Олексій Рябикін працює на посаді заступника Міністра розвитку громад і територій трохи менше ніж рік. Це його перше інтерв’ю для порталу «Децентралізація». У розмові йдеться про ключові виклики та завдання реформи місцевого самоврядування: як змінюється контекст під впливом війни, які інституційні рішення потрібні громадам уже сьогодні, скільки коштував Україні провал голосування за нагляд та яким буде закон про повноваження.

---

Повномасштабна війна, масові переміщення населення, підготовка до членства в ЄС — усе це визначає нову рамку децентралізації. У цьому інтерв’ю заступник міністра Олексій Рябикін пояснює, як Мінрозвитку адаптує реформу до сучасних викликів і чому стратегічне мислення на рівні громад стає вирішальним для їхнього розвитку.

Пане Олексію, давайте розпочнемо з бюджету на 2026 рік. Уряд уже схвалив і подав до Верховної Ради проєкт Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Як Ви оцінюєте те, що у ньому передбачено для громад? Мені це виглядає як крок назад для фінансової децентралізації.

Насправді цей законопроєкт — серйозний виклик. Передусім для громад, але й для нашого міністерства також. Раніше широко анонсувалося, що на Державний фонд регіонального розвитку планується виділити близько 30 мільярдів гривень. А зараз у проєкті бюджету закладено лише 2 мільярди.

Для порівняння: цього року вже почала працювати комісія, яка ухвалюватиме остаточне рішення щодо розподілу фінансування ДФРР.

За останні роки — 2022, 2023, 2024 — Державний фонд фактично не мав фінансування. Цьогоріч він відновлений, але лише в обсязі 1 мільярд гривень. При цьому громади подали заявки на 6,5 мільярда.

Тобто вже склалася досить стала практика: обсяг запитів на фінансування проєктів у межах ДФРР чи програми відновлення України в 4–6 разів перевищує наявні ресурси. І це не якісь фантазії чи забаганки громад — це реальні проєкти з актуальною проєктно-кошторисною документацією, часто підготовленою за кошти громад або за підтримки міжнародних партнерів.

Тому сьогодні ми стикаємося з серйозним викликом: як забезпечити баланс між очікуваннями громад і реальними можливостями держави.

 

Олексій Рябикін, заступник Міністра розвитку громад та територій України

 

А мінус 4% по ПДФО — як на це дивиться Міністерство?

Негативно. Однозначно. Нам і так вистачає тем, які викликають дискусії, і це точно не одне з тих, на яке варто зараз витрачати час та ресурси.

Водночас я прихильник того, щоб нарешті відбулося чітке розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Ми маємо зрозуміти, де повноваження належать державі, де — громадам, а де існує «сіра зона», яку складно віднести до однієї чи іншої сторони.

Кожне повноваження та кожен сервіс, який надається державою або громадою, має мати свою вартість. Тільки коли ми чітко зрозуміємо цю вартість, можна аргументовано говорити про будь-які компенсації — 60%, 60% плюс 4% чи інші механізми, які передбачає держава.

Важливо знати, чи вистачає громаді коштів із власних джерел, наприклад з місцевих податків і зборів, для виконання своїх повноважень.

Це, своєю чергою, має стати основою для оцінки спроможності громад: наскільки вони фінансово та інституційно здатні виконувати свої завдання, і наскільки їм потрібне додаткове фінансування, щоб вирівнювати диспропорції у розвитку.

Усе це взаємопов’язано. Поки ми не відповіли на ці базові питання, повертатися до дискусії про зменшення ПДФО — марна трата часу, бо її результат заздалегідь передбачуваний.

То коли буде підготовлений рамковий законопроєкт по розподілу повноважень?

Він майже готовий. Законопроєкт щодо розподілу повноважень складається з двох частин. Перша частина визначає принципи, критерії та засади розмежування повноважень — це основа, яка встановлює чіткі правила гри для всіх сторін. Друга частина стосується галузевого розподілу повноважень, тобто конкретного поділу функцій між державою та громадами у різних сферах.

Робоча група погодила, що дискусії з приводу саме галузевого розмежування будуть, і це нормально. Тому стратегія така: спершу зареєструвати рамковий закон, який закладає загальні засади, а деталі галузевого розподілу оформити наступним законопроєктом.

Головне — щоб обговорення було конструктивним, а не деструктивним. Адже кінцева мета — досягти спільного знаменника, який стане фундаментом для подальшої реформи місцевого самоврядування і наступних кроків у децентралізації.

 

Засідання Робочої групи з питань розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади за принципом субсидіарності, вересень, 2025 рік

 

На якому етапі зараз цей законопроєкт?

Ми плануємо наступного тижня звернутися до народних депутатів із проханням зареєструвати законопроєкт. Паралельно працюватиме робоча група, яка погодить остаточну редакцію першої частини документа. Я впевнений, що вже цей крок буде зроблений найближчим часом.

Це важливий момент не тільки для юридичної сторони, а й для фінансів.

Чіткий розподіл повноважень стане основою для перегляду фінансової бази цих повноважень.

Адже, коли ми говоримо про місце сплати ПДФО, постає питання: рахувати за місцем реєстрації юридичної особи чи фізичної особи-платника? Це не дрібниця.

Уявіть громаду в історичному центрі агломерації: юридична особа зареєстрована у центрі, а працівники їздять із периферійних районів, користуючись місцевою інфраструктурою там, де вони реально живуть. За податками виграє центр агломерації, а периферія фактично недоотримує частку, яку мала б використовувати на розвиток інфраструктури та послуг для своїх мешканців.

Саме тому законопроєкт і цей розподіл повноважень — життєво необхідний крок. Він дозволить оцінити реальні потреби громад у ресурсах для виконання всіх їхніх обов’язків, і водночас зрозуміти, які фінансові механізми треба застосовувати: як із місцевих податків і зборів, так і з частини загальнонаціональних податків, що розподіляються на місцевому рівні. Це фундамент для того, щоб громади могли реально планувати свій розвиток, а держава — підтримувати їх ефективно та прозоро.

 

Зустріч з делегацією Генерального директорату ЄК з питань розширення та Східного сусідства, липень, 2025 рік

 

Багато громад кажуть, що готові самостійно адмініструвати місцеві податки і збори. Деякі громади оцінюють, що могли б акумулювати на кілька мільйонів більше у своїх бюджетах, якби мали таку можливість. Чому законодавчо не дати громадам, які спроможні це робити, право адмініструвати місцеві податки і збори? Минулого року Мінфін навіть розробляв такий законопроєкт, але він так і не був ухвалений.

Так, цей законопроєкт дійсно розроблений — це зміни до Податкового кодексу. Питання обговорювалося неодноразово, навіть на нарадах у Кабінеті Міністрів, коли прем’єр-міністром був Денис Шмигаль. Тоді позиція була дуже позитивною: і Державна податкова служба, і Міністерство фінансів підтримували ідею передачі відповідних повноважень спроможним громадам.

Ми також є прихильниками цього напрямку. Але водночас переконані:

перш ніж делегувати адміністрування податків, громади мають інвентаризувати свої земельні ділянки та об’єкти нерухомості.

Це дозволяє розширити базу нарахувань і збільшити надходження до місцевих бюджетів. На жаль, далеко не всі громади це зробили: не всі мають повну базу об’єктів нерухомості, не всі отримують 100% податку на нерухомість. Частина земель сільськогосподарського призначення, хоч і обробляється, не приносить податкових надходжень.

Тобто, адміністрування — це лише одна з частин питання. Друга — максимально ефективне використання вже наявної бази податків, яку громади могли б отримувати навіть без додаткових повноважень. Ми бачимо, що там, де громади хочуть і готові працювати, вони досягають результату. Це нормальна, правильна практика, європейський підхід.

І це не лише про принципи — це про конкретні гроші. За приблизними оцінками, недоотримані місцеві податки з цих напрямків сягають близько 30 мільярдів гривень. Ці кошти могли б піти на покращення сервісів, муніципальної інфраструктури та послуг для людей у громадах.

Тому я закликаю всі громади взяти це питання у свої руки, інвентаризувати майно і максимально ефективно використовувати ресурси, які вже належать їм за законом.

Щоб закрити тему фінансів, запитаю про законопроєкт щодо адміністративного збору, який багато років не приймається парламентом. Не так давно його схвалили у першому читанні. Цей закон давав би громадам можливість більше заробляти на послугах, які вони надають через ЦНАПи і тим самим мати змогу робити ці послуги якісними і доступними. Очевидне, ніби навмисне, зволікання з прийняттям цього закону. Кому це вигідно?

Я не можу точно сказати, хто стоїть за затримкою, але хочу наголосити на масштабі наслідків. Лише один день голосування Верховної Ради нещодавно коштував нашій країні 710 мільйонів євро.

Ви про законопроєкт № 13150?

Саме про нього.

Це дуже складна і болюча тема, особисто для мене. Ми як держава не лише не досягли індикаторів, через що не отримали коштів, передбачених програмою, а й виглядаємо перед міжнародними партнерами доволі непослідовно.

Чому законопроєкт не ухвалили? Хто сприяв його провалу?

Реформи завжди проходять через критичні та складні моменти. Законопроєкт був абсолютно придатним до ухвалення: він відповідав індикатору 9.1, підтриманий Європейською комісією і трьома з чотирьох асоціацій громад.

Чому депутати вирішили інакше — мені складно сказати. Але, як казав наш український класик, «маємо що маємо». І зараз головне — не втрачати фокус, а продовжувати працювати над тим, щоб подібні ініціативи успішно реалізовувалися в майбутньому.

Які наступні кроки щодо законопроєкту, який мав запровадити нагляд за законністю рішень органів місцевого самоврядування?

Наразі народний депутат Віталій Безгін зареєстрував новий законопроєкт — №14048. З того, що я бачив, цей законопроєкт передбачає нагляд без створення Реєстру актів органів місцевого самоврядування та визначає процедуру і рівні нагляду.

Схоже, що документ також стосується кадрового резерву та встановлення державної служби для голів районних державних адміністрацій як одного з рівнів нагляду. Міністерство обовʼязково надасть свої висновки.

Поясніть, окрім частини коштів Ukraine Facility, чому запровадження нагляду за рішеннями органів місцевого самоврядування важливе? В Європі подібний нагляд є практично в усіх країнах. На вашу думку, яким він має бути: хто його здійснює і в якій формі?

Як на мене, найкраще це описує слово «домірність».

Нагляд має бути домірним, але водночас ефективним. Він не повинен тиснути на громади, а має захищати їх від ухвалення неправомірних рішень. Це насампередпревентивний інструмент: через консультації та комунікацію з органами державного нагляду ми запобігаємо порушенням ще до того, як вони стануть проблемою.

Ще одна важлива роль нагляду — убезпечити громади та їхніх посадових осіб від того, щоб управлінські рішення ставали предметом розгляду правоохоронців. Часто саме через брак чітких процедур виникають конфліктні ситуації. Чітко визначений державний орган нагляду та прозора процедура — це запобіжник від зайвих проблем і маніпуляцій.

У законопроєкті №13150 передбачалося, що нагляд стартує через 12 місяців після завершення правового режиму воєнного стану, спершу на рівні обласних державних адміністрацій, а потім — районних. Це дуже логічно поєднується з розмежуванням і розподілом повноважень: місцеві державні адміністрації зберігають функцію нагляду і водночас адмініструють європейські структурні фонди, що потребують компетентного управління на регіональному рівні.

Якщо подивитися на Польщу, там адміністрування європейських фондів відбувається на рівні воєводств, а національне Міністерство регіонального розвитку контролює загальну політику. Для нас це може стати прикладом для ефективної моделі нагляду та адміністрування.

Водночас існують твердження, що нібито 26 різних контролюючих органів вже «тиснуть» на органи місцевого самоврядування. Це правда чи маніпуляція?

Я б радше залишив це питання тим, хто так говорить. На жаль, сьогодні ми живемо у світі, де інформаційні вкиди та маніпуляції поширюються дуже легко — свідомо або несвідомо.

Що я можу точно сказати: є правоохоронні органи, судова влада, виконавча влада з певними повноваженнями — і цього достатньо для регулювання. Всі інші «26 органів» виглядають як міф, який часто використовується у дискусіях про ризики запровадження нагляду. Особисто я дивуюся таким твердженням, адже на практиці запровадження домірного нагляду лише зменшує ризики й створює прозору систему контролю, а не хаос.

Існують побоювання, що впровадження нагляду за рішеннями органів місцевого самоврядування може призвести до «ручного управління» з боку державних адміністрацій, тиску або втручання в роботу громад. Як законодавчо можна запобігти таким ризикам?

Насправді це можна вирішити доволі просто — через повну цифровізацію процесів.

Коли кожен акт органу місцевого самоврядування потрапляє у цифровий реєстр із відкритим доступом для громадян, експертів, міжнародних партнерів та журналістів, це фактично унеможливлює будь-яке «ручне» втручання. Тоді стає складно маніпулювати, перекручувати інформацію чи ставити законний акт під сумнів.

Але прозорість — це двосторонній процес. Вона вимагає готовності як з боку державних органів, так і з боку громад. Державна виконавча влада має діяти у межах своїх повноважень, без маніпуляцій, а органи місцевого самоврядування — бути максимально відкритими перед громадянами. Громада повинна бачити всі рішення, розуміти їхню суть і мати можливість впливати на процес.

Цифровізація дозволяє забезпечити баланс: громади виконують свої повноваження прозоро, а державний нагляд стає справжнім запобіжником, а не інструментом тиску. Це створює довіру, ефективну взаємодію і справжнє партнерство між місцевою владою та виконавчою державною владою на користь людей, яких вони обслуговують.

Мінрозвитку зараз проводить регіональні консультації щодо документа під назвою «Особливості реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в умовах воєнних викликів і підготовки до набуття членства України в ЄС». Розкажіть детальніше: що це за документ, чому він з’явився, для чого потрібен і яка його основна суть?

Суть цього документа варто розглядати у контексті Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, яка була затверджена ще у 2014 році. Тоді вона стала своєрідним «світоглядним» документом, який дав поштовх для напрацювання цілого комплексу нормативних актів і забезпечив реалізацію однієї з найуспішніших реформ — децентралізації в Україні.

Однак після повномасштабного вторгнення росії ситуація кардинально змінилася. Тепер у нас нові виклики: масові переселення населення, руйнування різного роду інфраструктури, а також масштабні екологічні катастрофи, наприклад, Каховська дамба та ГЕС. Ці виклики потребують оперативного та системного реагування з боку держави.

Саме тому з’явився новий документ, який ми обговорюємо на регіональних консультаціях. Він не змінює базову концепцію 2014 року і не відступає від пріоритету децентралізації, а радше деталізує особливості її реалізації у нових умовах, зокрема, перше — в умовах правового режиму воєнного стану; друге — в умовах прискореного євроінтеграційного треку України та підготовки до членства в ЄС.

Документ визначає, як державні органи та органи місцевого самоврядування повинні діяти, щоб ефективно реагувати на виклики війни, зберігати якість управління та забезпечувати виконання делегованих повноважень.

Головна ідея полягає в тому, що:

Концепція, як стратегічний документ, залишається незмінною, а новий документ створює «правила гри» для її реалізації у специфічних, кризових умовах: забезпечує адаптацію реформ до сучасних викликів, водночас не втрачаючи цілісності реформаторського курсу.

Які основні зауваження чи пропозиції на перших консультаціях вже надали громади щодо цього проєкту документа?

Зауваження та пропозиції громад дуже різноманітні, і здебільшого вони стосуються реальних, практичних аспектів, а не концептуальних. Це саме ті деталі, які вже будуть враховані на наступних етапах підготовки нормативних документів для реалізації Концепції.

Ми також проводили широке обговорення на міжнародному рівні — у Страсбурзі, за участю Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, усіх асоціацій органів місцевого самоврядування, народних депутатів та центральних органів виконавчої влади. Там напрацьовані документи отримали підтримку експертного середовища та асоціацій: близько 90% пропозицій було враховано.

На регіональних консультаціях зараз ми чуємо більше про конкретні, практичні кроки, які громади вбачають необхідними для впровадження реформ у своїй роботі. І саме ці пропозиції стануть основою для подальших нормативних документів, які будуть регламентувати реалізацію як базової Концепції, так і особливостей її впровадження в умовах війни та підготовки до євроінтеграції.

Тобто можна сказати, що перший етап консультацій дав нам цінну картину того, як теорія реформ співвідноситься з реальністю на місцях, і на чому варто зосередитися далі, щоб забезпечити ефективне впровадження реформ.

Під час регіональних консультацій одна з асоціацій органів місцевого самоврядування пропонує власну «Концепцію відновлення місцевого самоврядування» і одночасно виступає за підготовку нової концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Яка позиція Мінрозвитку?

Я вважаю, що місцеве самоврядування в Україні вже показало свою спроможність і ефективність. Воно стало на захист держави з перших днів війни. Звичайно, його роль не така, як у Збройних Сил, але органи місцевого самоврядування зробили величезний внесок у відсіч збройній агресії.

Це підтверджено тим, що багато міст України отримали звання міст-героїв — і це не випадково.

Статус міста-героя отримали саме тому, що очільники громад і мешканці стали на захист своїх домівок, сіл, селищ і міст. Тому, на моє глибоке переконання, «відновлювати» місцеве самоврядування в повному сенсі цього слова не потрібно — воно здатне виконувати свої функції.

Водночас є виняткові випадки, коли через війну або колаборацію доводилося створювати військові адміністрації. Наприклад, у Гостомелі селищного голову вбили, а місцева рада була недієздатна — і держава змушена була реагувати через створення військової адміністрації. Такі приклади є не лише в Київській області, а й по всій Україні.

Є випадки, коли мери вели колабораційну діяльність, але є й героїчні приклади мерів, які ціною власного життя або свободи захищали громаду, як нещодавно звільнений мер Херсона. Це, на мою думку, яскрава ознака спроможності місцевого самоврядування.

Важливо, що під час четвертого року війни органи місцевого самоврядування продовжують виконувати свої функції, реагувати на виклики воєнного часу, підтримувати людей і Збройні Сили України. Це серйозна та масштабна робота.

Щодо ініціатив асоціації: я ставив пряме питання представникам, чи наполягають вони саме на своїй концепції відновлення місцевого самоврядування. Вони відповіли, що ні. Це підтверджувалось під час зустрічей з міжнародними партнерами та іншими асоціаціями. Разом із тим, вони надали свої пропозиції до «Особливостей реалізації Концепції…», і близько 90% цих пропозицій було враховано.

Яким буде перший практичний крок після того, як Уряд схвалить «Особливості реалізації Концепції…»?

Першим практичним кроком стане робота над Планом реалізації. Це буде чіткий дорожній план, який визначить, які конкретні документи потрібно розробити та ухвалити, щоб запустити впровадження особливостей та реалізацію самої Концепції. Іншими словами, ми переходимо від загальних стратегічних рамок до конкретних інструментів, які забезпечать ефективне виконання реформ на практиці.

 

Регіональні консультації щодо проєкту документу "Особливості реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в умовах воєнних викликів і підготовки до набуття членства України в ЄС", м.Полтава, вересень, 2025

 

Чи планується перегляд критеріїв оцінки спроможності громад, і якщо так, то які аспекти будуть переосмислені? Мова може йти не лише про чисельність чи бюджетну самодостатність, а й про інституційну, адміністративну та фінансову спроможність, а також здатність громад ефективно реагувати на виклики сучасності.

Це чутливе питання, і навколо нього вже виникло чимало маніпуляцій. Наприклад, що Мінрозвитку начебто буде змінювати межі громад.

Наразі міністерство не розробляє жодних проєктів щодо зміни меж громад — ні укрупнення, ні зворотних процесів. Громади залишаються у тих межах, в яких вони існують.

Водночас ми розуміємо, що після утворення громад у нинішньому вигляді вони ще не мали можливості повною мірою проявити свою спроможність. Адже останні роки були непростими: спершу пандемія COVID-19, далі — повномасштабна війна.

Разом з тим ми напрацювали критерії для оцінки спроможності громад. Це не лише інструмент для держави, щоб підтримувати громади, а й для самих громад, щоб вони могли зрозуміти, у чому вони сильні, а де є диспропорції — інституційні, адміністративні, фінансові, або у розвитку інфраструктури. Найближчим часом ми плануємо запустити моніторинг цього процесу.

Методика формування спроможних громад потребує актуалізації: мають з’явитися оновлені критерії та вимоги, які дозволять оцінювати спроможність більш об’єктивно та адекватно. Говорити про переосмислення можна буде тільки після того, як громади зможуть реалізувати свій потенціал за новими критеріями,

Це питання точно не на найближчі роки. Наразі ж підхід такий: спочатку оцінюємо спроможність у реальних умовах, підтримуємо громади, і лише потім — за наявності даних і відповідних обставин — можемо розглядати будь-які структурні зміни.

Як ви оцінюєте роль районних рад у сучасній системі місцевого самоврядування, враховуючи, що більшість повноважень та ресурсів зараз передано на рівень громад? Яке функціональне навантаження районні ради можуть виконувати ефективно?

Починаючи з листопада минулого року, коли ми розпочали переосмислювати стратегічне планування регіонального розвитку, стало очевидно, що області між собою практично не узгоджують стратегічні пріоритети. Стратегії розвитку суміжних областей не корелюються, немає спільних цілей та індикаторів для реалізації.

Для мене це відкриття і водночас виклик. Як можна говорити про гармонійний розвиток регіонів і макрорегіонів, якщо вони рухаються незалежно одне від одного? Тут саме районні ради могли б зіграти ключову роль. Законодавство визначає, що вони представляють інтереси всіх мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Відтак вони можуть координувати діяльність громад, узгоджувати стратегічні напрямки, стимулювати міжмуніципальне співробітництво і об’єднувати ресурси для спільних проєктів.

Роль районної ради важко переоцінити: вона здатна створювати баланс інтересів, допомагати громадам реалізовувати спільні ініціативи і досягати кращих результатів. Те, що ми бачили в листопаді 2024 року — розбіжності між областями та громадами — говорить про потребу у такому координаційному механізмі. Не обовʼязково говорити про впровадження у кожній громаді окремо, достатньо мати такий інструмент на декілька громад. Це розв'яже задачу і оптимізує ресурси. Достатньо створити ефективний механізм для кількох громад у регіоні, який би працював на всіх.

Чому цього зараз не відбувається?

Думаю, районні ради перебувають у процесі формування нової ідентичності, пошуку власної ролі в сучасній системі.

Водночас там працює багато фахових людей, які могли б займатися цим активно. Міністерство готове підтримати і райони, і області, щоб переосмислити роль районних рад і надати їм адміністративно-інституційну спроможність для ефективного виконання цієї координаційної функції.

Оскільки ми вже заговорили про державну регіональну політику, то наскільки я пам’ятаю, у серпні минулого року була оновлена Державна стратегія регіонального розвитку. Чи затверджено вже план її реалізації?

План реалізації перебуває на погодженні центральних органів виконавчої влади, і ми сподіваємося, що вже наступного тижня він потрапить на розгляд Кабінету Міністрів для остаточного затвердження.

Реалізація цієї Стратегії є частиною євроінтеграційного руху України та виконання відповідних зобов’язань.

Як наразі рухається процес оновлення стратегій областей і громад з урахуванням нової державної Стратегії?

На сьогодні вже затверджено 22 обласні стратегії. Що стосується громад, понад 1300 перебувають у процесі стратегічного планування: дехто вже затвердив стратегії, інші — на фінальній стадії їх розробки та погодження.

Це важливий крок у рамках реформи управління публічними інвестиціями, адже відтепер наявність стратегічного плану є обов’язковою умовою для отримання та ефективного використання публічних коштів — як на місцевому, так і на регіональному та державному рівнях.

Громади зараз створюють середньострокові плани пріоритетних публічних інвестицій і формують єдині портфелі проєктів. У цьому процесі їм допомагає Міністерство розвитку громад і територій, команда DREАM, а також Міністерство фінансів і Міністерство економіки, які виступають ключовими координаторами.

Щоб підвищити якість стратегічного планування, ми проводимо для громад та регіонів навчальні програми — як регіональні очні, так і онлайн-формати. Це дозволяє громадам правильно структурувати плани, ефективно використовувати ресурси та підвищувати прозорість управління публічними інвестиціями.

Для середньострокового планування розвитку громади доводиться розробляти кілька документів: стратегію розвитку тергромади, концепцію інтегрованого розвитку, план відновлення території та програму комплексного відновлення. Навіщо громадам так багато документів?

Чесно кажучи, сам не зовсім розумію, навіщо їх так багато. На мою думку, для планування на рівні громади та регіону цілком достатньо одного, максимум двох документів.

Якщо ми хочемо дійсно допомогти громадам, треба зробити так, щоб залишався один основний документ.

Є Верховна Рада, і питання врегульовуються законодавчо. У нас уже є напрацювання законопроєктів, які передбачають кардинальне зменшення кількості документів зі стратегічного планування. Ба більше, у комунікаціях ми прямо наголошуємо:

зараз основний акцент потрібно робити на стратегіях громад та регіонів. Всі інші документи можуть поки що залишатися “на полицях” — вони не критично потрібні для щоденної роботи і планування.

 

Засідання секторальної робочої групи "Децентралізація та регіональне відновлення", липень, 2025 рік

 

Регламент Ukraine Facility передбачає виділення Україні понад мільярд євро безповоротних коштів на відновлення, реконструкцію та модернізацію територій — транспорт, енергетику, розвиток людського капіталу. Для ефективного використання таких коштів потрібна спроможність органів управління на місцевому та регіональному рівнях. Чи розглядало Міністерство можливість частини цих ресурсів спрямувати на посилення спроможності органів влади, щоб вони були готові ефективно працювати з такими коштами та надалі з ресурсами відповідно до політики згуртованості ЄС?

Давайте трохи розділимо питання. Якщо говоримо про європейські структурні фонди, повноцінний доступ до них Україна отримає після вступу до ЄС. Але вже зараз ми маємо розробити національну модель залучення таких коштів. Ми орієнтуємося, зокрема, на польську модель, близьку за адміністративним устроєм та кількістю людей, проте наша система матиме власні особливості.

У нас є програма Interreg, де громади вже беруть активну участь. Важливо розуміти, що ці кошти не авансують проєкти — вони компенсують витрати на реалізовані ініціативи. Ідея була в тому, що Державний фонд регіонального розвитку, який у наступному році планував отримати близько 30 млрд грн, міг би авансувати реалізацію проєктів у громадах, а потім Ukraine Facility компенсував би ці кошти. Це б створило успішну історію як для держави, так і для громади, посилюючи інституційну спроможність місцевих органів влади.

Нам важливо залучити ці ресурси на рівні громад і регіонів, і ця робота зараз триває разом із національними партнерами. Проблема є: індикатори виконання українського плану не завжди виконуються вчасно, і останній транш, в якому держава недоотримала майже 1,5 млрд євро це підтверджує. Тому над цим потрібно активно працювати.

Що стосується безпосередньо підготовки системи управління регіональною політикою та використання коштів ЄС, ми передбачаємо три рівні: національний адміністратор — найкраще, щоб це було Міністерство; регіональний адміністратор — оптимально обласна державна адміністрація; реципієнт коштів — громада.

Зараз ми готуємо скринінг по 22 розділу, який включає «Регіональну політику та координацію структурних інструментів», і вже отримуємо рекомендації щодо того, як краще організувати процес, щоб бути готовими впроваджувати політику згуртованості європейського типу. Конкретної моделі, яка буде реалізована в Україні, поки що немає, адже процес потребує часу та погоджень із Єврокомісією.

До речі, про скринінги. Чи залучають до них представників асоціацій органів місцевого самоврядування або самих громад, коли аналізують законодавство у певній галузі? Я пам’ятаю, що деякі країни лише через кілька років підготовки до членства в ЄС зрозуміли важливість такого залучення.

Так, ми залучаємо всі зацікавлені сторони — і представники громад, і асоціації органів місцевого самоврядування, і інституції громадянського суспільства. Ми проводили низку таких заходів, щоб детально обговорити ключові питання.

Скринінг охоплює 22 запитання та понад 9 презентацій. Він стосується різних аспектів регіональної політики, і у нас вона трохи відрізняється від європейської. Конкретні питання скринінгу включають, наприклад, адміністративну спроможність громад та інших рівнів управління, впровадження політики згуртованості ЄС, антикорупційну політику, моніторинг і аудит використання європейських коштів. Також розглядаються цифрові інструменти, комунікації, прозорість та відповідне законодавство, що регулює ці процеси.

Це комплексна робота, яка охоплює практично всі міністерства і залучає величезну кількість стейкхолдерів. Я дуже вдячний команді за підготовку до цього процесу і сподіваюся, що ми отримаємо позитивні оцінки від Європейської комісії та відповідних експертів.

У підсумку, скринінг дозволяє сформувати план дій для гармонізації національного законодавства з європейськими підходами та моделями, що є ключовим для підготовки до впровадження політики згуртованості ЄС в Україні.

 

Олексій Рябикін, заступник Міністра розвитку громад та територій України та Ката Тутто, президентка Європейського Комітету регіонів

 

Чи ведеться зараз робота над визначенням функціональних типів територій? Зокрема, відповідно до закону та рекомендацій Європейської комісії.

Так, ця робота триває. Визначення функціональних типів територій потрібно для впровадження територіально орієнтованого підходу у використанні коштів.

Уряд ухвалює рішення, які стосуються підтримки прифронтових громад. Прифронтові території потребують особливої уваги, адже там сконцентровані значні обсяги відновлювальних робіт — це фактично один із функціональних типів територій. Щоб законодавчо унормувати ці процеси, нам необхідно чітко визначити функціональні типи територій.

Паралельно ми цифровізуємо цю інформацію. Всі ці території вносяться до геоінформаційної системи регіонального розвитку, яку впроваджує Міністерство. Це дозволяє на рівні з оцінкою якості проєктів DREAM оцінювати також потреби кожної території та відповідність її конкретним управлінським рішенням.

Олексію, ви долучились до команди Міністерства в період коли USAID припиняв свою діяльність в Україні. Як це вплинуло на громади і роботу Міністерства?

Так, дійсно, USAID завершив свою участь у програмі підтримки децентралізації, але це не зупинило нашу роботу. Ми продовжуємо активно працювати і маємо потужну підтримку від багатьох міжнародних партнерів.

Зараз ми маємо продуктивну співпрацю з організаціями ULEAD, GIZ, ALINEA, UCORD, DECIDE, EGAP, POLARIS, OECD, проєктом Ради Європи “Посилення багаторівневого врядування і місцевої демократії для підтримки відновлення України”, з Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи та Програмою розвитку ООН і багатьма країнами-партнерами, зокрема Канадою, Німеччиною, Швейцарією, Швецією, Францією, Японією, Словенією, Польщею та іншими країнами ЄС.

За період моєї роботи на посаді ми провели дві Секторальні Робочі Групи за участі всіх цих організацій та країн-партнерів. На цих засіданнях ми визначили чіткі пріоритети та плани роботи і послідовно рухаємося за наміченим планом.

Що б Ви хотіли зараз сказати громадам, щоб вони почувалися впевнено, що Міністерство розвитку громад і територій працює разом з ними?

Найперше, наші щоденні кроки та спільна робота є найкращим доказом того, що ми на одній хвилі з громадами. Але хочу наголосити на ключовому: громадам потрібно бути активними і мислити стратегічно.

Як приклад, зараз я аналізую середньострокові плани публічних інвестицій, які реєструють громади в DREAM. Найчастіше їхні пріоритети — освіта, медицина, муніципальна інфраструктура. Це правильно, але бракує ідеї, навколо якої могла б об’єднатися громада і яку підтримала б інфраструктура.

Ідея створює магніт для розвитку. Погляньмо на приклади: Буковель — завдяки чіткій ідеї розвитку туризму була підтягнута вся інфраструктура — дороги, медицина, соціальні послуги; Більбао (ред.: місто в Іспанії, відоме Музеєм Гуггенхайма. Один культурний проєкт перетворив занепале промислове місто на туристичний і економічно активний центр, показавши, як ідея може стати рушієм розвитку) — один музей світового рівня запустив цілу хвилю інвестицій і модернізації міської інфраструктури.

Громадам варто думати, як залучати інвесторів, створювати робочі місця, розширювати податкову базу. Це реально навіть у складні часи, коли держава зосереджена на війні і частково живе коштом донорських коштів. Громади мають власні ресурси платників податків і свободу вибору — цим треба скористатися.

Найкращий час діяти — зараз. Це прояв стійкості, можливостей і героїзму громад. Кожен внесок у розвиток, кожне рішення, яке підтримує людей, — це наша спільна перемога. Ми вже перемогли, бо не здалися, продовжуємо жити, працювати і розвиватися.

Ціль Міністерства — допомогти громадам трансформувати ці ресурси та ідеї в реальні результати: впровадження європейських практик, покращення сервісів, задоволення потреб людей. Адміністративні, медичні, соціальні, освітні та комунальні послуги — це база, але ідея, яка об’єднує кошти та зусилля, створює справжній розвиток.

Навіть у цей складний час громадам треба мислити стратегічно, генерувати ідеї і використовувати ресурси на максимум. Це ключ до їхньої самодостатності та до нашої спільної перемоги.