Гадаємо, автор «геніальної» соціалістичної ідеї запровадити на полтавських чорноземах глибоку оранку заледве замислювався, що рубає під корінь не лише власний рід, а й завдає непоправної шкоди не одному поколінню своїх земляків.

Наслідки тієї «новації»: безводдя, засухи, назавше зниклі річки та озерця і навіть така кара Господня як пилові бурі на колись квітучих ланах, на жаль, не забарилися. У багатьох селах, селищах, містечках Полтавщини вже сьогодні живильна волога – на фунт золота.

А принагідно згадала цю сумну історію, почувши  від співбесідника – Пирятинського міського голови (ОТГ, Полтавська область) Олексія Рябоконя, що вживати воду з першого і другого горизонтів в їхньому сільськогосподарському краї нині собі на шкоду. Трапляється, що подекуди влітку сільські криниці геть пересихають і бракує навіть технічної води. Як, скажіть, помитися, випрати постіль, напоїти худобу чи полити грядку?!  

Пирятину ще поталанило – місцевий водогін вже кілька десятиліть належним чином забезпечує містян питною водою. Значно гірші справи із постачанням водою склалися в довколишніх сільських громадах.

Окремі колективні господарства також свого часу спромоглися прокласти по кільканадцять кілометрів труб, якими вода подавалася до селянських дворів. Однак робота ця була зазвичай безсистемною, «самодіяльність» місцевих очільників належним чином не оформлювалася, тож коли розпочалося роздержавлення, змінилися форми організації сільського господарства, то старенькі діряві водогони переважно виявилися безгоспними.

Бідні як церковні миші тодішні сільради не могли втримати їх на своєму балансі: старі іржаві труби, що пролежали в землі понад 40 років, нагадували решето, на нові не вистачало грошей, насоси вийшли з ладу, платити за електрику було нічим…

«Ті невеликі сільради, які сяк-так шукають вихід  із ситуації з водо- забезпеченням своїх односельців, - розповів пан Олексій, - цю послугу надають на межі законності: вони не мають спецдозволу на водовідведення, оскільки ним володіє лише той, хто отримав відповідний сертифікат на такий вид діяльності. Приватні РЕСи відмовляються приймати від громадян платежі за використану для добування води електроенергію, мотивуючи тим, що вони співпрацюють у такій сфері передусім з юридичними, а не фізичними особами.

Відповідні наглядові органи періодично штрафують органи місцевого самоврядування, що надають своїм жителям питну воду не на законних підставах, навіть подають на них позови до суду (як це було, приміром, з Вікторівською сільською радою Пирятинського району).

Тарифи на воду в окремих селах  надвеликі – 15 і більше гривень за один кубічний метр. У Пирятині ж він становить 8 грн. 40 копійок.

«Ми в своїй  територіальній громаді (а вона нині об’єднує 10 населених пунктів) постійно тримаємо на контролі цю справу, - пояснює голова. Маємо потужне комунальне підприємство «Водоканал», відповідну матеріальну базу, техніку, фахівців. Звісно, це потребує чималих бюджетних коштів, пошуку інвестицій для вдосконалення обладнання. Та поруч потерпають без належного водопостачання жителі маленьких, допоки ще не об’єднаних громад. А що, коли їм простягнути руку допомоги?».

Сказано – зроблено! Тут ініціаторам доброї справи ще й поталанило. Асоціація об’єднаних територіальних громад, до якої входить і Пирятинська ОТГ, в липні цього року підписала грантову угоду з Радою Європи в рамках Програми «Децентралізація і територіальна консолідація в Україні» на реалізацію проектів, спрямованих на сприяння об’єднанню та співробітництву громад, підвищення якості муніципальних послуг.

 «Одним з таких проектів став наш - «Підвищення якості водопостачання територіальних громад», - продовжує свою розповідь пан Олексій. – У ньому йдеться саме про міжмуніципальне співробітництво. Так-от три суміжні громади – Пирятинська міська ОТГ,  Дейманівська сільська Пирятинського району (не об’єднана) і Тарасівська сільська  підготували угоду про  співпрацю в сфері забезпечення жителів своїх спільнот якісною питною водою.

Експерти нашої Асоціації забезпечили консультативний супровід під час обговорення проблеми з сусідами, порадили як краще підготувати угоду і, відповідно до чинного законодавства, зареєструвати її на офіційному сайті Мінрегіону. 

В угоді все докладно розписано до дрібниць. Для забезпечення якості води замінюємо застарілі водопровідні мережі, здійснюємо ремонт водонапірних веж, купуємо і встановлюємо сучасні надійні глибинні насоси. Утримання мереж, обслуговування та забезпечення  жителів наших трьох громад питною водою бере на себе Пирятинський водоканал. Відпрацювали механізм спільного утримання водної мережі. До речі, внесок Пирятинської ОТГ в цей проект – 100 тисяч гривень».

Ось так все просто і зрозуміло: з сусідами - по-сусідському. А ще недаремно кажуть, що добрі сусіди ближчі, ніж далекі родичі.

В Європі, куди ми прагнемо, міжмуніципальне співробітництво – давня і усталена практика місцевого самоврядування. Коли одній громаді щось не під силу, знаходять спільників, гуртуються, сідають за один «круглий стіл» і вирішують робити це разом. Йдеться про будівництво та утримання очисних споруд, спорудження підприємств з переробки твердих побутових відходів, заходи з охорони довкілля, ремонт доріг і транспортних розв’язок тощо.

Хоча можна відгородитися від сусідів високим парканом, запровадити платний проїзд через свою територію чи люто посваритися за межу… Пригадуєте, як у  І.Нечуй-Левицького в «Кайдашевій сім’ї» герої скублися між собою за грушу, яка зрештою всохла. Жарт, звичайно. Ні, співпраця все-таки краща.