ОСОБЛИВОСТІ ПІДХОДІВ ДО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В ШВЕЙЦАРІЇ[1]

Раніше портал «Децентралізація» публікував ґрунтовний аналіз Мирослава Кошелюка про шведський підхід до стратегічного планування — «Шведський досвід стратегічного планування: що може бути корисним Україні» (частина I, частина II).

Тепер експерт пропонує інший європейський кейс — Швейцарію. Ця країна з невеликою площею й високим ВВП на душу населення має системи і механізми, які напряму корисні для українських громад: від просторової концепції до 2050 року до фінансових револьверних фондів і довгострокових програм. У першій частині автор розкриває ключові принципи — довгостроковість рішень, орієнтацію на функціональні (а не лише адміністративні) території, чітке поєднання просторового та фінансового планування. Якщо ви працюєте в органі місцевого самоврядування, районній чи обласній адміністрації, ця частина дасть вам інтелектуальний каркас і аргументи, як мислити масштабно — не лише «будівництво доріг», а системну політику для сталого розвитку територій.

Матеріал подано у двох частинах. У першій — про ідеї просторової концепції, стратегічні підходи та базові механізми, які тримають швейцарську модель розвитку.

---

І ЧАСТИНА

 

Просторова концепція і ключові політики регіонального розвитку Швейцарії

 

Ще одна країна, підхід якої до планування регіонального розвитку може бути цікавими для України, - Швейцарія. З населенням близько 9 мільйонів і площею - 41 285 км². вона - один з лідерів в світі за показниками ВВП на душу населення (згідно деяких розрахунків, взагалі друга країна в світі за цим показником).

 

Три кити швейцарської регіональної політики

 

Ключові особливості швейцарського підходу до планування свого регіонального розвитку, на які нам варто звернути увагу, на наш погляд, наступні:

• довгостроковість, стабільність у часовому вимірі – базові законодавчі рішення, політики  і програми діють уже по 20 і більше років, хоча, звичайно, вносяться корективи і визначаються нові акценти з врахуванням нових контекстів і викликів;
• гнучкість у вимірі просторовому – як ми побачимо далі, швейцарська регіональна політика орієнтована значною мірою не тільки і не стільки на адміністративні одиниці, скільки на різного типу функціональні території  - регіони, про які тут говорять в дещо відмінному від звичного для нас узагальненого вжитку цього терміну,  агломерації, простори дій (впливу – Handlungsräume), території розвитку (Entwicklungsräume);
• орієнтація на ефективність – під політики закладаються конкретні інструменти, джерела і механізми фінансування, перед запуском нового циклу обов’язково проводиться оцінка результатів попереднього і нових викликів

 

Кантони і громади вирішують: роль субсидіарності

 

Але відразу треба зазначити і те, що не все з цього підходу може бути запозичено Україною.  Перш з все нагадаємо, що Швейцарія (офіційна назва Швейцарська конфедерація), на відміну від України,  – федеративна, а не унітарна республіка.  До її складу входить 20 кантонів і 6 напівкантонів, які своєю чергою включають  2121 громаду (Gemeinden, їх кількість поступово скорочується через об’єднання).  Федеративний устрій визначає те, що законодавчі акти національного рівня зазвичай застосовуються переважно на рівні кантонів, а вже кантони своєю чергою визначають правила для громад у межах власної компетенції.

При цьому в Швейцарії сильне місцеве самоврядування. Конституція Швейцарії, ст.50  і на її основі Закон про громади (Gemeindegesetz, GG) від 16.08.1998, ст.3, гарантують автономію громад. Ст. 61 цього ж закону визначає, що компетенція громад може охоплювати всі питання, які не закріплені виключно за Конфедерацією (федеральною владою), кантоном або іншими організаціями (за принципом «дозволено все що не заборонено», хоча при цьому громади підлягають кантональному нагляду (ст.85). Громади мають значний вплив на рішення на рівні кантонів. Та навіть більше – пріоритетне право приймати рішення в багатьох питаннях мають навіть не ОМС, а самі мешканці через референдуми.

Здавалось би, при такому АТУ можна було б очікувати достатнього великого різнобою в планувальних документах на кантональному і місцевому рівні, однак цій гнучкій системі є каркас – це документи просторового планування, які формують ієрархію від федерального до місцевого рівнів. Окрім того, є наскрізні політики регіонального розвитку, які реалізуються спільно Конфедерацією, кантонами і громадами.

 

Особливості Швейцарії, які варто взяти до уваги

 

Швейцарія не є членом ЄС і її політика має свої особливості, але країна тісно співпрацює з ЄС в рамках різних угод і програм і багато її підходів узгоджуються з підходами ЄС.

Також зазначимо, що Швейцарії має сприятливі умови для стабільного розвитку завдяки тому, що з часів Наполеона, тобто уже більше 200 років на території країни не було жодних війн. Але при цьому:

• в Швейцарії висока фрагментованість територіального устрою – в країні значна кількість малих громад. Так, середня чисельність мешканців в швейцарській громаді приблизно 4 тисяч (в Україні після реформи АТУ – біля 25 тисяч),  більше 80% громад має населення менше 5 тисяч (в Україні – приблизно 36%), а міст з населенням більше 20 тисяч не більше 30 (в Україні – більше 300). Така фрагментованість є однією з причин того, що у вирішенні багатьох проблем громади об’єднують зусилля і відповідно функціональні території різного розміру і типу відіграють таку важливу роль в реалізації регіональної політики. Так, згідно даним Швейцарського бюро статистики 74% мешканців країни живе в 52 агломераціях і відповідно їх розвиток є пріоритетом однієї з провідних політик регіонального розвитку.
• значна частина території країни – це гірські райони Альп та Юрських гір. Вони займають близько 60% території Швейцарії, хоча там проживає лише біля 10–15% її населення. Значна кількість малих і гірських громад зумовлює те, що розвиток цих громад визначений окремим пріоритетом регіональної політики і це навіть закріплено в Конституції.

Ще одна особливість Швейцарії - її економіка завжди була орієнтована на те, щоб продукувати конкурентоспроможні товари і це одна з причин того, що вона займає високі позиції в економічних рейтингах. Орієнтація на конкурентоспроможність, експорт, інновації є наскрізною темою також регіональної політики Швейцарії.

 

СИСТЕМА ПРОСТОРОВОГО ПЛАНУВАННЯ ЯК КІСТЯК ПЛАНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

 

Просторова концепція-2050: бачення країни

Один з важливих документів, на який посилається більшість документів в сфері регіональної політики Швейцарії, хоча вона і не має юридичної сили, – Швейцарська просторова концепція (Raumkonzept Schweiz)[2]. Вона була прийнята спільно Федеральною радою, Конференцією кантональних урядів, Швейцарською асоціацією міст та Швейцарською асоціацією громад  у 2012 році.

Просторова концепція — це бачення того, як може виглядати Швейцарія у 2050 році. Необхідність її розроблення обґрунтовується  серед іншого ростом населення протягом майже сторічного періоду - з 4,7 млн у 1950 році до більше 8 млн в середині 2010-их і прогнозовано до більше 10 млн в майбутньому. Але ріст потребує ефективного ставлення до обмеженого просторового ресурсу і концепція задумана для збереження та зміцнення переваг країни - різноманітності регіонів, згуртованості (солідарності, Solidarität) між групами населення та конкурентоспроможності Швейцарії. З цим пов'язані п'ять її цілей:

• сприяти якості поселень та регіональному різноманіттю;
• зберігати природні ресурси;
• управляти мобільністю;
• посилювати конкурентоспроможність;
• підтримувати соціальну згуртованість (солідарність, Solidarität leben)
•  

Три стратегії просторової концепції

Для досягнення цих цілей Швейцарська просторова концепція спирається на три стратегії, що доповнюють одна одну:

1. Перша стратегія - формувати простори дій (Handlungsräumen[3]) та зміцнювати поліцентричну мережу міст. При її описі дається наступне тлумачення поняття «регіони», яке ближче до поняття «макрорегіони» у нашому розумінні:

Життя у Швейцарії дедалі більше зосереджується в регіонах, межі яких не збігаються з кордонами громад і кантонів. Ці функціональні території, у яких тісно переплетені економіка, суспільство і культура, набувають все більшого значення. Виникають тісні зв’язки як усередині, так і між міськими та сільськими територіями — зокрема у сферах відпочинку й рекреації, розвитку поселень, освіти, охорони здоров’я, постачання та утилізації, а також щодо охорони та відновлення природних ресурсів. Завдяки плануванню, яке виходить за межі інституційних та секторальних кордонів, можна досягти бажаного просторового ефекту. Тому слід підтримувати співпрацю у функціональних територіях. Спільні стратегії допомагають ефективніше спрямовувати просторовий розвиток.

Поняття функціональних територій, яке передбачає співпрацю поверх адміністративних меж є загалом ключовим  у сучасному просторому плануванні і планування регіонального розвитку в Швейцарії і ми в цьому ще переконаємось далі.

На регіональному рівні  Просторова концепція Швейцарії виокремлює три типи функціональних територій:

• метрополійні регіони Цюриха, Базеля, Леманський метрополітенський регіон (Métropole Lémanique)[4] та столичний регіон Швейцарії (Берн і навколишні території).

Ці метрополії є головними рушіями економіки Швейцарії. Вони відіграють важливу роль у сфері економіки знань, інновацій та культури, а також мають міжнародне значення.

Завдання полягає в тому, щоб підтримувати та зміцнювати їхню міжнародну та національну конкурентоспроможність, не ставлячи під загрозу якість життя вище середнього, привабливі місцеві рекреаційні зони та мальовничу та міську красу».

• функціональні території з малими та середніми містами (Люцерн, міський регіон Тічино, Юрська дуга, регіон Ааре, Північно-Східна Швейцарія), які мають унікальні сильні сторони та забезпечують високу якість життя і проживання. Часто вони розташовані поруч із метрополійними регіонами, забезпечують «мости» між ними і мають потенціал економічного розвитку.

Завдання полягає в тому, щоб краще продемонструвати їхні сильні сторони як менших, але різноманітних міських та сільських місць для життя та роботи, з високою якістю життя та незалежною ідентичністю, в національному контексті. Зі своїми специфічними профілями та характеристиками, вони – разом із метрополіями та столичним регіоном Швейцарії – повинні сприяти оптимальному позиціонуванню Швейцарії в цілому на міжнародній арені.

• альпійські функціональні території (Готард, Західні Альпи, Східні Альпи) значною мірою визначаються їх природними умовами. В них, окрім малих і середніх міст із різноманітною економікою, розміщені також туристичні центри національного значення.

2. Друга стратегія - підвищувати якість поселень і ландшафтів.  Вона передбачає, що завдяки економному використанню землі, високоякісному ущільненню та ранньому врахуванню ландшафту під час планування можна підвищите не лише якість розселення, а й сприяти регіональному різноманіттю та захищати природні ресурси та культурно значимі землі.

3. Третя стратегія - забезпечити кращу координацію планування розвитку транспорту, енергетики та просторового розвитку.

Таким чином, просторова концепція є не просто просторовим планом з набором  мап (їх всього три відповідно для трьох стратегій, одна з них наведена на малюнку), а документом, який визначає і підходи до просторового планування, і значною мірою стратегію регіонального розвитку – фундаментальні цінності і образ майбутнього країни.  При цьому перша стратегія по суті стосується підходів до містобудування, друга – землекористування, а третя – «мережевої» технічної інфраструктури.

 

Як концепція працює на практиці: роль уряду, кантонів і громад

 

Реалізація цієї концепції передбачає спільні зусилля уряду, кантонів та громад і фінансування ними тих чи інших заходів, зокрема в рамках ключових політик регіонального розвитку.

Малюнок 1. Стратегія 1 Просторової концепції.

 

Стратегічний підхід до просторового планування і орієнтація на функціональні території – перші два моменти, які ми можемо для себе відфіксувати. Поняття функціональних територій, на відміну від звичного для нас поняття функціональних типів територій, передбачає групування громад не за спільною ознакою, а за сусідством і функціональними зв’язками.

 

КЛЮЧОВІ ПОЛІТИКИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

 

В Швейцарії є три ключові політики,  які так чи інакше пов’язані з просторовою концепцією  і які визначають підходи до регіонального розвитку:

• Нова регіональна політика (Neue Regionalpolitik, NRP);
• Політика щодо сільських та гірських районів (Politik für die ländlichen Räume und Berggebiete, P-LRB)
• Політика щодо агломерацій (Agglomerationspolitik, AggloPol);

Вони орієнтовані на дещо різні типи територій і мають дещо різні цілі, але реалізуються скординовано. Їх розроблення обґрунтовується посиланням на Конституцію, яка зобов’язує уряд враховувати особливості розвитку агломерацій та гірських територій (ст. 50). При цьому її ст. 103 дає право уряду задля підтримки вразливих регіонів навіть відступати від принципів економічної свободи:

Федеральний уряд може підтримувати економічно вразливі (wirtschaftlich bedrohte) регіони, та сприяти розвитку економічних секторів і професій, якщо розумних заходів самодопомоги недостатньо для забезпечення їхнього існування. За необхідності це може відхилятися від принципу економічної свободи.

Ці політики діють на доповнення механізму перерозподілу ресурсів від сильніших кантонів до слабших, який визначений відповідним Законом про фінансове вирівнювання і вирівнювання навантаження 613.2 (Bundesgesetz über den Finanz- und Lastenausgleich, FiLaG)  від 3.10.2003.

 

NRP — як держава фінансує «слабші» регіони

 

NRP - це державна стратегія, спрямована на підтримку розвитку гірських, віддалених сільських та прикордонних регіонів країни, перш за все - економічного. Вона була введена в дію Законом  про регіональну політику 901.0 (Bundesgesetz über Regionalpolitik) від 6.10. 2006, який набрав чинності  з 2008 року, замінивши попередню політику фінансової допомоги слабким регіонам.

Цей закон має на меті посилити конкурентоспроможність окремих регіонів та збільшити їхню спроможність створювати додану вартість, тим самим сприяючи створенню та збереженню робочих місць у регіонах, підтримці децентралізованого розселення та зменшенню регіональних нерівностей

При цьому у ст.3 Закону дається визначення регіонів, яке узгоджується з тим, яке ми бачили в Просторовій концепції:

Регіони визначаються як групи кантонів та громад, а також об'єднання кантонів або громад з іншими державними або приватними органами чи асоціаціями.

Під час формування регіонів пріоритет надається географічній узгодженості, економічній функціональності та меті спільного вирішення проблем, що виходять за межі інституційних кордонів.

Таким чином, на відміну від згаданого вище закону про вирівнювання, NRP сфокусована на підтримці знову ж таки саме функціональних, а не адміністративних територій (functional area). 

Суть NRP полягає в наданні фінансової підтримки в регіонах, віднесених до сфери його дії,  для підготовки та реалізації ініціатив, програм та проєктıв, які (згідно ст.4.1. Закону):

• сприяли б підприємницькому мисленню та діям у регіоні;
• зміцнювали інноваційний потенціал у регіоні;
• використовували регіональний потенціал та створювали а6о вдосконалювали системи створення цінності (доданої вартості);
• або сприяли співпраці між державними та приватними установами, між регіонами та агломераціями.

Ст. 14 Закону визначає, що реалізація NRP відбувається на основі багаторічних програм, які формуються на 8 років і на основі яких розробляються багаторічні кантональні програми і кантональні програми впровадження (ст.15). Кантони роблять фінансовий внесок у реалізацію цих програм у тому ж обсязі, що й Конфедерація (ст.16). Для фінансування заходів, передбачених цим законом, Конфедерація створює фонд регіонального розвитку (ст.21), який фактично діє як револьверний фонд і поповнюється в тому числі за рахунок відсотків на видані кредити.

NRP також враховує цілі сталого розвитку, сприяє участі Швейцарії в співробітництві з ЄС в рамках програм Interreg, ESPON та URBACT і забезпечує податкові пільги для участі в таких програмах.

Стартово, починаючи з першого програмного періоду, NRP, для якої підвищення конкурентоспроможності є ключовим фокусом, була орієнтовано першочергово на підтримку експертно орієнтованих галузей економіки (трансфер товарів і послуг за межі регіону, кантону, країни), зокрема на промисловість та туризму. Однак в подальшому, починаючи з програмного періоду 2016–2023 років, все більше уваги приділяється сприянню інноваціям для малих і середніх підприємств. Кошти можуть надаватись у вигляді безповоротних внесків (грантів, A‑fonds‑perdu), низькопроцентних або безвідсоткових позик та  податкових пільг. Важливо зазначити, що фінансування не надається для проєктів, що приносять користь лише одній компанії. Адже метою NRP є економічний розвиток регіону, а не просування однієї компанії.

Згідно урядовому інформаційному бюлетеню, обсяг федеральних коштів на період 2016-2023 років на NRP - 320 мільйонів швейцарських франків у формі грантів та майже 400 мільйонів швейцарських франків у формі поворотних позик. Розподіл коштів за кількістю проєктів і сумами в період 2016-2019 років можна побачити на діаграмах на Малюнку 2:

.

Малюнок 2. Розподіл коштів в рамках NRP в період 2016-2019 рр. за сумами і кількістю проєктів – туризм і промисловість є пріоритетами

 

Нещодавно NRP розпочала свій третій восьмирічний період 2024–2031 років. Існуючі тематичні пріоритети фінансування «Промисловість/Інновації» та «Туризм» продовжені. Експортну орієнтацію NRP доповнює напрямок «розвиток місцевої економіки», не обов’язково експортно орієнтованої. Особливий акцент робиться на сталому розвитку та цифровізації як на міжсекторальних темах.

Приклади проєктів, які підтримуються в рамках NRP, можна знайти в урядовій презентаційній брошурі. Серед них, зокрема:

• проєкт ALPlastics, який створив «метакластер», об’єднавший Швейцарський кластер пластмас із п’ятьма партнерами з Італії, Франції, Німеччини та Австрії;
• проєкт «Гастіваль», який об’єднав зусиль постачальників туристичних послуг з п’яти кантонів для організації комплексу заходів навколо Люцернського озера на відзначення 200-річчя туризму;
• будівництво канатної дороги між двома гірськолижними курортами;
• створення спільної кар’єрної платформи для працівників туристичної галузі курортів, орієнтованих переважно на димовий і переважно на літній сезони;
• промоція Сент-Галлена на основі традицій текстильного виробництва.
•  

MoNaR і RIS — пілоти, які масштабуються

 

Є два інструменти впровадження NRP, про які варто поговорити детальніше - пілотні проєкти сталого просторового розвитку (Modellvorhaben Nachhaltige Raumentwicklung, MoNaR) і Регіональні інноваційні системи (Regionale Innovationssysteme, RIS).

Програма Пілотні проєкти сталого просторового розвитку (MoNaR) запроваджена у 2007 році і згадується як інструмент реалізації не тільки NRP, але і інших політик регіонального розвитку. За її допомогою програми федеральний уряд заохочує місцеві, регіональні та кантональні зацікавлені сторони до розроблення та тестування рішень у рамках пріоритетів, визначених у відповідній політиці. Досягнення та отримані уроки мають бути закріплені та слугувати моделлю для інших проєктів.

Програма працює також за чотирирічними циклами і реалізується через відкритий конкурс для ініціатив громад, кантонів, агломерацій чи міжмуніципальних структур. Відібраним проєктам надається часткова підтримка фінансова (до 50%  федеральне співфінансуванння, решту співфінансують переважно кантони і громади), а також експертна (навчання, нетворкінг, дослідження).

Нове покоління програми на 2025–2030 роки реалізується дев’ятьма федеральними агентствами  та визначає шість тематичних пріоритетів:

• покращення функціонування поселень-центрів[5] у сільських та гірських районах;
• підвищення якості життя завдяки біорізноманіттю та привабливим ландшафтам;
• планування житлових районів, сприятливих для спорту та фізичних вправ;
• забезпечення вищої стійкості регіональних продовольчих систем;
• використання та трансформація існуючих будівель;
• покращення доступу до послуг на місцевому рівні.

Серед прикладів реалізованих проєктів з циклу 2021 – 2024 років:

• створення місцевої цифрової платформи для мешканців з можливістю обміну різного роду інформацією;
• створення «гібридного» сільського магазину (з обслуговуванням і самообслуговуванням);
• покращення доступності одного з туристичних гірських районів для людей старшого віку;
• побудова будинку для спільного проживання представників різних поколінь;
• формування стратегії розвитку винного регіону поблизу Цюріха.

Загалом на цей період було відібрано біля 30 з понад 100 заявок і профінансовано їх на суму 3,9 млн швейцарських франків з коштів федерального уряду.

Регіональні інноваційні системи (RIS) — це функціональні, зазвичай міжкантональні та частково транскордонні економічні території, які складаються з трьох основних елементів, які співпрацюють у мережах та сприяють інноваційним процесам у регіоні:

• актори (підприємства, організації, як-от університети, політичні інституції, НУО та інші учасники інноваційних процесів);
• мережеві структури (які забезпечують обмін знаннями та іншими ресурсами);
• інституції (які через формальні правила та неформальні норми створюють інституційні рамки для функціонування RIS)

Діє шість таких РІС, які охоплюють майже всю територію країни, а місцями перекриваються. Це знову ж таки функціональні території, визначення яких обґрунтовується наступним чином:

Емпіричний аналіз літератури з RIS показує, що позитивний вплив поширення знань у мережі швидко зменшується за межами периметра приблизно 300 км або 180 хвилин. Однак цю величину не можна просто застосовувати як орієнтир до Швейцарії. У Швейцарії RIS іноді працюють у меншому масштабі, зокрема через лінгвістичні, географічні та інституційні особливості Швейцарії.

Нова регіональна політика (NRP) може підтримувати RIS у таких напрямках:

• керування та розвиток RIS (Governance);
• Point-of-Entry (PoE): аналіз потреб і створення «точок входу» для бізнесу;
• коучинг (підтримка інновацій продуктів і процесів);
• міжпідприємницькі платформи (кластери, мережеві заходи);
• тематичні поглиблення;
• проєкти співпраці

Малюнок 3. Регіональні інноваційні системи

 

Фінансування здійснюється за загальними принципами NRP (кредити і гранти, співвідношення федеральних і місцевих коштів приблизно 50 на 50, основними бенефіціарами є малі та середні підприємства у сільській та гірській місцевості).

Приклади проєктів, підтриманих в рамках RIS:

• Startfeld - підтримка стартапів та інноваційних підприємств, особливо у сфері техніки та медицини, Санкт-Галлен;
• Технопарк і платформа для розвитку високотехнологічних стартапів і кластерів, Цюріх;
• Blue Economy Network - платформа для інновацій у сфері водних технологій та екології, Цюріх – Берн;
• BioValley - транскордонний біотехнологічний кластер між Швейцарією, Францією та Німеччиною.
•  

Узгоджена політика просторового розвитку (kohärente Raumentwicklung, KoRE)

 

Дві інші політики -  щодо сільських та гірських районів (P-LRB) і щодо агломерацій  (AggloPol) , починаючи з 2016 року, розглядаються у взаємозв’язку в рамках політики узгодженого (збалансованого) просторового розвитку (KoRE), залишаючись при цьому двома окремими політиками.

Тут слід уточнити P-LRB, хоча і орієнтована на подібний до NRP тип територій, має дещо відмінні акценти. Вона, на відміну від NRP, яка, як ми зазначали, пріоритетно сфокусована на питаннях економічного розвитку, стосується ширшого кола питань – якості життя, захисту навколишнього середовища тощо.

Базовим документом на поточний період, який визначає напрямки цих двох політик у їх взаємозв’язку має назву «Внесок Конфедерації у збалансований просторовий розвиток 2024–2031». В рамках KoRE ці політики мають спільне бачення:

За допомогою узгодженого просторового розвитку Конфедерація, кантони, міста та громади формують сталу Швейцарію, у якій регіони є життєздатними, стійкими до викликів, привабливими для життя та конкурентоспроможними, мають сильні центри та функціонально пов’язані території, і тим самим вносять свій вклад у сталий розвиток економіки, суспільства й довкілля.

Для досягнення узгодженого просторового розвитку орієнтиром слугують чотири провідні ідеї:

1. Просторово значущі політики сприяють горизонтальній та вертикальній співпраці.
2. Центри та навколишні території – як у урбанізованих, так і в сільських районах – взаємопов’язані.
3. Актори мислять і діють у межах функціональних територій, використовують синергію, зменшують існуючі конфлікти і запобігають новим.
4. Регіони визначають, використовують і посилюють свої потенціали.

В рамках цього бачення визначено 5 цілей, кожна  з яких конкретизується окремо для AggloPol та P-LRB:

• забезпечення високої якості життя для населення;
• посилення привабливості та конкурентоспроможності територій;
• збереження, охорона та підвищення цінності ландшафтів і природних ресурсів;
• активне сприяння захисту клімату та адаптації до змін клімату;
• посилення соціального різноманіття та згуртованості регіонів

План дій з реалізації KoRE, який міститься в цьому ж документі, базується на згаданих вище і деяких нових інструментах (зокрема, посилення внеску секторальних політик у AggloPol та P-LRB та поширення досвіду модельних проєктів на інші регіони), заходи в рамках яких розписані за універсальною структурою – обґрунтування, опис заходу, відповідальні, часова рамка, внесок в реалізацію AggloPol та P-LRB і політики сталого розвитку.

В кінці документу наводиться табличка, в якій зведено, які федеральні агентства відповідальні за впровадження відповідного заходу, який обсяг його фінансування на перші чотири роки програмного періоду і які агентства повинні надати звіт в кінці чотирьохрічного циклу.

Детальніше про політику щодо агломерацій і планувальні документи на рівні кантонів і громад ми поговоримо у другій частині.

Наразі, практичні уроки для України:

• базовим документом для просторового планування і планування регіонального розвитку в Швейцарії є її Просторова концепція, яка є стратегічним документом в обидвох сенсах;
• наскрізним для планування розвитку є орієнтація не тільки і не стільки на адміністративні одиниці у їх формальних межах, а на функціональні території, які передбачають їх співпрацю для спільного вирішення актуальних проблем;
• регіональна політика диференційована для функціональних територій різного типу з врахуванням їх особливостей – урбанізованих (агломерацій), сільських, гірських;
• кожна політика підкріплена фінансовою основою і інструментами;
• реалізація політик відбувається у співпраці Конфедерації, кантонів та громад

У частині II «Особливості підходів до регіонального розвитку в Швейцарії» — практичний блок: як це працює в агломераціях і метрополіях, які інструменти використовує політика AggloPol (включно з Програмою агломераційного транспорту — PAV/NAF), як формується «Trägerschaft» для подачі проєктів, а також які планувальні документи формують кантональні та місцеві стратегії (з прикладами на рівні міста й регіону). Читайте невдовзі на «Децентралізації»  — буде про конкретні механізми відбору, фінансування й упровадження проєктів, які можна адаптувати для наших громад.

Публікація підготовлена в межах Швейцарсько-українського проєкту DECIDE «Децентралізація для розвитку демократичної освіти», який впроваджує консорціум ГО «DOCCU – Розвиток громадянських компетентностей в Україні» та Цюрихського педагогічного університету (PH Zurich, Швейцарія).