Як Сіверська Січ захищає майбутнє громади. Репортаж

Як Сіверська Січ захищає майбутнє громади. Репортаж

Сосницька ОТГ Чернігівської області пов'язує власне майбутнє з розвитком туризму і сільськогосподарських переробних підприємств.

Автор: Дмитро Синяк


Нарешті вони минули присіччя і побачили кілька розкиданих куренів, укритих дерном або, по-татарськи, повстю. Інші заставлені були гарматами... Скрізь по всьому полю, мальовничими купами майорів народ. За смаглявими обличчями видно було, що всі вони були загартовані в битвах, спробували усіляких негараздів. Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді і міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!

Микола Гоголь «Тарас Бульба»

 

Дівчинка сміється без упину. Чи не кожен крок гнідого коня, на спині якого вона їде, викликає у неї новий напад сміху, який дзвенить, мов срібний дзвіночок поміж старезних сосон та берез. Кінь обережно йде по колу, опустивши голову, слухаючись джури у військових камуфляжних штанах і тельняшці, який веде його за повід. Дівчинці років дванадцять, і їде вона без сідла, лежачи на кінському крупі та міцно охоплюючи довгу шию з чорною жорсткою гривою.

Ще зо двадцять хлопців і дівчат із заздрістю спостерігають за дівчинкою, чекаючи на свою чергу кататися. Вони юрмляться попід стінами невеличкої дерев’яної фортеці з трьома сторожовими вежами. Вхід до фортеці захищають дві гармати. Велика – бутафорська, дерев’яна, а з маленької можна давати салюти.

 

Покататися на коні – найкраще, що тільки може бути!

 

Частокіл не дуже щільний, і мені видно, що всередині фортеці лише порожній майдан з місцем для вогнища посередині, польовий військовий намет і жовто-блакитний прапор на довгому древку. У повітрі пахне сосновою смолою та літом.

 

За частоколом

 

- Вітаємо вас у санаторії імені Щорса, у дитячому таборі «Сіверська Січ»! – каже мені голова Сосницької ОТГ Андрій Портний.

 

Сіверський сюр та «державний футбол»

 

Це неправда, що в Україні геть усі ненавидять комуністичні символи. У глибинці, де люди часто живуть поза політикою (і навіть поза часом) до деяких символів тоталітаризму ставляться як до пам’яток власного минулого. «Під цим монументом ми з моєю дружиною познайомилися!», «Усі свята у нашому селі проходили коло тої фіґурки на перехрості!», «Цей бюст, за наказом голови колгоспу, я десять років поспіль на 1 травня мазав масляною фарбою». Мабуть, так само трапилося із санаторієм ім. М. Щорса.

 

Сюрреалістична стела на вході до Сосницького санаторію ім. М. Щорса

 

Уродженець Чернігівщини Микола Щорс на чолі спершу полку, а потім дивізії бився з військами Української народної республіки, забравши у них у 1919 році Київ, Житомир, Бердичів та кілька інших великих і малих міст. За офіційною легендою, Щорс загинув від кулі петлюрівського кулеметника… Тепер стела на в’їзді до Сосницького санаторію, який ще за СРСР отримав його ім’я, щедро розфарбована у жовто-блакитні кольори та прикрашена тризубом. А у самому таборі ось вже четвертий рік поспіль проводить дитячі патріотичні вишколи Громадська організація «Сіверська Січ».

- Попри сюрреалізм у назві «табір імені Щорса» – наше майбутнє, наша точка зростання і наша найбільша надія, – розповідає Андрій Портний, обводячи руками фортецю, старенькі одноповерхові санаторні корпуси і столітні сосни, що їх оточують. – Якщо вдасться взяти цей санаторій на баланс, життя у нашій громаді може кардинально змінитися. Він вже 10 років не працює і досі не розікрадений тільки завдяки зусиллям його директора – Володимира Ткаченка, який беззмінно керує тут вже понад три десятиліття…

Санаторій у Сосниці з’явився ще до І Світової війни. Після ІІ Світової його перебудували, й влітку кожної табірної зміни він приймав понад 300 дітей. А восени та навесні тут оздоровлювалися дорослі. Так було до 2010 року.

Потім санаторій раптом перестав вигравати тендери на оздоровлення, і згодом Фонд державного майна забрав через суд усі його активи, залишивши ні з чим тодішнього власника – «Укрпрофоздоровницю». Щодо причин такого кроку є лише здогадки. Але у будь-якому разі фінансувати відібраний санаторій Фонд держмайна не збирався, поставивши його колектив перед фактом: грошей немає і не буде. За кілька місяців з 90 працівників залишилися 4. Платити їм зарплату санаторій може, лише продаючи власне майно. Щоправда, чотири роки тому у нього несподівано з’явилося нове джерело доходів.

 

Читати також: Місто залізного ведмедя. Репортаж

 

- Щойно у 2015 році я став селищним головою Сосниці, як виступив із пропозицією до Фонду держмайна передати санаторій ім. Щорса у комунальну власність селища, – веде далі пан Андрій. – Я також домовився з директором санаторію про те, щоб він не розпродував найважливіші активи. Директор погодився, бо теж надзвичайно хоче, аби справа усього його життя не загинула. Після об’єднання у громаду наші можливості різко зросли, і тепер цей санаторій потрібен нам для розвитку. Однак триває те, що я називаю «державним футболом»…

Рік тому Фонд державного майна у відповідь на журналістський запит повідомив, що затвердив відповідну документацію, у якій зазначено, що він не проти передачі санаторію Сосницькій ОТГ. Тепер рішення про передачу санаторію у комунальну власність має ухвалити урядова комісія, потім подати його до Кабміну. Коли ж і там затвердять, санаторій перейде у власність Чернігівської обласної адміністрації, а та вже має передати його Сосницькій громаді.

- Ми добилися, щоб санаторій тимчасово передали на баланс ОДА, але вже понад рік чекаємо розпорядження урядової комісії та Кабміну про передачу його у нашу комунальну власність, – розповідає Андрій Портний, поки ми йдемо уздовж стін фортеці. – На Чернігівщині ще до радянських часів було багато санаторіїв, тобто ця тема є не новою для нашої області. З іншого боку, звідси 60 км до кордону з Росією, через що інвестори і чути не хочуть про наші території. Транзитний потік вантажів до Росії з кожним роком зменшується: якщо до війни через найближчий пункт пропуску проходило 200 фур, то зараз заледве доходить до 50. А родючі землі вже давно орендують агрохолдинги, які майже не створюють робочих місць у нашій громаді. Отже, ми не маємо виходу, крім як розвивати туризм, – подієвий, відпочинковий тощо. Тим більше, що у Сосниці народився кінорежисер Олександр Довженко і ми зберегли його хату, маємо також непоганий краєзнавчий музей. За стратегією розвитку нашої громади, туризм – один з пріоритетних напрямків…

 

Читати на тему: Як постать Олександра Довженка стала найбільшим скарбом Сосницької ОТГ. Репортаж

 

Один із корпусів Сосницького санаторію

 

За словами Андрія Портного, Сосниця не має ані готелю, ані місця для проведення фестивалів. Між цим територія колишнього табору підходить для цього ідеально. Та й громаді давно потрібне місце «для цивілізованого відпочинку». Якщо зараз у таборі «Сіверська Січ» відпочивають одночасно близько 80 дітей, то опісля переходу санаторію громаді, тут зможуть відпочивати до 300 осіб одночасно.

 

«Сіверська Січ»

 

«Сіверська Січ» з’явилася завдяки ентузіазму місцевого громадського активіста Євгена Приходько. Це він знайшов ентузіастів для побудови декоративної фортеці, матеріалом для якої стали відходи з лісопилок. Це він організував 10-денні дитячі зміни за символічною ціною. Це він знайшов волонтерів, які погодилися безоплатно займатися з дітьми. А ще Євген Приходько домовився з директором санаторію про використання санаторних корпусів за невеличку орендну плату.

 

Фортеця Сіверської Січі

 

Однак поспілкуватися з Євгеном не вдалося: він саме поїхав у справах до Чернігова. Його заступає Роман Хоменко, худорлявий хлопчина із суворим поглядом, одягнутий у камуфляж. Він охоче водить нас по табору, показує щойно створену стіну для скелелазіння та власноруч зроблені човни на сонній, зарослій лататтям річці Убідь. Роман також розповідає про те, що ГО «Сіверська Січ» переклеїла шпалери у кількох табірних будиночках, відремонтувала підлогу, яка вже почала провалюватися, пофарбувала вікна…

 

Адміністратор Сіверської Січі Роман Хоменко запрошує до фортеці

 

- Нам не потрібна нічия допомога, нам треба тільки не заважати, – каже він.

Між тим, департамент освіти і культури Чернігівської обласної адміністрації минулого року виділив «Сіверській Січі» на оздоровлення дітей 30 тис. грн, і це дуже допомогло зокрема у ремонті «січовиками» табору. Хоча будівлі санаторію, такого ж давнього, як і сам Щорс, ім’я якого він досі носить, давно вже потребують не косметичного, а капітального ремонту. Сосницька ОТГ тут допомогти не може, бо не має права вкладати гроші у чужу власність.

 

Для дітей у Сіверській Січі виготовили «альпіністську стіну»

 

Перуанський січовик

 

Ще одна допомога прийшла від місцевого бізнесмена, який погодився поставляти табору солодощі практично за собівартістю. Андрій Портний вважає це дуже важливим кроком для цілої громади, «де усі підприємці кожен сам за себе».

- Мені соромно у цьому зізнаватися, але результати опитування, яке ми провели силами селищної ради, показали, що у нас сусід не довіряє сусіду, не те, що владі, – зітхає Андрій Портний. – Люди у нас залякані ще з часів СРСР, бояться, «як би чого не трапилося», «нікуди не лізуть» і дуже гостро реагують на чужих. Коли у нашій громаді з’явився волонтер Корпусу миру, молодий темношкірий хлопчина, від кількох жителів несподівано зазвучали расистські гасла. Я був приголомшений, бо такого від наших людей не чекав. Але це є свідченням закритості громади, її ворожого ставлення до всього нового і чужого. Отже, нам треба по крихтах вибудовувати довіру, робити громаду дедалі відкритішою, частіше запрошувати гостей, проводити фестивалі тощо. І санаторій для цього нам от як потрібен!

Голова громади торкається долонею горла. Роман Хоменко стоїть з його спиною поруч зі смаглявим чорноволосим паном, який уважно дивиться на мене крізь скло своїх окулярів.

Його звати Іван Матос, він народився у Перу, і його мати чомусь дала йому російське ім’я. Згодом Іван переїхав жити до Канади, звідки його вигнала жага до подорожей. Аби поєднати цікаве з корисним, пан Матос вирішив вчити дітей країн, які він відвідував, англійської та іспанської мов. Канадійський перуанець розповідає, що певний час працював як волонтер-вчитель у Румунії, потім перебрався до Молдови, тоді вирушив до України. А за кілька тижнів на нього вже чекає Польща.

- Коли почалися літні канікули, я приїхав до Києва і там дізнався, що у Сосниці проводяться бюджетні збори для дітей, – розповідає чоловік англійською. – І от я тут. Люди у кожній країні різні, і мені цікаво порівнювати їх. Я не маю жодного матеріального інтересу у своїх подорожах, бо гроші – тільки папір. Мені просто цікаво подорожувати і допомагати людям.

У світі чимало організацій, які допомагають таким, як я, волонтерам знайти тих, хто може бути зацікавлений у їхніх послугах. Якщо мої знання десь потрібні, мені подобається бути там…

Роман Хоменко гордо дивиться на мене. Не кожен дитячий табір може похвалитися правдивим перуанцем.

 

Читати більше: Культура та туризм Сосницької громади: від Капелюша до Арт-резиденції Довженка

 

Незручні питання про наболіле

 

- Заснування «Сіверської Січі» – це наш крок до того, щоб забрати цю територію, – продовжує про наболіле Андрій Портний, коли ми вже йдемо до виходу із санаторію. – З іншого боку, ми пишаємося тим, що деякі діти приїжджають до нас вже четвертий рік поспіль. Отже, ми маємо вже певні традиції, певний досвід. До нас приїжджають і групи зі сходу, які проймаються тут ідеєю українства. Як заберемо санаторій, відремонтуємо його, зробимо тут опалення то почнемо розвивати фестивальний рух. Тоді у наших людей буде привід створювати зелені садиби, і туристична справа піде…

 

Голова Сосницької ОТГ Андрій Портний (ліворуч) та адміністратор Сіверської Січі Роман Хоменко показують рівень, до якого має дорости економіка громади завдяки розвитку туризму

 

- Чи ви не думали про те, аби створити готель для «чорних» археологів, які тисячами їздять по Україні з металошукачами у пошуках різноманітних цінних старожитностей, – питаю я, згадавши, що за радянських часів саме на території Сосницької селищної ради археологи знайшли два скарби давньоримських монет. – Вони завжди потребують житла, і гроші у них є.

Андрій Портний хмуриться.

- Знаєте, я би дуже не хотів, щоб наші луки перетворилися на місячний пейзаж, – каже він. – За Ніжином є село Монастирище, коло якого відбувалося дуже багато відомих історичних подій. Так-от, там у «чорних» археологів навіть важка техніка працювала. Не люди з металошукачами, а екскаватори! На жаль, я дізнався про це занадто пізно. На той момент, коли я з товаришами приїхав туди, то побачив лише ями і дощенту знищений ґрунт. До речі, у нашій громаді є людина, яка казково розбагатіла на чорній археології. Тепер це доволі небідний аграрій… 

На якийсь час голова громади замовкає, дивлячись на величезну зламану вітром сосну, яка так і не впала, зачепившись гілками за гілки сусідніх дерев.

 

Січові човни на Убіді

 

- Нещодавно я їздив до Канади від Чернігівського центру розвитку місцевого самоврядування, – продовжує він. – Від кожної області туди поїхав лише один голова громади. Ми взяли участь у конференції, присвяченій реформам в Україні. На цій конференції був і наш нинішній президент, кілька наших міністрів, а також понад 40 послів різних країн. Два дні ми слухали різні виступи, а потім поїхали до глибинки, в округ Чатем Кент, до громади зі 105-ма тис. населення, яка об’єдналася у 1998 році. Так-от, основа тамтешньої економіки – туризм і сільське господарство… У нас має бути так само. От ми започаткували кінофестиваль «Капелюш», тепер розробляємо велосипедні маршрути. Згодом розкручуватимемо виробництво екопродукції. Ми маємо понад 100 га старих колгоспних садів, у які 25 років ніхто не вносив жодного граму добрив. Тобто це на сто відсотків чиста земля. Треба тільки викорчувати старі яблуні – і от вже маєш найкращу ділянку для будь-яких посівів. А ще ми маємо 20 га під підприємства, що спеціалізуватимуться з переробки сільськогосподарської продукції…

Андрій Портний розповідає про те, що на території його громади вже декілька років діє Волинківська молочарська спілка, яку він вважає чудовим прикладом розвитку сільськогосподарського виробництва. Керівництво спілки незабаром планує купити переробний міні-завод, і не виключено, що Сосницька ОТГ допоможе їй це зробити: оплатить частину обладнання чи, принаймні, компенсує відсотки по кредиту. Також селищна рада ближчим часом хоче провести у селах громади серію навчальних семінарів, спрямованих на популяризацію виробництва молочної продукції, а також на розвиток ягідництва та грибництва.

Вже коли ми прощаємося, Андрій Портний наважується на «незручне» питання, яке хвилює його чи не найбільше.

- Як думаєте, продовжить нова влада реформу децентралізації, чи ні? – питає він. – Передадуть громадам дороги і кошти на них? Звільнять від економічної залежності від обласних адміністрацій? Бо вони ж зараз і кошти на оплату техпрацівників шкіл розподіляють на власний розсуд, і кошти Дорожнього фонду. Не повинна держава одною рукою давати інфраструктурну субвенцію, а іншою забирати у громади кошти, перекладаючи на неї дедалі більше фінансової відповідальності… Зараз реформу дуже легко скасувати: щоб повернути ПДФО райадміністраціям, потрібно лише одне голосування у бюджетну ніч. А наступного дня можна забрати у громад землю поза межами населених пунктів – для цього достатньо лише постанови Кабміну. Щоб зробити реформу незворотною, потрібні зміни до Конституції, та чи будуть вони?

З табору долинає запальна музика.

- І ще скажіть, чи будуть цього року дострокові місцеві вибори? – продовжує Андрій Портний. – Бо якщо будуть, то вони стануть третіми моїми виборами, які я проходитиму за 4 роки. Ви ж, мабуть, розумієте, що коли людина перемагає на виборах, то усі непопулярні рішення приймає у перший рік, коли ще має високий рейтинг. І що ближче до виборів, то більше має бути, власне, популярних рішень, аби цей рейтинг повернути. Уявіть собі, як треба петляти, щороку виходячи на нові вибори! От я закрив школу рік тому. Ви думаєте, жителі довколишніх сіл, діти яких ходили до тієї школи, пробачать це мені? Та ніколи!

Статуї колгоспників, встановлені у нішах вхідної жовто-блакитної арки, дивляться на нас суворо і неначе з осудом.

 

Привиди минулого

 

- Більшість моїх виборців живуть у Сосниці і є пенсіонерами, і я маю зважати на це – веде далі Андрій Портний. – Відтак насамперед селищна рада повинна будувати для них сільські амбулаторії, відкладаючи створення молодіжного центру, про який я давно мрію. Але пенсіонерам точно не потрібні ані туристи, ані фестивалі. Тут мені марно розраховувати на їхню підтримку. Проте без туризму наша громада пропаде. Нам би хоч трошки допомоги тепер від держави у цьому питанні. Та якнайшвидшого закінчення реформи…

Музика з табору звучить голосніше. Чути, як за кілька кілометрів гуде траса, що веде до Росії. Вітер гуляє у верхівках велетенських сосон. У повітрі пахне сосновою смолою та літом.

Теги:

стаття репортаж туризм

Область:

Чернігівська область

Громади:

Сосницька селищна об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь
Читайте також:
5dcbab64aa5cd837694b907d09ee48f9

04 вересня 2019

Голоби. Громада культурних пріоритетів

Об’єднавшись у громаду, селище Голоби та навколишні села взялись за проєкти і ремонти, на які їм десятки років...

B71b82856631f140d9445c7f388b25c2

19 серпня 2019

Місцеві реформи Сосницької ОТГ

У Сосницькій ОТГ Чернігівської області втілили кілька цікавих ініціатив і тепер розмірковують, як створити 200-300...

0c2da2047f2da2e28099fae96a9a791c

16 серпня 2019

“Ну, роздягайтесь”. Як це – бути успішним...

Новеньке зремонтоване приміщення. Увімкнений кондиціонер. Чисті нові меблі. Тімон і Пумба, Angry Birds і Тигрик...