Гусакам-ревізорам не сидиться на місці ні в мороз, ні в хурделицю. Ще б пак, адже нас уже півроку чекали на Херсонщині! Саме тут, посеред найбільшої в Європі пустелі, у селі Великі Копані ми провели 6-ту в цьому сезоні сільську ревізію. У селі розташувався найбільший в Україні овочевий ринок. Тут кожен житель — фермер, який годує всю країну. Саме звідси родом захисник ФК «Шахтар» Павло Шушко. Тут точно знають, що неталановитих людей не буває, а 60 років — найкращий час відкрити в собі нові здібності. То в чому ж секрет щастя громади?

Щоб це дізнатися, Сільський Ревізор завітав у сільську раду, побував у кожному класі школи, зазирнув у дитсадок, приміряв костюм інопланетянина в будинку культури, подружився із котом-лікарем у місцевому Центрі первинної медико-санітарної допомоги. Ще ми розпитали про всі особливості тепличного виробництва овочів, дізналися, по чому яблука на ринку «Нежданний», відвідали голубину ферму і побігали з мікрофоном за фазанами. Усі об'єкти інфраструктури, де ступала нога Гусака-ревізора, зображені на карті.

На інспекцію у Великі Копані нас запросили працівники Великокопанівської сільської ради ще у вересні. Однак черга сіл, від яких ми отримали запрошення, дозволила приїхати лише в січні. Упродовж цих місяців працівники сільради телефонували до нас чи не щодня, очікуючи приїзду Сільського Ревізора.

Коли ж ми нарешті виїхали на Херсонщину, то зрозуміли, що маємо всі шанси не дістатися Великих Копанів і цього разу. Снігові замети та дводенні затори на Одеському шосе не надто сприяли нашій подорожі. Та для Гусаків-Ревізорів будь-яка погода — льотна. Щоправда, у пошуках хорошої дороги довелося поблукати Одещиною. Замість Первомайська ми поїхали через Одесу, дали добряче коло, зате пообідали на Дерибасівській:)

 

Сільська рада

 

Одні чекали візиту Гусаків-Ревізорів, інші його страшенно боялися. Річ у тім, що у сільській раді вирішили зробити приїзд Сільського Ревізора у Великі Копані несподіваним. Мовляв, щоб побачили усе, як є — без підготовки. Ми підтримали таку ініціативу очільників громади і до останнього тримали в секреті назву села. Натомість, у місцевих газетах «Новий день» і «Вісник Олешшя» повідомили, що в район їде Сільський Ревізор.

«Ото вже переполоху ви наробили в районі!», — весело зустріла нас голова Великокопанівської громади Валентина Костенко, коли пізнього суботнього вечора ми нарешті дісталися села.

Село Великі Копані — центр об’єднаної територіальної громади, до складу якої входить ще два села — Добросілля й Абрикосівка. І хоча громада не така уже й велика, об’єднання вдалося не одразу.

Вперше про створення громади ми заговорили ще у 2015 році, щойно розпочалася децентралізація. Ми вирішили створити громаду і пішли із цим запрошенням у всі навколишні села. Ми до них ішли з хлібом-сіллю, ми йшли до них свататися! Ми казали: «Ходіть до нас, створимо громаду і будемо розвиватися разом!». А нам усі відмовили. Тоді ніхто не захотів об’єднуватися, бо не знали, що з того буде, — згадує Валентина Костенко.

Але в цій громаді якщо щось задумали, то зроблять. Вдруге до об’єднання повернулися через рік. Цього разу спроба була вдалою. На «залицяння» Великих Копанів відгукнулися села Абрикосівка та Добросілля. Так, у тому ж 2016 році, була створена Великокопанівська об’єднана територіальна громада — перша громада в Олешківському районі. Одразу по цьому сформувався колектив. В апарат сільської ради перейшли працівники із Абрикосівської сільради, а на нові робочі місця відгукнулася молодь.

Молоді люди горять цим! От було таке, що до нас пришов молодий хлопець. Каже: «Візьміть на роботу, я хочу писати проекти і розвивати громаду». Потім прийшла молода дівчина, теж хоче щось робити. А чого б ні? Давайте спробуємо, давайте будемо працювати. Ми залюбки беремо молодих, якщо треба, купуємо їм будинки в селі, у нас хороша заробітна плата. Тільки приходьте і працюйте в нас! — розповідає Валентина.

На Олешші не було в кого досвіду позичати, тому Валентина Костенко зі своєю командою почали знайомитися з іншими територіальними громадами.

Ви знаєте, нам ніхто ніде не відмовив! Ми шукали телефони громад, телефонували, знайомилися, дуже багато чого розпитували. І всі завжди відгукувалися, все нам пояснювали! — говорить сільський голова.

Тоді ж почали їздити на всілякі тренінги. Побували всюди, де навчали писати проекти: на Волині, у столиці. Валентина Костенко пригадує, що з першим проектом «провалилися» — занадто гарно описали село, тому у відповідь почули: «У вас і так все добре, нехай інші села «підтягнуться».

Великим Копаням і справді не було на що жалітися. За 4 терміни на посаді сільського голови Валентина Дмитрівна зробила із села цукерочку. В усіх установах зроблено капітальний ремонт і проведено опалення. До цукерки залишилось тільки додати глазурі. До об’єднання бюджет сільради складав 12 млн грн. Коли ж у місцевий бюджет пішли податки за землю, акцизні кошти із 6-ти заправок у селі, субвенції держави тощо, у скарбниці Великокопанівської сільради стало понад 41 млн грн.

Із таким бюджетом Валентина Костенко взялася за «глазур», втілюючи давні задуми. Майже одразу в селі створили власне комунальне підприємство «Великокопанівське», закупили всю необхідну техніку: снігоприбиральні машини, трактор, кран тощо. Переваги власного підприємства відчули взимку, коли вулиці засипало снігом.

Наші хлопці добу без відпочинку розчищали дороги, щоби вранці жителі могли без перешкод дістатися на роботу, в школу, в магазини. Якщо десь недопрацювали, в соцмережах жителі нам повідомляли, і ми відразу відправляли туди техніку, — розповідає Валентина Костенко.

На техніці не зупинилися. Валентина Дмитрівна, заручившись підтримкою директора комунального підприємства Лариси Самойлової, зробила те, що раніше ніхто в Україні не робив. Вони забрали із балансу школи їдальню і передали її під керівництво комунального підприємства. Така ідея здобула 3-тє місце у Всеукраїнському конкурсі «Кращі ініціативи жінок України для місцевих громад».

Нехай школа займається навчанням і вихованням дітей, а про їхнє харчування подбаємо ми! — говорить Валентина Дмитрівна.

Щомісяця комунальне підприємство звітує перед громадою про свою роботу у місцевій газеті «КОпаняночка».

Окрім комунального підприємства, сільська рада зробила власне кафе, викупивши у держави старе приміщення. Там жителі можуть за дешевшу плату відгуляти весілля, ювілеї. Там же громада збирається на свята. До слова, сільська рада полюбляє давати життя старим будівлям. Чи не щороку вони викуповують на аукціонах старі закинуті приміщення, роблять капітальний ремонт і знаходять їм гідне призначення. Завдяки таким «реаніматологам» у селі майже немає закинутих і розвалених будівель.

Звісно, рятуванням старих будинків не обходяться. Часто по допомогу звертаються селяни, які потрапили в скрутне становище. Для них сільська рада дає безтерміновий кредит. Хтось бере на 1 рік, комусь вдається повернути борг тільки за 5 років. Так чи інак, а не один житель села зміг пережити скруту завдяки цій допомозі.

Окрім того, у липні минулого року в селі також створили Центр первинної медико-санітарної допомоги. Приміщення центру облаштували новими меблями, для швидкої допомоги закупили новий автомобіль Renault Dokker. Понад те, для майбутніх лікарів закупили квартири. І це при тім, що будинок у Великих Копанях коштує по півмільйона доларів! Тут і море неподалік, і бізнес свій можна робити.

До слова, місця сімейних лікарів у центрі й досі вільні, а квартири чекають на своїх власників. Якщо маєте відповідну освіту, вперед! Вам будуть тільки раді!

Новенькими «колесами» поповнили і місцеву школу, закупивши ще один шкільний автобус. Для сільських рад у Великих Копанях і Абрикосівці закупили по одному службовому автомобілю. Щоправда, автомобілі поки що їздять на червоних номерах — триває процес реєстрації. Проте тепер зранку дорогою на роботу, поки водій кермує автомобілем, Валентина Костенко встигає поспілкуватися з керівниками установ і перевірити, чи все готове до нового робочого дня.

До слова, у Великокопанівській громаді царить абсолютний матріархат, бо ж 99% усіх керівників установ — жінки.

Громада відповідає щирою вдячністю за таку турботу голови. На полиці ми помітили обережно складену стрічку із написом «Найкращий у світі сільський голова». Соромлячись, Валентина Дмитрівна таки розповіла нам, що стрічку їй подарували жителі на свято села.

Усе це — не моя заслуга, а заслуга моєї команди. Ми ж з дівчатами разом усе робимо. Та й громада у нас дуже активна, й депутати згуртовані та завжди нас підтримують. Тому працюємо не заради плюсів, а щоб людям жити було добре! Звичайно, завжди знайдеться 10% незадоволених, але це стимулює працювати більше.

«Всього 10%?», — перепитуємо із недовірою.

Забігаючи наперед, без жодного блефу повідомляємо, що нам не вдалося віднайти й 1% незадоволених. Ми запитували кожного, хто траплявся на шляху — від малого до старого. І всі хвалили сільського голову і керівників держустанов села.

На досягнутому Валентина Дмитрівна не зупиняється. Шкодує лише, що не може скинути роки, щоб устигнути все зробити. У планах жінки ще чимало мрій, бо знає про проблеми у селі.

Скинути б іще років 20! Зараз би ту енергію до цих можливостей! Я так рахую: ну, ще 10 років до 60-річчя я зможу проробити, а далі покинути теж не зможу! Бо школа тріщить по швах, дитсадок тріщить по швах, будинок культури не вміщає й половини відвідувачів. Треба збудувати нове приміщення, треба! Ми вже знайшли земельну ділянку, тепер треба зробити такий проект, якого ще ні в кого не було! Щоб уже як зробили, то був результат! — ділиться планами Валентина Дмитрівна.

Поки нам розповіли про громаду, надворі настала ніч. І хоч Сільський Ревізор добряче помучив своїми запитаннями жінок із сільради, вони провели нас до готелю і пригостили вечерею. А в готелі нас зачекався його власник Антон Гукасян. Він розповів, що колись потрапив у Великі Копані рослідувати кримінальний злочин. Але місцеві жителі і колорит села так зачепили його за серце, що він залишився тут жити. Згодом інвестував у село чималі кошти, побудував готель і торговельно-розважальний комплекс.

Антон Петросович говорить, що Великим Копаням надзвичайно пощастило із сільським головою і її командою.

Ви знаєте, за 12 років нашої дружби Валентина Дмитрівна просила в мене допомоги всього тричі — на АТО, на АТО і знову на АТО… Я захоплююся трудолюбивістю і силою цієї жінки! — сказав Антон Гукасян.

Власник готелю міг би говорити про Великі Копані ще цілу ніч, але справи кликали до Одеси. Тому нам прочитали вірші, спробували подарувати живого фазана і перепела, але наш Пан Гусак виявився ревнивим.

До слова, власник готелю має власну міні-ферму. Тому всі овочі — із городів місцевих жителів, м’ясо — теж власного виробництва. Окрім фазанів і перепелів, на фермі також вирощують гусей, індиків і свиней, котрі вміють посміхатися, а ще — утримують голубів! Щоправда, останніх тримають не для кухні, а для задоволення. Ми теж погодували пернатих кормом!

Сільській раді ставимо заслужену 5-ку! Бажаємо жінкам не втрачати ентузіазму й обов’язково втілити в життя усі задуми!