Оксана Гарнець, керівниця проекту DESPRO, підбиває підсумки роботи за три попередні фази та розкриває плани на наступні три роки.

Ірина Соломко: DESPRO розпочало вже четверту фазу в Україні. Якщо підбити підсумки трьох фаз, які найбільші успіхи?

Оксана Гарнець: По-перше, наш традиційний і добре пропрацьований напрямок – це сільське водопостачання. Ми починали з дуже невеличких проектів в окремих селах, які покривали водопостачанням дві-три вулиці або куток села. Зараз ми вже працюємо з досить великими сільськими населеними пунктами, і в цій четвертій фазі, користуючись нашим підходом до сільського водопостачання, ми плануємо працювати в об’єднаних територіальних громадах. Тобто ті інфраструктурні проекти, які ми будемо робити, ми робитимемо саме в таких громадах.

Старі ж теж залишаються?

Так, звичайно, але ми прийшли до кінця третьої фази практично з усіма завершеними проектами, і наша відповідальність сьогодні – їх моніторинг. А проекти вибудовуються таким чином: громада села ініціює проект, пише проектний документ, виграє конкурс, отримує гроші, докладає свої, потім виконує цей проект. Як фінальна і найбільш важлива частина – це те, що місцеве самоврядування села бере на себе відповідальність за те, як працює цей водогін, за встановлення тарифу, за збір грошей. Тобто цей водогін стає власністю села. Це новий підхід, тому що традиційно проводили воду до села з найближчого міста, а тут все це на місці, легко управляється, люди легко встановлюють тарифи, тому що їм все зрозуміло. Ми намагаємося зараз розширити коло тих, хто може скористатися таким підходом.

Саме підходом чи вашими грошима?

Якомога розширити – це підхід. А що стосується грошей, то їх розподілення буде стосуватися наших цільових регіонів. Традиційно – це Вінницька, Івано-Франківська, Сумська, Полтавська і Дніпропетровська області. В четвертій фазі до нас долучається Луганська область. Тобто ми будемо працювати в шести регіонах України.

Зараз ми знаходимося в процесі відбору об’єднаних територіальних громад, з якими ми будемо співпрацювати, і підхід наш дещо зміниться. Якщо раніше ми робили окремо в якомусь селі воду чи водовідведення, то зараз в ОТГ ми будемо починати з планів стратегічного розвитку, потім з секторальних стратегічних планів – розвитку водного господарства і поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Адже по ТПВ у нас теж унікальний досвід. В Тульчині і Тульчинському районі ми практично завершили великий проект. Була розроблена стратегія, включно з оптимізацією роботи місцевого комунального господарства, наочною агітацією, ребрендінгом, організацією сортування на місці. Завершилося це побудовою нового полігону і санацією старого. Весь цей цикл спочатку планувався для Тульчина і двох сіл, які знаходяться поряд. Зараз Тульчин став центром об’єднаної громади, тому вони включать в цей процес і інші села.

Ми вважаємо, що цей проект дуже вдалий. Ми довго намагалися просунути ідею, що спочатку треба розробити стратегію, а потім — «грузовичок покупать». А люди хочуть одразу – давайте купимо баки, спеціальну машину, а потім будемо возити сміття. А куди?

І оскільки в цій фазі ми будемо фокусуватися на об’єднаних територіальних громадах, ми так само будемо орієнтувати і нашу Школу місцевого самоврядування. Ми щороку відбираємо певну кількість представників місцевого самоврядування, які навчаються на двох очних сесіях, і в цих сесіях до першої сесії і між першою і другою ми включаємо дистанційну форму навчання. Тобто робимо таку гармонійну комбінацію дистанційного навчання і навчання очного. Цього року вже буде четверта Школа місцевого самоврядування, і перша сесія вже пройшла. В результаті, мало того, що ми отримаємо людей, які добре підготовлені для своєї роботи, та ми ще й відбираємо тих, хто надалі міг би бути тренерами.

Я знаю, що в попередніх фазах, до анексії ви мали проекти в Криму. Це наразі для вас втрачений регіон?

Мені б не хотілося говорити, що втрачений регіон, але більша частина контактів втрачена. Ще перші кілька місяців ми мали телефонний зв’язок. Я навіть пам’ятаю надзвичайно важливий для мене телефонний дзвінок з Міністерства економічного розвитку вже після анексії, коли телефонувала одна пані і говорила: «Ми ж будемо з вами працювати? Ми ж так хочемо з вами працювати!». Але, на жаль, нічого не вийшло. Якщо говорити про формальну частину справи, то нам пощастило, адже ми закрили другу фазу по Криму, тобто не втратили гроші. Ми планували, звичайно, працювати і далі, але працювати неможливо. Я дуже сподіваюся, що наші водогони там працюють і люди отримують воду, але це дуже болюча тема, тому що в нас в Криму були хороші проекти і ми працювали з чудовими людьми.

Я пам’ятаю, що для тих територій вода була поштовхом для економічного розвитку.

Зараз модно говорити, що потрібні розвиткові проекти. Вода – це і є розвитковий проект. У нас є чудовий приклад села Снітків Вінницької області, де після того, як ми провели воду, почало бурхливо розвиватися ягідництво. І там зараз величезні гектари малини, суниці і всього-всього. І вони ці ягоди успішно продають, залучаючи навіть інвестиції. Я вже не кажу про те, що вода – це якість життя.

Та стратегія, на якій ви будете робити акцент на четвертій фазі, буде включати всі ці складові, які ви вже відпрацювали в регіонах: і вода, і тверді побутові відходи?

Майже все так. Єдине уточнення: оскільки зараз гравців на цьому полі місцевого самоврядування дуже багато, то може так статися, що громада, яку ми відберемо, вже має стратегію. І в будь-яку нормально написану стратегію всі ці речі мають входити. І тоді ми в рамках цієї стратегії допоможемо зробити секторальні стратегії, тобто окрему стратегію для ОТГ по розвитку водного господарства, окрему – по ТПВ, а можливо, окрему стратегію взагалі по діяльності комунальних служб.

Скільки громад ви плануєте відібрати, і як можна подати заявку, щоб спробувати стати частиною цих проектів?

Ми зараз знаходимося в стані переговорів з регіональними владами для того, щоб організувати конкурс для таких громад. Десь ми вже отримали якісь пропозиції, а десь вони ще на підході. В нас сформований певний список критеріїв, за якими ми будемо відбирати ці громади, але такого відкритого конкурсу, на жаль, не буде.

Тобто модератором цього процесу буде влада на місцях?

Так, на місцях більш-менш розуміють ситуацію, і в них є вже певне бачення, які громади на підході, а які об’єдналися, але їм потрібна певна допомога. Наприклад, мої колеги їздили в Луганську область, а там відбувається такий процес, коли область намагається надати водопостачання практично по всім населеним пунктам. Тобто ми попадаємо в ситуацію, коли ми не зможемо працювати в сфері сільського водопостачання. Виходить, ми будемо шукати такі громади, куди обласний водоканал не буде доходить.

Ви будете обирати і сильні, і середні, і слабі громади чи є якийсь один підхід?

Тут є певна пастка. Коли починаєш відбирати, то оцей поділ на сильних, середніх і слабких ставить проблемні питання. Якщо брати слабких, то дуже мало шансів, що ти з ними за той обмежений час, який в тебе є, вирулиш. Коли ми перебували на перших етапах, то кілька разів попадали в складні громади, і це, якщо не унеможливлює, то дуже уповільнює процес впровадження проекту. Для нас дуже важливе спільне прийняття рішень щодо того ж самого водогону чи ще чогось. Коли це виходить на відкрите обговорення, це може бути складно. А в об’єднаних громадах буває так, що не всі задоволені об’єднанням, є якась частина людей, яка перебуває в опозиції до цього процесу, і це все починає працювати проти проекту.

Дуже сильні громади просто беруть методологію і працюють самі. Тим більше, що зараз в громадах фінансування є, вони лише інколи потребують тільки методичної підтримки. І ми не проти консультацій, і допомагаємо, коли до нас звертаються.

А от в середніх громадах може бути хороша динаміка, і там є потенціал, його треба тільки трошечки підштовхнути.

Луганська область – особлива з точки зору ризику. Це прикордонні території, і як буде рухатися ситуація в контексті військових дій, невідомо. Проте ви пішли на співпрацю. Яка ваша мотивація?

Ми вже давно думали про те, що потрібно далі рухатися на схід. В нас є Дніпропетровська область, яка теж в плані військового конфлікту досить складна, адже там переселенців багато, і ця область поряд з територією конфлікту. Ми планували, що ми підемо в одну з цих областей ще до конфлікту, і коли ми відбирали дві додаткові громади на початку третьої фази, то серед тих, хто подавав заявку, фігурувала Донецька область. Але ми і тоді відбирали громади за певними критеріями, і Дніпропетровська область виявилася сильнішою.

Донецька область цього разу не подавалася. Я ще думаю, що увага, яка приділяється Донецькій області і Луганській – різна, на жаль. І в цьому плані потрібно працювати. Ми знаходимося в контакті з обласною адміністрацією і обласної радою Луганщини приблизно рік, і я бачу, що там дуже динамічні люди, які хочуть щось змінити. Ми були на кількох зібраннях, і вони мене порадували своїм баченням. Більше того, цей активізм в них як частина боротьби за нормальне життя, і мені здається, що в цьому їм потрібно активно допомагати.

Четверта фаза розпочалася 1 липня. На який час вона розрахована?

На три роки.