Стратегії смарт-спеціалізації (Smart Specialisation Strategies, S3) поступово стали одним із ключових інструментів політики згуртованості Європейського Союзу та важливим механізмом стимулювання регіонального розвитку, інновацій і підвищення конкурентоспроможності. У свій час їх запровадили як відповідь на фрагментованість політик і регіональні диспропорції. Для України ж смарт-спеціалізація є «мовою», якою зараз ЄС послуговується у сфері регіональних інновацій та у територіально-орієнтованому підході. Розуміння S3 має вирішальне значення для українських регіонів, агенцій регіонального розвитку (АРР) та органів виконавчої влади — як у контексті євроінтеграційного процесу, так і для результативного використання інструментів ЄС.

Ця стаття написана для читачів, які не є експертами із смарт-спеціалізації, але регулярно зустрічають такі терміни, як «підприємницьке відкриття» (entrepreneurial discovery) або «чотириланкова спіраль» (quadruple helix), і прагнуть зрозуміти, як ці концепції взаємопов’язані. Якщо після прочитання тексту у вас виникає більше запитань, ніж відповідей, — ми досягли своєї мети. Рекомендуємо продовжити ознайомлення з оригінальними настановами ЄС, матеріалами Спільноти практик зі смарт-спеціалізації, публікаціями Об’єднаного дослідницького центру ЄС (JRC), а також мережами практиків, зокрема Friends of Smart Specialisation.

У першій частині серії «Смарт-спеціалізація: сьогодення і майбутнє» ми розглянемо, як смарт-спеціалізація у своєму сучасному визначенні стала ключовим елементом регіональних інновацій, політики згуртованості та зростання в ЄС. Основну увагу ми надамо поясненню концепцій, які формують цілісне бачення S3, а також оглянемо історичні етапи, які передували переходу до першого циклу впровадження смарт-спеціалізації. Досвід впровадження першого (2014-2020) та другого (2021-2027) циклів детально розглянемо у другій частині, а у третій - оглянемо можливу еволюцію смарт-спеціалізації у ЄС крізь призму здобутого досвіду та оприлюдненого Єврокомісією проєкту Багаторічної рамкової фінансової програми на 2028-2034.

Матеріал підготовлено Швейцарсько-українським проєктом UCORD у співпраці з Європейською асоціацією регіонального розвитку EURADA та порталом «Децентралізація». Відповідальність за зміст цього матеріалу несе виключно автор. Погляди автора не обов’язково відображають погляди Швейцарської агенції розвитку та співробітництва або NIRAS Sweden AB.

Визначення смарт-спеціалізації та її призначення

У Регламенті (ЄС) 2021/1058 стратегія смарт-спеціалізації (Smart Specialisation Strategies, S3) визначається як підхід, що передбачає встановлення “пріоритетів на національному, регіональному або одночасно на обох рівнях, з метою посилення конкурентних переваг через розвиток і узгодження науково-дослідницького та інноваційного потенціалу з потребами бізнесу й необхідними компетентностями у межах процесу підприємницького відкриття”.

 

 

Як наголошує Річард Таффс, представник незалежної експертної групи Friends of Smart Specialisation, «смарт-спеціалізація допомагає регіонам спрямовувати витрати для інновацій на свої наявні та перспективні сильні сторони, щоб стимулювати економічне зростання — тобто спеціалізуватися розумно». Він також додає: «смарт-спеціалізація вже має п’ятнадцятирічну історію як теоретичного осмислення, так і значного практичного досвіду в регіонах… [Вона] повинна еволюціонувати, щоб і надалі відігравати вагому роль у розвитку регіональних економік в умовах мінливого економічного та геополітичного середовища».

Отже, постає питання: яким був шлях запровадження S3 і як цей підхід розвивається сьогодні? Хоча сама концепція сформувалася ще у 2000-х роках, її пріоритети з часом зазнавали змін. Тому далі простежимо еволюцію смарт-спеціалізації, починаючи з 2010-х років, а також детальніше розглянемо пов’язані терміни та концепції.

Як стратегії смарт-спеціалізації зʼявилися у політиці ЄС

Щоб зрозуміти формування смарт-спеціалізації з концептуальної та політичної точки зору, звертаємося до історичного огляду, наведеного у звіті Європейського суду аудиторів (European Court of Auditors, ECA) за 2025 рік «Стратегії смарт-спеціалізації в ЄС». Згідно з цим оглядом, смарт-спеціалізація зародилася у 2000-х роках, хоча ще з початку 1990-х циркулювала її ключова засаднича ідея: регіони мають концентрувати інноваційні зусилля на обмеженому колі власних унікальних активів, замість того щоб розпорошувати ресурси між численними напрямами.

У 2000 році, після ухвалення Лісабонської стратегії, Генеральний директорат з питань досліджень та інновацій (DG RTD) активізував формування відповідного політичного підходу. Водночас Генеральний директорат з питань регіональної та міської політики (DG REGIO) послідовно посилював інноваційний компонент у межах політики згуртованості. Уже тоді фінансування з Європейського фонду регіонального розвитку (ERDF) спрямовувалося на підтримку широкого спектра інноваційних заходів у регіонах.

Водночас деякі системні слабкі місця були очевидними. Регіони часто не могли чітко визначити свої реальні конкурентні переваги та перетворити результати аналітики на переконливо сформульовані пріоритети розвитку. Саме як відповідь на цю проблему і постала смарт-спеціалізація: спочатку її було окреслено у доповіді Барки 2009 року, а згодом інтегровано до основного політичного порядку денного через Повідомлення Європейської Комісії 2010 року. У межах Стратегії «Європа 2020» смарт-спеціалізацію визначили як ключовий інструмент територіально-орієнтованої інноваційної політики, покликаний сприяти досягненню трьох взаємопов’язаних цілей: розумного, сталого та інклюзивного зростання.

Упродовж 2011-2013 років Європейська Комісія перейшла від концептуального опрацювання до практичного впровадження цього підходу. Було розроблено методичні рекомендації, запроваджено механізми взаємного навчання між регіонами, а також надано підтримку у підготовці стратегій напередодні програмного періоду 2014-2020 років. Саме на цьому етапі Стратегії досліджень та інновацій для смарт-спеціалізації (Research and Innovation Strategies for Smart Specialisation, RIS3) набули статусу офіційного інструменту політики.

Сьогодні терміни RIS3 та S3 здебільшого вживаються як синонімічні. Первинний акцент на дослідженнях та інноваціях лише відображає те, що цей підхід уперше був інституційно закріплений саме у сфері досліджень та інновацій.

Ключові концепції смарт-спеціалізації

Згідно з настановами Європейської Комісії щодо RIS3, оприлюдненими у 2012 році, базова логіка смарт-спеціалізації полягає в тому, що “концентрація знань як ресурсу у поєднанні з обмеженою кількістю пріоритетних видів економічної діяльності дає змогу країнам і регіонам досягати – та, що важливо, підтримувати – конкурентоспроможність у глобальній економіці.

У цих настановах також підкреслюється, що підхід RIS3 виник як відповідь на недоліки попередніх регіональних інноваційних стратегій (RIS), зокрема слабку здатність до визначення пріоритетів і недостатньо ефективні форми міжрегіональної співпраці. Водночас важливо розрізняти ці два інструменти: RIS не є тотожними RIS3. Регіональні інноваційні стратегії (Regional innovation strategies, RIS) були попереднім етапом політики, що застосовувався з 1994 року для розвитку інноваційного потенціалу регіонів.

Для подолання викликів регіонального інноваційного розвитку, продовжують настанови щодо RIS3, «смарт-спеціалізація вирішує складну проблему визначення пріоритетів і розподілу ресурсів, дозволяючи учасникам підприємницького середовища продемонструвати найбільш перспективні напрями майбутнього регіонального розвитку» через «процес підприємницького відкриття» (entrepreneurial discovery process). Цей процес, який часто скорочено позначають як EDP, є рушійною силою смарт-спеціалізації. Згідно з уже згаданим регламентом ЄС, він «має забезпечувати можливість для учасників підприємницького середовища, зокрема представників промисловості, освітніх і науково-дослідних організацій, органів публічної влади та громадянського суспільства, визначати найбільш перспективні напрями сталого економічного розвитку на основі унікальних структурних особливостей і бази знань регіону».

Інакше кажучи, процес підприємницького відкриття спрямований на поєднання знань у сфері науки, технологій та інженерії з реальними ринковими умовами — зокрема з потенціалом економічного зростання, рівнем конкуренції та появою нових видів економічної діяльності. Водночас важливо підкреслити, що цей процес не може автоматично перетворитися на сформовану політику. Його роль радше полягає у структуризації процесу ухвалення рішень на основі доказів і підтвердженні пріоритетів через взаємодію зацікавлених сторін.

Суб’єкти, які згадуються в офіційному визначенні EDP, мають принципове значення і не є випадковими. Оскільки відповідні знання розподілені між різними учасниками інноваційної екосистеми, взаємодія держави й приватного сектору відіграє ключову роль у формуванні більш глибокого розуміння особливостей регіону політиками. У цьому контексті діє модель «чотириланкової спіралі» (quadruple helix), що охоплює органи публічної влади, бізнес, університети та громадянське суспільство. Вона забезпечує більш динамічний і справді територіально орієнтований характер процесу підприємницького відкриття, та сприяє одночасному врахуванню різних типів інновацій.

Модель чотириланкової спіралі є одним із ключових елементів підходу «знизу вгору» (bottom-up) для формування стратегій смарт-спеціалізації. Його протилежність — підхід «згори вниз» (top-down) — одночасно забезпечує узгодження з пріоритетами політики Європейського Союзу та використовується як доповнення до процесу визначення інноваційних і дослідницьких пріоритетів. Разом ці два підходи формують основу для вироблення узгодженого комплексу політичних інструментів, розроблення дорожніх карт і планів дій. Важливо, що вже на етапі проєктування стратегії до неї інтегруються механізми моніторингу та оцінки.

Водночас усі зазначені процеси значною мірою зосереджені на внутрішньому вимірі — на рівні регіону або країни. Тим не менш, важливо враховувати й зовнішній контекст. У цьому випадку йдеться про використання найкращих доступних знань і координацію зусиль для досягнення економічного зростання з метою збереження та посилення конкурентоспроможності у глобальній економіці.

У цьому контексті транскордонна та міжрегіональна співпраця є дедалі більше необхідним інструментом доступу до ширших підприємницьких мереж і баз знань, залучення критично важливого дослідницького потенціалу, виходу на нові ринки, розширення можливостей для бізнесу, поєднання взаємодоповнювальних сильних сторін регіонів, а також участі в глобальних ланцюгах доданої вартості. Важливо підкреслити, що участь у транскордонній та міжрегіональній співпраці є стратегічною інвестицією, яка стимулює економічне зростання для всіх залучених країн і регіонів.

Такий зсув у бік зовнішньої орієнтації було підкріплено запуском Європейською Комісією у 2011 році Платформи смарт-спеціалізації (S3P) у співпраці зі Спільним дослідницьким центром (JRC). Платформа S3P сприяла країнам і регіонам ЄС у розробленні та впровадженні стратегій смарт-спеціалізації (RIS3) через надання методологічної підтримки, експертних консультацій, проведення взаємних експертних оцінок (peer reviews), а також спільного навчання й розвиток транскордонної співпраці через технічну допомогу, навчальні заходи, спільний аналіз, візити для обміну досвідом та онлайн-інструменти.

Хоча Платформа смарт-спеціалізації більше не функціонує, вона відігравала важливу роль у забезпеченні обміну знаннями та спільного навчання між регіонами ЄС — і ці функції залишаються актуальними й сьогодні. У 2023 році Генеральний директорат Європейської Комісії з питань регіональної та міської політики (DG REGIO) натомість запустив Спільноту практик смарт-спеціалізації (Smart Specialisation Community of Practice, S3 CoP) – «центральний майданчик для методологічної підтримки, налагодження зв’язків, консультацій і спільного навчання у сфері смарт-спеціалізації на всіх етапах — від розроблення до впровадження стратегій». Ця спільнота практик також акумулює практичні посібники та інструменти, а крім того, використовується як платформа для планування, координації та організації релевантних заходів і форматів співпраці.

4 «C» смарт-спеціалізації

Якщо узагальнити згадані у матеріалі концепції, виходимо на так звані 4 «C» - ключові поради для смарт-спеціалізації:

• (Tough) Choices and critical mass, тобто складний вибір і критична маса: у процесі розробки стратегії смарт-спеціалізації необхідно сконцентруватися на обмеженій кількості пріоритетів у межах глобальних ланцюгів доданої вартості, уникати дублювання зусиль і фрагментації ресурсів;
• Competitive advantage, тобто конкурентна перевага: варто узгоджувати науково-дослідницький та інноваційний потенціал із реальними потребами бізнесу через процес підприємницького відкриття;
• Connectivity and clusters, тобто взаємозвʼязки та кластери: необхідно співставляти та доповнювати можливості свого регіону із відповідними та комплементарними можливостям інших гравців;
• Collaborative leadership, тобто колаборативне лідерство: варто залучати різні групи стейкхолдерів до формування та реалізації стратегії.

Ці поради лежать в основі розроблення стратегій смарт-спеціалізації і реалізуються через послідовні етапи, зокрема:

• аналіз регіонального контексту та потенціалу до інновацій;
• формування стійкої та інклюзивної управлінської структури;
• вироблення спільного бачення розвитку регіону;
• відбір обмеженої кількості пріоритетів регіонального розвитку;
• формування узгодженого поєднання різних політик;
• впровадження системи моніторингу та оцінки.

Виходячи з цієї концептуальної основи, логічним є перехід до огляду практичного застосування смарт-спеціалізації після того, як її закріпили як умову доступу до фінансування ЄС. У наступній частині розглянемо досвід впровадження S3 у програмних періодах 2014-2020 та 2021-2027 років, з особливою увагою до аспектів, релевантних для України.