Такі добре відомі приклади кластерів, як Кремнієва долина, заявили про себе на світових ринках ще у 1980-х роках, а вже у 1990-х кластери стали загальновизнаним явищем – середовищем, що може стимулювати продуктивність, інновації та формування нових підприємств. Окрім того, впливові доробки Майкла Портера про промислові та регіональні кластери допомогли усвідомити уже на політичному рівні, що регіональні кластери здатні впливати на формування політики регіонального розвитку, конкурентної на глобальному рівні. Тож у Європейському Союзі про кластери вперше заговорили в контексті регіональних інноваційних систем (Regional innovation systems, RIS), однак саме розуміння кластерів з плином часу змінювалося: у 2000-х вони сприймалися передусім як інструмент регіональної конкурентоспроможності, а у 2020-х – уже як інфраструктура для промислової трансформації.

Такі зміни відобразилися й на побудові кластерної політики ЄС. Вона не є єдиною, а радше набором політик, що діють у зв'язці:

• кластерна політика ЄС багаторівнева – охоплює органи влади ЄС, національного та регіонального рівнів;
• багатофондова – спирається на Європейський фонд регіонального розвитку, програми Горизонт Європа, єдиного ринку, Цифрова Європа та LIFE;
• організована навколо промислових екосистем, а не окремих секторів;
• зорієнтована на зелений та цифровий перехід;
• зосереджена на малому та середньому бізнесі;
• і зараз дедалі більше геополітична, тобто пов'язана зі стратегічною автономією та стійкістю ланцюгів створення доданої вартості.

У цій статті  розглянемо ключові визначення та поняття, які допоможуть зрозуміти: що таке кластери в ЄС і яку роль вони відіграють у регіональних та міжрегіональних екосистемах.

Матеріал підготовлено Швейцарсько-українським проєктом UCORD у співпраці з Європейською асоціацією агенцій регіонального розвитку EURADA та порталом «Децентралізація». Відповідальність за зміст цього матеріалу несе виключно автор. Погляди автора не обов’язково відображають погляди Швейцарської агенції розвитку та співробітництва або NIRAS Sweden AB.

Стратегічна роль кластерів у політиці ЄС

З огляду на цей історичний контекст , ми можемо сформулювати робоче визначення кластерів – це «групи фірм, споріднених економічних суб'єктів та установ, розташованих поруч одне з одним, які мають достатній масштаб для розвитку спеціалізованої експертизи, послуг, ресурсів, постачальників і навичок» (визначення Європейської Комісії). Європейська платформа кластерної співпраці (European Cluster Collaboration Platform), спираючись на визначення Дельгадо/Портера/Стерна (2013), додатково визначає кластери як «регіональні екосистеми споріднених галузей і компетенцій, для яких характерна широка взаємозалежність між різними галузями». Що важливо для політики ЄС та з чим будемо розбиратися у матеріалі – це що від таких екосистем очікують.

Кластери стали платформами промислової трансформації. Європейський зелений курс – стратегія, спрямована на досягнення кліматичної нейтральності Європи до 2050 року з одночасною трансформацією економіки та промисловості – потребує механізму реалізації на рівні реальних ланцюгів постачання, і кластери мають для цього і велике значення, і вдалу позицію. Вони також забезпечують спільну інфраструктуру та базу навичок, необхідну для цифрової трансформації, а в контексті зростання стратегічної автономії та стійкості ланцюгів створення доданої вартості – «можуть відігравати роль у поверненні виробництв та консолідації потужностей у ключових технологіях» у межах ЄС (Звіт «Панорама європейських кластерів 2024» на основі роботи А. Джонстона та Р. Хаггінса 2023 року «Європейська напівпровідникова галузь на роздоріжжі: промислова політика та регіональні кластери»). Саме тут представники малого та середнього бізнесу, яким рідко вистачає масштабу, щоб самостійно увійти у глобальні ланцюги створення доданої вартості, отримують доступ до них завдяки колективним можливостям кластера.

Це відображається у функціях, які сьогодні виконують кластери: посередники у врядуванні, що перетворюють пріоритети ЄС і національні пріоритети на регіональні дії; агрегатори малого та середнього бізнесу, що об'єднують фірми до конкурентоспроможного масштабу; провідники поширення технологій, що передають інновації далі; і сукупно – платформи промислової трансформації, що поєднують політичні амбіції з регіональною економічною реальністю.

Політична рамка ЄС, яка підтримує кластери

Чотири ключові документи визначають, як ЄС бачить кластери на стратегічному рівні.

Промислова стратегія ЄС (запущена у 2020 році, оновлена у 2021) окреслює бачення промислових екосистем, які ЄС прагне зберегти конкурентоспроможними та стійкими – мобільність, охорона здоров'я, енергоємні галузі, цифрова сфера та інші. Кластери є виконавцями цього бачення, або, за визначенням звіту «Панорама європейських кластерів 2024», «інституційними інтерфейсами», оскільки саме вони пов'язують промислові екосистеми з політичними ініціативами.

Акт про кліматично нейтральну промисловість (Net-Zero Industry Act) та Акт про критичну сировину (Critical Raw Materials Act) перетворюють ці амбіції на зобовʼязувальні цілі. Акт про кліматично нейтральну промисловість, ухвалений у 2024 році, встановлює обов'язкову ціль – виробляти в ЄС власними силами 40% річної потреби у технологіях з нульовими викидами до 2030 року, а також запроваджує «Долини прискорення до нульових викидів» (Net-Zero Acceleration Valleys) – кластери промислової діяльності з нульовими викидами, створені для залучення виробничих інвестицій та спрощення дозвільних процедур для проєктів чистих технологій. Акт про критичну сировину – окремий, але доповнювальний закон того ж року – вирішує проблему залежності ЄС від імпортованих матеріалів, обмежуючи частку будь-якої однієї третьої країни в річному споживанні певної стратегічної сировини на будь-якому етапі переробки на рівні не більше 65%.

Стратегії смарт-спеціалізації (S3) – це інструмент регіонального планування, який визначає, у чому саме має спеціалізуватися кожна частина ЄС, виходячи з її наявних сильних сторін, а не так, щоб усі регіони ЄС переслідували однакові пріоритети. Кластери є важливим механізмом реалізації та посередництва для обраного пріоритету S3, оскільки вони концентрують фірми, навички та установи, які й покликана підтримувати стратегія. Детальніше про S3 читайте на порталі Децентралізація.

Європейський дослідницький простір (ERA) – це бачення ЄС щодо створення «єдиного ринку» для досліджень та інновацій. Ідея подібна до єдиного ринку ЄС для товарів і послуг: дослідники, наукові знання, технології та інновації мають вільно циркулювати через кордони. Кластери допомагають регіональним малим і середнім підприємствам та університетам долучатися до цього потоку, слугуючи локальною точкою входу до загальноєвропейських мереж знань.

У всіх чотирьох випадках кластери виконують одні й ті самі три завдання: підтримують промислові екосистеми, організовуючи економічних суб'єктів навколо спільних стратегічних цілей; зміцнюють регіональні інноваційні системи, закріплюючи навички та спеціалізацію на місцевому рівні; і сприяють передачі знань та співпраці між фірмами, дослідницькими установами та органами влади.

Механізми фінансування та управління

Політику ЄС щодо кластерів не фінансує якийсь один фонд – вона спирається на декілька, і кожний з фондів покриває свою частину потреб кластерів. Політика згуртованості та Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР) фінансують фізичну та інституційну основу: регіональну інфраструктуру, дослідницько-інноваційний потенціал і конкурентоспроможність малого та середнього бізнесу, спрямовані на подолання економічних диспропорцій між регіонами. ЄФРР має на меті зміцнювати економічну, соціальну та територіальну згуртованість, усуваючи дисбаланси між регіонами ЄС і уможливлюючи інвестиції в розумнішу, зеленішу та більш обʼєднану Європу. Європейський соціальний фонд плюс (ЄСФ+) фінансує «людський» вимір – підтримку навичок та зайнятості – і розрахований на поєднання з ЄФРР через спільні програми. Програми можуть об'єднувати фінансування ЄФРР та ЄСФ+ у межах багатофондових програм, адже конкурентоспроможність кластера залежить не лише від інфраструктури, а й від кваліфікації робочої сили. Програма «Горизонт Європа» забезпечує дослідження та інновації, які кластери поширюють серед своїх учасників. Програма «Цифрова Європа» фінансує цифрову інфраструктуру (зокрема Цифрові інноваційні хаби), яку кластери дедалі частіше створюють у себе. Програма єдиного ринку спрямована безпосередньо на конкурентоспроможність малого та середнього бізнесу та досконалість кластерів.

Управління – це те, що зв'язує усі ці елементи докупи: рамкові документи ЄС визначають пріоритети та правила (через, наприклад, Регламент (ЄС) 2021/1060); держави-члени узгоджують Угоди про партнерство та співфінансують програми; а регіональні органи влади реалізують ту частину фінансування, що стосується досліджень та інновацій, через стратегії смарт-спеціалізації, тоді як інші фонди й програми працюють окремими каналами. Саме узгодженість промислової, інноваційної та політики згуртованості дає змогу одному кластеру одночасно користуватися кількома джерелами фінансування без внутрішніх суперечностей.

Детальніше про логіку політики згуртованості ЄС та її фонди читайте в наших відповідних матеріалах на порталі Децентралізація та за іншими посиланнями, наведеними в статті.

Приклади кластерів на перетині інструментів ЄС

Transilvania IT Cluster у Клуж-Напоці (Румунія) був заснований у 2013 році та зараз налічує понад 180 членів. Кластер діє на перетині підприємництва, науки, інновацій та державного управління. Спочатку кластер допомагав працівникам компаній-членів здобувати технічні та «мʼякі» навички, а також пропонував платформу для спільних проєктів. Згодом він розвинувся разом із технологічним сектором Клуж-Напоки й став рушієм цифрової трансформації та розвитку громад.

Небагато кластерів так яскраво втілюють багаторівневу й багатофондову модель. У рамках Transilvania Digital Innovation Hub кластер залучає ресурси програми «Цифрова Європа»: грант ЄС у розмірі 2,5 млн євро, доповнений румунським співфінансуванням програм політики згуртованості на цифровізацію малого та середнього бізнесу. Хаб цілеспрямовано спеціалізується на штучному інтелекті, великих даних і високопродуктивних обчисленнях відповідно до Стратегії смарт-спеціалізації Північно-Західного регіону Румунії, зокрема її пріоритетів у сферах охорони здоров'я та передових виробничих технологій. Окрім того, кластер керує проєктом Energenius за підтримки програми «Горизонт Європа». Цей проєкт вартістю 5,2 млн євро застосовує інструменти на основі штучного інтелекту та гейміфікацію, щоб допомогти громадянам і громадам ефективніше керувати споживанням енергії.

Управління Transilvania Digital Innovation Hub побудоване за моделлю чотириланкової спіралі: кластер об'єднує 8 членів та асоціацій, 3 університети, національний науково-дослідний інститут і муніципалітет Клуж-Напоки. Це реальний приклад багатофондової й багаторівневої співпраці, яку втілюють кластери ЄС.

Ще один показовий приклад – Business Upper Austria, агенція економічного розвитку федеральної землі Верхня Австрія. Вона реалізує регіональну програму управління кластерами, яку програма Interreg Europe у своєму розділі кращих практик називає переконливою моделлю для інших регіонів. Програма охоплює вісім кластерних організацій, що діють на засадах державно-приватного партнерства (автомобільна промисловість, будівництво, чисті технології, ІТ, пластмаси, харчова промисловість, мехатроніка та медицина), кожна з яких має 70-відсотковий рівень самофінансування, здобутого на конкурентній основі, тобто через гранти, тендери, або ж надані послуги, а не як базове або структурне фінансування. За словами Вернера Паммінгера, генерального директора Business Upper Austria, у його презентації на конференції Cluster Acceleration Conference 2024 року, регіональні стейкхолдери використали модель «діаманта» Портера, щоб послідовно створити вісім кластерних ініціатив. Він додає, що потім, керуючись гаслом «інновації через співпрацю», регіон розробив довгострокове бачення, місію та стратегію, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності учасників кластерів.

Програма відповідає орієнтації кластерної політики ЄС на малі й середні підприємства. За даними Європейської платформи кластерної співпраці, економіка Верхньої Австрії складається з невеликої кількості великих провідних компаній і великої кількості малих та середніх підприємств, і склад учасників кластерів Business Upper Austria це відображає: 85% із приблизно 2000 членів – це малі та середні підприємства (дані за 2024 рік із презентації Памінгера).

Європейська платформа кластерної співпраці також описує кластерну політику Верхньої Австрії як поєднання підходів «зверху вниз» і «знизу вгору». Стратегічне програмування зверху вниз на основі Стратегії смарт-спеціалізації регіону (RIS3) задає загальну рамку технологічної та інноваційної політики й слугує стратегічною основою підтримки кластерів; водночас планується створення «інноваційних альянсів», зокрема з питань, які стосуються усіх галузей одночасно. Управління кластерами «знизу вгору» працює в дусі чотириланкової спіралі: воно виходить із технічних потреб компаній і шукає рішення разом із партнерами, зокрема університетами.

Усе це утримує докупи система управління. Кластери працюють під наглядом консультативних рад, до яких входять 130 представників, що регулярно збираються для визначення порядку денного. Разом із високою часткою самофінансування це робить програму дієвим прикладом багаторівневої співпраці, як і передбачено кластерною політикою ЄС.

Майбутня роль кластерів у ЄС

Дивлячись у майбутнє, бачимо, що кластери й надалі відіграватимуть важливу роль в економічному та промисловому розвитку Європи. Кластерні організації можуть сприяти зеленому та цифровому переходу, поєднуючи бізнес, дослідницькі організації та інших зацікавлених сторін, полегшуючи співпрацю та підтримуючи впровадження нових технологій. Зміцнення конкурентоспроможності малого та середнього бізнесу залишається важливим напрямом кластерної політики: кластерні організації надають послуги та створюють можливості для кооперації, виходу на міжнародні ринки та транскордонної співпраці. Кластери також можуть сприяти більшій стійкості ланцюгів створення доданої вартості, поєднуючи регіональні промислові екосистеми з ширшими ланцюгами постачання, підтримуючи співпрацю та допомагаючи компаніям і зацікавленим сторонам реагувати на мінливі економічні та геополітичні умови. Загалом кластерні організації можуть підтримувати промисловий перехід, об'єднуючи відповідні спроможності, знання й мережі та допомагаючи узгодити регіональні переваги з ширшими європейськими й національними політичними пріоритетами.

Зокрема, запропонований Європейський фонд конкурентоспроможності – важливий елемент Багаторічної фінансової рамки на 2028-2034 роки – є найяскравішим сигналом того, куди рухається ЄС: Комісія пропонує об'єднати різноманітні програми фінансування в один стратегічний інвестиційний інструмент, що охоплює чистий перехід та декарбонізацію індустрій, цифрове лідерство, охорону здоров'я й біоекономіку, а також стійкість, оборону та космос – і кластерам відводиться важлива роль у досягненні цих цілей. За словами Магдалени Бруссель-Яцашек, представниці DG GROW (Генерального директорату з питань внутрішнього ринку, промисловості, підприємництва та МСП) з питань політики, на заході Європейської платформи кластерної співпраці у 2025 році: «Кластери визнані важливими посередниками, хоча вони є частиною ширших територіальних екосистем, що включають безліч місцевих суб'єктів. Комісія усвідомлює, що інновації прив'язані до конкретних місць і вкорінені в територіях, що вимагає міцних зв'язків між регіонами та зацікавленими сторонами».

Кластери та чотириланкова спіраль

Ми можемо бачити, як кластери у ЄС стали стратегічною інфраструктурою, що поєднує регіональний розвиток, промислову політику та інновації – і їхня роль стає дедалі важливішою для європейського порядку денного для конкурентоспроможності та трансформації. По суті, це зміна уявлення про те, хто саме є рушієм економічного розвитку. Модель кластера дедалі більше відображає те, що відоме як «чотириланкова спіраль» (quadruple helix): держава, промисловість, наука та громадянське суспільство діють як взаємозалежні партнери, а не як окремі суб'єкти з окремими мандатами.

Майкл Портер описав такий зсув у своїй оригінальній праці про кластери – задовго до того, як «чотириланкова спіраль» стала частиною лексикону політики ЄС: «кластери розкривають взаємну залежність і колективну відповідальність усіх цих суб'єктів за створення умов для продуктивної конкуренції. Це завдання вимагатиме від лідерів свіжого мислення та готовності відмовитися від традиційних категорій, які визначають наше уявлення про те, хто і що робить в економіці. Межі між державними та приватними інвестиціями розмиваються. Компанії, не менше за уряди та університети, зацікавлені в освіті. Університети зацікавлені в конкурентоспроможності місцевого бізнесу. Розкриваючи механізм, за яким в економіці реально створюється багатство, кластери відкривають нові шляхи конструктивної державно-приватної взаємодії».

Зрештою, кластери не замінюють політику чи інституції – вони пропонують середовище для співпраці, де різні суб'єкти можуть координувати свої спроможності. Як посередники, кластери відіграють ключову роль у зміцненні конкурентоспроможності, стійкості та просуванні зеленого й цифрового переходу. Проте вони не є самодостатнім рішенням. Майбутня ефективність кластерів залежатиме від того, наскільки добре вони інтегровані в промислову політику, стратегії смарт-спеціалізації та інші дії, спрямовані на підтримку конкурентоспроможності, розвитку навичок, інновацій, виходу на міжнародні ринки та зеленого й цифрового переходу.