Голова Золочівської громади Харківської області Віктор Коваленко про геноцид українців, міжнародну співпрацю та духовні скарби його малої Батьківщини.

Автор: Дмитро Синяк

---

«Там унизу – страшні створіння. Я бачив їх. Є орки, та ці ще гірші за орків. Безмовні Сторожі – вони там. І завжди віє зловісний східний вітер...»

Дж. Р. Толкіен

Голова Золочівської громади Харківської області Віктор Коваленко строкову службу проходив в Афганістані. Він був учасником кількох зачисток радянськими військами гірських аулів, які слугували базами для афганських партизанів – моджахедів. Пан Віктор стверджує, що жодного разу така зачистка не відбувалася без попередньої розмови зі старійшинами аулу і пропозиції моджахедам здатися. Навіть якщо ті відмовлялися, радянські війська давали коридор мирним жителям, і лише після того, як усі, хто хотів, залишали села, розпочинали бойові дії. «За всю афганську війну жодна радянська бомба не впала на афганське місто», каже Віктор Миколайович. «Тобто навіть тоталітарний СРСР беріг життя мирних жителів. Росія не те, що не береже їх, вона знищує людей цілеспрямовано. Вона знищує українців».

Золочівська громада стала чи не єдиною на харківському прикордонні, яку ворог не зміг захопити. У лютому 2022 року він прорвався північніше і південніше громади, але на Золочівщині закріпитися не зміг: оборонці перетворили тут його колони на мотлох. Було окуповано лише два села – Турове і Макарове, звільнені згодом у результаті вересневого контрнаступу Збройних Сил України. Після цього генерал Олександр Нестеренко, який у 2022 році керував оборонною операцією та контрнаступом на Золочівському напрямку, отримав звання Почесного громадянина Золочівської громади.

Тепер громада допомагає військовим вибудовувати лінії оборони і мріє про мир. Кілька інвесторів вже чекають на завершення бойових дій, фермери чекають на розмінування родючих земель. Про те, як живе громада і яким бачить своє майбутнє на кордоні з орками, «Децентралізації» розповів її голова Віктор Коваленко.

 

Фото 1. Голова Золочівської громади Харківської області Віктор Коваленко

 

«Росіяни влаштовують справжнє полювання за людьми…»

 

Яка зараз ситуація у Золочівській громаді? Скільки мешканців ви втратили?

- Щойно з’являється можливість, люди приїжджають, засівають городи, консервують власні будинки, забирають найцінніші речі та документи і їдуть геть. Потім вертаються знову. Тобто певна міграція у нас триває постійно. На початку бойових дій ми мали близько 28 тисяч жителів, а зараз – близько 18-19-ти тисяч. Також раніше у нас було 2,8 тис. дітей, а зараз – 1,7 тис. Як трохи спокійніше, люди повертаються, але після поновлення обстрілів: КАБами, шахедами, ракетами «Торнадо» та «Град» – знову тікають. Найважча ситуація у п'яти прикордонних старостинських округах, де мешкають близько 1,8 тис осіб, переважно похилого віку. Це попри щоденні обстріли – з гармат, танків, гелікоптерів, літаків, попри атаки дронів на оптоволокні, яким не може зашкодити жодна система РЕБ. Ми просимо всіх мешканців прикордоння евакуюватися, але примусово евакуюємо лише дітей.

Чи є у вашій громаді людські жертви внаслідок повномасштабного вторгнення?

- Російські війська вбили 91-го нашого цивільного мешканця, близько 400 зазнали поранень. Але люди, як не страшно це казати, звикають до війни. Всі сподіваються, що вона скоро закінчиться.

На початку липня всю Україну сколихнула новина про загибель коло села Одноробівка від удару російським дроном одної дитини і тяжкого поранення іншої. Як це сталося?

- Ох, мені досі важко розповідати про цей випадок. Ця родина виїхала від нас ще у 2022 році, але жінка, мати двох дітей, раптом вирішила провідати батьків. Причому перед цим вона ні з ким не консультувалася, нікого не ставила до відома. Просто сіла в машину і поїхала. А від Одноробівки – 5 км до кордону, там цілодобово висять російські дрони. Жінка думала, що коли поїде вночі, росіяни її не помітять. А вони, навпаки, вночі якнайкраще бачать світло фар. Фари за жодних обставин не можна було вмикати. Ми б усе це розповіли, якби жінка подзвонила нам, ми б навіть організували їй супровід військової машини з РЕБ-ом. І що абсолютно точно, ми б заборонили везти до Одноробівки дітей. Але вона навіть не подзвонила…

У своїх пабліках орки зазвичай називають такі удари випадковими. Як ви ставитеся до цього?

- Орки чудово бачать зі своїх безпілотних розвідувальних апаратів, куди вони б'ють. Бачать, де є військові, а де їх немає. І при цьому влаштовують справжнє полювання за цивільними людьми. За бабусею, яка щось там копає на своєму городі, за звичайними цивільними автівками. У селі Івашки до повномасштабного вторгнення мешкали 800 осіб. А тепер лише 65. І от щодня російські дрони і танки буквально розбирають один будинок за іншим. От вчора п'ять FPV вдарили по одному домовладінню, знищивши його практично до цоколя. І так майже щодня. Дрони, снаряди і ракети прилітають по лікарнях, по амбулаторіях. У російських військових, які скеровують їх, немає ані моралі, ані совісті, ані військової честі.

 

Розбита ворожою ракетою будівля колишньої райдержадміністрації у Золочеві

 

Розбитий Золочівський будинок культури

 

Працівники Благодійного фонду «Незламна родина» на території знищеної ворогом станції швидкої допомоги, по якій прилетіла балістична ракета Іскандер

 

«Все прикордоння – самі руїни…»

 

Наскільки критичними є руйнування у Золочівській громаді?

- Близько половини наших житлових будинків зруйновано або пошкоджено, причому багато з них вже вдруге, бо ми відремонтували їх після бойових дій 2022 року. З 11-ти наших шкіл повністю знищено три, інші зазнали руйнувань того чи іншого ступеня. У руїнах лежать і кілька наших амбулаторій, дитячих садочків, будинків культури – всі у прикордонних селах. Там також знищено каналізаційні мережі, водонапірні башти, трансформатори, обладнання мобільного зв'язку… І люди живуть фактично, як у ХІХ сторіччі. У нас навіть прислів’я з’явилося: все світло – свічка і пічка. У деяких селах, таких як Відродженівське, Тимофіївка, Леміщине, Морозова Долина, Турове, Івашки ми весь час відновлюємо електромережі. Але дрони на оптоволокні знову і знову руйнують їх. У цих селах вже немає жодного трансформатора. Найгірша ситуація в Івашках, де ще півроку тому були і світло, і вода, і газ, і соціальні автобуси, і пересувна аптека... Незважаючи на високу небезпеку, наші старости продовжують працювати там, керуючи рухом гуманітарних вантажів та різноманітної волонтерської допомоги. І люди на прикордонні отримують не тільки їжу й предмети особистої гігієни, але й дрова, дизель-генератори тощо.

З прикордонням більш-менш зрозуміло. А що відбувається на іншій території громади?

- У самому Золочеві зазнала пошкоджень половина житлового фонду. По приміщенню управління соціального захисту вдарив 500-кілограмовий КАБ, не залишивши від нього майже нічого. Все розлетілося на шматки: і сам будинок, і вся комп'ютерна техніка, і всі меблі. Знищили росіяни і приміщення Центру первинної медичної допомоги, коло якого стояли сім автівок, у тому числі чотири «швидких». Усі вони згоріли. Росіяни не шкодують на нас боєприпасів. Нещодавно ударом КАбу вони також знищили алею з меморіалом нашим загиблим героям. А по гуртожитку для переселенців з Донбасу, який ми капітально відремонтували за допомогою міжнародних донорів, орки вдарили «Іскандерами» та С-300. Це відбулося за тиждень до того, як туди мали заселитися 28 сімей. Ви можете собі уявити, що залишається від будинку, коли по ньому влучає балістична ракета «Іскандер»…

Ви сказали, що кількість населення у громаді зменшилася на третину, натомість житловий фонд громади знищено на 50%. Чи означає це, що люди не мають, де жити?

- Близько 300 наших родин купили нове житло за програмою Є-Відновлення. Причому не тільки у різних куточках України, але й у нашій громаді також. Річ у тім, що руйнування у нас дуже нерівномірні. Все прикордоння – самі руїни, а що далі від нього, то ситуація із житлом краща. Є села, які не зазнали жодного удару. Туди й стікаються люди.

Які найбільші виклики стоять перед вами як головою громади за таких складних умов?

- Треба весь час активно відновлювати критичну інфраструктуру та житлово-комунальне господарство. Ми неначе змагаємося з росіянами, хто швидше: ми відновлюватимемо чи вони руйнуватимуть. Поки що є певний паритет у найважливіших питаннях. Он сьогодні російський БПЛА «Молнія» вдарив по центру Золочева, пошкодив енергомережі, приміщення казначейства, будинок культури, магазини, автівки. Комунальники одразу ж включилися, почали наводити лад…

 

Представники японських партнерів Золочівської громади біля знищеної будівлі управління соціального захисту. По ній вдарили 500-кілограмовою керованою авіаційною бомбою

 

Алея героїв у Золочеві, на знищення якої росіяни не пошкодували авіаційної бомби

 

 Будівля Золочівської селищної ради після того, як за 20 метрів від неї вдарив російський КАБ

 

«Пліч-о-Пліч»: від Золочева до Золочева

 

Чи бере ваша громада участь у програмі «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»?

- У нас вже давно є місто-побратим на заході України, місто-тезко – Золочів Львівської області. Власне, звідти походить наше коріння, бо наш Золочів заснували вихідці з того, західноукраїнського Золочева, які тікали на схід від репресій польської влади після воєн Богдана Хмельницького та Руїни. У наших мешканців навіть і прізвища однакові. Отже ми вже давно співпрацюємо з нашими «родичами», а тепер поєдналися ще й у дуже своєчасному і надзвичайно потрібному для цілої України проєкті «Пліч-о-Пліч». За ним 12 наших сімей виїхали на захід України, де для них за кошти міжнародних фундацій відремонтували гуртожиток. Вийшло, що ці сім’ї переїхали з одного Золочева до іншого. І хоча за однаковістю назви, здається, нічого не стоїть, насправді вона є дуже важливою. Бо люди, переїжджаючи за тисячу кілометрів, не так гостро відчувають, що втратили дім. Бо ж продовжують, як і раніше, жити у Золочеві. Свого часу наші партнери із заходу України дуже багато зробили для відновлення нашої громади. Ми отримували від них і кошти, і будматеріали. От буквально кілька місяців тому п'ять шахедів вдарили у нашу лікарню, і ми досі її ремонтуємо. Золочівська міська рада, наш партнер, виділила нам на це 1 млн грн.

Як за таких складних умов працює бізнес, зокрема аграрії, які забезпечували головний дохід вашого бюджету?

- Сільгоспвиробники працюють і збирають вражай навіть неподалік кордону. А куди їм діватися? Не кидати ж посіяне і вирощене таким великим трудом! Їм також треба піклуватися про добробут своїх людей і про продовольчу безпеку громади. Тому вони працюють, хоч і з ризиком для себе. Мушу сказати, що близько третини своїх сільськогосподарських угідь ми втратили. Зараз там або постійні обстріли, або все наглухо заміновано. Більше трьох тисяч гектар орної землі знаходяться під оборонними спорудами. Відтак зараз ми отримуємо лише 36% від тих надходжень, які мали до повномасштабного вторгнення. У нас до вторгнення було і тваринництво, і переробка, і різне промислове виробництво. Все це ми втратили. Якщо у січні 2022 року наш річний бюджет планувався на рівні 250 млн грн лише власних надходжень, то зараз ми маємо заледве 120 млн грн, з яких 90 млн грн – власні надходження.

Чи допомагає ваша громада армії?

- Цього року ми отримали від держави 37 млн грн дотації і 31 млн перерахували військовим. Крім цього, купили для них іще 6 автомобілів. Військові – наша головна надія. Ми тут, на прикордонні, буквально молимося на них. І допомагаємо їм і грошима, і технікою, і харчами і загалом усім, що тільки потрібно. Тому і я, і більшість мешканців за те, щоб всі вільні кошти ми зараз же надсилали армії. А відновлювали тільки те, що вкрай потрібне. Ми отримали важливий урок у 2023 році, коли ударами і корейських ракет, і російських КАБів було знищено і пошкоджено всі 18 об'єктів, які ми перед тим довго і завзято ремонтували. Серед них найбільше виділявся фізкультурно-оздоровчий комплекс. Це була наша гордість. Його буквально розібрали шахедами.

 

Учасники змагань з велослалому коло знищеного російськими шахедами фізкультурно-оздоровчого комплексу Золочівської громади

 

Пошкоджена ворожими шахедами лікарня Золочівської громади

 

Золочівські діти вітають прикордонників з цьогорічним професійним святом

 

Син полеглого прикордонника Миколи Постольного підіймає прапор у Золочеві

 

У рамках програми "Пліч-о-Пліч: згуртовані громади" Золочівська громада спільно зі своїми партнерами передає захисникам "бойових пташок". Другий зліва – Віктор Коваленко, третій зліва – начальник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов

 

Фахівець з інвестицій в інвестиційно непривабливій громаді

 

Чи допомагають Золочівській громаді міжнародні донори? Якої допомоги вона зараз потребує найбільше?

- Ми потребуємо продуктів харчування і товарів особистої гігієни. Щоправда, станом на зараз ми всім цим забезпечені, бо завчасно підписали аж 32 угоди з різноманітними благодійними організаціями – і з харківськими, і з всеукраїнськими, і з міжнародними. Це і ADRA, і World Central Kitchen. Завдяки їм і таким, як вони, тричі на місяць мешканці прикордоння, де вже, природно, немає жодних магазинів, отримують харчі, дрова, паливні брикети та загалом все необхідне. Цю допомогу загалом отримують 4,3 тис. домоволодінь з 8,5 тис., тобто враховуючи тих, які виїхали, майже усі. Раз на місяць харчовий набір і раз на півроку товари особистої гігієни отримує і кожна родина, що переселилася до нас з інших громад, або й наші вимушені переселеці з кордону. Відчувається і певний брак будматеріалів, тому що після російських ударів багато будинків може бути пошкоджено, а відновити їх треба швидко. Щоправда, після кожного такого удару до нас оперативно виїжджають ДСНС, поліція, медична служба і Червоний хрест. Усі дії координує гуманітарний центр обласної військової адміністрації. Одними з перших, до речі, завжди приїжджають представники Благодійної гуманітарної місії «Проліска».

Ви понад двадцять років працювали директором інвестиційного департаменту Міністерства економіки у Харківській обласній державної адміністрації і, мабуть, накопичили великий досвід із залучення інвестицій. Чи допоміг він вам на посаді голови громади? Скільки коштів вдалося залучити з 2020 року?

- У мене справді великий досвід і у залученні інвестицій, і у місцевій політиці: перед тим, як стати головою громади, я був заступником голови Харківської обласної ради. Там я теж   опікувався питаннями зовнішньої економічної діяльності, міжнародних зв’язків, залученням інвестицій тощо. Я був одним із розробників законопроєкту про індустріальні промислові зони, який у 2014 році став законом. Створення таких зон також було темою моєї дисертації. Наприкінці 2020 року я повернувся на свою малу Батьківщину, на землю моїх батьків і став головою Золочівської громади. Однак фактично у мене був лише рік нормальної роботи – до повномасштабного вторгнення.

Що вдалося зробити за цей рік?

- Ми підготували проєктно-кошторисну документацію для 18-ти об’єктів. Далі під проєкти, так чи інакше пов’язані з ними, мали заходити кошти – десятки мільйонів гривень. От наприклад, тільки у наш спиртзавод інвестори мали вкласти 26 млн грн, переобладнавши його під виготовлення спирту з кукурудзи. Ще одна компанія планувала вкласти у своє виробництво нашій громаді майже 20 млн грн, і ми навіть вже виділили приміщення під гуртожиток для її працівників. Готуючись до гучного святкування у 2022 році 300-річчя Григорія Савича Сковороди, похованого на території нашої громади, ми капітально відремонтували 30 кілометрів автошляхів і у 2022 році планували відремонтувати ще 40 км. На це вже було закладено кошти у державному бюджеті. Але тепер втілення всіх цих проєктів виглядає майже нереальним. Треба чекати на закінчення війни чи, принаймні, на припинення бойових дій.

Чи співпрацюєте ви з громадами-побратимами за кордоном?

- Так! Кілька тижнів тому я повернувся зі Сполучених Штатів, де відвідав 93-ю конференцію Асоціації мерів міст США. Також ми встановлюємо зв’язки французькими, бельгійськими, нідерландськими, німецькими, італійськими, польськими, німецькими регіонами. Насамперед хочемо відправляти туди на оздоровлення наших дітей. На початку жовтня до німецького міста Фельбах, що неподалік Штутґарта, їде наша футбольну команда – як для відпочинку, так і задля участі у товариських матчах. Також минулого тижня наші партнери з міста Лемімур у Каліфорнії: Юзеф Броневський з Rotary Club та Ігор Балака з Благодійного фонду «Крона надії» у співпраці з багатьма іншими небайдужими людьми передали нашому Центру первинної медичної допомоги карету «швидкої» – сучасний спеціалізований автомобіль. Вони власноруч доправили авто через кілька кордонів, пройшли всі бюрократичні процедури тощо. Але щоб такі проєкти ставали реальністю, потрібен час.

 

Передача «швидкої» Золочівському центру первинної медичної допомоги

 

На капоті «швидкої» доброчинці, які привели її зі Сполучених Штатів, написали рядки з віршу Олеся Бабія, які у 1932  році стали текстом для Маршу українських націоналістів – офіційним гімном ОУН:

«І ми йдемо у бою життєвому,

Тверді, міцні, незламні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець – той здобуває світ…»

 

Понівечене ворогом житло мешканців Золочівської громади і оперативний ремонт за допомогою співробітників Благодійної гуманітарної місії "Проліска"

 

«Нас охороняє дух Григорія Савича…»

 

Яким ви бачите майбутнє Золочівської громади – на кордоні з орками?

- Враховуючи те, що наш божевільний сусід нікуди не подінеться, на особливі інвестиції нам годі сподіватися. З іншого боку, очевидним є те, що на території нашої громади завжди розміщуватиметься потужний військовий контингент. Ми навіть вже відвели землю під будівництво військових містечок… З іншого боку, у нас родючі землі, потужне сільське господарство, а біля села Олександрівка є велике родовище так званої зеленої, жаростійкої глини. Ще за радянських часів французи почали будувати там завод, але після розпаду Союзу вони цей проєкт це закрили. У нашому селі Феськи також є четверте за розміром водосховище у Харківській області. Ми вже маємо інвестора, який розробив проєкт будівництва там санаторію з гольф-клубом і тенісними кортами. Він навіть вже має проєктно-кошторисну документацію, на яку витратив понад 300 тис. доларів. Інший інвестор вже придбав у нас приміщення для складання меблів. Це мав бути справжній меблевий хаб. Я думаю, щойно припиняться обстріли, і цей проєкт буде реалізовано.

У 2022 році російська ракета Х-59 знищила дощенту музей Григорія Сковороди, який знаходиться на території вашої громади. І чи не думаєте ви про перенесення углиб України й могили Григорія Савича?

- Розуміючи всю небезпеку, ми завчасно вивезли з музею всі найцінніші експонати. Хоча ця російська ракета знищила дуже багато. Це був цілеспрямований удар у самісіньке серце музею: у будинок XIX століття, де жив Григорій Савич, коли приїжджав сюди. До цього будинку згодом роками приїжджали філософи з цілого світу. Це була спроба вбити частину нашої самобутності, нашої пам’яті. А щодо могили Григорія Савича… Це питання не стоїть на порядку денному. Насамперед тому, що від Сковородинівки, де поховано нашого видатного земляка, 35 кілометрів до кордону. Будь-які роботи там зараз є небезпечними. Я також не кривитиму душею, якщо скажу, що у нашій громаді немає жодної людини, яка б виступала за перенесення праху відомого філософа деінде. Знаєте, деякі люди переконані, що це дух Григорія Савича захистив нашу громаду у 2022 році від орків. А раз так, він не хоче залишати рідних місць. Для нас його могила є священною. Це оберіг нашої громади, наше місце сили. Закінчиться війна, і вона перетвориться на величезний магніт, який притягуватиме сюди туристів з усього світу. Тим більше, що у Сковородинівці надзвичайна природа. Не дарма ж Григорій Савич, який багато де був, обрав останнім місцем свого земного життя саме нашу громаду. За легендою, відчуваючи швидкий кінець, він власноруч викопав собі могилу, вбрався у чистий одяг, ліг на лавку і помер. Все це було у нас.

Чи маєте ви інвестиційні проєкти, пов’язані з туризмом і відпочинком у «місцях, які любив Григорій Сковорода»?

- Наші ізраїльські партнери ще раніше хотіли побудувати у Сковородинівці готель з рестораном, і ми виділили під нього місце. Ідея проєкту «Пліч-о-Пліч», власне, полягає у тому, що на кордоні будуть громади-форпости, громади-фортеці, яким допомагатиме вся Україна. Їх треба усіляко підтримувати, розбудовувати, захищата, а вони в свою чергу будуть захищати всю державу. А раз ми форпост, не треба у нас нічого забирати. Тим більше за умов, коли залучення інвестицій є надзвичайно проблематичним. Я маю на увазі перенесення праху Григорія Савича деінде.

Як зараз налаштовані мешканці громади?

- Ненавидять орків. Навіть у тих селах, де живуть нащадки етнічних росіян, свого часу переселені сюди з Орловської та Курської губерній. Там до 2022 року української мови майже не було чути, а зараз всі розмовляють виключно українською. А людей, які чекають на «руській мір», у нас взагалі немає. Наші священники, хоч вони й Московського патріархату. більше не згадують у церковних службах патріарха Кіріла Гундяєва, ведуть служби виключно українською, моляться за український народ, за нашу землю та за наших воїнів. Я взагалі не знаю, де того Кіріла ще поминають. Хіба лише у росії та у пеклі.

 

Отримання гуманітарної допомоги у Золочівській громаді