Як маленька громада демографічну кризу долає. Репортаж

Як маленька громада демографічну кризу долає. Репортаж

У Сергіївській ОТГ Полтавської області усі розуміють - якщо не збільшити кількість жителів, громада приречена. Тому тут надають житло і транспорт лікарям, поліцейським та вчителям, а після пологів виплачують породіллям додатково по 10 тис. грн.


Автор: Дмитро Синяк

 

Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.

Павло Тичина, «Пісня трактористки»

 

«Йду у декрет!»

 

- У нашому селі тепер чимало вільних хат, тож сільська рада легко може забезпечить житлом будь-якого потрібного їй фахівця, – жваво розповідає одна з працівниць апарату Сергіївської ОТГ Полтавської області, поки ми стоїмо на першому поверсі Сергіївської сільської ради, чекаючи на її голову, Ігоря Лідового, що залагоджує у кабінеті якусь справу. – От недавно ми покупляли хати сімейним лікарям і ще одну хочемо купити дільничному. Потім, може, і до вчителів доберемося. До хороших вчителів. Але я вважаю, що із цими хатами не треба поспішати, а то буде так, як із лікарями…

- А що було з лікарями? – дивуюся.

- Та було! Я стільки про це балакала, що аж втомилася! От купили ми хату одній дівчині-лікарці, а вона візьми та вийди заміж – за нашого, за місцевого. Питається, навіщо ми гроші тратили? У її чоловіка хата ж і так є!

На другому поверсі хтось гучно з’ясовує виробничі стосунки, і якийсь час ми мовчки дослухаємося до суперечки. Чути щось про проекти, бюджети, погодження…

Жіночий голос кілька разів повторює фразу «ми должні», із закінченням на «ні». Іще кілька разів звучить оспіване Майклом Щуром фірмове «Ніт!», яке, виявляється, походить із цих місць Полтавщини.

- Те ж саме і з дільничним, – веде далі моя співрозмовниця, відволікаючись від гармидеру на другому поверсі. – Я думаю так: нехай він поки що квартиру знімає. А як у нас ожениться, то й хату йому купляти не треба. Нічого грошима розкидатися! От другому сімейному лікарю ми хату купили правильно, бо він до нас разом із жінкою переїхав.

 

Голова Сергіївської ОТГ Ігор Лідовий

 

Працівниця апарату раптом уважно приглядається до мене.

- До речі, ви-от по наших школах їздили. У Розбишівській школі були? Тамтешня директорка – така красуня! А голова вас, мабуть, не повіз до неї, а відправив замість цього до Сергіївської школи. А там директором Віктор Іванович. Що вам з нього?! Я розумію, що кому наіменовано, те кожен і отримає. Але хтозна, що наіменовано вам? Про це ми мали б подумати заздалегідь…

- Я нічого вже робити не буду, навіть не думайте, бо йду у декрет! – постановляє жіночий голос з другого поверху. – Без мене доколихаєте той проект! Я вже п’ять год його колихаю!

За кілька секунд сходами донизу спускається розпашіла симпатична білявка. І стикається з головою громади, який саме надходить з коридору.

- Свєта, я нічого не знав, – ніжно, немов наречений, звертається до неї голова. – Вітаю!

- Та от… – ніяковіє жінка, зрозумівши, що всі ми чули її, мабуть, випадкове зізнання.

- Це добре, добре! – підтримує спантеличену майбутню породіллю голова. – Якщо у наших селах народжуватимуться діти, громада матиме майбутнє! Ти ж, до речі, знаєш наші правила: ми тобі одразу 10 тис. грн матеріальної допомоги випишем…

- Три роки тому у нашій громаді на одне народження припадало шість смертей, а тепер – три, – звертається голова вже до мене, дивлячись у слід майбутньому громади, яке легкою ходою чимчикує коридором до якогось кабінету. – Чому це так? Бо ми над цим працюємо. Хати потрібним людям купуємо і… стимулюємо народжуваність. От і лікарі до нас переїхали…

- Правильно, – додає працівниця апарату. – Але хатами нема чого розкидатися.

 

У кабінеті Ігоря Лідового часто обговорюють майбутнє громади

 

Як Сергій з Петром ворогували

 

Колись на високому березі Хоролу жили два брати: Петро та Сергій, котрі, як то часто, на жаль, водиться серед українців, розсварилися до пня. Брати розійшлися, і Петро заснував село Петрівку, а Сергій, котрий, так само, як і його брат, був не надто вибагливим до назв, – село Сергіївку. Петрівка (старшого брата) стала великим і заможним селом із населенням 3 тис. жителів. А у «молодшій» Сергіївці мешкають близько 1 тис. осіб.

Від одного села до іншого – кілометрів з п’ять, але вони, за історичною традицією, дотепер конкурують між собою і навіть належать до різних об’єднаних громад. Петрівка, названа Роменською через те, що колись лежала на зарослому тепер Роменському шляху, стала адміністративним центром Петрівсько-Роменської ОТГ. А Сергіївка перетворилася на «столицю» Сергіївської об’єднаної громади.

Молодші брати часто спритніші за старших, тому Сергіївка утворила громаду раніше, ніж Петрівка, об’єднавшись іще у 2016 році. Тоді, щоправда, Сергіївська ОТГ не відповідала одному з рекомендованих критеріїв спроможності, маючи лишень 3 тис. жителів, але на початку реформи на такі речі не дуже зважали, розраховуючи, що у майбутньому подібні громади доберуть «норму», приєднавши до себе інші села.

Однак Сергіївська ОТГ не зуміла зробити цього вчасно, і тепер майже звідусіль оточена об’єднаними громадами. Крім цього, значна частина Сергіївської ОТГ межує із Сумською областю, а приєднувати села з інших областей на разі не дозволяється. Лише з північного заходу залишилося необ’єднане село Погарщина, яке, щоправда, належить вже до іншого району. Проте тамтешні жителі, а їх близько 800 осіб, не дуже прагнуть приєднуватися до «чужаків».

 

Новенькі зупинки Сергіївської ОТГ. Щоб хотілося тут зупинятися

 

- Для того, щоб громада була спроможною, потрібні насамперед злагода і однодумство, а не визначена згори кількість жителів, – відстоює право на існування своєї маленької громади Ігор Лідовий. – Розробники нормативу кількості населення, наскільки я знаю, спиралися здебільшого на німецький досвід (насправді кількість мешканців ОТГ не врегульована у жодному з нормативних актів, цей критерій лише рекомендаційний – Ред.), не врахувавши того, що у Німеччині густота населення у сільській місцевості становить близько 100 жителів/кв.км. У нас же – 11 осіб на 1 кв. км, а у сусідньому Чорнухинському районі – 8 осіб/кв.км… У нас тут вже склалися певні традиції, і хоча ми готові приймати нових членів, вимагатимемо, щоб вони жили за нашими правилами.

Ігор Лідовий переконаний, що його громада має залишитися такою, як є, посилаючись на регіональні особливості Полтавщини та вимагаючи індивідуального підходу.

 

Голова громади коло сільради – центру вирішення демографічних проблем

 

- Нещодавно я побував у тій ж Німеччині, де почув наступну історію, – розповідає він. – Чоловік, який жив на віддаленому хуторі і робив там крафтовий шнапс, зажадав, щоб до його оселі громада провела оптоволоконний кабель інтернету. Мовляв, я сплачую податки, будь-ласка, зробіть те, що мені потрібно для роботи та комфортного життя. І громада провела цей кабель, витративши на це чималі гроші, бо не вважає хутір цього чоловіка безперспективним. Розумієте, про що я?

За будь-яку ціну Сергіївська ОТГ не хоче зливатися з Петрівсько-Роменською, як цього вимагав перспективний план. Мабуть, досі жива у підсвідомості місцевих жителів ворожнеча між братами Сергієм та Петром.

 

Забезпечити громаду дітьми мають… фермери та приїжджі спеціалісти

 

Постановами Гадяцьких повітпарткому КП(б)У від 19 квітня 1921 року та повітвиконкому від 7 травня село Сергіївку урочисто перейменували на Краснознаменку. Офіційним приводом для перейменування стало «нагородження Сергіївського комітету незаможних селян Червоним прапором за боротьбу з бандитизмом». Бандами радянські історіографи називали повстанські загони самооборони, які під проводом обраних отаманів боронилися від червоних зайд, які під різними гаслами грабували їх, забираючи хліб та збіжжя. На Полтавщині повстанських загонів було близько 200, загальним складом до 10 тис. шабель та багнетів.

Символічно, що Краснознаменка знову стала Сергіївкою тільки у 2016 році, із об’єднанням громади. Коли все вже можна було називати своїми іменами.

- Я проти радянщини у будь-яких її проявах, – суворо каже Ігор Лідовий, мов отаман 1920-х років. – Не варто стригти всіх під один гребінець. Чому ми ділимо громади за радянським зразком на перспективні та неперспективні!? Хіба велика громада обов’язково буде ефективнішою за маленьку!? Ми ж три роки працювали, щоб довести усім: ми можемо бути ефективними. Ми надаємо повний обсяг послуг, делегований нам державою. І за балами наша громада відноситься до громад середньої спроможності. Є і ще один нюанс: правила, які встановила держава стосовно об’єднання, не повинні мінятися. Не може бути так, що громада, яка вже відбулася, раптом опинилася приєднаною до інших громад.

 

Україна – це Європа. Коло сільради – велопарковка

 

Оскільки рости Сергіївській ОТГ нікуди, Ігор Лідовий вирішив збільшити кількість населення… із середини, і навіть відзначив курс на подолання демографічної кризи у стратегії громади. Така увага до демографії є результатом простих математичних підрахунків, згідно з якими, коли не зупинити скорочення населення, за 20 років людей тут зовсім не залишиться. Ця проблема не з тих, які можна кардинально вирішити на місцевому рівні. Але дещо таки зробити можна. Наприклад, сприяти створенню робочих місць і поширенню фермерства.

- Ми вже маємо успішні проекти зі створення у Сергіївці пекарні та сироварні, – захоплено розповідає Ігор Лідовий. – Зараз у Сергіївці близько 200 корів, а за радянських часів були тисячі, і ми плануємо з часом повернутися до цього рівня. Зараз сироварня переробляє 200-250 літрів молока на добу, а у нас є пани з переробки до 900 літрів. Також ми зараз працюємо над створенням кооперативу з виробництва малини «Сергіївська ягода», в інвестиціях у який візьме участь і громада.

 

Читайте також: Кожному двору – по приватному підприємцю! Репортаж із Сергіївської ОТГ

 

Наступний крок до збільшення населення – прийняття потрібних громаді мігрантів з інших регіонів України.

- Ми вже перетягнули до Сергіївки двох сімейних лікарів, – веде далі Ігор Лідовий. – Дали їм по хаті, по машині і забезпечили зарплату не менше 10 тис. грн. У школах громади назріває проблема і з педагогічними кадрами: за останні 5 років у нас не з’явилося жодного молодого вчителя. Отже, ми, мабуть, забезпечуватимемо житлом та гідними і молодих та фахових вчителів. Нехай приїжджають, нехай створюють у нас сім’ї, заводять дітей…

 

Що таке спроможна школа?

 

Директор Сергіївської школи Віктор Іванович Горб радий гостям. Він охоче показує навчальні класи, їдальню, інтерактивні дошки (їх школа має аж 6), котельню з новеньким твердопаливним котлом, а також шкільний автобус, який кілька місяців тому придбали за 1,9 млн грн. Причому громада сплатила тільки 10% від цієї суми, а решта надійшло з обласного бюджету.

- Цей автобус підвозить до нашої школи 43 учні, плюс 10 малюків до садочку, який у нас об’єднали зі школою, – розповідає Віктор Іванович. – У 2003 році у Сергіївці закрили маленьку школу, і тамтешніх дітей перевели сюди. Відтоді нам і був потрібен автобус, та отримати його вдалося лише зараз, при громаді. Ми би дуже хотіли створити опорну школу, але ж ви знаєте норматив: щонайменше у ній має навчатися 200 учнів. Сергіївська школа розрахована на 274 дитини, а маємо лише 110. Та й це, за нашими мірками, багато. Он, у Петрівці школа, розрахована на 640 учнів, має лише близько 200. І не факт, що й там можна буде за цими нормативами «опорну» створити…

- У цілому Гадяцькому районі немає жодної школи, у якій би навчалося 200 учнів, – вставляє Ігор Лідовий. – Це я вам як колишній начальник районного відділу освіти кажу. За логікою держави, усі 30 сільських шкіл району треба понизити у ступені й возити дітей виключно до Гадяча. Але ж гадяцькі школи не ґумові, і від Гадяча від віддалених сіл нашої громади – близько 50 км. Тож, можливо, щодо Полтавщини треба цей норматив переглянути?

Загалом у Сергіївській ОТГ близько 250 учнів шкільного віку, але Ігор ЛІдовий переконаний, що звозити їх до якогось одного приміщення лише задля створення опорної школи, не варто. Адже усі три сільські школи громади – практично нові: 1980-х років побудови. Крім того, більшість з них вже оптимізовано.

Наприклад, для того, щоб ефективно використати шкільний простір у селі з промовистою назвою Розбишівка, до школи приєднали дитсадок і амбулаторію, зробивши для них окремі входи. Якщо понизити у ступені розбишівську школу, вартість утримання усіх цих установ суттєво зросте, адже шкільне приміщення неможливо, наприклад, опалювати лише частково. Та й власної праці, покладеної на створення «розбишівського комплексу», депутатам і виконкому громади відверто шкода.

- Коли вже говорити про Розбишівську школу, то треба згадати іще одну річ, – каже Ігор Лідовий. – Не так давно у цій школі було тільки 50 дітей, і вона була першим кандидатом на пониження ступеню. Розуміючи, що їм нічого втрачати, вчителі цієї школи почали працювати зовсім не так, як раніше. Вони заходилися брати участь у різноманітних освітніх програмах та запроваджувати у себе нові освітні методики. Вони знайшли кошти на ремонт шкільного вестибюлю і зробили цей ремонт так, що й столичні школи можуть позаздрити. Вони забезпечили доволі непогані результати із ЗНО та почали провадити культурно-просвітню роботу у селі. Серед вчителів розбишівської школи чимало молодих людей: середній вік колективу – 30-40 років. І найголовніше: коли було закрито школу у сусідньому із Розбишівкою селі Лучка Сумської області, розбишівські вчителі домовилися, щоб тамтешніх дітей перевели саме до їхньої школи. І тепер у Розбишівці навчається вже 80 школярів. Ну як, скажіть, можна закривати зараз таку школу, навіть якщо вона і надто дорого обходиться бюджету громади? Приблизно така ж картина і у качанівській школі. У ній лише 50 учнів, але кількість дітей щороку зростає за рахунок інших громад.

 

Завідувач Сергіївської сільської бібліотеки Ніна Василівна Пономаренко та книжкові фонди напередодні «переїзду» до нової відремонтованої кімнати

 

Ігор Лідовий оглядає двір Сергіївської школи, завалений залишками величезних осокорів, зрізаних працівниками КП «Добробут» для опалення комунальних закладів громади, і продовжує:

- Деколи доводиться чути, що маленька школа не може дати якісної освіти, але це неправда. Я розумію, що 45 педагогічних ставок на 250 дітей – це економічно недоцільно. Але ж не можна все вимірювати економічними показниками. Я сам – колишній вчитель і директор двох шкіл, я знаю, про що кажу. Якість освіти залежить насамперед не від розміру школи, а від спроможності її педагогічного колективу. Саме на це і потрібно звертати увагу.

 

Невеличка, але заможна

 

- Що це за дивна споруда? – питаю я у директора комунального підприємства «Добробут» Анатолія Ілляшенка, який показує мені закинуті колгоспні посадки, що їх громада взяла на баланс.

 

Читайте також: Як громада приборкувала ліс. Репортаж із Сергіївської ОТГ

 

Просто перед нами стоїть якесь металеве диво з труб та кранів.

- Так це воно теє… Газова вишка «Укрнафти». Газ качає! – усміхається пан Анатолій. – А поруч, за горбком, село Качанове – наші Дубаї. Такі свердловини там одна на другій.

- То з ваших криниць, мабуть, можна бензин набирати? – жартую я.  

- Ну, не бензин, а нафтовий конденсат. Це повноцінне пальне, однак для того, щоб їздити на ньому, бракує октанового числа. Тому користі нам цей конденсат не приносить, а тільки шкоду. Бо питної води у качанівських криницях немає: вся вода – артезіанська, зі свердловин глибиною не менше 100 метрів.

 

Головні багатства Сергіївської ОТГ – чимала територія та… гроші

 

Коли Сергіївська ОТГ об’єднувалася, про виплати жодних рент не йшлося. Однак минулого року, внаслідок змін до законодавства, громада несподівано отримала від «Укрнафти», що використовує її надра, близько 6 млн грн. Ігор Лідовий вважає, що ці гроші є, можливо, навіть недостатньою компенсацією за підвищений радіаційний фон у Качановому, що стало наслідком видобутку газу. Річ у тім, що Качанове знаходиться на чималих покладах урану, і газові труби, які проходять крізь урановий шар, набираються від нього радіації. Це є причиною значної кількості онкозахворювань.

 

Газова свердловина – джерело доходів і проблем Сергіївської громади

 

Збільшити надходження від «Укрнафти» можна було би, якби ця компанія погодилася оформити за місцем праці понад 1100 місцевих працівників, які на разі оформлені у головному офісі – у Києві. Якби їх оформили у Качановому, Сергіївська ОТГ отримувала б додатково близько 10 млн грн податку на доходи фізичних осіб на рік. Про це голова громади постійно веде перемовини, але з «Укрнафтою» домовлятися непросто.

Зараз бюджет Сергіївської ОТГ сягає 38 млн грн. З них 28 млн грн – власні надходження, які, до речі, лише за минулий рік зросли на 2 млн грн. Додаткові 10 млн грн – це майже 25% усіх фінансів, якими оперує Сергіївська громада. Якщо додати до цього ще кошти донорів (за 3 роки Сергіївка залучила близько 4 млн грн таких грошей), то на одного жителя припадатиме близько 13 тис. грн власних надходжень. Минулоріч у середньому по громадах цілої України цей показник становив 2,7 тис. грн, а найбагатша – Троїцька ОТГ Дніпропетровської області – мала 18 тис. грн на одного мешканця.  

- По землі ми також маємо величезні можливості, – продовжує переконувати мене Ігор Лідовий. – Адже ми уклали тільки половину договорів із орендарями, і цей процес триває. Можливо, мешканців у нас і малувато, зате землі не бракує: площа нашої громади аж 167,6 кв. км. Через те, що Сергіївська ОТГ знаходиться досить далеко від великих міст, у ній не вимелися кадрові ресурси. Завдяки ним ми без проблем перебрали з району весь спектр послуг: у нас є ЦНАП, у нас працює архітектор, є фронт-офіс пенсійного фонду, є поліцейська станція... До речі, я забув сказати, ми ще плануємо купити хату і нашому дільничному. Він зовсім молодий хлопець, неодружений. І щойно повернувся з АТО.

 

Сергіївський шериф

 

Сергіївський сільський будинок культури вражає величезною незвичною мозаїкою на фасаді. На ній зображені діти, пташки та казкові тварини, але багаті кольори й живе, окате сонце у центрі робить картину подібною до якихось дохристиянських язичницьких зображень. Вхід до будинку культури теж незвичний: на ньому цілих п’ять дошок з гербом та державним прапором, які повідомляють про присутність тут одразу кількох установ.

Це, власне, Будинок культури, Центр надання адміністративних послуг, КП «Центр надання соціальних послуг», КП «Сергіївське» та поліцейська станція. А ще тут буде бібліотека та атлетичний зал, які поки що не мають власних табличок. По-перше, ремонт у відповідних приміщеннях ще не закінчено, а по-друге, ці таблички просто нікуди чіпляти.

 

Для нових табличок бракує місця

 

- Лейтенант поліції Роман Вікторович Горбонос, дільничний офіцер поліції, – чітко, по військовому представляється худорлявий хлопчина у чорній формі поліцейського, з твердим поглядом і обличчям, на якому важко уявити усмішку. – Працюю з квітня цього року. Після проходження курсів перепідготовки стану дільничним офіцером громади. Мою посаду запроваджено за позитивним досвідом розвинутих країн.

 

Сергіївський шериф – лейтенант Горбонос

 

- Місцевий? – питаю я, наче генерал на огляді військ.

- З Гадяча, – говорить лейтенант. – Здійснюю прийом громадян на території поліцейській станції. Поліцейська станція – це кабінет, обладнаний для офіцера громади, з комп’ютером, принтером та місцем для харчування. У подальшому до цього комп’ютера будуть підключені всі відеокамери громади, що дозволить оперативно виявляти та  попереджувати правопорушення. У визначені години прийому жителі Сергіївської ОТГ  можуть звертатися до мене. В інший час я їжджу по всіх 11-ти населених пунктах громади. Двічі на тиждень, за відповідним графіком, буваю у кожному селі, наглядаю за дотриманням законності та відвідую осіб, звільнених з місць позбавлення волі, а також осіб, які проходять по базах МВС. Адже навіть поява працівника правоохоронних органів позитивно впливає на попередження злочинів.

Наглядати за порядком лейтенантові Горбоносу допомагають члени Громадського об’єднання «Сергіївські козаки», серед яких є кілька бійців АТО. Поява дорослих чоловіків у камуфляжі, навіть без зброї, відбиває у місцевих хуліганів бажання бешкетувати. На щастя, серйозніших злочинів, ніж «хуліганка», дрібні крадіжки та легкі тілесні ушкодження під час родинних сварок, у Сергіївській ОТГ немає. Деколи ще водії вантажівок розбивають місцеві дороги, рухаючись ними на недозволеній швидкості. Але сергіївський поліцейський у таких випадках не бариться з накладанням штрафів.

Більшість селян, побачивши дільничного вперше, задоволено казали: «Ну, нарешті у нас буде порядок!» Завдяки тому, що він завжди поруч, вони почуваються спокійніше. Та й у разі якоїсь проблеми непотрібно їхати до райвідділу у Гадячі.

Дільничний офіцер на разі знімає житло у Качанівці. Однак вже чекає не тільки на хату, обіцяну громадою, але й на службовий автомобіль. Щоб мати, так би мовити, «всі умови».

- Раніше дільничний був місцевим і працював у Гадячі, – продовжує свою доповідь Роман. – Тепер дільничний завжди на місці. Оскільки я не місцевий, то не маю особистих інтересів у громаді. І люди мені довіряють.

- Наче шерифу на Дикому Заході? – намагаюся пожартувати я.

- Так точно! – серйозно відповідає лейтенант Горбонос.

Теги:

репортаж

Область:

Полтавська область

Громади:

Сергіївська сільська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Читайте також:

16 червня 2020

Нові райони в Україні: факти, причини, пояснення

Нові райони в Україні: факти, причини, пояснення

Наступні декілька тижнів - вирішальні для децентралізації з точки зору законодавства та прийняття рішень, які треба...

04 червня 2020

Діджиталізація доступна: цифрові інструменти Білоберізької ОТГ

Діджиталізація доступна: цифрові інструменти...

Білоберізька ОТГ - найменша і найвіддаленіша від Івано-Франківська об’єднана територіальна громада на Прикарпатті. У...

27 травня 2020

Як  COVID-19 та карантин впливають на життя ОТГ

Як  COVID-19 та карантин впливають на життя ОТГ

COVID-19 та наслідки карантину, вочевидь, змінюють життя місцевого самоврядування в Україні. Деякі з цих змін мають...

27 травня 2020

Децентралізація у відповідях: про що запитують регіони?

Децентралізація у відповідях: про що запитують...

Про затвердження перспективних планів формування спроможних громад, які охоплюватимуть всю територію України, про...

20 травня 2020

Як ремонтувати місцеві дороги: про державну політику та пропозиції громад

Як ремонтувати місцеві дороги: про державну...

“Чому ви половину дорогу тільки відремонтували? Тобто “не наша” дорога? Це моя вулиця”, - такі питання ставлять люди...