«Боявся, щоб сміттєві баки не покрали на клітки нутріям», - голова Голобської громади

«Боявся, щоб сміттєві баки не покрали на клітки нутріям», - голова Голобської громади

Домовитись про зустріч з Сергієм Гарбаруком було непросто. Під час однієї з телефонних розмов він відмовив, бо у Голобській громаді, яку очолює, саме планували толоку: «Ну як це виглядатиме, якщо всі прибиратимуть, а я ледарюватиму?».

Та зустрітись таки вдалось. Посадовець не без гордості розповів, що вдалось зробити за майже чотири роки з часу створення об’єднаної територіальної громади, а також про те, чому досі сільські ради не мали грошей на те, щоб «лампочку вкрутити», а тепер завдяки реформі децентралізації облаштовують вуличне освітлення на хуторах з двома десятками мешканців.

 

«В сільських бюджетах не вистачало грошей навіть на зарплату голови»

 

– До того, як стати головою об’єднаної громади, ви були очільником Голобської селищної ради, а ще раніше – вчителем фізкультури. Чому так кардинально змінили сферу роботи?

– Так, 22 роки я пропрацював вчителем фізкультури і цього не цураюсь. Робота з дітьми, організація заходів мені дуже подобалась. Але також я був депутатом селищної ради, районної ради, членом виконкому – завжди хотілось зробити більше для громади. У 2010 році я вперше переміг на виборах. Але пропрацювавши п’ять років селищним головою, зрозумів, що далі так бути не може – немає ні руху вперед, ні перспектив.

Голобська селищна рада і на той час була великою – шість населених пунктів, більше п’яти тисяч населення. А в менших сільських радах зарплати для голови і секретаря вистачало лише на кілька місяців, решту – дотували. Про те, щоб лампочку вкрутити чи ямку замостити мова не йшла – коштів взагалі не було. Тому ми одні з перших зважились на об’єднання. Хоча, сумніви, звичайно, були – все-таки до цього у нашій державі багато реформ відбувались лише на паперах.

Тепер, коли попрацював головою ОТГ більше трьох років, можу сказати, що ця робота – набагато складніша, ніж була раніше, але зрушення, які відбулись за цей час, варті того.

Раніше, щоб щось зробити, треба було їздити на поклони в кабінети, випрошувати гроші. І не завжди ці поклони увінчувались успіхом. А тепер кошти є у власному бюджеті.

 

Сергій Гарбарук похвалився – афішу для місцевого колективу робив сам

 

– Сильно виріс бюджет громади?

– До об’єднання бюджет усіх сільських рад в сумі становив 3 мільйони гривень, а зараз – 55 мільйонів гривень. Це зокрема завдяки тому, що податок на доходи фізичних осіб тепер потрапляє в бюджет громади, а раніше ми з нього ні копійки не отримували. Також держава виділяє громадам кошти на розвиток інфраструктури. Першого року ми отримали більше 5 мільйонів гривень, другого – 3,5 мільйони і минулого року – майже 3 мільйони. Ці гроші не розчинились в повітрі – вони в клубах, дорогах, інших об’єктах. До об’єднання про такі кошти ми могли тільки мріяти.

– Коли тільки починався процес об’єднання, була недовіра у місцевих? Багато хто виступав проти?

– Звичайно, була. Ми намагались все зробити прозоро – залучити максимальну кількість людей до обговорення, але від пасивності селян нікуди не подітись. Бувало, що на збори приходило 20 людей, а решта потім обурювалась: «Ви нас не покликали, ви нас не спитали».

На початку ми надіслали листи у дев’ять сільських рад, які з нами межують. Зголосились лише три. Решта, як на мене, втратила кілька років. Вони могли б отримати мільйони на розвиток сіл, але проґавили свій шанс.

Не все дається легко, але мені здається, що це найважливіша реформа у нашій державі. Ніхто ніколи не хоче ділитись грішми, а тут Київ якраз це і зробив – дав нам можливість самостійно розпоряджатись фінансами.

 

 

– Що вже вдалось зробити?

– Ще пару років тому у Голобах було звичайне футбольне поле, а тепер це – великий спорткомплекс з дитячим майданчиком, біговими доріжками, двома полями зі штучним покриттям. Він ще не завершений, але можу сказати, що таких стадіонів навіть в Ковелі немає. Ми вже проводимо на ньому змагання різних рівнів.

Лише на дороги минулого року ми витратили понад 30 мільйонів гривень. В попередні роки район не міг похвалитись такими коштами, а тут громада.

Без вуличного освітлення залишився тільки один населений пункт. У селі Діброва – 21 житель. Минулого року за 74 тисячі гривень поставили там ліхтарі. Хтось крутить пальцем біля скроні і каже: «Куди ти гроші вкладаєш?». Але ж там живуть такі самі люди, як тут, в Луцьку чи Києві.

Майже 300 тисяч на рік платимо за освітлення у всій громаді, але ж для того живемо і працюємо, щоб щось мати.

В селі Дарівка зробили вуличне освітлення, то за два тижні дзвонять: «Ви думаєте ями на дорозі підлатати чи ні?». Вони роками їх не бачили, а тепер помітили.

 

Такого спорткомплексу, переконує голобський голова, немає і в райцентрі

 

 

Окрім великого футбольного поля, є два майданчики зі штучним покриттям

 

«Не всі луцькі школи можуть похвалитись тим, що має голобська»

 

– Як щодо шкіл? Вдається всі утримувати чи довелось закрити малокомплектні?

– Голобська школа – це наша гордість. Ще до об’єднання вдалось перекрити дах, потім – зробити внутрішній капітальний ремонт, а в 2017 році – утеплити. Одними з перших ми створили опорний заклад і завдяки цьому отримали понад 3 мільйони гривень на обладнання. Сьогодні наша школа може конкурувати з обласними. Зараз у ній навчається понад 600 учнів, майже 200 з яких ми привозимо з інших сіл.

Звичайно, довелось призупинити діяльність деяких шкіл, де навчалось всього кілька дітей. Як правило, батьки, дідусі, бабусі сприймають це войовничо. Але коли діти вже повчились в новій школі з шикарними класами, де є комп’ютери, мультимедійні дошки, прекрасний спортзал з сучасними тренажерами і їдальня, починають дякувати. Не всі луцькі школи мають таке!

Цього року ще плануємо відкрити спеціалізований туристичний клас.

 

 

 

 

– Зараз модно відкривати ЦНАПи у селах. У вас він теж є, тепер місцевим непотрібно їхати до райцентру за довідкою?

– Якраз для цього ми його і відкрили, хоча було багато критики, мовляв не туди гроші витрачаєте. Знову ж таки одні з перших подали заявку на фінансування з ЄС. Наших коштів на це теж пішла не одна сотня гривень.

Зараз у ньому можна оформити субсидію, зареєструвати права на нерухоме майно, а з листопада минулого року – оформити закордонний паспорт. Загалом – до 80 послуг. Я знаю, що у Луцьку, Ковелі з ночі займали чергу за паспортами, а тут – записався, прийшов на вказану годину і за 15-20 хвилин все оформив.

Маємо також мобільний ЦНАП. Це валіза з ноутбуком, принтером, іншим начинням. Коли людині потрібна якась послуга, а вона за станом здоров’я не може приїхати в ЦНАП, працівники їдуть до неї і оформлюють все на місці. Окрім того, є ще виїзна робота ЦНАПу. Раз на тиждень працівники їдуть у віддалене село і цілий день там працюють.

Також ми створили свій центр надання соціальних послуг. Працівники обслуговують одиноких громадян. Створили свою публічну бібліотеку, трудовий архів. Це насправді важливо для впорядкування документів.

В Голобах був районний будинок культури. Тепер це місцевий будинок мистецтв з гарним ремонтом. Майже всі районні заходи відбуваються у нас.

 

 

 

 

«Боявся, щоб сміттєві контейнери не покрали на клітки нутріям»

 

– Як зі сміттям у вас? Чула, що запровадили роздільний збір.

– Зі сміттям у нас – проблема, як і всюди. Маємо комунальне підприємство, яке збирає і вивозить відходи. Але не всі хочуть укладати з ним договори. Дехто каже: «Та в мене немає сміття». Але це ж нонсенс!

Минулого року започаткували роздільний збір сміття – почали сортувати пластик і скло. Спершу я дуже переживав, що покрадуть контейнери на клітки нутріям чи кролям. Ми їх навіть прив’язували до стовпа. Але прижилося.

Якось бачу, йде дідусь вісімдесятилітній з пакетом, підходить, скло в один контейнер викидає, пластик – в інший. Ну класно! Ми знайшли підприємця, який забирає цю сировину. Стає чистіше і ми ще й гроші на цьому заробляємо. Я відразу сказав керівнику комунального підприємства вкладати гроші в нові контейнери. Хочемо, щоб цього року вони були в кожному селі.

Звичайно, було б добре, якби поблизу працював переробний завод, бо викидання сміття на звалище рано чи пізно призведе до проблем.

– Селищна рада, ЦНАП, центр соціального обслуговування – це все велика кількість працівників. Вам не говорять про роздуті штати?

– Штат у нас відчутно збільшився і мені неодноразово говорили про це в області. Але, якщо нам передали багато повноважень, хтось же це має робити. Наприклад, освітою керувати, рахувати витрати. Загалом на утримання адміністративних органів у нас йде до 30% бюджету, але це не тільки зарплата, а й електроенергія, канцелярія, комп’ютерна техніка.

До речі, коли я став головою ОТГ, старих працівників залишив на місцях, як і обіцяв, але на нові місця переважно беру молодих людей. Не в образу людям старшого віку, але з молоддю мені працювати комфортніше. Від них немає сто питань, бо Гугл знає все. А підлеглому старшого віку поставиш завдання і відразу виникає море питань: а хто за це відповідає, а кому подзвонити?..

 

 

– Після об’єднання не побільшало підприємців на території громади?

– В нас в області флагмани у цьому питанні Боратинська і Княгининівська громади, бо вони біля Луцька. А нам складніше інвестора залучити, хоча ми готові давати землі на пільгових умовах. Скоро має запрацювати підприємство з виготовлення бруківки. Обіцяють дати 40-50 робочих місць і це для нас вже добре. А на те, що тут з’явиться «Кромберг енд Шуберт» ми і не розраховуємо, бо розуміємо, що буде одразу брак кадрів. Фізично не зможемо знайти на території громади тисячі працівників.

– Які у вас плани на цей рік?

– В першу чергу хочемо завершити стадіон – покласти бруківку, зробити пандуси. Також плануємо відремонтувати приміщення під автопарк для шкільних автобусів, бо зараз вони стоять під відкритим небом. Дороги – це щоденна буденна робота. Вуличне освітлення зробимо в селі Партизанське, де живе 63 людини. Це останній населений пункт, який поки без вуличних ліхтарів. Сміттєвоз хочемо купити, щоб все було цивілізовано, а не трактор вивозив сміття.

З глобальних планів – хочемо зробити реконструкцію парку: облаштувати доріжки, поставити літню сцену з трибунами. Але на це треба більше 20 мільйонів гривень, тому шукатимемо співфінансування.

***

Моїй мамі 85 років і вона каже: «Сину, якби не війна, ще ніколи так добре не було. Повір мені – я життя прожила». І вона права. Моїй сестрі, каже мама, перше пальто купили у дев’ятому класі, а до того перешивали чужі. А зараз рік дитині виповнюється – всі йдуть в ресторан. Хто що перешиває? Народилась – комбінезон одразу, за пару місяців – новий. В холодильники загляньте. Я не кажу, що всі жирують, але багато що змінюється на краще.

Мій тато каже, що раніше в Голобах на весілля їхали підводами в чоботах, а сьогодні всюди асфальт і жінки підборами цокають.

Багато років незалежності ми лише імітували реформи, а тепер справді їх маємо. Клуби, ЦНАП, дороги, школи – коли вони такими були, як зараз?

Область:

Волинська область

Громади:

Голобська селищна об’єднана територіальна громада

Джерело:

pershyj.com

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Читайте також:
6f0c2e15705917c2b16babe6925a0c8f

11 жовтня 2019

Чи існує ідеальна структура об'єднаної громади?...

Чи існує ідеальна структура об'єднаної громади, як спроможність громади залежить від організаційної структури, якою є...

12d1eda9cae9f431542936e2bbe8629e

11 жовтня 2019

Як заробляє гроші Присиваська ОТГ. Репортаж

Присиваська об’єднана громада Херсонської області винайшла кілька способів збільшення податкових надходжень. Своїм...

01 жовтня 2019

Майже підслухані розмови. Бувальщини від голови...

Очільник Присиваської об’єднаної громади Херсонської області Сергій Кліщевський часто досить оригінально вирішує...