Яким має бути технічне завдання для вчителя?

 

Експерт з питань освіти Центрального офісу реформ при Мінрегіоні Сергій Дятленко відповів на усі зауваження освітян до свого попереднього інтерв’ю, розказавши про зарплати у міністерстві освіти, норми наповнюваності класів та роботу вчителів над собою.


Автор: Дмитро Синяк 

Інтерв’ю Сергія Дятленка набрало 40 тисяч переглядів на нашому порталі. Під публікацією цього матеріалу в освітянській спільноті у Facebook читачі залишили понад 500 коментарів. Пан Сергій говорить, що спершу хотів відповісти кожному, хто залишив свій відгук під його інтерв’ю. Але потім зрозумів, що це може забрати дуже багато часу. Саме тому він виступив із пропозицією продовжити тему і в наступному інтерв'ю спробувати відповісти усім, хто підтримав його позицію, виступив із критикою або з запитаннями до нього.

Портал «Децентралізація» проаналізував коментарі під інтерв’ю Сергія Дятленка та вибирав з них найконструктивніші. На жаль, більшість звинувачень у бік експерта не були підкріплені аргументами. А за закликами: «Не смійте нищити сільську школу!» проглядається несприйняття будь-яких змін чи нерозуміння процесу реформ. «Якщо у вас є ідеї, як провести реформу сільської школи краще, будь-ласка, пропонуйте, ми готові розглянути їх і навіть запросити вас до команди реформаторів», – звернувся Сергій Дятленко до читачів на початку нашої другої розмови. Фактично ця розмова складалася з коментарів освітян до першого інтерв’ю експерта та відповідей пана Сергія на них.

 

Вчитель, чоботар, перукар

 

«Вчителів дуже клюють рейтингами ЗНО, про які поначитуються у різних інтернет-виданнях. У минулому році із двох медалісток у районі одна є ученицею нашої школи. Але у той же час двоє наших учнів не подолали поріг у 100 балів з української мови. Загалом ми маємо 8 випускників, отже середній бал виявився невтішним. Чому ніхто не бере до уваги, що з цих восьми двох ми живосилом залучали до навчання? Чому, звинувачуючи нас у «провалі ЗНО», ніхто не згадує, що наші учні щороку стають призерами обласних та всеукраїнських предметних олімпіад і конкурсів?»

-  Не можна оцінювати роботу вчителів за самими лише результатами ЗНО. Більше того: це навіть шкідливо. Бо результати ЗНО показують лише, умовно кажучи, десяту частину роботи педагога. А додану вартість вчителя формують усі десять частин. І, до речі, у селі, де важко знайти репетитора, де часто буває важко дістати якісь сучасні підручники чи скористатися освітніми технологіями, ця додана вартість вчителя може бути набагато вищою, ніж у місті. Отже, потрібен комплексний показник оцінки праці вчителя і, думаю, з часом його буде розроблено. Але вже зараз можна говорити про наступні речі: як випускників виховано, наскільки вони активні у громадському житті та у спорті, чи є вони успішними командними гравцями, як ставляться до свого здоров’я та репутації, чи вміють критично мислити та приймати відповідальні рішення тощо. Результат складання ЗНО – лише частина того результату, над яким повинен працювати вчитель. Але разом із тим, не варто його відкидати. Якщо три випускних класи в одного вчителя протягом трьох років складають, припустимо, історію на низький бал, то варто поцікавитися, як вчитель проводить уроки. Чи застосовує він якісь новітні методики та технічні засоби навчання, чи він застосовує диференційований підхід у навчанні? У 99% випадків виявиться, що такий вчитель просто відбуває уроки, працюючи за схемою: «Сьогодні я вам розповім те, що написано у вашому підручнику у параграфі 155, а ви мені – те, що написано у вашому підручнику у параграфі 154». Тільки після ґрунтовного аналізу можна буде зробити висновок про невисоку додану вартість такого вчителя.

«Ви казали: «Вчителі мають відповідати за результат, а не за «надання уроків». Але як оцінити цей результат? Якщо дитина талановита, то й знати предмет буде добре, і для неї, можливо, оцінка «9» – замало, а якщо дитині навчання не дається, то результат у 5 балів – може стати для неї великим досягненням».

- Звісно, все індивідуально. І єдиної шкали, за якою можна виміряти додану вартість вчителя, немає. Але це не означає, що немає і самої цієї вартості. У кожному невеличкому містечку, я не кажу вже про село, усі знають, де живе найкращий вчитель математики. У кожній школі усі – батьки, діти, керівництво – знають, який вчитель працює добре, а який – погано; який кричить на дітей, мов скажений, «бо інакше не буде дисципліни», а який поводиться з ними гідно. Не треба лицемірити, кажучи, що незрозуміло, хто як працює. Все якраз навпаки! І завданням нинішньої реформи є відсів «урокодавців», який, повторюся, у жодному разі не повинен здійснюватися за самими лише результатами ЗНО. Це – лише один з багатьох показників роботи вчителя. Загалом їх – багато, причому щодо кожного з них можна посперечатися, бо окремо кожен показник нічого не вартий. Натомість з цих показників формується комплекс, котрий якраз і можна назвати освітою та вихованням. Дуже часто буває так, що коли вчителя питаєш, чому його вихованці так погано склали ЗНО, він відповідає: «То учні такі підібралися». Коли питаєш, чи проводить він якісь заходи із батьками, він каже: «Та тим батькам ніколи нічого не треба! До того ж, у селі вони вічно зайняті!» Тоді задаєш питання, чому учні не показують жодних результатів у спорті. Відповідь: «У нас не працював спортзал». А якою позакласною роботою займався зі своїми учнями вчитель? «А у нас заступник директора  з виховної роботи працює на півставки». От вам і комплексний показник!

«Вчителю не можна поставити технічне завдання. Він не перукар, що надає послуги і, відповідно, виставляє ціну за свою роботу, і не чоботар, результат роботи якого видно одразу. У наших школах завжди були діти, які не хотіли вчитися, і ніхто їх заставити не міг… Навчити не можна, можна лише навчитися, пане. І мотивацію до навчання дають батьки, а не школа. А результатом навчання і виховання стають гідні громадяни, які знаходять своє місце у житті і приносять користь суспільству!

- Загалом це правильна думка. Справді, освіта є набагато важливішою за знання. А результат роботи вчителя може проявитися через 20 і 30 років. Разом із тим, не варто говорити, що вчитель, мовляв, не чоботар, і результати його роботи виміряти неможливо, а коли так, не варто навіть намагатися – нехай собі вчителі працюють, як можуть. Такий підхід є цілком неправильним. Так, результати складання ЗНО – це ще далеко не все, але не варто й відкидати їх. Вони є частиною того технічного завдання, яке отримує вчитель. І «гідні громадяни, які знаходять своє місце у житті», таки мають добре скласти ЗНО, інакше можуть не знайти цього місця. Є також і ще один важливий момент. Хіба, скажіть, сучасні перукарі стрижуть так само, як і 20 років тому? Ні! Бо добрий перукар ходить на курси до найкращих майстрів, купує нові, досконаліші інструменти, вивчає властивості нових фарб для волосся, вчиться робити нові модні зачіски. Чому він так робить? Бо відчуває конкуренцію з боку інших перукарів. Натомість вчитель, який цієї конкуренції не відчуває, цілком може працювати на пенсії так само, як працював у молодості – за тими ж методиками, за тими ж інститутськими конспектами та планами уроку, написаними сорок років тому. Відсутність конкуренції професійно нищить вчителя, а найменшою конкуренція є у школах з малою наповнюваністю класів.

«В освіті задля досягнення результату мають працювати троє: батьки, дитина та вчитель… І вчитель повинен відповідати за результат тільки тоді, коли цей результат потрібен учневі!

 - Так, діти бувають різні, але вчитель не є викладачем вишу, який читає лекцію і йде, розраховуючи на свідомість студентів. Вчитель має бути і мотиватором навчання. Його завдання зокрема – пробудити в учнях інтерес до освіти.

«Вчителі є лише організаторами навчального процесу. Крапка. Досить робити з них відповідальними за все! Набридло слухати!»

- Давайте порівняємо професію вчителя з іншими. Уявіть собі, що водій рейсового автобусу скаже вам: «Я є тільки організатором перевезень. Тож якщо ви не потрапили з точки А у точку Б, то це не моя вина. Ви бачили, який старий у мене автобус?! Бачили, скільки коштує бензин?! Бачили, які пробки на дорогах?! Тож я собі їду, ви мені гроші платіть, але якщо потрапите не туди, куди хотіли, то всі претензії не до мене…» Дуже багато коментарів під моїм інтерв’ю нагадували такий монолог. Мовляв, реформи, то добре, але ви спершу попрацюйте на мою зарплату, а потім щось з мене вимагайте! Спершу придбайте нормальні підручники для школи! Спершу забезпечте її усім необхідним! Перепрошую… Якщо вас не влаштовує зарплата, звільняйтеся, це буде чесно. Нечесно і навіть аморально – свідомо погано працювати з дітьми, виправдовуючи себе тим чи іншим чином. Крім того, є категорія людей, для якої все нове – завжди погане. І що б не робило Міністерство освіти, чи органи місцевого самоврядування, така людина завжди знайде привід, аби нічого не змінювати у власній роботі, ховаючи за черговими «відмазками» звичайну лінь і небажання працювати над собою. Скільки я працюю в освіті, ще не було жодного разу, коли б нові навчальні програми не викликали спротиву з боку вчителів. А хто з педагогів, які критикують ці програми, готовий написати власні, та ще й такі, які влаштують усіх?

 

У чому винне Міністерство освіти?

 

«От би того експерта директором сільської школи! Чи працювала ця людина хоча б один день у тих умовах, у яких працюємо ми?..»

- Я хотів би говорити не про себе, а про реформу, проте, якщо вже на те пішло… Я маю 17 років педагогічного стажу. Після педучилища я рік працював у далекій сільській школі Хмельницької області, згодом закінчив педінститут і теж пішов працювати до школи – вже у столиці. Думаю, цього достатньо, щоб відкинути звинувачення про те, що я далекий від реального стану справ. Зверніть увагу на ще один момент. Головнокомандувач зазвичай є поганим солдатом. Він не так швидко копає окопи, не так вправно стріляє. Але від нього і не вимагається цього. Його справа: накази, карти, розробка стратегії. І дуже смішно, коли генералові кажуть: «А ти взагалі-то в окопі сидів? Ти автомат у руках тримав?» До чого я веду? Експерт з питань освіти, голова департаменту у міністерстві і вчитель – це різні професії. І далеко не завжди добрий вчитель буде добрим міністром, хоча саме у цьому чомусь переконані багато тих освітян, які коментували моє минуле інтерв’ю. Точка сидіння визначає точку зору. Вчитель зі свого місця бачить свій предмет і клас, директор – школу, голова районного відділу освіти – школи цілого району, голова обласного департаменту – школи області, а у Міністерстві освіти бачать всю освітню систему країни. Вчитель виходить у свої судженнях з власного конкретного випадку. Висновки людини, яка працює на керівних посадах у міністерстві, базуються на тисячах таких випадках. Я не раз бачив, як обурений якістю освіти у школі вчитель змінював свою думку, ставши директором. Бо з учительського місця не бачив багатьох проблем, не відчував тих чи інших впливів. Я знаю хорошого вчителя, який вболіває за свій предмет. Він забезпечує якість надання освітніх послуг у межах свого предмета, але завжди скаржиться, що кількості годин на вивчення його предмета недостатня, а адміністрація школи не додає годин з варіативної складової. Та й з матеріальною базою не особливо допомагає. І от його призначили директором (тоді ще не було конкурсів на посаду). І, що ви думаєте, він не збільшив ні кількість годин на «рідний» предмет та не додав фінанси на поновлення матеріальної бази «рідного» класу. Бо тепер він відповідав за якість надання освітніх послуг всієї школи.  Те ж саме із роботою у Міністерстві.

Хіба ж це не означає, що вчителю краще видно, як ті чи інші рішення міністерства втілюються на прикладі його класу?

- У міністерстві мають вибудовувати систему, яка підходитиме і для Донбасу, і для Карпат. Але як краще втілити цю систему на місцях, знають тільки вчителі конкретної школи, батьки, громадські активісти. Тому конкретні рішення, які стосуються школи, мають прийматися виключно на місцях. У кожного правила є свої виключення, і люди повинні мати право на них, як, наприклад, малокомплектна школа на Кінбурнській косі у Миколаївській області. Цю школу не можна закривати, бо дороги туди немає, а пором восени часто не ходить через шторми. Проте це не означає, що загальні правила непотрібні.

«Сумно, коли такі люди роками дають поради, а самі лише проїдають гроші платників податків, бо ж не сидять у міністерстві на вчительську зарплату…  А давайте поміняємо місцями вчителів та міністерських працівників на рік – із зарплатами, вимогами, відповідальністю, умовами праці. І тільки тоді розберемо цю статтю».

- У селах часто вважають, що у міністерстві працюють найбільш недолугі фахівці за великі гроші, натомість у школах – наймудріші та найдосвідченіші, які отримують за свою працю копійки. Однак реальність є цілком іншою. Переважна більшість працівників міністерства мають за плечима тривалий стаж роботи у школах та відділах освіти. А щодо заробітної плати хочу розповісти історію з власного життя… Знаєте, робота у Міністерстві освіти була настільки цікавою для мене, що коли я йшов туди, то не питав про зарплату. І потім з подивом дізнався, що отримуватиму майже удвічі менше, ніж учитель. Згодом зарплата міністерських працівників випередила учительську, потім зрівнялася з нею… Такі були «гойдалки». Зараз головний спеціаліст відділу у міністерстві отримує близько 7-8 тис. грн. І це у Києві, де життя значно дорожче, ніж у селі. На мою думку, ця зарплата є доволі низькою, і вона не сприяє залученню до міністерства кращих фахівців. От зараз зробили експеримент з набору експертів до директоратів Міносвіти на доволі непоганих фінансових умовах. Були доволі серйозні конкурси… Отже, високі зарплатні на разі є тільки у директоратах. Так що коли працівники міністерства поміняються місцями з деякими сільськими вчителями, які працюють більше, ніж на ставку, «викладаючи» по 3-5 предметів, то можуть ще й дуже виграти.

Судячи з коментарів, усі переконані, що до Міністерства освіти можна потрапити лише по знайомству.

- Це зовсім не так. Присилайте свої резюме, працюйте, і будемо разом змінювати країну. З власного досвіду скажу, що критиканство закінчується відразу ж після того, як людина намагається – часто вперше у своєму житті – справді змінити щось у країні. Тому я звертаюся до всіх освітян: прийдіть попрацюйте до Міністерства освіти, і це буде чудовим досвідом для вас. Ви побачите, як важко щось змінити. Побачите, як люди противляться найменшим змінам, і як часто поспішають клеїти ярлики та робити негативні висновки про компетентність міністерських працівників, не маючи навіть приблизної уяви про те, з чого складається їхня праця і наскільки важкою вона може бути. Це подібно до того, як людина їде на передньому сидінні поруч з водієм і весь час лає його: «Ти не так повертаєш, не так обганяєш!». Проте коли вона сама сідає за кермо, вся її «правильність» та «обізнаність» миттєво кудись дівається…

 

Економіка сучасної школи та нова формула нарахування субвенції

 

«Наше невеличке місто Острог має статус обласного значення. Середня наповнюваність в нашій школі - 21 дитина в класі. Влада вважає за потрібне провести оптимізацію за рахунок реорганізації школи. Педагоги і батьки учнів третьої Острозької школи проти, аби її перетворювали на 9-річку. А зробити це хочуть через нестачу освітньої субвенції з держбюджету на зарплатню вчителям. Міський голова Острога Олександр Шикер зазначив: «Замість 58-ми класів у мене 61 клас. Коли ми звернулися до Міністерства освіти з проханням виділити нам додаткові кошти, бо нам не вистачає, вони мені чорним по білому написали, що є постанова Кабінету Міністрів, відтак проводьте оптимізацію».

- Голова міської ради Острога справді просив додати йому грошей на освіту, аргументуючи це тим, що освітня субвенція збільшилася за рік лише на 5%, натомість зарплата вчителів – на 25%. Начебто, це цілком справедливо, але тільки на перший погляд, бо з 1 січня цього року освітня субвенція нараховується за новою, вдосконаленою формулою. Причому змінено сам принцип нарахування субвенції. Якщо раніше вона сплачувалася відповідно до «замовлень» з місць, то тепер держава неначе каже: «Я готова профінансувати вам ось таку кількість класів, щоб відповідно до своїх умов ви могли надати якісну освіту. Якщо навчання у вашій шкільній мережі коштує дорожче, то ви маєте два шляхи: оптимізувати її, скоротивши видатки, або компенсувати різницю з бюджету громади». От і все, нічого складного.

Як це можна було б зробити у конкретному місті Остріг?

- Це місто обласного значення, і згідно методичних рекомендацій, середня наповнюваність класів у школах Острога мала би становити 25 учнів. А у реальності маємо таку картину. Середня наповнюваність класів в острозьких початкових школах становить 22,8 учня, у середній – 22,9, а у старшій – 18,6. Це означає, що в одних старших класах можуть навчатися по 15 учнів, а в інших – по 22. Загалом 18,6 учнів у класі міської школи є вкрай низьким показником. І вимагати у держави гроші на фінансування таких класів щонайменше нечесно. Оптимізуйте кілька старших класів, і вам вистачить освітньої субвенції. Або профінансуйте їх за власний рахунок, якщо «педагоги і батьки» проти оптимізації.

А можливо, просто нова формула, за якою нараховують освітню субвенцію, є не такою вже й досконалою?

- Можливо, адже її застосовано вперше. Проте з кожним роком її робитимуть кращою, точнішою. Напрацювання щодо цього у Міністерстві освіти, наскільки мені відомо, вже є, і до 1 січня наступного року Кабмін має внести відповідні зміни до формули. Коли кажуть про «недоліки» цієї формули, до речі, чомусь не згадують про те, що у ній закладено зарплату вчителя найвищої категорії, який має найбільший педагогічний стаж. Це близько  125 тис. грн на рік. А молодий вчитель обходиться громаді у 1,5-2 рази дешевше. Відтак заміна старих кадрів на нові теж може зекономити гроші школі… Був іще коментар про те, що пенсіонери не пускають молодь працювати до міських шкіл, і це правда, бо у міських школах пенсіонерів чомусь більше. Змінюйте цю ситуацію у своїй громаді!

Міського голову Острога можна зрозуміти. Адже він має бути активним, і вибивати гроші всюди, де це тільки можливо, звісно, із дотриманням закону.

- На жаль, серед працівників місцевого самоврядування є традиція випрошувати усілякі блага у держави. Бо вони виросли у централізованій Україні, де свої люди, а також ті, які дуже просять, отримували з царського плеча якісь подачки: гроші на ремонт школи чи дороги, додаткові державні субвенції тощо. Але тепер Україна стає децентралізованою країною. Тепер працівникам місцевого самоврядування вже не треба нічого просити у держави. Треба заробляти, збільшуючи доходи власної громади. Треба оптимізувати видатки. Треба покращувати інфраструктуру. Це якраз і є розвиток. Найпростіше міському голові нічого не робити, не переконувати батьків, не виділяти додаткові кошти на утримання класів, а просто випросити у держави додаткові кошти. Але система змінилася. Це ваша громада – працюйте! Причому часто просять якнайбільше, розраховуючи, що все одно дадуть менше. Був такий кумедний епізод. Коли Міністерство освіти розіслало запити по областях, питаючи, скільки шкільних автобусів цим областям потрібно, то з одної області отримало несподівану відповідь: «Тисячу!» Загалом для цілої України планували придбати близько 2,5 тис. автобусів, а тут раптом тисяча для одної області. Я думаю, якісь розумники у цій області сказали: «Держава все одно даватиме лише частину від того, що усі просять, то ж нехай нам дадуть частину від тисячі».

Закон встановлює верхню межу для школи – 30 учнів у класі. А нижню – 5 учнів. То виходить, що згідно закону держава повинна фінансувати класи з 6 учнів?

- Не треба плутати дозволені показники і бюджетні розрахунки. По дорогах у населених пунктах Правила дорожнього руху дозволяють рухатися на авто зі швидкістю 50+10 км/год. Але лише водій обирає оптимальну швидкість. І не завжди вона на всіх відрізках 50, зважаючи на потребу у безпечних умовах для всіх учасників руху, стану автомобіля та якість дороги. До чого я веду? Держава визначає можливості, а громада обирає оптимальний конкретний шлях. При визначенні розрахункової наповнюваності класів, нова формула враховує кількість сільського населення у громаді чи у районі та густину учнів на квадратний кілометр. При цьому фінансується кількість учнів в усіх школах громади. Більші школи – не такі затратні, як маленькі, але середній показник має вирівнювати цю різницю. Тобто вистачати має усім. Але що більше буде великих шкіл, то більше громада матиме додаткових коштів на освіту.

Це лише частина відповідей на коментарі до минулого інтерв’ю Сергія Дятленка. Подальші відповіді незабаром з’являться на порталі «Децентралізація».

Теги:

опорна школа освіта стаття

Джерело:

Поділитися новиною:

Читайте також:
Ff2438d8fed34f2a9899b2c0f31b4d82

19 жовтня 2018

В Україні почалася масштабна реалізація...

В Києві презентували регіональні проекти, реалізація яких здійснюватиметься за рахунок коштів Програми з секторальної...

9c5e72c89e905393896304dc9fe67170

19 жовтня 2018

Чи може громада зробити туризм прибутковим...

Чи реально Україні стати однією з провідних країн у сфері туризму і як об’єднати навколо цієї мети зусилля громад,...

29bcd4dfc1e72de9dcabec796e09946f

19 жовтня 2018

USAID починає два нові проекти на сході України

Проект «Демократичне врядування у Східній Україні» (жовтень 2018 – вересень 2023 рр.) має сприяти зростанню...