Як громада приборкувала ліс. Репортаж із Сергіївської ОТГ

Як громада приборкувала ліс. Репортаж із Сергіївської ОТГ

У Сергіївській громаді Полтавської області не тільки зрозуміли, як впорядкувати 200 га комунальних лісових насаджень, але і як зекономити на цьому кілька мільйонів гривень.


 

Автор: Дмитро Синяк

 

Історія одного дерева

 

Жило собі дерево. Посадили його у не надто сиву давнину піонери – як тоді водилося, з урочистими клятвами «залишатися вірними заповітам Ілліча». Було це коло одного з полів колгоспу імені Дзержинського, що у Гадяцькому районі Полтавщини. Посадка дерев навіть за комуністичних часів вважалася доброю справою, адже дерева захищають поля від вивітрювання, сприяючи росту врожайності. У ті часи грошей у колгоспі не бракувало, тому й за посадками догляд був належний: їх вчасно проріджували, обкопували та захищали від улазливої омели.

Та коли колгосп розпався, для дерева настали важкі часи. Адже колгоспні посадки не перейшли ані у власність лісгоспів, ані у власність сільрад, фактично ставши нічиїми. Місцеві жителі нишком палили їх, вирубували та завалювали сміттям... У селі Сергіївка, коло якого зростало дерево, нічийним став навіть цілий колгоспний ліс площею 32 гектари. Який зрештою згорів дощенту.

Але більшість колишніх колгоспних посадок на Полтавщині, де ліс зростає напрочуд швидко, з часом перетворилися на справжні джунглі. У них влаштовували бенкет не тільки місцева омела, але й заокеанський гість – американський клен, а також безліч швидкоростучих кущоподібних рослин.

І якщо колись люди відвойовували землю у лісу, то тепер ліс перейшов у контрнаступ. Ялинки, берези, клени та дика грушка крок за кроком повертали собі ріллю та пасовища, беззастережно захоплюючи спорожніле людське житло і польові дороги. Власники полів та хат обурювалися, грозили лісу кулаками, але витрачати кошти на боротьбу з ним не поспішали. Через це за 25 років наше дерево опинилося у самісінькому центрі суцільних непролазних хащ.

 

Типова сергіївська посадка: «Все попадано, покручено, забито бозна-яким хмизом…»

 

Але одного дня до зарослої посадки прийшли… колишні піонери. Щоправда, вони вже давно погубили свої галстуки і з тендітних хлопчиків з граблями та лопатками перетворилися на грубих дядьків з бензопилами. Вони буквально за кілька днів повернули посадці колишній вигляд, щоправда, від нашого дерева тепер залишився тільки кострубатий пеньок із широким зрізом. А згодом вже правдиві діти, без жодних галстуків та клятв посадили поруч із пеньком молоденькі сосни…

Тим часом наше дерево пішло… до школи. Точніше поїхало. На комунальній пилорамі його розпиляли на великі чурбаки і згодом висипали їх на задній двір Сергіївської середньої школи І-ІІІ ступенів. Минулоріч школа ця купила за 200 тис. зекономлених усіма правдами і неправдами гривень, новий котел, розрахований на опалення 2,5 тис. кв.м. І тепер ніхто ані з працівників, ані з учнів не знає, що таке холод у класах.

 

Оскільки школа не має приміщення для зберігання дров, їх складають просто на подвір’ї

Зимовий запас Сергіївської школи

- Колись ми весь час мерзли, бо мусили економити газ, – розповідає про це директор Сергіївської школи Віктор Іванович Горб, любовно оглядаючи великі чурбаки поруч із котельнею. – Щороку район давав нам тільки суворо визначений ліміт, якого завжди не вистачало. І тому діти часто сиділи на уроках одягненими. А тепер ми маємо стільки деревини, скільки нам потрібно, і менше 20 градусів у жодному класі не буває.

Дерево так і не дізналося про те, що усе це трапилося через об’єднання громади та реформу децентралізації, у якій Сергіївська ОТГ взяла участь першою у Гадяцькому районі і одною з перших на Полтавщині. Також цілком можливо, що саме ця громада першою у цілій Україні розв’язала проблему «колгоспних посадок», поставивши за мету перетворити комунальне лісове господарство на цінний актив.

 

Гордість школи. Директор Віктор Іванович горб поруч із новеньким твердопаливним котлом, купленим школою на зекономлені гроші Директор школи має дбати не тільки за знання, але й за тепло

Як громаду захоплював ліс

 

У березні минулого року у Тячівській ОТГ наш фотограф спробував «увічнити» воза, повного дров, на якому їхали кудись хлопці шкільного віку. Однак вони, побачивши фотоапарат, раптом поховали обличчя.

- Чого це вони? – спантеличено запитав я у секретаря Тячівської міської ради Івана Крічфалушія.

- Та се вони… Мабуть, того… – зам’явся він. – Одним словом, ліс вони крадуть, от що. Ці хлопці не такі дурні, щоб красти дрова з лісгоспу – так недовго й нажити собі проблеми з поліцією. Вони, швидше за все, тягнуть їх із так званих колишніх колгоспних лісосмуг: таких у нас тут трохи є… Ми мали ідею взяти ці лісосмуги під контроль, і для цього навіть створили комунальний лісгосп. Але все марно – на рівні Кабміну нам тоту ініціативу зарубали. А тепер-от, бачите, люди рубають ліси…

У Сергіївській ОТГ ця ініціатива розрослася так, що тепер її не під силу викорчувати, мабуть, і Кабміну.

 

Голова Сергіївської ОТГ та головний ініціатор впорядкування лісових насаджень громади Ігор Лідовий

 

- Зараз у суспільстві переважає думка, що кожне дерево має рости, доки не впаде, і що кожну живу гілку треба берегти як зіницю ока, – розповідає голова Сергіївської ОТГ Ігор Лідовий, колишній директор Сергіївської та Розбишівської шкіл і колишній начальник Гадяцького районного відділу освіти. – Я згідний, у великих містах та у посушливих регіонах, можливо, так і треба думати. Але тут, на Лівобережжі, зовсім інша картина. Подивіться у вікно. Он там років з двадцять тому було пасовище. Де воно тепер?

За вікном гнеться під вітром високий ліс.

- Загалом у нашій громаді 13 хуторів, які потроху знелюдніють, і ліс одразу ж проковтує спорожніле людське житло, – веде далі пан Ігор. – Минає лишень п’ять-десять років – і от вже маєш на місці хати густий ліс. Для нас ліс не благословення, а стихійне лихо! Люди на нього весь час жаліються, бо ліс відбирає у них поля, городи та садиби. Наша громада має кілька родючих ділянок, які вже не може здати в оренду, бо вони суцільно заросли лісом. А що робиться з узбіччями доріг! Якби ми двічі на рік не викошували дорогу на Розбишівку, сполучення із селом обірвалося б…

Голова громади обурено розповідає, що уздовж дороги на Розбишівку ростуть осокори, посаджені ще на початку 1960-тих. Але Агенція автомобільних доріг, якій належить ця територія, не дозволяє зрізати їх, посилаючись на законодавчі обмеження. Між тим ці дерева є аварійними, і можуть будь-якої миті впасти на проїжджаючі під ними машини.

- Напишіть про це! Державі негайно треба вирішувати цю проблему! – вимагає пан Ігор.

- А чому люди не забирають собі непотрібну деревину на дрова? Невже для них краще палити газом чи викладати кількасот гривень за машину дров? – питаю.

Ігор Лідовий кілька секунд обдумує відповідь.

- Бачите, у нашому лісовому краї населення балуване: звикло перебирати дровами – нарешті каже він. – Ти йому подавай дубові чи акаційові дрова і то не надто сукуваті. Дуб що? Кинув одну паліняку до пічки, і тобі дві години тепло. А  ми за машину, тобто за 5 «кубів» обрізків та кущів, пропущених через подрібнювач гілок, не можемо виручити навіть 750 грн! Ніхто не хоче брати!

Машина дубових дров коштує у Сергіївці близько 2500 грн, але й ці гроші підприємливі селяни не дуже прагнуть платити. Навіщо? Адже неподалік хати скільки завгодно дров. Так довкола Сергіївки вирубали під корінь кілька посадок, забравши звідти кращу деревину. При цьому американський клен та кущі, які поступово перетворюють центральноукраїнське село на дикий захід, не чіпали. Якщо палити кущами, сусіди засміють!

Коли Держгеокадастр передав Сергіївській ОТГ 4 тис. га земель поза межами населених пунктів, захаращених посадок у громаді суттєво побільшало. І тоді Ігор Лідовий вирішив покласти край лісовому свавіллю, оголосивши кленово-осокоровим джунглям війну.

 

Підготовка до бойових дій

 

Законодавчі можливості, які дозволяли впорядковувати зелені насадження у межах населених пунктів, були й раніше. За заявою до місцевої ради керівника будь-якої установи виконком створював відповідну комісію, що складала акт на списання деревини. (Знищенню підлягають усі сухі, старі, заражені омелою, грибком чи якоюсь іншою хворобою зелені насадження, а також і ті, що створюють небезпеку.) Згодом цю деревину зрізали й утилізовували комунальники. Утилізація, звісно, могла відбуватися із користю. Наприклад, на зрізане дерево директор комунального підприємства міг виписати товарно-транспортну накладну, після чого директор школи чи будь-якої комунальної установи ставив собі цю деревину у приход – безоплатно. І опалював нею ту чи іншу будівлю.

Правила поводження із «зайвою» деревиною вже поза межами населених пунктів, Верховна Рада визначила 10 липня минулого року, прийнявши закон № 2498-VIII, що вступив у дію 1 січня цього року. Цей закон має довгу назву: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні». Але завдяки йому питання колгоспних лісів отримало швидке вирішення.

Цим законом усі лісосмуги (і лісогосподарські, і сільськогосподарського використання) виключили із земель лісоведення і передали у власність територіальних громад. Закон також визначив для використання лісосмуг громадами два шляхи: їх можна або здати в оренду сільгоспвиробникам або доглядати за допомогою спеціалізованого комунального підприємства. Сергіївська ОТГ обрала другий шлях, заснувавши СКП «Добробут». До нього взяли на роботу 5 працівників, і ще стільки ж деколи беруть на різноманітні тимчасові роботи. Тепер, коли треба спиляти те чи інше дерево або прочистити лісосмугу, директор «Добробуту» створює комісію, яка визначає стан зелених насаджень і згодом повідомляє про це Державну екологічну інспекцію Полтавської області. А потім заводить бензопили.

 

Нарада з «лісових питань». Зліва направо: Директор СКП «Добробут» Анатолій Ілляшенко, завідувач сектору економічних питань та інвестицій Інна Панасейко, начальник відділу земельних відносин Сергіївського виконкому Валентина Галь та голова Сергіївської ОТГ Ігор Лідовий

 

Врешті-решт розпочалася битва. За 300 тис. грн Сергіївська сільська рада купила так звану косарку-кущоріз, яка може зрізати зелені насадження під кутом у 45 градусів, що пришвидшує її роботу. Ще 120 тис. грн громада вклала у заснування комунальної пилорами, що надійшла у відання «Добробуту». Після глибокої розвідки, тобто після ретельного аудиту, у Сергіївській громаді виявили 102 га колгоспних посадок, включаючи 23 га лісосмуг, а також близько 80 га колишніх колгоспних лісів та лісків, що виросли на вчорашній ріллі. Для усіх цих територій громада замовила у Харківської державної лісовпорядної експедиції паспорти, у яких має бути вказано, котра порода дерев має рости у посадці, у скільки рядів тощо. Ці паспорти виготовляються на 10 років, отже саме стільки виділяється на доведення посадок до ладу.

 

Як працює шайтан

 

- Бачите, як похилилися ці дерева: комбайн до межі метри зо два не доїде, – каже директор спеціалізованого комунального підприємства «Добробут» Анатолій Ілляшенко, показуючи на густий ліс, що неправильною хвилястою лінією охоплює край поля. – А ось ця польова дорога раніше йшла метрів на п’ять лівіше. Ще одна дорога, асфальтована за радянських часів, загубилася десь углибині цієї посадки. Раніше вона йшла між рядами он тих осокорів, а тепер її навіть не видно…

 

Раніше ця польова дорога йшла метрів на п’ять лівіше і була рівною, мов свічка

Хто б міг уявити, що вглибині цих сергіївських джунглів ховається асфальтована дорога, прокладена ще за радянських часів

Анатолій Ілляшенко мало не падає, перечепившись за порожню банку від фарби. Побачивши у моїх руках фотоапарат, він заперечно махає руками.

- Ви тільки тут мене не фотографуйте, серед сміття! Давайте краще з іншого боку, так щоб ці огидні поліетиленові кульки у кадр не потрапляли. Бачите, що люди з посадками за 25 років поробили! Як наш голова приїхав з відрядження до Німеччини, то розповідав, що ліс там нагадує парк: кожне дерево росте окремо, і ні тобі зайвих кущів, ні тобі повалених стовбурів. А у нас, бачите, все попадано, покручено, забито бозна-яким хмизом. І головне, що люди 25 років різали ці хащі як хотіли, бо вони не мали господаря. Але тепер господар з’явився. Ми можемо навіть у поліцію заявити на того, хто випилює вже наші лісосмуги!

З квітня цього року, відколи Сергіївська ОТГ заявила свої права на колгоспні посадки, було зафіксовано два випадки незаконної рубки дерев. В обидвох випадках порушники відбулися попередженнями: це були пенсіонери, які по-старинці хотіли запастися дровами з нічийного лісу.


Директор СКП «Добробут» Анатолій Ілляшенко

 

- А от гляньте, як працює наш «шайтан», – каже Анатолій Ілляшенко, підводячи мене до краю асфальтованої дороги, де стирчать свіжі зрізи від колишніх кущів. – Це люди так нашу косарку-кущоріз охрестили. Потужна штука! Збоку виглядає так, ніби вона і справді якийсь чаклунський інструмент: раз-два – і замість непролазного чагарника з’являється поле. Тепер у наших планах купівля більш дорогої техніки, яка зможе висмикувати кущі із корінням. А ще ми хочемо купити гранулятор і робити з тирси, яка, по-перше, має низьку теплопровідність, а, по-друге, є пожежонебезпечною, паливні гранули. Вони збут точно матимуть. Ми вже маємо попередню домовленість з областю щодо фінансування цього проєкту 50/50.  

 

Як заробити на війні з лісом

 

Будь-яка війна – доволі витратна справа, надто війна зі швидкоростучим і часто вже дорослим лісом. Одна тільки зброя (косарки, бензопили, подрібнювачі, гранулятори) скільки коштує! Проте Сергіївська громада змогла не тільки вести успішні бойові дії проти «незаконних» зелених насаджень, але й поставити справу так, щоб отримувати від цієї війни якщо не прибутки, то, принаймні, чималу економію.

- Завдяки проекту GIZ я побував у Німеччині, в окрузі Тутлінгем, де перейняв досвід невеличкої комуни, яка заробляє на дровах і лісопильному матеріалі близько 100 тис. євро на рік, – розповідає Ігор Лідовий. – Ця комуна дуже подібна до нашої громади: 4 тис населення, 11 населених пунктів, приблизно така ж площа. Відмінним є тільки бюджет, який там становить 5 млн євро, учетверо більше, ніж у нас. Це при тому, що всі дороги у Німеччині ідеальні, а інфраструктура громади у чудовому стані… За кілька років, переоформивши кільканадцять ділянок, порослих деревами, Сергіївська ОТГ повинна мати близько 300-350 га різноманітних лісових насаджень. То чому б не спробувати перетворити їх з пасиву на актив?

Ігор Лідовий раптом вспам’ятовується.

- Тільки ви, ради Бога, не пишіть, що ми заробляємо на вирубці лісу, як це зробили інші видання! І так вже прокуратура нами цікавиться! Насправді ж ми не вирубуємо ліс, а лише доглядаємо за ним так, як повинні доглядати. І наш заробіток – це лише побічний продукт цього догляду. З іншого боку, ми не маємо іншого виходу, як впорядковувати зелені насадження. Інакше ліс просто захопить нашу громаду. У кількох селах для цього мало що лишилося.

 

Ігор Лідовий (правооруч), Анатолій Ілляшенко (ліворуч) та водій сільради Валерій Лобода біля Сергіївської сільради

 

Економісти Сергіївської ОТГ підрахували, що утримання «Добробуту» обходиться у близько 400 тис. грн щороку. Разом із тим, на всі комунальні установи громади потрібно 1,5 тис. куб. м дров на рік. На ринку ціна 1 куб. м дров, залежно від якості, коливається від 400 до 900 грн. А Сергіївська сільська рада може отримувати дрова безоплатно від СКП «Добробут». При цьому реальна вартість дров складається лише із зарплат комунальників. За таких умов 1 «куб» дров коштуватиме 267 грн. Це без урахування ПДФО із зарплат працівників «Добробуту», який так чи інакше повертається до бюджету Сергіївської ОТГ. А якщо згадати, що лишень на 3 школи та всі комунальні установи громади потрібно близько 100 тис. куб м газу за рік, тобто понад 900 тис. грн за нинішніми цінами, то економія виглядає суттєвою.

- Окремою перевагою є те, що ми тепер маємо власну пилораму, – продовжує Ігор Лідовий. – От знадобилися нам дошки для ремонту атлетичного залу, ми купили кілька кубів кругляку у лісгоспі й безоплатно розпиляли їх. От, вже маєте додаткову економію! Та й наші люди охоче користується послугами пилорами, за рахунок чого можуть рости зарплати комунальників, які працюють на ній. Завдяки «Добробуту» ми також можемо безоплатно забезпечувати дровами соціально незахищені сім’ї, а ще продавати дрова місцевим жителям за порівняно низькою ціною – 450 грн за 1 куб. м. Самі ж працівники пилорами мають можливість отримувати дрова із 50-відсотковою знижкою. Згодом ми плануємо заснувати коло пилорами цілий столярний цех, який має забезпечити нам додаткові робочі місця. Вони, а не гроші від продажу дров, є для нас найважливішим, бо лише завдяки ним громада матиме перспективу.

Ігор Лідовий переможно дивиться на мене. Дерева за вікном його кабінету неначе схвально кивають.

 

«Зелена» валюта Сергіївської ОТГ

 

- На скільки років вистачить деревини вашій громаді? Адже рано чи пізно ви приведете до ладу всі посадки. Де тоді братимете дрова і роботу для працівників «Добробуту»?

Ігор Лідовий усміхається у відповідь.

- Ви навіть не уявляєте об’ємів «непотрібного» лісу. Наші хутори настільки знелюднили, що коли під'їжджаєш для них, то бачиш суцільні хащі. За таких умов ми забезпечені дровами на десятиріччя… Крім того, ми продовжуємо оформлювати на себе нові ліси, які на разі не мають власників. От, наприклад, у селі Качановому є колишній колгоспний ліс, за який ми зараз боремося. Сподіваюся, з Нового року Держгеокадастр таки передасть його нам…

 

Завдяки пилорамі громада має дошки за вартістю сировини
 

В Україні зазвичай землю спочатку розбирають на паї жителі, а потім вже здають її в оренду підприємцям. Громада при цьому отримує мізерні податки. Сергіївська ОТГ кілька власних ділянок здала в оренду фермерам напряму, заробивши на цьому в рази більше. То чому б не заробити колись і на торгівлі діловим лісом? На разі 1 куб. м обрізної дошки у Сергіївці коштує 3 тис. грн, у Полтаві – 4 тис. грн, а у Києві – понад 5 тис. грн. Ось де вони, майбутні статки громади! Кілька місяців тому голова громади домовився з місцевим лісгоспом (який, до речі, платить громаді за використання 1200 га її лісових ресурсів лише 2 тис. грн на рік) про безоплатне виділення кількох тисяч саджанців сосни. Сергіївські школярі безоплатно посадили їх під час суботника на піщаному березі річки Хорол, де колись було 32 га колгоспного лісу, знищеного вогнем. Коли за 30 років він підросте, громада матиме чималий фінансовий актив.Вирощування лісу – винятково вигідний бізнес. Однак українські підприємці ним майже не займаються через порівняно довгу окупність: доки посаджені дерева виростуть, має пройти років з тридцять. Проте Ігор Лідовий не поспішає. Крім цього, майбутнє Сергіївської ОТГ турбує його більше, ніж сьогодення.


Як громада з лісгоспом співпрацюють

 

Також Сергіївська громада вже домовилася з лісгоспом щодо саджанців для узбіч доріг та щодо спеціального плуга для цього, який мають лісники. Аби зелені статки громади зростали з кожним роком, всюди б панував лад, а ліс було б приборкано.

Теги:

репортаж стаття

Область:

Полтавська область

Громади:

Сергіївська сільська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Читайте також:

20 травня 2020

Як ремонтувати місцеві дороги: про державну політику та пропозиції громад

Як ремонтувати місцеві дороги: про державну...

“Чому ви половину дорогу тільки відремонтували? Тобто “не наша” дорога? Це моя вулиця”, - такі питання ставлять люди...

15 травня 2020

Шведський погляд на нагляд у місцевому самоврядуванні

Шведський погляд на нагляд у місцевому...

Місцеве самоврядування у Швеції зародилося ще за часів Середньовіччя, але саме реформи місцевого врядування 1862 року...

14 травня 2020

Місцеві вибори 2020: місія здійсненна? Тези експертів

Місцеві вибори 2020: місія здійсненна? Тези...

Менше ніж півроку залишилося до місцевих виборів 2020, які мають відбутися на новій територіальній основі....

13 травня 2020

Місцева економіка після карантину: як підтримати бізнес у громадах

Місцева економіка після карантину: як...

Як громади і місцевий бізнес в Україні та за кордоном адаптуються до умов карантину? Як подолати наслідки карантину...

22 квітня 2020