Дорога до Родникової Гути

Дорога до Родникової Гути

Як об’єднання врятувало села, що тепер входять до складу Полянській ОТГ Закарпатської області


Автор: Дмитро Синяк

 

 

 

Я часто їжджу по різних громадах в усіх куточках України, і всюди мене зустрічають по-різному. Зазвичай за мною присилають до потяга якусь робочу машину – переважно стару «Ладу» чи «Ланос». Полянська сільська рада прислала до Свалявського вокзалу «Рендж Ровер», який, за словами водія, є власністю голови громади Івана Дрогобецького. Перед тим, як очолити громаду, він мав будівельний бізнес, що його згодом передав дружині. І поки величезне потужне авто неслося петлями вузьких закарпатських доріг, я мав час подумати про те, що потрапив у доволі незвичну громаду.

 

Золоте село

 

Подібно до Яремча, що вже давно перетворилася на «столицю українських Карпат», Поляна кожного року стягує до себе дедалі більше туристів. Однак люди їдуть сюди не стільки на відпочинок, скільки на лікування, приваблені цілющими властивостями місцевих вод: «Лужанської», «Поляни квасової», «Плосківської» тощо. Ось чому у невеличкому гірському селі діють кілька санаторіїв, 40 готелів та 60 приватних садиб, які можуть одночасно прийняти до 6,5 тис. відпочивальників. Завдяки ним, на село припадає 20% туристичного збору цілої Закарпатської області.

А ще у Поляні працюють 5 заводів з розливу мінеральних вод, які добувають воду з 15-ти свердловин. У громаді діють понад 300 приватних підприємців. А минулорічний бюджет Полянської ОТГ сягнув близько 60 млн грн, причому половина з цих коштів – власні надходження.

Таким є головне багатство громади з 9 сіл, яка об’єдналася восени 2016 року і тепер налічує 7,6 тис. жителів. (Невдовзі кількість жителів має дещо зрости, бо до Поляни прагне приєднатися ще сусідня Солочинська сільська рада).

 

Краєвиди сіл Полянської громади

 

У Поляни чудове розташування: до Ужгорода звідси 85 км, а до Мукачева – 35 км. Причому за кілька кілометрів від села проходить «єдина українська дорога»: Київ – Чоп. Чимало будинків тут старі, угорські, побудовані у формі кубу, з гостроверхим дахом. Їх у народі називають «квадратками». Але то тут, то там зводяться нові, подекуди навіть 4-5-типоверхові будинки. Деякі з них нагадують справжні палаци. Кілька кімнат у них обов’язково здають відпочивальникам.

Робочі руки у громаді потрібні завжди, і найбільше можна заробити на будові: до 25 тис. грн на місяць. Тому місцеві жителі не надто поспішають на заробітки за кордон. На вулицях Поляни можна побачити вуличні ліхтарі на сонячних батареях – доволі дороге задоволення, яке часто не по кишені й небідним муніципалітетам.

Полянська сільська рада завжди була заможною, чого не можна сказати про довколишні дотаційні села. У них тепер відверто кажуть: «Якби не об’єднання, була б біда…» Саме до одного з таких сіл я і вирушаю. Моїми гідами виступають керівник оргвідділу Полянської сільської ради Тарас Матушак та депутат сільради Іван Кнап – двоє кремезних чоловіків, подібних радше на професійних охоронців, ніж на працівників місцевого самоврядування.

 

Ліхтарі на сонячних батареях - дороге задоволення навіть для небідних громад

 

Дорога, якої не було

 

За Поляною дорога раптом закінчується, і нашу машину обганяють кілька важких мотоциклів з німецькими номерами.

- Ця дорога обласного значення, тому ми не маємо права її ремонтувати, – пояснює Тарас Матушак. – Але європейським байкерам вона подобається саме такою: на своїх сайтах вони рекламують її як «цікавий шлях по бездоріжжю». Дорогу має ремонтувати «Сваляваавтодор». Ми теж могли б ремонтувати її, якби наш підрядник виграв тендер. Але його не допускають до перемоги. Загалом нам передали 17,6 км дороги від Плоского до Родникової Гути та кілька інших, поменше. Але передали без коштів, тож ремонтуємо їх поступово і своїми силами. Незважаючи на брак коштів, у Гуті дорогу ми зробили повністю. Її після повені 2015 року там просто не було, і до села відтоді не ходив рейсовий автобус…

 

 

Село Родникова Гута, у якому налічується близько 600 жителів, стоїть на горах. Повз головну вулицю тече невеличний, але стрімкий потічок, який чотири роки тому, навесні перетворився раптом у велику бурхливу ріку.

- Ось тут було по коліно води, – показують на дорогу мої гіди. – Ті хати були залиті ледь не по вікна. Асфальт у цьому місці річка забрала повністю. А загалом від дороги лишилося близько половини. Автобус нею проїхати вже не міг, і село опинилося неначе на острові. Збитків нарахували на 5 млн грн за тодішніми цінами. Районна комісія кілька разів складала відповідні акти, але це нічим не закінчувалося. Якби не об’єднання, не знаю, що було би із селом… Раніше всі гроші стягувалися у центр, а тепер вони навпаки, йдуть в громади. У нашій громаді ми почали наводити лад з крайнього села, з Гути почали, бо їй після тієї клятої повені було гірше всіх. Паралельно роботи йшли і у сусідньому селі Оленевому…

 

Керівник оргвідділу Полянської сільської ради Тарас Матушак та депутат сільради Іван Кнап

 

Руйнування, які завдала вода селу Родникова Гута

 

Об’єднання виявилося справою непростою через активну протидію тодішнього голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля.

- До Ужгорода на мітинг проти об’єднання навіть тітушок привезли, і вони називали себе жителями нашої громади, – розповідає Іван Кнап. – Та ми вчасно зреагували і доправили на цей мітинг справжніх місцевих жителів, які швидко викрили самозванців.

Голова громади Іван Дрогобецкий врешті-решт зумів перемогти голову облдержадміністрації: Полянська громада таки з’явилася на карті області...

 

Опорні стінки

 

Новенька асфальтова стрічка пнеться угору та губиться між будинків. У 3 км нової дороги Полянська ОТГ вклала понад 2 млн грн. Це разом із опорними стінками, які укріплюють стрімкі береги потічка. Цими стінками громада вирішила покласти край повеням. І хоча було багато противників «інвестиціям у бетон», вже не одну весну опорні стінки доводять свою ефективність: вода піднімається мало не до їхніх країв, але далі не йде. Якби не було цих стінок, не було б вже і нової дороги.

Коло старого зруйнованого мостика ми зупиняємося. Вода змила його вже цієї весни. Мої супутники кажуть, що невдовзі міст відновлять. Причому зроблять це так, щоб він був вже недосяжним для високої води.

Поруч із рештками мостика якийсь молодий чоловік у чорному блайзері косить траву. Це – оператор шкільної котельні Олександр Бланар.

 

Біда, яку робить вода. Без громади годі було б дати раду цій біді

 

- Хто хоче робити – той робить, – поважно каже він, відставивши косу і дивлячись на мене очима Григорія Сковороди. – Доки громади не було, то й діла не було. А все тому, що робити ніхто не хтів. А тепер не те, що раніше. Тепер люди роблять. Гляньте-но, яка дорога. І все це чому? Бо почали робити! І до клубу тепер зайти приємно. Ви були у нашому клубі?

 

Ліси і води

 

Полянська громада – співоча. Тут чи не у кожному селі є свій фольклорний колектив. У Родниковій Гуті - це «Гутницькі вечірки». Репетиції та концерти проходять у місцевому клубі, який 2 роки тому було капітально відремонтовано коштом громади. На порозі клубу – великої хати із новенькими вікнами та дахом нас зустрічає поважна жінка – завідувачка Анна Гартавел. Поруч із нею – зовсім молода дівчина, художній керівник «Гутницьких вечірок» Неля Лізанець.

- З 2000 року не мались-ми ремонту, – каже пані Анна. – І якби не громада, не знати, ще, чи встояв би наш клуб. Бо і дах мали нездалий, і чимало інших несправностей, які не можна було ліквідувати косметичними ремонтами. Люди наші, звісно, все критикують, але не можуть не погоджуватися із тим, що зараз у нас найкраще забезпечення за останні 25 років. От, скажімо, у клубі… Дах перекрили, всередині все зробили, поміняли двері та вікна. А ще маємо відновлений ФАП і дорогу, якої, до речі, он там, у вишньому кінці, і за радянських часів не було. А скільки опорних стінок си поробили! Дитсадок і школу відремонтували, до дня матері дали премії від 500 до 1000 грн, а усім дітям на Миколая та на Новий рік – подарунки. Ну, коли у нас таке було?!

 

Тарас Матушак та завідувачка клубом села Родникова Гута Анна Гартавел

 

Колись і у Гуті добували мінеральну воду, але з часом місцеві джерела вичерпалися, і тепер вже не годяться для промислового видобутку. Ми зупиняємося коло одного з них, аби набрати плящину – вода ледь-ледь дзюрчить з металевої труби. Сільська рада стоїть за те, аби контроль над усіма свердловинами передали їй, проте для цього потрібні законодавчі зміни. З цієї теми ми й починаємо розмову з Іваном Дрогобецьким, коли я вертаюся до Поляни. Він кремезний, чорноволосий чоловік із серйозним та водночас гострим поглядом. Пан Іван курить протягом нашої розмови, і від цього його кабінет швидко затягує сизим димом.

- Ви у Родниковій Гуті були? – питає він. – Там навесні 2015 року вода наробила багато лиха. А ми побудували там згодом дорогу та опорні стінки. У Поляні багато хто нарікав: нащо стільки грошей на цю Гуту? Але ми наполягли, і провели весь комплекс робіт. І коли кілька днів тому знову була велика вода, ціле село стояло на тих наших опорних стінках і гадало: заллє їх чи ні. І тоді вже не було нікого, хто б звинувачував нас у марнотратстві. Вам, мабуть, казали, що ми витратили на ці стінки близько 2 млн грн.

Питання про контроль над свердловинами зачіпає пана Івана за живе.

- Біда із тими свердловинами, – каже він. – Бо використовують їх по-варварськи, зовсім не думаючи про майбутнє. Держава від цього використання отримує лише крихти, а громада – і зовсім нічого. Дивіться самі: для бальнеології потрібно близько 200 куб. м мінеральної води. Але, за офіційною статистикою, санаторії не використовують і половини дебету. Але насправді використовується 150%, тільки на папері це ніяк не відображається, бо торгівля водою відбувається переважно «в чорну».  І замість податків платяться хабарі. Ми знаємо, наприклад про те, що санаторій видобуває, приміром, 500 куб. м води, а продає лише 100 куб. м води. Де решта 400 куб. м? У річку їх виливають, чи що? Вони йдуть на чорний ринок! А якби контроль за свердловинами був у громади, все було б по-іншому. Адже це наші джерела! Саме на них базується добробут Поляни.

Іван Дрогобецький мріє взяти під контроль і місцеві ліси.

- Я зараз розробляю законопроект, за яким і ліси, і все, що є на території ОТГ, має належати громаді, – каже він. – А то виходить так, що ліс начебто наш, але ми не можемо поставити греблю незаконним вирубкам, бо він належить не нам, а державі. До речі,  держава від цього нічого не має. Ось простий приклад. Оборот місцевого держлісгоспу – близько 120 млн грн на рік, а прибутків у нього – близько 1 млн грн. Чому ж такі шалені витрати? Бо за документами, лісники і дороги по лісах прокладають, і дерева садять. А насправді не робиться нічого. Натомість ми весь час бачимо, як машини з діловою деревиною йдуть від нас деінде. І я більше ніж переконаний, що за документами це – дрова. Якби громада мала право контролювати вирубку лісів, такого б не було. І держава мала би удвічі більше, і ліси були б у набагато кращому стані. Бо люди не дадуть рубати ліс, якщо знатимуть, що цей ліс – їхній…

Своє враження від співпраці із Закарпатською облдержадміністрацією Іван Дрогобецький висловив коротко:

- Я ніколи не сподівався на допомогу ОДА. Вона і не може допомогти, а тільки заважає.

- Як це не може? – не погоджуюся я. – От, наприклад, вона має гроші Дорожнього фонду і може виділити їх на дороги вашої громади.

- Якщо ОДА має кошти на дороги, то у мене питання: чому доріг в області немає? – саркастично всміхається Іван Дроогобецький. – Між тим у Закарпатті ще років 5-10 тому були непогані дороги. Можна було їздити до Яремче через Хуст. А тепер треба об’їжджати за бозна-скільки кілометрів. Дорога Перечин – Свалява – Лінчин вже нагадує танкодром: 25 км треба їхати годину! А на Березники взагалі дорога закрита. Якби у мене були кошти на дороги, то дороги були б, повірте. Бо люди просто не дали б мені проходу. А що взяти з влади в Ужгороді?

 

 Нова дорога

 

Медична нарада

 

Дим розсіюється, і нашу розмову час закінчувати: у приймальній чекають на нараду працівники «медичного напрямку». За якусь хвилину вони займають усі вільні стільці у кабінеті. Коло Івана Дрогобецького сідає головний лікар районної лікарні. Він відразу починає говорити щось про низькі зарплати лікарів, але голова громади перебиває його.

- Не у зарплатах діло! От зараз сімейним лікарям додали грошей, і вони у нас мають від 7 до 17 тис грн на місяць, залежно від завантаження. Так що вони, почали краще лікувати? Ні! Може, більше усміхаються пацієнтам, але ж лікують, як лікували… Давайте докладніше про гроші. От ми щомісяця переводимо кошти на вторинний рівень медицини. І що отримуємо? Лише скарги пацієнтів! Мені мало не щодня телефонують і кажуть: «У такому-то відділенні лежить такий-то мій родич. Йому треба стільки-то на ліки, стільки-то на якісь процедури. Допоможіть!» Доки це буде тривати? Я не хочу знати, хто з жителів громади на що хворий і які йому для цього потрібні ліки. А таки знаю! Чому до нас весь час приходять люди по компенсацію медичних послуг? За що ж ми тоді платимо районній лікарні?

Головний лікар каже щось про койкомісця та про нестачу медсестер.

 

Під час "медичної" наради

 

- Ми заплатили районній лікарні минулого року 1,6 млн грн, – знову перебиває його Іван Дрогобецький. – Та за ці гроші я цілком міг би пролікувати жителів громади у приватній клініці! І ставлення там до них було би набагато краще, і не довелося би потім нічого компенсовувати. Я також можу заключити договір з Мукачівською лікарнею, мені все одно, де лікувати людей. Але ж я не хочу втрачати районну... То зробіть і ви зі свого боку щось, аби її не втрачати. Бо на разі ми маємо за свої гроші незадоволених людей, незаплановані витрати, неякісне обслуговування та фіктивні «лікувальні дні», протягом яких наші жителі начебто лежать у лікарні. Людина лежить у лікарні три дні, а приносить довідку, що лежала десять. Під час перевірки ми знайшли навіть «мертві душі»: начебто лежала наша людина у лікарні, от тільки ми такої не знаємо, і навіть адреси, яку вона вказала при реєстрації, не існує.

- Але ж ми не рахуємо амбулаторних хворих! – не здається головний лікар.

- А які витрати на амбулаторників? Лікарі ж і так отримують зарплати від держави! Що вони витрачають? Послухайте, треба щось робити із такою системою надання медичних послуг. Бо зараз виходить так, що районна лікарня виконує фактично послуги готелю, а ми потім платимо за ночі, проведені нашими людьми на лікарняних ліжках…

- Але ж ми витрачаємося не дезінфектанти, на прання постілі, на харчування… – стоїть на своєму головний лікар.

- Тоді чому у списку медикаментів, які мають купувати хворі, а ми маємо згодом компенсувати, вата, фізрозчин та бинти? Ми оплачуємо 100% амбулаторного лікування. Купуємо навіть памперси ліжачим хворим. Близько 100 тис. грн матеріальної допомоги щомісяця надаємо людям за ліки. То за що ж сплачуємо районній лікарні 1,6 млн грн на рік? Запам’ятайте моє слово: якщо не помніяєте своє відношення до пацієнтів з нашої громади, буде біда! Я знайду, де лікувати людей… Давайте правді в очі позирати: у районній лікарні лікуються лише люди бідні та знедолені. Хто має гроші, їде до Мукачева чи Ужгорода. Бідні люди бояться лікарів і йдуть до них лише тоді, коли вже сильно прихопило. Отже, лікар з району має сам іти до них. Цього я теж хочу від районної лікарні…

Головний лікар схвально киває головою. Нараду закінчено. Іван Дрогобецький виходить, не прощаючись: його чекають в Ужгородському університеті, де проходить конкурс стартапів. Іван Іванович має розповідати студентам про фармацевтичний кластер, що його планують створити у Полянській ОТГ. А на мене вже чекає «Рендж Ровер», щоб відвезти на вокзал.

Теги:

стаття репортаж

Область:

Закарпатська область

Громади:

Полянська сільська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь
Читайте також:
B71b82856631f140d9445c7f388b25c2

19 серпня 2019

Місцеві реформи Сосницької ОТГ

У Сосницькій ОТГ Чернігівської області втілили кілька цікавих ініціатив і тепер розмірковують, як створити 200-300...

0c2da2047f2da2e28099fae96a9a791c

16 серпня 2019

“Ну, роздягайтесь”. Як це – бути успішним...

Новеньке зремонтоване приміщення. Увімкнений кондиціонер. Чисті нові меблі. Тімон і Пумба, Angry Birds і Тигрик...

D0c269c1831923624d72269b1e16ff42

15 серпня 2019

Як Сіверська Січ захищає майбутнє громади....

Сосницька ОТГ Чернігівської області пов'язує власне майбутнє з розвитком туризму і сільськогосподарських переробних...