керницький, приглядаючись до мене з тою ж підозрою, як і на обличчях його заступників та інших місцевих жителів.

Однак по невеличкій розмові згодом Володимир Михайлович все ж погоджується відповісти на кілька запитань. Ворота фортеці ледь помітно відчиняються, і я ковзаю всередину. Щоправда, голова громади весь час кидає стурбовані погляди на годинник, вигинаючи брова, наче степовий лук, тому наша розмова часто нагадує бліц.

– В рейтингу Львівської обласної адміністрації, складеному за показниками доходів бюджету, ваша громада посідає 29-те місце з 73–х. Розмір вашого бюджету…

– … постійно зростає. Власних надходжень у нас, здається, близько 123 млн грн, а скільки з трансферами, то треба головного бухгалтера питати. Голова громади має займатися стратегічними речима, і більше думати про людей, а не про гроші.

– Давайте про стратегічні речі. Що ви робите для того, що привести до громади той чи інший бізнес?

– Наразі не я шукаю підприємців, а вони мене, бо наша громада межує з мільйонним Львовом, і це відкриває для бізнесу надзвичайно широкі можливості. Тому я зосереджуюсь на відновленні знищеної інфраструктури, особливо у трьох сільрадах, що приєдналися до нас нещодавно.

– Скільки ж років знадобиться, щоб довести до ладу 23 села громади?

– Три роки. Це щоб закрити основні діри, відремонтувати основні дороги.

 

Докладне інтерв’ю з Володимиром Керницьким – ТУТ. https://decentralization.gov.ua/news/14082

 

Володимир Керницький підводиться, даючи зрозуміти, що розмову завершено.

– Давайте останнє питання. Що ви вважаєте своїм найбільшим здобутком у громаді?

– Навіть не знаю… Павле, яким є мій найбільший здобуток?

Молодий, крупний, коротко підстрижений чоловік, який щойно зайшов до кабінету, відповідає сходу.

– Запровадження програми з укладання бруківки!

 

Звичайна вулиця у Давидові. Брукована, як і всі решта

 

Брукована громада

 

Цей чоловік поставився до мене набагато краще, ніж інші, і на цілий день став моїм проводирем по Давидівській громаді. Він добре знався на головному – місцевій економіці, бо очолював відділ економічного розвитку, торгівлі та інвестицій. Звуть його Павлом Томичем.

Я маю власний спосіб визначення заможності громади – за машиною, яку мені надають, щоб оглянути її принади. Наразі у моєму рейтингу лідирує Полянська громада Закарпатської області, якою я подорожував на пасажирському сидінні чорного Range Rover. Однак білий позашляховик Audi Q5, що за словами Павла, належить його батькам, теж не абищо.

 

Репортаж з Полянської громади можна прочитати ТУТ https://decentralization.gov.ua/news/11290

 

Начальник відділу економічного розвитку, торгівлі та інвестицій Павло Томич та Audi Q5

 

Давидів не тільки виглядає інакше, ніж інші села Західної України, – він інакше звучить. Щойно автомобіль потрапляє сюди, як його колеса починають голосно шурхотіти, адже під ними не асфальт, а тротуарна плитка, що її виготовляє великий завод, який знаходиться поруч. Давидівській громаді навіть належить всеукраїнський рекорд: на її території знаходиться найдовша брукована дорога в Україні протяжністю 7 кілометрів, яка веде з Давидова до сусіднього села Милятичі.

– Один «квадрат» плитки з укладкою коштує близько 1,2-1,5 тис. грн, стільки ж, скільки «квадрат» асфальту, – пояснює місцеву приязність до бруківки Павло Томич. – Одначе таку дорогу легше ремонтувати, адже йдеться лише про перекладення певної ділянки та про заміну її пошкоджених елементів. Так само без проблем можна провести ремонт чи заміну труб під брукованою дорогою: розібрав дорожнє покриття, замінив труби і зібрав назад. Наприклад, прокладання у Давидові каналізації, яке ми плануємо, знищило б багато асфальту. А з плиткою не буде жодних проблем. Тому ми майже зовсім не кладемо асфальт. На цій дорозі, наприклад, бруківка лежить вже дванадцятий рік, і що, скажіть, їй бракує?

 

Давидівська громада не тільки виглядає по-особливому, а й по-особливому звучить

 

Громада вже вкрила тротуарною плиткою понад 10 тис. кв. м власних доріг. Щоб збільшити ефективність витрачання «дорожнього» бюджету, вона вдалася до цікавого експерименту. Якщо мешканці тої чи іншої вулиці погоджуються оплатити укладання бруківки, вони отримують її разом з технаглядом від Давидівської сільської ради безоплатно. Причому йдеться зовсім не про здирництво з пенсіонерів та інших простих смертних: заможні жителі передмість часто охоче викладають власні гроші за те, щоб до їхніх будинків вела якісна дорога. В одному випадку всі витрати на укладання плитки на своїй вулиці оплатив місцевий програміст.

У 2018-2019 роках у кожному з п’яти стростинських округів Давидівської громади була хоч одна вулиця, яку замощували у такий спосіб. Жителі вулиць Шкільної та Повітряної навіть влаштували урочистості, коли роботи з брукування було завершено. Сільську раду потім звинувачували у популізмі: «Ви що, мовляв, не маєте вже, що відкривати!» Ніхто з хейтерів не міг повірити, що громада нічого не має до гучного святкування, яке відбувається виключно з ініціативи місцевих жителів.

 

Укладання плитки на дорогах Давидівської громади триває non-stop

 

– Ось ці шістсот погонних метрів, або 2 тисячі «квадратів» коштували б сільській раді близько 3,2 млн грн, – зазначає Павло Томич, зупинивши машину посеред порожньої вулиці Повітряної. – Але завдяки допомозі людей наші витрати не перевищили 0,5 млн грн. Ще близько 300-400 тис. грн жителі заплатили за брукування. Сільська рада змушена працювати за встановленими тарифами, а люди можуть домовлятися з майстрами дешевше чи навіть безкоштовно. Вони також можуть економити на роботі технолога, авторському нагляду, геології та державній експертизі. Можуть на кам’янистих землях класти менше щебня, ніж вимагають державні норми. Тепер вони дуже пильнують цю дорогу, не пускають сюди вантажівки, бо вважають її своєю. А це, погодьтеся, дуже важливо. Коли дороги робить сільська рада, місцеві жителі ставляться до них геть по-іншому.

Однак зі зростанням заможності громади сільській раді довелося пригальмувати програму ремонту доріг із залученням місцевих жителів.

- Раніше ми не мали багато коштів на ремонти, тому залучали до них людей, – розповідає про це Павло Томич. – А тепер мешканці громади помітили, що ми багато доріг застеляємо плиткою суто власним коштом, і вже не хочуть платити, воліючи почекати, доки черга дійде до їхніх вулиць. Тим не менше, вже троє жителів громади подали заявку на участь у брукуванні власних вулиць наступного року. Вони розуміють, що бюджет громади – не бездонна бочка, крім того, громада ремонтує центральні вулиці, а до околиць може добратися нескоро.

Пірнувши до однієї з вуличок Давидова, наша машина раптом виїжджає на асфальт.

- Це ще у 2007 році поклали, задовго до громади, – вибачається Павло.

 

Капітальний ремонт сільської вулиці у Давидівській громаді. Вже за кілька тижнів вона буде вкрита тротуарною плиткою…

 

 … ось такою

 

Басейн

 

Басейн є мрією кожного голови громади, вінцем його інфраструктурних проєктів, максимумом з того, на що можна витратити гроші місцевого бюджету. Бо цей об’єкт мало побудувати, його ще треба утримувати, і коштує це чимало. Тому будівництво басейнів дозволяють собі лише найзаможніші громади. У Давидові, щоправда, йдеться тільки про відновлення будівлі, зведеної у 1986 році, яка попрацювала за призначенням лише три роки, а потім потонула у вирі економічної депресії дев’яностих. У 2017-му, коли розпочалася реконструкція, на її даху вже росли молоді деревця, а сама вона мало чим відрізнялася від свого побратима у закинутій Прип’яті.

 

 

Басейн у Давидові – єдиний на Львівщині у сільській громаді

 

Бюджет проєкту – 24 млн грн, причому 18 млн грн громада вже витратила, однак у зв’язку зі зростанням цін доплати неминучі.

– Відновлювати набагато складніше, ніж будувати з нуля, – кидає на ходу виконроб Тарас Біблий, якого я прошу про коментар.

У приміщенні Давидівського басейну робота не зупиняється ні на мить. Всюди багато майстрів та будматеріалів.

– Так, з будівництвом басейну витрати на інфраструктуру неминуче зростуть, але люди мають жити комфортно, – каже Павло Томич, мрійливо дивлячись на велику – 25 х 8 метрів – чашу басейну, у якій вовтузяться робітники. – Щоб і спортом можна було займатися, і відпочивати. І щоб мозаїка на стінах…

 

У лютому наступного року басейн має розпочати роботу, тому майстри працюють день і ніч

 

Крім басейну, Давидівська громада будує власним коштом три нових школи. Матеріал про це читайте ТУТ https://decentralization.gov.ua/news/14096

 

Насправді Давидівська громада має проєкт, амбітніший, ніж басейн. Це – прокладання каналізації у Давидові, про яку вже говорив Павло. За вже готовою проєктно-кошторисною документацією, для цього знадобиться понад 100 млн грн. Не маючи таких коштів, громада розраховує на допомогу ДФРР.

 

Золоті Пасіки, або порт у передмісті Львова

 

Найважливішим і найприбутковішим у цілій Давидівській громаді є село Пасіки-Зубрицькі. Воно настільки органічно влилося у Львів, що тільки добрий знавець місцевої географії зможе сказати, який будинок належить до столиці Галичини, а який до її передмість. Усі ці передмістя, треба сказати, заповнені складами, заправками, ресторанами, сортувальними центрами – одним словом, всім тим, що приносить гроші місцевому бюджету.

Важко повірити, що шість років тому село було дотаційним, а по його центру у дощ не можна було пройти без гумових чобіт. Зате тепер тут невдовзі буде порт – так офіційно називають найбільший логістичний центр у Західній Україні.

Вдячна громада реалізує у Пасіках багато інфраструктурних ініціатив, щоб і мешканцям, багато з яких зареєстрували свої компанії у селі, і бізнесу було комфортно. Близько 80% доріг тут вже капітально відремонтовано, зараз триває прокладення каналізації. На це вже витрачено понад 12 млн грн, і це лише четверта частина від потреби.

 

Прокладання каналізації у селі Пасіки-Зубрицькі

 

Центр Пасік є цілком європейським. Ось Майдан для загальних зборів, ось новенький стадіон, ось чудова церква, ось сімейна амбулаторія з припаркованим поруч із нею автомобілем лікаря. До амбулаторії примикають два службових помешкання, у яких живуть медики.

 

Сімейна амбулаторія у Пасіках-Зубрицьких…

… та службовий автомобіль лікаря

 

Мешканці громади мають можливість безоплатно здавати тут складні аналізи, як, наприклад, біохімія крові. А ті, хто вражені тяжкими хворобами, мають право на отримання від громади допомоги на ліки у сумі до 100 тис. грн.

Землі у Пасіках вже практично немає, причому її кількість постійно скорочує… Сихівський цвинтар Львова. Люди незаконно ховають своїх родичів на вільній, вже не цвинтарній землі, а Давидівська громада не наважується нівечити свіжі могили. Суди у цьому питанні одностайно беруть сторону громади, однак їхні рішення не виконуються. Мало того, щороку з’являються десятки нових поховань.

Інша проблема села – сміття, яке залишають тут львів’яни і транзитні водії. Частково цю проблему вирішили за допомогою відеокамер, яких у Пасіках дуже багато. Тут також знаходиться спеціальний охоронний пульт, оператори якого стежать за зображеннями, що їх транслює відеоапаратура. Завдяки цьому село перетворилося на дуже безпечне місце. Злочини тут трапляються рідше, ніж набіги монголо-татар.

 

Про те, як Давидівська громада бореться за чистоту за допомогою еколога, читайте ТУТ:  https://decentralization.gov.ua/news/14139

 

А ще у Пасіках-Зубрицьких важко знайти людину на посаду звичайного двірника чи працівника комунального підприємства. Такі мешканці у селі практично не живуть.

 

Вулиця у Пасіках-Зубрицьких

 

Бомба-ракета

У кожній громаді є люди, які тягнуть на собі безліч справ, майже завжди залишаючись у тіні,  працюють мало не цілодобово і при цьому не жаліються на життя. Саме такою і є Христина Кучак, молода жінка з русявим, до плечей, волоссям і проникливим поглядом. У 2010-му вона переїхала до Давидова з Ходорова, а у 2016-му очолила Народний дім у Пасіках-Зубрицьких. За рік цей Народний дім увійшов до десятки кращих на цілій Львівщині за версію Львівської обласної адміністрації.

 

Начальниця відділу культури та інформаційної політики Давидівської громади Христина Кучак

 

Згодом пані Христина взяла участь у конкурсі на посаду начальниці відділу культури та інформаційної політики Давидівської громади й – перемогла. Тепер їй підпорядковується 17 народних домів, 12 бібліотек та 2 мистецьких школи. А ще місцеве телебачення: журналіст та оператор, які постійно роблять матеріали про життя громади, викладаючи їх на Youtube та у Facebook, де ті переглядають понад 7 тис. фоловерів. 

 

Христина Кучак (ліворуч) і давидівські телевізійниці: директорка комунального закладу «Інформаційно-ресурсний центр» Ольга Жиглінська (праворуч) та відеооператорка Ірина Козак

 

- У Конституції бракує рядка про те, що кожен громадянин повинен мати право на культурні послуги! – переконана Христина Кучак. – Тому музичну та художню школи наша громада утримує сама. Для цього потрібно 3 млн грн на рік лише на зарплату викладачам, але ми йдемо на ці витрати. Бо інакше для чого ж тоді працювати!?

Коли Давидівська громада об’єдналася, у ній було 7 бібліотек, дві з яких не мали світла та опалення. Через це всі книги вкрилися пліснявою, і згодом їх довелося здати в макулатуру. Тепер громада має 12 бібліотек, кожна з яких є філією спеціально створеного комунального закладу. Міністерство культури та Інститут української книги – після перемоги Давидівської громади у спеціальному конкурсі – двічі купувала для неї книги, витрачаючи на це по 100 тис. грн щоразу. Сільська рада додала до цього «читацького» бюджету» ще 70 тис. грн. Крім цього, місцеву бібліотеку, що називається, піарили всюди, де тільки було можна: у соцмережах, у школах, у дитсадочках. І результат не забарився: лише у Давидові за рік додалося 500 нових читачів.

 

Перед дверима Давидівської громадської бібліотеки

 

- Багато громад об’єднали громадські бібліотеки зі шкільними, але я категорично проти такого кроку! – обурюється пані Христина. – Бо жодна бабуся не піде до школи за книжкою. І як, скажіть, може бути у школі книжка на кшталт «П’ятдесят відтінків сірого»? Крім того, жоден шкільний бібліотекар не пропагуватиме читання серед мешканців громади, бо його основна задача – забезпечити учнів підручниками. Між тим, сільська бібліотека має бути не автоматом з видачі книжок, а місцем, де можна зустрітися, поспілкуватися, де проходять літературні вечори…

У Давидівській громаді всі бібліотеки знаходяться у Народних домах, тому програма Міністерства культури зі створення Центрів культурних послуг підходить для них якнайкраще.

- У цій концепції багато зайвого, наприклад, пропозиція облаштування у народних домах місць для ночівлі, але якщо відкинути те, що викликає запитання, то у Давидові я вже маю повноцінний Центр культурних послуг, – з гордістю каже Христина Кучак. – У ньому є і сучасна бібліотека, і художня та музична школи, і два конференц-зали – на 30 і на 500 місць....

 

Урок у Давидівській музичній школі. Викладачка скрипки і завуч школи Любов Таланчук та її учень Ярослав Процишин

 

Спершу у Давидівській громаді було 6 народних домів, що працювали для 12-х населених пунктів. Багато з них громада отримала без опалення, зі старою проводкою, що не витримувала навіть електрочайника.

- Ми відремонтували ці будівлі так, що просто бомба-ракета, і тепер вони весь час входять до ТОП-10 народних домів області! – хвалиться пані Христина. – Однак у жовтні минулого року до нас додалися ще 11 подібних приміщень, і без державної підтримки їх буде важко привести до ладу. Тому я дуже розраховую на субвенцію, яку обіцяв Мінкульт…

Очільниця відділу культури вибачається, кажучи, що у неї багато справ – як завжди! – і поспішає кудись.

- Знаєте, який у мене колектив! – каже вона, прощаючись. – Ну просто чудо! І громада у нас чудова. Крутий ЦНАП, модний басейн, класний садочок, а яка бруківка! Та я вам навіть десятої частки про все не розказала!..

З сільської ради я виходжу через той самий просторий хол. З великих фотографій на стінах мене проводжають поглядами молоді хлопці – жителі громади, які воювали на Сході. Двоє з них захищали Донецький аеропорт. Ці фото зробили у 2016-му, коли вояків було лише кілька десятків. А тепер їх понад двісті…

 

Портрети всіх учасників російсько-української війни з Давидівської громади вже давно не вміщаються на стінах Народного дому центральної садиби

 

Надворі тріпотять прапори, шурхотить по тротуарній плитці випадковий автомобіль, поблискує металочерепиця на будинках заможних мешканців та хмуриться, дивлячись на церкву, бронзовий Шевченко. Зі створенням громади Давидів розпочав писати нову сторінку свого давнього літопису. І хто б що не казав, мені подобається те, що написано на ній.

Теги:

репортаж створення спроможних громад

Область:

Львівська область

Громади:

Давидівська територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Читайте також:

25 жовтня 2021

Гроза громади. Репортаж зі Львівщини

Гроза громади. Репортаж зі Львівщини

У Давидівській громаді Львівської області більшість жителів 23-х населених пунктів платять за вивезення сміття, майже...

11 жовтня 2021

Як зростаюча Давидівська громада готується до ще більшого зростання

Як зростаюча Давидівська громада готується до...

У Давидівській громаді Львівської області будують власним коштом одразу три сільські школи, а жодну з існуючих...

06 жовтня 2021

«Не ми шукаємо інвесторів, вони шукають нас…» - інтерв’ю голови Давидівської громади

«Не ми шукаємо інвесторів, вони шукають нас…» -...

Володимир Керницький вважає розбудову сільської інфраструктури частиною плану із залучення інвесторів. Автор:...

03 вересня 2021

У доброчесні громади завжди приходять успіх та гроші - досвід Присиваської громади

У доброчесні громади завжди приходять успіх та...

Як створити імідж максимально відкритої та доброчесної громади, яка шукає різні шляхи для того, щоб успішно...

16 липня 2021

Казка про дорогу. Досвід Обертинської громади

Казка про дорогу. Досвід Обертинської громади

Жителі села Яківка Обертинської громади Івано-Франківської області самі зібрали гроші на ремонт 3,3 км комунальної...