Скільки коштує громадська активність? Репортаж

Скільки коштує громадська активність? Репортаж

У Ржищівській ОТГ Київської області громадські активісти борються із засиллям сміття, встановлюють ліхтарі та відновлюють пам’ятники. Місцева влада на разі уважно спостерігає за цим. Така ситуація є типовою для багатьох українських громад.


Автор: Дмитро Синяк

 

Ми сидимо у невеличкому чепурному кафе, яке більше пасувало би до Львова, ніж до невеличкого містечка у 100 км від Києва. Обличчя Брюса сяє славетною американською усмішкою.

- Як тебе сюди занесло? – питаю я.

- Я люблю Україну. А ти хіба ні? – відповідає він.

 

Брюс

Брюс Кроу народився у Канаді, згодом 15 років прожив у США, в Техасі, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Деборою. Вони разом захопилися слов’янською культурою і згодом багато подорожували Європою. Були у Росії, Білорусі та, звісно ж, в Україні… Одного разу, приїхавши до Києва, чоловік з дружиною завдяки своєму українському другові потрапили до Ржищева. Побачивши дніпровські кручі, що нависають над неозорим Дніпром, американці, за словами Брюса, «відчули мир у своїх серцях» і зрозуміли, що це місце «ідеально підходить для життя великої родини». У 2008 році подружжя переїхало сюди разом зі своїми шістьма дітьми. Згодом в Україні у них народилося ще двоє, натомість двоє старших дітей повернулися до США, де вступили до коледжів.

 

Брюс Кроу, американець, закоханий в Україну і Ржищів

 

Шестеро молодших дітей сім’ї Кроу і зараз живуть у Ржищеві. Вчяться вони дистанційно, використовуючи різноманітні онлайн-програми для домашнього навчання та розвитку тих чи інших здібностей. Двоє маленьких американців щодня їздять на уроки до невеличкої школи села Гребені, – здебільшого заради спілкування з однолітками. Крім того, у школах Гребенів та Кузьменців, на думку Брюса, його діти непогано навчилися математики…

 

Дружина Брюса та мати вісьмох його дітей – Дебора у кімнаті, де вона займається різноманітною творчістю зі ржищівською молоддю. Наприклад, навчає її шиттю.

 

Невдовзі після переїзду Брюс Кроу відкрив у центрі Ржищева кондитерську-піцерію, у якій ми з ним і розмовляємо, а також виступив ініціатором створення кількох соціальних проектів. Наприклад, він щомісяця забезпечує продуктовими наборами близько сорока ржищівських вдів. Крім цього, на другому поверсі над піцерією Кроу відкрили арт-простір, у якому безоплатно займаються з місцевими дітьми музикою та різноманітною творчістю.

- Будь ласка, напиши, що не тільки наша сім'я, але й наша дивовижна українська команда навчає ржищівських малюків музиці та шиттю у нашому арт-просторі, – просить Брюс. – Адже наш успіх залежить насамперед від українців, які поділяють наші цінності.

 

Музична кімната, розташована над піцерією Брюса і створена його зусиллями. Тепер тут також Ржищівський арт-простір

 

- Звідки гроші на всі ці ініціативи?

- Розумієш, можливості для реалізації кожної ідеї завжди відкриті, і навіть у важкі часи, – пояснює Брюс, усміхаючись іще ширше. – Просто ми маємо сприймати ці часи як виклик і активніше проявляти власну творчість, щоб знаходити виходи зі складних ситуацій. Наприклад, я зараз працюю над створенням краундфандингової платформи, що має об’єднати доброчинців зі США із тими, хто потребує допомоги в Україні. При цьому близько 7% усіх пожертв має піти власнику платформи, тобто мені – це нормальна світова практика. І це лише один з прикладів. Світ тепер такий, що не обов’язково щодня сидіти в офісі, щоб заробляти гроші… Однак для мене принциповою є одна річ: весь свій прибуток моя родина інвестує в Україну та у Ржищівську громаду. Бо ми хочемо змінити їх на краще…

 

Один із Ржищівських краєвидів, у які закохалося подружжя Кроу

 

Згодом виявилося, що Брюс Кроу – затребуваний бізнес-тренер, також він активний член протестантської церкви. І його американські «брати і сестри у Христі», які на 100% довіряють Брюсові, радо фінансують усі його благодійні ініціативи в Україні. Єдине, чого чоловік остерігається – це будь-якої участі у політиці.

- Ми завжди відкриті до співпраці з будь-якою владою, але не вважаємо стосунки з нею найважливішим елементом нашої роботи, – дипломатично зазначає Брюс.

Тому він особливо і не прагне до співпраці із Ржищівською міською радою, яка теж не хоче надто зближуватися з протестантом, враховуючи ментальні особливості свого переважно православного електорату.

 

Сашкове світло

Про електроніку цей чоловік може говорити годинами. Поки ми розмовляємо з Брюсом англійською, він явно нудьгує, та коли американець каже ламаною українською, що хотів би замовити два ліхтарі, Сашко неначе прокидається.

- Труба у мене 60 на 40 як верхів'я та плафон і 80 на 80 як основа, – захоплено каже він. – Сонячна панель, що розташована нагорі, нефіксована, і її можна обертати у напрямку більшої ефективності. А для того, щоб її не розбили, ламінування фотоелементів накладається просто на металеву пластину завтовшки 3 мм. Розмір сонячної панелі – 550 на 160 мм, потужність ліхтаря 12 ват, а ємність акумулятора 20 тис. міліампер. Всередину труби вмонтовано всі дроти, автоматику та акумулятор. А у плафоні розміщено 6 триватних світлодіодів.  Зламати чи розбити такий ліхтар просто неможливо, бо надто високо, та й руками залізну трубу не вломиш. Ну, тобто антивандальне все…

Інженер-електронік Олександр Таран працює викладачем у Ржищівському індустріально-педагогічному технікумі. Ще з 2004 почав цікавитись альтернативною енергетикою. У 2014 році з цікавості він виготовив власну сонячну батарею. Потім почав робити вуличні ліхтарі на сонячних батареях. Тепер на його рахунку не один десяток таких ліхтарів, яким не потрібен жодний струм. П’ять Сашкових ліхтарів встановлено у Ржищеві за кошти, які чоловік сам зібрав у соціальних мережах.

 

Олександр Таран та його ліхтар

 

- … а ліхтар 25 на 2 має удвічі більшу сонячну панель 1100 на 350 мм, що забезпечує достатній заряд акумулятору, як у похмуру погоду так і за наявності тіні від дерев, – знову долинає до мене голос Сашка. – Кожен ліхтар вмикається автоматично, бо у нього є датчики світла, а також спеціальні реле. А ще кожен ліхтар може комплектуватися USB-портами для зарядки гаджетів. Завдяки сонячним батареям єдині витрати на ці ліхтарі: раз на три роки треба міняти акумулятори. Решта деталей умовно вічні.

Олександр Таран переможно дивиться на нас із Брюсом. А ми хоч і не знаємося на електроніці так, як він, теж проймаємося Сашковим захопленням. Насправді чоловік зробив неможливе, зібравши близько 25 тис. грн за 5 вуличних ліхтарів. Причому гроші йому висилали не тільки місцеві жителі, але й колишні мешканці Ржищева, а також туристи, закохані у ці місця.

 

 

Щоправда, Сашкові творіння мають єдиний недолік: їхнє світло не надто яскраве і освітити, приміром, автомобільну дорогу їм не під силу. Проте вони цілком підходять для тротуарів, площ, зупинок громадського транспорту, дитячих майданчиків тощо. Крім того, Олександр Таран зараз працює над створенням удвічі потужнішого ліхтаря на сонячних батареях, який видаватиме вже 30 ват. І вже почав збір коштів на його виготовлення. Цієї потужності має вистачити і для освітлення доріг…

Однак місцева влада Сашковими ліхтарями не надто цікавиться. Мовляв, світло від них тьмяне, а відтак і користі мало. Минулого року Олександр Таран три місяці чекав на дозвіл міської ради на встановлення «джерел світла». А та не могла проголосувати за це, бо все ніяк не збирався кворум через саботаж опозиції.

 

Читати на тему: 7 проблем, які заважають розвивати туризм у Ржищівській ОТГ і не тільки

 

Порятунок «Сумного солдата»

Киянин Олександр Колосюк три роки тому перебрався до села із промовистою назвою Балико-Щучинка, що під Ржищевим. Нині будинок Олександра – це місце  для друзів, закоханих у ці місця: екологів, волонтерів, спортсменів, людей творчих і небайдужих. Своєю автівкою Сашко підвозить мене до невисокого пагорбу. Згодом ми кілька хвилин місимо болото на ґрунтовій дорозі, що стікає з пагорба, і , круто звернувши ліворуч, опиняємося перед бетонним пам’ятником «Українським юнакам-героям, полеглим в чужій війні на своїй землі».

- Не врахувавши міцність німецьких позицій на Дніпровських кручах, радянські полководці кинули на Трахмемирівський півострів сотні тисяч погано озброєних вояків, а потім, коли оборону гітлерівських військ було прорвано на іншому, Лютіжському плацдармі, просто лишили тих, хто зумів форсувати Дніпро і закріпитися на правому березі під селом Букрин, на вірну смерть, – розповідає Олександр, поки ми роздивляємося постать солдата. – Загиблих було близько 250 тис, і серед них чимало дітей 14-17 років з лівобережних сіл, яких мобілізували, щойно Червона армія «звільнила» ці села. Радянська ідеологічна машина згодом дуже ефективно нищила сумну правду про це, перемішуючи гірку пам’ять тих, кому пощастило вижити, із розбудовою величезних меморіалів міфологічним героям…

 

Олександр Колосюк та відреставрований ним пам’ятник «Сумному солдату». Через табличку до пам'ятника Олександр Колосюк наразився на критику місцевих жителів, для яких війна досі є радянською скрепою

 

Олександр Колосюк натрапив на цей пам’ятник цілком випадково, подорожуючи на велосипеді навколишніми пагорбами. Після будівництва величезного меморіального музейного комплексу «Захисникам Букринського плацдарму» на початку 1980-х, про цей маленький пам’ятник просто забули. Балико-Щучинська сільрада не має грошей ані на реставрацію, ані на демонтаж монумента, що почав розвалюватись. 

- Мені стало прикро, і водночас цікаво: чи долучиться місцева громада  до відновлення пам’ятника, якщо я зрушу справу з мертвої точки? – розповідає Сашко Колосюк. – Зібрати необхідні ресурси було неважко. Небайдужі люди скинулися грошима, один ржищівський бізнесмен оплатив виготовлення нової таблички. Разом із друзями з Києва та Ржищева ми цим літом повернули монумент до життя. З місцевих жителів, на жаль, не долучився ніхто, окрім одної жіночки, що лишень подякувала нам... І все це за цілковитого мовчання керівництва державного меморіального комплексу «Захисникам Букринського плацдарму», що знаходиться у 200 метрах від пам’ятника. З одного боку, можна його зрозуміти, бо «Сумний солдат» не є пам’ятником архітектури і не стоїть на їхньому балансі, проте з іншого, з людського...

Сашко Колосюк якийсь час дивиться просто в очі «Сумному солдатові», а потім продовжує:

- Ти знаєш, мені подобається розробляти нові проекти, інколи навіть трохи дивуючи або провокуючи місцевих. Я впевнений: що більше молоді я залучу до цих «проектів», то швидше громада почне рухатись до загально-людських цінностей…

 

Команда волонтерів, яка відновлювала пам’ятник

Волонтери за роботою у лісі Балико-Щучинки

 

Олексадр Колосюк ініціював розчистку джерел і струмка, що протікає поруч, розробив туристичну еко-стежку, встановив кілька сміттєзбірників у лісі і тепер регулярно вивозить з них сміття. Його команда друзів-екологів промаркувала екологічну стежку інформаційними стендами і табличками, які розповідають про якість питної води, а також про червонокнижну флору і фауну тутешнього заказника, що фактично межує зі Ржищевом.

 

Сашко Колосюк мріє також відремонтувати дерев’яні сходи, що ведуть до величезного меморіалу захисникам Букринського плацдарму. Однак на разі цей меморіал на балансі району, а той не виявляє до нього жодної цікавості

 

- Дуже круто бачити, що ліс навколо стає чистим, і місцеві жителі вже не кидають пластикові пляшки просто під ноги – не без гордості розповідає Сашко, давлячись туди, де на обрії зникають дніпровські води. – Із понад трьох десятків табличок жодну не знищили вандали. Тому я можу констатувати: у Ржищівської  громади важко з минулим і сьогоденням, але однозначно є майбутнє.

 

 

З понад трьох десятків табличок, встановлених Колосюком, жодну не знищили вандали. Тому він переконаний: у Ржищівської  громади «однозначно є майбутнє»

 

Молдавський художник, закоханий в Україну

Він вибачається, що у майстерні творчий безлад, та й сам одягнений «не для фотосесії». Однак показує величезну барвисту картину, над якою працює вже другий місяць. На ній зображено струмок під деревом, вкритим осіннім листям… Молдаванин Віталій Кітик десять років тому цілком випадково потрапив до Ржищева і, як багато інших, залишився тут назавжди. Зараз він малює величезну картину, на якій зображено струмок під деревом.

- Мене, бачите, дуже зацікавив ось цей мох… – розповідає художник, не знаючи, що сказати. – Я люблю великі за розміром твори. Щоправда, їх непросто продати, бо їм потрібні високі стелі та просторі зали. Але досі мені це вдавалося.

 

Ржищівський художник Віталій Кітик родом з Молдови. Він запевняє, що готовий змінити обличчя громади, якщо матиме у цьому підтримку влади

 

Віталій Кітик об’їздив півсвіту, і трохи знається на розвитку туризму. Однак він ніколи не отримував пропозицій від міської влади попрацювати на благо міста. Хоча із задоволенням зробив би для Ржищева і скульптури, і картини. Також художник зізнався, що кожного року висаджує по кілька дерев, «щоб відновлювати первісну красу цих місць». Теж сам, без жодної допомоги з будь-чийого боку.

Я раптом згадую Сосницьку ОТГ Чернігівської області, у якій побував недавно. Її голова Андрій Портний доволі довго вмовляв місцевого скульптора Віталія Онищенко, щоб той погодився безоплатно зробити для Сосниці її бронзовий герб: ведмедя, який лізе на сосну. Тепер цей пам’ятник є символом міста, і кожен, хто приїжджає сюди, вважає за обов’язок сфотографуватися із цим ведмедем. Незважаючи на безліч проблем із господаркою, Сосницька міська рада не пошкодувала 80 тис. грн на матеріали. При цьому Андрій Портний вважав цю справу надзвичайно вигідною: на його думку, унікальний пам’ятник місто отримало «фактично за копійки». Сосницька ОТГ має стільки ж жителів, скільки й Ржищівська, натомість бюджет у неї менший: 65 млн грн, з яких 25 млн грн – власні надходження. Бюджет Ржищівської ОТГ – 72 млн грн, 48 млн грн з яких становлять власні надходження.

А ще я пригадую Веселівську ОТГ, голова якої, Петро Кіяшко, взяв у штат селищної ради місцевого скульптора, який за кілька років докорінно змінив обличчя громади, створивши у ній десятки кольорових скульптур різного розміру з арматури і бетону.

 

Лавочка, зроблена волонтерами у Ржищівському лісі

 

Самі

Я залишаю Ржищівську ОТГ зі змішаними почуттями. Я побачив у ній дві школи у чудовому стані, побачив щойно відремонтовану поліклініку. Але побачив і захаращену двоповерхову бібліотеку, директор якої мріяла про капітальний ремонт величезного і на мій суб’єктивний погляд зовсім незатребуваного приміщення, і навіть чути не хотіла про бодай часткову зміну його профіля. (Той самий Олександр Колосюк спершу хотів створити арт-простір у Ржищівській бібліотеці, але, за його словами, стикнувся із відвертим саботажем збоку бібліотечного керівництва).

 

Ржищівська бібліотека для дорослих, яка так і не стала арт-простором громади

 

Я щиро захоплююся жителями Ржищівської ОТГ, які не стоять на місці й змінюють світ за допомогою власних соціальних ініціатив. Однак розумію, що самі, без грошей та лідера, місцеві активісти не зможуть зробити багато. З цим погоджується і заступник директора з наукової роботи Інституту розвитку суспільства Анатолій Ткачук, до якого я звернувся за коментарем.

- Децентралізація, за великим рахунком, – це вивільнення енергії людей, які з об’єкту перетворюються на суб’єкта, – зазначає пан Анатолій. – За правильно поставленої справи місцева влада лише виконує те, що ініціює громадський актив. І навпаки: будь-які ініціативи влади є приреченими, якщо цей актив не візьме у них участі. У деяких громадах є велика проблема з тим, що люди звикли бути пасивними, і їх важко розхитати, важко змусити взяти участь у тій чи іншій справі. Та коли громада вже має такий актив, це велика удача. Такий актив треба усіляко підтримувати, навіть леліяти, виділяючи кошти на ті чи інші проекти, ініційовані знизу. Причому тут варто наголосити: важливими є не стільки самі ці проекти, скільки підтримка владою громадської активності. Якщо ядро громади відчуватиме увагу влади, воно працюватиме ще краще і втягуватиме у свій обрій нових людей, переважно молодь. І життя у такій громаді вируватиме, і люди будуть задоволені діями влади, і громада матиме майбутнє. Якого зовсім не забезпечить ремонт усього, що тільки можна відремонтувати…

Новоукраїнська ОТГ Кіровоградської області спеціально плекала таку активність, навчаючи молодіжних активістів та виділяючи на їхні ініціативи понад 1 млн грн на рік. Саме стільки, приміром, коштував баскетбольний майданчик у Новоукраїнці, побудований з ініціативи та під пильним контролем молодіжної ради. Але голову громади Олександра Корінного цікавив не стільки майданчик, скільки активність молоді. Саме у це інвестувала кошти місцевого бюджету Новоукраїнська міська рада, розуміючи, що без цієї активності громада не матиме перспектив для розвитку.

Теги:

репортаж участь громадян

Область:

Київська область

Громади:

Ржищівська міська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Default image
Володимир
08.03.2020 - 17:43
до автора Дмитра Синяка: пане авторе, ви пишете, що громадські активісти борються із засиллям сміття. Чи не можете вивести з ким можна порозмовляти стосовно переробки побутових відходів включно з пластиком в енергію? Можливо в активних ОТГ? Почистимо всі землі, сміттєзвалища зникнуть, люди отримуватимуть енергію. Потрібно для початку певний капітал. Мої виступи про технологію: https://www.youtube.com/watch?v=v3KvlGFDsXA&t=170s (на інтернет ТБ-7); https://youtu.be/MnylXpnltKE 28 лютого 2019 - мій виступ в Дрогобицькій міській раді (приблизно з 25 хв. до 56 хв.) Дякую. З повагою, Володимир Красноголовець моб.: 095 441 97 08 епошта: atomhydrogen@gmail.com
Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Читайте також:

26 листопада 2020

Золота акція освіти: хто і як вже скористався нею? Досліджуємо кращі практики 2020

Золота акція освіти: хто і як вже скористався...

Є теми, які зачіпають найширший загал. Йдеться про освіту, яка має значення не лише для країни, її владних...

12 листопада 2020

Майстер-клас від переможців: тенденції, тренди, знахідки

Майстер-клас від переможців: тенденції, тренди,...

Авторка: Ірина Нагребецька, незалежна журналістка  Фінішував популярний загальноукраїнський конкурс «Кращі...

30 жовтня 2020

Не допустити колапсу місцевої влади: чому важливо прийняти законопроект 3651-д

Не допустити колапсу місцевої влади: чому...

Органи місцевого самоврядування у новостворених громадах і районах не зможуть функціонувати, а нові районні державні...

28 жовтня 2020

Оцінка ефективності місцевого самоврядування: як і навіщо

Оцінка ефективності місцевого самоврядування: ...

Чому оцінка ефективності місцевого самоврядування потрібна зараз та в майбутньому? Що варто міряти? У чому різниця...

23 жовтня 2020

Як проголосувати і не заразитися COVID-19?

Як проголосувати і не заразитися COVID-19?

Місцеві вибори цього року є ключовою подією для всієї України і зокрема для українського місцевого самоврядування....