Logo

Історичні корені недовіри до влади в Україні. Стаття експертки

Олена Стяжкіна, філософиня, історикиня, професорка Національної Академії наук України


Посткомунізм і постколоніалізм є корисними концептами для з’ясування історичних коренів недовіри до влади. Досвід перебування в радянській імперії (спадкоємиці Російської імперії) для українців був украй драматичним і супроводжувався численними соціальними катастрофами (винищення інтелігенції, Голодомор, масові депортації) та потужним соціальним інжинірингом, спрямованим на створення «нової радянської людини» (міського пролетаря з інтернаціональною й класовою свідомістю).

І катастрофи, і соціальний інжиніринг проектувалися в Москві, однак система влади та владних відносин не була простою бінарною опозицією «центр-периферія».  Система державних відносин пронизувала весь суспільний простір згори донизу й на кожному рівні відтворювалася наново (на рівні підприємства й колгоспу, школи чи лікарні, родини чи сусідства тощо), формуючи / маючи багатоступінчасту ієрархію (або, у термінах Керолайн Гамфрі*[1] , nesting hierarchy — гніздову ієрархію).

На практиці це означало, що призвідником будь-якого виду репресій, насильства, примусу ставали місцеві можновладці. Видимим «репресором» була не далека Москва, а місцевий представник влади, чиновник, міліціонер, голова підприємства тощо. Саме «на місцях» складалися списки «ворогів народу», «куркулів», «націоналістів», «шпигунів», «посіпак». Голови місцевих рад і місцевих карально-репресивних установ брали безпосередню участь у організації арештів, вилученні продовольства, виселення, депортацій 1920-х — початку 1950-х років. Відтак найбільш раціональною стратегією стосунків із владою було максимальне дистанціювання від неї й апріорне уявлення про місцеву владу (так само, як і центральну) як про глибоко ворожу інституцію.

Попри всі позірні демократичні процедури радянських виборів, жодний місцевий депутат ніколи не був дійсно обраним, а тільки призначеним «згори». Це, з одного боку, посилювало стратегію дистанціювання, з іншого — формувало стійку парадигму недовіри до виборів як суцільної радянської профанації.

Слід зазначити, що для певної кількості українців участь у «радянських іграх» була можливістю соціального ліфту — кар’єри, поліпшення власного матеріального становища, долучення до еліти тощо. Однак включеність українців в управлінські, представницькі, партійні структури радянського суспільства була орієнтована не на інтереси громади, а на інтереси держави / імперії. Така конфігурація стосунків «влада-людина», у якій, попри декларації «загального щастя», людина залишалася «коліщатком і гвинтиком» механізму перемоги соціалізму у всесвітньому масштабі, сприяла сприйняттю місцевих представницьких і владних органів як ланки, що не ухвалює рішень, а тільки втілює столичні вказівки. Примітно, що скарги на місцеві негаразди пересічні люди писали здебільшого до столиць (Києва й Москви) та центральних газет.

«Нормалізація» радянського проєкту, що розпочалася в середині 1950-х років, призупинила (й почасти засудила) репресивні практики, відтак місцеві органи влади припинили бути призвідниками терору, набувши господарських і розпорядчих функцій. У пізньорадянські часи стосунки людей із місцевою владою фактично не несли репресивної загрози. Вони набували ознак корупційних угод, котрі стосувалися вирішення побутових, освітніх, медичних, житлових та інших проблем. Нова конфігурація не була втіленням парадигми довіри, оскільки можновладці «продавали» послуги, можливості, дозволи тим, хто міг їх «купити».

Корупційна складова (разом із виробленим за часів репресій дистанціюванням людей від місцевої влади) була інституційно успадкованою практикою діяльності управлінських і виборчих органів влади в Україні. Брак знань про функціональні обов’язки й рівень можливостей місцевих органів влади (разом із традиційною орієнтацією на рішення «центру») поступово перетворювали їх — особливо на рівні «район-місто» — на:

  • несамостійних дублерів обласної й центральної гілки влади;
  • «торгові установи» з корупційного продажу державних послуг і державної власності;
  • місце отримання статусних привілеїв (для резюме й подальшої кар’єри);
  • незрозумілі для пересічних громадян контролюючі та дисциплінуючі органи перевірки бюджетних і небюджетних організацій.

Спосіб побудови й функціонування влади на рівні «містечко-район-місто»  все ще має суттєвий відбиток радянського (водночас і комуністичного, і колоніального) й у тому, що відсутні реальні традиції, а відтак і практики та усталені механізми відповідальності й звітності. Локальні влади звітують перед вищими органами та / або перед своїми тіньовими спонсорами (олігархами, політиками тощо). Відсутність громадського контролю (його реальних, а не декларованих механізмів) є чинником недовіри, який консервується відповідно до консервації самої ситуації.

Зрештою, недовіра до влади (внаслідок травмуючого досвіду радянського, корупційного характеру пострадянського владного поля) призводить до збереження «безпечної» дистанції між людьми й представниками влади та до бездіяльності («адже це ні на що не вплине») громадян щодо виправлення ситуації. Згідно з опитуванням, проведеним Фондом ім. Гайнріха Бьолля в Донецькій, Луганській, Запорізькій і Херсонській областях (2020 р.), 61,5% респондентів  зазначили, що не проявляли ніякої активності щодо взаємодії з владою або громадою. Тільки 9–10% опитаних заявили, що зверталися до комунальних підприємств та установ свого населеного пункту, підписували петиції, зверталися до представників /ць місцевої влади (мерії, виконавчого комітету, райради, сільради, районної адміністрації). Близько 40% із них визначили свої дії як результативні*[2] .

Підсумовуючи, варто зазначити, що формування простору й правил довіри між громадянами та управлінськими й виборними владними інстутиціями потребує:

  • врахування історичного досвіду й причин недовіри;
  • інформації про функції, обов’язки, рівні відповідальності владних органів і вільного користування нею;
  • формування реальних механізмів контролю;
  • символічного перезаснування формули з радянського «громадянин — для влади» на сучасне «влада — для громадянина».

І наостанок: довіра — це дія, вона з’являється там, де громадяни починають діяти, а відтак не тільки чекають, а й беруть участь, вимагають результату й контролюють його. Згідно з вищезазначеним дослідженням, «у містах прикладом можливості та успішності колективних дій з покращення власного простору буття дедалі більше стають ОСББ. Останні перетворюються на мінілабораторії з напрацювання досвіду спільної дії та відповідальності. Ці досвіди не однаково успішні, але звертають на себе увагу людей»*[3] .

 

Редакторка: Оксана Шевченко

*[1] Цит. за: Юрчак А. «Это было навсегда, пока не кончилось. Последнее советское поколение». — М.: Новое литературное обозрение, 2014. — С. 214.

*[2] Безпека людини: оцінка та очікування мешканців та мешканок чотирьох областей України (Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської). — Фонд ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна, 2020. — С. 50–51.

*[3] Там само. — С. 52.


Усі терміни в цій статті повинні сприйматись як гендерно-нейтральні

Олена Стяжкіна брала участь в Міжнародному експертному обговоренні  «Розвиток громад: довіра, інституції, фінанси та люди», організованому Програмою «U-LEAD з Європою» в грудні 2020 року. Промова, яку вона виголосила в межах одного з воркшопів конференції, знайшла своє продовження і у цій статті.

Від імені Програми «U-LEAD з Європою», ми хотіли б висловити нашу щиру подяку за обидва внески пані Стяжкіній. Ця публікація увійде до майбутньої Збірки статей, яка буде опублікована онлайн.

Збірка статей – це збірник письмових внесків, підготовлених українськими та міжнародними експертами, науковцями та посадовцями після Міжнародних експертних обговорень, організованих Програмою «U-LEAD з Європою» у 2019 та 2020 роках. Статті порушують питання у галузях регіонального та місцевого розвитку, децентралізації влади та адміністративно-територіального устрою, актуальні як для української, так і для міжнародної аудиторії. Збірка буде опублікована онлайн українською та англійською мовами на ресурсах U-LEAD. Стежте за нами у Facebook, аби першими отримати інформацію про публікацію Збірки.

Якщо у Вас є запитання чи коментарі щодо Збірника статей загалом, чи цієї статті зокрема, Ви можете написати Ярині Степанюк yaryna.stepanyuk@giz.de.


Ця публікація була підготовлена за підтримки Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Швеції, Польщі, Данії, Естонії та Словенії. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Програми «U-LEAD з Європою», уряду України, Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Швеції, Польщі, Данії, Естонії та Словенії.

 

Теги:

думки експертів

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Читайте також:

25 січня 2022

Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» оголосив чотири нові області-партнери

Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» оголосив чотири нові...

  25 січня 2022 року Проєкт USAID «Підвищення ефективності роботи і підзвітності органів місцевого...

25 січня 2022

Кращі практики реагування громад на наслідки пандемії в Україні - довідник

Кращі практики реагування громад на наслідки...

ГО «Інститут миру і порозуміння» (ІМіП) презентувала довідник “Кращі практики реагування громад на наслідки пандемії...

25 січня 2022

Триває прийом заявок на здобуття Премії КМУ за особливі досягнення молоді у розбудові України

Триває прийом заявок на здобуття Премії КМУ за...

Премія Кабінету Міністрів України присуджується особам віком до 35 років за досягнення у розбудові України уподовж...

24 січня 2022

Серія обговорень законодавчих основ місцевого економічного розвитку завершилась у Львові

Серія обговорень законодавчих основ місцевого...

21 січня у Львові обговорили законодавчі основи місцевого економічного розвитку на спільному заході Проєкту USAID...

24 січня 2022

Гендерно орієнтоване врядування: нові посібники від Програми DOBRE

Гендерно орієнтоване врядування: нові посібники...

Посібник "Гендерно орієнтоване врядування" присвячений вивченню процесів врядування та управління крізь призму...