Коли одна з найбільших проблем – перегоріла лампочка: історія по-справжньому об’єднаної громади

Коли одна з найбільших проблем – перегоріла лампочка: історія по-справжньому об’єднаної громади

– Раніше ми належали до району, і це був жах. Не було туалету, вода на підлозі замерзала. Для мене зараз диво, що у бібліотеці – тепло, – розповідає Ірина Сафонова. Вона працює директоркою бібліотеки в Новоолександрівці на Дніпропетровщині, центральному селі Новоолександрівської ОТГ.

Лише за кілька років від початку децентралізації тут перетворили бібліотеку на коворкінговий центр з гуртками, правовою консультацією, модернізували школу, до якої приходить все більше учнів, і постійно шукають інвестиції. Секрет громади, у якій мешкає 12 тисяч людей, простий – вони усе роблять разом.

 

Коворкінговий центр

 

У сільській бібліотеці майже порожньо. Всередині – лише працівниці та постійна відвідувачка Любов Іванівна. Вона тут за свою, бо перечитала добру частину місцевих фондів.

 

Любов Іванівна - постійна відвідувачка. Завдяки її любові до книг бібліотекарки радять іншим, що почитати

 

Жінки обговорюють книги, розмовляють про своє та займаються документацією, поки немає відвідувачів. А вони будуть. Треба тільки почекати, поки завершиться останній урок. Бібліотека невеличка, схожа на хатинку. Всередині тепло і світло, стелажі наповнені сотнями журналів і книг.

 

В бібліотеці також є буккросинг. Подаровані книги, які не можуть взяти на облік, бібліотекарки залишають у вільному доступі для всіх

 

Вибір є і для дітей, і для дорослих. Та ще чотири роки тому тут не було ні ремонту, ні тепла, ні різноманітної літератури. Директорка закладу Ірина Сафонова працює у бібліотечній системі 22 роки. Каже, за цей час вони з працівниками за власні кошти купували усі канцтовари, інколи навіть книги, які дуже цікавили читачів.

– Зараз ми забезпечені всім. З 2015 року ми потрапили в казку, – захоплено додає керівниця бібліотеки.

 

Директорка бібліотеки Ірина Сафонова

 

У громаді ця бібліотека не єдина. На 14 населених пунктів їх три. Ірина розповідає, що минулого року на закупівлю книг для бібліотек виділили 100 тисяч гривень.

– У нас були роки, коли ми зовсім нічого не отримували. А тепер ми можемо самостійно аналізувати та вибирати, які книги придбати! –  схвильовано додає.

Раніше примірники надсилали з району, багато з яких були непотрібними. Тепер же у бібліотеці є книга відмов. Туди працівниці записують літературу, про яку питають, але якої немає. Потім складають каталог і формують фонди. Відвідувачка Любов Іванівна розповідає: коли приходить сюди, бере щонайменше три книжки.

– З’явилася українська література і переклади українською. А раніше більшість фондів були російською, – додає жінка.

 

Минулого року на закупівлю книг для бібліотек виділили 100 тисяч гривень

Бібліотекарка Антоніна Конопльова

 

Бібліотекарки розповідають: найбільше читають детективні і жіночі романи, але тепер велика частка з них – українська література.

– Серед дорослих популярні Дашвар, Дереш, Талан, Лис. Молодь читає більше фантастику і програмні  твори, – додає бібліотекарка Антоніна Конопльова.

Тренд для місцевих задає Любов Іванівна.

– Вона приходить до нас з закладками в книжках і каже: "Отут обов’язково прочитайте". Ми одразу це переглядаємо, а потім розповідаємо читачам, на що треба звернути увагу, –  розповідає Ірина. У бібліотеці зараз не тільки книги. За час децентралізації місцева влада закупила ігри для дітей, мультимедійну установку, музичний центр та комп’ютери.

– На канікулах ми показуємо дітям фільми, інколи навіть програмні, тому що вони не завжди хочуть читати.

 

З фотоархіву села

 

Важливо, що тепер їм є куди приходити. Наприклад, в зимовий час холодно на вулиці. Багато приходять через wi-fi.

Доступ до комп’ютерів, до інтернету в пріоритеті для дітей. Вони в ігри грають, халтурять, уроки списують. А книги – це вже наше вміння підсунути, – сміється Ірина. – По-іншому ніяк.

– Я починаю з отаких-от дітей, – бібліотекарка показує на рівень колін. –  Запитую: "Ти береш книжку почитати чи подивитися картинки?".

Коли приносять книги назад, розпитую: "А хто це, а що він зробив?". Старші починають протестувати. Але все одно потім просять допомогти вибрати книгу. Якщо бібліотекарки бачать, що діти починають читати менше, тоді ідуть у школу, розповідають про нову та цікаву літературу. Кажуть, що намагаються виховувати культуру читання.

– У нас постійно є акція "Книга в кожний дім". От приходила постійно людина, а тут "оп" – і її немає. Ми дзвонимо і запитуємо, що трапилось.

Виявляється, захворіла. Антоніна Анатоліївна книжки в руки і бігом, –  розповідає Ірина. Тут навчають і комп’ютерної грамотності. Наприклад, люди звертаються з: "Що таке скайп, що з ним робити?".

– Ми і насіння купуємо через інтернет, допомагаємо на роботу влаштуватись. Ірина Григорівна навіть відправляла в Польщу працівників, –  розповідають.

Бібліотека співпрацює з центром надання безкоштовної правової допомоги, тому кожен охочий може щопонеділка отримати консультацію.

Також сюди приходять займатися два вокальних колективи. В одному співають школярі, в іншому – пенсіонери.

–  Ми робимо все, тому що зрозуміли, що повинні працювати на громаду, – кажуть бібліотекарки.

На запитання, які у них проблеми, жінки спершу не називають нічого конкретного, а потім згадують:

–  У нас дуже маленькі зарплати. Нам хоча б мінімальну ставку і штат трохи збільшити, щоб брати нові функції.

Але ми розуміємо, що поки це не в наших силах. Наше село не відірване від громади. Тим паче, в ОТГ ми не одні.

 

***

 

– Танюш, "Повернутися дощем" не читала? – питають у першої нинішньої відвідувачки Тетяни. –  То почитай. Ще щось?

– Хвате. Я дочитаю, тоді прийду, – відповідає жінка, яка прийшла за книгами для сина-одинадцятикласника й одразу прихопила собі.

 

Прийшла за книжками сину, заодно й собі почитати прихопила

 

Розповідає, що хлопець любить читати. Це у них сімейне.

–  Читаю з дитинства. Зараз робота, але з понеділка йду у відпустку. Городів ще немає, тому зможу почитати, – пояснює Тетяна.

Інша відвідувачка, Ольга Яскульська, приходить за книгами переважно для дітей.

 

Ольга Яскульська

 

Часу теж не має. Але причина інша – у жінки троє дітей та напружений графік. – Меншій доньці – 2,5 роки, вона дуже любить книжечки. Переважно купую картонні, бо вона може їх порвати. Але такі книги швидко набридають, бо в них лиш по одній казці. А в бібліотеці великий вибір. Я взяла три книжечки, ми переглянемо, щоб запам’яталося, а потім візьмемо інші, –  каже Ольга.

Тут діти можуть не просто почитати чи посидіти за комп’ютером. Їм ще й проводять безкоштовні гуртки. Наприклад, двоє старших дітей Ольги відвідують заняття із петриківського розпису.

–  Я була зацікавлена, щоб діти займалися в якихось гуртках, але нам було б важко возити їх в місто, бо діти різного віку. Тому дуже хотіла, щоб в селі щось з’явилося. Але де? Приміщення не було.

Щось підштовхнуло зайти в бібліотеку. Я вже була ладна на волонтерській основі пошукати фахівця, і організувати це за кошти батьків, щоб діти при ділі.

Заходжу сюди, а мені кажуть: "Зараз літо, у нас є дитячий кінозал, а з першого вересня буде ще й гурток рукоділля", –  розповідає Ольга.

Жінка каже, що завдяки оновленій бібліотеці її життя як мами трьох дітей полегшилось.

– Дітям треба просто прийти: музику ми увімкнем, мікрофони дамо. Хочете – танцюйте, хочете – спілкуйтесь.

У бібліотеці не повинно бути тишини. Якщо у нас тихо – це не порядок, –  сміється Ірина.

– От ще коли побудують цей клуб! – додає Ольга.

Про нього говорять усією бібліотекою. На території села будують будинок культури, який має стати прихистком і для бібліотеки, і для місцевих колективів та гуртків.

 

Триває будівництво будинку культури

 

Більшу частину проекту фінансує Державний фонд регіонального розвитку, оскільки громада приміщення у 2000 квадратних метрів поки що дозволити собі не може.

 

Нова школа: як діти повертаються у село

 

Діти Ольги ходять у місцеву школу, хоча до міста – рукою подати. Під опіку громади школа перейшла 1 квітня 2016 року, розповідає директор закладу Олександр Овсюк. Він працює на посаді 33 роки. Каже, що значні зміни відбулися за час децентралізації.

– Те, що я зробив за 30 років – нічого в порівнянні з тим, що ми зробили за 3, – додає директор.

 

 

На час створення ОТГ у школі було 295 дітей. За три роки їх стало 424. Раніше, за словами Овсюка, більше 100 дітей батьки відвозили у міські школи. Перше, що зробила громада, щоб повернути дітей у місцеві школи – створила групи продовженого дня.

– До того у нас була група з 30 дітей, які могли перебувати в школі з 13 до 16 години. Батьки ж зазвичай працюють до 18, – розповідає директор.

Щойно з’явилася можливість, за кошти громади у школі організували дві групи продовженого дня з 13 до 19 години. І заборонили будь-які фонди.

– Коли ми прийшли в перший клас, громади ще не було. Нам сказали: треба паперові серветки, плакати для навчання, кулер для води та одноразові стаканчики.

Перший фонд вийшов 150 гривень тільки на клас. Якщо у мене двоє дітей в школі – то це 300 гривень, – згадує Ольга Яскульська.

Жінка здивувалася, коли почула, що більше грошей здавати не потрібно.

– Я спершу подумала, що був якийсь конфлікт. Але сказали, що все тепер фінансується громадою.

Більш нічого з підручних засобів для навчання ми не купуємо, –  додає Ольга. Наступним стало покращення матеріально-технічної бази.

 

 

– Для школи придбали спортивні та ігрові майданчики, відновили тир та побудували смугу перешкод, зробили павільйони, у яких можна проводити уроки на свіжому повітрі.

Для кожного класу купили мультимедійні комплекси, зробили логопедичний кабінет, а все приміщення школи покрите wi-fi, –  гордо розповідає директор. Кожне робоче місце вчителя – з ноутбуком. У школі є два сучасних лінгафонних кабінети, три комп’ютерних класи й хобі-рум: приміщення з майстернями, кабінетами для малювання і Захисту Вітчизни. Усе це – за рахунок місцевого бюджету. Після уроків для дітей проводять різноманітні гуртки.

– Хочемо перепрофілювати школу з комплексу на навчально-виховне об’єднання, тому що хоч і проводимо гуртки, але позашкільна тема все одно не закрита. І будуємо дитячий садок на 80 місць, –  розповідає Овсюк.

Раніше, згадує директор, тут були тільки стіни і старі меблі:

– Мені на школу нічого не давали. А я постійно доводив і просив. Ми не могли впливати на бюджетні процеси.

 

 

Зараз така можливість є, пояснює такі різкі зміни у школі директор.

– У громаді чотири школи. Перед формуванням бюджету кожна дає запит на те, що потрібно. І повинна довести чому. Ти працюєш із депутатами, утворюєш лобі. Все, як у Верховній Раді. Діти наших депутатів ж теж ходять у місцеву школу. Деякі школи, наприклад, купують костюми для хору. Ми костюми знайдемо іншими шляхами. Я прошу на те, що потрібне для навчання, щоб підняти рівень якості освіти, –  каже директор. Він прогнозує, що до 2020 року дітей стане більше 500. І додає, що востаннє стільки школярів було у 1985 році.

– До нас почали приходити навіть діти з Дослідного. Це селище у нашій громаді, розташоване на межі із Дніпром.

Тим дітям до міської школи потрібно перейти через вуличку. А вони їдуть до нас, прокидаються дуже рано.

 

 

Кількість дітей збільшується не тільки у Новоолександрівській, а й в інших трьох школах громади. Директор каже, що опорну школу в громаді робити не хотіли, оскільки був ризик незадоволення місцевих. Тому збільшили кількість шкільних автобусів.

–  До 2011 року взагалі не було підвозу. Наша школа була останньою в районі, якій дали автобус. Я сам не хотів спершу підвозу, бо були постійні проблеми із пальним та запчастинами.

А в 2017 році ми випросили в обладміністрації ще один автобус. Якщо перший привіз дітей був о 7.15, а урок починався у 8.30, то зараз перший привіз о 7.45, –  розповідає директор.

 

 

Нещодавно у школі зробили енергоаудит, щоб згодом зменшити витрати газу та електроенергії, утепливши школу. Надіються, що зможуть зробити все своїми силами. Сучасною сільська школа стала не тільки завдяки місцевому бюджету – навчальний заклад навчився економити.

–  У нас в штаті є фахівець з публічних закупівель. Завдяки йому за 2 роки ми зекономили більше мільйона гривень і змогли додатково оснастити школу, –  ділиться директор.

В навчальному процесі школа теж старається не пасти задніх.

– Завжди кажу: "Ми із сільським головою забезпечили все на робочому місці. Тепер мене цікавить якість".

Також починаємо готувати вчителів до того, що треба відмовлятися від домашнього завдання. Є ГДЗ. Ну спишуть вони його.

Треба навчитися так доносити матеріал на уроці, щоб не було домашніх завдань, –  розповідає директор.

Педагоги можуть їздити на тренінги та брати участь у вебінарах.

– У нас доволі молодіжний колектив. Кажу, щоб вони забули, як вчили їхні вчителі. Змінилися діти і суспільство. Якщо ми не будемо змінюватися, то залишимось на обочині, – додає директор.

На запитання про стосунки батьків і школи Овсюк відповідає:

– Батьки про ситуацію кажуть своїми ногами. Якщо вони ведуть сюди дітей, значить, все добре.

 

Працювати на громаду. Разом

 

Ще до початку об’єднання Новоолександрівка була самодостатнім селом – на території є кілька підприємств. Першою про об’єднання заговорила Волоська сільрада.

– Більше 20 років Волоське було дотаційним селом, їм тільки на зарплату з районного бюджету давали. Ні про який благоустрій мови бути не могло, – розповідає голова Новоолександрівки Олександр Візір.

 

 

Зрештою, село погодилось допомогти землякам.

– Спершу мешканці не сприймали пропозицію, тому що ми могли функціонувати самостійно, –  каже голова. –  Переконував поступово. Ми проаналізували і зрозуміли, що від об’єднання виграють усі. Але запропонував спершу підтягнути сусідів, бо вони були слабкими.

Зараз, каже Візір, села приблизно на одному рівні:

– Здебільшого сьогоднішні проблеми – перегоріла лампочка, яма на дорозі чи необрізане дерево.

Хоча до об’єднання у Волоському більше 20 років не було водопостачання, додає голова. Тому спершу розібралися з цією проблемою. У сільраді намагаються дбати про кожного. Наприклад, у розпорядженні громади є мобільний офіс, облаштований ноутбуком та принтером, з яким щопонеділка працівники ЦНАПу виїжджають у віддалені села, щоб люди могли отримати потрібну послугу. Тут створили і реєстраційну службу. Тепер громада може видавати закордонні паспорти та ID-картки. Виручені кошти ідуть у місцевий бюджет.

–  Ми також допомагаємо всім, хто в складній життєвій ситуації. Проводимо роботу з тими, хто може зійти зі шляху, з одинокими, багатодітними. Дівчата, якщо треба, і вночі до них приходять, –  розповідає Олександр Візір.

Йому зараз – 68. І це його друга каденція.

Заступниця голови Валентина Бохан розповідає, що Візір є головою комісії у справах дітей:

–  У нашого голови роботи дуже багато. А він ще й не пропускає засідань цієї комісії. Знає кожну проблемну сім’ю.

Проте сільрада заклопотана не тільки соціальними та побутовими проблемами.

– Знижуються процентні ставки акцизного податку, а також зменшується субвенція, – розповідає заступниця. – Наприклад, у минулому році бюджет був 96 мільйонів, у цьогоріч вже 74 мільйони. Наступного розраховуємо на 69.

Тому тут уже думають, як найшвидше залучити інвестиції в громаду.

 

Тут діти можуть проводити уроки просто неба

 

Децентралізацію у селі називають одним з найкращих інструментів для якісного життя. За словами голови, громада часто бере участь в різних проектах. Завдяки одному з них отримали снігоприбиральну техніку вартістю більше трьох мільйонів.

 

***

 

У сільраді працює більше 40 людей. Колектив намагаються омолоджувати.

–  Кожному, хто сюди приходить на роботу, я кажу: "Це наша велика сім’я. Ви повинні дбати не тільки про себе, а й за свого товариша.

Якщо ви щось не так зробите, це швидко побачать. Тому постійно думайте, чи робите правильно. І перед тим, як когось критикувати, починайте з себе", –  розповідає Візір. –  Ніхто не противиться. Я відчуваю їх підтримку. Раніше зверху диктували "Оце роби так, а це так", а тут ми можемо вільно мислити і діяти.

– Ми настільки дружні, що якщо нам щось треба, голова може допомогти. Він безвідмовний. Але якщо голова дзвонить і каже, що треба, то ми кидаємо все. Ми взаємопов’язані, –  додає директорка бібліотеки.

Кажуть, що за роки плідної роботи переконалися: хороший результат є тільки тоді, коли вони усе роблять разом.

Теги:

культура бібліотеки

Область:

Дніпропетровська область

Громади:

Новоолександрівська сільська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Українська правда. Життя

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь
Читайте також:
B71b82856631f140d9445c7f388b25c2

19 серпня 2019

Місцеві реформи Сосницької ОТГ

У Сосницькій ОТГ Чернігівської області втілили кілька цікавих ініціатив і тепер розмірковують, як створити 200-300...

0c2da2047f2da2e28099fae96a9a791c

16 серпня 2019

“Ну, роздягайтесь”. Як це – бути успішним...

Новеньке зремонтоване приміщення. Увімкнений кондиціонер. Чисті нові меблі. Тімон і Пумба, Angry Birds і Тигрик...

D0c269c1831923624d72269b1e16ff42

15 серпня 2019

Як Сіверська Січ захищає майбутнє громади....

Сосницька ОТГ Чернігівської області пов'язує власне майбутнє з розвитком туризму і сільськогосподарських переробних...