Децентралізоване управління надзвичайними ситуаціями вдвічі швидше реагує і вдвічі скорочує кількість жертв порівняно з централізованими системами.  За даними дослідження ролі місцевого врядування в системах підготовки до катастроф і посилення стійкості громад (2025), децентралізована модель забезпечує час реагування 6 годин проти 12 у централізованій, скорочує кількість жертв з 100 до 50 осіб і зменшує економічні втрати з $300 мільйонів до $150 мільйонів. Дослідження, що використовувало змішаний підхід із поєднанням кейс-стаді, експертних інтерв'ю та статистичного аналізу, продемонструвало, що децентралізоване управління, яке характеризується сильним місцевим лідерством і залученням громади, значно підвищує стійкість до катастроф. Але ця перевага спрацьовує лише за однієї умови: якщо місцева влада здатна в першу годину встановити контроль над кризою.

У комунікації з громадами не раз чув, що у більшості існують плани евакуації, протоколи реагування, затверджені структури. Але коли настає криза — обстріл, знеструмлення, загроза окупації — ці документи залишаються в теорії. Представники прифронтових громад поділилися досвідом 2022 року: у перші години після початку повномасштабного вторгнення або під час загрози евакуації найбільшою проблемою була втрата керованості через розпорошення управлінського ядра. Частина команди виявилася на окупованій території, частина у дорозі, хтось без зв'язку, хтось залишився на блокпосту. І жодної заздалегідь визначеної системи заміщення повноважень.

Під час серії тренінгів з адаптивного планування для прифронтових громад у січні 2026 року ми говорили з учасниками про концепцію «алгоритму першої години» — підхід, що може змінити саму філософію реагування на кризи. Робота велась у рамках проєкту за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», і учасниками стали представники громад, які живуть в умовах постійної загрози. Ми не говорили про теорію. Ми говорили про те, що працює тут і зараз.

Операційний мінімум, без якого не працює алгоритм першої години

«Алгоритм першої години» — це концепція, адаптована з військового досвіду та міжнародних практик управління надзвичайними ситуаціями. Це не про героїчні вчинки. Це про те, чи встановите ви управління, чи втратите його. Чи врятуєте критичні активи, чи втратите контроль над ними. Чи стримаєте хаос, чи гратимете від оборони. По суті, це конкретна послідовність дій, які мають бути виконані протягом перших 60 хвилин після настання події. Але він не працює сам по собі. Для цього потрібен фундамент, закладений до кризи, і цей фундамент ми називаємо операційним мінімумом.

Операційний мінімум — це п'ять обов'язкових елементів управління, які мають бути встановлені до кризи, щоб у кризі не думати з нуля. Перший — безперервність керівництва через трирівневу систему заміщення з конкретними іменами людей, які точно залишаться, та прямими каналами зв'язку. Другий елемент — розподіл відповідальності. Від трьох до п'яти ключових ролей з конкретними завданнями: евакуація людей, критичне обладнання, культурна спадщина, координація зв'язку зі службами, комунікація з населенням. Третій — оперативна комунікація. Три канали для кожної ролі: телефон (мобільний зв'язок), інтернет або месенджери на різних операторах, рація тощо. Всі канали перевіряються до події. Четвертий — контроль виконання через заздалегідь визначені контрольні точки. Не чекати доповідей, а самим виходити на зв'язок. П'ятий — захист трьох критичних активів: життя людей, критичне обладнання та дані, культурна спадщина.

Три критичні активи громади

П'ятий елемент операційного мінімуму — захист критичних активів — потребує окремого пояснення. Це не список пріоритетів, з якого може щось випасти під тиском обставин. Це три опори, на яких тримається спроможність громади вижити, функціонувати і відновитися.

Перший актив — життя та безпека людей. Усі без винятку, включаючи вразливі категорії: маломобільні групи, людей з інвалідністю, літніх, дітей. Без людей немає громади. Ключовий принцип: всі рішення щодо евакуації мають бути максимально людиноцентричними та інклюзивними. Другий — критичне обладнання та цифрові активи. Сервери, бази даних, архіви, дороговартісне обладнання. Це про здатність продовжувати надавати послуги після повернення в деокуповану громаду або при релокації адміністрації на нове місце. Без цих активів громада втрачає функціональність, навіть якщо збережені люди та будівлі. Третій — культурна спадщина та історична пам'ять. Музейні колекції, архіви, пам'ятки, символічні об'єкти громади. Окупант системно знищує українську культурну спадщину не випадково — це спроба стерти докази існування унікальної громади на цій території. Без культурної пам'яті громада ризикує втратити самобутність.

Усі три активи мають плануватися паралельно: превентивно через формування планів реагування та евакуації, і в першу годину кризи — тримаючи їх у фокусі при прийнятті швидких рішень.

Алгоритм першої години під час кризи

Сам алгоритм першої години розбивається на чотири фази по п'ятнадцять хвилин, кожна з яких використовує елементи операційного мінімуму. Перші п'ятнадцять хвилин — активація: встановити, хто керує, зафіксувати час початку події, з'ясувати, що сталося, активізувати всі внутрішні та зовнішні ресурси. Тут спрацьовують безперервність керівництва та контроль виконання.

Наступні п'ятнадцять хвилин — комунікація: прийняти перші важливі рішення, призначити конкретних виконавців, отримати швидкі звіти від відповідальних за критичні об'єкти. Саме тут використовується техніка SITREP (про неї далі) для ситуаційних звітів. Це фаза розподілу відповідальності та оперативної комунікації.

Хвилини з тридцятої до сорок п'ятої — виконання: координація зі службами, постійний контроль стану об'єктів через контрольні точки, запуск протоколів захисту критичних активів. Останні п'ятнадцять хвилин — стабілізація: ситуація під контролем, є розуміння масштабу наслідків, визначено напрямок подальших дій, інформація передана на вищий рівень координації. Якщо через шістдесят хвилин після події ви можете чітко відповісти на питання «хто керує, що контролюємо, куди рухаємось далі» — алгоритм спрацював.

SITREP-15: коли кожна секунда на рахунку

Одна з найбільш практичних технік, які ми відпрацьовували на тренінгах, це SITREP-15 — адаптована з військової практики форма швидкого ситуаційного звіту. Уявіть: під час обстрілу голова громади дзвонить директору музею. Що він має почути? Довгу історію про те, що сталося, як це сталося, хто винен? Ні. Йому потрібно п'ять конкретних фактів за три хвилини, щоб прийняти рішення.

П'ять питань техніки SITREP: що сталося, і це має бути одне речення максимум; де найгірше, до трьох точок; зв'язок і проїзд, просто так, ні або частково; два ризики на найближчі дві години; два конкретні запити до служб або обласної адміністрації. Все. Жодної води, жодних емоцій, тільки факти для прийняття рішень.

Коли теорія зустрічається з реальністю

Під час групових вправ учасники не просто відпрацьовували техніки — вони ділилися досвідом того, що реально спрацьовує в кризових ситуаціях. Один з найсильніших моментів: розбір реального кейсу від старости з населеного пункту в зоні активних бойових дій. Поранений мешканець, територія під контролем ворожих дронів, мобільного зв'язку немає, швидка не може приїхати через загрозу дронової атаки.

Дії старости, який має медичну освіту фельдшера, відповідали чіткому алгоритму: прибув на місце, наклав турнікет, забрав постраждалого з відкритої місцевості під навіс, знайшов працівника, вдвох вивезли в безпечнішу зону, надали первинну медичну допомогу, повідомили адміністрацію через єдиний робочий канал зв'язку, знайшли автомобіль, відвезли до лікарні. Це дуже чітко відповідає структурі алгоритму дій першої години після настання кризової події: активація, комунікація, виконання, стабілізація.

Інші учасники наголошували на важливості практичної підготовки й обов'язковому проведенні медичних тренінгів для всіх старост і відповідальних осіб. Представники прифронтових громад також поділилися практичними рішеннями, наприклад правило 30 хвилин для контролю зв'язку — якщо людина не виходить на зв'язок протягом пів години, одразу перевіряють ситуацію без очікування тощо.

Висновки

Перша година — це момент вибору між встановленням управління та втратою контролю. І цей вибір робиться не в момент кризи. Він робиться зараз — у підготовці, тренуваннях, відпрацюванні процедур. Голова громади чи уповноважена особа в першу годину де-факто стає disaster-менеджером — менеджером управління надзвичайними ситуаціями. Звісно, у переносному сенсі: ви не замінюєте ДСНС, поліцію чи медиків, але саме ви запускаєте процеси і плани реагування, розподіляєте ролі, ухвалюєте рішення в умовах невизначеності, тримаєте публічну комунікацію і стежите, щоб під захист потрапили три критичні активи громади — люди, критичне обладнання та культурна спадщина.

Ніхто не народжується кризовим менеджером. Це навички, які тренуються. Чим стійкішими й тренованими ми стаємо до кризи, тим стійкіше реагуємо під час неї. Така модель вимагає значно більшого лідерства на місцях і постійного відпрацювання навичок кризового управління. Саме від цього лідерства залежить, чи перетворяться паперові плани на реальні дії в ту саму першу годину, коли кожна хвилина на рахунку.

Проєкт «Адаптивне планування на випадок надзвичайних ситуацій для прифронтових та прикордонних громад» реалізується Всеукраїнською Асоціацією Органів Місцевого Самоврядування «Асоціація Об'єднаних Територіальних Громад» за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Всеукраїнської Асоціацієї Органів Місцевого Самоврядування «Асоціація Об'єднаних Територіальних Громад» і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.

 

Про автора: Олександр Чекригін, експерт з комплексної безпеки, цивільного захисту та
запобігання надзвичайним ситуаціям, співзасновник Міжнародного Альянсу Стійкості